ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
10 лютого 2022 року
м. Київ
справа № 803/172/16
адміністративне провадження № К/9901/1136/21, К/9901/15601/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Калашнікової О.В.,
суддів: Білак М.В., Губської О.А.,
розглянувши в письмовому провадженні у касаційній інстанції адміністративну справу №803/172/16
за позовом ОСОБА_1 до ДФС України, Державної митної служби України, Департаменту податкових та митних експертиз ДФС, Спеціалізованої лабораторії з питань експертизи та досліджень Держмитслужби про скасування наказу та зобов`язання вчинити дії, провадження по якій відкрито
за касаційними скаргами ОСОБА_1 на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 29 травня 2020 року (прийняте у складі колегії суддів: головуючого судді Ковальчука В.Д., суддів: Валюха В.М., Костюкевича С.Ф.), постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 17 листопада 2020 року (прийняту у складі колегії суддів: головуючого судді Довгополова О.М., суддів: Гудима Л.Я., Святецького В.В.) та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 15 квітня 2021 року (прийняту у складі колегії суддів: головуючого судді Глушка І.В., суддів: Довгої О.І., Запотічного І.І.)
У С Т А Н О В И В :
І. Суть спору
1. ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Міністерства доходів і зборів України, в якому, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, просив:
1.1. визнати незаконним і скасувати наказ Міністерства доходів і зборів України від 20 січня 2016 року № 3-о "Про звільнення ОСОБА_1 ";
1.2. поновити ОСОБА_1 в Державній митній службі України на посаді першого заступника керівника Спеціалізованої лабораторії з питань експертизи та досліджень Держмитслужби;
1.3. стягнути з Державної митної служби України середню заробітну плату за час вимушеного прогулу з 21 січня 2016 року до дня поновлення на посаді, виходячи із середньоденного заробітку в сумі 834,03 грн за один робочий день з вирахуванням заробітної плати, отриманої у Східноєвропейському національному університеті імені Лесі Українки в сумі 187 739,95 грн та по 18 348,66 грн за кожен повний місяць, починаючи з лютого 2016 року;
1.4. зобов`язати відповідачів проінформувати Міністерство юстиції України про відкликання відомостей про застосування до ОСОБА_1 заборони, передбаченої Законом України "Про очищення влади";
1.5. стягнути з Державної митної служби України та Спеціалізованої лабораторії з питань експертизи та досліджень Держмитслужби моральну шкоду в розмірі 500 000 грн., по 250 000 грн. з кожного з відповідачів;
1.6. стягнути з Державної митної служби України та Спеціалізованої лабораторії з питань експертизи та досліджень Держмитслужби витрат на правову допомогу адвоката в розмірі 25 000 грн, по 12 500 грн з кожного з відповідачів.
2. В обґрунтування позовних вимог вказує, що наказ голови Комісії з реорганізації Міністерства доходів і зборів від 20 січня 2016 року № 3-о, яким позивача звільнено із посади на підставі пункту 7-2 частини першої статті 36 Кодексу законів про працю України (далі КЗпП України), Закону України «Про очищення влади», довідки про результати перевірки, передбаченої Законом України Про очищення влади є незаконним та таким, що грубо порушує його права і свободи визначені міжнародно-правовими актами та Конституцією України.
2.1. В оскаржуваному наказі відсутні безпосередні посилання на норми Закону, які надають підстави керівнику для звільнення з посади. Також, з тексту наказу неможливо зрозуміти, які саме порушення були вчинені позивачем під час перебування на посаді та під яку нормативну заборону підлягає здійснення професійної діяльності на посаді першого заступника начальника Спеціалізованої лабораторії з питань експертизи та досліджень Міндоходів.
2.2. Позивач також вказує, що посада першого заступника начальника Спеціалізованої лабораторії з питань експертизи та досліджень Міндоходів не передбачала можливості приймати участь в управлінні держаними справами внаслідок прийняття чи не прийняття рішень, дій чи бездіяльності здійснювати заходи, спрямовані на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_2 , а також будь-яким чином підривати основи національної безпеки і оборони України або протиправно порушувати права і свободи людини. Вказані факти не встановлено під час перебування позивача та здійсненні професійної діяльності відповідно займаної посади, з огляду на це у відповідача не було жодних законних підстав звільняти позивача із займаної посади, до того ж без зазначення відповідної законодавчо визначеної підстави.
2.3. Крім того, оскаржуваний наказ прийнятий в період перебування позивача на лікарняному, а саме з 18 січня 2016 року по 23 січня 2016 року. Враховуючи те, що Закон України «Про очищення влади» не регулює питання можливості звільнення працівника під час його тимчасової непрацездатності, тому позивач вважає, що відповідачем були порушені також його права, передбачені КЗпП України.
ІІ. Встановлені судами фактичні обставини справи
3. 02 липня 2013 року ОСОБА_1 був призначений на посаду першого заступника начальника Спеціалізованої лабораторії з питань експертизи та досліджень Міндоходів відповідно до наказу Міністерства доходів і зборів України № 1620-о від 02 липня 2013 року.
3.1. 16 жовтня 2014 року набув чинності Закон України "Про очищення влади" № 1682-VII від 16 вересня 2014 року.
3.2. Відповідно до довідки Міністерства доходів і зборів України про результати перевірки, передбаченої Законом України "Про очищення влади" від 18 січня 2016 року, ОСОБА_1 у період з 21 листопада 2013 року по 22 лютого 2014 року займав посаду, передбачену пунктом 4 частини другої статті 3 Закону України "Про очищення влади", зокрема з 02 липня 2013 року по т/ч працює на посаді першого заступника начальника Спеціалізованої лабораторії з питань експертизи та досліджень Міндоходів.
3.3. У вказаній довідці також зазначено, що відповідно до Закону України "Про очищення влади", звіту про результати проведеної перевірки щодо виконання ДФС норм Закону України "Про очищення влади", пункту 6 витягу з протоколу № 116 засідання Кабінету Міністрів України від 21 жовтня 2015 року, листа Міністерства юстиції України від 12.10.2015 №11.0.2/1777 "Про надання роз`яснень", до ОСОБА_1 застосовується заборона, визначена частиною третьою статті 1 Закону України "Про очищення влади", на підставі критеріїв, передбачених пунктами 7, 8 частини першої та пунктом 4 частини 2 статті 3 Закону України "Про очищення влади".
3.4. На підставі пункту 7-2 частини першої статті 36 КЗпП України, Закону України "Про очищення влади", довідки про результати перевірки, передбаченої Законом України "Про очищення влади", наказом голови Комісії з реорганізації Міністерства доходів і зборів від 20 січня 2016 року №3-о "Про звільнення ОСОБА_1 ", 20 січня 2016 року звільнено ОСОБА_1 з посади першого заступника начальника Спеціалізованої лабораторії з питань експертизи та досліджень Міндоходів з підстав, передбачених Законом України "Про очищення влади".
3.5. Також згідно даних Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України «Про очищення влади», позивач рахується особою, щодо якої застосовано положення цього Закону.
ІІІ. Рішення судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення
4. Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 29 травня 2020 року, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 17 листопада 2020 року, позов задоволено частково.
4.1. Визнано протиправним і скасовано наказ Міністерства доходів і зборів України від 20 січня 2016 року № 3-о "Про звільнення ОСОБА_1 ".
4.2. Поновлено ОСОБА_1 на посаді першого заступника начальника Департаменту податкових та митних експертиз Державної фіскальної служби України з 21 січня 2016 року.
4.3. Стягнуто з Департаменту податкових та митних експертиз Державної фіскальної служби України на користь ОСОБА_1 середню заробітну плату за час вимушеного прогулу в сумі 645456,62 грн.
4.4. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
4.5. Задовольняючи частково позовні вимоги суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що люстраційна процедура не може слугувати покаранням, оскільки це прерогатива кримінального права. Судами наголошено, якщо держава вживає заходів морального очищення, вона повинна гарантувати, що особи, які зачіпаються такими заходами, користуються всіма процесуальними гарантіями відповідно до Конвенції щодо будь-якого судового розгляду, що відноситься до застосування таких заходів. Перш ніж застосувати до позивача передбачені у цьому Законі № 1682-VII заходи відповідальності, Міністерство доходів і зборів України зобов`язане було встановити його особисту участь та довести вину у вчиненні правопорушень, що сприяли узурпації влади ОСОБА_3 , підриву основ національної безпеки і оборони, протиправному порушенню прав і свобод людини, натомість відповідачами не надано доказів вчинення конкретно позивачем зазначених вище правопорушень, проведення стосовно нього будь-яких службових розслідувань, не встановлено його особисту участь.
4.6. Відмовляючи в частині вимог про стягненні моральної шкоди суди виходили з того, що позивачем не надано належних доказів заподіяння йому душевних страждань протиправними діями Державної митної служби України та Спеціалізованої лабораторії з питань експертизи та досліджень Держмитслужби, зокрема, доказів погіршення здоров`я або настання інших втрат немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, що настали внаслідок звільнення з посади.
5. Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 18 січня 2021 року частково задоволено заяву ОСОБА_1 про заміну сторони виконавчого провадження (боржника).
5.1. Замінено в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Державної фіскальної служби України, Департаменту податкових та митних експертиз ДФС, Державної митної служби України, Спеціалізованої лабораторії з питань експертизи та досліджень Держмитслужби про скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, зобов`язання вчинити дії сторону виконавчого провадження з примусового виконання рішення Волинського окружного адміністративного суду від 29 травня 2020 року у справі № 803/172/16, боржника: Департамент податкових та митних експертиз Державної фіскальної служби України (04073, місто Київ, проспект Степана Бандери, будинок 8, корпус 8, ідентифікаційний код юридичної особи 39925301) на правонаступника - Спеціалізовану лабораторію з питань експертизи та досліджень Держмитслужби (04073, місто Київ, проспект Степана Бандери, будинок 8, корпус 8, ідентифікаційний код юридичної особи 43348622) в частині стягнення з Департаменту податкових та митних експертиз Державної фіскальної служби України на користь ОСОБА_1 середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу в сумі 718 850,66 грн.
5.2. В задоволення решти вимог заяви відмовлено.
5.3. Суд першої інстанції, постановляючи ухвалу, керувався положеннями статті 379 Кодексу адміністративного судочинства України та зазначив про наявність законодавчо визначених підстав для заміни боржника у виконавчому провадженні щодо стягнення на користь ОСОБА_1 середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу в сумі 718850,66 грн.
5.4. В задоволенні заяви ОСОБА_1 в частині заміни сторони виконавчого провадження (боржника) щодо його поновлення на посаді першого заступника директора Департаменту податкових та митних експертиз Державної фіскальної служби України з 21 січня 2016 року судом відмовлено з огляду на те, що матеріалами справи підтверджено виконання рішення суду в частині поновлення заявника на посаді, зокрема наказом ДФС України від 30.06.2020 №858-о та наказом Департаменту податкових та митних експертиз ДФС від 08.07.2020 №5-к.
6. Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 15 квітня 2021 року скасовано ухвалу Волинського окружного адміністративного суду від 18 січня 2021 року про заміну сторони виконавчого провадження у справі № 803/172/16 в частині задоволених вимог заяви ОСОБА_1 про заміну сторони виконавчого провадження з примусового виконання рішення Волинського окружного адміністративного суду від 29 травня 2020 року у справі №803/172/16, а саме боржника - Департамент податкових та митних експертиз Державної фіскальної служби України (04073, місто Київ, проспект Степана Бандери, будинок 8, корпус 8, ідентифікаційний код юридичної особи 39925301) на правонаступника - Спеціалізовану лабораторію з питань експертизи та досліджень Держмитслужби (04073, місто Київ, проспект Степана Бандери, будинок 8, корпус 8, ідентифікаційний код юридичної особи 43348622) в частині стягнення з Департаменту податкових та митних експертиз Державної фіскальної служби України на користь ОСОБА_1 середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу в сумі 718 850,66 грн та прийнято нову постанову, якою у задоволенні заяви ОСОБА_1 про заміну сторони виконавчого провадження в цій частині відмовлено.
6.1. В решті ухвалу суду першої інстанції залишено без змін.
6.2. Приймаючи вказану постанову суд апеляційної інстанції виходив з того, що Державна фіскальна служба України та Департамент податкових та митних екпертиз ДФС є юридичними особами, які продовжують виконувати певні функції та повноваження.
6.3. Також суд зазначив, що діяльність Департаменту податкових та митних експертиз ДФС ще не припинено, що підтверджується відомостями, що містяться у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, позивач поновлений на відповідній посаді у цьому органі за рішенням суду з 21 січня 2016 року. Відповідно до наказу Департаменту податкових та митних експертиз ДФС від 08.07.2020 №5-к «Про оголошення наказу ДФС від 08.07.2020 №5-к «Про оголошення наказу ДФС від 30.06.2020 «Про виконання рішення суду»» визначено вважати ОСОБА_1 таким, що приступив до виконання обов`язків першого заступника директора Департаменту податкових та митних експертиз ДФС з 08.07.2020 та цим наказом зобов`язано відділ бухгалтерського обліку та фінансової роботи здійснювати нарахування та виплату заробітної плати ОСОБА_1 відповідно до чинного законодавства. Отже, працівником Спеціалізованої лабораторії з питань експертизи та досліджень Держмитслужби заявник не був.
6.4. Сама по собі відсутність факту ліквідації юридичної особи не може слугувати підставою для відмови в задоволенні клопотання про заміну сторони виконавчого провадження, однак визначальною обставиною є саме одночасна юридична та фактична спроможність державного органу реалізовувати власні повноваження та виконувати законодавчо передбачені функції.
IV. Касаційне оскарження
7. Не погодившись з рішенням суду першої та постановами суду апеляційної інстанцій, позивач подав до Верховного Суду касаційну скаргу.
7.1. У касаційній скарзі на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 29 травня 2020 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 17 листопада 2020 року, посилаючись на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України, позивач зазначає про відсутність висновку Верховного Суду з питання поновлення працівника при визнанні незаконним його звільнення з посади у разі неодноразової реорганізації органу (установи), у якому він працював.
7.2. Також скаржник зазначає про відсутність висновку Верховного Суду з питань чи відповідає вимогам частини 1 статті 2 КАС України (ефективний захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень) у разі поновлення працівника на роботі в установі, яка перебуває в процесі ліквідації і не здійснює будь-якої діяльності.
7.3. Крім того, скаржник зазначає про відсутність висновку Верховного Суду щодо того, як має відшкодовуватися державою в особі її органів моральна шкода, заподіяна незаконним звільненням "люстрованим" працівникам середньої ланки, які ніяких порушень прав, свобод та інтересів особам не заподіяли, а були звільнені тільки через те, що обіймали певну посаду в певний проміжок часу.
7.4. Також скаржник зазначає про відсутність висновку Верховного Суду щодо частини 6 статті 134 КАС України, що лише за умови наявності клопотання відповідача, суд може зменшити розмір оплачених позивачем витрат на правову допомогу.
7.5. В обґрунтування касаційної скарги позивач вказує, що суди попередніх інстанцій неправильно застосували норми матеріального та процесуального права в частині поновлення його на посаді. Наголошує на тому, що реальний захист прав, свобод та інтересів можливий у разі його поновлення на роботі саме у правонаступника - Спеціалізованій лабораторії з питань експертизи та досліджень Держмитслужби.
7.6. Також скаржник зазначає, що у зв`язку із звільненням його з посади першого заступника начальника СЛЕД Міндоходів відповідно до Закону України «Про очищення влади» він був позбавлений нормальних життєвих зв`язків і був змушений докладати додаткових зусиль для організації свого життя. Суд не врахував той факт, що у зв`язку із звільненням позивача саме на підставі Закону України «Про очищення влади» та внесення відомостей до Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України «Про очищення влади» у нього погіршились стосунки з оточуючими людьми, у яких через дані обставини була сформована заздалегідь негативна думка щодо позивача.
7.7. Також вказує, що оскільки відповідачі не надавали суду клопотання про зменшення витрат на правову допомогу адвоката, а виключно заперечували проти їх стягнення, то суд не мав підстав зі своєї ініціативи їх зменшувати.
7.8. У зв`язку із наведеним позивач просить скасувати оскаржуване рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції в частині поновлення на посаді першого заступника директора Департаменту податкових та митних експертиз ДФС та прийняти нове рішення про поновлення позивача на посаді першого заступника директора Спеціалізованої лабораторії з питань експертизи та досліджень Держмитслужби.
8. У відзиві на касаційну скаргу, Державна митна служба України та Спеціалізована лабораторія з питань експертизи та досліджень Держмитслужби посилаються на те, що оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій є законними та обґрунтованими, прийнятими з дотриманням норм процесуального права, а тому не підлягають скасуванню.
9. У касаційній скарзі на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 15 квітня 2021 року, позивач посилається на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права.
9.1. В обґрунтування доводів вказаної касаційної скарги наголошує на тому, що Департамент податкових та митних експертиз ДФС не здійснює будь-яких функцій, а всі свої повноваження передав правонаступнику - Спеціалізованій лабораторії з питань експертизи та досліджень Держмитслужби.
9.2. У зв`язку із наведеним позивач просить скасувати постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 15 квітня 2021 року, а ухвалу Волинського окружного адміністративного суду від 18 січня 2021 року залишити без змін.
10. У відзиві на касаційну скаргу, Спеціалізована лабораторія з питань експертизи та досліджень Держмитслужби посилається на те, що оскаржувана постанова суду апеляційної інстанцій є законною та обґрунтованою, прийнятою з дотриманням норм процесуального права, а тому не підлягає скасуванню.
V. Релевантні джерела права й акти їх застосування
11. Відповідно до статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
12. За приписами частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
13. Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
14. Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, а держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності; громадянам гарантується захист від незаконного звільнення (стаття 43 Конституції України).
15. Відповідно до частини першої статті 235 КЗпП України, у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
16. Згідно з частиною першою статті 129-1 Конституції України судове рішення є обов`язковим до виконання.
17. У статті 1 Закону України від 2 червня 2016 року №1404-VIII "Про виконавче провадження" (далі - Закон №1404-VIII) виконавчим провадженням як завершальною стадією судового провадження і примусового виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) вважається сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
18. Згідно із частиною першою та другою статті 15 Закону № 1404-VIII сторонами у виконавчому провадженні є стягувач і боржник. Стягувачем є фізична або юридична особа чи держава, на користь чи в інтересах яких видано виконавчий документ.
19. Відповідно до абзацу першого частини п`ятої статті 15 Закону № 1404-VIII у разі вибуття однієї зі сторін виконавець за заявою сторони, а також заінтересована особа мають право звернутися до суду із заявою про заміну сторони її правонаступником. Для правонаступника усі дії, вчинені до його вступу у виконавче провадження, є обов`язковими тією мірою, якою вони були б обов`язковими для сторони, яку правонаступник замінив.
20. За частиною першою статті 379 Кодексу адміністративного судочинства України у разі вибуття однієї із сторін виконавчого провадження за поданням державного виконавця або за заявою заінтересованої особи суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, замінює сторону виконавчого провадження її правонаступником.
21. Згідно з положеннями статті 52 КАС України у разі вибуття або заміни сторони чи третьої особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд допускає на будь-якій стадії судового процесу заміну відповідної сторони чи третьої особи її правонаступником. Усі дії, вчинені в адміністративному процесі до вступу правонаступника, обов`язкові для нього в такій самій мірі, у якій вони були б обов`язкові для особи, яку він замінив.
VI. Позиція Верховного Суду
22. Суд касаційної інстанції наголошує на тому, що перевірка законності судових рішень судів першої та апеляційної інстанції, згідно зі статтею 341 КАС України, здійснюється виключно у частині застосування норм матеріального та процесуального права.
23. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 341 КАС України).
24. Верховний Суд, перевіривши доводи касаційних скарг, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених у статті 341 КАС України, а також надаючи оцінку правильності застосування судами попередніх інстанцій норм процесуального права, виходить із такого.
25. Як вбачається з матеріалів справи, оскаржуваними рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій позивача поновлено на посаді першого заступника начальника Департаменту податкових та митних експертиз Державної фіскальної служби України.
26. Надаючи оцінку доводам скаржника про те, що при поновленні його на посаді першого заступника начальника Департаменту податкових та митних експертиз ДФС України не було захищено його права, свободи та інтереси, а реальний їх захист можливий та вимагає поновлення на роботі саме у правонаступника - Спеціалізованій лабораторії з питань експертизи та досліджень Держмитслужби, Верховний Суд виходить з наступного.
27. Частиною першою статті 235 КЗпП України передбачено, що у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
28. Враховуючи приписи частини 1 статті 235 КЗпП України, на орган, що розглядає трудовий спір, у разі з`ясування того, що звільнення працівника відбулось незаконно, покладається обов`язок поновлення такого працівника на попередній роботі.
29. Закон не наділяє орган, який розглядає трудовий спір, повноваженнями на обрання іншого способу захисту трудових прав, ніж зазначені в частині першій статті 235, статті 240-1 КЗпП України, а, отже, установивши, що звільнення відбулося із порушенням установленого законом порядку, суд зобов`язаний поновити працівника на попередній роботі.
30. Вказана правова позиція неодноразово викладена в постановах Верховного Суду, зокрема в постанові від 13 серпня 2020 року в справі №821/3795/15-а.
31. Отже, суди першої та апеляційної інстанцій вірно встановили необхідність поновлення позивача на посаді першого заступника начальника Департаменту податкових та митних експертиз Державної фіскальної служби України.
32. В частині доводів скаржника про те, що до нього незаконно застосовано люстрацію, що і спричинило йому завдання моральної шкоди, Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про їх безпідставність виходячи з наступного.
33. Стаття 56 Конституції України передбачає, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
34. Частиною 1 статті 22 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) встановлено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
35. Відповідно до статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав; моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
36. Згідно зі статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
37. Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування як запобіжного заходу тримання під вартою або підписки про невиїзд, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом.
38. Відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди", під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
39. Моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
40. Разом з тим, судам слід надати оцінку тому, чим саме підтверджується факт заподіяння моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, у чому саме полягає вина заподіювача та інші обставини, що мають значення для вирішення спору в цій частині.
41. Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
42. За наведених обставин, оскільки позивач не надав належних доказів заподіяння йому душевних страждань протиправними діями Державної митної служби України та Спеціалізованої лабораторії з питань експертизи та досліджень Держмитслужби, зокрема, доказів погіршення здоров`я або настання інших втрат немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, що настали внаслідок звільнення з посади та жодним чином не обґрунтував грошову оцінку такої шкоди, Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про безпідставність вказаних доводів позивача.
43. Надаючи оцінку доводам скаржника щодо безпідставного зменшення судами попередніх інстанцій розміру витрат позивача на правову допомогу адвоката, Верховний Суд виходить з наступного.
44. Статтею 134 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
45. Згідно із частиною третьою статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
46. Відповідно до частини четвертої цієї статті для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
47. Розмір витрат на оплату послуг адвоката, виходячи із положень частини п`ятої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
48. Відповідно до частини шостої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
49. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина сьома статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України).
50. Тобто, незважаючи на те, що у застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, такий, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині п`ятій статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності заявлених витрат цим критеріям.
51. Саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог.
52. З огляду на викладене, вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об`єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв`язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
53. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
54. Сукупність наведених норм дає підстави для висновку, що витрати, понесені на професійну правничу допомогу, мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких.
55. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16) та у постановах Верховного Суду від 31 березня 2020 року у справі № 726/549/19 та від 29 липня 2021 року у справі № 160/5098/19.
56. Як встановлено судом першої інстанції, позивач просив стягнути з Державної митної служби України та Спеціалізованої лабораторії з питань експертизи та досліджень Держмитслужби витрат на правову допомогу адвоката в розмірі 25 000 грн., по 12 500 грн. з кожного з відповідачів.
57. На підтвердження понесених позивачем витрат на професійну допомогу адвоката надано договір про надання правової допомоги від 29 травня 2017 року № 2/36-29/05/2017 з додатком, укладений між позивачем ОСОБА_1 та адвокатом Сафулько С.Ф., корінець квитанції № 2/09-01/2020 четвер від 09 січня 2020 року про сплату коштів в сумі 12 500,00 грн., корінець квитанції № 2/27-02/2020 четвер від 27 лютого 2020 року про сплату коштів в сумі 12 500,00 грн., за надання правової допомоги згідно договору №2/36-29/05/2017 від 29 травня 2017 року та загальний опис робіт виконаних адвокатом у справі №803/172/16. З загального опису робіт виконаних адвокатом у справі вбачається, що адвокатом було затрачено часу у справі у загальному 92,3 год.
58. Не погоджуючись із клопотанням про відшкодування судових витрат Державна митна служба України у відзиві наголошувала на тому, що позивачем не надано доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, які поніс позивач у зв`язку з розглядом даної справи.
59. Надаючи оцінку вказаним доводам, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що заявлена сума витрат на правову допомогу є завищеною. Зокрема, в описі виконаних робіт адвокатом вказано вивчення нормативної бази, підготовка клопотань про долучення судових рішень, підготовка адвокатських запитів (підготовка запиту в Конституційних Суд дублюється), що неможна вважати витратами пов`язаними з розглядом справи.
60. Крім цього, адвокатом вказано виконані роботи до укладення договору про надання правової допомоги. Також, адвокатом необґрунтовано кількість часу, який був потрачений на надання вказаних в описі робіт та послуг.
61. З урахуванням того, що заявлена кількість годин на надання адвокатом правової допомоги є неспівмірною, виходячи зі складності справи, виконаними адвокатом роботами, часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт та їх обсягом, суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку про необхідність зменшення витрат на правову допомогу.
62. Надаючи оцінку доводам скаржника в частині оскарження постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 15 квітня 2021 року щодо заміни сторони виконавчого провадження з примусового виконання рішення Волинського окружного адміністративного суду від 29 травня 2020 року у справі №803/172/16, а саме боржника - Департамент податкових та митних експертиз Державної фіскальної служби України (04073, місто Київ, проспект Степана Бандери, будинок 8, корпус 8, ідентифікаційний код юридичної особи 39925301) на правонаступника - Спеціалізовану лабораторію з питань експертизи та досліджень Держмитслужби (04073, місто Київ, проспект Степана Бандери, будинок 8, корпус 8, ідентифікаційний код юридичної особи 43348622) в частині стягнення з Департаменту податкових та митних експертиз Державної фіскальної служби України на користь ОСОБА_1 середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу в сумі 718 850,66 грн., Верховний Суд виходить з наступного.
63. Судами попередніх інстанцій встановлено, що на виконання рішення Волинського окружного адміністративного суду від 29 травня 2020 року у справі №803/172/16 Волинським окружним адміністративним судом видані виконавчі листи:
1) 01 червня 2020 року - №909/2020 щодо поновлення ОСОБА_1 на посаді першого заступника начальника Департаменту податкових та митних експертиз Державної фіскальної служби України з 21 січня 2016 року;
2) 11 грудня 2020 року - №3153/2020 щодо стягнення з Департаменту податкових та митних експертиз Державної фіскальної служби України (04073, місто Київ-73, проспект Степана Бандери, 8 корпус 8, код ЄДРПОУ 39925301) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу в сумі 718 850,66 грн.
64. Наказом Державної фіскальної служби України від 30 червня 2020 року №858-о "Про виконання рішення суду" скасовано наказ Міністерства доходів і зборів України від 20 січня 2016 року №3-о "Про звільнення ОСОБА_1 "; поновлено ОСОБА_1 на посаді першого заступника директора Департаменту податкових та митних експертиз Державної фіскальної служби України з 21 січня 2016 року.
65. Відповідно до наказу Департаменту податкових та митних експертиз ДФС від 08.07.2020 №5-к "Про оголошення наказу ДФС від 30.06.2020 №858-о "Про виконання рішення суду" скасовано наказ Міністерства доходів і зборів України від 20 січня 2016 року №3-о "Про звільнення ОСОБА_1 "; поновлено ОСОБА_1 на посаді першого заступника директора Департаменту податкових та митних експертиз Державної фіскальної служби України з 21 січня 2016 року; оголошено вважати ОСОБА_1 таким, що приступив до виконання обов`язків першого заступника директора Департаменту податкових та митних експертиз ДФС з 08.07.2020; зобов`язано відділ бухгалтерського обліку та фінансової роботи здійснювати нарахування та виплату заробітної плати ОСОБА_1 відповідно до чинного законодавства.
66. ОСОБА_1 звернувся до Управління казначейської служби України у Оболонському районі м. Києва із заявою від 15 грудня 2020 року про виконання виконавчого листа №3153/2020 щодо стягнення коштів з Департаменту податкових та митних експертиз Державної фіскальної служби України у розмірі 718 850,66 грн.
67. Управління казначейської служби України у Оболонському районі м. Києва листом від 23 грудня 2020 року №03-38-06/586 "Про повернення документів" повідомило ОСОБА_1 про те, що безспірне списання коштів здійснюється органами Казначейства за рішенням суду відповідно до Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевого бюджетів або боржників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 №845.
67.1. Відповідно пункту 24 Порядку стягувачі, на користь яких прийняті рішення про стягнення коштів з рахунків боржника, подають до органу Казначейства, в якому обслуговується боржник (відкриті рахунки), або за його місцезнаходженням документи, зазначені у пункті 6 цього Порядку.
67.2. Постановою Кабінету Міністрів України від 02.10.2019 №858 "Про утворення територіальних органів Державної митної служби України" реорганізовано територіальний орган Державної фіскальної служби України Департамент податкових та митних експертиз ДФС (код ЄДРПОУ 39925301) шляхом його приєднання до новоствореної юридичної особи публічного права, а саме до СЛЕД Держмитслужби (код ЄДРПОУ 43348622), яка не є стороною виконавчого провадження за виконавчим листом №3153/2020 Волинського окружного адміністративного суду.
67.3. За даними Єдиного реєстру розпорядників бюджетних коштів та одержувачів бюджетних коштів, затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 22.12.2011 №1691, боржник Департамент податкових та митних експертиз Державної фіскальної служби України (код ЄДРПОУ 39925301) у органах Казначейства не обслуговується, відкриті рахунки відсутні.
68. Враховуючи викладене, відповідно до пункту 9 Порядку Казначейство повернуло надісланий виконавчий лист у зв`язку із тим, що боржник не має відкритих рахунків в органах Казначейства.
69. Верховний Суд звертає увагу, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 18 грудня 2018 року №1200 (зі змінами і доповненнями, внесеними згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 25 вересня 2019 року № 846) утворено Державну податкову службу України та Державну митну службу України, реорганізувавши Державну фіскальну службу шляхом поділу.
70. Державна податкова служба та Державна митна служба є правонаступниками майна, прав та обов`язків реорганізованої Державної фіскальної служби у відповідних сферах діяльності.
71. Державна фіскальна служба продовжує здійснювати повноваження та виконувати функції у сфері реалізації державної податкової політики, державної політики у сфері державної митної справи, державної політики з адміністрування єдиного внеску, державної політики у сфері боротьби з правопорушеннями під час застосування податкового, митного законодавства, а також законодавства з питань сплати єдиного внеску до завершення здійснення заходів з утворення Державної податкової служби, Державної митної служби та центрального органу виконавчої влади, на який покладається обов`язок забезпечення запобігання, виявлення, припинення, розслідування та розкриття кримінальних правопорушень, об`єктом яких є фінансові інтереси держави та/або місцевого самоврядування, що віднесені до його підслідності відповідно до Кримінального процесуального кодексу України (пункт 2 Постанови № 1200).
72. Відповідно до даних з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань Спеціалізовану лабораторію з питань експертизи та досліджень Держмитслужби створено на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 02.10.2019 №858, та 14.11.2019 внесено запис в Єдиному державному реєстрі про проведення державної реєстрації юридичної особи. Департамент податкових та митних експертиз ДФС з 03.12.2019 знаходиться в стані припинення в результаті реорганізації.
73. Відповідно до пункту 6 Порядку здійснення заходів, пов`язаних з утворенням, реорганізацією або ліквідацією міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.10.2011 № 1074, у разі приєднання одного або кількох органів виконавчої влади до іншого органу виконавчої влади права та обов`язки органів виконавчої влади переходять до органу виконавчої влади, до якого приєднано один або кілька органів виконавчої влади.
74. Згідно з частиною 1 статті 104 Цивільного кодексу України правонаступництво може мати місце при припиненні юридичної особи у результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) з переданням юридичною особою всього свого майна, прав та обов`язків іншим юридичним особам.
75. Таким чином, заміна сторони виконавчого провадження відбувається у разі вибуття однієї зі сторін (стягувача або боржника), зокрема, внаслідок реорганізації суб`єкта владних повноважень (боржника) та полягає у вступі на її місце правонаступника. При цьому, під час розгляду вказаного питання підлягають дослідженню докази, які підтверджують факт вибуття сторони виконавчого провадження, а також підстави для правонаступництва відповідної особи, що є можливим на всіх стадіях виконавчого провадження: з моменту відкриття виконавчого провадження до його закінчення.
76. Як встановлено судом апеляційної інстанції, що розпорядженням Кабінету Міністрів України від 04.12.2019 №1217-р погоджено пропозицію Міністерства фінансів України щодо можливості забезпечення здійснення з 08 грудня 2019 року Державною митною службою покладених на неї постановою Кабінету Міністрів України від 06.03.2019 №227 "Про затвердження положень про Державну податкову службу України та Державну митну службу України" функцій і повноважень Державної фіскальної служби, що припиняється, з реалізації державної митної політики, державної політики у сфері боротьби з правопорушеннями під час застосування законодавства з питань державної митної справи.
77. Разом з тим, Державна фіскальна служба України та Департамент податкових та митних експертиз ДФС є юридичними особами, які продовжують виконувати певні функції та повноваження.
78. Відповідно до відомостей, що містяться у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, діяльність Департаменту податкових та митних експертиз ДФС ще не припинено, позивач поновлений на відповідній посаді у цьому органі за рішенням суду з 21 січня 2016 року.
79. Відповідно до наказу Департаменту податкових та митних експертиз ДФС від 08.07.2020 №5-к «Про оголошення наказу ДФС від 08.07.2020 №5-к «Про оголошення наказу ДФС від 30.06.2020 «Про виконання рішення суду»» оголошено вважати ОСОБА_1 таким, що приступив до виконання обов`язків першого заступника директора Департаменту податкових та митних експертиз ДФС з 08.07.2020 та цим наказом зобов`язано відділ бухгалтерського обліку та фінансової роботи здійснювати нарахування та виплату заробітної плати ОСОБА_1 відповідно до чинного законодавства. Отже, працівником Спеціалізованої лабораторії з питань експертизи та досліджень Держмитслужби заявник не був.
80. За встановлених обставин у справі, Верховний Суд погоджується з висновком суду апеляційної інстанції, що Спеціалізована лабораторія з питань експертизи та досліджень Держмитслужби не може здійснювати права та виконувати обов`язки сторони у справі №803/172/16, а відтак, і відповідати за зобов`язаннями, які покладені судовим рішенням про поновлення на посаді та виплату заробітної плати за час вимушеного прогулу, оскільки такі повноваження визначені для реорганізованого контролюючого органу, який продовжує виконання завдань і функцій у відповідній сфері, яким є Департамент податкових і митних експертиз ДФС.
81. Наведене дає підстави для висновку про необгрунтованість наведених вище доводів позивача щодо порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права.
82. Суд також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) № 303-A, пункт 29).
83. Враховуючи наведене, суд не встановив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні оскаржуваних судових рішень і погоджується з висновками судів попередніх інстанцій у справі.
84. Відповідно до частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
VIІ. Судові витрати
85. З огляду на результат касаційного розгляду та відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, суд не вирішує питання щодо розподілу судових витрат.
Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду,-
П О С Т А Н О В И В :
1. Касаційні скарги ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
2. Рішення Волинського окружного адміністративного суду від 29 травня 2020 року, постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 17 листопада 2020 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 15 квітня 2021 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
СуддіО.В. Калашнікова М.В. Білак О.А. Губська
