УХВАЛА
21 липня 2022 року
м. Київ
cправа № 913/703/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Колос І.Б. (головуючий), Бенедисюка І.М., Малашенкової Т.М.,
за участю секретаря судового засідання Малихіної О.В.,
представників учасників справи:
позивача - департаменту житлово-комунального господарства Луганської обласної державної адміністрації - не з`явився,
відповідача - товариства з обмеженою відповідальністю «Проектно-будівельний Альянс» - Вирхицький Р.П., адвокат (ордер від 06.07.2022 АІ № 1248720),
розглянувши у відкритому судовому засіданні
касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Проектно-будівельний Альянс»
на рішення господарського суду Луганської області від 05.07.2021 (суддя Косенко Т.В )
та постанову Східного апеляційного господарського суду від 18.01.2022 (головуючий суддя: Шутенко І.А., судді: Слободін М.М., Хачатрян В.С.)
у справі № 913/703/20
за позовом департаменту житлово-комунального господарства Луганської обласної державної адміністрації (далі -Департамент)
до товариства з обмеженою відповідальністю «Проектно-будівельний Альянс» (далі - Товариство)
про стягнення 7 726 556,62 грн.,
та за зустрічним позовом Товариства
до Департаменту
про стягнення 807 039,98 грн.,
ВСТАНОВИВ:
Департамент звернувся до господарського суду Луганської області з позовом до Товариства про стягнення безпідставно набутого майна (грошових коштів) в сумі 7 079 496,60 грн, а також нарахованих 360 752,95 грн - інфляційних втрат та 286 307,07 грн - 3 % річних.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що: 24.04.2019 Департаментом як замовником та Товариством як генпідрядником укладено договір будівельного генпідряду № 60, згідно з умовами якого Товариство на замовлення Департаменту зобов`язано виконати в строки та на умовах, визначених цим договором роботи щодо реконструкції самопливного каналізаційного колектору L-2700м по вулицям Південна, Луганська, Мала Садова, Коцюбинського, Садова, Буткова, Зарічна до КНС №1 у м. Старобільську Луганської області (корегування) (код за ДК 021:2015:45230000-8-Будівництво трубопроводів, ліній зв`язку та електропередач, шосе, доріг аеродромів і залізничних доріг; вирівнювання поверхонь); на виконання умов договору Департамент перерахував Товариству аванс, проте останнє роботи за договором у повному обсязі не виконало, невикористану суму авансу Департаменту не повернуло; 31.08.2020 договір будівельного генпідряду припинився, у зв`язку з чим Департамент просив стягнути з Товариства безпідставно набуте майно (грошові кошти), а також нараховані 3% річних та інфляційні втрати.
Від Товариства до господарського суду Луганської області надійшла зустрічна позовна заява, в якій останнє просило суд стягнути з Департаменту 807 039,98 грн боргу за виконані підрядні роботи за договором будівельного генпідряду від 24.04.2019 № 60.
Вимоги за зустрічним позовом обґрунтовані з посиланням на те, що Департамент всупереч вимогам пункту 4.4 договору будівельного генпідряду та приписів статті 882 Цивільного кодексу України не приступив до прийняття виконаної частини робіт за договором, акт виконаних робіт КБ-2в № 2 за березень 2020 на суму 2 266 671,13 грн (в т.ч. аванс, що виключається - 1 459 631,15 грн) не підписав та не сплатив 807 039,98 грн, у зв`язку з чим заборгованість за виконану частину робіт склала 807 039,98 грн.
Ухвалою господарського суду Луганської області від 05.04.2021, зокрема, прийнято зустрічну позовну заяву Товариства до спільного розгляду та об`єднано в одне провадження з первісним позовом Департаменту у справі № 913/703/20.
Рішенням господарського суду Луганської області від 05.07.2021 у справі № 913/703/20, залишеним без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 18.01.2022, первісний позов Департаменту задоволено в повному обсязі: стягнуто з Товариства на користь Департаменту безпідставно набуте майно (грошові кошти) у сумі 7 079 496,60 грн, а також 360 752,95 грн -інфляційних втрат, 286 307,07 грн - 3 % річних; у задоволенні зустрічних позовних вимог Товариства відмовлено.
Ухвалені судові рішення мотивовані, зокрема, з посиланням на те, що:
- з огляду на характер робіт, які Товариство, як генпідрядник, зобов`язалося виконати за умовами укладеного сторонами договору будівельного підряду від 24.04.2019 № 60, генпідрядник (ТОВ «Проектно-будівельний Альянс»), з урахуванням додатку № 1 до договору «Календарний план виконання робіт» у редакції додаткової угоди від 19.12.2019 № 3 та визначеними ним сум фінансування на 2019 та 2020 роки, повинен був виконати відповідні роботи протягом 2019-2020 років;
- умовами пункту 4.2 договору сторони передбачили, що праву позивача перерахувати аванс кореспондує обов`язок генпідрядника не тільки використати отриманий аванс на придбання матеріалів, устаткування, обладнання та конструкцій, а й ще відзвітувати за його використання протягом трьох календарних місяців з моменту отримання авансу актами приймання виконаних будівельних робіт (форми КБ-2в), актами вартості устаткування, що придбавається виконавцем робіт і довідкою про вартість виконаних будівельних робіт та витрат. Крім того, по закінченню вказаного терміну невикористані суми авансу повертаються замовнику;
- з посиланням на висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 28.11.2019 у справі № 910/1084/18, від 04.12.2019 у справі № 910/1085/18, суди вказали, що аванс є звичайною сумою попередньої оплати за договором, яка не виконує забезпечувальної функції, властивої завдатку. У разі невиконання зобов`язання, щодо якого передавався аванс, незалежно від того з чиєї вини це відбулося, аванс підлягає поверненню особі, яка його сплатила; отже, у відповідності до пункту 4.2 договору, невикористана Товариством сума авансу у розмірі 7 079 496,60 грн підлягала поверненню Департаменту протягом трьох календарних місяців з моменту отримання авансу, чого зроблено не було;
- судами встановлено, що Департамент після порушення провадження у справі звернувся до Товариства з листом від 31.03.2021 №03-18-236 про відмову від договору будівельного підряду від 24.04.2019 № 60, у якому зазначив, що зважаючи на істотне порушення генпідрядником умов договору, зокрема, стосовно строків закінчення робіт в порядку частини другої статті 849 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) ним прийнято рішення про відмову від договору (копія листа та доказів направлення подана позивачем 20.04.2021); у листі про відмову від договору Департамент посилався на те, що підрядник, в порушення умов договору, не відзвітував протягом трьох місяців з дня отримання авансу про його використання та не повернув замовнику невикористану суму авансу, яка складає 7 079 496,60 грн;
- дослідивши вказаний лист від 31.03.2021 № 03-18-236, суди оцінили та прийняли його як відмову позивача від договору в порядку частини другої статті 849 ЦК України (незважаючи на те, що вказаний лист був надісланий відповідачеві вже після порушення провадження у справі, оскільки позовні вимоги Департаменту обґрунтовані, зокрема, фактом відмови позивача від договору); суди дійшли висновку, що зобов`язання є припиненим як наслідок направлення позивачем листа 31.03.2021 № 03-18-236 про відмову від договору, який за своєю правовою природою є одностороннім правочином, спрямованим на припинення зобов`язання; наявними в матеріалах справи доказами підтверджується неможливість виконання робіт генпідрядником за спірним договором у строки, встановлені договором (додатком № 1 «Календарний план виконання робіт» до договору будівельного підряду в редакції додаткової угоди № 3);
- відмова замовника від договору є підставою для вимоги про повернення невикористаної частини авансу на підставі приписів статті 1212 ЦК України. Таким чином, суди, встановивши наявність обставин порушення Товариством договірних зобов`язань в частині своєчасного виконання підрядних робіт та відмови позивача від договору, керуючись статтями 837, 875, 1212 ЦК України, дійшли висновку про обґрунтованість позовних вимог за первісним позовом;
- відмовляючи у задоволенні зустрічного позову, суди врахували недоведеність Товариством факту направлення замовнику акта виконаних робіт та довідки про вартість робіт за березень 2020 року.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції та постановою суду апеляційної інстанції, Товариство звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просило Суд скасувати рішення суду першої інстанції та постанову апеляційної інстанцій в частині задоволення первісного позову, ухвалити в зазначеній частині нове рішення про відмову у задоволенні первісного позову; зустрічний позов задовольнити повністю.
Обґрунтовуючи підставу касаційного оскарження, скаржник посилається на пункт 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), вказує на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права за первісним позовом та зазначає, що суди в оскаржуваних судових рішеннях застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права, зокрема, приписів статей 849, 1212 ЦК України у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2018 у справі № 910/9072/17 та постановах Верховного Суду від 06.02.2020 у справі № 910/13271/18 та від 19.12.2019 у справі № 911/1570/18.
У касаційній скарзі, зокрема, скаржник наголошує на тому, що оскільки між позивачем та відповідачем існують договірні відносини, а кошти, які позивач просить стягнути, як невикористаний аванс в порядку приписів статті 1212 ЦК України, набуті відповідачем за наявності правової підстави, тому їх не може бути витребувано, як безпідставне збагачення.
Також скаржник вказує, що оскаржувані судові рішення ухвалені з порушенням правил територіальної юрисдикції.
Стосовно зустрічної позовної заяви скаржник вважає, що суд першої та апеляційної інстанцій не врахували висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме приписи статті 79 ГПК України, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц, постановах Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17, від 25.06.2020 у справі № 924/233/18 (докази щодо неотримання Департаментом акта виконаних робіт № 2). Скаржник зазначає, що місцевий та апеляційний господарські суди до вимог зустрічної позовної заяви не застосували приписи статей 7, 526 ЦК України.
Ухвалою Верховного Суду від 13.04.2022 заяву суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду Пєскова В.Г. (головуючого), Банаська О.О., Картере В.І. про самовідвід від розгляду справи № 913/703/20 задоволено, справу №913/703/20 передано для повторного автоматизованого розподілу з урахуванням спеціалізації суддів. Ухвалу мотивовано, зокрема, тим, що спір у даній справі відноситься до справ у спорах, що виникають із правочинів.
Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 15.04.2022 для розгляду касаційної скарги у справі № 913/703/20 визначено колегію суддів у складі: Колос І.Б. (головуючий), судді Бенедисюк І.М., Малашенкова Т.М.
Ухвалою Верховного Суду від 23.05.2022, зокрема, відкрито касаційне провадження у справі, розгляд касаційної скарги призначено на 07.07.2022.
07.07.2022 у судовому засіданні оголошувалась перерва до 21.07.2022.
Під час підготовки справи № 913/703/20 до судового розгляду колегія суддів, ознайомившись з матеріалами справи у її сукупності та в контексті касаційної скарги, дійшла висновку про необхідність передачі справи на розгляд об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, з огляду на таке.
Так, згідно з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 24.11.2021 зі справи № 910/17235/20 (колегія суддів: Огороднік К.М. - головуючий, Жуков С.В., Ткаченко Н.Г.), суд касаційної інстанції у застосуванні приписів статей 849 та 1212 ЦК України дійшов, зокрема, таких висновків:
- спір у справі 910/17235/20 виник, зокрема, стосовно порядку та наслідків розірвання договору підряду, спірним у цій справі є питання про наявність або відсутність підстав для стягнення з підрядника, який, за доводами замовника, не виконав обумовлені договором роботи, суми авансу, сплаченого за таким договором після його розірвання в односторонньому порядку, та водночас, про наявність або відсутність підстав для зобов`язання замовника виконати умови договору підряду щодо здійснення оплати виконаних робіт, стягнення з останнього боргу за виконані підрядником роботи;
- позивачем за первісним позовом в порядку реалізації права на розірвання договору підряду в односторонньому порядку на підставі частини другої статті 849 ЦК України, з дотриманням умов договору щодо форми розірвання договору, направлено додаткову угоду про розірвання договору;
- посилаючись на правові висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2018 у справі № 910/10156/17 про можливість виникнення позадоговірного грошового зобов`язання на підставі статті 1212 ЦК України, а також висновки викладені у постановах Верховного Суду від 11.11.2018 у справі № 910/13332/17, від 14.06.2018 у справі № 912/2709/17, від 15.02.2019 у справі № 910/21154/17, від 25.02.2021 у справі № 904/7804/16, від 16.03.2021 у справі №910/10233/20, від 01.06.2021 у справі № 916/2368/18 щодо застосування положень статті 849 ЦК України та можливість стягнення з підрядника на користь замовника коштів внесеної передоплати після припинення дії договору підряду, Верховний Суд у справі № 910/17235/20 дійшов висновку, що відмова замовника від договору підряду є підставою для задоволення вимоги про повернення невикористаної частини авансу (виконаного однією стороною у припиненому зобов`язанні) відповідно до вимог статті 1212 ЦК України.
Враховуючи наслідки розірвання договору підряду та той факт, що підстава, на якій відповідач отримав аванс відпала, Верховний Суд погодився з висновками судів попередніх судових інстанцій про наявність у ТОВ «БК Фішер» обов`язку повернути позивачу суму грошових коштів, сплачену позивачем за договором підряду в порядку статті 1212 ЦК України.
Колегія суддів у справі № 913/703/20 вважає за необхідне відступити від зазначених висновків (уточнити висновки) щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у раніше ухвалених рішеннях Верховного Суду, з огляду на таке.
Предметом позову у цій справі є повернення попередньої оплати за договором підряду у зв`язку з відмовою замовника від договору.
Підставою позовних вимог позивачем визначено статтю 1212 ЦК України.
Частиною першою статті 837 ЦК України передбачено, що за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов`язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу.
Відповідно до статті 849 ЦК України замовник має право у будь-який час перевірити хід і якість роботи, не втручаючись у діяльність підрядника.
Якщо підрядник своєчасно не розпочав роботу або виконує її настільки повільно, що закінчення її у строк стає явно неможливим, замовник має право відмовитися від договору підряду та вимагати відшкодування збитків.
Якщо під час виконання роботи стане очевидним, що вона не буде виконана належним чином, замовник має право призначити підрядникові строк для усунення недоліків, а в разі невиконання підрядником цієї вимоги - відмовитися від договору підряду та вимагати відшкодування збитків або доручити виправлення роботи іншій особі за рахунок підрядника.
Замовник має право у будь-який час до закінчення роботи відмовитися від договору підряду, виплативши підрядникові плату за виконану частину роботи та відшкодувавши йому збитки, завдані розірванням договору.
Таким чином, статтею 849 ЦК України встановлено три окремі (самостійні) підстави для відмови замовника від договору підряду та, відповідно, різні правові наслідки такої відмови.
Зокрема, частиною другою цієї статті передбачено право замовника на відмову від договору підряду у разі коли підрядник своєчасно не розпочав роботу або виконує її настільки повільно, що закінчення її у строк стає явно неможливим. При цьому наслідком такої відмови є виникнення у замовника права вимагати відшкодування збитків підрядником. Положення вказаної статті не містять права замовника на повернення попередньої оплати за договором.
Згідно з частиною другою статті 22 ЦК України збитками є:
1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Зазначена норма кореспондує положенням статті 224 Господарського кодексу України (далі - ГК України), відповідно до якої учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб`єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов`язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.
Для вирішення питання про наявність підстав для відшкодування збитків необхідно встановлювати наявність у діях винної особи чотирьох елементів складу цивільного правопорушення: протиправної поведінки заподіювача шкоди, причинного зв`язку між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача і вини. За відсутності хоча б одного із цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає.
Правовідносини щодо відшкодування збитків урегульовані положеннями глави 25 «Відшкодування збитків у сфері господарювання» ГК України та глави 82 «Відшкодування шкоди» розділу ІІІ «Окремі види зобов`язань» книги п`ятої «Зобов`язальне право» ЦК України.
Частиною третьою статті 147 ГК України передбачено, що збитки, завдані суб`єкту господарювання порушенням його майнових прав громадянами чи юридичними особами, а також органами державної влади чи органами місцевого самоврядування, відшкодовуються йому відповідно до закону.
Частиною другою статті 623 ЦК України визначено, що розмір збитків, завданих порушенням зобов`язання, доказується кредитором.
Разом з цим, відповідно до частин першої, другої статті 1212 ЦК України, норми якої суди застосували у сукупності з положеннями статті 849 ЦК України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Положення глави 83 ЦК України, предметом регулювання якої є відносини, що виникають у зв`язку із безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права, застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій набуто майно, згодом відпала.
У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень глави 83 ЦК України.
Отже правова природа, підстави виникнення і доведення наявності підстав для стягнення збитків або повернення безпідставно набутого майна є відмінними і такими, що врегульовані різними нормами матеріального права.
Водночас, позивач (замовник) звернувся до суду з позовом до генпідрядника про стягнення безпідставно набутого майна (грошових коштів) на підставі приписів статті 1212 ЦК України.
Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Отже порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.
Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.
Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 01.10.2019 у справі № 910/3907/18, від 06.04.2021 зі справи № 910/10011/19, від 02.02.2021 зі справи № 925/642/19.
Установивши наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і, відповідно, ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачеві у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.
Предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою - посилання на належне йому право, юридичні факти, що призвели до порушення цього права, та правове обґрунтування необхідності його захисту.
Загальна умова частини першої статті 1212 ЦК звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов`язальних (договірних) відносинах. Набуття однією зі сторін зобов`язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов`язання не вважається безпідставним.
В разі, коли правочин утворює правову підставу для набуття (збереження) майна, статтю 1212 ЦК України можна застосовувати тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.
Таким чином, на думку колегії суддів, суди попередніх інстанцій, встановивши, що позивач (замовник) відмовився від договору на підставі приписів частини другої статті 849 ЦК України, з урахуванням принципу «Jura novit curia» («Суд знає закони»), мали застосувати до спірних правовідносин відповідні норми матеріального права (глави 25 «Відшкодування збитків у сфері господарювання» ГК України та глави 82 «Відшкодування шкоди», главу 61 «Підряд» розділу ІІІ «Окремі види зобов`язань» книги п`ятої «Зобов`язальне право» ЦК України) та відповідний спосіб захисту.
Тобто, у цій справі позивач (замовник), який на підставі частини другої статті 849 ЦК України відмовився від договору, має право вимагати від відповідача (виконавця) відшкодування збитків, що виключає можливість застосування до спірних правовідносин приписів статті 1212 ЦК України, на підставі якої позивач звернувся з вимогами до суду.
Відповідно, Верховний Суд вважає, що правовідносини сторін у даній справі регулюються нормами зобов`язального права, а договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них положень статті 1212 ЦК України.
Відповідно до частини другої статті 302 ГПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів або палати, передає справу на розгляд об`єднаної палати, якщо ця колегія або палата вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів з іншої палати або у складі іншої палати чи об`єднаної палати.
Як унормовано частиною четвертою статті 303 ГПК України про передачу справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду суд постановляє ухвалу із викладенням мотивів необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у рішенні, визначеному в частинах першій - четвертій статті 302 цього Кодексу, або із обґрунтуванням підстав, визначених у частинах п`ятій або шостій статті 302 цього Кодексу.
З огляду на викладене, Верховний Суд у складі колегії суддів, яка розглядає справу № 913/703/20 вважає за необхідне відступити від висновків (уточнити висновки), які викладені у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 24.11.2021 у справі № 910/17235/20 щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, а саме, приписів статей 849 та 1212 ЦК України, у зв`язку з чим справу № 913/703/20 слід передати на розгляд об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.
Керуючись статтями 234, 302, 303 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
УХВАЛИВ:
Справу № 913/703/20 разом із касаційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю «Проектно-будівельний Альянс» на рішення господарського суду Луганської області від 05.07.2021 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 18.01.2022 у справі № 913/703/20 передати на розгляд об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.
Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та оскарженню не підлягає.
Суддя І. Колос
Суддя І. Бенедисюк
Суддя Т. Малашенкова
