КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
апеляційне провадження №22-ц/824/5033/2021
справа №372/3967/20
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
27 травня 2021 року м.Київ
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді-доповідача Поліщук Н.В.
суддів Андрієнко А.М., Соколової В.В.
за участю секретаря судового засідання Чепур Н.К.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду справу за апеляційною скаргою Міністерства юстиції України, поданою представником ОСОБА_1 , на рішення Обухівського районного суду Київської області від 14 грудня 2020 року, ухваленого під головуванням судді Кравченка М.В.
у справі за заявою ОСОБА_2 , заінтересована особа Міністерство юстиції України про встановлення факту, що має юридичне значення,-
встановив:
В листопаді 2020 року ОСОБА_2 звернувся із заявою, у якій просить встановити факт, що до нього не застосовуються обмеження, визначені Законом України "Про очищення влади".
Заяву обґрунтовує тим, що з 17 березня по 24 грудня 2010 року обіймав посаду першого заступника міністра України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи, з 24 грудня 2010 року по 02 березня 2010 року займав посаду заступника міністра України з питань надзвичайних ситуацій, виконуючого обов`язки міністра з надзвичайних ситуацій, з 13 лютого 2013 року по 25 лютого 2014 року займав посаду керівника секретаріату Голови Верховної Ради України.
Далі наводить практику Конституційного Суду України, Європейського суду з прав людини, зокрема у справі Полях та інші проти України (заява №58812/15 та 4 інші заяви), висновки міжнародних організацій відповідно до чого саме лише зайняття посади, щодо якої згідно із законом застосовуються обмеження, не може уважатися обґрунтованою підставою обмежувати певну особу у правах без доказів про протиправність її поведінки.
Вказує, що наразі в провадженні Конституційного Суду України перебувають на розгляді подання Верховного Суду України та народних депутатів України з приводу неконституційності Закону України "Про очищення влади", проте таке провадження вже є надто тривалим, що робить такий засіб юридичного захисту неефективним та призводить до правової невизначеності через те, що Законом не визначено чіткої процедури застосування обмежень.
Також вказує, що в Єдиному державному реєстрі осіб, щодо яких застосовано положення Закону України "Про очищення влади" не міститься записів про нього.
Заявник вказує на те, що через правову невизначеність щодо порядку та процедури застосування положень Закону України "Про очищення влади", непередбачуваності відповідних наслідків, виникла необхідність про встановлення юридичного факту щодо незастосування до нього обмежень, визначених Законом України "Про очищення влади".
Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 14 грудня 2020 року заяву задоволено, ухвалено встановити факт, що відносно ОСОБА_2 не застосовуються обмеження, визначені Законом України "Про очищення влади" від 16 вересня 2014 року №1682-VII.
Не погодившись з ухваленим рішенням, Кабінетом Міністрів України, в інтересах якого діє представник ОСОБА_1 , подано апеляційну скаргу, у якій просить рішення скасувати, провадження у справі закрити.
В апеляційній скарзі посилається на те, що заявник у зазначений ним період займав вказані посади, що є підставою для застосування до нього обмежень, прямо визначених у Законі України "Про очищення влади" та без будь-якого судового розгляду.
Зазначає, що заходи із обмеження у праві займати певні посади у визначений законом строк не є видом юридичної відповідальності.
Посилається на те, що процесуальним законом не передбачено встановлення фактів такого роду. Окрім того, зокрема, з посиланням на позицію самого заявника про непередбачуваність наслідків застосування положень Закону України "Про очищення влади", зазначає, що убачається спір про право.
В судовому засіданні представник Міністерства юстиції України доводи апеляційної скарги підтримав.
Заявник ОСОБА_2 в судове засідання не з`явився, про дату, час і місце розгляду справи повідомлений належним чином, подав заяву про відкладення розгляду справи у зв`язку із необхідністю укладення угоди з адвокатом.
Апеляційний суд ухвалив розглянути справу за відсутності заявника ОСОБА_2 , визнавши причини неявки в судове засідання неповажними. Апеляційний суд враховує, що перше судове засідання у цій справі було призначено на 26 квітня 2021 року, відкладено за клопотанням ОСОБА_2 з посиланням на хворобу, проте в подальшому доказів на підтвердження цієї обставини суду надано не було. Чергове судове засідання призначено на 27 травня 2021 року, відтак заявник мав достатньо часу з моменту відкриття апеляційного провадження для звернення за професійною правничою допомогою у разі такої потреби, разом з тим доказів на підтвердження вчинення дій, направлених на укладення угоди з адвокатом, не надано.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника скаржника, розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого по справі судового рішення, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.
Відповідно до частин 1 та 2 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Судом встановлено, що ОСОБА_2 згідно із даними трудової книжки займав наступні посади:
- з 17 березня по 24 грудня 2010 року посаду першого заступника міністра України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи,
- з 24 грудня 2010 року по 02 березня 2012 року посаду заступника міністра України з питань надзвичайних ситуацій,
- з 02 березня 2012 року по 12 лютого 2013 року займав посаду першого заступника міністра України з питань надзвичайних ситуацій, виконуючого обов`язки міністра надзвичайних ситуацій України,
- з 13 лютого 2013 року по 25 лютого 2014 року посаду керівника секретаріату Голови Верховної Ради України, з якої був звільнений порядком переведення для подальшої роботи на посаді помічника-консультанта народного депутата України на підставі пункту 5 статті 36 КЗпП України.
ОСОБА_2 не включений до Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України "Про очищення влади".
Посади, які обіймав ОСОБА_2 в період з 17 березня 2010 року по 12 березня 2013 року (перший заступник міністра України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи, заступник міністра України з питань надзвичайних ситуацій, першого заступника міністра України з питань надзвичайних ситуацій, виконуючого обов`язки міністра надзвичайних ситуацій України) віднесені до посад, до яких можуть бути застосовані обмежувальні заходи відповідно до Закону України "Про очищення влади".
Задовольняючи заяву, суд першої інстанції погодився з доводами заявника, що тривалість провадження у Конституційному Суді України зробила засіб юридичного захисту неефективним, оскільки він порушує принцип верховенства права, зокрема принцип правової визначеності. Суд також вказав про доведену відсутність правових і фактичних підстав вважати ОСОБА_2 віднесеним до кола осіб, які своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю здійснювали заходи (та/або сприяли їх здійсненню), спрямовані на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_3 , підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини, відсутність достатніх правових і фактичних підстав для юридичної відповідальності ОСОБА_2 в аспекті порушення прав громадян протягом 2013-2014 року під час "Революції гідності", непричетність ОСОБА_2 до подій, які мали місце під час проведення мирних зібрань в контексті Закону України "Про очищення влади".
Відповідно до частини 1 статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Відповідно до частин 1 та 2 статті 315 ЦПК України:
1. Суд розглядає справи про встановлення факту: 1) родинних відносин між фізичними особами; 2) перебування фізичної особи на утриманні; 3) каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню; 4) реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; 5) проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу; 6) належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім`я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім`ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; 7) народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; 8) смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; 9) смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.
2. У судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
Відповідно до статті 318 ЦПК України:
1. У заяві повинно бути зазначено:
1) який факт заявник просить встановити та з якою метою;
2) причини неможливості одержання або відновлення документів, що посвідчують цей факт;
3) докази, що підтверджують факт.
2. До заяви додаються докази, що підтверджують викладені в заяві обставини, і довідка про неможливість відновлення втрачених документів.
Встановлення фактів є особливою функцією суду, необхідною для підтвердження певної обставини як факту, про що просить заявник. Необхідність цього виникає у зв`язку із прогалиною в інформації або її відсутності, яка не дає змоги дійти остаточного висновку у питанні.
Юридичний факт це така обставина, яка існувала в певний час, але щодо якої втрачено повністю або частково які-небудь відомості чи документи, або їх неможливо було скласти, або ж обставина, про яку згідно із визначеним законом порядком допускається її існування (наприклад, пункт 9 частини 1 статті 315 ЦПК України).
Статтею 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Відповідно до змісту пункту 4.1 рішення Конституційного Суду України від 02 листопада 2004 року №15-рп/2004:
4.1. Україна є правовою державою (стаття 1 Конституції України (254к/96-ВР). Відповідно до Основного Закону України (254к/96-ВР) людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю (частина перша статті 3); права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3); права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними (стаття 21); кожен має право на повагу до його гідності (частина перша статті 28); права і свободи людини і громадянина захищаються судом (частина перша статті 55); однією з основних засад судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом (пункт 2 частини третьої статті 129).
Відповідно до частини першої статті 8 Конституції України (254к/96-ВР) в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Верховенство права - це панування права в суспільстві. Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, зокрема у закони, які за своїм змістом мають бути проникнуті передусім ідеями соціальної справедливості, свободи, рівності тощо. Одним з проявів верховенства права є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори, зокрема норми моралі, традиції, звичаї тощо, які легітимовані суспільством і зумовлені історично досягнутим культурним рівнем суспільства. Всі ці елементи права об`єднуються якістю, що відповідає ідеології справедливості, ідеї права, яка значною мірою дістала відображення в Конституції України (254к/96-ВР).
Таке розуміння права не дає підстав для його ототожнення із законом, який іноді може бути й несправедливим, у тому числі обмежувати свободу та рівність особи. Справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Зазвичай справедливість розглядають як властивість права, виражену, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню.
Верховенство права, будучи одним з основних принципів демократичного суспільства, передбачає судовий контроль над втручанням у право кожної людини на свободу.
Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує захист гарантованих Конституцією (254к/96-ВР) та законами України прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави.
Відповідно до статті 150 Конституції України до повноважень Конституційного Суду України належить: 1) вирішення питань про відповідність Конституції України (конституційність): законів та інших правових актів Верховної Ради України; актів Президента України; актів Кабінету Міністрів України; правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим; 2) офіційне тлумачення Конституції України; 3) здійснення інших повноважень, передбачених Конституцією України. Питання, передбачені пунктами 1, 2 частини першої цієї статті, розглядаються за конституційними поданнями: Президента України; щонайменше сорока п`яти народних депутатів України; Верховного Суду; Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини; Верховної Ради Автономної Республіки Крим.
Статтею 152 Конституції України визначено, що Закони та інші акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності. Закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
16 жовтня 2014 року набув чинності Закон України "Про очищення влади" від 16 вересня 2014 року №1682-VII, який є чинним.
У статті 1 цього Закону вказується наступне:
1. Очищення влади (люстрація) - це встановлена цим Законом або рішенням суду заборона окремим фізичним особам обіймати певні посади (перебувати на службі) (далі - посади) (крім виборних посад) в органах державної влади та органах місцевого самоврядування.
2. Очищення влади (люстрація) здійснюється з метою недопущення до участі в управлінні державними справами осіб, які своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю здійснювали заходи (та/або сприяли їх здійсненню), спрямовані на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_3 , підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини, і ґрунтується на принципах:
верховенства права та законності;
відкритості, прозорості та публічності;
презумпції невинуватості;
індивідуальної відповідальності;
гарантування права на захист.
3. Протягом десяти років з дня набрання чинності цим Законом посади, щодо яких здійснюється очищення влади (люстрація), не можуть обіймати особи, зазначені у частинах першій, другій, четвертій та восьмій статті 3 цього Закону, а також особи, які не подали у строк, визначений цим Законом, заяви, передбачені частиною першою статті 4 цього Закону.
4. Особи, зазначені у частинах третій, п`ятій - сьомій статті 3 цього Закону, не можуть обіймати посади, щодо яких здійснюється очищення влади (люстрація), протягом п`яти років з дня набрання чинності відповідним рішенням суду.
5. Заборона, передбачена частиною третьою або четвертою цієї статті, може застосовуватися до особи лише один раз.
6. Застосування до особи заборони, передбаченої частиною третьою цієї статті, не є підставою для відмови від застосування заборони, передбаченої частиною четвертою цієї статті, за наявності підстав та у порядку, що визначені цим Законом.
7. Заборона, передбачена частинами третьою та четвертою цієї статті, не застосовується до осіб, зазначених у частинах другій - четвертій статті 3 цього Закону, які визнані учасниками бойових дій під час проведення антитерористичної операції на сході України, а також під час здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях у встановленому законодавством порядку.
8. Заборона, передбачена частиною третьою або четвертою цієї статті, не застосовується до осіб вищого офіцерського складу, які обіймали або обіймають посади в Міністерстві оборони України, Збройних Силах України, Державній прикордонній службі України, Національній гвардії України та інших утворених відповідно до законів військових формуваннях, якщо це обумовлено необхідністю забезпечення обороноздатності держави та за умови задоволення відповідного клопотання у порядку, визначеному цим Законом.
Міністр оборони України, Голова Державної прикордонної служби України, командувач Національної гвардії України, керівники інших військових формувань мають право вносити за погодженням з Комітетом Верховної Ради України з питань національної безпеки і оборони мотивоване клопотання до Президента України щодо незастосування до осіб, зазначених в абзаці першому цієї частини, заборони обіймати посади, щодо яких здійснюються заходи з очищення влади (люстрації).
Клопотання, передбачене абзацом другим цієї частини, може також бути внесене стосовно осіб вищого офіцерського складу, які були звільнені з займаних посад в Міністерстві оборони України, Збройних Силах України, Державній прикордонній службі України, Національній гвардії України та інших утворених відповідно до законів військових формуваннях, щодо яких було застосовано заборони, визначені частинами третьою або четвертою цієї статті.
За результатами розгляду відповідного клопотання Президент України приймає рішення. У разі задоволення відповідного клопотання особа вважається такою, щодо якої не застосовано заборони, визначені частиною третьою або четвертою цієї статті.
9. Рішення, дії чи бездіяльність суб`єктів владних повноважень при виконанні цього Закону оскаржуються в судовому порядку.
До посад, які обіймав заявник, застосовуються обмеження згідно із частиною 3 статті 1 цього Закону.
Заявлений до встановлення факт не є обставиною щодо якої втрачено відомості, їх неможливо було скласти або згідно із законом допускається встановлення такого факту.
Питання застосування чи не застосування заборон відповідно до зазначеного Закону визначено прямо у самому Законі і здійснюється на підставі відомостей про те, чи обіймала відповідна особа ту чи іншу посаду.
Щодо відсутності в даних Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України "Про очищення влади" відомостей про заявника, то зазначена обставина не дає підстав для встановлення факту, про який просить заявник.
Відповідно до Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України "Про очищення влади", затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 16 жовтня 2014 року №1704/5, в редакції на дату звернення до суду із заявою, підставою для внесення Реєстратором відомостей про особу є:
надходження до Реєстратора від керівника органу (органу), до повноважень якого належить звільнення та/або ініціювання звільнення з посади осіб, до яких застосовується заборона, зазначена у частині третій статті 1 Закону України "Про очищення влади", відомостей про звільнення особи з посади у зв`язку із застосуванням такої заборони;
надходження до Реєстратора від керівника органу (органу), до повноважень якого належить звільнення та/або ініціювання звільнення з посади осіб, які перебувають на посадах, визначених у пунктах 1-10 частини першої статті 2 Закону України "Про очищення влади", інформації про неподання заяви такої особи у строк, передбачений частиною другою статті 4 Закону України "Про очищення влади" разом з відомостями про звільнення особи з посади;
надходження до Реєстратора від Державної судової адміністрації електронної копії рішення суду, яке набрало законної сили, щодо осіб, зазначених у частині четвертій статті 1 Закону України "Про очищення влади", та відомостей про особу, передбачених пунктом 4 цього розділу.
На момент набрання Законом України "Про очищення влади" чинності, заявник не обіймав посад щодо яких встановлено заборони, що може пояснювати відсутність відповідних відомостей у реєстрі.
Окрім того, в порушення пункту 1 частини 1 статті 318 ЦПК України заявник не зазначає мети встановлення факту. Тобто, не зазначено яким чином у разі встановлення факту заявник зможе реалізувати свої права та свободи. При цьому посилання на невизначеність чіткої процедури застосування обмежень відповідно до Закону України "Про очищення влади" не може розглядатися як мета встановлення факту.
Разом з тим, апеляційний суд не убачає підстав для закриття провадження у справі з мотивів наявності спору про право, оскільки даних про те, що установлення факту пов`язано із необхідністю вирішення спору про право, матеріали справи не містять.
Отже, з огляду на наведене вище, апеляційний суд дійшов висновку, що факт, який просить установити заявник, не може уважатися юридичним, відтак такий факт не підлягає установленню в порядку окремого провадження.
Відповідно до статті 376 ЦПК України порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права є підставами для скасування судового рішення та ухвалення нового рішення.
Керуючись ст.ст. 259, 268, 367, 374, 376, 381-384, 390 ЦПК України, суд, -
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу Міністерства юстиції України, подану представником ОСОБА_1 , задовольнити частково.
Рішення Обухівського районного суду Київської області від 14 грудня 2020 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким в задоволенні заяви ОСОБА_2 , заінтересована особа Міністерство юстиції України про встановлення факту, що має юридичне значення - відмовити.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, касаційна скарга на постанову може бути подана протягом тридцяти днів з дня її проголошення безпосередньо до Верховного Суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 08 червня 2021 року.
Суддя-доповідач Н.В. Поліщук
Судді А.М. Андрієнко
В.В. Соколова
