Постанова
Іменем України
28 грудня 2022 року
м. Київ
справа № 759/7632/20
провадження № 61-6222св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Луспеника Д. Д.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Саваріна Олена Сергіївна, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Гуцевич Олена Олександрівна, ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Пшенишного Олексія Олексійовича на рішення Святошинського районного суду м. Києва від 08 липня 2021 року, ухвалене у складі судді Журибеди О. М., та постанову Київського апеляційного суду від 02 червня 2022 року, прийняту у складі колегії суддів: Немировської О. В., Махлай Л. Д., Ящук Т. І.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У травні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про визначення частки майна у праві спільної сумісної власності, що підлягає спадкуванню та визначення права на спадкування.
Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її син ОСОБА_7 , після смерті якого відкрилась спадщина.
ОСОБА_7 з 05 лютого 2011 року перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 , під час якого ОСОБА_7 та ОСОБА_2 набули нерухоме майно - нежиле приміщення за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер нерухомого майна № 259875780000, загальна площа 96,9 кв. м, право власності на яке зареєстровано за ОСОБА_2 .
Вказувала на те, що з метою оформлення спадщини вона звернулася до приватного нотаріуса Саваріної О. С. з заявою про прийняття спадщини та нотаріусом відкрито спадкову справу № 65615877.
Зазначала, що з метою захисту прав позивача на спадкування спірного майна необхідно визначити конкретну частку померлого спадкодавця ОСОБА_7 у вищезазначеному нерухомому майні, що належало йому та його дружині на праві спільної сумісної власності.
З урахуванням зазначеного, ОСОБА_1 просила визначити, що частка спадкодавця ОСОБА_7 у справі спільної сумісної власності на нежиле приміщення за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер нерухомого майна № 259875780000, загальна площа 96,9 кв. м, становила 1/2 частки, та визнати за нею право на спадкування 1/2 частки вказаного нежилого приміщення, що належала спадкодавцю ОСОБА_7 на праві спільної сумісної власності.
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 08 липня 2021 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 02 червня 2022 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив із того, що позивач не довела наявності порушеного або оспорюваного права на спадкування, матеріали справи не містять доказів щодо відмови нотаріуса в оформлені їй права на спадщину.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів
У липні 2022 року представник ОСОБА_1 - адвокат Пшенишний О. О. подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просив скасувати вказані судові рішення, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не врахували, що відсутність визначення частки спадкодавця у праві спільної сумісної власності на спірне нерухоме майно, право власності на який зареєстроване за іншим з подружжя, значно ускладнить чи взагалі унеможливить видачу нотаріусом свідоцтва про право на спадщину за законом на ім`я позивача. Визначення частки спадкоємців у праві власності на спадкове майно є обов`язком суду.
Суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про недоведеність позивачем порушення, не визнання або оспорювання її спадкових прав з боку відповідача.
Підставами касаційного оскарження рішення Святошинського районного суду м. Києва від 08 липня 2021 року та постанови Київського апеляційного суду від 02 червня 2022 року представник заявника зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18) та постанові Верховного Суду від 24 квітня 2020 року у справі № 753/12946/15 (провадження № 61-46539св18).
Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 11 липня 2022 року касаційну скаргу залишено без руху та надано строк для усунення недоліків касаційної скарги.
У строк, визначений судом, заявник усунув недоліки касаційної скарги.
Ухвалою Верховного Суду від 20 липня 2022 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.
У серпні 2022 року до Верховного Суду надійшли матеріали справи.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
ОСОБА_1 є матір`ю ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
ОСОБА_7 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі з 05 лютого 2011 року. У шлюбі в ОСОБА_7 та ОСОБА_2 народилося троє дітей: ІНФОРМАЦІЯ_3 - ОСОБА_4 ; ІНФОРМАЦІЯ_4 - ОСОБА_5 ; ІНФОРМАЦІЯ_5 - ОСОБА_6 .
ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_7 , після його смерті відкрилася спадщина, до складу якої увійшло нежиле приміщення АДРЕСА_2 , площею 96,9 кв. м., яке набуто на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу від 30 грудня 2013 року ОСОБА_2 .
На підставі заяви ОСОБА_1 про прийняття спадщини від 03 березня 2020 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Саваріною О. С. заведено спадкову справу № 1/2020 (номер запису у спадковому реєстрі 65615877) на майно померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_7 . Крім позивача, спадщину після смерті ОСОБА_7 також прийняли: ОСОБА_2 (батько спадкодавця), ОСОБА_2 (дружина спадкодавця), ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 (діти спадкодавця).
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Частиною другою статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені частиною другою статті 16 ЦК України.
Ефективність захисту цивільного права залежить від характеру вимоги, що висувається до порушника, та характеру правовідносин, які існують між позивачем та відповідачем.
Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.
Під час оцінки обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення та забезпечити поновлення порушеного права.
Право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (пункт 57 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, провадження № 14-144цс18).
Застосування будь-яких засобів правового захисту матиме сенс лише за умови, що обрані суб`єктом порушеного права способи захисту відповідають вимогам закону та є ефективними.
Позовні вимоги мають оцінюватися судом, виходячи з правових та фактичних підстав позову, наведених у позовній заяві, а не лише тільки з формулювань її прохальної частини, які можуть бути недосконалими.
Звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_1 посилалася, зокрема на те, що через відсутність визначення частки спадкодавця у праві спільної сумісної власності подружжя на нерухоме майно її право на спадкування спірного майна перебуватиме у статусі невизнаного та оспорюваного, що значно ускладнить чи взагалі унеможливить видачу нотаріусом їй свідоцтва про право на спадщину, що буде мати наслідком порушення її права на отримання спадщини як спадкоємця першої черги. Таким чином, позивач звернулася до суду з метою захисту свого спадкового права.
Згідно з частинами першою, другою статті 70 СК України, у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. При вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім`ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім`ї.
Відповідно до статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.
При цьому конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом з тим зазначена презумпція може бути спростована одним із подружжя. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
За життя ОСОБА_7 не звертався до суду з позовом про поділ майна подружжя чи про визнання майна, набутого подружжям за час шлюбу, особистою приватною власністю.
Згідно зі статтями 1216, 1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця) до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права і обов`язки, що належали спадкодавцю на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Статтями 1217, 1223 ЦК України передбачено, що спадкування здійснюється за заповітом або за законом. Право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу (спадкоємці за законом першої-п`ятої черг). Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.
Відповідно до частини першої статті 1226 ЦК України частка у праві спільної сумісної власності спадкується на загальних підставах.
За загальними положеннями про спадкування право на спадщину виникає в день відкриття спадщини, спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою, для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (статті 1220, 1222, 1270 ЦК України).
Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у пункті 12 постанови від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування», для оформлення права на спадщину закон не вимагає рішення суду про визначення частки спадкодавця.
У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження. За змістом статті 392 ЦК України право власності на майно може бути визнано судом у випадку, коли це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати документа, який засвідчує це право.
В матеріалах справи відсутні докази щодо відмови нотаріуса в оформлені позивачу права на спадщину.
Відповідно до частини першої статті 25 ЦК України здатність мати цивільні права та обов`язки (цивільну правоздатність) мають усі фізичні особи.
Разом з тим цивільна правоздатність фізичної особи припиняється у момент її смерті (частина четверта статті 25 ЦК України).
Згідно з частиною першою статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постановах Верховного Суду від 20 червня 2018 року у справі № 640/13903/16-ц (провадження № 61-15147св18), від 22 квітня 2020 року у справі № 601/2592/18 (провадження № 61-17859св19), від 16 вересня 2020 року у справі № 464/1663/18 (провадження № 61-9410св19), від 28 липня 2021 року у справі № 148/2418/15 (провадження № 61-5860св21), від 13 жовтня 2021 року у справі № 759/10030/18 (провадження № 61-6096св20) викладено правовий висновок про те, що визначення судом частки співвласника у праві спільної власності на майно за померлим не узгоджується з вимогами чинного законодавства, оскільки у такому разі судом буде вирішено питання про права особи, яка не має цивільної процесуальної правоздатності та дієздатності, що свідчить, у тому числі, про неефективність способу захисту права особи відповідно до положень статті 16 ЦК України. У такому випадку спадкоємець не позбавлений можливості захисту своїх прав шляхом подання позову про визнання права власності в порядку спадкування.
У постанові Верховного Суду від 20 травня 2021 року у справі № 339/369/18 (провадження № 61-18714св19) вказано, що свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, установленому цивільним законодавством. За наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину вимоги про визнання права на спадщину судовому розглядові не підлягають. У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження. Таким чином, якщо відсутність умов для одержання у нотаріуса свідоцтва про право на спадщину не підтверджена належними доказами, а саме відмовою нотаріуса у видачі свідоцтва про право на спадщину, це може бути підставою для відмови у позові.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).
Відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
У цивільному судочинстві діє принцип диспозитивності, який покладає на суд обов`язок вирішувати лише ті питання, про вирішення яких його просять сторони у справі (учасники спірних правовідносин), та позбавляє можливості ініціювати судове провадження. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Формування змісту та обсягу позовних вимог є диспозитивним правом позивача.
Отже, кожна сторона сама визначає стратегію свого захисту, зміст своїх вимог і заперечень, а також предмет та підстави позову, тягар доказування лежить на сторонах спору, а суд розглядає справу виключно у межах заявлених ними вимог та наданих доказів.
Суд не може вийти за межі позовних вимог та в порушення принципу диспозитивності самостійно обирати правову підставу та предмет позову.
Установивши, що позивач не довела наявності порушеного або оспорюваного права на спадкування і що матеріали справи не містять доказів щодо відмови нотаріуса в оформлені їй права на спадщину, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .
Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суди правильно визначилися з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідили наявні у справі докази і дали їм належну оцінку згідно зі статтями 76-78, 81, 89, 367, 368 ЦПК України, правильно встановили обставини справи, внаслідок чого ухвалили законні й обґрунтовані судові рішення, які відповідають вимогам матеріального та процесуального права.
Посилання у касаційній скарзі на те, що суди безпідставно не врахували правових висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18) та у постанові Верховного Суду від 24 квітня 2020 року у справі № 753/12946/15 (провадження № 61-46539св18), не заслуговують на увагу, оскільки, на відміну від справи, яка переглядається, у справі № 372/504/17 вирішувався спір між подружжям про визнання договору іпотеки недійсним з огляду на укладення одним із подружжя спірного договору щодо розпорядження спільним майном без згоди другого з подружжя, а у справі № 753/12946/15 предмет позову становили вимоги одного з подружжя, який є живим, про визнання права власності на частку в спільному майні подружжя.
Подібність правовідносин означає, зокрема тотожність об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм. Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи.
Під судовими рішеннями у справах зі спорів, що виникли з подібних правовідносин, необхідно розуміти, зокрема такі, в яких аналогічними є предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних відносин.
З огляду на викладене висновки щодо застосування норм права, що містяться у вищезгаданих постановах суду касаційної інстанції, на які послався представник заявника, стосуються правовідносин, які не є подібними до правовідносин у справі, що переглядається, обставини, встановлені судами в цій справі, суттєво відрізняються від обставин, встановлених у справах № 372/504/17 та № 753/12946/15.
Верховний Суд зауважує, що у справі, яка переглядається, відсутні докази, які підтверджували б відсутність у позивача умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину. Разом з тим, якщо набуте подружжям за час шлюбу майно оформлене на другого з подружжя, який ще живий, і спадкоємці не мають змоги довести факт існування спільного майна подружжя в нотаріальному процесі, у зв`язку з чим нотаріус відмовив в оформленні спадщини, то лише тоді відповідний спадкоємець може звернутися до суду за правилами позовного провадження і захистити свої спадкові права, зокрема шляхом визнання права на спадкування частки спадкодавця (на відповідну частку у спільному майні подружжя), а у випадку відчуження майна після смерті спадкодавця другим з подружжя - з позовом про стягнення грошової компенсації за свою частку у спадковому майні.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін.
Оскільки касаційна скарга залишається без задоволення, то відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України в такому разі розподіл судових витрат не проводиться.
Керуючись статтями 400, 401, 409, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Пшенишного Олексія Олексійовича залишити без задоволення.
Рішення Святошинського районного суду м. Києва від 08 липня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 02 червня 2022 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: Г. В. Коломієць Б. І. Гулько Д. Д. Луспеник
