Справа № 136/1021/19
Провадження №11-кп/801/109/2022
Категорія: 252
Головуючий у суді 1-ї інстанції ОСОБА_1
Доповідач: ОСОБА_2
ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
ВИРОК
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
18 лютого 2022 року м. Вінниця
Вінницький апеляційний суд у складі:
головуючого судді - ОСОБА_2
суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4
при секретаряхсудового засідання ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7
з участю учасників судового провадження:
прокурора ОСОБА_8
обвинуваченого ОСОБА_9
та його захисника ОСОБА_10
розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження, відомості про яке внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12019020200000066 від 18.03.2019,
за апеляційною скаргою прокурора у кримінальному провадженні прокурора Немирівської окружної прокуратури Вінницької області ОСОБА_11 на вирок Немирівського районного суду Вінницької області від 23.03.2021, яким:
ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця смт. Турбів Липовецького району Вінницької області, українця, громадянина України, із середньою освітою, одруженого, працюючого підсобним працюючим у ПП «Агро Україна+», проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,
-визнано винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 307 КК України.
Зміст судового рішення та встановлені судом першої інстанції обставини
Вироком Немирівського районного суду Вінницької області від 23.03.2021 ОСОБА_9 визнано винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 307 КК України та призначено йому покарання за даною статтею із застосуванням ст. 69 КК України у виді 5 (п`яти) років позбавлення волі.
На підставі ст. 75 КК України звільнено ОСОБА_9 від призначеного покарання з іспитовим строком 3 (три) роки.
На підставі ч. 1 п.1, п. 2 ст.76 КК України зобов`язано ОСОБА_9 періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації, повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання.
Міру запобіжного заходу відносно ОСОБА_9 до вступу вироку в законну силу вирішено не обирати.
Також судовим рішенням вирішені питання про стягнення процесуальних витрат, скасування арешту та речових доказів.
Судовим рішеннясуду першоїінстанції встановлено,що ОСОБА_9 на початку березня 2019 року, більш точного часу органом досудового розслідування не встановлено, маючи умисел на незаконне зберігання наркотичних засобів з метою збуту, а також незаконний збут наркотичного засобу, на сміттєзвалищі, яке знаходиться поблизу Староприлуцької школи-інтернату в с. Стара Прилука Липовецького району, незаконно придбав наркотичний засіб - канабіс загальною масою 24,35 г, який у подальшому зберігав з метою збуту до 23 березня 2019 року, заздалегідь заховавши його в підсобному приміщенні свого домогосподарства, розташованому на АДРЕСА_1 .
У подальшому ОСОБА_9 ,продовжуючи свійзлочинний умисел,направлений нанезаконний збутнаркотичного засобу,23березня 2019року,знаходячись навул.Садовій ус.Стара Прилукабіля місцевоїцеркви,зустрівся зособою зізміненими анкетнимиданими ОСОБА_12 іза грошовувинагороду всумі 800грн збувостанньому поліетиленовийпакет з особливо небезпечним наркотичним засобом канабісом масою 23,56г (у перерахунку на висушену речовину).
Крім того, 23 березня 2019 року працівниками Липовецького ВП Немирівського ВП ГУ НП у Вінницькій області на підставі ухвали Липовецького районного суду від 22 березня 2019 року у справі № 136/579/19 про надання дозволу на проведення обшуку в домогосподарстві, в якому проживає ОСОБА_9 , що розташоване на АДРЕСА_1 , у підсобному приміщенні виявлено та вилучено паперовий згорток із особливо небезпечним наркотичним засобом канабісом масою 0,79 г (у перерахунку на висушену речовину).
Такі дії обвинуваченого ОСОБА_9 судом першої інстанції кваліфіковані за ч. 2 ст. 307 КК України, як незаконне придбання та зберігання з метою збуту, а також незаконний збут наркотичних засобів, за кваліфікуючою ознакою якщо предметом таких дій були особливо небезпечні наркотичні засоби.
Вимоги апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, що її подала
В апеляційній скарзі прокурор, не оспорюючи правильність кваліфікації дій обвинуваченого та доведеність його винуватості, вважає, що вирок суду стосовно ОСОБА_9 підлягає скасуванню через неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, що потягло невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого внаслідок м`якості, на підставі п. 4 ч. 1, ч. 2 ст. 409, ст. ст. 413, 414 КПК України. Просить ухвалити новий вирок, яким ОСОБА_9 визнати винним у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст.307 КК України та призначити йому покарання у виді шести років позбавлення волі з конфіскацією майна.
В доводах апеляційної скарги посилається на те, що суд першої інстанції не в повній мірі врахував ступінь тяжкості скоєного злочину, особу винного і призначив обвинуваченому покарання, яке є явно несправедливим внаслідок м`якості, оскільки суд першої інстанції мотивував одночасне застосування положень статей 69 та 75 КК одними і тими ж обставинами, при цьому не навівши конкретних обставин, за яких дійшов висновку про можливість звільнення ОСОБА_9 від відбування покарання з випробуванням. Не оспорюючи наявності зазначених у вироку пом`якшуючих обставин, вважає, що вони ніяким чином не знижують тяжкості вчиненого ОСОБА_9 кримінального правопорушення. Оскільки визнання вини, активне сприяння розкриттю злочину та щире каяття є наслідком усвідомлення особою протиправності своїх дій, незворотності відповідальності за них та намагання отримати найм`якіше покарання, а наявність державних нагород, відзнак та статусу учасника бойових дій, є лише обставиною, яка характеризує особу з позитивної сторони. Тому вважає, про відсутність підстав для застосування ст.69 КК України та про необхідність призначення ОСОБА_9 покарання пов`язаного із реальним позбавленням волі. Крім того, звільнення останнього від покарання на підставі ст. 75 КК з іспитовим терміном за вказаний злочин сприятиме формування хибної уяви у суспільстві про справедливість правосуддя в країні, адже за вчинення тяжкого злочину пов`язаного зі збутом особливо небезпечних наркотичних засобів особа отримала умовний термін.
Інші учасники кримінального провадження судове рішення не оскаржували.
Позиції учасників судового провадження
В судовому засіданні прокурор апеляційну скаргу підтримав та наполягав на її задоволенні, посилаючись на викладені у ній доводи.
Обвинувачений та його захисник апеляційну скаргу прокурора просили залишити без задоволення, посилаючись на її необґрунтованість, а вирок суду першої інстанції щодо ОСОБА_9 просили залишити без змін.
Також обвинувачений подав до суду свої письмові заперечення на апеляційну скаргу прокурора, у яких виклав свої заперечення з приводу його незгоди з доводами апеляції прокурора, які на його думку не спростовують висновків суду першої інстанції щодо призначеного йому покарання, який повністю дотримався норм матеріального права та не порушив норм процесуального права.
Мотиви суду
Заслухавши доповідача, виступи учасників кримінального провадження, дослідивши матеріали провадження та обговоривши доводи апеляційної скарги, враховуючи висновки Верховного Суду, з яких було скасовано попереднє судове рішення апеляційного суду у цьому провадженні, апеляційний суд приходить до висновку про задоволення апеляційної скарги прокурора, з огляду на наступне.
Відповідно до ч.1 ст.404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Відповідно до ст.370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим та вмотивованим, тобто ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених КПК України; ухвалене на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до вимог ст.94 КПК України; з наведенням належних і достатніх мотивів та підстав його ухвалення.
Крім того, при призначенні покарання суд повинен суворо дотримуватися вимог ст.65 КК України відносно загальних засад призначення цього покарання у відповідності до положень Загальної частини Кримінального кодексу України.
На думку колегії суддів, при ухваленні оскаржуваного вироку зазначених вимог закону місцевим судом було дотримано не повністю.
Як убачається з оскаржуваного вироку, суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини кримінального правопорушення, вірно кваліфікував дії обвинуваченого і дійшов обґрунтованого висновку про доведеність вини ОСОБА_9 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 307 КК України.
Даний висновок суду першої інстанції в апеляційній скарзі прокурора не заперечується і перевірці в апеляційній інстанції не підлягає.
Водночас, наведені в апеляційній скарзі прокурора доводи про неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, що потягло невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого внаслідок м`якості, на підставі п. 4 ч. 1, ч. 2 ст. 409, ст. ст. 413, 414 КПК України, є підставою для скасування вироку суду першої інстанції в частині призначення покарання в апеляційному порядку та ухвалення в цій частині нового вироку.
Згідно з вимогами ст. 50 КК України рішення суду про призначення покарання, з-поміж інших завдань, повинно досягти мети виправлення та запобігання вчиненню нових злочинів як засудженим, так і іншими особами.
Виходячи з положень ч. 2 ст. 65 КК України, особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.
Виходячи з положень ч. 2 ст. 65 КК України та роз`яснень, що містяться у п. 1 постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24.10.2003 «Про практику призначення судами кримінального покарання», призначаючи покарання, у кожному конкретному випадку суди зобов`язані врахувати ступінь тяжкості злочину, дані про особу винного та обставини справи, що пом`якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.
Колегією суддів апеляційного суду встановлено, що вирішуючи питання про призначення покарання обвинуваченому ОСОБА_9 , суд першої інстанції керувався вимогами ст. ст. 65-67 КК України та взяв до уваги роз`яснення постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24.10.2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання», виходив із принципів законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання.
Зокрема,при визначеннівиду таміри покаранняобвинуваченому ОСОБА_9 ,судом першоїінстанціїбуло встановлено, що обвинувачений ОСОБА_9 вчинив умисний тяжкий злочин, однак раніше до кримінальної відповідальності не притягувався, за місцем проживання характеризується позитивно, на обліку в лікаря-нарколога та лікаря-психіатра не перебуває, в скоєному розкаюється, являється учасником бойових дій, у зв`язку з чим громадською організацією Липовецької районної ради ветеранів Афганістану подавалось клопотання про передачу ОСОБА_9 на поруки громадської організації Липовецької районної ради ветеранів Афганістану, він неодноразово отримував нагороди за відзнаку у воєнній службі, крім того, був нагороджений відзнакою Президента України - пам`ятною медаллю «25 років виведення військ з Афганістану» та був нагороджений медаллю «60 років визволення України від фашистських загарбників».
Обставинами, що пом`якшують покарання обвинуваченого, судом встановлено - щире каяття, визнання вини та активне сприяння розкриттю злочину, наявність державних нагород, відзнак та статусу учасника бойових дій.
Обставин, що обтяжують покарання обвинуваченого, судом не встановлено.
Відповідно до роз`яснень, що містяться у пункті 3 постанови Пленуму Верховного Суду України № 12 від 23.12.2005 р. «Про практику застосування судами України законодавства про звільнення особи від кримінальної відповідальності», щире розкаяння характеризує суб`єктивне ставлення винної особи до вчиненого злочину, яке виявляється в тому, що вона визнає свою провину, висловлює жаль з приводу вчиненого та бажання виправити ситуацію, що склалася.
Щире каяття це певний психічний стан винної особи, коли вона засуджує свою поведінку, прагне усунути заподіяну шкоду та приймає рішення більше не вчиняти злочинів, що об`єктивно підтверджується визнанням особою своєї вини, розкриттям всіх відомих їй обставин вчиненого діяння, вчиненням інших дій, спрямованих на сприяння розкриттю злочину, або відшкодування заданих збитків чи усунення заподіяної шкоди.
Отже, щире каяття повинно ґрунтуватися на належній критичній оцінці особою своєї протиправної поведінки, її осуді, бажанні виправити ситуацію, яка склалась, та нести кримінальну відповідальність за вчинене, а також зазначена обставина має знайти своє відображення в матеріалах кримінального провадження.
При цьому, суд також враховує, що у постанові від 18.09.2019 р. (справа № 166/1065/18) Верховний Суд зазначив, що розкаяння передбачає, крім визнання факту скоєння злочину, ще й дійсне визнання власної провини, щирий жаль та осуд своєї поведінки.
Аналогічна правова позиція сформована у постанові Верховного Суду від 27.11.2019 р. (справа № 629/847/15-к).
Суд також враховує, що у постанові від 10.07.2018 р. (справа № 148/1211/15-к) Верховний Суд звернув увагу на те, що формулювання пункту 1 частини першої статті 66КК передбачає, що наявність будь-якої з обставин, перелічених в ньому, - тобто, або «з`явлення із зізнанням», або «щирого каяття», або «активного сприяння розкриттю злочину» - означає, що вимогу цього пункту виконано. Таким чином, положеннястатті 69-1 КК застосовуються, якщо судом установлено будь-яку з обставин, зазначених у пункті 1 частини першої статті 66 КК, та будь-яку з обставин, вказаних у пункті 2 частини першої статті 66 КК.
Крім того, при вирішенні питання щодо виду та розміру покарання, необхідного і достатнього для виправлення обвинуваченого та попередження вчинення ним нових злочинів, суд враховує, що Верховним Судом у постанові від 17.04.2018 р. (справа № 298/95/16-к) зазначено, що у частині другій статті 65 КК встановлено презумпцію призначення більш м`якого покарання, якщо не доведено, що воно не є достатнім для досягнення мети покарання. Обов`язок доведення того, що менш суворий вид покарання або порядок його відбування є недостатнім, покладається на сторону обвинувачення.
Таким чином, оскільки судом встановлено, що обвинувачений ОСОБА_9 у вчиненому щиро розкаявся та надав суду чіткі й послідовні показання щодо обставин вчинення інкримінованого йому злочину, а тому колегія суддів апеляційного суду дійшла переконання про те, що судом першої інстанції вірно та цілком обґрунтовано визнані обставинами, що пом`якшують покарання обвинуваченого щире каяття та активне сприяння розкриттю злочину.
Визначаючи таку нижню межу санкції, законодавець обмежив можливість застосування до осіб засуджених за ч.2 ст.307 КК України звільнення від відбування покарання з іспитовим строком, тим самим підкреслив особливу суспільну небезпечність вказаного злочину і, як наслідок, необхідність призначення покарання у виді реального позбавлення волі.
Разом з тим, апеляційний суд вважає, що покаранням, необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого і попередження вчинення ним нових злочинів, буде покарання, передбачене санкцією кримінального закону, у виді позбавлення волі з конфіскацією майна, тобто в межах санкції статті, однак без урахування приписів ч. 1 статті 69 КК України, тобто не нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції ч. 2 статті 307 КК України. При цьому апеляційним судом враховано, що Верховним Судом у постанові від 15.03.2018 р. (справа № 442/1887/16-к) звернута увага на те, що застосування частини першої статті 69 КК можливе у випадку, коли пом`якшуючі обставини настільки знижують тяжкість злочину, що призначення винному покарання в межах санкції було б явно несправедливим.
Судом першої інстанції враховано конкретні обставини справи, особу обвинуваченого, його ставлення до вчиненого, обставини, які пом`якшують його покарання, разом з тим апеляційний суд не вважає за можливе призначити ОСОБА_9 кримінальне покарання з урахуванням положень частини першої статті 69 КК, у виді позбавлення волі нижче від найнижчої межі, передбаченої санкцією кримінального закону.
Також апеляційний суд не може погодитись з висновком суду першої інстанції і в частині застосування при призначенні покарання обвинуваченому ОСОБА_9 положень статті 75 КК, тобто звільнення його від відбування кримінального покарання з випробуванням, виходячи з наступних підстав.
За змістом ст.75 КК України при звільненні від відбування покарання з випробуванням має враховуватися тяжкість злочину, особа винного та інші обставини справи, що в сукупності має давати підстави для висновку про можливість виправлення обвинуваченого без відбування покарання.
Вирішуючи питання про застосування ст. 75 КК України, суд має належним чином дослідити і оцінити всі обставини, які мають значення для провадження та застосувати вказані вимоги закону лише у тому разі, коли для цього є умови й підстави.
Встановлено, що вирішуючи питання про можливість звільнення засудженого від відбування призначеного покарання на підставі ст. 75 КК, суд першої інстанції не вказав, які саме дані про особу ОСОБА_9 дають підстави для висновку про можливість його виправлення без реального відбування покарання та взагалі не мотивував прийняте в цій частині судове рішення, повною мірою не врахував усіх даних про особу ОСОБА_9 , який з корисливих мотивів займався збутом наркотичного засобу. Також не було взято судом до уваги тяжкість вчиненого засудженим кримінального правопорушення у сфері незаконного обігу наркотичних засобів.
Апеляційний суд звертає увагу на те, що одні й ті самі обставини справи чи дані про особу винного, не можуть одночасно ураховуватись при застосуванні положень як статті 69 КК, так і статті 75 КК України. Аналогічна правова позиція викладена як в постанові Верховного Суду у вказаному провадженні, так і в постанові Верховного Суду від 19.02.2020 року у справі № 466/4884/15-к.
За таких обставин, апеляційний суд повністю погоджується з доводами апеляційної скарги прокурора та переконаний, що суд першої інстанції помилково дійшов висновку, що виправлення обвинуваченого ОСОБА_9 можливо без ізоляції його від суспільства, із застосуванням ст. 75 КК України.
Звільнення обвинуваченого від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК України у даному випадку суперечить також і вимогам п.1 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику призначення судами кримінального покарання» від 24 жовтня 2003 року №7. Окрім того, апеляційний суд також переконаний, що покарання, призначене обвинуваченому ОСОБА_9 із застосуванням ст. 75 КК України, є м`яким і явно несправедливим, оскільки не відповідає особі обвинуваченого, тяжкості вчиненого ним злочину та обставинам справи.
Крім того, судом першої інстанції не враховано, що при вирішенні зазначеного питання він має належним чином мотивувати наявність чи відсутність підстав для застосування додаткового покарання у виді конфіскації майна останнього.
Так, відповідно до п. 8 постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24.10.2003 «Про практику призначення судами кримінального покарання» призначення основного покарання, нижчого від найнижчої межі, передбаченої законом за даний злочин, або перехід до іншого, більш м`якого виду основного покарання, або непризначення обов`язкового додаткового покарання (ст.69 КК України) може мати місце лише за наявності декількох (не менше двох) обставин, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, з урахуванням особи винного. У кожному такому випадку суд зобов`язаний у мотивувальній частині вироку зазначити, які саме обставини справи або дані про особу підсудного він визнає такими, що істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину і впливають на пом`якшення покарання, а в резолютивній - послатися на ч. 1 ст. 69 КК. При цьому необхідно враховувати не тільки мету й мотиви, якими керувалась особа при вчиненні злочину, а й її роль серед співучасників, поведінку під час та після вчинення злочинних дій тощо.
Разом з тим, оскільки апеляційний суд дійшов висновку про безпідставне та помилкове застосування судом першої інстанції щодо ОСОБА_9 положень ст. 75 КК України, тому і непризначення згідно ст. 69 КК України місцевим судом обов`язкового додаткового покарання у виді конфіскації майна також є у даному випадку помилковим.
Відповідно до ст. 414 КПК України невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим.
Таким чином, як видно з вироку, при призначенні обвинуваченому покарання місцевий суд не в повній мірі виконав вимоги закону, та, вирішуючи питання щодо міри покарання обвинуваченому, не в повній мірі врахував ступінь тяжкості скоєного кримінального правопорушення, особу винного і призначив ОСОБА_9 покарання, яке є явно несправедливим внаслідок м`якості.
Так, ОСОБА_9 обвинувачується ускоєнні тяжкогозлочину,що вчиненийобвинуваченим умисно,з корисливоюметою,його діїбули припиненівиключно узв`язкуз йоговиявленням працівникамиполіції. Вказані обставини дають всі підстави колегії суддів вважати, що поведінка обвинуваченого свідчить про його антисоціальну спрямованість, а тому необхідним і достатнім для нього буде саме покарання, яке пов`язане із ізоляцією від суспільства.
Таким чином, особа обвинуваченого ОСОБА_9 та обставини вчинення ним злочинів свідчать про його підвищену суспільну небезпечність та неможливість його виправлення і перевиховання без реального відбування призначеного судом покарання.
Також апеляційний суд звертає увагу на те, що місцевим судом в порушення вимог пункт 2 частини четвертої статті 374 КПК України, згідно якого у резолютивній частині вироку у разі визнання особи винуватою зазначається рішення про залік досудового тримання під вартою, безпідставно не застосовано ч. 5 ст. 72 КК України та не зараховано ОСОБА_9 строк попереднього ув`язнення під час досудового розслідування в строк покарання.
Встановлено, що ОСОБА_9 був затриманий працівниками поліції 23.03.2019 в порядку ст. 208 КПК України та в подальшому 25.03.2019 на підставі ухвали слідчого судді Липовецького районного суду від 25.03.2019 слідчому було відмовлено в застосуванні запобіжного заходу у виді тримання під вартою. Відповідно до ухвали Вінницького апеляційного суду від 05.04.2019 ОСОБА_9 було застосовано запобіжний захід на цілодобовий домашній арешт.
Відповідно до вимог п. 4 ч. 1 ст. 420 КПК України суд апеляційної інстанції скасовує вирок суду першої інстанції і ухвалює свій вирок у разі неправильного звільнення обвинуваченого від відбування покарання.
Викладені вище пом`якшуючі покарання обставини, із врахуванням зазначених даних про особу винного та фактичних обставин провадження у сукупності, ступінь тяжкості скоєного ОСОБА_9 діяння, а також призначення йому судом мінімального покарання, визначеного у санкції ч. 2 ст. 307 КК України, дає достатні підстави судовій колегії дійти висновку про відсутність підстав для застосування вимог як ст.69 КК України, так і ст. 75 КК України, а тому подану прокурором апеляційну скаргу слід задовольнити.
Колегія суддів апеляційного суду також враховує і практику рішень Європейського суду з прав людини. Так, в справі Скополла проти Італії від 17.09.2009 року, суд зазначив, що складовим елементом принципу верховенства права є очікування від суду застосування до кожного злочинця такого покарання, яке законодавець вважає пропорційним.
Апеляційний суд переконаний, що за викладених вище обставин кримінального провадження та особи засудженого таке призначене судом покарання буде цілком справедливим та пропорційним.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 404, 405, 407, 409, 413, 414, 418, 420, 424, 426, 532 КПК України, апеляційний суд,-
у х в а л и в:
Апеляційну скаргу прокурора Немирівської окружної прокуратури Вінницької області ОСОБА_11 задовольнити.
Вирок Немирівського районного суду Вінницької області від 23.03.2021 року відносно ОСОБА_9 за ч. 2 ст. 307 КК України в частині призначення покарання скасувати та ухвалити в цій частині новий вирок.
Визнати ОСОБА_9 винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 307 КК України та призначити йому покарання у виді 6 (шести) років позбавлення волі із конфіскацією всього майна, яке є власністю засудженого.
Початок строку відбування покарання ОСОБА_9 рахувати з моменту фактичного його затримання в порядку виконання вироку апеляційного суду.
На підставі ч. 5 ст. 72 КК України зарахувати ОСОБА_9 строк попереднього ув`язнення під час досудового розслідування у строк покарання з розрахунку один день тримання під вартою за один день позбавлення волі з 23.03.2019 по 25.03.2019.
В решті вирок залишити без змін.
Вирок апеляційного суду набирає законної сили з дня моменту його проголошення і може бути оскаржений до Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду протягом трьох місяців з дня проголошення.
Судді
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4
