Ухвала
03 серпня 2022 року
м. Київ
справа № 201/13239/15-ц
провадження № 61-4647св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Фаловської І. М.,
суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Мартєва С. Ю., Стрільчука В. А. (суддя-доповідач),
учасники справи:
заявник (боржник) - ОСОБА_1 ,
суб`єкт оскарження - приватний виконавець виконавчого округу Дніпропетровської області Русецька Оксана Олександрівна,
заінтересована особа (стягувач) - Акціонерне товариство «Альфа-Банк»,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства «Альфа-Банк» на ухвалу Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 01 листопада 2021 року у складі судді Батманової В. В. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 05 квітня 2022 року у складі колегії суддів: Куценко Т. Р., Демченко Е. Л., Макарова М. О.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст заявлених вимог і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.
У жовтні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду зі скаргою, в якій просив визнати неправомірними дії приватного виконавця виконавчого округу Дніпропетровської області (далі - Приватний виконавець) Русецької О. О. щодо відкриття виконавчого провадження ВП № 66885537 (постанова від 21 вересня 2021 року) з примусового виконання виконавчого листа Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська в цивільній справі № 201/13239/15-ц, виданого 27 травня 2016 року, та щодо здійснення виконавчих дій у виконавчому провадженні ВП № 66885537.
Скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що заочним рішенням Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 30 жовтня 2015 року у справі № 201/13239/15-ц було стягнуто з нього на користь Публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк» (далі - ПАТ «Альфа-Банк»), яке змінило назву на Акціонерне товариство «Альфа-Банк» (далі - АТ «Альфа-Банк»), заборгованість за договором про іпотечний кредит від 08 листопада 2007 року № 1930/02-07 в розмірі 675 259,55 грн та судовий збір у сумі 3 654 грн. 27 травня 2016 року Жовтневий районний суд міста Дніпропетровська видав виконавчий лист № 201/13239/15-ц, на підставі якого старшим державним виконавцем Жовтневого відділу державної виконавчої служби міста Дніпропетровська Тичинським Д. Є. було відкрито виконавче провадження № 52177269. В подальшому за заявою стягувача про повернення виконавчого документа без виконання постановою державного виконавця від 03 листопада 2016 року виконавчий лист № 201/13239/15-ц було повернуто ПАТ «Альфа-Банк» із зазначенням про можливість його повторного пред`явлення до виконання у строк до 03 листопада 2019 року. При цьому, як вбачається з відміток на вказаному виконавчому листі, 25 липня 2019 року його було повернуто приватним виконавцем Бурхан-Крутоус Л. А. стягувачу без прийняття до виконання на підставі частини другої статті 5 Закону України «Про виконавче провадження», що не є завершенням виконавчого провадження шляхом повернення виконавчого документа стягувачу, тому таке повернення не перериває строк пред`явлення виконавчого документа до виконання. Отже, у встановлений частиною першою статті 12 Закону України «Про виконавче провадження» строк - до 03 листопада 2019 року згаданий виконавчий лист не пред`являвся до примусового виконання. Разом з тим 22 вересня 2021 року з Єдиного порталу державних послуг «Дія» йому стало відомо, що за заявою АТ «Альфа-Банк» 21 вересня 2021 року Приватним виконавцем Русецькою О. О. було відкрито виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа № 201/13239/15-ц. Відкриваючи виконавче провадження, Приватний виконавець діяла всупереч вимогам пункту 2 частини четвертої статті 4, частини першої статті 12 Закону України «Про виконавче провадження», оскільки станом на 21 вересня 2021 року строк пред`явлення згаданого виконавчого документа сплив.
Ухвалою Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 01 листопада 2021 року скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано неправомірними дії Приватного виконавця Русецької О. О. щодо відкриття виконавчого провадження ВП № 66885537 з примусового виконання виконавчого листа Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська в справі № 201/13239/15-ц, виданого 27 травня 2016 року, про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Альфа-Банк» заборгованості в загальному розмірі 678 913,55 грн та щодо здійснення виконавчих дій у вказаному виконавчому провадженні. Скасовано постанову Приватного виконавця Русецької О. О. від 21 вересня 2021 року про відкриття виконавчого провадження ВП № 66885537 з примусового виконання виконавчого листа Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська у справі № 201/13239/15-ц, виданого 27 травня 2016 року. В задоволенні інших вимог скарги відмовлено.
Судове рішення місцевого суду мотивоване тим, що станом на 21 вересня 2021 року строк пред`явлення до виконання виконавчого листа № 201/13239/15-ц сплив, тому, відкриваючи виконавче провадження ВП № 66885537, Приватний виконавець Русецька О. О. діяла всупереч вимогам пункту 2 частини четвертої статті 4, частини першої статті 12 Закону України «Про виконавче провадження». Стаття 12 Закону України «Про виконавче провадження» встановлює випадки повернення виконавчого документа стягувачу після відкриття виконавчого провадження, яке презюмується відкритим відповідно до чинного законодавства виконавчим провадженням. Перебіг строку пред`явлення виконавчого документа до виконання може перериватися не в разі будь-якого звернення із заявою про примусове виконання виконавчого документа до виконання, а такого, яке здійснене з додержанням вимог законодавства щодо форми, змісту виконавчого документа, суб`єкта його виконання тощо. Тому поверненням 25 липня 2019 року Приватним виконавцем виконавчого листа без прийняття його до виконання на підставі статті 5 Закону України «Про виконавче провадження» не було перервано строк пред`явлення цього виконавчого документа до виконання.
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 05 квітня 2022 року апеляційні скарги АТ «Альфа-Банк» та Приватного виконавця Русецької О. О. залишено без задоволення, а ухвалу Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 01 листопада 2021 року - без змін.
Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що висновки місцевого суду є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами та узгоджуються з правовою позицією, висловленою Верховним Судом у постанові від 28 січня 2021 року у справі № 922/5723/14. На відміну від положень статті 4 Закону України «Про виконавче провадження», стаття 37 цього Закону прямо встановлює право повторно пред`явити виконавчий документ до виконання протягом строків, установлених статтею 12 цього Закону, лише тоді, коли виконавчий документ було повернуто стягувачу з підстав, передбачених цією статтею, а не в разі будь якого повернення, зокрема тоді, коли у частині четвертій статті 4 Закону України «Про виконавче провадження» законодавець лише використовує фразу «виконавчий документ повертається стягувачу», унормовуючи підстави повернення виконавчого документа без прийняття до виконання.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи.
У травні 2022 року АТ «Альфа-Банк» подало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просило скасувати ухвалу Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 01 листопада 2021 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 05 квітня 2022 року і ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні скарги ОСОБА_1 .
Касаційна скарга АТ «Альфа-Банк», подана на підставі абзацу 2 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), мотивована тим, що після повернення 03 листопада 2016 року виконавчого листа банк повторно пред`явив його до виконання в межах строку, визначеного статтею 12 Закону України «Про виконавче провадження». Однак 25 липня 2019 року приватним виконавцем Бурхан-Крутоус Л. А. було винесено постанову про повернення вказаного виконавчого документа. Тобто строк пред`явлення виконавчого документа до виконання знову був перерваний. В постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 11 листопада 2021 року у справі № 2-5827/2010 зазначено: частина перша статті 37 Закону України «Про виконавче провадження» містить вичерпний перелік обставин, які є підставою для повернення виконавчого документа. Повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених цією статтею, не позбавляє його права повторно пред`явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених статтею 12 цього Закону (частина п`ята статті 37 Закону України «Про виконавче провадження»). Відповідно до частини першої статті 12 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчі документи можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох років, крім посвідчень комісій по трудових спорах та виконавчих документів, за якими стягувачем є держава або державний орган, які можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох місяців. Строки пред`явлення виконавчого документа до виконання перериваються у разі: пред`явлення виконавчого документа до виконання; надання судом, який розглядав справу як суд першої інстанції, відстрочки або розстрочки виконання рішення. У разі повернення виконавчого документа стягувачу у зв`язку з неможливістю в повному обсязі або частково виконати рішення строк пред`явлення такого документа до виконання після переривання встановлюється з дня його повернення, а в разі повернення виконавчого документа у зв`язку із встановленою законом забороною щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, а також проведення інших виконавчих дій стосовно боржника - з дня закінчення строку дії відповідної заборони (частини четверта та п`ята статті 12 Закону України «Про виконавче провадження»). Із системного аналізу вказаних норм чинного Закону України «Про виконавче провадження» можна зробити висновок, що після переривання строку пред`явлення виконавчого документа до виконання у зв`язку з його пред`явленням до виконання перебіг строку починається заново з наступного дня після його повернення (отримання стягувачем постанови про відмову у відкритті виконавчого провадження). Час, що минув до переривання строку, до нового строку не зараховується. Тобто вищезазначеними правовими нормами не виключається і не обмежується переривання строку пред`явлення виконавчого документа до виконання в разі його повернення з інших підстав. Подібні висновки також викладені в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 27 травня 2021 року у справі № 303/2642/20, в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 22 вересня 2021 року у справі № 240/10258/19.
У липні 2022 року Приватний виконавець Русецька О. О. подала до Верховного Суду відзив (письмові пояснення) на касаційну скаргу, в якому просила її задовольнити, посилаючись на те, що оскаржувані судові рішення є незаконними, ухваленими без врахування всіх фактичних обставин справи.
Рух справи в суді касаційної інстанції.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 31 травня 2022 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали з Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська.
08 червня 2022 року справа № 201/13239/15-ц надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 липня 2022 року справу призначено до судового розгляду.
Позиція та висновки Верховного Суду.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до частини третьої статті 403 ЦПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об`єднаної палати, передає справу на розгляд Великої Палати, якщо така колегія (палата, об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати) іншого касаційного суду.
За приписами частин першої та четвертої статті 404 ЦПК України питання про передачу справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду вирішується судом за власною ініціативою або за клопотанням учасника справи. Про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду суд постановляє ухвалу із викладенням мотивів необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у рішенні, визначеному в частинах першій-четвертій статті 403 403 цього Кодексу, або із обґрунтуванням підстав, визначених у частинах п`ятій або шостій статті 403 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку про наявність правових підстав для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду з огляду на таке.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Судами в цій справі встановлено, що заочним рішенням Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 30 жовтня 2015 року у справі № 201/13239/15-ц було стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Альфа-Банк», яке змінило назву на АТ «Альфа-Банк», заборгованість за договором про іпотечний кредит від 08 листопада 2007 року № 1930/02-07 в розмірі 675 259,55 грн та судовий збір у сумі 3 654 грн.
27 травня 2016 року Жовтневий районний суд міста Дніпропетровська видав стягувачу виконавчий лист № 201/13239/15-ц, на підставі якого старшим державним виконавцем Жовтневого відділу державної виконавчої служби міста Дніпропетровська Тичинським Д. Є. було відкрито виконавче провадження № 52177269.
В подальшому за заявою стягувача про повернення виконавчого документа без виконання постановою державного виконавця від 03 листопада 2016 року виконавчий лист № 201/13239/15-ц було повернуто АТ «Альфа-Банк» із зазначенням про можливість його повторного пред`явлення до виконання у строк до 03 листопада 2019 року.
У липні 2019 року АТ «Альфа-Банк» повторно пред`явило виконавчий лист № 201/13239/15-ц до виконання.
Постановою приватного виконавця Бурхан-Крутоус Л. А. від 25 липня 2019 року виконавчий лист № 201/13239/15-ц було повернуто стягувачу без прийняття до виконання на підставі частини другої статті 5 Закону України «Про виконавче провадження».
У вересні 2021 року АТ «Альфа-Банк» втретє пред`явило виконавчий лист № 201/13239/15-ц до виконання.
Постановою Приватного виконавця Русецької О. О. від 21 вересня 2021 року було відкрито виконавче провадження ВП № 66885537 з примусового виконання вищезгаданого виконавчого листа.
Звертаючись до суду з цією скаргою, ОСОБА_1 посилався на те, що стаття 37 Закону України «Про виконавче провадження» прямо передбачає право повторно пред`явити виконавчий документ до виконання протягом строків, установлених статтею 12 цього Закону, лише тоді, коли виконавчий документ було повернуто стягувачу після відкриття виконавчого провадження. Отже, повернення АТ «Альфа-Банк» 25 липня 2019 року виконавчого листа № 201/13239/15-ц без прийняття до виконання не перервало строк його пред`явлення до виконання. Таким чином, відкриваючи виконавче провадження, Приватний виконавець діяла всупереч вимогам пункту 2 частини четвертої статті 4, частини першої статті 12 Закону України «Про виконавче провадження», оскільки станом на 21 вересня 2021 року строк пред`явлення згаданого виконавчого документа сплив.
Задовольняючи частково скаргу ОСОБА_1 , суди попередніх інстанцій виходили з того, що строк пред`явлення виконавчого листа № 201/13239/15-ц до виконання закінчився 03 листопада 2019 року, оскільки повернення приватним виконавцем стягувачу в липні 2019 року виконавчого документа без прийняття до виконання не перервало строк його пред`явлення до виконання. Тому, відкриваючи 21 вересня 2021 року виконавче провадження ВП № 66885537, Приватний виконавець Русецька О. О. діяла всупереч вимогам пункту 2 частини четвертої статті 4, частини першої статті 12 Закону України «Про виконавче провадження».
В постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 28 січня 2021 року у справі № 922/5723/14, на яку при вирішення цієї скарги посилалися суди попередніх інстанцій, викладено такі правові висновки.
Відповідно до частин першої, четвертої-шостої статті 12 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчі документи можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох років, крім посвідчень комісій по трудових спорах та виконавчих документів, за якими стягувачем є держава або державний орган, які можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох місяців. Строки пред`явлення виконавчого документа до виконання перериваються у разі: 1) пред`явлення виконавчого документа до виконання; 2) надання судом, який розглядав справу як суд першої інстанції, відстрочки або розстрочки виконання рішення. У разі повернення виконавчого документа стягувачу у зв`язку з неможливістю в повному обсязі або частково виконати рішення строк пред`явлення такого документа до виконання після переривання встановлюється з дня його повернення, а в разі повернення виконавчого документа у зв`язку із встановленою законом забороною щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, а також проведення інших виконавчих дій стосовно боржника - з дня закінчення строку дії відповідної заборони. Стягувач, який пропустив строк пред`явлення виконавчого документа до виконання, має право звернутися із заявою про поновлення такого строку до суду, який розглядав справу як суд першої інстанції.
Встановлюючи, з якого саме моменту починається перебіг строку пред`явлення виконавчого документа до виконання, наведена норма наводить лише два випадки такого повернення, а саме: 1) неможливість в повному обсязі або частково виконати рішення; 2) встановлення законом заборони щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, а також проведення інших виконавчих дій стосовно боржника. Обидва ці випадки є такими, які не ґрунтуються на приписах частини четвертої статті 4 Закону України «Про виконавче провадження», а є такими, що ґрунтуються на приписах статті 37 цього Закону.
Частинами першою, четвертою, п`ятою статті 37 Закону України «Про виконавче провадження», яка має назву «Повернення виконавчого документа стягувачу», унормовано таке. Виконавчий документ повертається стягувачу, якщо: 1) стягувач подав письмову заяву про повернення виконавчого документа; 2) у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернено стягнення, а здійснені виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними; 3) стягувач відмовився залишити за собою майно боржника, нереалізоване під час виконання рішення, за відсутності іншого майна, на яке можливо звернути стягнення; 4) стягувач перешкоджає проведенню виконавчих дій або не здійснив авансування витрат виконавчого провадження, передбачене статтею 43 цього Закону, незважаючи на попередження виконавця про повернення йому виконавчого документа; 5) у результаті вжитих виконавцем заходів неможливо встановити особу боржника, з`ясувати місцезнаходження боржника - юридичної особи, місце проживання, перебування боржника - фізичної особи (крім випадків, коли виконанню підлягають виконавчі документи про стягнення аліментів, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом чи іншим ушкодженням здоров`я, у зв`язку з втратою годувальника, про відібрання дитини, а також виконавчі документи, за якими мають бути стягнуті кошти чи інше майно, та інші виконавчі документи, що можуть бути виконані без участі боржника); 6) у боржника відсутнє визначене виконавчим документом майно, яке він за виконавчим документом повинен передати стягувачу в натурі; 7) боржник - фізична особа (крім випадків, коли виконанню підлягають виконавчі документи про стягнення аліментів, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом чи іншим ушкодженням здоров`я, у зв`язку із втратою годувальника, а також виконавчі документи про відібрання дитини) чи транспортні засоби боржника, розшук яких здійснювався поліцією, не виявлені протягом року з дня оголошення розшуку; 8) відстрочка виконання рішення, надана судом, яким постановлено рішення, не закінчилася; 9) законом встановлено заборону щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, якщо в нього відсутнє інше майно чи кошти, на які можливо звернути стягнення, а також щодо проведення інших виконавчих дій стосовно боржника, що виключає можливість виконання відповідного рішення; 10) відсутня його згода на заміщення приватного виконавця у випадках, передбачених Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів»; 11) запроваджено тимчасову адміністрацію банку-боржника, крім рішень немайнового характеру. Про повернення стягувачу виконавчого документа та авансового внеску виконавець виносить постанову. Повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених цією статтею, не позбавляє його права повторно пред`явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених статтею 12 цього Закону, крім випадків, коли виконавчий документ не підлягає виконанню або покладені виконавчим документом на боржника зобов`язання підлягають припиненню відповідно до умов угоди про врегулювання спору (мирової угоди), укладеної між іноземним суб`єктом та державою Україна на будь-якій стадії урегулювання спору або розгляду справи, включаючи стадію визнання та виконання рішення, незалежно від дати укладення такої угоди.
Аналіз вказаної правової норми дає підстави для висновку, що: по-перше, вона встановлює випадки повернення виконавчого документа стягувачу після відкриття виконавчого провадження, яке презюмується відкритим відповідно до чинного законодавства; по-друге, на відміну від положень статті 4 Закону України «Про виконавче провадження», стаття 37 цього Закону прямо встановлює право повторно пред`явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених статтею 12 цього Закону, лише тоді, коли виконавчий документ було повернуто стягувачу з підстав, передбачених цією статтею, а не у разі будь якого повернення, зокрема тоді, коли законодавець в частині четвертій статті 4 Закону України «Про виконавче провадження» лише використовує фразу «виконавчий документ повертається стягувачу», унормовуючи підстави повернення виконавчого документа без прийняття до виконання. Аналізуючи вищевикладене в сукупності, колегія суддів дійшла до висновку, що пред`явленням до виконання виконавчого документа є лише такі дії, які відповідають вимогам Закону України «Про виконавче провадження» та Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом від 02 квітня 2012 року № 512/5, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 02 квітня 2012 року за № 489/208023.
Перебіг строку пред`явлення виконавчого документа до виконання може перериватися не в разі будь-якого звернення із заявою про примусове виконання виконавчого документа до виконання, а такого, яке здійснене з додержанням вимог законодавства щодо форми, змісту виконавчого документа, суб`єкта його виконання тощо.
З огляду на викладене, строк пред`явлення виконавчого документа до виконання у справі № 922/5723/14 закінчився 27 лютого 2020 року, звернення стягувача до органу державної виконавчої служби 22 січня 2020 року із заявою, за результатами розгляду якої виконавчий документ повернуто без прийняття до виконання, не переривало строку пред`явлення виконавчого документа до виконання, а тому постанова про відкриття виконавчого провадження від 14 серпня 2020 року була прийнята в порушення вимог статті 12 Закону України «Про виконавче провадження», що не враховано попередніми судовими інстанціями.
Колегія суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду погоджується з наведеним висновком Верховного Суду щодо застосування норм права (статей 4, 12 Закону України «Про виконавче провадження») у подібних правовідносинах, а саме, що у випадку повернення стягувачу виконавчого документа без прийняття до виконання строки пред`явлення виконавчого документа до виконання не перериваються.
Разом з тим в постанові від 22 вересня 2021 року у справі № 240/10258/19 (провадження № К/9901/20374/21), на яку послався заявник в касаційній скарзі, за однакових фактичних обставин і подібних правовідносин Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду дійшов протилежного висновку, а саме - що повернення виконавчого документа без прийняття до виконання перериває строк його пред`явлення до виконання і не позбавляє стягувача права на повторне пред`явлення виконавчого документа до виконання в межах строку, встановленого статтею 12 Закону України «Про виконавче провадження».
Виключна правова проблема як така має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного показників. Кількісний показник означає, що вона наявна не в одній конкретній справі, а у невизначеній кількості справ, які або вже існують, або можуть виникнути з врахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності.
З точки зору якісного критерію про виключність правової проблеми можуть свідчити такі обставини: відсутність усталеної судової практики у застосуванні однієї і тієї ж норми права, в тому числі наявність правових висновків суду касаційної інстанції, які прямо суперечать один одному; невизначеність законодавчого регулювання правових питань, які можуть кваліфікуватися як виключна правова проблема, в тому числі необхідність застосування аналогії закону або права; встановлення глибоких та довгострокових розходжень у судовій практиці у справах з аналогічними підставами позову та подібними позовними вимогами, а також наявність обґрунтованих припущень, що аналогічні проблеми неминуче виникатимуть у майбутньому; наявність різних підходів до вирішення конкретних правових питань у схожих правовідносинах.
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що ця справа містить виключну правову проблему, яка потребує вирішення Великою Палатою Верховного Суду з метою формування єдиної правозастосовчої практики, оскільки за однакових фактичних обставин і подібних правовідносин висновки судів касаційної інстанції щодо застосування положень Закону України «Про виконавче провадження», які містяться у згаданих вище постановах, є протилежними.
Однакове застосування закону забезпечує його загальнообов`язковість, рівність усіх перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права, поліпшує громадське прийняття справедливості та правосуддя, а також довіру до суду.
Загальновизнаний принцип правової визначеності передбачає стабільність правового регулювання і виконуваність судових рішень. Надана судам роль в ухваленні судових рішень і полягає в розвіюванні тих сумнівів щодо тлумачення, які існують.
Європейський суд з прав людини пов`язує дотримання принципу правової визначеності із забезпеченням єдності судової практики. Однак він не наполягає на її незмінності, оскільки неспроможність забезпечити динамічний та еволюційний підхід у тлумаченні може призвести до ризику створення перепон при проведенні реформ або запровадженні покращень. Разом з тим наявність глибоких та довгострокових розходжень в судовій практиці, неспроможність правової системи держави подолати їх все ж таки призводить до порушення права на справедливий судовий розгляд.
З урахуванням викладеного колегія суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вважає за необхідне передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду та з метою формування єдиної правозастосовчої практики щодо застосування статей 4, 12 Закону України «Про виконавче провадження» відступити від правових висновків Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, викладених в постанові від 22 вересня 2021 року у справі № 240/10258/19 (провадження № К/9901/20374/21).
Разом з тим посилання в касаційній скарзі на незастосування судами попередніх інстанцій правових висновків, викладених в постанові Верховного Суду у складі колегій суддів Касаційного адміністративного суду від 11 червня 2019 року у справі № 804/2721/15, в постанові Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 29 жовтня 2020 року у справі № 916/922/16, в постановах Верховного Суду у складі колегій суддів Касаційного цивільного суду від 27 травня 2021 року у справі № 303/2642/20, від 11 листопада 2021 року у справі № 2-5827/2010, не заслуговує на увагу, оскільки правові висновки, викладені в цих судових рішеннях, стосуються питання переривання строку пред`явлення виконавчого документа до виконання у зв`язку з його поверненням після прийняття до виконання (винесення державним/приватним виконавцем постанови про відкриття виконавчого провадження), натомість в цій справі встановлено факт повернення виконавчого документа без прийняття його до виконання.
Керуючись статтями 260, 403, 404 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
УХВАЛИВ:
Справу № 201/13239/15-ц за скаргою ОСОБА_1 на дії приватного виконавця виконавчого округу Дніпропетровської області Русецької Оксани Олександрівни, заінтересована особа - Акціонерне товариство «Альфа-Банк», за касаційною скаргою Акціонерного товариства «Альфа-Банк» на ухвалу Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 01 листопада 2021 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 05 квітня 2022 року передати на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
Ухвала оскарженню не підлягає.
ГоловуючийІ. М. Фаловська Судді:В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко С. Ю. Мартєв В. А. Стрільчук
