Ухвала
13 квітня 2022 року
м. Київ
справа № 766/23789/19
провадження № 61-3796св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Крата В. І.,
суддів: Антоненко Н. О. (суддя-доповідач), Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - державне підприємство «Адміністрація морських портів України»,
розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу державного підприємства «Адміністрація морських портів України» на рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 30 жовтня 2020 року в складі судді Прохоренко В. В. та на постанову Херсонського апеляційного суду від 04 березня 2021 року в складі колегії суддів Ігнатенко П. Я., Воронцової Л. П., Полікарпової О. М.,
ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позову
У листопаді 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до державного підприємства «Адміністрація морських портів України» про визнання наказу про звільнення незаконним, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди.
Позов мотивував тим, що з 11 липня 2017 року він перебував у трудових відносинах з відповідачем на посаді заступника начальника Миколаївської філії з економіки та фінансів. 14 листопада 2019 року його повідомлено про звільнення на підставі пункту 5 частини першої статті 41 КЗпП України згідно з наказом виконуючого обов`язки голови ДП «Адміністрація морських портів України» від 25 жовтня 2019 року № 798-к. Уважав, що правових підстав для його звільнення не було, а вказаний наказ прийнято з грубим порушенням трудового законодавства та статуту підприємства. Зазначає, що розірвання трудового договору за пунктом 5 частини першої статті 41 КЗпП України можливе за наявності попереднього припинення повноважень посадової особи, тобто рішення вищого органу управління або виконавчого органу, що наділений повноваженнями з прийому/звільнення працівників, яке відносно позивача не приймалося. Окрім того, позивач зазначив, що статутом ДП «АМПУ» і Положенням про Миколаївську філію ДП «АМПУ» не передбачена можливість припинення повноважень працівників підприємства та/або його філії, крім повноважень голови підприємства.
Вказував, що голова правління не має права призначати та звільняти з посад заступників начальника філії, оскільки такі повноваження віднесено до компетенції начальника філії. Наказ про його звільнення датовано 25 жовтня 2019 року, однак цього дня з наказом його ніхто не ознайомлював; при цьому в період з 28 жовтня 2019 року по 14 листопада 2019 року він перебував на лікарняному, тобто звільнення фактично відбулося в період його непрацездатності.
ОСОБА_1 просив:
визнати незаконним наказ виконуючого обов`язки Голови ДП «Адміністрація морських портів України» від 25 жовтня 2019 року № 798-к «Про звільнення ОСОБА_1 »;
поновити ОСОБА_1 на посаді заступника начальника Миколаївської філії ДП «Адміністрація морських портів України» (адміністрації Миколаївського морського порту) з економіки та фінансів;
виплатити йому середній заробіток за час вимушеного прогулу на день прийняття рішення у справі;
виплатити позивачу 300 000 грн моральної шкоди;
допустити негайне виконання рішення в частині поновлення його на посаді заступника начальника Миколаївської філії ДП «Адміністрація морських портів України» (адміністрації Миколаївського морського порту) з економіки та фінансів.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Херсонського міського суду Херсонської області від 30 жовтня 2020 року позов задоволено частково:
визнано незаконним наказ виконуючого обов`язки голови ДП «Адміністрація морських портів України» від 25 жовтня 2019 року №798-к «Про звільнення ОСОБА_1 »;
поновлено ОСОБА_1 на посаді заступника начальника Миколаївської філії ДП «Адміністрація морських портів України» (адміністрації Миколаївського морського порту) з економіки та фінансів;
стягнуто з ДП «Адміністрація морських портів України» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 28 жовтня 2019 року по 30 жовтня 2020 року в розмірі 1 435 529,26 грн, з якого підлягають сплаті відповідні податки та інші обов`язкові платежі;
рішення в частині поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку в межах одного місяця допущено до негайного виконання;
стягнуто з ДП «Адміністрація морських портів України» на користь позивача 5 000 грн у відшкодування моральної шкоди;
у задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що відповідач помилково поширив дію положень пункту 5 частини першої статті 41 КЗпП на правовідносини, які склалися між філією державного підприємства та заступником начальника цієї філії. Суд зауважив, що ОСОБА_1 не був членом наглядової ради чи правління акціонерного товариства, а працював на посаді заступника начальника адміністрації Миколаївського морського порту з економіки та фінансів, яка не є самостійною юридичною особою, а ДП «АМПУ» при цьому не є акціонерним товариством.
Суд указав, що призначення і фактичне звільнення позивача відбулось не за рішенням засідання правління як виконавчого органу товариства, а отже займана ним посада не відноситься до кола суб`єктів трудових правовідносин, до яких може застосовуватись додаткова підстава звільнення, яка передбачена пунктом 5 частини першої статті 41 КЗпП України. Звільнення ОСОБА_1 має відбуватися за загальною процедурою, передбаченою нормами трудового законодавства, з гарантіями від незаконного звільнення та зазначенням відповідних підстав.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Херсонського апеляційного суду від 04 березня 2021 року апеляційну скаргу ДП «Адміністрація морських портів України» задоволено частково, рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 30 жовтня 2020 року змінено в частині мотивів задоволення позовних вимог. В частині розміру стягнутого середнього заробітку за час вимушеного прогулу рішення суду першої інстанції також змінено шляхом зменшення суми стягнення з 1 435 529,26 грн до 1 362 057,29 грн без утримання податку та інших обов`язкових платежів.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що згідно установчих документів ДП «АМПУ» до повноважень голови підприємства не віднесено призначення/звільнення заступників начальника філії. Голова підприємства лише здійснює погодження призначення або звільнення працівників філії. Оскільки заступник начальника філії прийнятий на посаду без укладення трудового договору, в якому б зазначались додаткові умови розірвання трудового договору та припинення повноважень без зазначення причин, підстав та без дотримання процедури звільнення, апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції про те, що роботодавець помилково поширив дію положень пункту 5 частини першої статті 41 КЗпП України на позивача як суб`єкта трудових відносин. Колегія суддів відхилила доводи відповідача про те, що позивач є посадовою особою та може бути звільнений з роботи на підставі пункту 5 частини першої статті 41 КЗпП України, оскільки правовий статус одноособового керівника (начальника філії), з яким укладено трудовий договір на відповідних умовах, значно відрізняється від статусу інших працівників, які мають безпосереднього керівника, що скеровує їх роботу та несе відповідальність. Суд зазначив, що позивача звільнено з посади заступника начальника філії (не керівника) і здійснення ним організаційно-розпорядчих або адміністративно-господарських функцій не доведено.
Разом із тим апеляційний суд уважав, що суд першої інстанції помилково задовольнив позовні вимоги ще й у зв`язку з тим, що ОСОБА_1 є працівником не господарського товариства, а державного підприємства, а також обраний на посаду не шляхом голосування, оскільки сам по собі спосіб організації підприємства та форма власності не впливає на застосування спеціальної норми, яка передбачає припинення повноважень. За таких обставин суд апеляційної інстанції вважав за необхідне змінити рішення суду першої інстанції в частині мотивів задоволення позову.
Зменшуючи розмір середнього заробітку за час вимушеного прогулу, що підлягає стягненню, колегія суддів виходила з того, що суд першої інстанції неправильно визначив кількість робочих днів, використавши в розрахунку 254 робочі дні замість 241 робочого дня.
Аргументи учасників справи
09 березня 2021 року ДП «Адміністрація морських портів України» подало до Верховного Суду касаційну скаргу на вказані судові рішення й просило їх скасувати як такі, що прийняті з неправильним застосуванням норм матеріального права, й ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.
Касаційна скарга з урахуванням поданих у межах строку на касаційне оскарження доповнень мотивована тим, що:
ОСОБА_1 відповідно до пункту 7.9 статуту ДП «АМПУ» є посадовою особою підприємства, а тому може бути звільнений з роботи на підставі пункту 5 частини першої статті 41 КЗпП України;
чинними нормами трудового законодавства не передбачено обмежень у застосуванні пункту 5 частини першої статті 41 КЗпП України щодо окремих категорій посадових осіб;
голова ДП «АМПУ» при звільненні позивача діяв як окремий одноособовий орган управління підприємства, а тому прийняття попереднього окремого рішення виконавчого органу про звільнення позивача не вимагалося;
зробивши помилковий висновок про те, що звільнення заступника начальника філії не відноситься до повноважень голови ДП «АМПУ», суди не врахували положення пунктів 7.2 і 7.5 статуту підприємства.
Рух справи
Ухвалою Верховного Суду від 29 березня 2021 року відкрито касаційне провадження в справі та відмовлено в задоволенні клопотання про зупинення виконання рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 30 жовтня 2020 року та постанови Херсонського апеляційного суду від 04 березня 2021 року.
Ухвалою Верховного Суду від 23 лютого 2022 року справу призначено до судового розгляду.
Межі та підстави касаційного перегляду
Переглядаючи в касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.
В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).
В ухвалі Верховного Суду від 29березня 2021 рокузазначено, що заявник оскаржує судові рішення з підстав, передбачених пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України, зазначаючи, що суди при вирішенні спору не застосували висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 09 грудня 2020 року в справі № 487/2178/19, від 16 жовтня 2019 року в справі № 753/4399/17, від 11 липня 2018 року в справі № 724/140/16-ц, від 21 лютого 2020 року в справі № 758/12403/16-ц, від 26 лютого 2020 року в справі № 310/2428/18, від 15 січня 2020 року в справі № 761/21008/18-ц, від 07 лютого 2018 року в справі № 711/5711/16-ц, від 25 вересня 2019 року в справі № 753/1604/17, від 26 червня 2019 року в справі № 522/15643/17.
Фактичні обставини
Суди встановили, що наказом начальника адміністрації Миколаївської філії ДП «Адміністрації морських портів України» (адміністрації Миколаївського морського порту) від 11 липня 2017 року № 320/о ОСОБА_1 прийнято на роботу на посаду заступника начальника Миколаївської філії ДП «АМПУ» з економіки та фінансів.
Відповідно до наказу в.о. голови ДП «Адміністрація морських портів України» від 25 жовтня 2019 року № 798-к припинено повноваження ОСОБА_1 на посаді заступника начальника Миколаївської філії ДП «Адміністрація морських портів України» (адміністрації Миколаївського морського порту) з економіки та фінансів; звільнено позивача з роботи з 25 жовтня 2019 року відповідно до пункту 5 частини першої статті 41 КЗпП України (припинення повноважень посадової особи).
У пункті 3 наказу зазначено, що у разі тимчасової відсутності на роботі, в тому числі відпустки, відрядження, тимчасової непрацездатності заступника начальника Миколаївської філії ДП «Адміністрація морських портів України» (адміністрації Миколаївського морського порту) з економіки і фінансів ОСОБА_1 датою його звільнення вважається перший робочий день, який слідує за останнім днем періоду тимчасової відсутності на роботі. З копією цього наказу ОСОБА_1 ознайомився 14 листопада 2019 року.
Згідно копії листків непрацездатності серій АДЛ № 720593 та АДМ № 863783 у період з 28 жовтня 2019 року по 12 листопада 2019 року ОСОБА_1 перебував на лікарняному.
Останній запис у трудовій книжці позивача серії НОМЕР_1 здійснено 25 жовтня 2019 року на підставі наказу ДП «АМПУ» № 798-к від 25 жовтня 2019 року про звільнення відповідно до пункту 5 частини першої статті 41 КЗпП України. Трудову книжку відповідач отримав 14 листопада 2019 року.
Середньоденний заробіток ОСОБА_1 складав 5 651,69 грн.
Позиція Верховного Суду
У частині шостій статті 43 Конституції України передбачено, що громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
Звільнення працівника з підстав, не передбачених законом, або з порушенням установленого законом порядку свідчить про незаконність такого звільнення та тягне за собою поновлення порушених прав працівника. Відповідно до частини першої статті 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
Аналіз зазначених правових норм у їх сукупності з положеннями статті 43 Конституції України та статті 240-1 КЗпП України дає підстави для висновку про те, що за змістом частини першої статті 235 КЗпП України працівник підлягає поновленню на попередній роботі у разі незаконного звільнення, під яким слід розуміти як звільнення без законної підстави, так і звільнення з порушенням порядку, установленого законом.
У справі, що переглядається, ОСОБА_1 звільнено з посади заступника начальника Миколаївської філії ДП «Адміністрація морських портів України» (адміністрації Миколаївського морського порту) з економіки та фінансів на підставі пункту 5 частини першої статті 41 КЗпП, який передбачає можливість розірвання трудового договору з ініціативи роботодавця у випадку припинення повноважень посадової особи.
Підставою для розірвання договору є рішення роботодавця про звільнення. Тобто, припинення трудового договору з посадовою особою на підставі пункту 5 частини першої статті 41 КЗпП України залежить від волі роботодавці.
Стаття 41 КЗпП України була доповнено пунктом 5 згідно Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо захисту прав інвесторів» від 13 травня 2014 року № 1255-VII, який набрав чинності 01 червня 2014 року.
Разом із доповненням частини першої статті 41 КЗпП положеннями щодо додаткових підстав звільнення з ініціативи роботодавця (внаслідок припинення повноважень посадової особи) внесено зміни до статті 99 ЦК України та викладено її частину третю в редакції, відповідно до якої повноваження члена виконавчого органу можуть бути в будь-який час припинені або він може бути тимчасово відсторонений від виконання своїх повноважень.
Тлумачення пункту 5 частини першої статті 41 КЗпП України та частини третьої статті 99 ЦК України свідчить, що припинення повноважень члена виконавчого органу може відбутися у будь-який час та з будь-яких підстав. При цьому припинення повноважень члена виконавчого органу гарантується нормами цивільного права для припинення або запобіганню негативного впливу на управлінську діяльність товариства. Необхідність таких правил обумовлена специфічним статусом члена виконавчого органу, який отримав від уповноваженого органу товариства право на управління.
Згідно статті 92 ЦК України дієздатність юридичної особи здійснюється через її органи. Поняття дієздатності є цивілістичним, а отже, формування, зміна та припинення органів юридичної особи регулюються цивільним законодавством. Той факт, що члени колегіального виконавчого органу господарського товариства чи одноособовий його керівник перебувають у трудових відносинах із товариством, не встановлює пріоритет трудового регулювання над цивілістичним, оскільки до цих відносин не може застосовуватися модель «роботодавець - працівник», властива трудовим відносинам. Правовий статус членів колегіального виконавчого органу господарського товариства чи одноособового його керівника значно відрізняється від статусу інших працівників, що обумовлено специфікою його трудової діяльності, яка полягає у виконанні ним функцій по управлінню товариством.
Таким чином, передбачена пунктом 5 частини першої статті 41 КЗпП України підстава розірвання трудового договору не передбачає необхідності попереднього повідомлення про звільнення, з`ясування вини працівника, доцільності та причини звільнення, врахування попередньої роботи та інших позитивних результатів.
Відповідно до пункту 7.2 статуту ДП «АМПУ» управління підприємством здійснює голова підприємства, який підзвітний наглядовій раді підприємства.
Згідно з Положенням про Миколаївську філію ДП «АМПУ» (адміністрацію Миколаївського морського порту) філія є відокремленим підрозділом підприємства, який не має статусу юридичної особи та не є органом товариства в розумінні чинного законодавства та пункту 7.2 статуту ДП «АМПУ», який створений для забезпечення функціонування діяльності відповідача, а є лише підрозділом юридичної особи, що розташований поза її місцезнаходженням та здійснює всі або частину функцій господарського підприємства.
З огляду на викладене суди в справі, що переглядається, зробили правильний висновок про те, що ОСОБА_1 не є особою, з якою можна розірвати трудовий договір з підстав, передбачених пунктом 5 частини першої статті 41 КЗпП України.
Разом із тим у практиці касаційного суду сформувався інший підхід щодо можливості звільнення за пунктом 5 частини першої статті 41 КЗпП України посадових осіб, які не є членами виконавчого органу товариства.
Так у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 листопада 2021 року в справі № 766/23107/19 (провадження № 61-18377св20) зроблено висновок про те, що: «статутом ДП «АМПУ» посада заступника керівника відокремленого підрозділу підприємства, яку обіймав ОСОБА_1, віднесена до посадових осіб, отже, позивач відноситься до категорії посадових осіб, на яких поширювалась дія пункту 5 частини першої статті 41 КЗпП України. Отже, суд першої інстанції дійшов неправильного висновку про протилежне. […] Твердження апеляційного суду щодо неможливості звільнення позивача за пунктом 5 частини першої статті 41 КЗпП України спростовуються приписами статей 3, 4 цього Кодексу, відповідно до яких законодавство про працю складається з КЗпП України та інших актів законодавства, прийнятих відповідно до нього. Законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності. Крім того, сама норма статті 41 КЗпП України не містить обмеження у застосуванні пункту 5 частини першої цієї статті до заступника керівника відокремленого підрозділу підприємства. Позивач, уклавши трудовий договір на відповідних умовах із зазначенням додаткових підстав припинення його трудових відносин, висловив свою згоду на його майбутнє звільнення за рішенням роботодавця без наведення будь-яких інших підстав та незалежно від причин».
Аналогічний за змістом висновок міститься й у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 грудня 2021 року в справі № 766/1211/20 (провадження № 61-19236св20).
Суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів або палати, передає справу на розгляд об`єднаної палати, якщо ця колегія або палата вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду (частина друга статті 403 ЦПК України).
Колегія суддів вважає за необхідне передати справу на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду для відступу від висновку щодо застосування пункту 5 частини першої статті 41 КЗпП України в подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 листопада 2021 року в справі № 766/23107/19 (провадження № 61-18377св20) та постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 грудня 2021 року в справі № 766/1211/20 (провадження № 61-19236св20) та вказівки, що:
«на підставі пункту 5 статті 41 КЗпП України не може бути звільнено працівника філії державного підприємства, який не є членом виконавчого органу».
Керуючись статтями 260, 403, 404 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
УХВАЛИВ:
Справу № 766/23789/19 передати на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Головуючий В. І. Крат
Судді: Н. О. Антоненко
І. О. Дундар
Є. В. Краснощоков
М. М. Русинчук
