01.07.2022 Єдиний унікальний номер 205/8049/20
Єдиний унікальний номер судової справи: 205/8049/2020
Номер провадження: 2/205/819/2022
Р І Ш Е Н Н Я
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
01 липня 2022 року м.Дніпро
Ленінський районний суд м. Дніпропетровська у складі:
головуючого судді Мовчан Д.В.
при секретарі Волкобоєвої А.О.
за участю: позивача ОСОБА_1 , відповідача ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження в залі суду м. Дніпрі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Друга Дніпровська державна нотаріальна контора, про визнання заповіту нікчемним та недійсним, скасування реєстрації заповіту,-
ВСТАНОВИВ:
І. Стислий виклад позиції позивача та заперечень відповідача.
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Друга Дніпровська державна нотаріальна контора, про визнання заповіту нікчемним та недійсним, скасування реєстрації заповіту.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що він,ОСОБА_1 , маєбезстрокову інвалідність1групи з1998року. ІНФОРМАЦІЯ_1 помер його батько, ОСОБА_3 , і після його смерті відкрилася спадщина, у тому числі, і на 1/2 частку квартиру АДРЕСА_1 .
Далі, 10 червня 2020 року позивач звернувся до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини і дізнався, що ОСОБА_3 залишив заповіт 10.07.2012 року на 1/2 частку квартиру АДРЕСА_1 , на свого іншого сина ОСОБА_2 (далі Відповідач).
Позивач вважає, що заповіт від 10.07.2012 року є нікчемним та недійсним, оскільки, при посвідчені заповіту нотаріусом не було роз`яснено заповідачу зміст ст. 1241 ЦК України, тобто положення про права деяких визначених законом осіб на обов`язкову частку у спадщині. Окрім цього, вказаний заповіт було посвідчено та зареєстровано із порушенням вимог чинного законодавства, оскільки заповідачем не було подано заяву про державну реєстрацію заповіту та, відповідно, не сплачено відповідний реєстраційний збір.
У зв`язку з вищевикладеним, позивач змушений звернутися до суду та просити визнати недійсним та нікчемним заповіт ОСОБА_3 , посвідчений державним нотаріусом Другої Дніпропетровської державної нотаріальної контори Циганко Є.Л. 10.07.2012 року, зареєстрованого в реєстрі під № 2- 724 та скасувати реєстрацію заповіту ОСОБА_3 від 10.07.2012 року, зареєстрованого у спадковому реєстрі за № 53067684, зареєстрованого в реєстрі нотаріальних дій за № 2-274.
Відповідачем було подано відзив на позовну заяву, в якому такий учасник справи просив відмовити у задоволені позовних вимог ОСОБА_1 у повному обсязі. В обґрунтування своїх заперечень посилався на те, що вказані позовні вимоги не ґрунтуються на нормах чинного законодавства, та заявлені без представлення жодної доказової бази з боку позивача.
Позивач ОСОБА_1 у встановленийсудом вухвалі провідкриття провадженняпо справістрок подаввідповідь навідзив. У такій заяві по суті справи позивач заперечує проти доводів відповідача із посиланням на мотиви, які тотожні тим, що містяться у позовній заяві, та просить суд задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
ІІ. Заяви (клопотання) учасників справи.
Позивач у судовому засіданні позовні вимогипідтримав, просив їх задовольнити в повному обсязі по мотивам, що викладені у позовній заяві та запереченні на відзив.
Відповідач у судовому засіданні позовні вимоги не визнав, просив у їх задоволені відмовити в повному обсязі по мотивам, що викладені у відзиві на позовну заяву.
Представник третьоїособи,що незаявляє самостійнихвимог напредмет спору:Другої Дніпровськоїдержавної нотаріальноїконтори, в судове засідання не з`явився, надалидо суду письмову заяву про розгляд справи у їх відсутність та винести рішення відповідно до чинного законодавства.
ІІІ. Процесуальні дії у справі.
Ухвалою суду від 29.01.2021 року вирішено витребувати уДругої Дніпровськоїдержавної нотаріальноїконтори (місцезнаходження:49128,м.Дніпро,вул.Метробудівська,1) належним чином завірену копію матеріалів спадкової справи, відкритої після смерті ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Ухвалою суду від 23.09.2021 року вирішено у задоволені клопотання позивача про призначення судової посмертної почеркознавчої експертизи по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Друга Дніпровська державна нотаріальна контора, про визнання заповіту нікчемним та недійсним, скасування реєстрації заповіту, відмовити.
Ухвалою судувід 02.12.2021року вирішено витребуватиу Другої Дніпровськоїдержавної нотаріальноїконтори (місцезнаходження:49128,м.Дніпро,вул.Метробудівська,1) належним чиномзавірену копію реєстраційної справи, яка була відкрита за фактом посвідчення заповіту ОСОБА_3 від 10.07.2012 року, зареєстрованого у Спадковому реєстрі за № 53067684, зареєстрованого в реєстрі нотаріальних дій за № 724.
З огляду на викладені вимоги процесуального законодавства, враховуючи нижченаведені фактичні обставини справи, зміст спірних правовідносин, оцінку доказів, та аргументів сторін, суд ухвалює рішення з огляду на наступне.
ІV. Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 є сином ОСОБА_3 , що підтверджується свідоцтвом про народження НОМЕР_1 .
Судом також встановлено, що 10.07.2012 року державним нотаріусом Другої Дніпропетровської державної нотаріальної контори Циганко Є.Л. було посвідчено заповіт від імені ОСОБА_3 на ім`я ОСОБА_2 , згідно якого заповідач заповів останньому все своє майно, де б воно не було та з чого б воно не складалось, і взагалі все те, що йому буде належати після смерті і на що він за законом матиме право.
Матеріалами справипідтверджено,що ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер, що підтверджується повторно виданим свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_2 від 05.06.2020 року.
Із матеріалісправи вбачається,що післясмерті ОСОБА_3 відкриласьспадщина наналежну йому часткуквартири АДРЕСА_1 .
Судом також встановлено, що 10.06.2020 року за заявою позивача ОСОБА_1 державним нотаріусом Другої Дніпровської державної нотаріальної контори Циганко Є.Л. було заведено спадкову справу № 332/2020 щодо майна померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 .
Також, заяву про прийняття спадщини після смерті свого батька подав відповідач ОСОБА_2 .
Судом також встановлено, що постановою державного нотаріуса Другої Дніпровської державної нотаріальної контори Циганко Є.Л. від 05.01.2021 року ОСОБА_2 було відмовлено у видачі на його ім`я свідоцтва про право на спадщину за заповітом після смерті ОСОБА_3 , через наявність цивільного спору щодо чинності вказаного заповіту.
У зв`язку із чим, суд доходить висновку, що між сторонами виник спір, який підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
V. Оцінка суду доказів та аргументів сторін. Мотиви застосування норм права судом.
Щодо вимог про визнання заповіту нікчемним, суд вказує на наступне.
Устатті 1233 ЦК Українивизначено, що заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.
Заповіт як остання воля особи стосується її розпоряджень на випадок смерті і тому покликаний вирішувати важливі для особи питання щодо призначення спадкоємців, позбавлення спадкоємців за законом права спадкування, визначення обсягу спадщини, що має спадкуватися за заповітом, встановлювати інші розпорядження, які відповідають заповіту та вимогам законодавства про спадкування.
При цьому право дієздатної фізичної особи на заповіт, як і будь-яке суб`єктивне цивільне право, здійснюється нею вільно, на власний розсуд (частина перша статті12та стаття1234 ЦК України).
Юридична природа заповіту ґрунтується на його законодавчому визначенні як особистого розпорядження фізичної особи на випадок смерті (стаття 1233 ЦК України).
Правова природа цього розпорядження визначається судовою практикою як односторонній правочин, що тягне відповідні правові наслідки.
На заповіт, який є правочином, поширюються загальні положення про правочини, якщо у Книзішостій ЦК Українинемає відповідного правила. Водночас загальні правила про правочин, у тому числі про їх недійсність, можуть бути поширені на заповіт у тому випадку, коли це не суперечить суті заповіту та природі спадкування.
Аналіз норм Книгишостої ЦК Українисвідчить, що її нормами визначені вимоги до особи заповідача (стаття 1234 ЦК України), змісту заповіту (статті1236-1240,1246 ЦК України), загальні вимоги до форми заповіту (стаття 1247 ЦК України), порядку його посвідчення нотаріусом (статті1248,1249,1253 ЦК України), для яких законодавцем визначені і наслідки їх порушення.
Так, у частині першійстатті 1257 ЦК Українивстановлено правило про нікчемність заповіту, складеного з порушенням вимогЦК Українищодо особи заповідача, а також заповіту, складеного з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення.
Аналіз частини першоїстатті 1257 ЦК Україниу смисловому зв`язку з іншими нормами дає підстави вважати, що порушеннями вимог до форми і посвідчення заповіту є лише ті, які прямо зазначені углаві 85 ЦК України, її статтях1247-1249,1253 ЦК України.
Аналіз цихстатей даєзмогу констатувати,що законодавецьвисуває таківимоги доформи заповіту:письмова знотаріальним посвідченням. Проте допускаютьсяй іншіспособи посвідченнязаповіту,враховуючи численніобставини,які законодавецьпокладає восновному дляможливості їхзастосування. Ці обставинив сукупностісвідчать проте,що вониберуться доуваги якоб`єктивніперешкоди дозапрошення нотаріусапосвідчити заповіт. Водночас наведені у зазначених вище статтях правові механізми доводять, що вони розраховані на те, щоб остання воля заповідача була виражена вільно і не виникало б жодного сумніву в цьому.
Згідно з частиною першою статті15, частиною першою статті16 ЦК Україникожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.
Відповідно до частини четвертоїстатті 263 ЦПК Українипри виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Верховного Судувід 09 січня 2019 року у справі № 759/2328/16 (провадження № 61-5800зпв18) зазначено, що нікчемним є той правочин, недійсність якого встановлена законом і для визнання його недійсним не вимагається рішення суду (частина другастатті 215 ЦК України). Нікчемність правочину конструюється за допомогою «текстуальної» недійсності, оскільки вона існує тільки у разі прямої вказівки закону. З позицій юридичної техніки така пряма вказівка може втілюватися, зокрема, в термінах «нікчемний», «є недійсним».
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 червня 2019 року у справі № 916/3156/17 (провадження № 12-304гс18) викладено висновок, що визнання нікчемного правочину недійсним за вимогою його сторони не є належним способом захисту прав, оскільки не призведе до реального відновлення порушених прав позивача, адже нікчемний правочин є недійсним у силу закону. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та в мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину.
У вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду відступила від правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду від21 листопада 2018 року у справі № 577/5321/17, від 03 жовтня 2018 року у справі № 369/2770/16, від 07 листопада 2018 року у справі № 357/3394/16-ц та у постанові Верховного Суду України від 02 березня 2016 року у справі № 6-308цс16, у частині застосування таких способів захисту прав та інтересів, як визнання нікчемного правочину недійсним і встановлення нікчемності правочину.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 463/5896/14-ц (провадження № 14-90цс19) зазначено, що цивільне право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (абзац перший частини другоїстатті 215 ЦК України). Якщо недійсність певного правочину встановлена законом, тобто якщо цей правочин нікчемний, позовна вимога про визнання його нікчемним не є належним способом захисту права чи інтересу позивача. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину.
Таким чином, в даному випадку вимога про визнання заповіту нікчемним не є належним способом захисту прав, у зв`язку із чим в задоволенні позову в цій частині суд відмовляє саме з цієї підстави.
Аналогічні за своїм змістом висновки містяться й у постановах Верховного Суду від 07 квітня 2021 року у справі № 665/103/18 (№ 61-21199св19), від 13 вересня 2021 року у справі№ 146/898/20 (№ 61-10983св21), від 08 грудня 2021 рокуу справі№ 323/501/20 (провадження № 61-427св21) про встановлення нікчемності заповіту.
Щодо вимог про визнання заповіту недійним, суд зазначає про таке.
Загальні вимоги до форми заповіту встановленостаттею 1247 ЦК України, відповідно до яких заповіт складається у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складення; заповіт має бути особисто підписаний заповідачем; заповіт має бути посвідчений нотаріусом або іншими посадовими, службовими особами, визначеними у статтях1251,1252цьогоКодексу; заповіти, посвідчені особами, зазначеними у частині третій цієї статті, підлягають державній реєстрації у Спадковому реєстрі в порядку, затвердженому Кабінетом Міністрів України.
Оглядом спірного заповіту встановлено, що зазначений документ відповідає всім вказаним вимогам чинного законодавства. Такий заповіт є нотаріально посвідченим, особисто підписаний заповідачем, містить його волевиявлення.
Суд вказує, що в даному випадку, вимога про визнання заповіту недійсним ґрунтується фактично на тому, що позивач має право на обов`язкову частку у спадщині, право на яку, закріплено законом, а самест. 1241 ЦК України.
Суд вказує, що зазначена норма закону також передбачає наявність заповіту на іншу особу, в даному випадку на відповідача. І наявність дійсного заповіту не перешкоджає позивачеві у реалізації його права на обов`язкову частку у спадщині, як і наявність обов`язкової частки у спадщині не може позбавляти заповідача права на складання заповіту на ім`я іншої особи.
Таким чином, вимоги позивача в цій частині не ґрунтуються на законі.
Щодо вимог про скасування реєстрації заповіту, то суд вказує про наступне.
Так звертаючисьдо судуіз вказаноювимогою,позивач фактичнообґрунтовує їїтим,що заповідачем не було подано заяву про державну реєстрацію заповіту нотаріусу, та відповідно, не сплачено відповідний реєстраційний збір.
Відповідно достатті 37 Закону України «Про нотаріат»у населених пунктах, де немає нотаріусів, уповноважені на це посадові особи органу місцевого самоврядування вчиняють такі нотаріальні дії: 1) вживають заходів щодо охорони спадкового майна; 2) посвідчують заповіти (крім секретних); 3) видають дублікати посвідчених ними документів; 4) засвідчують вірність копій (фотокопій) документів і виписок з них; 5) засвідчують справжність підпису на документах; 6) видають свідоцтва про право на спадщину; 7) видають свідоцтва про право власності на частку в спільному майні подружжя в разі смерті одного з подружжя.
Згідно з частиною першоюстатті 56 Закону України «Про нотаріат»нотаріуси або посадові особи, які вчиняють нотаріальні дії, посвідчують заповіти дієздатних громадян, складені відповідно до вимог законодавства України і особисто подані ними нотаріусу або посадовій особі, яка вчиняє нотаріальні дії, а також забезпечують державну реєстрацію заповітів у Спадковому реєстрі відповідно до порядку, затвердженого Кабінетом Міністрів України.
Суд вказує, що порядок державної реєстрації заповіту передбачений Положенням про Єдиний реєстр заповітів та спадкових справ, затвердженого наказом Міністерстваюстиції України від 17 жовтня 2000 р. N 51/5, та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України
17 жовтня 2000 р. за N 714/4935
Пункт 2.2.1. такого Положення передбачає, що реєстрація заповітів здійснюється шляхом внесення реєстраційного запису до Єдиного реєстру.
Пункт 2.2.2. вказаного Положення визначає, що реєстратор здійснює реєстрацію протягом 5 робочих днів з часу посвідчення ним заповіту або не пізніше наступного робочого дня з часу отримання від інших нотаріусів або заповідачів (у випадку, передбаченому пунктом 2.2.4 цього Положення) заяви про реєстрацію заповіту в Єдиному реєстрі.
При цьому згідно п.2.2.3. Положення нотаріуси, які не мають систем комп`ютерного доступу до Єдиного реєстру, здійснюють реєстрацію посвідчених ними заповітів та заповітів, посвідчених посадовими особами, що перераховані в ст. 40 Закону України «Про нотаріат», протягом 5 робочих днів з часу посвідчення заповіту або отримання заповіту від осіб, що перераховані у ст. 40 Закону України «Про нотаріат», шляхом подання Реєстратору заяви про реєстрацію посвідчення заповіту в Єдиному реєстрі.
Таким чином, обов`язок подання заяви про реєстрацію заповіту встановлено лише у тих випадках, коли заповіт посвідчується нотаріусами, які не мають систем комп`ютерного доступу до Єдиного реєстру, здійснюють реєстрацію посвідчених ними заповітів та заповітів, посвідчених посадовими особами, що перераховані в ст. 40 Закону України «Про нотаріат».
В даному випадку заповіт було посвідчено органом нотаріату, який мав комп`ютерний доступ до бази даних вказаного Реєстру Другою Дніпропетровською державною нотаріальною конторою, та саме який здійснює державну реєстрацію такого заповіту, що виключало необхідність підписання та подання заповідачем відповідної письмової заяви про реєстрацію заповіту.
Обставина наявності такого доступу та реєстрації заповіту нотаріусом, який його посвідчував, підтверджується витягом про реєстрацію в спадковому реєстрі № 31009910 від 10.07.2012 року, в якому вказаний реєстратор та заповіт, який реєструвався.
Щодо доводів позивача про несплату реєстраційного збору заповідачем, то суд зазначає, що такі доводи ґрунтуються лише на обставині відсутності в матеріалах нотаріальної справи відповідної квитанції про сплату.
Суд зазначає, що п.7.3. Положення дійсно передбачено, що за реєстрацію заповітів, посвідчених посадовими особами, що перераховані в ст. 40 Закону України "Про нотаріат", за заявою заповідача справляється плата в розмірі, що встановлюється Міністерством юстиції України.
При цьому нормами вказаного Положення не передбачено зберігання таких квитанцій у матеріалах нотаріального діловодства, у зв`язку із чим суд вважає, що доводи позивача в цій частині також не ґрунтуються на нормах матеріального закону.
З урахуванням встановлених судом обставин та вказаних вимог закону, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про визнання заповіту нікчемним та недійсним, та протиправності його державної реєстрації, свого підтвердження в судовому засіданні не знайшли, а тому в задоволенні позову слід відмовити у його повному обсязі.
VІ. Розподіл судових витрат між сторонами.
На підставі п.9 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору звільняються особи з інвалідністю I та II груп, законні представники дітей з інвалідністю і недієздатних осіб з інвалідністю.
Згідно ч.7 ст. 141 ЦПК України якщо інше не передбачено законом, у разі залишення позову без задоволення, закриття провадження у справі або залишення без розгляду позову позивача, звільненого від сплати судових витрат, судові витрати, понесені відповідачем, компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Оскільки позивач є інвалідом І групи безстроково, і в задоволенні його позову було відмовлено, судові витрати за позовом слід віднести на рахунок держави.
На підставі викладеного та керуючись ст. 3, 47 Конституції України, ст. 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»,ст.ст. 391, 405 ЦК України, ст.ст.71,72,116,156 ЖК України, ст. ст.4,5,81,82, 90,141, 258,259,263-265 ЦПК України, суд -
ВИРІШИВ:
1. У задоволені позовних вимог ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 ,РНОКПП: НОМЕР_3 ,зареєстрований тапроживає заадресою: АДРЕСА_2 ) до ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 ,РНОКПП: НОМЕР_4 ,зареєстрований заадресою: АДРЕСА_2 ,проживає заадресою: АДРЕСА_3 ), третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Друга Дніпровська державна нотаріальна контора (місце знаходження: 49128, м. Дніпро, вул.. Метробудівська, буд. 1, код ЄДРПОУ 02890937), про визнання заповіту нікчемним та недійсним, скасування реєстрації заповіту відмовити у повному обсязі.
2. Судові витрати по справі у вигляді судового збору віднести за рахунок держави.
Рішення може бути оскаржено до Дніпровського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги на рішення суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного тексту рішення.
Суддя: Д.В. Мовчан
