КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
1[1]
У Х В А Л А
Іменем України
02 листопада 2021 року м. Київ
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі:
головуючого: судді ОСОБА_1 ,
суддів: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду кримінальне провадження № 12019100020009384 за апеляційною скаргою захисника обвинуваченого ОСОБА_5 адвоката ОСОБА_6 на вирок Дарницького районного суду м. Києва від 01 червня 2021 року щодо
ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця міста Києва, громадянина України, раніше не судимого, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 та проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 ,
який обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України,
за участю сторін провадження:
прокурорів ОСОБА_7 , ОСОБА_8 ,
захисника ОСОБА_6
та обвинуваченого ОСОБА_5 ,
в с т а н о в и л а:
Згідно з вироком Дарницького районного суду м. Києва від 01 червня 2021 року ОСОБА_5 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України та засуджено до покарання у виді позбавлення волі строком на 3 (три) роки, з позбавленням права керувати транспортними засобами на два роки.
Цивільні позови потерпілих ОСОБА_9 та ОСОБА_10 залишено без розгляду.
Цим же вироком по справі вирішені питання щодо речових доказів та відшкодування процесуальних витрат.
Як встановлено вироком суду, ОСОБА_5 24 грудня 2019 року приблизно о 22 год. 29 хв., керуючи автомобілем марки «Mercedes-Benz» д.н.з. НОМЕР_1 по проїзній частині вул. Бориспільська зі сторони вул. Старобориспільська в напрямку вул. Привокзальна в м. Києві, зі швидкістю (104,06…112,72) км/год., перевищив допустиму швидкість встановлену у населених пунктах 50 км/ год., відволікся від керування автомобілем на пару секунд, в результаті чого несвоєчасно зреагував на появу в його полі зору автомобіля «ВАЗ 2101» д.н.з. НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_10 , який у свою чергу, виїхав на перехрестя нерівнозначних доріг: вул. Бориспільська з вул. Горбунова та зупинився, що призвело до їх зіткнення, чим порушив вимоги п.п. 12.3, 12.4 ПДР України.
Порушення вказаних пунктів ПДР України водієм ОСОБА_5 знаходиться у причинному зв`язку з наслідками, які настали в результаті ДТП, а саме: заподіянні пасажирам автомобіля «ВАЗ 2101» середнього ступеня тяжкості тілесних ушкоджень: ОСОБА_11 у виді закритої травми лівої кістки перелом голівки 5 плюснової кістки зі зміщенням уламків, розрив сухожилків розгиначів 3-4 пальців; ОСОБА_12 у виді закритої травми шийного відділу хребта перелом дуги третього шийного хребця справа зі зміщенням; заподіянні водію ОСОБА_10 середнього ступеня тяжкості та тяжких тілесних ушкоджень у виді закритої черепно-мозкової травми забій головного мозку з формуванням вогнищ геморагічних забоїв в обох скроневих долях, внутрішньо-мозкової гематоми лобної долі справа, субарахноідальний крововилив, субдуральні нашарування лівої скроневої ділянки, внутрішньо-шлуночків крововилив, субдаральна гідромас над лівою лобно-скроневою ділянкою, контузія правого ока середнього ступеню з трофічним кератитом рогівки та екзофтальмом, забійні рани лобної ділянки. підбородкової ділянки, садна та закрита травма грудної клітки забій обох легень, перелом 4 ребра зліва.
Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, захисник обвинуваченого ОСОБА_5 адвокат ОСОБА_6 подав апеляційну скаргу, в якій просить вирок Дарницького районного суду м. Києва від 01 червня 2021 року щодо ОСОБА_5 змінити. Призначити ОСОБА_5 за ч. 2 ст. 286 КК України покарання у виді 3 років позбавлення волі, без позбавлення права керувати транспортними засобами. На підставі ст. 75 КК України звільнити ОСОБА_5 від відбування покарання з іспитовим строком 2 роки, з покладенням на нього обов`язків, визначених ст. 76 КК України. Закрити провадження за цивільним позовом потерпілого ОСОБА_12 до ОСОБА_5 про відшкодування матеріальної і моральної шкоди на підставі поданої ним заяви від 31.05.2021 року про відмову від позову.
Крім цього, захисник просить прийняти до уваги його заперечення проти ухвали Дарницького районного суду м. Києва від 12 квітня 2021 року про призначення кримінального провадження до судового розгляду, яка окремому оскарженню не підлягає та вирішити скаргу в цій частині із застосуванням ч. 2 ст. 404 КПК України.
Не оспорюючи фактичні обставини вчинення кримінального правопорушення, доведеність вини обвинуваченого у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення та кваліфікацію його дій, захисник посилається на невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого внаслідок суворості.
В обґрунтування поданої апеляційної скарги, апелянт посилається на те, що визнаючи винним ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України та призначаючи покарання у межах санкції вказаної статті, суд першої інстанції не в повній мірі врахував вчинення обвинуваченим, хоча і тяжкого злочину, але який характеризується необережною формою вини; обставини, які пом`якшують його покарання, а саме щире каяття, часткове відшкодування шкоди потерпілому ОСОБА_10 ; молодий вік обвинуваченого; відсутність негативних характеристик щодо його особи; перше притягнення до кримінальної відповідальності; відсутність обставин, що обтяжують покарання.
Крім того, захисник звертає увагу на те, що суд першої інстанції при вирішенні справи та постановлені вироку безпідставно не прийняв до уваги інші дані та докази, які характеризують особу обвинуваченого ОСОБА_5 , що впливає на призначення покарання, а саме ОСОБА_5 оплачував за лікування потерпілого ОСОБА_10 та за подальші реабілітаційні і відновлювальні процедури потерпілого, купував ліки, медичні препарати, необхідне обладнання для лікування, перебування у платній палаті, допомога коштами, тобто після ДТП, ОСОБА_13 здійснив виплат на користь потерпілого ОСОБА_10 , на суму, приблизно, 140000,00 грн., при цьому потерпілий ОСОБА_10 дані обставини, в судовому засіданні не заперечував.
Зокрема, під час розгляду кримінального провадження судом першої інстанції були досліджені подані стороною захисту докази товарні та касові чеки, що підтверджують факт здійснення ОСОБА_5 оплати за лікування ОСОБА_10 на загальну суму 64064, 15 грн., однак належних висновків суд не зробив.
Щодо заявлених цивільних позовів та їх вирішення місцевим судом, захисник вважає, суд мав прийняти рішення про закриття справи в частині цивільного позову потерпілого ОСОБА_12 , але прийняв необґрунтоване рішення про залишення позову без розгляду. Зважаючи на заяву потерпілого ОСОБА_12 про відмову від позову, суд, на думку захисника, не мав правових підстав для прийняття рішення про залишення позовної заяви без розгляду, оскільки необхідно було прийняти рішення про закриття провадження у справі в частині цивільного позову.
Крім того, апелянт, зауважує на те, що оскаржуваний вирок суду не містить жодних обґрунтувань та наведення будь-яких мотивів щодо застосування до обвинуваченого покарання з реальним позбавленням волі та чому саме ізоляція ОСОБА_5 від суспільства є необхідною мірою для виправлення останнього чи попередження вчинення ним інших злочинів.
Також, на думку захисника, висновки суду щодо призначення додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами на строк 2 роки, є необґрунтованими, оскільки ОСОБА_5 за фахом та працевлаштуванням є водієм, працює в ТОВ «РСК ВУД ЄКСПОРТ», позбавлення судом права керування транспортними засобами унеможливить ОСОБА_5 працювати на підприємстві та призведе до трати ним роботи, а відтак і заробітку.
На думку апелянта, позитивні дані про особу обвинуваченого, наявність пом`якшуючих покарання обставин, відсутність обтяжуючих обставин, у своїй сукупності в достатній мірі впливають на зниження суспільної небезпечності особи обвинуваченого, а так само істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, і дають підстави для призначення покарання в межах санкції ч. 2 ст. 286 КК України, але не надто суворе, зі звільненням від відбування призначеного покарання з іспитовим строком.
Окрім цього, не погоджуючись з ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 12.04.2021 року про призначення кримінального провадження до розгляду на підставі наданого суду обвинувального акту, захисник звертає увагу на те, що в реєстрі матеріалів досудового розслідування, відсутні відомості про відновлення досудового розслідування у кримінальному провадженні № 12019100020009384 після винесення судом 19.02.2021 ухвали про повернення обвинувального акту прокурору, а отже досудове розслідування не відновлювалось, а тому, як вважає захисник, складений слідчим і затверджений прокурором 18.03.2021 відносно ОСОБА_5 обвинувальний акт складений і затверджений з порушенням норм КПК України, не може мати правових наслідків, фактично є нікчемним і на підставі такого обвинувального акту не може бути призначено судовий розгляд кримінального провадження.
Заслухавши доповідь судді-доповідача; пояснення обвинуваченого та його захисника, які підтримали апеляційну скаргу останнього та просили її задовольнити; пояснення прокурора, який заперечував проти задоволення апеляційної скарги захисника та просив залишити вирок суду без змін; провівши судові дебати; вислухавши останнє слово обвинуваченого; перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи апеляційної скарги захисника, колегія суддів вважає, що вказана скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступних підстав.
Так, висновки суду першої інстанції про доведеність вини ОСОБА_5 у порушенні правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило потерпілим тяжкого тілесного ушкодження та середньої тяжкості тілесних ушкоджень, тобто у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, за обставин, викладених у вироку, є обґрунтованими, відповідають фактичним обставинам кримінального провадження та підтверджуються наявними в ньому доказами, які, в силу вимог ч. 3 ст. 349 КПК України, судом не досліджувались, оскільки ці обставини ніким не оспорювалися.
Порушень при вирішенні судом першої інстанції питання щодо недоцільності дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються, колегія суддів не вбачає, а тому ці обставини, як і правова кваліфікація дійОСОБА_5 , не є предметом апеляційного розгляду, у зв`язку з чим, відповідно до ч. 1 ст. 404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає вирок суду лише в межах поданої захисником обвинуваченого апеляційної скарги, а саме в межах призначеного ОСОБА_5 покарання.
Вирішуючи питання про обрання обвинуваченому ОСОБА_5 покарання, суд першої інстанції, посилаючись на ст.ст. 50, 65 КК України, як зазначено у вироку, врахував тяжкість вчиненого кримінального правопорушення, яке, відповідно до вимог ст. 12 цього Кодексу, відноситься до тяжких злочинів; обставини вчинення злочину; надані суду дані про особу обвинуваченого, який працює та позитивно характеризується за місцем роботи, не судимий, не перебуває на обліку у лікарів нарколога та психіатра, часткове відшкодування шкоди потерпілому ОСОБА_14 , щире каяття у вчиненому, що визнано судом обставиною, яка помякшує покарання та відсутність обставин, що обтяжують покарання.
З урахуванням наведених обставин, суд першої інстанції дійшов висновку, що ОСОБА_5 необхідно призначити покарання у виді позбавлення волі в мінімальних межах, передбачених санкцією ч. 2 ст. 286 КК України.
Приймаючи до уваги, що санкцією ч. 2 ст. 286 КК України передбачено додаткове покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами або без такого, суд, ураховуючи дані про особу обвинуваченого, які не зменшують його суспільної небезпеки та вчиненого ним кримінального правопорушення, а також те, що в результаті порушення ним ПДР України спричинені тяжкі наслідки потерпілому, визнав за необхідне призначити ОСОБА_5 додаткове покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами.
Крім цього, враховуючи конкретні обставини вчиненого злочину та його наслідки, а саме те, що ОСОБА_5 допустив грубі порушення Правил дорожнього руху, керуючи транспортним засобом з перевищенням швидкості руху у межах населеного пункту, що призвело до заподіяння трьом особам тілесних ушкоджень, істотність вимушених змін у життєвих стосунках потерпілих та їх думки щодо призначення обвинуваченому найсуворішого покарання, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для застосування до ОСОБА_5 положень ст. 75 КК України та його звільнення від відбування покарання з випробуванням, про що просили в судових дебатах захисник та прокурор.
Перевіряючи оскаржуване судове рішення в межах доводів апеляційної скарги захисника, колегія суддів погоджується з тим, що при призначенні ОСОБА_5 покарання, суд першої інстанції не в повній мірі врахував усі обставини вчиненого ним кримінального правопорушення, дані про його особу та обставини, що пом`якшують покарання, внаслідок чого допустив неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, а саме не застосував закон, який підлягав застосуванню, що, відповідно до вимог ст. 409 КПК України, є підставою для зміни судового рішення.
Зокрема, незважаючи на те, що призначене судом ОСОБА_5 покарання за ч. 2 ст. 286 КК України, як за своїм видом, так і розміром, відповідає ступеню тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення та особі обвинуваченого, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для застосування до нього ст. 75 КК України, в частині звільнення від відбування основного покарання з випробуванням, виходячи з наступного.
Як прямо передбачено ч. 1 ст. 65 КК України, суд призначає покарання у межах, установлених у санкції відповідної частини статті Особливої частини цього Кодексу, в даному випадку ч. 2 ст. 286, відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу, а також враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.
При цьому, як обґрунтовано зазначено в оскаржуваному вироку, злочин, передбачений ст. 286 КК України, є злочином публічного, а не приватного обвинувачення, а тому думка потерпілих щодо виду та розміру покарання, так само як і щодо звільнення чи не звільнення обвинуваченого від відбування покарання з випробуванням, сама по собі, не є вирішальною та не має визначального значення для призначення покарання, оскільки при вирішенні цього питання суд повинен керуватися загальними засадами призначення покарання.
У зв`язку з цим, посилання у вироку суду на відсутність підстав для застосування до ОСОБА_5 положень ст. 75 КК України, не може бути визнане обґрунтованим, з огляду на таке.
Відповідно до вимог, передбачених ч. 1 ст. 75 КК України, при призначенні покарання у виді позбавлення волі на строк не більше пяти років, якщо суд, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення особи від відбування покарання з випробуванням, крім випадків засудження за порушення правил дорожнього руху або експлуатації транспортного засобу, які керували транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого спяніння або перебували під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
У матеріалах кримінального провадження відсутні, а вироку суду не наведено будь-яких обставин, які б прямо забороняли або могли служити перешкодою для застосування до ОСОБА_5 положень ст. 75 КК України та не дозволяли суду, з урахуванням тяжкості кримінального правопорушення, особи винного та інших обставин справи, зробити висновок про можливість виправлення засудженого без відбування покарання.
Що ж стосується посилань суду в оскаржуваному вироку на те, що ОСОБА_5 допустив грубі порушення Правил дорожнього руху, керуючи транспортним засобом з перевищенням швидкості руху у межах населеного пункту, що призвело до заподіяння трьом особам тілесних ушкоджень та істотності вимушених змін у житті потерпілих, то вони, на думку колегії суддів, не можуть мати істотного впливу на можливість чи не можливість виправлення засудженого, а повинні і фактично були враховані судом при застосуванні до обвинуваченого додаткового покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами.
Приймаючи до уваги ступінь тяжкості вчиненого обвинуваченим кримінального правопорушення, яке характеризується необережною формою вини, дані про його особу, які наведені у вироку та на які захисник обвинуваченого посилається у своїй апеляційній скарзі, а також наведені вище обставини, які пом`якшують його покарання та відсутність обставин, які б його обтяжували, колегія суддів дійшла висновку про те, що виправлення ОСОБА_5 можливе без відбування основного покарання, а тому він може бути звільнений від відбування основного покарання з випробуванням, на підставі ст. 75 КК України, якщо протягом визначеного судом іспитового строку не вчинить нового кримінального правопорушення та виконає покладені на нього обов`язки.
При цьому, колегія суддів вважає за необхідне встановити обвинуваченому ОСОБА_5 іспитовий строк тривалістю два роки.
Разом з цим, колегія суддів не вбачає достатніх підстав для задоволення апеляційної скарги та зміни вироку в частині застосування до ОСОБА_5 додаткового покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами на два роки, а також прийнятого судом рішення за цивільним позовом потерпілого ОСОБА_12 , оскільки вважає судове рішення в цій частині законним та обґрунтованим.
Таким чином, за наслідками розгляду апеляційної скарги захисника обвинуваченого, колегія суддів дійшла висновку про необхідність її часткового задоволення та зміни вироку Дарницького районного суду м. Києва від 01 червня 2021 року щодо ОСОБА_5 в частині призначеного йому покарання та застосування до нього ст. 75 КК України, а саме його звільнення від відбування основного покарання з випробуванням.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 376, 405, 407, 408, 418 та 419 КПК України, колегія суддів,
п о с т а н о в и л а:
Апеляційну скаргу захисника обвинуваченого ОСОБА_5 адвоката ОСОБА_6 задовольнити частково.
Вирок Дарницького районного суду м. Києва від 01 червня 2021 року, ухвалений щодо ОСОБА_5 змінити в частині призначеного покарання.
На підставі ст. 75 КК України, звільнити ОСОБА_5 від відбування призначеного основного покарання з випробуванням, встановивши іспитовий строк на два роки.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 76 КК України, покласти на ОСОБА_5 такі обов`язки: періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання або роботи.
У решті вирок суду щодо ОСОБА_5 залишити без змін.
Ухвала Київського апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до суду касаційної інстанції протягом трьох місяців з дня проголошення судового рішення судом апеляційної інстанції.
Судді: _____________ _____________ _____________
( ОСОБА_1 ) ( ОСОБА_2 ) ( ОСОБА_3 )
Номер справи : 753/6486/21
Номер провадження : 11-кп/824/3312/2021
Категорія: ч. 2 ст. 286 КК України
Головуючий у 1-й інстанції - суддя ОСОБА_15
Доповідач - суддя ОСОБА_1
