ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
19 квітня 2022 року
м. Київ
справа № 200/1079/20-а
адміністративне провадження № К/9901/6417/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого судді - Мартинюк Н.М.,
суддів - Жука А.В., Мельник-Томенко Ж.М.,
розглянув у порядку письмового провадження у касаційній інстанції адміністративну справу №200/1079/20-а
за позовом ОСОБА_1
до Офісу Генерального прокурора, Генерального прокурора, Шостої кадрової комісії, утвореної наказом Генерального прокурора №287 від 15 листопада 2019 року
про визнання дій неправомірними, визнання незаконними і скасування наказу про звільнення, рішення кадрової комісії, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу та стягнення моральної шкоди
за касаційною скаргою Офісу Генерального прокурора
на ухвалу Першого апеляційного адміністративного суду від 8 лютого 2021 року
(головуючий суддя Гайдар А.В., судді Казначеєв Е.Г., Компанієць І.Д.).
УСТАНОВИВ:
І. Історія справи
ОСОБА_1 звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Офісу Генерального прокурора, Генерального прокурора, Шостої кадрової комісії, утвореної наказом Генерального прокурора №287 від 15 листопада 2019 року, в якій просив:
- визнати неправомірними дії Генерального прокурора України щодо видачі наказу від 21 грудня 2019 року №2106ц і Шостої кадрової комісії із винесення рішення від 12 грудня 2019 року №19 «Про неуспішне проходження прокурором атестації»,
- визнати протиправним і скасувати наказ Генерального прокурора №2106ц від 21 грудня 2019 року про звільнення ОСОБА_1 з посади прокурора другого відділу організації процесуального керівництва у кримінальних провадженнях, досудове розслідування у яких здійснюється слідчими територіальних управлінь Державного бюро розслідувань, управління організації процесуального керівництва досудовим розслідуванням, яке здійснюється слідчими територіальних управлінь Державного бюро розслідувань, Департаменту організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням кримінальних правопорушень та підтримання публічного обвинувачення у кримінальних провадженнях Державного бюро розслідувань, нагляду за додержанням законів його оперативними підрозділами Генеральної прокуратури України;
- визнати протиправним і скасувати рішення №19 кадрової комісії №6, оформлене протоколом №6 засідання Шостої кадрової комісії від 12 грудня 2019 року про неуспішне проходження атестації прокурором ОСОБА_1 ;
- зобов`язати Генерального прокурора поновити ОСОБА_1 на посаді прокурора другого відділу організації процесуального керівництва у кримінальних провадженнях, досудове розслідування у яких здійснюється слідчими територіальних управлінь Державного бюро розслідувань, управління організації процесуального керівництва досудовим розслідуванням, яке здійснюється слідчими територіальних управлінь Державного бюро розслідувань, Департаменту організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням кримінальних правопорушень та підтримання публічного обвинувачення у кримінальних провадженнях Державного бюро розслідувань, нагляду за додержанням законів його оперативними підрозділами Генеральної прокуратури України (Офісу генерального прокурора) або на рівнозначній посаді прокурора Офісу Генерального прокурора та в органах прокуратури;
- стягнути з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час вимушеного прогулу з 24 грудня 2019 року до дня винесення судом рішення про поновлення на посаді;
- стягнути з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в сумі: 300 000 гривень.
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 22 липня 2020 року позов задоволено частково:
- визнано протиправним і скасовано наказ Генерального прокурора №2106ц від 21 грудня 2019 року про звільнення ОСОБА_1 з посади прокурора другого відділу організації процесуального керівництва у кримінальних провадженнях, досудове розслідування у яких здійснюється слідчими територіальних управлінь Державного бюро розслідувань, управління організації процесуального керівництва досудовим розслідуванням, яке здійснюється слідчими територіальних управлінь Державного бюро розслідувань, Департаменту організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням кримінальних правопорушень та підтримання публічного обвинувачення у кримінальних провадженнях Державного бюро розслідувань, нагляду за додержанням законів його оперативними підрозділами Генеральної прокуратури України;
- визнано протиправним і скасовано рішення №19 кадрової комісії №6, оформлене протоколом №6 засідання шостої кадрової комісії від 12 грудня 2019 року про неуспішне проходження атестації прокурором ОСОБА_1 ;
- поновлено ОСОБА_1 на посаді прокурора другого відділу організації процесуального керівництва у кримінальних провадженнях, досудове розслідування у яких здійснюється слідчими територіальних управлінь Державного бюро розслідувань, управління організації процесуального керівництва досудовим розслідуванням, яке здійснюється слідчими територіальних управлінь Державного бюро розслідувань, Департаменту організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням кримінальних правопорушень та підтримання публічного обвинувачення у кримінальних провадженнях Державного бюро розслідувань, нагляду за додержанням законів його оперативними підрозділами Генеральної прокуратури України (Офісу Генерального прокурора) або на рівнозначній посаді прокурора Офісу Генерального прокурора та в органах прокуратури;
- звернуто до негайного виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді прокурора другого відділу організації процесуального керівництва у кримінальних провадженнях, досудове розслідування у яких здійснюється слідчими територіальних управлінь Державного бюро розслідувань, управління організації процесуального керівництва досудовим розслідуванням, яке здійснюється слідчими територіальних управлінь Державного бюро розслідувань, Департаменту організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням кримінальних правопорушень та підтримання публічного обвинувачення у кримінальних провадженнях Державного бюро розслідувань, нагляду за додержанням законів його оперативними підрозділами Генеральної прокуратури України (Офісу Генерального прокурора) або на рівнозначній посаді прокурора Офісу Генерального прокурора та в органах прокуратури;
- стягнуто з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час вимушеного прогулу з 24 грудня 2019 року до 22 липня 2020 року у розмірі: 204 965 грн 64 коп;
- звернуто до негайного виконання рішення суду в частині стягнення з Офісу генерального прокурора на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час вимушеного прогулу з 24 грудня 2019 року до 22 липня 2020 року у межах суми стягнення за один місяць.
В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, Офіс Генерального прокурора оскаржив його в апеляційному порядку.
Ухвалою Першого апеляційного адміністративного суду від 8 лютого 2021 року у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про закриття апеляційного провадження у справі № 200/1079/20-а відмовлено. Зупинено провадження за апеляційною скаргою Офісу Генерального прокурора на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 22 липня 2020 року у справі №200/1079/20-а до набрання законної сили рішенням Конституційного Суду України у справі №3/116(20) за поданням 50 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» від 19 вересня 2019 року № 113-ІХ.
Постановляючи ухвалу, апеляційний суд виходив з того, що відповідачі при прийнятті спірних рішень керувалися нормами Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури», конституційність якого на теперішній час є предметом розгляду Великої палати Конституційного Суду України, тому існує об`єктивна неможливість розгляду цієї справи до вирішення Конституційним Судом України справи №3/116(20).
У касаційній скарзі Офіс Генерального прокурора просить скасувати ухвалу суду апеляційної інстанції, а справу направити для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.
Обґрунтовуючи касаційну скаргу, скаржник вказує на відсутність підстав для зупинення провадження, з огляду на те, що зупинення провадження в адміністративній справі з підстав неможливості її розгляду до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, є доцільним у випадку, коли предметом розгляду органу конституційної юрисдикції є норми закону чи іншого акту, якими врегульовано питання щодо юридичної відповідальності фізичної особи (мають зворотну силу). В інших випадках визнання неконституційним закону чи іншого акту не матиме впливу на правове регулювання відносин, що виникли (відбулися) до ухвалення рішення Конституційним Судом України. Отже, рішення Конституційного Суду України не має ретроактивності й змінює законодавче регулювання лише для правовідносин, що матимуть місце з дати ухвалення рішення, і не може застосовуватись до правовідносин, які виникли до прийняття такого рішення. Вказане узгоджується з правовою позицією об`єднаної палати Верховного Суду, висловленою в постанові від 12 грудня 2019 року в справі №826/25204/15.
Тому, на думку скаржника, оскаржувана ухвала суду апеляційної інстанції не відповідає вимогам статей 236, 242 КАС України, застосування яких, на думку заявника касаційної скарги, призвели до неправильного вирішення питання у справі, що в силу частини першої статті 353 КАС України є підставою для скасування оскаржуваної ухвали і направлення справи до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.
Позивач, Генеральний прокурор і Шоста кадрова комісія відзивів на касаційну скаргу Офісу Генерального прокурора не подали, копію ухвали Верховного Суду від 17 березня 2021 року про відкриття касаційного провадження отримали 27 березня 2021 року, 24 березня 2021 року і 24 березня 2021 року відповідно.
Ознайомившись із доводами скаржника, Верховний Суд вважає необхідним задовольнити касаційну скаргу з огляду на таке.
ІІ. Мотиви Верховного Суду
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 236 КАС України суд зупиняє провадження у справі, зокрема, у разі об`єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі. Суд не може посилатися на об`єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.
Під неможливістю розгляду справи до вирішення іншої справи слід розуміти те, що обставини, які розглядаються в такій іншій справі, не можуть бути встановлені адміністративним судом самостійно через обмеженість своєї юрисдикції щодо конкретної справи внаслідок непідвідомчості, обмеженості предметом позову, неможливості розгляду тотожної справи, певної черговості розгляду вимог тощо.
Вирішуючи питання щодо зупинення провадження в адміністративній справі підстав неможливості її розгляду до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, суд повинен належним чином проаналізувати імовірні наслідки ухвалення Конституційним Судом України рішення за результатом розгляду справи, їх взаємозв`язок зі спірними правовідносинами, що є предметом розгляду в адміністративній справі, підставами позову, і відобразити відповідні висновки у своїй ухвалі.
Водночас згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - «Конвенція») кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
За правилами статті 6 КАС України та статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» норми Конвенції і практика Європейського суду з прав людини (далі - «ЄСПЛ», «Суд») є джерелами права для судів України.
ЄСПЛ неодноразово у своїх рішеннях указував на необхідність дотримання судами держав - учасниць Конвенції принципу розгляду справи судами впродовж розумного строку. Практика ЄСПЛ із цього питання є різноманітною й залежною від багатьох критеріїв, серед яких складність справи, поведінка заявника, судових та інших державних органів, важливість предмета розгляду і ступінь ризику терміну розгляду для заявника тощо (§124 рішення у справі «Kudla v. Poland», §30 рішення у справі «Vernillo v. France», §43 рішення у справі «Frydlender v. France», §43 рішення у справі «Wierciszewska v. Poland», §23 рішення в справі «Capuano v. Italy» та ін.).
Не вдаючись до детального аналізу практики ЄСПЛ із питання, що розглядається, Верховний Суд нагадує про відображений у § 45 Рішення у справі Frydlender v. France (заява №30979/96) висновок Суду, згідно з яким «Договірні держави повинні організувати свої правові системи таким чином, щоб їх суди могли гарантувати кожному право на остаточне рішення протягом розумного строку при визначенні його цивільних прав та обов`язків (див. Caillot v. France, № 36932/97, § 27, 4 червня 1999 року). Далі Суд знову зазначає, що працівник, який вважає, що роботодавець неправомірно відсторонив чи звільнив його, має важливий особистий інтерес до забезпечення швидкого судового розгляду питання законності цього заходу, оскільки трудові спори за своєю природою вимагають оперативного вирішення, враховуючи вагомість цього питання для зацікавленої особи, яка через звільнення втрачає засоби для існування (див. рішення Obermeier v. Austria від 28 червня 1990 року, §72, та рішення Caleffi v. Italy від 24 травня 1991 року, §17)».
Отже, тривале зволікання судами з розглядом трудових спорів, різновидом яких є спори щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, ставить під загрозу дотримання з боку України пункту 1 статті 6 Конвенції.
У справі, що розглядається, суд апеляційної інстанції, зупиняючи провадження у справі, не обґрунтував належним чином наявності зв`язку між очікуваним рішенням Конституційного Суду України за наслідками розгляду згаданим конституційним поданням і предметом цього спору, в тому числі не конкретизував, у чому саме полягає об`єктивна неможливість розгляду цієї справи без попереднього вирішення органом конституційної юрисдикції зазначеного подання.
Подібні висновки щодо застосування згаданих норм процесуального права висловлені у постанові Верховного Суду від 12 грудня 2019 року в адміністративній справі №826/25204/15, прийнятій у складі об`єднаної палати Касаційного адміністративного суду, про яку доцільно згадує у касаційній скарзі заявник.
Слід зазначити, що зупинення провадження в справі щодо проходження публічної служби покладає на обох сторін надмірний тягар правової невизначеності.
Так, орган, з якого звільнено особу, не може прийняти на цю посаду іншу особу з огляду на можливість поновлення на цій посаді попереднього працівника, а особа, яку звільнено, не розуміє перспективи свого подальшого проходження публічної служби і потреби у працевлаштуванні.
У зв`язку з цим, для цієї категорії справ законодавством встановлено стислі процесуальні строки з метою своєчасного і оперативного розгляду, а саме: місячний строк для звернення до суду замість загального шестимісячного.
До того ж, трудові спори пов`язані з можливістю поновлення особи на роботі. У такому випадку на користь особи стягується середній заробіток за час вимушеного прогулу, який за рахунок надміру тривалого розгляду справи може сягнути величезних розмірів за відсутності у цьому вини органу.
За наведеного правового регулювання й обставин справи Верховний Суд констатує, що оскаржуване судове рішення не відповідає визначеним КАС України критеріям законності та обґрунтованості. Отже, суд допустив порушення норм процесуального права, що призвело до постановлення незаконної ухвали, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.
До того ж, згадане конституційне провадження за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» розглядається з 26 червня 2020 року. Станом на момент касаційного розгляду справа залишається нерозглянутою, що додатково викликає сумнів у доцільності подальшого зупинення провадження у цій справі.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 3 червня 2021 року в справі №200/5488/20-а.
Відповідно до частин першої та четвертої статті 353 КАС України підставою для скасування ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі. Справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом.
Отже, касаційну скаргу Офісу Генерального прокурора належить задовольнити, а оскаржуване судове рішення скасувати і направити справу до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.
З огляду на результат касаційного розгляду, судові витрати у зв`язку з розглядом справи в суді касаційної інстанції не розподіляються.
Керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 355, 356, 359 КАС України, Верховний Суд
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Офісу Генерального прокурора задовольнити.
Ухвалу Першого апеляційного адміністративного суду від 8 лютого 2021 року в справі №200/1079/20-а скасувати, справу направити до Першого апеляційного адміністративного суду для продовження розгляду.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і не може бути оскаржена.
……………………………………
……………………………………
……………………………………
Н.М. Мартинюк
А.В. Жук
Ж.М. Мельник-Томенко,
Судді Верховного Суду
