ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
19 січня 2022 року
м. Київ
справа № 640/6181/19
адміністративне провадження № К/9901/11320/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., судді Коваленко Н.В., судді Шарапи В.М., розглянувши у письмовому провадженні у касаційному порядку адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ «ВТБ БАНК», Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про визнання протиправними дій, зобов`язати вчинити дії, за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: Сорочка Є.О., Єгорової Н.М., Федотова І.В. від 17 березня 2020 року,
В С Т А Н О В И В :
ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
1. У жовтні 2019 року ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулась до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації акціонерного товариства «ВТБ БАНК» (далі - Уповноважена особа, відповідач 1), Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - ФГВФО, відповідач 2), в якому просила:
- визнати протиправною бездіяльність ФГВФО та Уповноваженої особи ФГВФО на ліквідацію AT «ВТБ БАНК» Шевченка Олександра Володимировича щодо невключення ОСОБА_2 до списку (переліку) вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок ФГВФО;
- зобов`язати Уповноважену особу ФГВФО на ліквідацію AT «ВТБ БАНК» Шевченка Олександра Володимировича включити ОСОБА_2 до списку (переліку) вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб;
- зобов`язати ФГВФО та Уповноважену особу ФГВФО на ліквідацію AT «ВТБ БАНК» Шевченка Олександра Володимировича включити ОСОБА_2 до списку (переліку) вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок ФГВФО, стосовно гарантованої суми у розмірі 110 388 (сто десять тисяч триста вісімдесят вісім) грн. 73 коп.
2. В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що має банківські рахунки в AT «ВТБ БАНК» із вкладом, проте після прийняття рішення про ліквідацію банку почались виплати гарантованої суми вкладникам, але позивача не було включено до списків вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, у зв`язку з тим, що позивач нібито була пов`язаною з банком особою протягом року до дня прийняття Національних банком України рішення про віднесення такого банку до категорії неплатоспроможних.
3. Позивач зазначає, що її дочка - ОСОБА_3 дійсно з 20 липня 2016 року по 12 березня 2018 року займала посаду директора відділення «Берестейське» ПАТ «ВТБ БАНК», а з 14 травня 2018 року по 14 лютого 2019 року була директором відділення «Політехнічне» AT «ВТБ БАНК», проте, на думку позивача, вказані посади її дочки не підпадають під визначення пов`язаних з банком осіб, наведених у пунктах 1-6 статті 52 Закону України «Про банки і банківську діяльність» у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
4. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 грудня 2019 року позов задоволено частково: визнано протиправною бездіяльність Уповноваженої особи ФГВФО на ліквідацію AT «ВТБ БАНК» щодо невключення інформації про ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до переліку рахунків, за якими вкладники мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок ФГВФО; зобов`язано Уповноважену особу ФГВФО на ліквідацію AT «ВТБ БАНК» (04053, м. Київ, вул. Січових Стрільців, 17; код ЄДРПОУ 21708016) включити інформацію про ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до переліку рахунків, за якими вкладники мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів ФГВФО, у розмірі 110 388,73 гривень, що підлягають відшкодуванню, згідно рахунків № НОМЕР_2 (у валюті UAH), № НОМЕР_3 (у валюті USD). В іншій частині позовних вимог відмовлено.
5. Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що посада керівника відокремлених підрозділів банку з 1 січня 2018 року не відноситься до посад пов`язаних з банком осіб. Суд вказав, що Уповноваженою особою не доведено наявність правових підстав для невключення позивача до переліку вкладників AT «ВТБ БАНК», які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, станом на момент виникнення спірних правовідносин (з 19 грудня 2018 року).
6. Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 17 березня 2020 року апеляційну скаргу Уповноваженої особи ФГВФО на ліквідацію АТ «ВТБ Банк» задоволено, рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 грудня 2019 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволені позову відмовлено.
7. Ухвалюючи таке рішення, суд апеляційної інстанції виходив з того, що для цілей застосування пункту 4 частини третьої статті 26 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (далі - Закон № 4452-VI), позивач у період з 27 листопада 2017 року по 5 січня 2018 року була пов`язаною з банком особою, а з 6 січня 2018 року по 27 листопада 2018 року після внесення змін до законодавства такою не вважалася. За таких обставин, протягом року до дня прийняття Національним банком України (далі - НБУ) рішення про віднесення ПАТ «ВТБ БАНК» до категорії неплатоспроможних (27 листопада 2018 року), позивач у період з 27 листопада 2017 року по 5 січня 2018 року мала статус пов`язаної із цим банком особою, а отже, відповідно до пункту 4 частини третьої статті 26 Закону № 4452-VI Фонд не здійснює відшкодування за її вкладами.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
8. Не погоджуючись з постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 17 березня 2020 року, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права і порушення норм процесуального права, ОСОБА_1 звернулась з касаційною скаргою до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, у якій просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити у силі рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 16 грудня 2019 року.
ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ ТА КЛОПОТАННЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
9. Касаційну скаргу подано 21 квітня 2020 року.
10. Ухвалою Верховного Суду від 13 травня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі № 640/6181/19, витребувано матеріали адміністративної справи та встановлено строк для подання сторонами відзиву на касаційну скаргу ОСОБА_1 .
11. Від скаржника надійшло клопотання про забезпечення його участі у касаційному розгляді справи у судовому засіданні, у задоволенні якого відмовлено ухвалою Верховного Суду від 18 січня 2022 року.
СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
12. Судами попередніх інстанцій встановлено на підставі наявних у матеріалах справи доказів, що відповідно до банківської виписки AT «ВТБ БАНК» № 504626-2019/0328, сформованої станом на 28 березня 2019 року, на банківському рахунку ОСОБА_1 № НОМЕР_2 знаходиться 68 729,72 грн. Відповідно до опису операцій вказані кошти складають виплату відсотків та дострокове повернення депозиту (угода № R4118/11499D/KI10 від 10 вересня 2018 року).
13. Також відповідно до банківської виписки AT «ВТБ БАНК» № 885913-2019/0328, сформованої станом на 28 березня 2019 року, на банківському рахунку ОСОБА_1 № НОМЕР_3 знаходиться 1 493,69 дол. США. Відповідно до опису операцій вказані кошти складають виплату відсотків по депозиту.
14. На підставі рішення Правління НБУ 27 листопада 2018 року № 796-рш/БТ «Про віднесення АТ «ВТБ БАНК» до категорії неплатоспроможних» виконавчою дирекцією ФГВФО прийнято рішення від 27 листопада 2018 року № 3180 «Про запровадження тимчасової адміністрації в АТ «ВТБ БАНК» та делегування повноважень тимчасового адміністратора банку».
15. Згідно з цим рішенням розпочато процедуру виведення АТ «ВТБ БАНК» з ринку шляхом запровадження у ньому тимчасової адміністрації строком на один місяць з 28 листопада 2018 року до 27 грудня 2018 року включно, призначено Уповноважену особу Фонду та делеговано всі повноваження тимчасового адміністратора AT «ВТБ БАНК», визначені статтями 37-39 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», начальнику відділу аналізу фінансового стану банків департаменту дистанційного та інспекційного моніторингу діяльності банків Фонду Заболотній Юлії Юріївні строком до 27 грудня 2018 року включно.
16. У подальшому, на підставі рішення Правління НБУ від 18 грудня 2018 року № 849-рш «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію АТ «ВТБ БАНК» виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб 18 грудня 2018 року прийнято рішення № 3392 «Про початок процедури ліквідації AT «ВТБ БАНК» та делегування повноважень ліквідатора банку».
17. Згідно з зазначеним рішенням розпочато процедуру ліквідації АТ «ВТБ БАНК» з 19 грудня 2018 року по 18 грудня 2020 року та призначено Уповноважену особу Фонду Шевченка Олександра Володимировича.
18. Після прийняття рішення про ліквідацію АТ «ВТБ БАНК» почались виплати гарантованої суми вкладникам, але позивача не було включено до списків вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок ФГВФО.
19. 18 січня 2019 року позивачем направлені скарги до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію AT «ВТБ БАНК» Шевченка Олександра Володимировича та директору-розпоряднику ФГВФО щодо невключення до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами AT «ВТБ БАНК», та запропоновано включити її до вищенаведеного переліку.
20. У листах-відповідях № 34-036-3183/19 від 18 лютого 2019 року та № 1848/1-2 від 1 квітня 2019 року відповідачі зазначили про відсутність правових підстав для включення ОСОБА_1 до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами в AT «ВТБ БАНК» згідно пункту 4 частини першої статті 4 статті 26 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» та відповідно виплати грошових коштів за вкладами у зв`язку з тим, що позивач ( ОСОБА_1 ) була пов`язаною з банком особою протягом року до дня прийняття НБУ рішення про віднесення такого банку до категорії неплатоспроможних.
ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
21. У касаційній скарзі скаржник вказує на те, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував положення статті 26 Закону № 4452-VI, статей 42 та 52 Закону України «Про банки і банківську діяльність» (далі - Закон № 2121-ІІІ), оскільки при цьому не було враховано правового висновку Верховного Суду, сформульованого у подібних правовідносинах у постановах від 22 січня 2019 року у справі № 813/2815/17, від 10 квітня 2019 року у справі № 826/5238/17, від 1 серпня 2019 року у справі № 822/543/16 та від 26 березня 2020 року у справі № 826/27738/15.
22. Скаржник вважає, що у зв`язку з неправильним застосуванням норм матеріального права суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про те, що позивач була асоційованою з пов`язаною з банком особою.
23. Від ФГВФО надійшов відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 , в якому зазначається, що постанова суду апеляційної інстанції є законною та обґрунтованою, оскільки суд правильно встановив, що позивач у період з 27 листопада 2017 року по 5 січня 2018 року мала статус пов`язаної з банком особи, а отже, відповідно до пункту 4 частини третьої статті 26 Закону № 4452-VI не має права на відшкодування за її вкладами.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
24. Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.
25. Згідно з положенням частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
26. Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
27. Крім того стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
28. Зазначеним вимогам процесуального закону постанова Шостого апеляційного адміністративного суду від 17 березня 2020 року не відповідає, а викладені у касаційній скарзі доводи скаржника є обґрунтованими з огляду на наступне.
29. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
30. Згідно з положеннями частини третьої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
31. Основним доводом касаційної скарги є неправильне застосування судом апеляційної інстанції неправильно застосовано положення статті 26 Закону № 4452-VI та статей 42 та 52 Закону України «Про банки і банківську діяльність» (далі - Закон № 2121-ІІІ), оскільки при цьому не було враховано правового висновку Верховного Суду, сформульованого у подібних правовідносинах у постановах від 22 січня 2019 року у справі № 813/2815/17, від 10 квітня 2019 року у справі № 826/5238/17, від 1 серпня 2019 року у справі № 822/543/16 та від 26 березня 2020 року у справі № 826/27738/15.
32. Оцінюючи наведені доводи касаційної скарги, колегія суддів виходить з наступного.
33. Правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження ФГВФО, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами встановлені, зокрема, Законом № 4452-VI (тут і далі - у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
34. Частиною першою статті 3 Закону № 4452-VI визначено, що Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку.
35. Відповідно до частини першої статті 26 Закону № 4452-VI Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом. Фонд відшкодовує кошти в розмірі вкладу, включаючи відсотки, нараховані на день прийняття рішення Національним банком України про віднесення банку до категорії неплатоспроможних та початку процедури виведення Фондом банку з ринку, але не більше суми, встановленої адміністративною радою Фонду на дату прийняття такого рішення незалежно від кількості вкладів в одному банку. Сума граничного розміру відшкодування коштів за вкладами не може бути меншою 200 000,00 грн. Фонд не відшкодовує кошти: передані банку в довірче управління; за вкладом у розмірі менше 10 гривень; за вкладом, підтвердженим ощадним (депозитним) сертифікатом на пред`явника.
36. Згідно з положеннями статті 27 Закону № 4452-VI уповноважена особа Фонду складає перелік вкладників та визначає розрахункові суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду відповідно до вимог цього Закону та нормативно-правових актів Фонду станом на день прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.
Уповноважена особа Фонду зазначає у переліку вкладників суму відшкодування для кожного вкладника, яка розраховується виходячи із сукупного обсягу всіх його вкладів у банку та нарахованих процентів. Нарахування процентів за вкладами припиняється з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.
Інформація про вкладника в переліку вкладників має забезпечувати його ідентифікацію відповідно до законодавства.
Протягом шести днів з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку виконавча дирекція Фонду затверджує реєстр вкладників для здійснення виплат відповідно до наданого уповноваженою особою Фонду переліку вкладників. Фонд публікує оголошення про відшкодування коштів вкладникам у газетах «Урядовий кур`єр», «Голос України» та на своїй офіційній сторінці в мережі Інтернет не пізніше ніж через сім днів з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.
Уповноважена особа Фонду протягом трьох днів з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію формує перелік вкладників, кошти яких не підлягають відшкодуванню Фондом відповідно до частини четвертої статті 26 цього Закону.
37. Гарантії Фонду є формою участі держави у системі гарантування вкладів фізичних осіб, передбаченої Законом № 4452-VI; для виконання Фондом відповідних зобов`язань можуть залучатися бюджетні кошти; рішення та дії Фонду чи уповноваженої особи Фонду щодо включення вкладника до переліку осіб, яким необхідно здійснити виплату відшкодування сум вкладів за рахунок коштів Фонду, є рішеннями та діями суб`єкта владних повноважень, який реалізує делеговані державою повноваження по виведенню з ринку неплатоспроможних банків (статті 2, 25).
38. Системний аналіз наведених правових норм дає підстави дійти до висновку про те, що держава через відповідні фінансові та організаційні механізми бере активну участь та створює належні умови для функціонування відповідно до цього Закону системи гарантування вкладів фізичних осіб шляхом забезпечення фізичній особі, яка на момент прийняття рішення Національним банком України про віднесення банку до категорії неплатоспроможних та початку процедури виведення Фондом банку з ринку, мала у такому банку вклад (від 10 грн.), відшкодування суми коштів, зокрема, розміщених на цьому вкладі, включаючи нараховані відсотки, за рахунок коштів ФГВФО у межах суми, встановленої адміністративною радою Фонду, яка не може бути меншою 200000 грн.
39. Отже, Закон № 4452-VI пов`язує можливість реалізації права на одержання гарантованої суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду в межах граничного розміру відшкодування коштів за вкладами з настанням таких обставин: 1) прийняття Національним банком України рішення про віднесення відповідного банку до категорії неплатоспроможних (у разі, якщо на дату прийняття такого рішення дія договору банківського вкладу закінчилась) або рішення про відкликання банківської ліцензії; 2) наявність на дату віднесення банку до категорії неплатоспроможних у фізичної особи банківського вкладу за договором, укладеним до вказаної дати; 3) наявність на зазначеному банківському вкладі фізичної особи коштів разом з нарахованими відсотками на суму не менше 10 грн; 4) включення уповноваженою особою Фонду фізичної особи до переліку вкладників банку, які мають право на відшкодування суми коштів за вкладами, з визначенням конкретної суми відшкодування; 5) затвердження виконавчою дирекцією Фонду реєстрів вкладників, які мають право на відшкодування сум коштів за банківськими вкладами, відповідно до складеного уповноваженою особою Фонду переліку вкладників.
40. Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджено матеріалами справи, на дату прийняття Правлінням НБУ постанови від 27 листопада 2018 року №796-рш/БТ «Про віднесення АТ «ВТБ БАНК» до категорії неплатоспроможних» на депозитному рахунку ОСОБА_1 № НОМЕР_2 знаходилася сума 68 729,72 грн. Також відповідно до банківської виписки AT «ВТБ БАНК» № 885913-2019/0328, сформованої станом на 28 березня 2019 року, на банківському рахунку ОСОБА_1 № НОМЕР_3 знаходиться 1 493,69 дол. США. Відповідно до опису операцій вказані кошти складають виплату відсотків по депозиту.
41. Разом з тим, Уповноваженою особою Фонду позивачку не було включено до переліку вкладників банку, які мають право на відшкодування суми вкладу за рахунок коштів ФГВФО.
42. Відповідно до частини першої статті 34 Закону № 4452-VI Фонд розпочинає процедуру виведення неплатоспроможного банку з ринку та здійснення тимчасової адміністрації в банку на наступний робочий день після офіційного отримання рішення Національного банку України про віднесення банку до категорії неплатоспроможних.
43. Процедура виведення банку з ринку, що запроваджується Фондом стосовно неплатоспроможного банку в порядку, встановленому цим Законом, відповідно до пункту 16 частини першої статті 2 Закону № 4452-VI, є/вважається тимчасовою адміністрацією.
44. Відповідно до частини другої статті 34 Закону № 4452-VI не пізніше наступного робочого дня після початку тимчасової адміністрації Фонд розміщує інформацію про запровадження тимчасової адміністрації в банку на своїй офіційній сторінці в мережі Інтернет і не пізніше ніж через 10 днів публікує її в газетах «Урядовий кур`єр» або «Голос України».
45. Частинами третьою, п`ятою цієї статті також передбачено, що виконавча дирекція Фонду не пізніше наступного робочого дня після офіційного отримання рішення Національного банку України про віднесення банку до категорії неплатоспроможних призначає з числа працівників Фонду уповноважену особу Фонду. Уповноважена особа Фонду повинна відповідати вимогам, встановленим Фондом. Рішення про призначення уповноваженої особи Фонду доводиться Фондом до головного офісу банку та до кожного відокремленого підрозділу банку негайно.
Під час тимчасової адміністрації Фонд має повне і виняткове право управляти банком відповідно до цього Закону, нормативно-правових актів Фонду та вживати дії, передбачені планом врегулювання.
46. Відповідно до частини першої статті 36 Закону № 4452-VI з дня початку процедури виведення Фондом банку з ринку призупиняються всі повноваження органів управління банку (загальних зборів, спостережної ради і правління (ради директорів) та органів контролю (ревізійної комісії та внутрішнього аудиту). Фонд набуває всі повноваження органів управління банку та органів контролю з дня початку тимчасової адміністрації і до її припинення.
За частиною третьою цієї ж статті правочини, вчинені органами управління та керівниками банку після початку процедури виведення Фондом банку з ринку, є нікчемними.
47. Закон № 4452-VI визначає порядок складання уповноваженою особою Фонду переліку вкладників, які мають право на відшкодування сум коштів за банківськими вкладами, а також підстави та умови, за наявності яких відшкодування суми коштів за банківським вкладом фізичним особам за рахунок коштів ФГВФО не здійснюється.
48. Згідно з положеннями пункту 4 частини четвертої статті 26 Закону № 4452-VI Фонд не відшкодовує кошти, зокрема, розміщені на вклад у банку особою, яка є пов`язаною з банком особою або була такою особою протягом року до дня прийняття Національним банком України рішення про віднесення такого банку до категорії неплатоспроможних (у разі прийняття Національним банком України рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку з підстав, визначених частиною другою статті 77 Закону № 2121-III, - протягом року до дня прийняття такого рішення).
49. Статтею 52 Закону № 2121-III визначено перелік пов`язаних з банком осіб. Зокрема, до таких відносяться, зокрема, керівники банку, керівник служби внутрішнього аудиту, керівники та члени комітетів правління банку; асоційовані особи будь-якої фізичної особи, зазначеної в пунктах 1-5 цієї частини.
50. Керівниками банку є голова, його заступники та члени ради банку, голова, його заступники та члени правління банку, головний бухгалтер банку та його заступники (частина перша статті 42 Закону № 2121-ІІІ у редакції Закону № 2210-VIII від 16 листопада 2017 року).
51. У свою чергу, до набрання чинності Законом № 2210-VIII від 16 листопада 2017 року, до керівників банку частина перша статті 42 Закону № 2121-ІІІ відносила також і керівників відокремлених підрозділів банку.
52. На підставі аналізу викладених норм суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що Фонд не здійснює відшкодування коштів прямим родичам (зокрема матері) особи, яка є або була керівником банку протягом одного року до віднесення такого банку до категорії неплатоспроможних. До 6 січня 2018 року до керівників банку відносилися також керівники відокремлених підрозділів банку (філії, відділення, представництва тощо).
53. Притім суд апеляційної інстанції зазначив, що виключення з 6 січня 2018 року Законом № 2210-VIII із переліку керівників банку керівників його відокремлених підрозділів, жодним чином не скасовує статус таких керівників відокремлених підрозділів банку у період до 5 січня 2018 року як пов`язаних із банком осіб. Лише з 6 січня 2018 року ці особи не вважаються пов`язаними із банком особами у розумінні Закону № 2121-ІІІ.
54. Разом з тим, суд першої інстанції, застосувавши до спірних правовідносин редакцію частини першої статті 42 Закону № 2121-III, яка була чинною на дату розгляду справи та на час прийняття рішення про запровадження тимчасової адміністрації в АТ «ВТБ БАНК» і відповідно, формування переліку вкладників банку, зауважив, що керівниками банку є голова, його заступники та члени ради банку, голова, його заступники та члени правління банку, головний бухгалтер банку та його заступники.
55. Отже, за висновком суду першої інстанції, посада керівника відокремленого підрозділу банку з 1 січня 2018 року не відноситься до посад пов`язаних з банком осіб, а тому позивач набув право на відшкодування коштів за вкладом за рахунок ФГВФО.
56. Вирішуючи питання про те, яка редакція статті 42 Закону № 2121-ІІI має бути застосована до спірних правовідносин (які тривають у часі), колегія суддів враховує, що особливістю провадження в адміністративних справах є те, що, за загальним правилом, спір вирішується шляхом оцінювання правомірності дій, рішень чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень у певний момент часу (момент прийняття рішення або вчинення дії за зверненням суб`єкта приватного права; у випадку оскарження бездіяльності - остання дата (момент) неприйняття рішення (нездійснення дії), коли існував відповідний обов`язок щодо його прийняття (здійснення дії). При цьому, зміна законодавчого регулювання обсягу відповідних повноважень суб`єкта владних повноважень або відповідної адміністративної процедури у майбутньому, як правило, не впливає на оцінку судом правомірності дій, рішень або бездіяльності суб`єкта владних повноважень у момент їх фактичного здійснення (прийняття) або нездійснення (неприйняття), незалежно від інстанції, в якій розглядається спір, та тривалості розгляду позову, апеляційної або касаційної скарги.
57. Відступлення від такого підходу можливе у виняткових випадках, зокрема, за умови, коли суб`єкт приватного права мав «легітимні очікування» стосовно рішень, дій або бездіяльності суб`єкта владних повноважень, які не були реалізовані у зв`язку з тим, що суб`єкт владних повноважень прийняв протилежне рішення, обґрунтовуючи його законодавчими змінами, які, у свою чергу, не повністю відповідають принципу пропорційності.
58. Аналогічна правова позиція міститься, зокрема, у постановах Верховного Суду від 22 січня 2019 року у справі № 813/2815/17, від 10 квітня 2019 року у справі № 826/5238/17, від 1 серпня 2019 року у справі № 822/543/16 та від 26 березня 2020 року у справі № 826/27738/15.
59. Колегія суддів не вбачає підстав для відступлення від цієї правової позиції.
60. Крім того, спірні дії (бездіяльність) відповідачів не відповідають критеріям, встановленим частиною другою статті 2 КАС України, зокрема, такі дії (бездіяльність) вчинені без урахування принципу пропорційності, а також без дотримання необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване відповідне рішення суб`єкта владних повноважень.
61. Принцип «пропорційності» передбачає, що втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання.
62. «Справедлива рівновага» передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе «індивідуальний і надмірний тягар
63. Даний висновок узгоджується з правовою позицією, що міститься, зокрема, у постановах Верховного Суду від 27 квітня 2021 року у справі № 127/12200/20, від 8 липня 2021 року у справі № 160/674/19.
64. У справі, що розглядається, судами попередніх інстанцій встановлено та не заперечується сторонами, що ОСОБА_3 - донька позивачки, з 20 липня 2016 року по 12 березня 2018 року працювала на посаді директора відділення «Берестейське ПАТ «ВТБ Банк», а з 14 травня 2018 року по 14 лютого 2019 року - на посаді директора відділення ПАТ «ВТБ Банк».
65. Однак, з 5 січня 2018 року після набрання чинності нової редакції статті 42 Закону № 2121-ІІI (на підставі Закону № 2210-VIII) посада директора відокремленого підрозділу була виключена з переліку посад, які відносяться до керівників банку, а отже, й з переліку посад, зайняття яких відносить осіб до пов`язаними з банком, тобто на момент запровадження у ПАТ «ВТБ Банк» тимчасової адміністрації (19 грудня 2018 року) та формування списків осіб, які мають право на відшкодування коштів за рахунок ФГВФО, чинним було законодавство, відповідно до якого позивачка не вважалася пов`язаною з банком особою.
66. Оскільки у цій справі оскаржуються бездіяльність ФГВФО та Уповноваженої особи ФГВФО на ліквідацію AT «ВТБ БАНК» щодо невключення ОСОБА_2 до списку (переліку) вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок ФГВФО, то з урахуванням правової позиції Верховного Суду, що міститься у постановах від 22 січня 2019 року у справі № 813/2815/17, від 10 квітня 2019 року у справі № 826/5238/17, від 1 серпня 2019 року у справі № 822/543/16 та від 26 березня 2020 року у справі № 826/27738/15, правомірність такого невключення мала оцінюватися судами на підставі законодавства, чинного на момент прийняття відповідачем відповідного рішення.
67. До того ж колегія суддів враховує, що судом першої інстанції встановлено, а судом апеляційної інстанції не спростовано, що ОСОБА_3 була віднесена до Переліку пов`язаних із банком осіб відповідно до протоколу засідання Правління ПАТ «ВТБ БАНК» від 7 грудня 2017 року № 122 станом на 1 грудня 2017 року, однак правомірність віднесення цієї особи до відповідного переліку у 2018 року відповідачем не доведено, а судами не встановлено.
68. З огляду на це, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що до спірних правовідносин має застосовуватися редакція статті 42 Закону № 2121-ІІI у редакції Закону № 2210-VIII, оскільки саме ця редакція була чинною на момент виникнення спірних правовідносин.
69. Водночас суд апеляційної інстанції неправильно застосував положення статті 26 Закону № 4452-VI та статей 42 та 52 Закону № 2121-ІІІ, зокрема, без урахування правового висновку Верховного Суду, сформульованого у подібних правовідносинах у постановах від 22 січня 2019 року у справі № 813/2815/17, від 10 квітня 2019 року у справі № 826/5238/17, від 1 серпня 2019 року у справі № 822/543/16, від 10 грудня 2019 року у справі № 822/542/16, від 26 березня 2020 року у справі № 826/27738/15, а також від 14 серпня 2020 року у справі № 822/1137/17, від 22 жовтня 2020 року у справі № 826/5998/16 та від 12 листопада 2020 року у справі № 826/11228/16, що зумовило скасування рішення суду першої інстанції, яке відповідає Закону.
70. Відповідно до статті 52 КАС України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.
71. Суд враховує також положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, які може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
72. Важливо наголосити, що низка рішень ЄСПЛ дійсно містить, розвиває та удосконалює підхід до обґрунтованості (мотивованості) судових рішень.
73. ЄСПЛ наголошує, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує національні суди обґрунтовувати свої рішення (рішення у справі «Якущенко проти України», заява № 57706/10, пункт 28). До того ж, принцип належного здійснення правосуддя також передбачає, що судові рішення мають у достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони ґрунтуються (рішення у справах «Garcнa Ruiz v. Spain» [GC] (заява №30544/96, пункт 26), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23), «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58), «Бендерський проти України» (заява N 22750/02, пункт 42)).
74. Крім того, у пункті 60 рішення «Helle v. Finland» (заява №20772/92) ЄСПЛ наголосив також і на тому, що суд обов`язково повинен мотивувати рішення, а не просто погоджуватися з висновками рішення суду попередньої інстанції. Вмотивованість рішення можна досягти або шляхом використання мотивів суду попередньої інстанції, або шляхом наведення власних мотивів щодо розгляду аргументів та істотних питань у справі.
75. Також у пункті 71 рішення у справі «Peleki v. Greece» (заява № 69291/12) ЄСПЛ нагадав, що рішення суду може бути визначене як «довільне» з точки зору порушення справедливого судового розгляду лише в тому випадку, якщо воно позбавлене мотивувань або якщо зазначені ним мотиви ґрунтуються на порушенні закону, допущеного національним судом, що призводить до «заперечення справедливості» (рішення у справі «Moreira Ferreira v. Portugal» (no 2), заява № 19867/12, пункт 85). З цього також випливає, що зобов`язання судових органів мотивувати свої рішення передбачає, що сторона судового розгляду може очікувати конкретної та чіткої відповіді на аргументи, що є визначальними для результату судового провадження.
76. До того ж, у пункті 80 рішення у справі «Perez v. France» (заява № 47287/99) ЄСПЛ зазначив, що гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції право на справедливий судовий розгляд включає право сторін, що беруть участь у справі, представляти будь-які зауваження, які вони вважають доречними до їхньої справи. Оскільки метою Конвенції є забезпечення не теоретичних чи ілюзорних прав, а прав фактичних і ефективних (рішення у справі «Artico v. Italy», заява № 6694/74, пункт 33), це право можна вважати ефективним тільки в тому випадку, якщо зауваження були дійсно «заслухані», тобто належним чином враховані судом, який розглядає справу. Отже, дія статті 6 Конвенції полягає в тому, щоб, серед іншого, зобов`язати суд провести належний розгляд зауважень, доводів і доказів, представлених сторонами у справі, неупереджено вирішуючи питання про їх належності до справи (рішення у справі «Van de Hurk v. the Netherlands», заява № 16034/90, пункт 59).
77. Однак, варто наголосити, що в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні, ЄСПЛ також неодноразово зазначав, зокрема у рішенні «Garcia Ruiz v. Spain» [GC] (заява №30544/96, пункт 26) про те, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, проте вказаний підхід не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент (рішення у справах «Van de Hurk v. the Netherlands» (заява № 16034/90, пункт 61), «Шкіря проти України» (заява № 30850/11, пункт 43). Разом з тим, у вказаному рішенні Суд звертає увагу на те, що ступінь застосування обов`язку викладати мотиви може варіюватися в залежності від характеру рішення і повинно визначатися у світлі обставин кожної справи.
78. Подібних висновків щодо необхідності дотримання вказаного зобов`язання виключно з огляду на обставини справи ЄСПЛ дійшов також у рішеннях «Ruiz Torija v. Spain» (заява №18390/91, пункт 29), «Higgins and others v. France» (заява № 20124/92, пункт 42), «Бендерський проти України» (заява № 22750/02, пункт 42) та «Трофимчук проти України» (заява № 4241/03, пункт 54).
79. Так, у пункті 54 рішення «Трофимчук проти України» (заява № 4241/03) ЄСПЛ зазначив, що не бачить жодних ознак несправедливості або свавільності у відмові судів детально розглянути доводи заявника, оскільки суди чітко зазначили, що ці доводи були повністю необґрунтованими.
80. Отже, у рішеннях ЄСПЛ склалась стала практика, відповідно до якої рішення національних судів мають бути обґрунтованими, зрозумілими для учасників справ та чітко структурованими; у судових рішеннях має бути проведена правова оцінка доводів сторін, однак, це не означає, що суди мають давати оцінку кожному аргументу та детальну відповідь на нього. Тобто мотивованість рішення залежить від особливостей кожної справи, судової інстанції, яка постановляє рішення, та інших обставин, що характеризують індивідуальні особливості справи.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
81. За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку про те, що касаційну скаргу позивачки слід задовольнити, постанову суду апеляційної інстанції скасувати та залишити у силі рішення суду першої інстанції, як такого, що відповідає закону.
82. Оскільки колегія суддів задовольняє касаційну скаргу позивача та залишає у силі рішення суду першої інстанції, не повертаючи справу на новий розгляд, відповідно до статті 139 КАС суд має вирішити питання про розподіл судових витрат.
83. Відповідно до квитанції № 49519384 від 15 квітня 2020 року за подання касаційної скарги ОСОБА_3 сплачено судовий збір у сумі 1 536,80 грн, який підлягає відшкодуванню за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на підставі частини першої статті 139 КАС України.
Керуючись статтями 341, 345, 349, 352, 355, 356, 359 КАС України,
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 17 березня 2020 року скасувати.
Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 грудня 2019 року залишити у силі.
Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати за сплату судового збору за подання касаційної скарги відповідно до квитанції № 49519384 від 15 квітня 2020 року у розмірі 1 536 грн (одна тисяча п`ятсот тридцять шість) гривень 80 коп. за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (04053, м. Київ, вул. Січових Стрільців, 17, код ЄДРПОУ 21708016).
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та не може бути оскаржена.
Суддя-доповідач Я.О. Берназюк
Судді: Н.В. Коваленко
В.М. Шарапа
