ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
27 січня 2022 року
м. Київ
cправа № 910/5264/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Колос І.Б. (головуючий), Бенедисюка І.М., Малашенкової Т.М.,
за участю секретаря судового засідання Малихіної О.В.,
представників учасників справи:
позивача - фізичної особи - підприємця Караяні Івана Васильовича - Загребельська А.А., адвокат (ордер від 26.11.2021 № 1156207),
відповідача - Антимонопольного комітету України - Грищенко К.В. в порядку самопредставництва (витяг з ЄДР),
розглянув у відкритому судовому засіданні
касаційну скаргу фізичної особи - підприємця Караяні Івана Васильовича
на рішення господарського суду міста Києва від 05.08.2021 (суддя Щербаков С.О.)
та постанову Північного апеляційного господарського суду від 21.10.2021 (головуючий суддя: Козир Т.П., судді: Кравчук Г.А., Коробенко Г.П.)
у справі № 910/5264/21
за позовом фізичної особи - підприємця Караяні Івана Васильовича (далі - Підприємець)
до Антимонопольного комітету України (далі - Комітет)
про скасування рішення та зобов`язання вчинити дії.
1. ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
Підприємець звернувся до господарського суду міста Києва з позовом до Комітету про: скасування рішення Комітету, яке викладене у листі від 08.02.2021 № 130-26.13/01-1956 про залишення без розгляду колективної заяви про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, передбачене статтею 13, пунктом 2 статті 50 Закону України «Про захист економічної конкуренції» у вигляді зловживання монопольним становищем платіжними організаціями «MasterCard International Incorporated» та «Visa International Service Association» в частині Підприємця (реєстрац. номер заяви № 8-01/461-АМ від 02.12.2020); зобов`язання Комітету відповідно до вимог Правил розгляду заяв і справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції (Правил розгляду справ), які затверджені розпорядженням Комітету від 19.04.1994 № 5 розглянути заяву про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, передбачене статтею 13, пунктом 2 статті 50 Закону України «Про захист економічної конкуренції» у вигляді зловживання монопольним становищем платіжними організаціями «MasterCard International Incorporated» та «Visa International Service Association» в частині Підприємця (реєстрац. номер заяви № 8-01/461-АМ від 02.12.2020).
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 02.12.2020 позивач разом з п`ятьма іншими фізичними-особами підприємцями звернулися до Комітету із спільною заявою про порушення законодавства про захист економічної конкуренції. Вказана заява залишена Комітетом без руху; заявникам надано строк для надання Комітету запитуваної інформації. Позивач у визначений строк надав відповідачу запитувану інформацію та пояснення, однак оскаржуваним рішенням заява залишена без розгляду з посиланням на те, що троє із шести заявників не надали запитувані документи. Позивач вважає, що рішення Комітету суперечить Правилам розгляду заяв і справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, є незаконним та порушує право заявника, який надав у повному обсязі інформацію до заяви, на захист прав та інтересів в Комітеті.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції
Рішенням господарського суду міста Києва від 05.08.2021 зі справи № 910/5264/21, яке залишено без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 21.10.2021, у задоволенні позову відмовлено.
Судові рішення попередніх інстанцій мотивовані з посиланням на те, що при прийнятті спірного рішення, яке оформлено листом від 08.02.2021 № 130-26.13/01-1956, Комітет діяв у межах своїх повноважень, у порядок та у спосіб, які встановлені законом; висновки, викладені в оскаржуваному рішенні відповідають фактичним обставинам справи, позивачем не доведено наявності підстав для скасування спірного рішення, а, отже, позовні вимоги про скасування вказаного рішення є необґрунтованими та не підлягають задоволенню. В частині вимоги про зобов`язання Комітету розглянути заяву стосовно Підприємця, то суди зазначили про те, що встановлення наявності ознак порушення законодавства про захист економічної конкуренції, у тому числі, наслідків такого порушення, що в силу приписів частини першої статті 37 Закону України «Про захист економічної конкуренції» є підставою для прийняття розпорядження про початок розгляду справи, є виключною компетенцією органів Антимонопольного комітету України (його дискреційними повноваженнями).
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі Підприємець, з посиланням на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, просить суд касаційної інстанції скасувати судові рішення попередніх інстанцій та ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Розгляд клопотань
24.01.2022 від Підприємця надійшло клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного суду, з посиланням на те, що остання містить виключну правову проблему у застосуванні Правил розгляду заяв і справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, які затверджені розпорядженням Комітету від 19.04.1994 № 5 під час розгляду Комітетом колективних звернень.
Відповідно до частини п`ятої статті 302 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.
Однак, Верховний Суд вважає, що наведені в клопотанні обґрунтування наявності виключної правової проблеми, вирішення якої необхідне для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики, не створює підстав для передачі справи № 910/5264/21 на розгляд Великої Палати Верховного Суду з огляду на таке.
Виключна правова проблема має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного вимірів. Кількісний ілюструє той факт, що вона наявна не в одній конкретній справі, а невизначеній кількості спорів, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності.
За якісним критерієм про виключність правової проблеми свідчать такі обставини: 1) касаційна скарга мотивована тим, що суди допустили істотні порушення норм процесуального права, які унеможливили розгляд справи з дотриманням вимог справедливого судового розгляду; 2) норми матеріального права були застосовані судами нижчих інстанцій так, що постає питання дотримання принципу пропорційності, тобто забезпечення належного балансу між інтересами сторін у справі.
Заявлене клопотання не містить належного обґрунтування існування правової проблеми у цій справі саме у правозастосуванні відповідних норм права, не обґрунтована відсутністю сталої, послідовної судової практики у відповідних питаннях та наявністю виключної правової проблеми з врахуванням кількісного та якісного показників, не доведено існування різних позицій у застосуванні наведених норм матеріального права.
Оскільки заявник не довів існування виключної правової проблеми, у зв`язку з якою необхідно передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, колегія суддів відмовляє в задоволенні клопотання.
2. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
З посиланням на пункт 3 частини другої статті 287 ГПК України Підприємець зазначає про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах, зокрема, статей 36, 38 Закону України «Про захист економічної конкуренції» та пунктів 18, 19 Правил розгляду заяв і справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції (Правил розгляду справ), затверджених розпорядженням Антимонопольного комітету України від 19.04.1994 № 5 стосовно вирішення питання правомірності відмови Комітету розглядати колективну заяву в частині порушення прав Підприємця, з причин ненадання запитуваних Комітетом документів та інформації іншими підписантами колективної заяви, що призвело до неправильних висновків та відмови у задоволенні позовних вимог скаржника.
Доводи інших учасників справи
Комітет у відзиві на касаційну скаргу просив суд касаційної інстанції у задоволенні касаційної скарги відмовити, а судові рішення попередніх інстанцій залишити без змін, з посиланням, зокрема, на необґрунтованість та безпідставність доводів касаційної скарги.
3. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
Фізичні особи-підприємці Руминська Ганна Дмитрівна, Караяні Іван Васильович (позивач у справі), Коваль Андрій Сергійович , Горчанюк Сергій Петрович , Ахундова Карина Юріївна , Верцімаха Галина Андріївна звернулися до Комітету із заявою (вх. номер Комітету № 8-01/461-АМ від 02.12.2020) про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, в якій просили Комітет прийняти до розгляду заяву щодо порушення платіжними організаціями «MasterCard International Incorporated» та «Visa International Service Association» законодавства про захист економічної конкуренції, у вигляді встановлення таких умов обігу та використання платіжних карток, за яких банки-еквайри повинні платити банкам-емітентам комісію за кожну транзакцію, здійснену за допомогою платіжних карт (комісія інтерчейндж), які діють у таких платіжних системах, а також у вигляді встановлення мінімальних розмірів такої комісії, що призводить до обмеження конкуренції між банками-еквайрами, які були б неможливими за умов існування значної конкуренції на ринку послуг карткових платіжних систем.
Рішенням Комітету, яке оформлене листом від 23.12.2020 № 130-26.13/01-17923 «Про залишення заяви без руху і надання інформації» відповідач на підставі статей 16, 22 та 22-1 Закону України «Про Антимонопольний комітет України» зазначив, що заявникам необхідно у 15-денний термін з дня отримання цього листа надати Комітету таку інформацію та копії документів:
- копії договорів щодо надання послуг торговельного еквайрингу, укладених між заявниками та банками-еквайрами (з усіма додатками, тарифами, змінами та доповненнями, які є їх невід`ємною частиною);
- пояснення та копії підтверджуючих документів щодо включення затрат на послуги еквайрингу у ціну товарів/послуг (копію калькуляції ціни на товари/послуги, розрахунку тощо).
Крім того, Комітет повідомив, що заявники можуть також надати іншу додаткову інформацію, яка сприятиме більш повному з`ясуванню питань, порушених у заяві. Інформація з обмеженим доступом (конфіденційна інформація) повинна бути відповідним чином позначена або подана в опечатаному конверті окремо (на конверті та кожній сторінці повинно бути чітко зазначено «інформація з обмеженим доступом») і буде використана згідно з чинним законодавством.
У зв`язку з викладеним, з урахуванням пункту 19 Правил розгляду заяв і справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, які затверджені розпорядженням Комітету від 19.04.1994 № 5, до отримання вищезазначеної інформації заяву заявників залишено без руху.
У вказаному листі Комітетом також роз`яснено заявникам, що у разі невиконання зазначених вимог у встановлений строк, заява заявників може бути залишена без розгляду на підставі пункту 19 названих Правил.
Позивач, на виконання вимог Комітету, разом з листом від 27.01.2021 надав додаткові пояснення, копію універсального договору комплексного банківського обслуговування юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців, які займаються незалежною професійною діяльністю акціонерного товариства «Акціонерний комерційний банк «Конкорд»; копії заяв від 05.11.2020 № 95.04.000073 та № 95.04.000074 про приєднання до універсального договору, завірені ЕЦП.
Проте рішенням Комітету, яке оформлено листом від 08.02.2021 № 130-26.13/01-1956 «Про розгляд заяви», спільну заяву заявників залишено без розгляду, з підстав не усунення недоліків усіма заявниками (не усунуто трьома з шести).
Так, відповідно до змісту рішення Комітету заявниками - Підприємцем, фізичною особою - підприємцем Верцімахою Галиною Андріївною та фізичною особою - підприємцем Ахундовою Кариною Юріївною усунуто недоліки та надано додаткову інформацію, але станом на 04.02.02021 до Комітету не надходила інформація від фізичної особи - підприємця Руминської Ганни Дмитрівни, фізичної особи - підприємця Коваля Андрія Сергійовича та фізичної особи - підприємця Горчанюка Сергія Петровича.
Заявникам роз`яснено, що залишення заяви без розгляду не позбавляє права заявників звернутися до Комітету з повторною заявою про порушення. Додатково роз`яснено, що заявники можуть звернутися окремо із заявами та доданими документами.
Не погоджуючись з рішенням АМК про залишення заяви без розгляду, позивач звернувся з даним позовом до суду про: скасування рішення Комітету в частині, що стосується позивача (оскільки ним були виконані вимоги Комітету і надана витребувана інформація) та зобов`язання Комітету розглянути заяву про порушення законодавства про захист економічної конкуренції в частині позивача.
4. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Джерела права та оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій
Причиною виникнення спору зі справи стало питання щодо наявності чи відсутності підстав для скасування Рішення АМК, яке оформлене листом від 08.02.2021 № 130-26.13/01-1956 «Про розгляд заяви» в частині, яка стосується позивача.
В обґрунтування доводів касаційної скарги скаржник посилається, зокрема, на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах, зокрема, статей 36, 38 Закону України «Про захист економічної конкуренції» та пунктів 18, 19 Правил розгляду заяв і справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, затверджених розпорядженням Антимонопольного комітету України від 19.04.1994 № 5 стосовно вирішення питання правомірності відмови Комітету розглядати колективну заяву в частині порушення прав Підприємця, з причин ненадання запитуваних Комітетом документів та інформації іншими підписантами колективної заяви, що призвело до неправильних висновків та відмови у задоволенні позовних вимог скаржника (пункт 3 частини другої статті 287 ГПК України).
Стосовно наведеного Верховний Суд зазначає таке.
За принципом належного урядування влада має здійснюватись у правомірний, справедливий та розумний спосіб. З принципу «правової держави» витікає вимога законності та узгодженості діяльності її органів. Саме тому на рівні Основного закону закріплено, що органи державної влади зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (частина друга статті 19 Конституції України).
З позиції гарантування основоположних прав людини, надання дискреційних повноважень державним органам обсяг, яких не має чітко визначених меж було б несумісним з принципом верховенства права, як одним з основних принципів демократичного суспільства, гарантованих Конвенцією і Конституцією України.
Саме тому Закон має чітко визначати межі дискреційних повноважень будь-яких державних органів та порядок їх здійснення (пункт 67 рішення у справі «Котій проти України» (Kotiy v. Ukraine) від 5 березня 2015 року, заява № 28718/09; пункт 60 рішення у справі «Зосимов проти України» (Zosymov v. Ukraine) від 7 липня 2016 року, заява № 4322/06).
Конституційний Суд України (далі - КСУ) у своєму рішенні від 11.10.2018 № 7-р/2018 зазначив, що принцип юридичної визначеності, як один із елементів верховенства права не виключає визнання за органом публічної влади певних дискреційних повноважень у прийнятті рішень, однак у такому випадку має існувати механізм запобігання зловживанню ними.
Згідно з юридичною позицією КСУ цей механізм повинен забезпечувати, з одного боку, захист особи від свавільного втручання органів державної влади у її права і свободи, а з другого - наявність можливості у особи передбачати дії цих органів (абзац третій підпункту 2.4 пункту 2 мотивувальної частини рішення від 08.06.2016 № 3-рп/2016).
Отже, кожен орган влади, використовуючи визначені законом саме для нього владні повноваження, зобов`язаний повно і правильно оцінювати обставини, наявні у справі факти та правильно застосовувати до встановлених фактів чинні правові норми, не допускаючи при цьому зловживання владою у процесі прийняття відповідного рішення. А завданням суду є належний та ефективний контроль відповідності таких дій закону й принципам права задля забезпечення дотримання органом прав особи, що звернулася за захистом, на кожній стадії такого провадження та за його наслідками.
Верховний Суд виходить з того, що дискреційні повноваження Антимонопольного комітету України мають узгоджуватися з конституційним принципом верховенства права та такими його елементами, як юридична визначеність та заборона свавілля.
Дискреційні повноваження органу Антимонопольного комітету України не повинні використовуватися ним свавільно, а суд повинен мати можливість переглянути рішення, прийняті на підставі реалізації цих дискреційних повноважень, що є запобіжником щодо корупції та свавільних рішень в умовах максимально широкої дискреції державного органу. Зазначена правова позиція послідовно викладалася у низці постанов, зокрема, Великої Палати Верховного Суду від 02.07.2019 зі справи № 910/23000/17, Верховного Суду від 09.07.2020 зі справи № 910/13869/19, від 01.10.2020 зі справи № 920/890/19, від 15.04.2021 зі справи № 910/17929/19, від 15.07.2021 зі справи № 904/4598/20.
У постанові від 02.07.2019 зі справи № 910/23000/17 Велика Палата Верховного Суду наголосила на важливості дотримання принципу належного врядування та унеможливлення свавільного використання дискреційних повноважень, що орган Антимонопольного комітету України має враховувати при ухваленні рішень.
Перевіряючи дії Антимонопольного комітету України на відповідність законодавству України, суд, не втручаючись у дискрецію (вільний розсуд) Антимонопольного комітету України з`ясовує і визначає наявність/відсутність, а тому доведеність/недоведеність, обґрунтованість/необґрунтованість передбачених статтею 59 Закону № 2210 підстав для визнання недійсним рішення Антимонопольного комітету України через призму/критерії, зокрема, неповноти з`ясування обставин, які мають значення для справи; недоведеності обставин, які мають значення для справи і які визнано встановленими; неправильності застосування норм матеріального і процесуального права тощо. Саме таким чином суд і здійснює перевірку на відповідність реалізації дискреції закону (праву), так і на узгодженість рішень/дій, прийнятих на підставі дискреції, з правами особи, загальними принципами публічної адміністрації, процедурними нормами, обставинами справи тощо.
Отже, спеціально-дозвільний принцип, встановлений у статті 19 Конституції України передбачає зобов`язання органу державної влади діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією або ж законами України. Норми Конституції не містять прямої безпосередньої вказівки на можливість багатоваріантної поведінки при здійсненні органами державної влади своїх повноважень. Водночас реалізація окремих повноважень може залежати від оцінки відповідної потреби їх застосування з метою належної реалізації вимог закону. Свобода розсуду є необхідною для здійснення цілого ряду завдань, які мають бути виконані при здійсненні державної влади. Проте однією з вимог до здійснення дискреційних повноважень є вимога до суб`єкта владних повноважень використовувати дискреційні повноваження з метою, з якою воно було надано, зокрема, згідно з відповідним законом.
У цій справі судами попередніх інстанцій встановлено, що фізичні особи -підприємці, у тому числі, й позивач, звернулися до Комітету із спільною заявою про порушення законодавства про захист економічної конкуренції платіжними організаціями «MasterCard International Incorporated» та «Visa International Service Association».
Правові засади підтримки та захисту економічної конкуренції, обмеження монополізму в господарській діяльності визначає Закон України «Про захист економічної конкуренції» (далі - Закон № 2210), який спрямований на забезпечення ефективного функціонування економіки України на основі розвитку конкурентних відносин.
Згідно з частиною першою статті 3 Закону № 2210 встановлено, що законодавство про захист економічної конкуренції ґрунтується на нормах, установлених Конституцією України, і складається із цього Закону, законів України «Про Антимонопольний комітет України», «Про захист від недобросовісної конкуренції», інших нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до цих законів.
Відповідно до частини першої статті 1 Закону України «Про Антимонопольний комітет України» Антимонопольний комітет України є державним органом із спеціальним статусом, метою діяльності якого є забезпечення державного захисту конкуренції у підприємницькій діяльності та у сфері державних закупівель.
Статтею 3 Закону України «Про Антимонопольний комітет України» встановлено, що одним із основних завдань Антимонопольного комітету України, є здійснення державного контролю за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції та запобігання, виявлення і припинення порушень законодавства про захист економічної конкуренції.
Приписами статті 4 Закону України «Про Антимонопольний комітет України» визначено, що Антимонопольний комітет України будує свою діяльність на принципах: законності; гласності; захисту конкуренції на засадах рівності фізичних та юридичних осіб перед законом та пріоритету прав споживачів.
Відповідно до частини першої статті 7 Закону України «Про Антимонопольний комітет України» визначено, що у сфері здійснення контролю за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції Антимонопольний комітет України має повноваження, в тому числі, розглядати заяви і справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та проводити розслідування за цими заявами і справами; приймати передбачені законодавством про захист економічної конкуренції розпорядження та рішення за заявами і справами, перевіряти та переглядати рішення у справах.
Згідно з частиною першою статті 36 Закону № 2210 органи Антимонопольного комітету України розпочинають розгляд справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, зокрема, за заявами суб`єктів господарювання, громадян, об`єднань, установ, організацій про порушення їх прав внаслідок дій чи бездіяльності, визначених цим Законом як порушення законодавства про захист економічної конкуренції.
Заявником є особа, яка подала заяву, подання про порушення законодавства про захист економічної конкуренції (частина друга статті 39 Закону № 2210).
Окремі особливості порядку розгляду заяв, справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, у тому числі про захист від недобросовісної конкуренції органами Антимонопольного комітету України відповідно до Закону України «Про захист економічної конкуренції», Закону України «Про захист від недобросовісної конкуренції», Закону України «Про Антимонопольний комітет України» визначені Правилами розгляду заяв і справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції (Правила розгляду справ), які затверджені розпорядженням Антимонопольного комітету України від 19.04.1994 № 5 (в редакції розпорядження Антимонопольного комітету України від 29.06.1998 № 169-р).
Згідно з пунктом 18 цих Правил визначено, що заява подається в письмовій формі й повинна містити, зокрема, виклад обставин, якими заявник обґрунтовує свої вимоги, обґрунтування того, яким чином права заявника порушуються внаслідок дій чи бездіяльності відповідача, визначених законом як порушення законодавства про захист економічної конкуренції.
Встановивши, що заяву подано без додержання вимог, викладених у пункті 18 цих Правил, і це перешкоджає розгляду заяви, державний уповноважений, голова відділення залишає заяву без руху, про що письмово повідомляє заявника і надає йому строк для усунення недоліків. У разі невиконання зазначених вимог у встановлений строк заява може бути залишена без розгляду, про що письмово повідомляється заявнику. Залишення заяви без розгляду не позбавляє заявника права звернутися до Комітету, відділення з повторною заявою про порушення (пункт 19 Правил розгляду справ).
У зв`язку з неусуненням недоліків усіма заявниками (не усунуто трьома з шести), листом за підписом голови Комітету від 08.02.2021 № 130-26.13/01-1956 спільну заяву заявників залишено без розгляду.
Верховний Суд зазначає, що залишення без розгляду спільної заяви фізичних осіб - підприємців (у тому числі, й позивача) про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, оформлене листом від 08.02.2021 № 130-26.13/01-1956, по свій суті є рішенням АМК, тобто актом індивідуальної дії.
Водночас ані Законом № 2210, ані Правилами розгляду справ не встановлено будь-яких виключень стосовно змісту заяви або виникнення додаткових прав в окремих заявників, у разі подання колективної (спільної) заяви.
Правилами розгляду справ не передбачено порядку залишення органами Антимонопольного комітету України заяв без руху або без розгляду в частині окремого заявника, у разі надходження колективної (спільної) заяви.
Пунктом 25 названих Правил передбачено, що органи Антимонопольного комітету України, які розпочали або розглядають справу можуть прийняти розпорядження про об`єднання кількох справ в одну або про виділення справи для окремого розгляду.
Таким чином, виділ справи для окремого розгляду передбачений саме стосовно справи, розгляд якої вже розпочато.
Водночас наведеними приписами Закону № 2210 та Правилами розгляду справ не передбачено можливості виділення частини з колективної (спільної) заяви, яка подана до Комітету групою заявників або виділ окремих обставин, якими один із заявників обґрунтовує свої вимоги для прийняття органами Комітету розпорядження про початок розгляду справи за такою (окремою) заявою, яка фактично міститься у колективній заяві, що подана без додержання вимог, викладених у пункті 18 Правил.
Згідно з приписами статті 59 Закону України № 2210 підставами для зміни, скасування чи визнання недійсними рішень органів Антимонопольного комітету України є:
неповне з`ясування обставин, які мають значення для справи;
недоведення обставин, які мають значення для справи і які визнано встановленими;
невідповідність висновків, викладених у рішенні, обставинам справи;
заборона концентрації відповідно до Закону України «Про санкції»;
порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.
У розгляді даної справи колегія суддів звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 02.07.2019 зі справи № 910/23000/17, згідно з якою: «господарські суди у розгляді справ про визнання недійсними рішень АМК не повинні перебирати на себе не притаманні суду функції, які здійснюються виключно органами АМК, але при цьому зобов`язані перевіряти правильність застосування органами АМК відповідних правових норм».
З огляду на вказані приписи чинного законодавства, враховуючи, що заява фізичних осіб - підприємців була колективною, ані Законом № 2210, ані Правилами розгляду справ не встановлено будь-яких виключень стосовно змісту заяви або виникнення додаткових прав в окремих заявників, у разі подання колективної (спільної) заяви; беручи до ваги те, що залишаючи вказану заяву без руху Комітет зазначив про необхідність заявникам надати у визначений строк витребувану інформацію та копії документів, проте витребувана інформація та документи надані трьома заявниками (стосовно себе) із шести, у зв`язку з чим недоліки поданої колективної заяви не усунуто, у той час як приписами Закону № 2210 та Правилами не передбачено можливості виділення частини з колективної (спільної) заяви, яка подана до Комітету групою заявників або виділ окремих обставин стосовно одного із заявників, - суди попередніх інстанцій дійшли заснованого на законі висновку про правомірність дій Комітету із залишення заяви без розгляду, відповідно, й про відсутність підстав для визнання рішення АМК, оформленого листом, недійсним. З огляду на викладене, Верховний Суд також не вбачає, що Комітетом у здійсненні останнім своїх дискреційних повноважень при здійсненні державного контролю за додержанням законодавства про захист економічної конкуренції та реалізації вимог Закону № 2210 невірно застосовані норми права, які б давали можливість та були підставою для визнання недійсним прийнятого ним рішення.
Суд враховує, що у кожному конкретному випадку судом досліджуються обставини щодо наявності чи відсутності підстав в органу Антимонопольного комітету України для висновку про те, що заява про порушення законодавства про захист економічної конкуренції не відповідає встановленим Комітетом вимогам і це перешкоджає її розгляду.
Водночас Верховний Суд зазначає, що для заявників, у зв`язку із залишенням Комітетом їх спільної заяви без розгляду, право на повторне подання відповідної заяви не втрачене, як спільно, так і окремо кожним з них, у зв`язку з чим немає підстав вважати, що позивач, як один із заявників, не був почутим Комітетом та/або судом.
Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах «Пономарьов проти України» та «Рябих проти Російської Федерації», у справі «Нєлюбін проти Російської Федерації») повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок і недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень, яких у цьому випадку немає.
У справі «Трофимчук проти України» (№ 4241/03, §54, ЄСПЛ, 28 жовтня 2010 року) Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.
Суд зазначає, що скаржнику надано вичерпну відповідь на всі істотні, вагомі та визначальні питання, що виникають при правовій кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують вказаного висновку.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Звертаючись з касаційною скаргою Підприємець не спростував наведених висновків судів попередніх інстанцій та не довів неправильного застосування ними норм матеріального і процесуального права як необхідної передумови для скасування прийнятих судових рішень у справі.
За таких обставин, касаційна інстанція вважає за необхідне касаційну скаргу Підприємця залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення у справі - без змін як такі, що відповідають вимогам норм матеріального та процесуального права.
Судові витрати
Понесені Підприємцем у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції судові витрати покладаються на позивача, оскільки касаційна скарга залишається без задоволення.
Керуючись статтями 129, 300, 308, 309, 315 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу фізичної особи - підприємця Караяні Івана Васильовича залишити без задоволення, а рішення господарського суду міста Києва від 05.08.2021 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 21.10.2021 у справі № 910/5264/21 - без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Суддя І. Колос
Суддя І. Бенедисюк
Суддя Т. Малашенкова
