Постанова

Іменем України

12 січня 2022 року

м. Київ

справа № 335/5044/21

провадження № 61-18366св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Фаловської І. М. (суддя-доповідач), Мартєва С. Ю., Сердюка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 , відповідачі: Товариство з обмеженою відповідальністю «СП МДМ», Приватне підприємство «Ориент»,розглянувши у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Орджонікідзевського районного суду міста Запоріжжя від 18 травня 2021 року в складі судді Соболєвої І. П. та постанову Запорізького апеляційного суду від 20 жовтня 2021 року в складі колегії суддів: Бєлки В. Ю., Дашковської А. В., Онищенка Е. А.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

Утравні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «СП МДМ» (далі - ТОВ «СП МДМ»), Приватного підприємства «Ориент» (далі - ПП «Ориент») про визнання правочину недійсним.

Позовна заява мотивована тим, що ТОВ «СП МДМ» на праві власності належали нежитлові приміщення № 263, 265, 267, розташовані у будівлі під літ. К-4 інвентарний номер 1000094 на проспекті Маяковського, 11, у місті Запоріжжі .

ОСОБА_1 зазначав, що при виході зі складу учасників ТОВ «СП МДМ» він отримав у власність зазначені нежитлові приміщення та здійснив реєстрацію права власності на нерухоме майно, що підтверджується витягами з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Вказував, що у зв`язку з переходом права власності на нерухоме майно до нього перейшло і право власності на допоміжні приміщення загального користування.

Проте у серпні 2018 року дізнався, що приміщення загального користування, власником яких він є, передані ТОВ «СП МДМ» у якості внеску до статутного капіталу ПП «Ориент».

Передача нерухомого майна відбулася на підставі рішення власників ПП «Ориент» від 22 травня 2017 року № 9 та акта оцінки та приймання-передачі майна, що вносить власник для формування статутного капіталу ПП «Ориент», від 22 травня 2017 року № 1.

Така передача нерухомого майна є правочином у розумінні статті 202 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), зміст якого суперечить вимогам ЦК України, оскільки предметом договору є нерухоме майно, власником якого не є ТОВ «СП МДМ».

Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просив задовольнити його позовні вимоги та визнати недійсним правочин з передачі від ТОВ «СП МДМ» до ПП «Ориент» нерухомого майна, розташованого у будівлі під літ. К-4 інвентарний номер 1000094 на проспекті Маяковського, 11, у місті Запоріжжі , яке складається з приміщень загального користування, а саме: коридору № 28, загальною площею 23 кв. м, допоміжних приміщень № 28-1, загальною площею 7 кв. м, коридору № 28-2, загальною площею 2,5 кв. м, ліфта № 52-1, загальною площею 5,5 кв. м, ліфта № 52-2, загальною площею 4,9 кв. м, коридору № 77-1, загальною площею 16,1 кв. м, коридору № 79, загальною площею 55,8 кв. м, кімнати охорони № 79-1, загальною площею 3,5 кв. м, коридору № 79-2, загальною площею 23,8 кв. м, коридору № 141, загальною площею 9,4 кв. м, коридору № 214, загальною площею 23,1 кв. м, коридору № 216-3, загальною площею 1,3 кв. м, умивальника № 219, площею 2,6 кв. м, туалету № 219-1, площею 1,3 кв. м, коридору № 255, площею 4,6 кв. м, сходової клітини підвального поверху І, загальною площею 31,7 кв. м, сходової клітини підвального поверху ІІ, загальною площею 33,0 кв. м, сходової клітини підвального поверху ІІІ, загальною площею 15,9 кв. м, сходової клітини підвального поверху ІV, загальною площею 18,1 кв. м, сходової клітини першого поверху І, загальною площею 37,6 кв. м, сходової клітини першого поверху ІІ, загальною площею 16,8 кв. м, сходової клітини першого поверху ІІІ, загальною площею 20,5 кв. м, сходової клітини другого поверху І, загальною площею 48,3 кв. м, сходової клітини другого поверху ІІ, загальною площею 16,8 кв. м, сходової клітини третього поверху І, загальною площею 38,1 кв. м, сходової клітини третього поверху ІІ, загальною площею 16,8 кв. м, сходової клітини четвертого поверху І, загальною площею 38,1 кв. м, сходової клітини четвертого поверху ІІ, загальною площею 16,8 кв. м, сходової клітини п`ятого поверху І, загальною площею 19,8 кв. м, який був оформлений актом оцінки та прийому-передачі майна, що вносить власник для формування статутного капіталуПП «Ориент», від 22 травня 2017 року № 1, складеним на виконання рішення власників ПП «Ориент» від 22 травня 2017 року № 9.

Короткий зміст судових рішень

Ухвалою Орджонікідзевського районного суду міста Запоріжжя від 18 травня 2021 року відмовлено у відкритті провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ТОВ «СП МДМ», ПП «Ориент» про визнання правочину недійсним. Роз`яснено позивачу, що спір повинен вирішуватися господарським судом у порядку, визначеному нормами Господарськго процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

Повернено ОСОБА_1 судовий збір, сплачений при поданні позовної заяви до Орджонікідзевського районного суду міста Запоріжжя в розмірі 908 грн відповідно до фіскального чека від 12 травня 2021 року № 00000654400013.

Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що спір у цій справі виник між позивачем та відповідачами з правовідносин, що стосуються правочину, укладеного відповідачами під час здійснення господарської діяльності, сторонами якого є юридичні особи, що відповідає ознакам спору, який підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.

Постановою Запорізького апеляційного суду від 20 жовтня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, ухвалу Орджонікідзевського районного суду міста Запоріжжя від 18 травня 2021 року про відмову у відкритті провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ТОВ «СП МДМ», ПП «Ориент» про визнання правочину недійсним залишено без змін.

Апеляційний суд виходив з того, що суд першої інстанції правильно встановив правовідносини, які склалися між сторонами, дав належну правову оцінку встановленим фактам і доказам, у зв`язку з чим дійшов правильного висновку, що спір належить до господарської юрисдикції, оскільки це випливає як зі змісту правовідносин, які виникли між сторонами, так і з суб`єктного складу учасників правовідносин.

Ухвалою Орджонікідзевського районного суду міста Запоріжжя від 18 травня 2021 року відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову, у зв`язку з тим, що така заява є необґрунтованою та передчасною.

Постановою Запорізького апеляційного суду від 20 жовтня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, ухвалу Орджонікідзевського районного суду міста Запоріжжя від 18 травня 2021 року про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову залишено без змін.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі, поданій у листопаді 2021 року, ОСОБА_1 просив скасувати ухвалу Орджонікідзевського районного суду міста Запоріжжя від 18 травня 2021 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 20 жовтня 2021 року про відмову у відкритті провадження у справі, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди невірно визначилися з характером спірних правовідносин та змістом позовних вимог та безпідставно дійшли висновку, що цей спір підлягає розгляду у порядку господарського судочинства.

Спір у цій справі виник між позивачем як фізичною особою та відповідачами - юридичними особами щодо визнання недійсним правочину, що порушує право власності позивача. Такий спір має цивільно-правовий характер та не є таким, що виник у зв`язку із здійсненням позивачем господарської діяльності.

Така категорія справ за своїм суб`єктним складом учасників (сторін) та змістом правовідносин, що виникли між сторонами, не підлягає розгляду господарським судом, а повинна розглядатися у порядку цивільного судочинства.

Висновки судів попередніх інстанцій суперечать правовому висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 10 квітня 2019 року у справі № 726/1538/16-ц (провадження № 14-111цс19), що спір, який виник між сторонами, де позивачем є фізична особа (яка ставила питання про визнання недійсним договору купівлі-продажу), а відповідачами - юридичні особи, щодо недійсності договору купівлі-продажу за суб`єктним складом є цивільно-правовим, а його розгляд підлягає судом загальної юрисдикції.

Вказаний висновок враховує і Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду (постанова Верховного Суду від 24 грудня 2020 року у справі № 915/1040/20).

Апеляційний суд безпідставно послався на правові висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду: від 02 жовтня 2018 року у справі № 910/1733/18 (провадження № 12-170гс18) та від 19 березня 2019 року у справі № 904/2538/18 (провадження № 12-263гс18), оскільки висновки у цих постановах зроблені у справах з іншими підставами позовів, змістом позовних вимог і встановленими фактичними обставинами справ, а також з іншим матеріально-правовим регулюванням правовідносин.

Доводи інших учасників справи

ТОВ «СП МДМ» подало до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому зазначило, що оскаржувані судові рішення є такими, що ухвалені з порушенням норм процесуального права, оскільки спір підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства.

ПП «Ориент» відзиву щодо вимог і змісту касаційної скарги до суду не направило.

Провадження у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 22 листопада 2021 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали справи з Орджонікідзевського районного суду міста Запоріжжя.

У грудні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.

Встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини справи

Суди встановили, що фізична особа ОСОБА_1 , який не є стороною спірної угоди, звернувся до суду із позовом про визнання недійсним договору, укладеного між суб`єктами господарювання ТОВ «СП МДМ» та ПП «Ориент» про передачу від ТОВ «СП МДМ» до ПП «Ориент» нерухомого майна, розташованого у будівлі під літ. К-4 інвентарний номер 1000094 на проспекті Маяковського, 11, у місті Запоріжжі, що був оформлений актом оцінки та прийому-передачі майна, що вносить власник для формування статутного капіталу ПП «Ориент», від 22 травня 2017 року № 1, складеним на виконання рішення власників ПП «Ориент» від 22 травня 2017 року № 9.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

За змістом пункту 2 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов?язки, мають право оскаржити у касаційному порядку ухвали суду першої інстанції, вказані, зокрема у пункті 7 частини першої статті 353 цього Кодексу (щодо відмови у відкритті провадження у справі), після їх перегляду в апеляційному порядку.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Відповідно до частини першої статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Згідно з частинами першою та другою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Частиною третьою статті 406 ЦПК України визначено, що касаційні скарги на ухвали судів першої чи апеляційної інстанцій розглядаються у порядку, передбаченому для розгляду касаційних скарг на рішення суду першої інстанції, постанови суду апеляційної інстанції.

Ухвала Орджонікідзевського районного суду міста Запоріжжя від 18 травня 2021 року та постанова Запорізького апеляційного суду від 20 жовтня 2021 року про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову ОСОБА_1 в касаційному порядку не оскаржуються, а тому касаційним судом ці судові рішення не переглядаються.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Судова юрисдикція - це компетенція спеціально уповноважених органів судової влади здійснювати правосуддя у формі визначеного законом виду судочинства щодо встановленого кола правовідносин.

Відповідно до частини першої статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Отже, критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а, по-друге, спеціальний суб`єктний склад цього спору, в якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа.

Згідно з частиною другою статті 4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Частиною першою статті 45 ГПК України передбачено, що сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені в статті 4 цього Кодексу.

Випадки, коли справи у спорах, стороною яких є фізична особа, що не є підприємцем, підвідомчі господарському суду, визначені у статті 20 ГПК України.

Так у пункті 1 частини першої статті 20 ГПК України зазначено, що господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.

Разом з тим, положення пункту 1 частини першої статті 20 ГПК України не зумовлюють належність до господарської юрисдикції справ виключно необхідністю здійснення господарської діяльності всіма учасниками справи, цілком достатнім для їх належності до господарської юрисдикції є те, що сторонами основного зобов`язання мають бути юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб?єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

При вирішенні питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду подібних справ визначальним є характер правовідносин, з яких виник спір. Суб?єктний склад спірних правовідносин є формальним критерієм, який має бути оцінений належним судом.

Отже, при визначенні предметної та/або суб`єктної юрисдикції справ суди повинні виходити із прав та/або інтересів, за захистом яких звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, їх змісту та правової природи.

Такого висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах дійшла Велика Палата Верховного Суду у постановах: від 07 серпня 2019 року у справі № 646/6644/17 (провадження № 14-352цс19), від 09 листопада 2021 року у справі 3 542/1403/17 (провадження № 14-106цс21), від 23 листопада 2021 року у справі № 175/1571/15 (провадження № 14-51цс21), від 23 листопада 2021 року у справі № 641/5523/19 (провадження № 14-178цс20).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 641/5523/19 (провадження № 14-178цс20) зазначено, що за змістом частин першої та третьої статті 3 ГК України під господарською діяльністю розуміється діяльність суб`єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб`єкти підприємництва - підприємцями. Господарська діяльність може здійснюватись і без мети одержання прибутку (некомерційна господарська діяльність). Діяльність негосподарюючих суб`єктів, спрямована на створення і підтримання необхідних матеріально-технічних умов їх функціонування, що здійснюється за участю або без участі суб`єктів господарювання, є господарчим забезпеченням діяльності негосподарюючих суб`єктів.

При вирішенні питання про те, чи можна вважати правовідносини та відповідний спір господарськими, слід керуватися ознаками, наведеними у статті 3 ГК України. Господарський спір належить до юрисдикції господарського суду, зокрема, за таких умов: участь у спорі суб`єкта господарювання; наявність між сторонами, по-перше, господарських відносин, урегульованих ЦК України, ГК України, іншими актами господарського й цивільного законодавства, і, по-друге, спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом.

ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом про визнання недійсною угоди з передачі від ТОВ «СП МДМ» до ПП «Ориент» нерухомого майна, яку було оформлено актом оцінки та прийому-передачі майна, що вносить власник для формування статутного капіталу ПП «Ориент», від 22 травня 2017 року № 1, складеним на виконання рішення власників ПП «Ориент» від 22 травня 2017 року № 9.

При цьому позивач вказував, що спірне нерухоме майно було отримано ним у власність при виході зі складу учасників ТОВ «СП МДМ».

ПротеТОВ «СП МДМ», не будучи власником цього нерухомого майна, внесло його до статутного капіталу ПП «Ориент», про що на виконання рішення власників ПП «Ориент» від 22 травня 2017 року № 9 було складено акт оцінки та прийому-передачі майна, що вносить власник для формування статутного капіталу ПП «Ориент», від 22 травня 2017 року № 1.

Тобто між позивачем та відповідачами існує спір щодо угоди, оформленої актом оцінки та прийому-передачі майна, що вносить власник для формування статутного капіталу ПП «Ориент», від 22 травня 2017 року № 1, складеним на виконання рішення власників ПП «Ориент» від 22 травня 2017 року № 9, сторонами якої є юридичні особи, укладеної в ході проведення ними господарської діяльності, що відповідає ознакам спору, який підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.

Відмовляючи у відкритті провадження у справі, суд першої інстанції, з висновком якого погодився і суд апеляційної інстанції, дійшов правильного висновку, що з огляду на пункт 1 частини першої статті 20 ГПК України спір відноситься до юрисдикції господарських судів, оскільки предметом позову є оспорювання акта оцінки та прийому-передачі майна, що вносить власник для формування статутного капіталу ПП «Ориент», від 22 травня 2017 року № 1, складеного на виконання рішення власників ПП «Ориент» від 22 травня 2017 року № 9, укладеного між двома суб`єктами господарювання щодо передачі права власності на нерухоме майно.

Доводи касаційної скарги ОСОБА_1 про незастосування судами попередніх інстанцій висновку Верховного Суду, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 726/1538/16-ц (провадження № 14-111цс19), не заслуговують на увагу, оскільки у зазначеній справі предметом позову було визнання недійсним договору купівлі-продажу, укладеного між юридичними особами, щодо продажу житлового будинку, який належить на праві власності позивачу.

Натомість у справі, яка переглядається, ОСОБА_1 просить визнати недійсною угоду,сторонами якого є юридичні особи, та яка укладена в ході проведення юридичними особами господарської діяльності (передача права власності на нерухоме майно).

Таким чином, відсутні підстави вважати, що суди у справі, яка переглядається, безпідставно не врахували висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 726/1538/16-ц (провадження № 14-111цс19).

Щодо посилання у касаційній скарзі на те, що апеляційний суд безпідставно послався на правові висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду: від 02 жовтня 2018 року у справі № 910/1733/18 (провадження № 12-170гс18) та від 19 березня 2019 року у справі № 904/2538/18 (провадження № 12-263гс18), оскільки висновки, викладені в цих постановах Верховного Суду, не є аналогічними, слід зазначити таке.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19 (провадження № 14-166цс20) виклала висновок щодо тлумачення поняття «подібні правовідносини» та вказала, що задля юридичної визначеності у застосуванні приписів процесуального закону, які зобов`язують визначати подібність правовідносин (подібність відносин), є необхідною конкретизація такого поняття.

Так, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що конкретизація полягає у тому, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

У справі, яка переглядається, та у справах № 910/1733/18, № 904/2538/18 суди перевіряли чи відповідають правовідносини ознакам спору, який підлягає розгляду у порядку господарського судочинства відповідно до положення пункту 1 частини першої статті 20 ГПК України.

Відмінність у предметах і підставах позовів означає, що спірні правовідносини не є тотожними. Однак це не спростовує їх змістовну подібність, зумовлену, зокрема, подібним матеріально-правовим регулюванням прав і обов`язків учасників спірних правовідносин.

Отже відсутні підстави вважати, що суд апеляційної інстанції у справі, яка переглядається, безпідставно послався на висновки Верховного Суду, викладені у справах, які не є аналогічними.

Європейський суд з прав людини вказав, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України», заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року).

Інші наведені у касаційній скарзі доводи зводяться до незгоди з висновками судів першої та апеляційної інстанцій стосовно установлення обставин справи, зводяться до переоцінки доказів, що в силу вимог статті 400 ЦПК України виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції. Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження в місцевому та апеляційному судах з наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи.

Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411 ЦПК України судове рішення підлягає обов`язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено.

За таких обставин суд касаційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскількикасаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 401, 402, 406, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Орджонікідзевського районного суду міста Запоріжжя від 18 травня 2021 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 20 жовтня 2021 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною

і оскарженню не підлягає.

Судді:І. М. Фаловська С. Ю. Мартєв В. В. Сердюк