Єдиний державний реєстр судових рішень
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
Справа № 128/2833/17
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Комар П.А.
Суддя-доповідач - Біла Л.М.
22 грудня 2021 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Білої Л.М.
суддів: Гонтарука В. М. Матохнюка Д.Б. ,
за участю:
секретаря судового засідання: Черняк А.В.,
представника позивача - Томляк Т.С.
представника відповідача - Панчука Б.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Агрономічної сільської ради Вінницького району на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 30 серпня 2021 року у справі за адміністративним позовом Вінницького національного аграрного університету до Агрономічної сільської ради Вінницького району про визнання протиправним та скасування рішення,
В С Т А Н О В И В :
Вінницький національний аграрний університет звернувся до суду з позовом до Агрономічної сільської ради Вінницького району Вінницької області, в якому просив визнати протиправним та скасувати рішення Агрономічної сільської ради Вінницького району Вінницької області від 21.08.2015 42 сесії 6 скликання «Про затвердження генерального плану села Агрономічне Вінницького району Вінницької області».
Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 30 серпня 2021 року позов задоволено.
Відповідач, не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, звернувся до суду з апеляційною скаргою.
Обгрунтовуючи вимоги апеляційної скарги, апелянт відзначив про порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне з`ясування всіх дійсних обставин справи та невідповідність висновків суду обставинам справи, що призвело до неправильного вирішення справи.
У письмовому відзиві на апеляційну скаргу позивач заперечив проти доводів апелянта та просив відмовити в задоволенні апеляційної скарги.
В судовому засіданні представник відповідача доводи апеляційної скарги підтримав в повному обсязі та просив її задовольнити.
Представник позивача заперечила проти задоволення апеляційної скарги та просила залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Колегія суддів, дослідивши матеріали справи та вислухавши пояснення учасників справи, надавши оцінку доводам апеляційної скарги, в призмі приписів ст. 308 КАС України, дійшла наступних висновків.
Як встановлено в ході розгляду справи, Вінницький національний аграрний університет відповідно до його Статуту є багатогалузевим вищим навчальним закладом, що провадить інноваційну освітню, наукову діяльність за різними ступенями вищої освіти. Зокрема, Університет проводить фундаментальні та прикладні наукові дослідження, є провідним науковим і методичним центром, має розвинуту інфраструктуру навчальних, наукових і науково-виробничих підрозділів, сприяє поширенню наукових знань та провадить культурно-просвітницьку діяльність.
Університет має у своєму складі 6 факультетів: агрономії та лісівництва, економіки та підприємництва, обліку та аудиту, менеджменту та права, інженерно-технологічний, технології виробництва і переробки продукції тваринництва та ветеринарії.
Одними з основних напрямів діяльності університету є науково-дослідна робота та провадження власної господарської та виробничої діяльності, у тому числі, для проведення навчально-виробничої практики осіб, які навчаються в університеті, для спрямування фундаментальних, прикладних досліджень і розробок на створення і впровадження конкурентноздатних технологій та матеріалів.
Використовуючи земельні ділянки для дослідницьких і навчальних цілей, які розташовані на території Агрономічної сільської ради і які належали ДП "Вінницька державна сільськогосподарська дослідна станція", що неодноразово перейменовувалася, в останній раз як Державне підприємство "Агрономічне", та яке реорганізовано шляхом приєднання до ВНАУ як структурний підрозділ без прав юридичної особи, у 2013 році Вінницький національний аграрний університет звернувся до Головного управління Держкомземагенства у Вінницькій області з проханням надати дозвіл на виготовлення технічної документації для встановлення меж земельної ділянки та поновлення державних актів на земельні ділянки.
Головне управління Держземагенства у Вінницькій області наказами від 17.01.2014 надало дозвіл Університету на виготовлення технічної документації щодо встановлення меж земельних ділянок на території Агрономічної сільської ради Вінницького району Вінницької області загальною площею 519,5 га, а саме: наказ №ВН/0520680200:01:006/00002218 - 77,2000 га; наказ №ВН/0520680200:01:006/00002208 - 67,4000 га; наказ №ВН/0520680200:01:006/00002206 - 24,6000 га; наказ №ВН/0520680200:01:006/00002215 - 30,0000 га; наказ №ВН/0520680200:01:006/00002217 - 91,9000 га; наказ №ВН/0520680200:01:006/00002204 - 77,0000 га; наказ №1311/0520680200:01:006/00002205 - 35,0000 га; наказ №ВН/0520680200:01:006/00002216 - 70,0000 га; наказ №ВН/0520680200:01:006/00002200 - 40,4000 га; наказ №1311/0520680200:01:006/00002218 - 6,0000 га. Виготовлено технічну документацію щодо встановлення меж земельних ділянок в натурі університету для дослідних і навчальних цілей, які розташовані на території відповідача.
В подальшому, ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області наказами від 12.04.2017, внесено зміни до наказів ГУ Держземагенства у Вінницькій області від 17.01.2014 в частині надання дозволу університету на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок в постійне користування університету із земель сільськогосподарського призначення державної власності на території Агрономічної сільської ради Вінницького району для пропаганди передового досвіду ведення сільського господарства.
Як було встановлено судом першої інстанції, Вінницький національний аграрний університет неодноразово звертався до Агрономічної сільської ради, як суміжного землевласника, з проханням погодити технічну документацію із землеустрою щодо встановлення меж земельних ділянок в натурі (на місцевості), чого в подальшому здійснено так і не було.
Натомість, в процесі перебігу процедури переоформлення позивачем права постійного користування вказаними земельними ділянками, Агрономічна сільська рада розпочала процедуру зміни межі території с. Агрономічне шляхом включення в межі населеного пункту с. Агрономічне 474,6783 га земель Вінницького національного аграрного університету.
12.11.2009 Агрономічною сільською радою на 30 сесії 5-го скликання прийнято рішення "Про надання дозволу на розробку проекту схеми планування та генерального плану території Астрономічної сільської ради", яким вирішено:
1. Надати дозвіл на розробку схеми планування території Агрономічної сільської ради та розробку генерального плану с. Агрономічне.
2. Доручити сільському голові Постовому В.П. укласти договір на розробку даної містобудівної документації з організацією, яка має відповідну ліцензію.
3. Контроль за виконанням даного рішення покласти на комісію з питань соціально-економічного розвитку, планування бюджету, фінансів та цін та регулювання земельних відносин та охорони навколишнього середовища.
Рішенням Агрономічної сільської ради Вінницького району Вінницької області 9 сесії 6 скликання від 14.10.2011 «Про включення в межі населеного пункту с. Агрономічне земельних ділянок», вирішено: погодити зміну меж населеного пункту села Агрономічне, включивши до нього земельні ділянки площею 694,3 га, та просити Вінницьку районну раду підняти клопотання перед Вінницькою обласною радою про збільшення площі населеного пункту с. Агрономічне на 694,3 га за рахунок включення в межі населеного пункту наступних земельних ділянок: землі водного фонду - 40,5 га; територія під кладовищами - 8,8 га; господарський двір - 47,8 га; землі держлісгоспу - 10,8 га; садівничі масиви - 577,6 га; землі запасу - 8,8 га, визначивши загальну площу населеного пункту с. Агрономічне - 935,1 га.
Рішенням Агрономічної сільської ради Вінницького району Вінницької області 28 сесії 6 скликання від 04.04.2014 вирішено внести зміни в рішення 9 сесії 6 скликання від 14.10.2011 в частині площі земельних ділянок: землі водного фонду - 40,5 га; територія під кладовищами - 13,8 га; господарський двір - 47,8 га; землі держлісгоспу - 8,4 га; садівничі масиви - 365,0 га; багаторічні насадження - 46,4 га; землі сільськогосподарського призначення - 360,8 га та погодити зміну меж населеного пункту села Агрономічне, включивши до нього земельні ділянки площею 882,7 га та визначивши загальну площу - 1123,5 га.
21.08.2015 Агрономічною сільською радою на 42 сесії 6 скликання прийнято рішення "Про затвердження генерального плану с. Агрономічне Вінницького району Вінницької області", яким вирішено:
1. Затвердити містобудівну документацію «Генеральний план села Агрономічне Вінницького району Вінницької області», існуючою площею 1006,5 га.
2. Виконавчому комітету:
2.1. замовити розробку плану зонування території села Агрономічне.
2.2. замовити розробку проекту землеустрою щодо зміни меж села Агрономічне Вінницького району Вінницької області;
2.3. проект землеустрою щодо зміни меж села Агрономічне подати на затвердження Вінницької районної ради Вінницької області;
2.4. довести зміст даного рішення через місцеві засоби масової інформації до жителів Агрономічної сільської ради;
2.5. забезпечити загальну доступність матеріалів генерального плану населеного пункту шляхом його розміщення на веб-сайті органу місцевого самоврядування та у місцевих періодичних друкованих засобах масової інформації, а також на дошці оголошення на території Агрономічної сільської ради.
Як слідує з матеріалів справи до загальної площі населеного пункту с. Агрономічне включено земельні ділянки загальною площею 866,4414 га., з них 252,1551 га - землі, надані громадянам для індивідуального садівництва, 474,6783 га - землі ДП «Вінницька державна сільськогосподарська дослідна станція», 139,608 га - інші землі.
Земельні ділянки площею 474,6783 га відповідно до матеріалів справи належать до земель державної власності сільськогосподарського призначення.
Крім того, 29 січня 2016 року Вінницькою районною радою прийнято рішення №1, яким затверджено проект землеустрою щодо зміни межі території с. Агрономічне Агрономічної сільської ради Вінницького району Вінницької області і включено в межі населеного пункту с. Агрономічне 474,6783 га землі Вінницької обласної державної сільськогосподарської дослідної станції.
Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 18.04.2018 у справі №127/12068/17 визнано протиправним та скасовано рішення Вінницької районної ради Вінницької області №1 від 29 січня 2016 року "Про затвердження проекту землеустрою щодо зміни межі території с. Агрономічне Агрономічної сільської ради Вінницького району Вінницької області". Вказане рішення набрало законної сили.
Вважаючи, що рішення Агрономічної сільської ради від 21.08.2015 "Про затвердження генерального плану с. Агрономічне Вінницького району Вінницької області" порушує його права як правонаступника і постійного користувача земельними ділянками та яке прийнято всупереч Земельному кодексу України, Закону України "Про регулювання містобудівної документації"", Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища", Закону України "Про екологічну експертизу", постанові Кабінету Міністрів України від 25 травня 2011 року №555 "Про затвердження Порядку проведення громадських слухань щодо врахування громадських інтересів під час розроблення проектів містобудівної документації на місцевому рівні", за захистом своїх прав та інтересів позивач звернувся до суду з цим позовом.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам та задовольняючи позов, суд першої інстанції дійшов висновку, що генеральний план села Агрономічне порушує право університету на мирне володіння свої майном та цільове використання земельних ділянок сільськогосподарського призначення, які знаходяться на території Агрономічної сільської ради Вінницького району Вінницької області.
Серед іншого, судом першої інстанції відзначено, що оскаржуване рішення відповідача порушує не лише право позивача на постійне користування земельними ділянками, а й порушує право на освіту необмеженого кола осіб - студентів університету, оскільки, освітній процес та навчальна практика здобувачів вищої освіти Вінницького національного аграрного університету здійснюється на базі земельних ділянок сільськогосподарського призначення, з метою отримання практичних навичок і засвоєння отриманих теоретичних знань.
Суд апеляційної інстанції погоджується з позицією суду першої інстанції та, надаючи оцінку доводам апеляційної скарги, виходить з наступного.
За приписами п. 42 ч. 1 ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються такі питання як затвердження в установленому порядку місцевих містобудівних програм, генеральних планів забудови відповідних населених пунктів, іншої містобудівної документації.
Відповідно до вимог пп. 6 п. а) ч. 1 ст. 31 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать - власні (самоврядні) повноваження: підготовка і подання на затвердження ради відповідних місцевих містобудівних програм, генеральних планів забудови населених пунктів, іншої містобудівної документації.
До компетенції сільських, селищних, міських рад у сфері містобудування на відповідній території належить затвердження відповідно до законодавства місцевих програм, генеральних планів відповідних населених пунктів, планів зонування територій, а за відсутності затверджених в установленому законом порядку планів зонування території - детальних планів територій (ч. 1 ст. 12 Закону України «Про основи містобудування»).
В даному випадку, судом першої інстанції відзначено, що саме до виключної компетенції представницького органу місцевого самоврядування - відповідної ради, віднесено затвердження генеральних планів забудови.
Правові та організаційні основи містобудівної діяльності на момент прийняття спірних рішень передбачені Законом України «Про регулювання містобудівної діяльності», відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 1 якого генеральний план населеного пункту це містобудівна документація, що визначає принципові вирішення розвитку, планування, забудови та іншого використання території населеного пункту.
Згідно зі ст. 2 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» планування і забудова територій - діяльність державних органів, органів місцевого самоврядування, юридичних та фізичних осіб, яка передбачає, зокрема, взаємоузгодження державних, громадських та приватних інтересів під час планування і забудови територій.
Планування територій на місцевому рівні здійснюється шляхом розроблення та затвердження генеральних планів населених пунктів, планів зонування територій і детальних планів території (ч. 1 ст. 16, ст. 17 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності»).
Статтею 17 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» визначено, що генеральний план населеного пункту є основним видом містобудівної документації на місцевому рівні, призначеної для обґрунтування довгострокової стратегії планування та забудови території населеного пункту.
На підставі затвердженого генерального плану населеного пункту розробляється план земельно-господарського устрою, який після його затвердження стає невід`ємною частиною генерального плану.
Послідовність виконання робіт з розроблення генерального плану населеного пункту та документації із землеустрою визначається будівельними нормами, державними стандартами і правилами та завданням на розроблення (внесення змін, оновлення) містобудівної документації, яке складається і затверджується її замовником за погодженням з розробником.
У складі генерального плану населеного пункту може розроблятися план зонування території цього населеного пункту.
План зонування території може розроблятися і як окрема містобудівна документація після затвердження генерального плану.
Генеральний план населеного пункту розробляється та затверджується в інтересах відповідної територіальної громади з урахуванням державних, громадських та приватних інтересів.
Для населених пунктів з чисельністю населення до 50 тисяч осіб генеральні плани можуть поєднуватися з детальними планами всієї території таких населених пунктів.
Для населених пунктів, занесених до Списку історичних населених місць України, в межах визначених історичних ареалів у складі генерального плану населеного пункту визначаються режими регулювання забудови та розробляється історико-архітектурний опорний план, в якому зазначається інформація про об`єкти культурної спадщини.
Склад, зміст та порядок розроблення історико-архітектурного опорного плану населеного пункту визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері містобудування.
Виконавчі органи сільських, селищних і міських рад, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації є замовниками, організовують розроблення, внесення змін та подання генерального плану населеного пункту на розгляд відповідної сільської, селищної, міської ради.
Рішення про розроблення генерального плану приймає відповідна сільська, селищна, міська рада.
Виконавчі органи сільських, селищних і міських рад, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації в установлений строк:
1) подають пропозиції до проекту відповідного місцевого бюджету на наступний рік або про внесення змін до бюджету на поточний рік щодо потреби у розробленні містобудівної документації;
2) визначають в установленому законодавством порядку розробника генерального плану населеного пункту, встановлюють строки розроблення та джерела його фінансування;
3) звертаються до обласної державної адміністрації, Ради міністрів Автономної Республіки Крим (для міст обласного та республіканського Автономної Республіки Крим значення), центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері містобудування (для міст Києва та Севастополя) щодо визначення державних інтересів для їх урахування під час розроблення генерального плану населеного пункту;
4) повідомляють через місцеві засоби масової інформації про початок розроблення генерального плану населеного пункту та визначають порядок і строк внесення пропозицій до нього фізичними та юридичними особами;
5) забезпечують попередній розгляд матеріалів щодо розроблення генерального плану населеного пункту архітектурно-містобудівними радами відповідного рівня;
6) узгоджують проект генерального плану населеного пункту з органами місцевого самоврядування, що представляють інтереси суміжних територіальних громад, з метою врегулювання питань планування територій у приміських зонах.
Строк дії генерального плану населеного пункту не обмежується.
Зміни до генерального плану населеного пункту можуть вноситися не частіше, ніж один раз на п`ять років.
Такі зміни вносяться органом місцевого самоврядування, який затверджував генеральний план населеного пункту. Питання про дострокове внесення змін до генерального плану населеного пункту може порушуватися за результатами містобудівного моніторингу перед відповідною сільською, селищною, міською радою відповідною місцевою державною адміністрацією.
У разі виникнення державної необхідності рішення щодо доцільності внесення змін до генерального плану населеного пункту приймається Кабінетом Міністрів України.
Генеральні плани населених пунктів та зміни до них розглядаються і затверджуються відповідними сільськими, селищними, міськими радами на чергових сесіях протягом трьох місяців з дня їх подання.
Як встановлено з матеріалів справи, оскаржуючи рішення відповідача про затвердження Генерального плану села Агрономічне Вінницького району Вінницької області, яке є предметом розгляду в межах даної справи, позивач відзначав про фактичну зміну відповідачем першочергового цільового призначення земельних ділянок державної власності, які в 2012 році були передані позивачу із земель сільськогосподарського призначення на землі житлової забудови.
Надаючи оцінку доводам апелянта про відсутність факту порушення оскаржуваним рішенням прав позивача на мирне володіння майном, а саме права користування земельними ділянками та права на освіту необмеженого кола осіб - студентів університету, судова колегія відзначає наступне.
Частиною першою статті 19 Земельного кодексу України (далі - ЗК України), передбачено, що землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; е) землі лісогосподарського призначення; є) землі водного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення.
У відповідності до Класифікації видів цільового призначення земель, затвердженої наказом Державного комітету України із земельних ресурсів від 23 липня 2010 року №548, класифікація видів цільового призначення земель поділяється, зокрема на: 1) землі сільськогосподарського призначення до складу яких входять підрозділи: землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності; для ведення товарного сільськогосподарського виробництва; для ведення фермерського господарства; для ведення особистого селянського господарства; для пропаганди передового досвіду ведення сільського господарства; для дослідних і навчальних цілей та інші; 2) землі житлової забудови (землі, які використовуються для розміщення житлової забудови (житлові будинки, гуртожитки, господарські будівлі та інше); землі, які використовуються для розміщення гаражного будівництва).
Частинами першою, другою та п`ятою ст. 20 ЗК України встановлено, що віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земельних ділянок здійснюється за проектами землеустрою щодо їх відведення.
Зміна цільового призначення земельних ділянок державної або комунальної власності провадиться Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок та передачу цих ділянок у власність або надання у користування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.
Види використання земельної ділянки в межах певної категорії земель (крім земель сільськогосподарського призначення та земель оборони) визначаються її власником або користувачем самостійно в межах вимог, встановлених законом до використання земель цієї категорії, з урахуванням містобудівної документації та документації із землеустрою.
Згідно листа Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області від 26.07.2021 №0-2-0.2-6962/2-21, судом встановлено, що земельні ділянки з кадастровими номерами 0520680200:01:006:0033, 0520680200:01:005:0002 на території Агрономічної сільської ради до 21.08.2015 відносилися до земель сільськогосподарського призначення.
Отже, Головним управлінням Держгеокадастру у Вінницькій області, як власником цих земельних ділянок, не приймалось у 2015 році, на момент прийняття оскаржуваного рішення відповідачем, рішень про зміну цільового призначення земельних ділянок, які перебувають у постійному користуванні позивача, що відповідачем і не заперечується.
Статтею 123 Земельного кодексу України передбачено порядок передбачено порядок передачі земельних ділянок державної та комунальної власності у користування. Так, ч. 3 вказаної статті визначає, що відповідний орган виконавчої влади у місячний строк розглядає клопотання та дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування такої земельної ділянки вимогам закону, прийнятих відповідно до них нормативно - правових актів, а також генеральних планів населених пунктів, іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко - економічних обгрунтувань використання та охорони земель адміністративно - територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, затверджених у встановленому порядку.
Таким чином, судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції та позицією позивача, що фактично змінивши першочергове призначення земельних ділянок державної власності, які в 2012 році були передані позивачу, відповідач оскаржуваним рішенням передбачав, що такі земельні ділянки можуть надаватись у користування лише для житлової забудови, а не для сільськогосподарського призначення.
Суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що генеральний план села Агрономічне порушує право університету на мирне володіння свої майном, цільове використання земельних ділянок сільськогосподарського призначення, які знаходяться на території Агрономічної сільської ради Вінницького району Вінницької області.
Відповідно до ч. 1 ст. 70 Закону України «Про вищу освіту» матеріально-технічна база закладів вищої освіти включає будівлі, споруди, землю, комунікації, обладнання, транспортні засоби, службове житло та інші матеріальні цінності. Землекористування та реалізація прав власника земельних ділянок, у тому числі набуття відповідних прав на землю, здійснюються закладами вищої освіти відповідно до Земельного кодексу України.
Частиною 1 статті 92 Земельного кодексу України передбачено, що право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.
Отже, позивач має право володіння і користування без встановленого строку земельними ділянками з кадастровими номерами 0520680200:01:006:0033, 0520680200:01:005:0002 на території Агрономічної сільської ради, цільове призначення яких, згідно генерального плану села Агрономічне, змінено із «землі сільськогосподарського призначення» на «землі житлової забудови».
Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Основною метою ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини основоположних свобод (далі - Конвенція) є попередження свавільного захоплення власності, конфіскації, експропріації та інших порушень безперешкодного користування своїм майном. При цьому, Європейський суд з прав людини вказує на необхідність дотримання справедливої рівноваги між інтересами суспільства та необхідністю дотримання фундаментальних прав окремої людини (рішення від 01 червня 2006 року у справі "Федоренко проти України").
В розумінні ст. 1 Першого Протоколу до Конвенції в зміст поняття "майно" до об`єктів права власності відноситься "правомірні очікування"/"законні сподівання" вчиняти певні дії відповідно до виданого державними органами дозволу. При цьому "правомірні очікування"/"законні сподівання", у разі, коли вони дійсно мають місце, підлягають захисту навіть тоді, коли не порушено принцип юридичної визначеності. Наявність в особи заснованих на обіцянках влади очікувань (джерело яких - владні діяння й рішення) свідчить про взаємодію влади з особою, а тому для забезпечення якості влади (управління) необхідно, щоб відповідні очікування були предметом ефективного правового, в тому числі судового, захисту.
У справі "ПайнВеліДевелопмент ЛТД" та інші проти Ірландії" Європейський суд з прав людини постановив, що ст. 1 Першого протоколу до Конвенції можна застосовувати для захисту "правомірних очікувань" щодо певного стану речей (у майбутньому), оскільки їх можна вважати складовою частиною власності. "Правомірні очікування" виникають у особи, якщо нею було дотримано всіх вимог законодавства для отримання відповідного рішення уповноваженого органу, а тому вона мала усі підстави вважати таке рішення дійсним та розраховувати на певний стан речей.
Тобто, отримавши у постійне користування земельні ділянки, позивач правомірно очікував на те, що його право на розпорядження належним на праві постійного користування майном відповідно до законодавства в майбутньому, не буде порушено чи обмежено під час здійснення відповідачем своїх владних повноважень чи припинено шляхом прийняття відповідачем відповідного рішення.
В розрізі викладеного, судова колегія також погоджується і з висновком суду першої інстанції, що оскаржуване рішення відповідача порушує не лише право позивача на постійне користування земельними ділянками, а й порушує право на освіту необмеженого кола осіб - студентів університету, оскільки, освітній процес та навчальна практика здобувачів вищої освіти Вінницького національного аграрного університету здійснюється на базі земельних ділянок сільськогосподарського призначення, з метою отримання практичних навичок і засвоєння отриманих теоретичних знань.
Щодо доводів апелянта про прийняття оскаржуваного рішення у відповідності до встановленого законодавства, а саме в частині його оприлюднення, процедури проведення громадських слухань та врахування пропозицій громадськості, судова колегія відзначає наступне.
Відповідно до ст. 17 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", генеральний план населеного пункту є основним видом містобудівної документації на місцевому рівні, призначеної для довгострокої стратегії планування та забудови території населеного пункту.
Генеральний план населеного пункту розробляється та затверджується в інтересах відповідно територіальної громади з урахуванням державних, громадських та приватних інтересів.
Аналіз положень статті 18 вказаного закону дозволяє стверджувати, що генеральний план населеного пункту містить правові приписи нормативного характеру, які розраховані на широке кодло осіб та застосовується неодноразово.
Зокрема, це сукупність обов`язкових вимог до розвитку, планування, забудови та іншого використання території населеного пункту.
Затверджуючи своїм рішенням генеральний план населеного пункту, орган місцевого самоврядування визначає стратегію планування та забудови території населеного пункту, тобто здійснює нормативне регулювання відповідних відносин.
Вимоги до складу та змісту генерального плану населеного пункту визначаються ДБН Б.1.1-15:2012 «Склад та зміст генерального плану населеного пункту», затверджених Наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України №358 від 13.07.2012.
Відповідно до п.4.1., п.4.2. ДБН Б.1.1-15:2012, генеральний план населеного пункту розробляється та затверджується в інтересах відповідної територіальної громади з урахуванням державних, громадських та приватних інтересів. При розробленні генерального плану враховують, зокрема, чинну містобудівну документацію на місцевому рівні та проектну документацію, а також інвестиційні наміри юридичних і фізичних осіб щодо забудови та іншого використання території.
Згідно ч. 11 ст. 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування підлягають обов`язковому оприлюдненню.
Проекти актів органів місцевого самоврядування оприлюднюються у порядку, передбаченому Законом України «Про доступ до публічної інформації», крім випадків виникнення надзвичайних ситуацій та інших невідкладних випадків, передбачених законом, коли такі проекти актів оприлюднюються негайно після їх підготовки.
Так, відповідно до ч. 3, 4 ст. 15 Закону України «Про доступ до публічної інформації», проекти нормативно-правових актів, рішень органів місцевого самоврядування, розроблені відповідними розпорядниками, оприлюднюються ними не пізніше як за 20 робочих днів до дати їх розгляду з метою прийняття.
З аналізу вищевказаних норм вбачається, що орган місцевого самоврядування має дотримуватись відповідних правил щодо опублікування своїх актів та строків їх доведення громаді.
Механізм проведення громадських слухань щодо врахування громадських інтересів під час розроблення проектів містобудівної документації на місцевому рівні (генеральних планів населених пунктів, планів зонування та детальних планів територій) визначає «Порядок проведення громадських слухань щодо врахування громадських інтересів під час розроблення проектів містобудівної документації на місцевому рівні», затверджений Постановою Кабінету Міністрів України №555 від 25.05.2011 (далі - Порядок №555).
Відповідно до п. 2, 3, 4 Порядку №555, проведення громадських слухань щодо врахування громадських інтересів у проектах містобудівної документації здійснюється під час розроблення відповідних проектів містобудівної документації.
Сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, відповідно до частини 3 статті 21 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» №3038-VI від 17.02.2011 здійснюють, зокрема: оприлюднення прийнятих рішень щодо розроблення проектів містобудівної документації з прогнозованими правовими, економічними та екологічними наслідками; оприлюднення розроблених проектів містобудівної документації і доступ громадськості до зазначеної інформації; реєстрацію, розгляд та узагальнення пропозицій громадськості до проектів містобудівної документації; узгодження спірних питань між громадськістю і замовниками проектів містобудівної документації через погоджувальну комісію (у разі її утворення); оприлюднення результатів розгляду пропозицій громадськості до проектів містобудівної документації.
Виконавчі органи сільських, селищних, міських рад оприлюднюють у двотижневий строк прийняті органами місцевого самоврядування рішення щодо розроблення проектів містобудівної документації шляхом опублікування таких рішень у засобах масової інформації, що поширюються на відповідній території, а також розміщення на офіційному веб-сайті відповідного органу місцевого самоврядування.
Пунктом 17 Порядку №555 визначено, що затвердження проектів містобудівної документації без проведення процедури розгляду пропозицій громадськості забороняється, а матеріали щодо розгляду таких пропозицій є невід`ємною складовою частиною зазначеної документації.
Тобто, слід підсумувати, що наведений аналіз зазначених вище законодавчих норм свідчить про встановлення чітко визначеної послідовності дій органів місцевого самоврядування, у тому числі й сільських рад, стосовно реалізації закріпленої ст. 21 Закону № 3038-VI процедури проведення громадських слухань щодо врахування громадських інтересів, а також закріплено обов`язок такого органу щодо оприлюднення: прийнятих рішень з розроблення проектів містобудівної документації; розроблених проектів містобудівної документації; повідомлень про подання пропозицій громадськості до проектів містобудівної документації; результатів розгляду пропозицій тощо.
Водночас, як встановлено судом першої інстанції, із чим погоджується і колегія суддів апеляційного суду, проект рішення Агрономічної сільської ради "Про затвердження генерального плану с. Агрономічне Вінницького району Вінницької області" від 21 серпня 2015 року, у встановленому законодавством порядку оприлюднений не був.
Доказів протилежного суду апеляційної інстанції не надано.
Водночас, ч. 5 ст. 21 Закону № 3038-VI передбачено, що підставою для подання пропозицій громадськості до відповідного органу місцевого самоврядування є оприлюднення проектів містобудівної документації на місцевому рівні.
Колегія суддів звертає увагу, що п. 6 Порядку № 555 визначалось, що підставою для подання пропозицій до проектів містобудівної документації відповідному органу місцевого самоврядування є повідомлення про початок процедури їх розгляду, а тому суд доходить висновку, що Агрономічною сільською радою не виконано належним чином імперативних положень Порядку № 555 щодо оприлюднення відповідного повідомлення, а також не надано доказів виконання вимог п. 4, 10 вказаного Порядку в частині оприлюднення на офіційних веб-сайтах відповідних органів місцевого самоврядування.
Таким чином, відповідачем допущено порушення законодавчо визначеної процедури опублікування оприлюднення проектів містобудівної документації на місцевому рівні, що призвело до необізнаності громадськості про наявність відповідної інформації та позбавило можливості реалізації законних прав та інтересів територіальної громади с. Агрономічне, у тому числі й позивача.
Отже, в даному випадку, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що не дотримавши встановлену процедуру узгодження містобудівної документації, відповідач, тим самим, не забезпечив право громадськості на участь у розроблені генерального плану та порушив вимоги земельного законодавства.
При цьому, неоспорюваним фактом є те, що лише саме порушення процедури розгляду пропозицій громадськості, є підставою для заборони затвердження відповідним органом місцевого самоврядування містобудівної документації, а саме рішення, прийняте не у відповідності до вимог законодавства - скасуванню.
Стосовно обов`язковості проведення екологічної експертизи проекту містобудівної документації, судова колегія відзначає наступне.
Приписами п. "є" ч. 1 ст. 3 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" (далі - ЗУ № 1264-ХІІ, на час виникнення спірних правовідносин), визначено, що основними принципами охорони навколишнього природного середовища, зокрема, є обов`язковість надання висновків державної екологічної експертизи.
Державна екологічна експертиза проводиться відповідно до Закону України "Про екологічну експертизу".
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 14 Закону України "Про екологічну експертизу" (далі - ЗУ № 45/95-ВР), державній екологічній експертизі підлягають, зокрема, проекти генеральних планів населених пунктів, схем районного планування.
Статтею 27 ЗУ № 1264-ХІІ також визначено, що екологічній експертизі підлягають, зокрема, проекти схем розвитку і розміщення продуктивних сил, розвитку галузей економіки, генеральних планів населених пунктів, схем районної планіровки.
Відповідно до ст. 5 ЗУ № 45/95-ВР, основними завданнями екологічної експертизи є: визначення ступеня екологічного ризику і безпеки запланованої чи здійснюваної діяльності; організація комплексної, науково обґрунтованої оцінки об`єктів екологічної експертизи; встановлення відповідності об`єктів експертизи вимогам екологічного законодавства; оцінка впливу діяльності об`єктів екологічної експертизи на стан навколишнього природного середовища, і якість природних ресурсів; оцінка ефективності, повноти, обґрунтованості та достатності заходів щодо охорони навколишнього природного середовища; підготовка об`єктивних, всебічно обґрунтованих висновків екологічної експертизи
При цьому, висновки державної екологічної експертизи повинні містити оцінку екологічної допустимості і можливості прийняття рішень щодо об`єкта екологічної експертизи та враховувати соціально-економічні наслідки. Реалізація проектів і програм чи діяльності без позитивних висновків державної екологічної експертизи забороняється (ст. 39 ЗУ № 45/95-ВР).
До того ж, відповідно до ст. 29 ЗУ № 1264-ХІІ, висновок державної екологічної експертизи є обов`язковим для виконання.
Позитивний висновок державної екологічної експертизи є підставою для відкриття фінансування всіх програм і проектів.
Реалізація програм, проектів і рішень без позитивного висновку державної екологічної експертизи забороняється.
Отже, наразі, екологічна експертиза є самостійним видом дослідження об`єктів та спрямована виключно на запобігання негативному впливу антропогенної діяльності на стан навколишнього природного середовища та здоров`я людей, а також оцінку ступеня екологічної безпеки господарської діяльності та екологічної ситуації на окремих територіях і об`єктах, вимоги та порядок до проведення якої врегульовані спеціальним законодавством. Проведення екологічної експертизи є обов`язковою щодо проектів генеральних планів населених пунктів та внесення до них змін.
Натомість, апелянтом не був спростований висновок суду першої інстанції про недотримання відповідачем процедури проведення державної екологічної експертизи проекту містобудівної документації, позаяк, ні суду апеляційної інстанції, ні суду першої інстанції доказів отримання Агрономічною сільською радою позитивного висновку такої експертизи надано не було.
З огляду на встановлені під час розгляду справи обставини та враховуючи нормативно-правові акти, що регулюють спірні правовідносини, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги зводяться виключно до непогодження з оцінкою обставин справи, наданою судом першої інстанції.
Наразі, апеляційна скарга не містить інших обґрунтувань ніж ті, які були зазначені (наведені) у відзиві на позовну заяву та з урахуванням яких, судом вже надано оцінку встановленим обставинам справи. Обґрунтувань неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права апеляційна скарга відповідача не містить.
Підсумовуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції при вирішенні даного публічно-правового спору в повному обсязі встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку, а доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції та не дають правових підстав для скасування оскаржуваного рішення.
За практикою Європейського суду з прав людини пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (див. Руїз Торія проти Іспанії (Ruiz Toriya v. Spaine), рішення від 09.12.1994, Серія A, № 303-A, параграф 29). Водночас, відповідь суду повинна бути достатньо детальною для відповіді на основні (суттєві) аргументи сторін.
Відповідно ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Отже, ст.2 КАС України та ч.4 ст.242 КАС України вказують, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
Згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Оскільки доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції постановив оскаржуване рішення відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а тому підстави для його скасування або зміни відсутні.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
П О С Т А Н О В И В :
апеляційну скаргу Агрономічної сільської ради Вінницького району залишити без задоволення, а рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 30 серпня 2021 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України.
Постанова суду складена в повному обсязі 04 січня 2022 року.
Головуючий Біла Л.М. Судді Гонтарук В. М. Матохнюк Д.Б.
