Постанова
Іменем України
22 грудня 2021 року
м. Київ
справа № 372/3967/20
провадження № 61-15083св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В. (суддя-доповідач),
суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Хопти С. Ф., Шиповича В. В.,
учасники справи:
заявник - ОСОБА_1 ,
представник заявника - ОСОБА_2 ,
заінтересована особа - Міністерство юстиції України,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на постанову Київського апеляційного суду у складі колегії суддів: Поліщук Н. В., Андрієнко А. М., Соколової В. В., від 27 травня 2021 року.
Зміст заявлених позовних вимог
У листопаді 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою, заінтересована особа - Міністерство юстиції України, про встановлення факту, що має юридичне значення.
Заявник вказував, що з 17 березня по 24 грудня 2010 року він обіймав посаду першого заступника міністра України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи, з 24 грудня 2010 року по 02 березня 2012 року займав посаду заступника міністра України з питань надзвичайних ситуацій, виконуючого обов`язки міністра з надзвичайних ситуацій, з 02 березня 2012 року по 12 лютого 2013 року займав посаду першого заступника міністра України з питань надзвичайних ситуацій, виконуючого обов`язки міністра з надзвичайних ситуацій України, з 13 лютого 2013 року по 25 лютого 2014 року займав посаду керівника секретаріату Голови Верховної Ради України.
Заявник стверджував, що згідно практики Конституційного Суду України, Європейського суду з прав людини, зокрема у справі «Полях та інші проти України» (заява № 58812/15 та 4 інші заяви), висновків міжнародних організацій саме лише зайняття посади, щодо якої згідно із законом застосовуються обмеження, не може уважатися обґрунтованою підставою для обмеження особи у правах за відсутності доказів про протиправність її поведінки.
ОСОБА_1 вказував, що у провадженні Конституційного Суду України перебувають на розгляді подання Верховного Суду України та народних депутатів України з приводу неконституційності Закону України «Про очищення влади», проте таке провадження вже є надто тривалим, що робить такий засіб юридичного захисту неефективним та призводить до правової невизначеності через те, що Законом не визначено чіткої процедури застосування обмежень. Окрім того, в Єдиному державному реєстрі осіб, щодо яких застосовано положення Закону України «Про очищення влади», не міститься записів про нього.
Заявник зазначав, що через правову невизначеність щодо порядку та процедури застосування положень Закону України «Про очищення влади», непередбачуваність відповідних наслідків, виникла необхідність у встановленні юридичного факту щодо незастосування до нього обмежень, визначених Законом України «Про очищення влади».
Із урахуванням зазначеного, заявник просив встановити факт, що відносно нього не застосовуються обмеження, визначені Законом України «Про очищення влади».
Зміст та мотиви рішення суду першої інстанції
Рішенням Обухівського районного суду Київської області у складі судді Кравченка М. В. від 14 грудня 2020 року заяву ОСОБА_1 задоволено.
Встановлено факт, що відносно ОСОБА_1 не застосовуються обмеження, визначені Законом України «Про очищення влади» від 16 вересня 2014 року № 1682-VII.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що без аналізу індивідуальної поведінки особи неможливо встановити наявність її вини та переконатися у застосуванні до неї саме індивідуальної відповідальності. Люстраційна процедура не може бути покаранням, оскільки це прерогатива кримінального права.
Районний суд вказував, що тривалість провадження у Конституційному Суді України призвела до того, що засіб захисту права став неефективним. Суд першої інстанції також посилався на відсутність правових і фактичних підстав вважати ОСОБА_1 віднесеним до кола осіб, які своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю здійснювали заходи (та/або сприяли їх здійсненню), спрямовані на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_3 , підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини, відсутність достатніх правових і фактичних підстав для юридичної відповідальності ОСОБА_1 в аспекті порушення прав громадян протягом 2013-2014 року під час «Революції гідності», непричетність ОСОБА_1 до подій, які мали місце під час проведення мирних зібрань в контексті Закону України «Про очищення влади». Суд першої інстанції вважав, що є процесуальні підстави для встановлення юридичного факту, спрямованого на захист інтересів заявника.
Зміст та мотиви постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Київського апеляційного суду від 27 травня 2021 року
апеляційну скаргу Міністерства юстиції України задоволено частково.
Рішення Обухівського районного суду Київської області від 14 грудня 2020 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким у задоволенні заяви ОСОБА_1 , заінтересована особа Міністерство юстиції України, про встановлення факту, що має юридичне значення, відмовлено.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що районний суд дійшов передчасного висновку про задоволення заяви ОСОБА_1 , оскільки посади, які обіймав заявник, є посадами, до яких можуть бути застосовані обмеження згідно із частиною третьою статті 1 Закону України «Про очищення влади». ОСОБА_1 не включений до Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України «Про очищення влади».
Відсутність в Єдиному державному реєстрі осіб, щодо яких застосовано положення Закону України «Про очищення влади», відомостей про заявника, не дає підстав для встановлення факту, про який просить заявник.
Підстави та процедура застосування чи не застосування заборон відповідно до зазначеного Закону визначені у самому Законі. Застосування обмежень може здійснюватися на підставі відомостей про те, чи обіймала відповідна особа ту чи іншу посаду.
Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що факт, про який просить заявник, не підлягає встановленню у порядку окремого провадження.
Узагальнені доводи касаційної скарги
08 вересня 2021 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 подав
до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасуватипостанову Київського апеляційного суду від 27 травня 2021 року і залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Підставами касаційного оскарження вказаного судового рішення заявник зазначив неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і порушення норм процесуального права, вказавши, що суд апеляційної інстанції застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених
у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 червня 2018 року
у справі № 636/1324/16-ц, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 04 червня 2019 року у справі № 916/3156/17, у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 22 січня 2019 року у справі № 912/1856/16, від 14 травня 2019 року у справі № 910/11511/18, від 02 червня 2020 року у справі № 910/17792/17, від 18 березня 2021 року у справі № 911/3142/19, у постановах Верховного Суду у складі суддів Касаційного адміністративного суду від 04 червня 2020 року у справі № 817/3431/14, від 25 лютого 2021 року у справі № 679/219/20, від 12 квітня 2021 року у справі № 400/1832/20, у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 27 березня 2019 року у справі № 201/6092/17, від 20 червня 2019 року у справі № 127/2871/16-ц, від 15 квітня 2021 року у справі № 655/94/18 (пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України), а також не дослідив належним чином зібрані у справі докази й розглянув справу за відсутності заявника (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
Заявник посилається на те, що висновки апеляційного суду є суперечливими і непослідовними, оскільки суд одночасно вважав неможливим судовий захист прав та законних інтересів заявника як в порядку окремого провадження, так і в порядку позовного провадження, позбавивши заявника можливості захисту у цивільному судочинстві загалом. Висновки апеляційного суду про те, що зазначений у заяві факт не підлягає встановленню у порядку окремого провадження є безпідставними.
Заявник звертає увагу на те, що саме через правову невизначеність щодо порядку та процедури застосування положень Закону України «Про очищення влади», непередбачуваність відповідних наслідків у ОСОБА_1 виникла необхідність у встановленні юридичного факту щодо незастосування до нього обмежень, визначених вказаним нормативно-правовим актом. Апеляційний суд, переглядаючи рішення суду першої інстанції, не встановивши будь-яких нових фактичних обставин, відмовив у задоволенні заяви повністю, надавши тим самим обставинам іншу оцінку.
Заявник також наголошує на тому, що судом апеляційної інстанції при розгляді питання щодо обрання заявником ефективного способу захисту порушених прав не враховано те, що заявлена вимога спрямована на законний та ефективний спосіб захисту прав та інтересів у судовому порядку, оскільки не суперечить будь-яким нормам чинного законодавства України, спрямований на подолання непропорційних та безпідставних обмежень у зайнятті певних посад.
Особа, яка подала касаційну скаргу, вказує, що суд апеляційної інстанції порушив вимоги процесуального закону, розглянувши справу 27 травня 2021 року без участі заявника. Суд апеляційної інстанції не врахував необхідність створення умов для реалізації права особи на правничу допомогу, чим порушив конституційні права заявника. Неналежне повідомлення чи неповідомлення будь-якого з учасників справи про дату, час і місце судового засідання є підставою для безумовного скасування рішення суду.
Ухвалою Верховного Суду від 23 вересня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа - Міністерство юстиції України, про встановлення факту, що має юридичне значення.
Ухвалою Верховного Суду від 14 грудня 2021 року справу за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа - Міністерство юстиції України, про встановлення факту, що має юридичне значення, призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У поданому відзиві на касаційну скаргу Міністерство юстиції України посилається на те, що оскаржена постанова апеляційного суду є законною та обґрунтованою. Апеляційний суд правильно виходив із того, що заявлений до встановлення факт не є таким, щодо якого втрачено відомості. Факт, який просить установити заявник, не може вважатися юридичним, відтак такий факт не підлягає установленню в порядку окремого провадження. Апеляційний суд дійшов об`єктивного висновку про можливість апеляційного розгляду без участі заявника, який був обізнаний про дату і час судових засідань.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
ОСОБА_1 обіймав наступні посади:
- з 17 березня по 24 грудня 2010 року посаду першого заступника міністра України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи;
- з 24 грудня 2010 року по 02 березня 2012 року посаду заступника міністра України з питань надзвичайних ситуацій;
- з 02 березня 2012 року по 12 лютого 2013 року займав посаду першого заступника міністра України з питань надзвичайних ситуацій, виконуючого обов`язки міністра з надзвичайних ситуацій України;
- з 13 лютого 2013 року по 25 лютого 2014 року посаду керівника секретаріату Голови Верховної Ради України, з якої був звільнений з переведенням для подальшої роботи на посаді помічника-консультанта народного депутата України на підставі пункту 5 статті 36 КЗпП України.
ОСОБА_1 не включений до Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України «Про очищення влади».
Посади, які обіймав ОСОБА_1 у період з 17 березня 2010 року по 12 лютого 2013 року (перший заступник міністра України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи, заступник міністра України з питань надзвичайних ситуацій, виконуючий обов`язки міністра з надзвичайних ситуацій України) віднесені до посад, до яких можуть бути застосовані обмежувальні заходи відповідно до Закону України «Про очищення влади».
Позиція Верховного Суду
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Відповідно до пунктів 1, 4 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Відповідно до статті 1 Закон України «Про очищення влади» очищення влади (люстрація) - це встановлена цим Законом або рішенням суду заборона окремим фізичним особам обіймати певні посади (перебувати на службі) (крім виборних посад) в органах державної влади та органах місцевого самоврядування.
Очищення влади (люстрація) здійснюється з метою недопущення до участі в управлінні державними справами осіб, які своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю здійснювали заходи (та/або сприяли їх здійсненню), спрямовані на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_3 , підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини, і ґрунтується на принципах: верховенства права та законності; відкритості, прозорості та публічності; презумпції невинуватості; індивідуальної відповідальності; гарантування права на захист.
Протягом десяти років з дня набрання чинності цим Законом посади, щодо яких здійснюється очищення влади (люстрація), не можуть обіймати особи, зазначені у частинах першій, другій, четвертій та восьмій статті 3 цього Закону, а також особи, які не подали у строк, визначений цим Законом, заяви, передбачені частиною першою статті 4 цього Закону.
Особи, зазначені у частинах третій, п`ятій - сьомій статті 3 цього Закону, не можуть обіймати посади, щодо яких здійснюється очищення влади (люстрація), протягом п`яти років з дня набрання чинності відповідним рішенням суду.
Заборона, передбачена частиною третьою або четвертою цієї статті, може застосовуватися до особи лише один раз.
Застосування до особи заборони, передбаченої частиною третьою цієї статті, не є підставою для відмови від застосування заборони, передбаченої частиною четвертою цієї статті, за наявності підстав та у порядку, що визначені цим Законом.
Заборона, передбачена частинами третьою та четвертою цієї статті, не застосовується до осіб, зазначених у частинах другій - четвертій статті 3 цього Закону, які визнані учасниками бойових дій під час проведення антитерористичної операції на сході України, а також під час здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях у встановленому законодавством порядку.
Заборона, передбачена частиною третьою або четвертою цієї статті, не застосовується до осіб вищого офіцерського складу, які обіймали або обіймають посади в Міністерстві оборони України, Збройних Силах України, Державній прикордонній службі України, Національній гвардії України та інших утворених відповідно до законів військових формуваннях, якщо це обумовлено необхідністю забезпечення обороноздатності держави та за умови задоволення відповідного клопотання у порядку, визначеному цим Законом.
Міністр оборони України, Голова Державної прикордонної служби України, командувач Національної гвардії України, керівники інших військових формувань мають право вносити за погодженням з Комітетом Верховної Ради України з питань національної безпеки і оборони мотивоване клопотання до Президента України щодо незастосування до осіб, зазначених в абзаці першому цієї частини, заборони обіймати посади, щодо яких здійснюються заходи з очищення влади (люстрації).
Клопотання, передбачене абзацом другим цієї частини, може також бути внесене стосовно осіб вищого офіцерського складу, які були звільнені з займаних посад в Міністерстві оборони України, Збройних Силах України, Державній прикордонній службі України, Національній гвардії України та інших утворених відповідно до законів військових формуваннях, щодо яких було застосовано заборони, визначені частинами третьою або четвертою цієї статті.
За результатами розгляду відповідного клопотання Президент України приймає рішення. У разі задоволення відповідного клопотання особа вважається такою, щодо якої не застосовано заборони, визначені частиною третьою або четвертою цієї статті.
Рішення, дії чи бездіяльність суб`єктів владних повноважень при виконанні цього Закону оскаржуються в судовому порядку.
У відповідності до частини першої статті 2 Закон України «Про очищення влади» заходи з очищення влади (люстрації) здійснюються щодо керівників центральних органів виконавчої влади, які не входять до складу Кабінету Міністрів України, їх перших заступників, заступників, керівника центрального органу виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері цивільного захисту, їх перших заступників, заступників, а також начальницького складу органів внутрішніх справ, центрального органу виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері цивільного захисту.
Відповідно до пунктів 2, 5 частини першої статті 3 Закон України «Про очищення влади» заборона, передбачена частиною третьою статті 1 цього Закону, застосовується до осіб, які обіймали сукупно не менше одного року посаду (посади) у період з 25 лютого 2010 року по 22 лютого 2014 року керівника центрального органу виконавчої влади, першого заступника.
Також заборона застосовується до осіб, які обіймали посаду (посади) у період з 21 листопада 2013 року по 22 лютого 2014 року та не були звільнені в цей період з відповідної посади (посад) за власним бажанням: керівника центрального органу виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері цивільного захисту, першого заступника, заступника.
ОСОБА_1 у період з 25 лютого 2010 року по 22 лютого 2014 року обіймав посади (перший заступник міністра, заступник міністра, керівник секретаріату Голови Верховної Ради України). Перебування на цих посадах може бути підставою для застосування до заявника обмежень, визначених Законом України «Про очищення влади».
ОСОБА_1 просив суд встановити факт, що відносно нього не застосовуються обмеження, визначені Законом України «Про очищення влади», зокрема посилався на те, що у провадженні Конституційного Суду України тривалий час перебувають на розгляді подання Верховного Суду України та народних депутатів України з приводу неконституційності Закону України «Про очищення влади», проте тривалість конституційного провадження не дозволяє заявнику захистити свої права, призводить до правової невизначеності.
Відповідно до статті 150 Конституції України до повноважень Конституційного Суду України належить, зокрема, вирішення питань про відповідність Конституції України (конституційність): законів та інших правових актів Верховної Ради України; актів Президента України; актів Кабінету Міністрів України; правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим.
Статтею 152 Конституції України визначено, що Закони та інші акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності. Закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
Справа за конституційними поданнями Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) пункту 6 частини першої, пунктів 2, 13 частини другої, частини третьої статті 3 Закону України «Про очищення влади», 47 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) частин третьої, шостої статті 1, частин першої, другої, третьої, четвертої, восьмої статті 3, пункту 2 частини п`ятої статті 5, пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень цього закону та Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) частини третьої статті 1, пунктів 7, 8, 9 частини першої, пункту 4 частини другої статті З, пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень цього закону, знаходиться на розгляді Конституційного Суду.
Закон України «Про очищення влади» станом на сьогоднішній день є чинним, питання щодо відповідності його положень Конституції України (конституційності) на момент розгляду цієї справи Конституційним Судом України не вирішено.
Люстрація як законодавче обмеження за своєю правовою природою є відмінною від юридичної відповідальності та не може бути ототожнена з нею. Застосовані люстраційним законодавством заходи не можуть вважатися заходами юридичної відповідальності, оскільки не є санкцією за конкретне протиправне діяння. Мета їх застосування - відновлення довіри до органів державної влади, а не притягнення до відповідальності відповідних посадових осіб. Застосування встановлених Законом України «Про очищення влади» заходів потребує індивідуальної оцінки поведінки особи, до якої такі заходи застосовуються.
На спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження, поширюється юрисдикція адміністративних судів (стаття 19 Кодексу адміністративного судочинства України).
За змістом пункту 5 частини другої статті 293, частини другої статті 315 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичнезначення, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
Відповідно до частини першої статті 318 ЦПК України у заяві повинно бути зазначено: 1) який факт заявник просить встановити та з якою метою; 2) причини неможливості одержання або відновлення документів, що посвідчують цей факт; 3) докази, що підтверджують факт.
Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у пункті 1 постанови від 31 березня 1995 року № 5 «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення», в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, зокрема, якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; встановлення факту не пов`язується із наступним вирішенням спору про право.
Справи про встановлення юридичних фактів можуть бути предметом розгляду суду в порядку окремого провадження за таких умов: факти, які підлягають встановленню, повинні мати юридичний характер, тобто відповідно до закону породжувати юридичні наслідки: виникнення, зміну або припинення особистих чи майнових прав заявника; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник має довести, що не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право.
Під спором про право необхідно розуміти певний стан суб`єктивного права; спір є суть суперечності, конфлікт, протиборство сторін, спір поділяється на матеріальний і процесуальний. Таким чином, виключається під час розгляду справ у порядку окремого провадження існування спору про право, який пов`язаний з порушенням, оспорюванням або невизнанням, а також недоведенням наявності суб`єктивного права за умов, що є певні особи, які перешкоджають у реалізації такого права.
Звертаючись із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення, особа вказує мету встановлення юридичного факту, яка дає можливість зробити висновок, чи дійсно цей факт є юридичним і чи зумовлює він правові наслідки. У заяві необхідно також вказати причини неможливості одержання або відновлення документів, що посвідчують цей факт, та навести докази його існування.
В Україні визнається і діє принцип верховенства права (частина перша статті 8 Конституції України). Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).
Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.
Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод містить гарантії справедливого судочинства, одним із аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Тлумачачи закон під час його застосування до конкретних правовідносин та вирішуючи спір, суд повинен керуватися як завданням судочинства так і загальними засадами цивільного законодавства, серед яких, зокрема, визначені справедливість, добросовісність та розумність.
Законом України «Про очищення влади» передбачена процедура проведення Міністерством юстиції України відповідної перевірки щодо особи, внесення відомостей до Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України «Про очищення влади».
Деякі питання реалізації Закону України «Про очищення влади» врегульовані постановою Кабінету Міністрів України від 16 жовтня 2014 року № 563, зокрема визначено компетенцію органів державної влади та їх посадових осіб щодо проведення перевірки, оцінки належних критеріїв та складання висновків.
Рішення, дії чи бездіяльність компетентних органів державної влади підлягають оскарженню заінтересованою особою у порядку адміністративного судочинства.
У той же час, необхідно зазначити, що заявник не довів, що у зв`язку із дією положень Закону України «Про очищення влади» він зазнав негативних наслідків при реалізувати своїх прав та свобод.
Вимога про встановлення у процедурі окремого провадження фактів, пов`язаних із застосуванням Закону України «Про очищення влади», спрямована на вирішення питань проведення перевірки щодо особи, оцінки визначених вказаним Законом критеріїв у спосіб, який не відповідає положенням цього Закону, а також на втручання суду у процедурні питання, які віднесені до компетенції інших органів державної влади.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове судове рішення про відмову у задоволенні заяви про встановлення факту, що має юридичне значення по суті заявлених вимог, суд апеляційної інстанції, правильно встановивши обставини справи і належним чином надавши оцінку заявленим вимогам, дійшов загалом обґрунтованого висновку про те, що факт, який просить встановити заявник, не підлягає встановленню в порядку окремого провадження.
Однак, суд апеляційної інстанції залишив поза увагою, що неможливість встановлення факту у порядку окремого провадження має наслідком закриття провадження у цивільній справі.
Подібні висновки висловлені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 10 квітня 2019 року в справі № 320/948/18 (провадження № 14-567цс18) та Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду у постановах від 15 січня 2020 року у справі № 482/2312/18 (провадження № 61-19669св19), від 22 вересня 2021 року у справі № 591/5199/20 (провадження № 61-19527св20).
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
У відповідності до частини першої статті 414 ЦПК України судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в касаційному порядку повністю або частково з закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255та 257 цього Кодексу.
Ураховуючи наведене, оскаржене судове рішення підлягає скасуванню із закриттям провадження в справі з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої статті 255 ЦПК України.
Щодо доводів заявника про те, що розгляд справи відбувся за його відсутності, чим порушено його права на судовий захист, зокрема на професійну правничу допомогу, слід зазначити наступне.
Відповідно до пунктів 1, 6 частини другої статті 43 ЦПК України учасники справи зобов`язані: виявляти повагу до суду та до інших учасників судового процесу; виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки.
Згідно частини першої статті 44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
Встановлено, що перше судове засідання в суді апеляційної інстанції у цій справі було призначено на 26 квітня 2021 року і відкладено за клопотанням ОСОБА_1 , в якому містилось посилання на хворобу. Проте в подальшому доказів на підтвердження цієї обставини заявником апеляційному суду надано не було.
Чергове судове засідання було призначено на 27 травня 2021 року. 26 травня 2021 року ОСОБА_1 подав до апеляційного суду клопотання про відкладення розгляду справи, посилаючись на те, що має намір скористатися правовою допомогою шляхом укладення угоди із адвокатом.
Відповідно до статті 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Враховуючи те, що заявник належним чином був повідомлений про дату і час розгляду чергового засідання, не підтвердив причин неявки у перше судове засідання, враховуючи процесуальну поведінку заявника, а також те, що в останнього із моменту відкриття апеляційного провадження було достатньо часу на укладення договору про надання професійної правничої допомоги, апеляційний суд, взявши до уваги строки розгляду справи в суді апеляційної інстанції, дійшов обґрунтованого висновку про можливість розгляду справи за відсутності заявника ОСОБА_1 , визнавши причини неявки в судове засідання неповажними.
Керуючись статтями 400, 414, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 задовольнити частково.
Постанову Київського апеляційного суду від 27 травня 2021 рокуу частині вирішення по суті (відмови у задоволенні) заяви ОСОБА_1 , заінтересована особа Міністерство юстиції України, про встановлення факту, що має юридичне значення, скасувати.
Провадження у справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа Міністерство юстиції України, про встановлення факту, що має юридичне значення, закрити.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Є. В. Синельников Судді О. В. Білоконь О. М. Осіян С. Ф. Хопта В. В. Шипович
