Ухвала
18 травня 2022 року
м. Київ
справа № 766/23789/19
провадження № 61-3796 сво 21
Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач),
суддів: Грушицького А. І., Гулька Б. І., Крата В. І., Погрібного С. О.,
Фаловської І. М., Червинської М. Є.,
розглянувши справу за позовом ОСОБА_1
до державного підприємства «Адміністрація морських портів України» про визнання наказу про звільнення незаконним, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди за касаційною скаргою державного підприємства «Адміністрація морських портів України» на рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 30 жовтня 2020 року у складі судді
Прохоренко В. В. та постанову Херсонського апеляційного суду
від 04 березня 2021 року у складі колегії суддів: Ігнатенко П. Я.,
Воронцової Л. П., Полікарпової О. М.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У листопаді 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом
до державного підприємства (далі - ДП) «Адміністрація морських портів України» про визнання наказу про звільнення незаконним, поновлення
на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу
та відшкодування моральної шкоди.
В обґрунтування позовних вимог зазначав, що з 11 липня 2017 року
він працював на посаді заступника начальника з економіки та фінансів Миколаївської філії ДП «Адміністрація морських портів України» (адміністрації Миколаївського морського порту).
У період з 28 жовтня по 14 листопада 2019 року перебував на лікарняному, що підтверджується листком непрацездатності серії АДЛ № 856138,
14 листопада 2019 року його повідомили, що наказом виконувача обов`язків голови ДП «Адміністрація морських портів України» від 25 жовтня 2019 року № 798-к його повноваження на посаді заступника начальника з економіки та фінансів Миколаївської філії ДП «Адміністрація морських портів України» (адміністрації Миколаївського морського порту) припинено, звільнено його з займаної посади 25 жовтня 2019 року на підставі пункту 5 частини першої статті 41 КЗпП України у зв`язку із припиненням повноважень посадової особи.
Позивач уважав, що правових підстав для його звільнення не було,
а вказаний наказ прийнятий не уповноваженою на це посадовою особою,
з грубим порушенням пункту 5 частини першої статті 41 КЗпП України, оскільки розірвання трудового договору відповідно до цієї норми можливе за наявності попереднього припинення повноважень посадової особи, тобто рішення вищого органу управління або виконавчого органу, що наділений повноваженнями з прийому/звільнення працівників, яке щодо нього
не приймалося. Крім того, вказані норми не можуть бути застосовані для звільнення інших працівників юридичної особи, окрім працівників, які входять до їх виконавчих органів, що узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 25 вересня 2019 року у справі № 753/1604/17, провадження № 61-26664св18.
Також зазначав, що наказ про його звільнення датовано 25 жовтня
2019 року, однак цього дня з наказом його ніхто не ознайомлював. Вважав, що звільнений фактично у період його непрацездатності.
Вказував, що статутом ДП «Адміністрація морських портів України»
і Положенням про Миколаївську філію ДП «Адміністрація морських портів України» (адміністрацію Миколаївського морського порту) не передбачена можливість припинення повноважень працівників підприємства та/або його філії, крім повноважень голови підприємства (підпункт 7 пункту 8.24 Статуту). При цьому голова підприємства не має право призначати на посаду та звільняти з посади заступників начальників філії - таке право віднесено до компетенції начальника філії за погодженням з головою підприємства (пункт 5.7 Положення про філію).
З урахуванням наведеного, ОСОБА_1 просив суд: визнати незаконним наказ виконувача обов`язків голови ДП «Адміністрація морських портів України» від 25 жовтня 2019 року № 798-к про його звільнення; поновити його на посаді заступника начальника з економіки та фінансів Миколаївської філії ДП «Адміністрація морських портів України» (адміністрації Миколаївського морського порту); стягнути з відповідача
на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу на день прийняття рішення у справі та моральну шкоду у розмірі 300 000,00 грн.
Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції
Рішенням Херсонського міського суду Херсонської області від 30 жовтня 2020 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Визнано незаконним наказ виконуючого обов`язки голови
ДП «Адміністрація морських портів України» від 25 жовтня 2019 року
№ 798-к «Про звільнення ОСОБА_1 ».
Поновлено ОСОБА_1 на посаді заступника начальника з економіки
та фінансів Миколаївської філії ДП «Адміністрація морських портів України» (адміністрації Миколаївського морського порту).
Стягнуто з ДП «Адміністрація морських портів України» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період
із 28 жовтня 2019 року по 30 жовтня 2020 року в розмірі 1 435 529,26 грн,
з якого підлягають сплаті відповідні податки та інші обов`язкові платежі.
Рішення суду в частині поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку в межах одного місяця допущено до негайного виконання.
Стягнуто з ДП «Адміністрація морських портів України» на користь ОСОБА_1 5 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди.
У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що для звільнення
за пунктом 5 частини першої статті 41 КЗпП України мають бути присутні певні обставини, зокрема, звільнений працівник повинен бути посадовою особою товариства та має заздалегідь відбутись припинення його повноважень (окреме рішення вищого органу управління), що в наступному є підставою для розірвання з ним трудового договору в порядку, передбаченому чинним законодавством України та статутними документами господарського товариства.
У справах, в яких оспорюється незаконність звільнення, обов`язок доведення правомірності звільнення працівника покладається
на роботодавця, що відповідає правовій позиції, викладеній Верховним Судом у постанові від 23 січня 2018 року у справі № 273/212/16-ц, провадження № 61-787св17.
ОСОБА_1 не був членом наглядової ради чи правління акціонерного товариства, а працював на посаді заступника начальника з економіки
та фінансів Миколаївської філії ДП «Адміністрація морських портів України», яка не є самостійною юридичною особою, а ДП «Адміністрація морських портів України» при цьому не є акціонерним товариством, його призначення і фактичне звільнення відбулось не за рішенням засідання правління,
як виконавчого органу товариства, а отже його посада не відноситься
до кола суб`єктів трудових правовідносин, до яких може застосовуватись додаткова підстава звільнення, яка передбачена пунктом 5 частини першої статті 41 КЗпП України. Протилежного роботодавець не довів.
Тобто, звільнення ОСОБА_1 мало відбуватися за загальною процедурою, передбаченою нормами трудового законодавства,
з гарантіями від незаконного звільнення та зазначенням відповідних підстав.
Суд урахувавши правові висновки, викладені Верховним Судом у постанові від 25 вересня 2019 року у справі № 753/1604/17, провадження
№ 61-26664св18, указав, що відповідач помилково поширив дію положень пункту 5 частини першої статті 41 КЗпП України на правовідносини,
які склалися між сторонами.
Врахувавши, що пункт 5 частини першої статті 41 КЗпП України застосовується до посадових осіб господарських товариств, яким
не є Миколаївська філія ДП «Адміністрація морських портів України» (адміністрації Миколаївського морського порту), оскільки останнє створене та функціонує у формі філії державного підприємства, а заступник начальника з економіки та фінансів підприємства не є спеціальним суб`єктом, щодо якого може бути застосована вказана норма, звільнення позивача з роботи було проведено з порушенням норм КЗпП України, а тому районний суд дійшов висновку про поновлення ОСОБА_1 на роботі
та стягнення на його користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу, розмір якого обчислено виходячи з положень Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок № 100).
Визначаючи розмір моральної шкоди, судом ураховано ступень моральних страждань, який зазнав позивач внаслідок порушень його трудових прав, наявності вимушених змін у житті, що вимагають докладання додаткових зусиль для організації свого життя. При цьому суд керувався принципами розумності, виваженості та справедливості.
Короткий зміст судових рішень суду апеляційної інстанції
Постановою Херсонського апеляційного суду від 04 березня 2021 року апеляційну скаргу ДП «Адміністрація морських портів України» задоволено частково.
Рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 30 жовтня
2020 року змінено в частині мотивів задоволення позовних вимог.
У частині розміру стягнутого середнього заробітку за час вимушеного прогулу рішення суду першої інстанції змінено, зменшено суму стягнення
з 1 435 529,26 грн до 1 362 057,29 грн без утримання податку та інших обов`язкових платежів.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що уповноважений орган (Міністерство інфраструктури України) розподілив обов`язки і права керівника філії і посадових осіб головного підприємства згідно
з Положенням про Миколаївську філію ДП «Адміністрація морських портів України» (адміністрацію Миколаївського морського порту). До повноважень голови підприємства не відноситься призначення/звільнення заступників начальників філії, він лише здійснює погодження при призначенні або звільненні таких працівників.
ОСОБА_1 був прийнятий на посаду без укладення трудового договору, в якому б зазначались додаткові умови розірвання трудового договору
та припинення повноважень без зазначення причин, підстав і без дотримання процедури звільнення, а тому роботодавець помилково поширив дію положень пункту 5 частини першої статті 41 КЗпП України
на позивача як суб`єкта трудових відносин, який має бути звільнений
за загальною процедурою, передбаченою нормами трудового законодавства з відповідними гарантіями від незаконного звільнення,
із зазначенням відповідних підстав.
Апеляційний суд погоджується з висновками районного суду, що звільнення ОСОБА_1 проведено з підстав, не передбачених законом,
з порушенням вимог Статуту підприємства та Положення про філію. Разом із тим, сам по собі спосіб організації підприємства та форма власності
не впливає на застосування спеціальної норми, яка передбачає припинення повноважень, а тому рішення суду першої інстанції підлягає зміні в частині мотивів задоволення позову.
Зменшуючи розмір середнього заробітку за час вимушеного прогулу,
що підлягає стягненню, колегія суддів виходила з того, що суд першої інстанції неправильно визначив кількість робочих днів, використавши
у розрахунку 254 робочі дні замість 241. При цьому апеляційним судом ураховано Порядок № 100 та роз`яснення, викладені у пункті 32 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9
«Про практику розгляду судами трудових спорів».
Висновки місцевого суду в частині стягнення моральної шкоди
з відповідача є обґрунтованими.
Відхиляючи доводи заявника апеляційної скарги, суд зауважив,
що позивач звільнений з посади заступника начальника філії (не керівника) і здійснення ним організаційно-розпорядчих або адміністративно-господарських функцій не доведено. Голова підприємства здійснює свої повноваження в межах своєї компетенції, а приймати/звільняти заступника начальника філії відповідно до Положення про Миколаївську філію
ДП «Адміністрація морських портів України» (адміністрацію Миколаївського морського порту), уповноваженим органом (Міністерство інфраструктури України) покладено на керівника філії.
Додатковою постановою Херсонського апеляційного суду від 25 березня 2021 року заяву ДП «Адміністрація морських портів України» про ухвалення додаткового судового рішення у справі задоволено частково.
Судовий збір у розмірі 855,69 грн компенсовано ДП «Адміністрація морських портів України» за рахунок держави в порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.
Ухвалою Херсонського апеляційного суду від 13 травня 2021 року відмовлено в задоволенні заяви ДП «Адміністрація морських портів України» про роз`яснення судового рішення.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у березні 2021 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, ДП «Адміністрація морських портів України», з урахуванням доповнень, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій у частині задоволених позовних вимог йухвалити
нове судове рішення у цій частині про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 .
В обґрунтування підстав касаційного оскарження судових рішень заявник посилається на те, що суди попередніх інстанцій застосували норми права
без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 березня 2021 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі та витребувано її матеріали
з Херсонського міського суду Херсонської області.
Відмовлено у задоволенні клопотання ДП «Адміністрація морських портів України» про зупинення виконання рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 30 жовтня 2020 року та постанови Херсонського апеляційного суду від 04 березня 2021 року.
Надіслано іншим учасникам справи копію касаційної скарги та доданих
до неї документів. Роз`яснено право подати відзив на касаційну скаргу
та надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.
У квітні 2021 року до Верховного Суду від ДП «Адміністрація морських портів України» надійшли у межах строку на касаційне оскарження доповнення до касаційної скарги на рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 30 жовтня 2020 року та постанову Херсонського апеляційного суду від 04 березня 2021 року.
У вересні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.
Відповідно до розпорядження заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного цивільного суду від 14 січня
2022 року № 78/0/226-22 «Про призначення повторного автоматизованого розподілу судової справи» на підставі службової записки судді
Антоненко Н. О. та протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями зазначену цивільну справу 14 січня 2022 року передано судді-доповідачеві Антоненко Н. О., судді, які входять до складу колегії: Русинчук М. М., Дундар І. О.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 лютого 2022 року справу призначено
до судового розгляду.
УхвалоюВерховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 квітня 2022 року справупередано
на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга ДП «Адміністрація морських портів України»,
з урахуванням поданих у межах строку на касаційне оскарження доповнень, мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не врахували правових висновків Верховного Суду, викладених у постановах: від 07 лютого
2018 року у справі № 711/5711/16-ц (провадження № 61-535св18),
від 11 липня 2018 року у справі № 724/140/16-ц (провадження
№ 61-34808св18), від 26 червня 2019 року у справі № 522/15643/17 (провадження № 61-41780св18), від 25 вересня 2019 року у справі
№ 753/1604/17 (провадження № 61-26664св18), від 16 жовтня 2019 року
у справі № 753/4399/17 (провадження № 61-39669св18), від 15 січня
2020 року у справі № 761/21008/18 (провадження № 61-5406св19),
від 21 лютого 2020 року у справі № 758/12403/16-ц (провадження
№ 61-16952св19), від 26 лютого 2020 року у справі № 310/2428/18 (провадження № 61-7945св19), від 09 грудня 2020 року у справі
№ 487/2178/19 (провадження № 61-9626св20).
Посада позивача відноситься до суб`єктів, з якими може бути розірвано трудовий договір з підстав, передбачених пунктом 5 частини першої
статті 41 КЗпП України, оскільки він обіймав посаду заступника начальника з економіки та фінансів Миколаївської філії ДП «Адміністрація морських портів України» і відповідно до положень частини третьої статті 65
ГК України та пункту 7.9 статуту ДП «Адміністрація морських портів України» є посадовою особою підприємства. Відповідно до статуту підприємства посадовими особами підприємства, серед інших, є заступники керівників відокремлених підрозділів підприємства (філії), що залишено судами поза увагою.
Чинним трудовим законодавством не передбачено обмежень у застосуванні пункту 5 частини першої статті 41 КЗпП України щодо окремих категорій посадових осіб. При цьому звільнення посадових осіб підприємств також
не обмежується організаційно-правовою формою таких підприємств.
Вказує, що норми пункту 5 частини першої статті 41 КЗпП України характеризується юридичною невизначеністю, що дає можливість роботодавцю застосовувати таку підставу звільнення на власний розсуд,
у тому числі до посадових осіб, перелік яких роботодавець встановить самостійно (постанова Верховного Суду від 25 вересня 2019 року у справі
№ 753/1604/17, провадження № 61-26664св18). Таким чином, висновки судів першої та апеляційної інстанцій про те, що пункт 5 частини першої статті 41 КЗпП України застосовується лише до посадових осіб господарських товариств не відповідає положенням трудового законодавства та суперечить судовій практиці Верховного Суду.
Припинення повноважень має передувати звільненню, і таке рішення може бути реалізовано в одному наказі, що й було оформлено відповідним наказом від 25 жовтня 2019 року № 798-к, який оспорюється позивачем.
У цій частині посилається на правову позицію Верховного Суду, викладену
у постанові від 16 жовтня 2019 року у справі № 753/4399/17, провадження № 61-39669св18.
Безпідставними є висновки апеляційного суду про те, що звільнення позивача, заступника начальника філії ДП, не відноситься до повноважень голови/виконувача обов`язків голови ДП «Адміністрація морських портів України», а є компетенцією начальника самої філії, оскільки відповідно
до пунктів 7.2 і 7.5 статуту підприємства виключно голова підприємства приймає рішення щодо розірвання трудового договору, право на яке може бути делеговано в окремих випадках головою ДП «Адміністрація морських портів України» начальнику філії шляхом видання відповідної довіреності (пункт 5.2 та 5.3 Положення про Миколаївську філію ДП «Адміністрація морських портів України»).
Відзив на касаційну скаргу до суду касаційної інстанції не надійшов.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Ухвала Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 квітня 2022 року про передачу справи
на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду мотивована необхідністю відступлення від висновку щодо застосування пункту 5 частини першої статті 41 КЗпП України у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 листопада 2021 року у справі № 766/23107/19 (провадження № 61-18377св20)
та постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 грудня 2021 року у справі № 766/1211/20 (провадження № 61-19236св20) та вказівки, що: «на підставі пункту 5
статті 41 КЗпП України не може бути звільнено працівника філії державного підприємства, який не є членом виконавчого органу».
У справі, яка переглядається Верховним Судом, встановлено,
що ОСОБА_1 звільнено з посади заступника начальника з економіки та фінансів Миколаївської філії ДП «Адміністрація морських портів України» (адміністрації Миколаївського морського порту) на підставі пункту 5 частини першої статті 41 КЗпП, який передбачає можливість розірвання трудового договору з ініціативи роботодавця у випадку припинення повноважень посадової особи.
Підставою для розірвання договору є рішення роботодавця про звільнення. Тобто, припинення трудового договору з посадовою особою на підставі пункту 5 частини першої статті 41 КЗпП України залежить від волі роботодавця.
Стаття 41 КЗпП України була доповнена пунктом 5 згідно Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо захисту прав інвесторів» від 13 травня 2014 року № 1255-VII, який набрав чинності 01 червня 2014 року.
Разом із доповненням частини першої статті 41 КЗпП положеннями щодо додаткових підстав звільнення з ініціативи роботодавця (внаслідок припинення повноважень посадової особи) внесено зміни до статті 99
ЦК України, відповідно до частини третьої якої повноваження члена виконавчого органу можуть бути в будь-який час припинені або він може бути тимчасово відсторонений від виконання своїх повноважень.
Тлумачення указаних норм права свідчить, що припинення повноважень члена виконавчого органу може відбутися у будь-який час та з будь-яких підстав. При цьому припинення повноважень члена виконавчого органу гарантується нормами цивільного права для припинення або запобіганню негативного впливу на управлінську діяльність товариства. Необхідність таких правил обумовлена специфічним статусом члена виконавчого органу, який отримав від уповноваженого органу товариства право на управління.
Таким чином, передбачена пунктом 5 частини першої статті 41 КЗпП України підстава розірвання трудового договору не передбачає необхідності попереднього повідомлення про звільнення, з`ясування вини працівника, доцільності та причини звільнення, врахування попередньої роботи та інших позитивних результатів.
Відповідно до пункту 7.2 статуту ДП «Адміністрація морських портів України» управління підприємством здійснює голова підприємства, який підзвітний наглядовій раді підприємства.
Згідно з Положенням про Миколаївську філію ДП «Адміністрація морських портів України» (адміністрацію Миколаївського морського порту) філія
є відокремленим підрозділом підприємства, який не має статусу юридичної особи та не є органом товариства в розумінні чинного законодавства
та пункту 7.2 статуту ДП «Адміністрація морських портів України»,
який створений для забезпечення функціонування діяльності відповідача,
а є лише підрозділом юридичної особи, що розташований поза
її місцезнаходженням та здійснює всі або частину функцій господарського підприємства.
Передаючи дану справу на розгляд Об`єднаної палати
Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, колегія суддів
Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, погоджуючись з висновком судів попередніх інстанцій про те,
що ОСОБА_1 не є особою, з якою можна розірвати договір із підстав, передбачених пунктом 5 частини першої статті 41 КЗпП України, вказує,
що касаційним судом сформовано інший підхід щодо можливості звільнення за пунктом 5 частини першої статті 41 КЗпП України посадових осіб, які не є членами виконавчого органу товариства.
Зокрема, що: «…посада заступника керівника відокремленого підрозділу підприємства, яку обіймав ОСОБА_1, віднесена до посадових осіб, отже, позивач відноситься до категорії посадових осіб, на яких поширювалась дія пункту 5 частини першої статті 41 КЗпП України. […] Крім того, сама норма статті 41 КЗпП України не містить обмеження у застосуванні пункту 5 частини першої цієї статті до заступника керівника відокремленого підрозділу підприємства. Позивач, уклавши трудовий договір
на відповідних умовах із зазначенням додаткових підстав припинення його трудових відносин, висловив свою згоду на його майбутнє звільнення
за рішенням роботодавця без наведення будь-яких інших підстав
та незалежно від причин».
Указаний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду
у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 листопада 2021 року у справі № 766/23107/19 (провадження
№ 61-18377св20) та постанові Верховного Суду у складі колегії суддів
Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 грудня 2021 року
у справі № 766/1211/20 (провадження № 61-19236св20).
Додатково колегія суддів указала про необхідність відступлення
від вказівки у зазначених вище постановах Верховного Суду, зокрема,
що: «на підставі пункту 5 статті 41 КЗпП України не може бути звільнено працівника філії державного підприємства, який не є членом виконавчого органу».
У частині другій статті 403 ЦПК України визначено, що суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів або палати, передає справу на розгляд об`єднаної палати, якщо ця колегія або палата вважає
за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права
у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів з іншої палати або у складі іншої палати чи об`єднаної палати.
Однакове застосування закону забезпечуватиме реалізацію верховенства права, рівність перед законом та правову визначеність у державі. Єдність
у практиці застосування одних й тих самих норм права поліпшуватиме громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також сприятиме утвердженню довіри до судової влади в цілому.
Ухвалення протилежних чи суперечливих судових рішень, особливо судом вищої інстанції, може спричинити порушення права на справедливий суд, закріпленого в пункті 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини
і основоположних свобод 1950 року.
Загальновизнаний принцип правової визначеності передбачає стабільність правового регулювання і виконуваність судових рішень.
З урахуванням наведеного, справа підлягає прийняттю до розгляду Верховним Судом у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду.
Відповідно до частини тринадцятої статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
З огляду на вказане справа розглядатиметься Об`єднаною палатою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи
за наявними у ній матеріалами та без проведення судового засідання
(у письмовому провадженні).
Керуючись частиною тринадцятою статті 7, частиною першою статті 402 ЦПК України, Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду
УХВАЛИВ:
Прийняти до розгляду справу за позовом ОСОБА_1 до державного підприємства «Адміністрація морських портів України»
про визнання наказу про звільнення незаконним, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди за касаційною скаргою державного підприємства «Адміністрація морських портів України» на рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 30 жовтня 2020 року та постанову Херсонського апеляційного суду від 04 березня 2021 року.
Призначити справу до розгляду Верховним Судом у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий Д. Д. Луспеник
Судді: А. І. Грушицький
Б. І. Гулько
В. І. Крат
С. О. Погрібний
І. М. Фаловська
М. Є. Червинська
