Єдиний державний реєстр судових рішень
КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
№ справи:759/7632/20-ц
№ апеляційного провадження: 22-ц/824/2022
Головуючий у суді першої інстанції: Журибеда О.М.
Доповідач у суді апеляційної інстанції: Немировська О.В.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
02 червня 2022 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів:
головуючий - Немировська О.В.,
судді - Махлай Л.Д., Ящук Т.І.
секретар - Зиль Т.С., Лащевська Д.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округ Саваріна Олена Сергіївни, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Гуцевич Олена Олександрівна, ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 про визначення частки майна у праві спільної сумісної власності, що підлягає спадкуванню та визначення права на спадкування,
за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_7 на рішення Святошинського районного суду міста Києва від 08 липня 2021 року,
встановив:
у травні 2020 року позивач звернувся до суду з позовом, в якому просила визначити Ѕ частину в спільному сумісному майні - нежилому приміщенні АДРЕСА_1 загальною площею 96,9 кв.м., яка належала її сину - ОСОБА_8 , та визнати за нею право на спадкування 1/12 частки в спірному майні з урахуванням часток інших спадкоємців по закону.
Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 08 липня 2021 року в задоволенні позовних вимог було відмовлено.
Не погоджуючись з вказаним рішенням, представник позивача - ОСОБА_7 звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити по справі в цій частині нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги, посилаючись на допущені судом першої інстанції порушення норм матеріального і процесуального права, неповне з`ясування судом обставин справи, що мають істотне значення для справи.
Заслухавши доповідь судді Немировської О.В., пояснення представника ОСОБА_2 - ОСОБА_9 , дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Звертаючись до суду з даним позовом, позивач вказувала, що її син - ОСОБА_8 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . ОСОБА_8 з 05.02.2011 перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 (дошлюбне прізвище ОСОБА_2 ). Заповіту за життя ОСОБА_8 не склав. За час перебування у шлюбі подружжям 30/12/2013 було набуто у власність нежиле приміщення №78 площею 96,9 кв.м. за адресою: АДРЕСА_2 , яке оформлено на ім`я ОСОБА_2 .
До майна померлого приватним нотаріусом КМНО Саваріною О.С. за заявою ОСОБА_2 було відкрито спадкову справу №65615877, що зареєєстровано в Спадковому реєстрі 03.03.2020 №59673004. Спадкоємцями першої черги після смерті ОСОБА_8 є його батьки: ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , дружина - ОСОБА_2 , а також діти: ОСОБА_6 , ОСОБА_5 , ОСОБА_4 .
Оскільки спадкоємці не дійшли згоди щодо поділу та управління всім спадковим майном, а також згоди щодо його успадкування в цілому, а тому позивач просила визначити, що частка ОСОБА_8 в цьому приміщенні становить Ѕ частина, а вона має право на 1/12 частину цього приміщення.
Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 08 липня 2021 року в задоволенні позовних вимог було відмовлено.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивач не довела існування перешкод для оформлення її спадкових прав у нотаріальному порядку, нотаріусом не було відмовлено у видачі їй свідоцтва про право на спадщину за законом, а тому не встановлено факту порушення її законних прав та інтересів.
Такий висновок суду першої інстанції є законним та обґрунтованим та відповідає встановленим по справі обставинам.
Суд першої інстанції правильно застосував норми матеріального права та посилався на положення стст. 16, 328, 344, 382, 392, 1216, 1217, 1222, 1223, 1225, 1268, 1269, 1297 ЦК України.
Як видно з матеріалів справи, ОСОБА_8 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Після його смерті приватним нотаріусом КМНО Саваріною 03.03.2020 за заявою ОСОБА_2 було відкрито спадкову справу №№65615877, що зареєєстрована в Спадковому реєстрі за №59673004.
ОСОБА_8 та ОСОБА_2 перебували у шлюбі з 05.02.2011. Від шлюбу народилися діти: ОСОБА_6 , ОСОБА_5 та ОСОБА_4 .
Заяви про прийняття спадщини за законом подали батьки померлого: ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , дружина - ОСОБА_2 та вона ж в інтересах дітей: ОСОБА_6 , ОСОБА_5 та ОСОБА_4 .
На ім`я ОСОБА_2 30.12.2013 було придбано на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом КМНО Гуцевич О.О., реєстровий номер 1985, нежиле приміщення АДРЕСА_1 , площею 96,9 кв.м.
Заявляючи вимогу про визначення частки у спільному сумісному майні подружжя, яка належала на день смерті ОСОБА_8 в розмірі Ѕ частини, позивач вважала, що тільки після визначення такої частки майно не буде спільним сумісним, а набуде статусу спільного часткової власності та підлягатиме подальшому поділу.
З урахуванням часток, яка припадає на кожного із спадкоємців, які подали заяви про прийняття спадщини, позивач просила визначити, що вона має право на 1/12 частки в цьому нежилому приміщенні як спадкоємець за законом першої черги.
Відповідно до ч. 6 ст. 57 СК України суд може визнати особистою приватною власністю дружини, чоловіка майно, набуте нею, ним за час їхнього окремого проживання у зв`язку з фактичним припиненням шлюбних відносин.
Відповідно до ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).
Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Відповідно до ст.71 Закону України «Про нотаріат» у разі смерті одного з подружжя (колишнього з подружжя) свідоцтво про право власності на частку в їхньому спільному майні видається нотаріусом на підставі письмової заяви другого з подружжя (колишнього з подружжя) з наступним повідомленням спадкоємців померлого, які прийняли спадщину. Таке свідоцтво може бути видано на половину спільного майна.
На підставі письмової заяви спадкоємців, які прийняли спадщину, за згодою другого з подружжя (колишнього з подружжя), що є живим, у свідоцтві про право власності може бути визначена і частка померлого у спільній власності.
Свідоцтво про право власності на частку в спільному майні подружжя у разі смерті одного з них видається нотаріусом за місцем відкриття спадщини.
Свідоцтво про право власності на частку в спільному майні подружжя у разі смерті другого з подружжя видається за умови подання документів, що підтверджують право власності на таке майно, або за наявності державної реєстрації права власності на таке майно у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.
При видачі свідоцтва нотаріус перевіряє факт належності майна подружжю (колишньому подружжю) на праві спільної сумісної власності.
В Главі 10 Розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012 №296/5 визначено порядок видачі нотаріусами свідоцтв про право на спадщину. В підпункті 4.21 пункту 4 вказаної глави вказується, що при оформленні спадщини як за законом, так і за заповітом нотаріус у випадках, коли із документа, що посвідчує право власності, вбачається, що майно може бути спільною сумісною власністю подружжя, повинен з`ясувати, чи є у спадкодавця той з подружжя, який його пережив і який має право на -1/2 частку в спільному майні подружжя. За наявності другого з подружжя нотаріус видає йому свідоцтво про право власності на частку в спільному майні подружжя. Видача свідоцтва про право на спадщину спадкоємцям, які прийняли спадщину, строком не обмежена. Якщо спадкоємців декілька, то кожному із них видається окреме свідоцтво про право на спадщину із зазначенням його частки. Свідоцтво про право на спадщину оформляється в двох примірниках, один з яких залишається в матеріалах спадкової справи.
З матеріалів справи видно, що дружина померлого - ОСОБА_2 не заперечує того факту, що вказане нежиле приміщення є спільним сумісним майном подружжям, оскільки було набуте в період шлюбу. Відповідно частка, що входить до спадкової маси становить Ѕ частину вказаного нежилого приміщення.
Та обставина, що право власності на спірне нежиле приміщення зареєстроване на ім`я ОСОБА_2 не спростовує факту набуття майна у спільну сумісну власність подружжя.
Оскільки заяви про прийняття спадщини, яка відкрилась після смерті ОСОБА_8 подали 6 спадкоємців, частка, на яку має право позивач становить 1/12 частину. Розмір вказаної частки не оспорюється відповідачем та іншими спадкоємцями, а приватний нотаріус КМНО Саваріна О.С. не відмовляла позивачу у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на вказану частку у майні.
Всі доводи, викладені представником позивача в апеляційній скарзі, є аналогічними доводам позовної заяви, отримали належну правову оцінку в рішенні суду першої інстанції.
Зокрема в апеляційній скарзі представник позивача зазначає, що суд першої інстанції помилково вказав в рішенні, що позивач без звернення до нотаріуса просила визнати за нею право власності на спірне спадкове майно, оскільки вона не вказувала такої позовної вимоги, а суд першої інстанції не забезпечив їй ефективний судовий захист і не розглянув її позовні вимоги. Позивач вважає, що приватний нотаріус позбавлений можливості при видачі свідоцтва про право на спадщину самостійно розподіляти між спадкоємцями частки у спадщині, оскільки право власності на спадкове майно зареєстровано за ОСОБА_2 і саме суд має визначити, що частка позивача становить 1/12.
Доводи апелянта про те, що рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 12 серпня 2021 року (справа №369/5817/20) за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визначення частки майна у справі спільної сумісної власності, що підлягає спадкуванню, було частково задоволено позовні вимоги і визнано за позивачем право на спадкування 1/12 частки нежилого приміщення за адресою: АДРЕСА_3 , і вказане рішення має преюдиційне значення, є безпідставними, оскільки часткове задоволення позовних вимог в цій справі не може тлумачитись як встановлення певних обставин рішенням суду у цивільній справі, які не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини в силу ч. 4 ст. 82 ЦПК України.
Посилання апелянта на висновок, який міститься в постанові Верховного Суду у складі Другої палати Касаційного цивільного суду від 24 квітня 2020 року (справа №753/12946/15-ц) щодо обов`язку суду визначити частки всіх спадкоємців у праві власності на спадкове майно в порядку спадкування за законом, не підлягає застосуванню в даній справі, оскільки у вказаній справі вирішувався спір між спадкоємцями щодо обсягу майна, яке входить до спадкової маси.
Також безпідставним є посилання в апеляційній скарзі на положення чч. 1 та 2 ст. 5 ЦПК України щодо визначення судом такого способу захисту, який не суперечить закону, оскільки судом першої інстанції не було встановлено факту порушення прав позивача.
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду розглянув справу № 909/243/18, в якій акцентував увагу на відмінностях між поняттями «предмет спору» та «предмет позову». Зокрема, Верховний Суд зазначив, що предметом позову є безпосередньо матеріально-правова вимога позивача до відповідача, щодо якої особа звертається до суду за захистом своїх прав чи інтересів, а предметом спору є об`єкт спірних правовідносин, матеріально-правовий об`єкт, з приводу якого виник правовий конфлікт між позивачем і відповідачем.
Поняття «юридичного спору» має тлумачитися широко, виходячи з підходу Європейського суду з прав людини до тлумачення поняття «спір про право» (п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод). Зокрема Європейський суд з прав людини зазначає, що відповідно до духу Конвенції поняття «спору про право» має розглядатися не суто технічно, йому слід надавати сутнісного, а не формального значення.
Згідно з чч. 1, 2 та 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Таким чином, доводи, викладені в апеляційній скарзі, висновків суду не спростовують, рішення було ухвалено судом першої інстанції при дотриманні норм процесуального права, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення без змін.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 382 ЦПК України, суд
постановив:
апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_7 залишити без задоволення, а рішення Святошинського районного суду м. Києва від 08 липня 2021 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Повний текст постанови виготовлено 07 червня 2022 року.
Головуючий
Судді
