Постанова
Іменем України
17 лютого 2022 року
м. Київ
Справа № 9901/119/21
Провадження № 11-448заі21
Велика Палата Верховного Суду у складі:
головуючої Рогач Л. І.,
судді-доповідача Гриціва М. І.,
суддів Анцупової Т. О., Власова Ю. Л., Григор`євої І. В., Єленіної Ж. М., Желєзного І. В., Золотнікова О. С., Катеринчук Л. Й., Крет Г. Р., Лобойка Л. М., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Ситнік О. М., Ткача І. В., Штелик С. П.,
за участю: секретаря судового засідання Біляр Л. В.,
позивача - ОСОБА_1 ,
представника відповідача -Цуцкірідзе І. Л., в режимі відеоконференції,
розглянула у судовому засіданні апеляційну скаргу Вищої ради правосуддя (далі - ВРП, Рада) на рішення Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 21 вересня 2021 року (судді Жук А. В., Данилевич Н. А., Єресько Л. О., Мартинюк Н. М., Мельник-Томенко Ж. М.) в адміністративній справі № 9901/119/21 за позовом ОСОБА_1 до ВРП про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії та
ВСТАНОВИЛА:
Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування
1. У квітні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду як суду першої інстанції з позовом, в якому просив:
- визнати протиправними дії ВРП щодо відмови у надсиланні йому запитуваних документів в електронному вигляді;
- зобов`язати ВРП надати запитувані ним документи в електронному форматі безкоштовно.
2. Вимоги обґрунтовував тим, що він звернувся до ВРП із запитом про надання інформації щодо уніфікованого підходу цього органу до встановлення вини судді (умислу чи недбалості), проведення моніторингу дисциплінарної практики тощо.
3. У відповідь Рада повідомила, що запитувана інформація міститься у трьох аналітичних звітах (висновках) моніторингу дисциплінарної практики ВРП на 176 сторінках. До відповіді долучила 10 сторінок одного із вказаних звітів безкоштовно, а щодо надання решти сторінок наказала здійснити відшкодування витрат на копіювання та друк на суму 753 грн 64 коп. Розрахунок проводила на підставі розміру фактичних витрат на копіювання та друк документів, що надаються за запитами на інформацію, розпорядником якої є ВРП, затвердженого наказом голови Ради від 29 січня 2020 року № 7/0/1-20.
4. Вважає, що відповідач порушив його право на безкоштовне отримання інформації, оскільки ВРП зобов`язана надати інформацію у формі (форматі), обраному запитувачем інформації, а саме шляхом надсилання на електронну адресу позивача.
Рух справи та короткий зміст рішення суду попередньої інстанції
5. Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду рішенням від 21 вересня 2021 року позов задовольнив.
6. Рішення мотивував тим, що право на доступ до публічної інформації гарантується обов`язком розпорядників інформації надавати та оприлюднювати інформацію. ОСОБА_1 звернувся до ВРП із запитом надати інформацію, якою вона відає та яка міститься на паперових носіях, з проханням надіслати її в електронному (цифровому) форматі.
7. Також суд встановив, що Звіт за результатами моніторингу дисциплінарної практики Вищої ради правосуддя щодо суддів за 2017 рік, підготовлений в рамках проекту Ради Європи «Підтримка впровадженню судової реформи в Україні», а також Звіт за результатами моніторингу рішень Вищої ради правосуддя та її Дисциплінарних палат, ухвалених протягом 2018 року і першого півріччя 2019 року, у контексті стандартів та рекомендацій Ради Європи (підготовлений в рамках проекту «Підтримка виконання Україною рішень Європейського суду з прав людини») створено в електронному вигляді, що спростовує доводи відповідача про необхідність виготовлення електронних копій зазначених аналітичних звітів.
8. Особа має право на власний розсуд обирати форму копій документів, які вона запитує, а саме отримати їх в електронній формі (шляхом сканування), що є можливим та, враховуючи технічні можливості, не покладає на розпорядника інформації надмірний тягар.
9. Таким чином, відмова ВРП надати копії запитуваних документів в електронному вигляді безкоштовно порушує право запитувача на отримання інформації та вибір форми надання такої інформації.
Короткий зміст та обґрунтування наведених в апеляційній скарзі вимог
10. ВРП не погодилася з рішенням суду першої інстанції і подала апеляційну скаргу, у якій просить скасувати це рішення та постановити нове - про відмову у задоволенні позовних вимог.
11. Вважає, що судовий розгляд справи не був спрямований на забезпечення повного, всебічного та об`єктивного з`ясування обставин у справі, що виразилося в нез`ясуванні в повній мірі всіх обставин, які мають значення для справи, що є підставою для скасування оскаржуваного рішення суду.
12. Апелянт указує, що суд першої інстанції надав перевагу доказам позивача, натомість не надав значення тому, що обов`язок запитувача інформації оплатити витрати на копіювання або друк, виготовлення цифрових копій шляхом сканування документів, що надаються, передбачено чинними законодавством. Тому дії ВРП не містять ознак протиправності.
Рух апеляційної скарги
13. Велика Палата Верховного Суду (далі - Велика Палата) ухвалою від 15 листопада 2021 року відкрила апеляційне провадження в зазначеній справі, а ухвалою від 30 листопада 2021 року призначила до розгляду в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
14. У судовому засіданні представник відповідача підтримав доводи апеляційної скарги, покликався на наведені в ній аргументи й просив їх задовольнити.
15. Позивач просив рішення суду першої інстанції залишити без змін.
16. Велика Палата Верховного Суду заслухала пояснення сторін, дослідила матеріали справи і дійшла висновку про таке.
Обставини справи, установлені судом першої інстанції
17. 14 лютого 2021 року ОСОБА_1 на електронну адресу ВРП надіслав запит про доступ до публічної інформації, яка стосувалася опублікованого на офіційному вебсайті цього органу повідомлення від 10 лютого 2021 року такого змісту: «ВРП спростовує безпідставні звинувачення в упередженості під час розгляду дисциплінарних скарг».
18. У цьому запиті позивач просив:
- повідомити - вказане повідомлення на сайті ВРП є позицією ВРП чи лише підрозділу, який відповідальний за ведення сайту ВРП;
- повідомити - це повідомлення погоджувалось із керівництвом чи іншими членами ВРП. Якщо так, то з ким і у якій формі;
- повідомити, у якому документі чи будь-якому іншому джерелі можна ознайомитись з уніфікованим підходом Ради до встановлення вини судді (умислу чи недбалості) у порушеннях у згадуваних у публікаціях категоріях справ чи інших категоріях справ. Чи інформація про такий уніфікований підхід публікувалась на сайті ВРП, якщо так, то в яких публікаціях;
- повідомити всі дати (періоди) проведення експертного моніторингу дисциплінарної практики, що проводиться громадськими організаціями за участю членів Ради. Вказати, які громадські організації та члени ВРП проводять цей моніторинг;
- надати електронні копії документів (висновків), складених за результатами експертного моніторингу дисциплінарної практики, що проводяться громадськими організаціями за участю членів Ради, а також повідомити, де і коли ці документи були опубліковані;
- повідомити, на підставі чого ВРП встановила, що згадувані у публікації матеріали є завідомо неправдивими і що їх метою є дезінформація громадськості та підрив авторитету правосуддя. Чи ВРП зверталась до відповідних органів з метою розслідування цих фактів, оскільки оприлюднені висновки свідчать про ймовірні ознаки злочину у діях авторів матеріалів.
19. Таку інформацію позивач бажав отримати в електронному вигляді шляхом надсилання на його електронну адресу.
20. Листом від 22 лютого 2021 року Рада повідомила, що запитувана ним інформація про те, «чи вказане повідомлення на сайті ВРП є позицією ВРП чи лише підрозділу, який відповідальний за ведення сайту ВРП», «у якому документі чи будь-якому іншому джерелі можна ознайомитись з уніфікованим підходом ВРП до встановлення вини судді (умислу чи недбалості)», а також «чи інформація про такий уніфікований підхід ВРП публікувалась на сайті ВРП» за своїм змістом потребує надання відповідних пояснень щодо конкретних обставин та необхідності надання роз`яснення (шляхом проведення аналітичної роботи), що не охоплюється вимогами Закону України від 13 січня 2011 року № 2939-VI «Про доступ до публічної інформації» (далі - Закон про доступ до публічної інформації). Крім того, вказала, що не вбачається за можливе надати інформацію «де і коли документи (висновки), складені за результатами експертного моніторингу дисциплінарної практики, були опубліковані», оскільки її не відображено та не задокументовано на будь-яких носіях ВРП.
21. Також зазначила, що відповідно до положень Порядку оприлюднення інформації на інтернет-ресурсах ВРП, затвердженого рішенням Ради від 28 травня 2020 року № 1606/0/15-20, інформація, яка стосується її діяльності, оприлюднюється на офіційному веб-сайті після погодження з головою ВРП та/або заступником голови Ради. При цьому відповідачем зазначено, що у структурі секретаріату ВРП є відділ комунікаційної діяльності (прес-офіс ВРП), що здійснив опублікування згаданої публікації (повідомлення); інформація щодо форми погодження публікацій / повідомлень з метою їх опублікування на вебсайті Ради не створена, не відображена на будь-яких носіях ВРП, через що не вбачається можливим її надати.
22. Стосовно питання про проведення експертного моніторингу дисциплінарної практики (із зазначенням дат / періодів, назв громадських організацій та членів ВРП) ВРП проінформувала, що експертами Сергієм Верлановим (кандидат юридичних наук, адвокат) та Яриною Удалою (координатор законопроектної роботи Всеукраїнської неурядової організації «Асоціація правників України») в рамках проекту Ради Європи «Підтримка впровадженню судової реформи в Україні» підготовлено Звіт за результатами моніторингу дисциплінарної практики Вищої ради правосуддя щодо суддів на 2017 рік. Відповідно до грантової угоди між Радою Європи в рамках проекту «Підтримка виконання Україною рішень Європейського суду з прав людини», який фінансується Фондом з прав людини і впроваджується Департаментом правосуддя та правового співробітництва Ради Європи, та Всеукраїнською громадською організацією «Асоціація правників України» підготовлено Звіт за результатами моніторингу рішень Вищої ради правосуддя та її Дисциплінарних палат, ухвалених протягом 2018 року і першого півріччя 2019 року, у контексті стандартів та рекомендацій Ради Європи. У межах програми USAID «Нове правосуддя» був підготовлений аналітичний звіт «Дисциплінарна відповідальність суддів: практика Вищої ради правосуддя 2017-2018 років і проблемні питання» (автор - Громадська організація «Інститут прикладних гуманітарних досліджень»).А
23. До відповіді було долучено безоплатно 10 сторінок запитуваної інформації (Аналітичного звіту «Дисциплінарна відповідальність суддів: практика Вищої ради правосуддя 2017-2018 років і проблемні питання») разом з рахунком для здійснення оплати витрат на копіювання або друк документів. Повідомлено про необхідність сплатити кошти за виготовлення 166 аркушів, покликаючись на частину другу статті 21 Закону про доступ до публічної інформації та наказ голови ВРП від 29 січня 2020 року №7/0/20, яким затверджено розмір фактичних витрат на копіювання або друк документів (в тому числі шляхом виготовлення цифрових копій документів шляхом сканування), що надаються за запитами на інформацію, розпорядником якої є Рада.
24. Не погоджуючись із такими діями ВРП, ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом.
ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ
25. Відповідно до матеріалів справи встановлено, що ОСОБА_1 надіслав електронною поштою до ВРП запит на доступ до публічної інформації, яка стосується діяльності цього органу, пов`язаного з постановленням ним та її Дисциплінарними палатами рішень, у контексті стандартів та рекомендацій Ради Європи, та вказав електронну пошту для надання цієї інформації.
26. ВРП частину запитуваної інформації не надала, водночас зазначила, що інформації, яка відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях, передбачає виготовлення копій документів обсягом більш як 10 сторінок, потребує здійснення оплати витрат особою, яка звернулась із запитом.
27. При вирішенні спірних відносин судам слід керуватися Конституцією України, Законом про доступ до публічної інформації, а також застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ, Суд) щодо питань доступу до інформації як джерело права.
28. У статті 10 Конвенції зазначено, що кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Ця стаття не перешкоджає державам вимагати ліцензування діяльності радіомовних, телевізійних або кінематографічних підприємств. Здійснення цих свобод, оскільки воно пов`язане з обов`язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки, для запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров`я чи моралі, для захисту репутації чи прав інших осіб, для запобігання розголошенню конфіденційної інформації або для підтримання авторитету і безсторонності суду.
29. Таким чином, у положеннях частини першої статті 10 Конвенції проголошується ряд свобод. Зокрема, право на свободу вираження своїх поглядів включає не тільки свободу дотримуватися своєї думки, тобто не переслідуватися за свої переконання, але також можливість вільно отримувати і розповсюджувати інформацію та ідеї. Принциповий момент в реалізації права на свободу вираження поглядів полягає в тому, що таке право може мати транскордонний характер. При цьому автори Конвенції не виставляли ніяких умов щодо того, хто саме може брати участь у розповсюдженні інформації. Таким чином, це може бути будь-який громадянин країни, яка є учасницею Конвенції.
30. Разом із тим норми частини другої статті 10 Конвенції встановлюють певні обмеження щодо свободи вираження поглядів. Але такі обмеження можуть бути пов`язані лише з шістьма моментами, а саме: 1) захист інтересів національної безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки; 2) запобігання заворушенням чи злочинам; 3) охорона здоров`я чи моралі; 4) захист репутації чи прав інших осіб; 5) запобігання розголошенню конфіденційної інформації; 6) підтримання авторитету і безсторонності суду.
31. Кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Ця стаття не перешкоджає державам вимагати ліцензування діяльності радіомовних, телевізійних або кінематографічних підприємств.
32. Здійснення цих свобод, оскільки воно пов`язане з обов`язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки, для запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров`я чи моралі, для захисту репутації чи прав інших осіб, для запобігання розголошенню конфіденційної інформації або для підтримання авторитету і безсторонності суду.
33. У практиці ЄСПЛ склався уже усталений підхід, що доступ до публічної інформації охороняється статтею 10 Конвенції.
34. Так у справі «Співдружність Матерів Південної Чехії проти Республіки Чехія» (Sdruzeni Jihoceske Matky v. Czech Republic, заява № 19101/03) ЄСПЛ визнав, що відмова надати на запит інформацію з боку державних органів була формою втручання у право на свободу одержувати інформацію, і тому цей випадок повинен розглядатися на предмет дотримання вимог статті 10 Конвенції.
35. Підтвердженням включення питань доступу до інформації до обсягу статті 10 є також справа «Угорське об`єднання громадських свобод проти Угорщини» (Tarsasag a Szabadsagjogokert v. Hungary, заява № 37374/05), в якій ЄСПЛ зазначив, що «…Суд нещодавно наблизився до ширшого розуміння поняття «свобода одержувати інформацію»… і відповідно до визнання права на доступ до інформації». ЄСПЛ також підкреслив, що запитана інформація була вже готова і могла бути надана. Водночас на державі лежав обов`язок не перешкоджати суспільному рухові такої інформації. Європейський суд одноголосно прийняв рішення про те, що у цій справі держава Угорщина вчинила порушення статті 10 Конвенції.
36. У справі «Кенеді проти Угорщини» (Kenedi v. Hungary, заява № 31475/05) пан ОСОБА_3 , угорський історик, подав запит до Міністерства внутрішніх справ, щоб отримати певні документи для створення і публікації нової історичної праці. Вирішуючи справу, ЄСПЛ дійшов висновку, що відмова надати інформацію хоч і переслідувала легітимну мету (захист національної безпеки), але не була передбачена законом. Отже, суд визнав порушення статті 10 Конвенції.
37. У справі «Молодіжна ініціатива з прав людини проти Сербії» (Youth Initiative for Human Rights v. Serbia, заява № 48135/06) ЄСПЛ підкреслив, що «концепція «свободи отримувати інформацію» включає право доступу до інформації»; «коли неурядова організація займається справами громадського інтересу, як у випадку цього заявника, вона виконує роль громадського «сторожового пса» і має таку ж важливість, як ЗМІ» - ця теза також є важливою у цьому рішенні. Зауваживши, що відносно заявника «мало місце втручання у його право на свободу вираження» і що таке втручання суперечило національному законодавству Сербії, суд визнав порушення статті 10 Конвенції.
38. У рішення в справі «Угорський Гельсінський комітет проти Угорщини» (Magyar Helsinki Bizottsag v. Hungary, заява № 18030/11) Велика Палата ЄСПЛ узагальнила практику Суду у справах із доступу до публічної інформації та виокремив такі чотири порогові критерії, відповідно до яких обмеження доступу до інформації може оцінюватися як втручання у реалізацію свободи вираження поглядів: 1) мета запиту на інформацію (розкриття інформації повинно надати доступ до питань, що становлять суспільний інтерес і тим самим забезпечити участь в управлінні державними справами); 2) характер запитуваної інформації (інформація повинна становити предмет загального суспільного інтересу); 3) роль запитувача інформації у її наступній передачі громадськості (критерій діє змогу встановити, чи особа бажає отримати доступ до інформації з метою інформування громадськості в якості «сторожового пса» демократії); 4) стан готовності та доступності запитуваної інформації (критерій дозволяє оцінити, чи може відмова в наданні інформації вважатись втручанням у свободу отримувати та передавати інформацію).
39. Так само стаття 34 Конституції України встановлює, що кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань. Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір.
40. Згідно зі статтею 1 Закону про доступ до публічної інформації публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб`єктами владних повноважень своїх обов`язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом. Публічна інформація є відкритою, крім випадків, встановлених законом.
41. Статтею 3 вказаного Закону передбачено, що право на доступ до публічної інформації гарантується: 1) обов`язком розпорядників інформації надавати та оприлюднювати інформацію, крім випадків, передбачених законом; 2) визначенням розпорядником інформації спеціальних структурних підрозділів або посадових осіб, які організовують у встановленому порядку доступ до публічної інформації, якою він володіє; 3) максимальним спрощенням процедури подання запиту та отримання інформації; 4) доступом до засідань колегіальних суб`єктів владних повноважень, крім випадків, передбачених законодавством; 5) здійсненням парламентського, громадського та державного контролю за дотриманням прав на доступ до публічної інформації; 6) юридичною відповідальністю за порушення законодавства про доступ до публічної інформації.
42. Право на доступ до публічної інформації гарантується, зокрема, обов`язком розпорядників інформації надавати та оприлюднювати інформацію, крім випадків, передбачених законом, визначенням розпорядником інформації спеціальних структурних підрозділів або посадових осіб, які організовують у встановленому порядку доступ до публічної інформації, якою він володіє (пункти 1 та 2 частини першої статті 3 Закону про доступ до публічної інформації). Доступ до інформації забезпечується, зокрема, шляхом надання інформації за запитами на інформацію (пункт 2 частини першої статті 5 Закону про доступ до публічної інформації).
43. Розпорядниками інформації для цілей цього Закону визнаються, зокрема, суб`єкти владних повноважень - органи державної влади, інші державні органи, органи місцевого самоврядування, органи влади Автономної Республіки Крим, інші суб`єкти, що здійснюють владні управлінські функції відповідно до законодавства та рішення яких є обов`язковими для виконання (пункт 1 частини першої статті 13 Закону про доступ до публічної інформації).
44. Відповідно до частини четвертої статті 13 Закону про доступ до публічної інформації усі розпорядники інформації незалежно від нормативно-правового акта, на підставі якого вони діють, при вирішенні питань щодо доступу до інформації мають керуватися цим Законом.
45. Частиною другою статті 22 Закону про доступ до публічної інформації передбачено, що відповідь розпорядника інформації про те, що інформація може бути одержана запитувачем із загальнодоступних джерел, або відповідь не по суті запиту вважається неправомірною відмовою в наданні інформації.
46. Частинами першою - другою статті 19 Закону про доступ до публічної інформації визначено, що запит на інформацію - це прохання особи до розпорядника інформації надати публічну інформацію, що знаходиться у його володінні.
47. Запитувач має право звернутися до розпорядника інформації із запитом на інформацію незалежно від того, стосується ця інформація його особисто чи ні, без пояснення причини подання запиту, але з дотриманням, зокрема, пункту 1 частини першої статті 10 Закону про доступ до публічної інформації.
48. Розпорядник інформації має право відмовити в задоволенні запиту в таких випадках: 1) розпорядник інформації не володіє і не зобов`язаний відповідно до його компетенції, передбаченої законодавством, володіти інформацією, щодо якої зроблено запит; 2) інформація, що запитується, належить до категорії інформації з обмеженим доступом відповідно до частини другої статті 6 цього Закону; 3) особа, яка подала запит на інформацію, не оплатила передбачені статтею 21 цього Закону фактичні витрати, пов`язані з копіюванням або друком; 4) не дотримано вимог до запиту на інформацію, передбачених частиною п`ятою статті 19 цього Закону (частина перша статті 22 Закону про доступ до публічної інформації).
49. За правилами частини першої статті 16 Закону про доступ до публічної інформації розпорядник інформації відповідає за визначення завдань та забезпечення діяльності структурного підрозділу або відповідальної особи з питань доступу до публічної інформації розпорядників інформації, відповідальних за опрацювання, систематизацію, аналіз та контроль щодо задоволення запиту на інформацію, надання консультацій під час оформлення запиту, а також за оприлюднення інформації, передбаченої цим Законом.
50. Наведені положення дають підстави для висновку про те, що запитувана у ВРП позивачем та не надана йому інформація підпадає під визначення, яке міститься у статті 1 Закону про доступ до публічної інформації, а саме - інформація, отримана або створена в процесі виконання ВРП своїх обов`язків, передбачених чинним законодавством, яка знаходиться у володінні цього органу.
51. Таким чином, оцінюючи дії позивача та відповідача у світлі встановлених фактичних передумов та зумовленого ними нормативного регулювання, Велика Палата Верховного Суду погоджується із судом попередньої інстанції та висновує, що позивач пред`явив обґрунтовані вимоги надати йому публічну інформацію, якою володіла ВРП, в електронному вигляді, а ВРП повинна була надати запитувачу таку інформацію.
52. Разом із тим відповідач у відзиві на позовну заяву вважає, що не зобов`язаний переводити в електронний формат інформацію, яка наявна у нього у паперовому вигляді, а виготовлення електронних копій вимагає фактичних витрат, які передбачені постановою Кабінету Міністрів України від 13 липня 2011 року № 740 та наказом голови ВРП від 29 січня 2020 року № 7/0/1-20.
53. Велика Палата Верховного Суду вважає помилковим посилання відповідача на зазначені норми з огляду на таке.
54. Відповідно до частини третьої статті 21 Закону про доступ до публічної інформації розмір фактичних витрат визначається відповідним розпорядником на копіювання та друк у межах граничних норм, встановлених Кабінетом Міністрів України. У разі якщо розпорядник інформації не встановив розміру плати за копіювання або друк, інформація надається безкоштовно.
55. На виконання вказаних положень закону голова ВРП наказом від 29 січня 2020 року № 7/0/1-20 затвердив Розмір фактичних витрат на копіювання або друк документів, що надаються за запитом на інформацію, розпорядником якої є ВРП.
56. Згідно з приміткою до постанови Кабінету Міністрів України від 13 липня 2011 року № 740 «Про затвердження граничних норм витрат на копіювання або друк документів, що надаються за запитом на інформацію» розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб за виготовлення однієї сторінки встановлюється на дату копіювання або друку документів.
57. Велика Палата Верховного Суду звертає увагу, що вказані правові норми регулюють питання відшкодування витрат саме на копіювання та друк (що передбачає виготовлення паперових копій документів) та не передбачають обмеження права на отримання інформації в електронному вигляді, зокрема не передбачають встановлення плати за сканування копій документів.
58. Крім того, аналіз частини другої статті 34 Конституції України та частини другої статті 7 Закону України «Про інформацію» свідчить, що особа має право вибирати на власний розсуд форму копій документів, які вона запитує, а саме паперову чи електронну.
59. Відповідно до матеріалів справи ОСОБА_1 просив надіслати запитувані документи в електронному вигляді на його електронну пошту, проте зазначеного відповідач при наданні відповіді від 22 лютого 2021 року № 5798/0/9-21 не врахував та протиправно посилався на необхідність здійснення оплати витрат на копіювання та друк запитуваних документів, що передбачає виготовлення паперових копій документів.
60. Разом із тим, згідно з твердженнями відповідача, інформація, яку запитує позивач, вже створена у паперовому вигляді та може бути надана в електронному вигляді позивачу за умови, якщо останній здійснить оплату за виготовлення електронних копій запитуваних документів. Тобто фактично відповідачем не надано безкоштовно відповідну інформацію з підстав відсутності її створення саме ВРП, а також з підстав її відсутності в електронному вигляді.
61. Велика Палата Верховного Суду звертає увагу, що надання вже існуючої інформації в електронному вигляді не є створенням нової інформації, оскільки в цьому випадку йдеться про переведення вже існуючої у відповідача інформації в електронний вигляд, тобто надання інформації, яка вже існує та розпорядником якої є відповідач.
62. Відповідно до частини четвертої статті 21 Закону про доступ до публічної інформації при наданні особі інформації, що становить суспільний інтерес, плата за копіювання та друк не стягується.
63. Частина друга статті 22 Закону про доступ до публічної інформації відповідь розпорядника інформації про те, що інформація може бути одержана запитувачем із загальнодоступних джерел, вважається неправомірною відмовою в наданні інформації.
64. Також, відповідно до встановлених у справі обставин, у розпорядженні ВРП наявні Звіт за результатами моніторингу дисциплінарної практики Вищої ради правосуддя щодо суддів за 2017 рік, підготовлений в рамках проекту Ради Європи «Підтримка впровадженню судової реформи в Україні», а також Звіт за результатами моніторингу рішень Вищої ради правосуддя та її Дисциплінарних палат, ухвалених протягом 2018 року і першого півріччя 2019 року, у контексті стандартів та рекомендацій Ради Європи (підготовлений в рамках проекту «Підтримка виконання Україною рішень Європейського суду з прав людини») в електронному вигляді, що спростовує доводи відповідача про необхідність виготовлення електронних копій зазначених аналітичних звітів.
65. Верховний Суд вже неодноразово висловлював позицію, що у разі якщо переведення в електронну форму (сканування) не є технічно неможливим та не покладає на розпорядника надмірний тягар, враховуючи ресурсні можливості, вимога щодо надання копії документів у сканованій формі повинна бути задоволена (пункти 30-31 постанови Верховного Суду від 23 жовтня 2020 року в справі № 818/1043/17 та пункти 28-30 постанови Верховного Суду від 31 січня 2019 року в справі № 820/4258/17).
66. Таким чином, Велика Палата Верховного Суду вважає, що відповідачем не було доведено, що надсилання в електронному вигляді копій запитуваних аналітичних звітів, складених за результатами експертного моніторингу дисциплінарної практики, на електронну пошту позивача є технічно неможливим або покладає на ВРП надмірний тягар, а тому відповідач був зобов`язаний задовольнити запит ОСОБА_1 та надати копії запитуваних позивачем документів в електронному (сканованому) вигляді безкоштовно у повному обсязі.
67. Отже, оцінивши обґрунтованість рішення суду першої інстанції, Велика Палата Верховного Суду вважає, що Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду дійшов правильного висновку, що відмова ВРП є протиправною, оскільки порушує право запитувача на отримання запитуваної інформації та вибір форми надання такої інформації.
68. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 315 КАС за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
69. На підставі частини першої статті 316 КАС суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
70. Оскільки Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду розглянув справу з дотриманням вимог матеріального та процесуального права, а наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують викладених у судовому рішенні цього суду висновків, то апеляційна скарга ВРП задоволенню не підлягає.
71. Згідно із частиною шостою статті 139 КАС, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.
72. Оскільки Велика Палата Верховного Суду не змінює судове рішення та не ухвалює нове, розподіл судових витрат не здійснюється.
73. Керуючись статтями 243, 250, 266, 308, 315, 316, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, Велика Палата Верховного Суду
постановила:
Апеляційну скаргу Вищої ради правосуддя залишити без задоволення.
Рішення Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 21 вересня 2021 року залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуюча Л. І. Рогач
Суддя-доповідач М. І. Гриців
Судді: Т. О. Анцупова Г. Р. Крет
Ю. Л. Власов Л. М. Лобойко
І. В. Григор`єва О. Б. Прокопенко
Ж. М. Єленіна В. В. Пророк
І. В. Желєзний О. М. Ситнік
О. С. Золотніков І. В. Ткач
Л. Й. Катеринчук С. П. Штелик
На підставі частини третьої статті 321 КАС України постанову оформив суддя Пророк В. В.
