ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
04 квітня 2022 року
м. Хмельницький
Справа № 686/10785/16-к
Провадження № 11-кп/4820/200/22
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Хмельницького апеляційного суду у складі:
судді-доповідача ОСОБА_1 ,
суддів: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю секретаря
судового засідання ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
захисника ОСОБА_6 ,
обвинуваченого ОСОБА_7 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Хмельницькому кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12014240010001968 від 29 квітня 2014 року, за апеляційною скаргою адвоката ОСОБА_6 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 на вирок Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 22 жовтня 2021 року,
в с т а н о в и л а :
Цим вироком
ОСОБА_7 ,
ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Іванківці Старосинявського району Хмельницької області, громадянина України, з вищою освітою, одруженого, не працює, пенсіонера, жителя АДРЕСА_1 , не має судимостей,
визнано винуватим за ч.2 ст.286 КК України та призначено покарання у виді позбавлення волі строком на 4 (чотири) роки без позбавлення права керувати транспортними засобами.
На підставі ст.75 КК України ОСОБА_7 звільнено від відбування покарання з випробуванням і встановленням іспитового строку тривалістю 2 (два) роки.
Відповідно до ст.76 КК України покладено на ОСОБА_7 обов`язки: періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання.
Провадження у справі за позовом потерпілої ОСОБА_8 до обвинуваченого ОСОБА_7 та Приватного акціонерного товариства "Страхова Група "ТАС" про відшкодування матеріальної і моральної шкоди закрито.
Судом вирішено питання речових доказів та процесуальних витрат.
За вироком суду, ОСОБА_7 29 квітня 2014 року близько 16 год 20 хв керував автомобілем «HYUNDAI Н 200», д.н.з. НОМЕР_1 , починаючи виконувати маневр лівого повороту з вул. Вайсера на вул. Кам`янецьку для подальшого руху до вул. Подільської в м. Хмельницькому на зелений сигнал світлофора, виїхав на перехрестя та зупинився для надання переваги пішоходам, які переходили проїзну частину вул. Кам`янецької.
Надавши дорогу пішоходам та відновивши рух, ОСОБА_7 закінчив маневр лівого повороту на вул. Кам`янецьку на жовтий миготливий сигнал світлофора, після чого рухався на вул. Кам`янецькій з боку вул. Вайсера в напрямку до вул. Подільської. З моменту виходу пішохода ОСОБА_8 на проїзну частину вул. Кам`янецької, в порушення вимог п.12.3 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року №1306 (далі ПДР), не вжив заходів для зменшення швидкості аж до зупинки керованого ним автомобіля та здійснив наїзд на пішохода ОСОБА_8 , яка перетинала проїзну частину вул. Кам`янецької справа наліво відносно напрямку руху автомобіля у невстановленому для цього місці поза межами пішохідного переходу.
Унаслідок наїзду ОСОБА_8 отримала тілесні ушкодження у вигляді: важкої черепно-мозкової травми з набряком м`яких тканин обличчя, великою скальпованою раною лівої половини обличчя та голови, відкритим переломом лівої скроневої кістки зі зміщенням уламку внутрішньої пластинки кістки у порожнину черепа, з переходом на лобну кістку в проекції основи лівої лобної пазухи та непрямими ознаками переходу на праву половину середньої черепної ямки основи черепа, накопиченням крові епідурально, забоєм головного мозку середньої тяжкості з ознаками помірного набряку речовини його лівої півсфери, набряком та крововиливом м`яких тканин лівої навколо-очної ділянки обличчя, крововиливом під кон`юнктиву лівого очного яблука, які за своїм характером відносяться до тяжких тілесних ушкоджень, що небезпечні для життя в момент заподіяння; тупої травми лівої половини грудної клітки з крововиливом м`яких тканин лівої лопаткової ділянки, закритого перелому тіла лопатки зі зміщенням уламків, які за своїм характером відносяться до тілесних ушкоджень середньої тяжкості, що спричиняють тривалий розлад здоров`я.
Ці наслідки дорожньо-транспортної пригоди знаходяться в прямому причинному зв`язку з допущеними ОСОБА_7 порушеннями вимог п.12.3 ПДР, згідно з яким у разі виникнення небезпеки для руху або перешкоди, яку водій об`єктивно спроможний виявити, він повинен негайно вжити заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу або безпечного для інших учасників руху об`їзду перешкоди.
За порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило потерпілій тяжкі тілесні ушкодження, ОСОБА_7 підлягає кримінальній відповідальності за ч.2 ст.286 КК України.
В апеляційній скарзі адвокат ОСОБА_6 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 просив вирок Хмельницького міськрайонного суду від 22 жовтня 2021 року скасувати, а кримінальне провадження щодо ОСОБА_7 закрити.
Уважав, що рішення ухвалено з численними порушеннями кримінального процесуального законодавства.
Зазначав, що обвинувальний акт та доданий до нього Реєстр матеріалів досудового розслідування не відповідають вимогам чинного процесуального законодавства і підлягали поверненню прокурору для усунення недоліків. Відсутність в обвинувальному акті формулювання обвинувачення та правової кваліфікації дій особи унеможливлює якісно і в повній мірі здійснювати захист від пред`явленого обвинувачення, що, безперечно, порушує право особи на захист та слугує беззаперечною підставою для скасування вироку суду.
Зауважував, що реєстр матеріалів досудового розслідування не містить повноважень слідчого ( ОСОБА_9 ) на проведення досудового розслідування після повернення обвинувального акту прокурору. Усупереч вимогам п.6 ст.291 КПК України Реєстр матеріалів досудового розслідування не містить розміру шкоди, завданої кримінальним порушенням. Крім того, відповідно до ч.3 ст.283 КПК України до Реєстру досудових розслідувань прокурором також вносяться відомості такої процесуальної дії, як закінчення досудового розслідування, проте такі відомості в реєстрі взагалі відсутні. У Реєстрі також відсутні відомості про вчинення такої процесуальної дії як повідомлення захисника про завершення розслідування та надання йому доступу до матеріалів досудового розслідування, що є також порушенням вимог ст.109 КПК України.
Ураховуючи, що цих вимог органом досудового розслідування не дотримано, обвинувальний акт від 19 травня 2016 року та Реєстр матеріалів досудового розслідування підлягав поверненню прокурору, однак судом це не було зроблено.
Звертав увагу суду й на порушення строків розгляду справи, що пов`язано з поведінкою сторони обвинувачення, представники якої всіляко затягували судовий процес безпідставними клопотаннями про виклик свідків до суду, а суд всіляко сприяв у цьому.
Оскільки справа не була складною з точки зору права і фактів, такий період часу виявляється надмірним, що є безумовним порушенням п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та суперечить процесуальним нормам, зокрема, ст.ст.28, 318 КПК України.
Заслухавши доповідь судді апеляційного суду з узагальненим викладом змісту судового рішення та доводів апеляційної скарги; обвинуваченого ОСОБА_7 та його захисника ОСОБА_6 , які підтримали апеляційну скаргу з викладених у ній мотивів; заперечення прокурора ОСОБА_5 проти апеляційної скарги; перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про таке.
Відповідно до ч.1 ст.404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційних скарг.
Висновки суду першої інстанції про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст.286 КК України, відповідають фактичним обставинам кримінального провадження і підтверджуються наведеними у вироку доказами, які суд всебічно, повно та об`єктивно дослідив, дав належну правову оцінку.
Доводи захисника ОСОБА_6 та обвинуваченого ОСОБА_7 в апеляційній скарзі про невинуватість останнього у порушенні правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило потерпілій тяжкі тілесні ушкодження, тобто у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК України, не ґрунтуються на матеріалах кримінального провадження і є безпідставними.
Так, обвинувачений ОСОБА_7 вини не визнав та дав показання про те, що він своїм автомобілем виконував маневр лівого повороту з вул. Вайсера на вул. Кам`янецьку для подальшого руху до вул. Подільської в м. Хмельницькому на зелений сигнал світлофора, після завершення якого рухався в лівій смузі на вул. Кам`янецькій, де відбувся контакт його автомобіля з пішоходом ОСОБА_8 , яка перетинала проїзну частину вул. Кам`янецької справа наліво відносно напрямку руху його автомобіля у невстановленому для цього місці поза межами пішохідного переходу, внаслідок чого остання отримала тілесні ушкодження.
Про те, що в момент наїзду на пішохода ОСОБА_8 автомобіль перебував на проїзній частині вул. Кам`янецької він вказав під час проведення з ним слідчого експерименту.
Поряд з такими показаннями обвинуваченого обставини кримінального провадження та його винуватість у вчиненому підтверджуються також сукупністю інших досліджених судом доказів.
За показаннями потерпілої ОСОБА_8 випливає, що перед тим, як перейти дорогу, вона підійшла до її краю, пропустила автомобіль, який рухався в правій смузі на вул. Кам`янецькій в напрямку до вул. Подільської. Після цього вона почала переходити проїзну частину, зробила декілька кроків, побачила автомобіль білого кольору, який виконував поворот з вул. Вайсера на вул. Кам`янецьку. Вважала, що цей автомобіль дасть їй дорогу, тому вона продовжувала рух. Проте, він не зупинився, внаслідок чого вона вперлася в його правий бік, від чого її відштовхнуло та вона впала на асфальтове покриття і вдарилась головою.
Під час проведення слідчого експерименту потерпіла ОСОБА_8 показала місця, де вона почала переходити проїзну частину вул. Кам`янецької та де відбувся на неї наїзд (на відстані 4,5 м до правого краю проїзної частини), що зафіксовано у протоколі проведення цієї слідчої дії від 10 листопада 2015 року.
Згідно з показаннями свідків ОСОБА_10 та ОСОБА_11 вони бачили, як автомобіль «HYUNDAI» виконував маневр лівого повороту з вул. Вайсера на вул. Кам`янецьку для подальшого руху до вул. Подільської, рухався в лівій смузі. Тоді ж інший автомобіль виконав маневр повороту праворуч з вул. Вайсера на вул. Кам`янецьку для подальшого руху до вул. Подільської, рухався в правій смузі.
Свідок ОСОБА_10 , крім того, показала, що, будучи вже на проїзній частині вул. Кам`янецької, інший автомобіль проїхав першим, а за ним автомобіль «HYUNDAI». Також бачила. як потерпіла в темпі швидкої ходи переходила вул. Кам`янецьку поза межами пішохідного переходу, а свідок ОСОБА_11 , що після дорожньо-транспортної пригоди потерпіла та автомобіль знаходились за межами пішохідного переходу в лівій смузі руху.
Свідок ОСОБА_12 у суді першої інстанції показав, що бачив, як після виконання маневру лівого повороту з вул. Вайсера на вул. Кам`янецьку для подальшого руху до вул. Подільської автомобіль «HYUNDAI» рухався в лівій смузі, в цей же час потерпіла в темпі швидкої ходи переходила вул. Кам`янецьку поза межами пішохідного переходу, де на неї відбувся наїзд передньою правою частиною вказаного автомобіля, внаслідок чого вона отримала тілесні ушкодження та обвинувачений надавав їй допомогу. Ствердив також, що потерпіла почала переходити проїзну частину після того, як інший автомобіль проїхав у правій смузі на вул. Кам`янецькій.
Крім того, місцевий суд на обґрунтування винуватості ОСОБА_7 у вчиненні цього злочину послався й на інші об`єктивні докази.
Місце наїзду на потерпілу ОСОБА_8 , розташування транспортного засобу після наїзду, дорожня обстановка зафіксовані у протоколі огляду місця дорожньо-транспортної пригоди, схемі та фотоілюстраціях до цього протоколу, а також протоколі додаткового огляду.
Зокрема, згідно цих протоколів місцем події є проїзна частина вул. Кам`янецької в м. Хмельницькому, дорожнє покриття асфальтобетон, у сухому стані, має дві смуги руху в напрямку до вул. Подільської, шириною 3,6 м ліва та 4 м права. На проїзній частині зафіксовані сліди гальмування передніх коліс автомобіля «HYUNDAI» (правий 0,3 м, лівий 0,35 м, які йдуть під незначним кутом до напрямку руху), пляма бурого кольору (шириною біля 1 м та довжиною біля 1,5 м на відстані 3 м від правого краю та 10,6 м від початку перехрестя) та дорожні знаки 5.35.1-5.35.2 «Пішохідний перехід».
За висновком судово-медичної експертизи № 617 від 18 червня 2014 року у потерпілої ОСОБА_8 виявлені тілесні ушкодження у вигляді: важкої черепно-мозкової травми з набряком м`яких тканин обличчя, великою скальпованою раною лівої половини обличчя та голови, відкритим переломом лівої скроневої кістки зі зміщенням уламку внутрішньої пластинки кістки у порожнину черепа, з переходом на лобну кістку в проекції основи лівої лобної пазухи та непрямими ознаками переходу на праву половину середньої черепної ямки основи черепа, накопиченням крові епідурально, забоєм головного мозку середньої тяжкості з ознаками помірного набряку речовини його лівої півсфери, набряком та крововиливом м`яких тканин лівої навколо-очної ділянки обличчя, крововиливом під кон`юнктиву лівого очного яблука, які за своїм характером відносяться до тяжких тілесних ушкоджень, що небезпечні для життя в момент заподіяння; тупої травми лівої половини грудної клітки з крововиливом м`яких тканин лівої лопаткової ділянки, закритого перелому тіла лопатки зі зміщенням уламків, які за своїм характером відносяться до тілесних ушкоджень середньої тяжкості, що спричиняють тривалий розлад здоров`я. Ці тілесні ушкодження могли утворитися від стискання між тупими твердими предметами голови потерпілої з одночасним тертям (прокручуванням чи провертанням) її голови від руху одного з предметів, не виключено під час ДТП, яка мала місце 29 квітня 2014 року.
Слід зазначити, що ці висновки були підтверджені в суді першої інстанції експертом ОСОБА_13 , який також роз`яснив та надав показання, що мало місце затискання і протягнення голови потерпілої зліва направо, могло бути між колесом автомобіля (зовнішньою частиною шини) та проїзною частиною, при цьому ознак переїзду через голову немає, а положення тіла потерпілої в цей час перебувало вздовж автомобіля або близькому до такого.
Відповідно до висновків судових автотехнічних експертиз № 3980/15-26 від 19 листопада 2015 року та № 99А від 21 березня 2016 року у вищевказаній дорожній ситуації водій автомобіля «HYUNDAI Н 200», д.н.з. НОМЕР_1 , ОСОБА_7 повинен був діяти відповідно до вимог п.12.3 ПДР України та мав технічну можливість уникнути наїзду на пішохода ОСОБА_8 шляхом своєчасного застосування гальмування із зупинкою керованого ним транспортного засобу до лінії руху пішохода, з моменту виникнення небезпеки (вступу пішохода на проїзну частину).
Показання ж водія ОСОБА_7 під час слідчого експерименту стосовно того, що наїзд відбувся, коли автомобіль знаходився в такому положенні, що відстань від переднього правого колеса до електроопори № 261 складала 3,9 м, відстань від переднього правого колеса до правого краю проїзної частини складала 5,1 м, та відстань від заднього правого колеса до правого краю проїзної частини складала 5 м, є неспроможними з технічної точки зору.
Показання пішохода ОСОБА_8 під час слідчого експерименту в частині того, що наїзд на неї відбувся на відстані 4,5 м до правого краю проїзної частини вул. Кам`янецької, можуть бути спроможними з технічної точки зору.
Колегія суддів зазначає, що наведені вище докази отримані в порядку, встановленому КПК України.
Підстав уважати, що вказані докази отримані з істотним порушенням норм матеріального або процесуального права, не вбачається.
Сукупність наведених доказів є належними, допустимими, достовірними та доводять винуватість ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованого злочину.
Окрім іншого, зазначені докази узгоджуються з іншими наведеними письмовими і речовими доказами у справі, а тому суд першої інстанції обґрунтовано не знайшов підстав ставити їх під сумнів.
При перевірці матеріалів кримінального провадження встановлено, що судом досліджені всі обставини, з`ясування яких мало істотне значення для правильного його вирішення.
Твердження сторони захисту про невстановлення достатніх доказів для доведення винуватості ОСОБА_7 у вчиненні зазначеного злочину, а відтак, необхідності закриття провадження щодо нього, є безпідставними.
Показання обвинуваченого ОСОБА_7 про те, що потерпіла раптово вибігла спереду автомобіля, який перед цим виконав маневр повороту праворуч з вул. Вайсера на вул. Кам`янецьку для подальшого руху до вул. Подільської та рухався в правій смузі в попутному з ним напрямку, «налетіла» на його (обвинуваченого) автомобіль та він не міг її бачити, обґрунтовано визнано неправдивими і такими, що дані з метою уникнути відповідальності за фактично вчинене.
Ці показання повністю спростовуються вищенаведеними доказами, зокрема: показаннями свідка ОСОБА_10 про те, що автомобіль, який рухався в правій смузі, будучи вже на проїзній частині вул. Кам`янецької, проїхав першим, а за ним автомобіль обвинуваченого; та свідка ОСОБА_12 , який ствердив, що потерпіла почала переходити проїзну частину після того, як інший автомобіль проїхав в правій смузі на вул. Кам`янецькій, про що також ствердила потерпіла ОСОБА_8 .
Показання потерпілої та свідків є послідовними, логічними, переконливими, узгоджуються між собою та з іншими наведеними доказами у справі, зокрема з висновками судових автотехнічних експертиз № 3980/15-26 від 19 листопада 2015 року та № 99А від 21 березня 2016 року, відповідно до яких водій ОСОБА_7 повинен був діяти відповідно до вимог п.12.3 ПДР України та мав технічну можливість уникнути наїзду на пішохода ОСОБА_8 шляхом своєчасного застосування гальмування із зупинкою керованого ним транспортного засобу до лінії руху пішохода, з моменту виникнення небезпеки (вступу пішохода на проїзну частину).
Указані докази підтверджують правдивість показань потерпілої та свідків щодо обставин вчинення злочину, вони є послідовними, узгоджуються між собою, оцінені судом відповідно до ст.94 КПК України на предмет належності, допустимості, достовірності та не викликають сумнівів у їх правдивості, а тому підстав визнавати їх неналежними та недопустимими, на що є посилання в апеляційній скарзі, немає.
З таким висновком суду першої інстанції погоджується й колегія суддів.
Суд першої інстанції обґрунтовано відхилив позицію сторони захисту щодо відсутності в діях обвинуваченого ОСОБА_7 порушення вимог ПДР та недопустимості доказів сторони обвинувачення, оскільки вони суперечать сукупності об`єктивних, досліджених судом доказів, покладених судом в основу доведеності його вини, які узгоджуються між собою.
Наведені у вироку докази переконливо свідчать про доведеність винуватості ОСОБА_7 у порушенні правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило потерпілій тяжкі тілесні ушкодження, і його дії вірно кваліфіковані за ч.2 ст.286 КК України.
Такі висновки суду щодо оцінки доказів винуватості ОСОБА_7 належним чином обґрунтовані та вмотивовані, а вирок суду відповідає вимогам ст.ст.370, 374 КПК України.
Також судом першої інстанції обґрунтовано не взято до уваги твердження про недопустимість доказів сторони обвинувачення, які здобуті після повернення судом обвинувального акту відносно ОСОБА_7 прокурору через невідповідність вимогам кримінального процесуального закону, зокрема дані огляду місця події, проведених з обвинуваченим та потерпілою слідчих експериментів та вищевказаних висновків автотехнічних експертиз.
Так, ухвалою апеляційного суду Хмельницької області від 21 липня 2015 року в порядку ч.2 ст.404 КПК України (з підстав істотного порушення кримінального процесуального закону) скасований вирок Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 15 січня 2015 року, ухвалений у цьому кримінальному провадженні, яким ОСОБА_7 було засуджено за ч.2 ст.286 КК України, за порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило потерпілій ОСОБА_8 тяжкі тілесні ушкодження, та призначено новий розгляд в суді першої інстанції зі стадії підготовчого судового засідання.
Скасовуючи вирок, суд апеляційної інстанції встановив, що обвинувальний акт не відповідав вимогам п.5 ч.2 ст.291 КПК України, позаяк в ньому було відсутнє формулювання обвинувачення, яке є обов`язковим. При цьому суд зазначив, що під час нового розгляду справи необхідно встановити фактичні обставини вчиненого злочину, перевірити належним чином доводи обвинуваченого та свідків з приводу тих обставин, що потерпіла перебігала дорогу на заборонений для пішоходів сигнал світлофора, зокрема, за межами пішохідного переходу вибігла з-за автомобіля, що проїхав перехрестя перед обвинуваченим.
Ураховуючи вищенаведене, обвинувальний акт відносно ОСОБА_7 у відповідності до п.3 ч.3 ст.314 КПК України був повернутий судом першої інстанції прокурору.
Відповідно до п.5 ч.1 ст.3 КПК України досудове розслідування стадія кримінального провадження, яка починається з моменту внесення відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань і закінчується закриттям кримінального провадження або направленням до суду обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру, клопотання про звільнення особи від кримінальної відповідальності.
Згідно з положеннями ст.283 цього ж Кодексу прокурор зобов`язаний у найкоротший строк після повідомлення особі про підозру здійснити одну з таких дій: 1)закрити кримінальнепровадження; 2)звернутися досуду зклопотанням прозвільнення особивід кримінальноївідповідальності; 3) звернутися до суду з обвинувальним актом, клопотанням про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру. Відомості про закінчення досудового розслідування вносяться прокурором до Єдиного реєстру досудових розслідувань.
Виходячи з наведених положень кримінального процесуального закону, однією з форм закінчення досудового розслідування є направлення обвинувального акта до суду, а повернення обвинувального акту прокурору фактично поновлює стадію досудового розслідування і жодних заборон для проведення на цій стадії слідчих дій закон не містить.
Таким чином, слідчі дії, на які посилався захисник (огляд місця події від 09 листопада 2015 року, слідчі експерименти з обвинуваченим та потерпілою від 09 та 10 листопада 2015 року відповідно та автотехнічні експертизи № 3980/15-26 від 19 листопада 2015 року та № 99А від 21 березня 2016 року), проведені на стадії досудового розслідування, при цьому в межах строків досудового розслідування, які відповідно до положень ст.ст.219, 294-296 КПК України (в редакції Закону № 1697-VIIвід 14жовтня 2014 року) продовжувалися в.о. прокурора м. Хмельницького до трьох місяців (постанова від 25 жовтня 2015 року) та першим заступником прокурора Хмельницької області до чотирьох місяців (постанова від 26 лютого 2016 року).
Наведене вище свідчить про те, що докази сторони обвинувачення, на які посилається захисник та які покладені в основу цього обвинувального вироку, отримані в порядку, встановленому КПК України, а відтак в силу ч.1 ст.86 КПК України є допустимими.
Отже, порушень процесуального порядку збирання, наведених у вироку доказів, за матеріалами провадження, на що є посилання в апеляційній скарзі, не встановлено, та судом першої інстанції правильно вирішено питання про їх допустимість.
Відтак, суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини вчинення ОСОБА_7 інкримінованого йому злочину та правильно кваліфікував його дії за ч.2 ст.286 КК України.
Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону чи неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, які тягнуть за собою безумовне скасування чи зміну вироку колегія суддів не вбачає.
Під час кримінального провадження кожна процесуальна дія або процесуальне рішення повинні бути виконані або прийняті в розумні строки. Розумними вважаються строки, що є об`єктивно необхідними для виконання процесуальних дій та прийняття процесуальних рішень. Розумні строки не можуть перевищувати передбачені цим Кодексом строки виконання окремих процесуальних дій або прийняття окремих процесуальних рішень.
Проведення досудового розслідування в розумні строки забезпечує прокурор, слідчий суддя (в частині строків розгляду питань, віднесених до його компетенції), а судового провадження суд.
Критеріями длявизначення розумностістроків кримінальногопровадження є: складністькримінального провадження,яка визначаєтьсяз урахуваннямкількості підозрюваних,обвинувачуваних такримінальних правопорушень,щодо якихздійснюється провадження,обсягу таспецифіки процесуальнихдій,необхідних дляздійснення досудовогорозслідування тощо; поведінкаучасників кримінальногопровадження; спосіб здійснення слідчим, прокурором і судом своїх повноважень.
Судовий розгляд має бути проведений і завершений протягом розумного строку.
Тому не знаходять свого підтвердження посилання на безумовне порушення п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та процесуальних норм, зокрема ст.ст.28, 318 КПК України.
Відповідно до ч.2 ст.50 КК України метою покарання є не тільки кара, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.
Положеннями ст.65 КК України визначено, що при призначенні покарання суд повинен урахувати ступінь тяжкості злочину, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.
Так, ОСОБА_7 характеризується позитивно, одружений, є пенсіонером, раніше несудимий, вчинив тяжкий, проте необережний злочин, у стані сп`яніння не перебував. Він добровільно частково відшкодував заподіяну потерпілій шкоду, що визнано обставиною, яка пом`якшує покарання. Обставини, які б обтяжували покарання обвинуваченому, не встановлені.
Водночас своєї вини у вчиненні кримінального правопорушення обвинувачений ОСОБА_7 не визнав.
Обґрунтовуючи висновок щодо виду й міри покарання та призначаючи обвинуваченому покарання у виді позбавлення волі в межах санкції ч.2 ст.286 КК України ближче до її мінімального розміру, судом ураховано фактичні обставини кримінального провадження, тяжкість та спосіб вчиненого обвинуваченим злочину, дані про його особу, а також пом`якшуючі та обтяжуючі покарання обставини.
Беручи до уваги особу винного, який раніше несудимий, окрім скоєного характеризується позитивно, вчинив необережний злочин, частково відшкодував заподіяну потерпілій шкоду, відсутність обставин, які б обтяжували йому покарання, а також інші в сукупності обставини і їх поєднання, які пом`якшують покарання та знижують ступінь небезпечності обвинуваченого для суспільства, є мотивованим висновок щодо звільнення ОСОБА_7 від відбування покарання з випробуванням, відповідно до ст.75 КК України.
При цьому враховано протиправну поведінку потерпілої ОСОБА_8 , яка в порушення вимог п.п.4.7, 4.14 а) ПДР переходила проїзну частину у невстановленому для цього місці поза пішохідним переходом, не впевнившись у відсутності небезпеки для себе та інших учасників руху.
На думку колегії суддів, призначення покарання зі звільненням обвинуваченого ОСОБА_7 від його відбування з випробуванням буде справедливим, необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого та запобігання вчинення ним нових злочинів.
Ураховано також те, що ОСОБА_7 раніше до відповідальності за порушення Правил дорожнього руху не притягувався та вчинив необережний злочин, у стані сп`яніння при цьому не перебував.
Таким чином, місцевий суд, призначаючи обвинуваченому ОСОБА_7 покарання, дотримався вимог ст.ст65-67 цього Кодексу.
Інших порушень кримінального процесуального закону, які б давали підстави для скасування чи зміни судового рішення, не встановлено.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.405, 407, 417, 419 КПК України, колегія суддів,
п о с т а н о в и л а:
Вирок Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 22 жовтня 2021 року щодо ОСОБА_7 залишити без змін, а апеляційну скаргу адвоката ОСОБА_6 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 без задоволення.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення.
Ухвала може бути оскаржена до Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду протягом трьох місяців з моменту її проголошення.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3
