Постанова
Іменем України
15 серпня 2022 року
місто Київ
справа № 749/116/20
провадження № 61-20055св21
Верховний Суд, який діє у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Ступак О. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: Державне підприємство «Корюківське лісове господарство», Організаційна ланка профспілки Корюківського держлісгоспу,
третя особа - Управління соціального захисту населення Корюківської районної державної адміністрації Чернігівської області,
розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Городнянського районного суду Чернігівської області від 06 травня 2021 року, постановлене суддею Карпинською Н. М., та постанову Чернігівського апеляційного суду від 05 листопада 2021 року, ухвалену колегією суддів у складі Бобрової І. О., Онищенко О. І., Шарапової О. Л.,
ВСТАНОВИВ:
І. ФАБУЛА СПРАВИ
Стислий виклад позиції позивача
ОСОБА_1 у лютому 2020 року звернувся до суду з позовом, у якому просив:
- визнати зміни, які прийняті на спільному розширеному засіданні адміністрації і профспілкового комітету Державного підприємства «Корюківське лісове господарство» (далі - ДП «Корюківське лісове господарство») 11 квітня та 24 червня 2019 року, до колективного договору, схваленого профспілковою конференцією трудового колективу 26 лютого 2016 року, незаконними та скасувати їх;
- стягнути з ДП «Корюківське лісове господарство» одноразову матеріальну допомогу при звільненні у зв`язку з виходом на пенсію у сумі 49 518, 00 грн, недоплачену винагороду за вислугу років за період з 01 березня 2019 року до дня звільнення, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період із дня звільнення до дня ухвалення судового рішення та середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 849, 20 грн;
- зобов`язати ДП «Корюківське лісове господарство» внести зміни до трудової книжки № НОМЕР_1 , виданої на ім`я ОСОБА_1 , в частині дати звільнення з 16 вересня 2019 року на 18 вересня 2019 року.
Свої вимоги позивач обґрунтовував тим, що з 18 квітня 2001 року він працював у ДП «Корюківське лісове господарство» на різних посадах, остання з яких - вальник лісу Єлінського лісництва. 16 вересня 2019 року його звільнено з роботи за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію за віком. Проте, у виплаті одноразової матеріальної допомоги у зв`язку з виходом на пенсію ДП «Корюківське лісове господарство» йому відмовило з тих підстав, що 24 червня 2019 року схвалено зміни до колективного договору та виключено пункт 7.15, який передбачав виплату такої допомоги, з 24 червня 2019 року.
ОСОБА_1 зазначав, що йому стало відомо про те, що 11 квітня 2019 року на спільному розширеному засіданні адміністрації і профспілкового комітету затверджено зміни до колективного договору, якими пункт 4.25 розділу 4 «Оплата і нормування праці» з додатком 22 Положення про порядок та умови виплати винагороди за вислугу років виключено з 01 березня 2019 року.
Позивач вважав, що зміни до колективного договору прийняті з порушенням порядку, встановленого колективним договором, без проведення попередніх консультацій і переговорів, не на загальних зборах трудового колективу. Із внесенням зазначених змін фактично відбулося погіршення умов праці, втім його не було повідомлено про це не пізніше ніж за два місяці до зміни цих умов.
ОСОБА_1 звертав увагу на те, що зміни і доповнення до колективного договору підлягають повідомній реєстрації, проте внесені зміни не оприлюднені реєструючим органом у засобах масової інформації та на офіційному вебсайті, а тому не можуть вважатись автентичними. Профспілка не виконала вимог захисту трудових, соціально-економічних прав та інтересів членів профспілки, виступає всупереч закону на захист прав роботодавця.
На переконання позивача, дії ДП «Корюківське лісове господарство» щодо невиплати йому належних при звільненні та виході на пенсію винагород, передбачених колективним договором, є такими, що порушують законодавство про працю.
Стислий виклад заперечень інших учасників справи
ДП «Корюківське лісове господарство» визнало позов в частині вимог про зобов`язання внести зміни до трудової книжки в частині дати звільнення та про стягнення середнього заробітку за два дні затримки у видачі трудової книжки. Інші сформульовані позивачем вимоги вважало необґрунтованими та звернуло увагу на те, що судовий розгляд колективного трудового спору відбувається виключно у випадках, передбачених Законом України «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)».
Організаційна ланка профспілки Корюківського держлісгоспу заперечувала проти задоволення позову, вважаючи його безпідставним, необґрунтованим та не доведеним належними та допустимими доказами.
Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням від 06 травня 2021 року Городнянський районний суд Чернігівської області позов задовольнив частково.
Суд поновив строк на звернення до суду із позовом про зміну дати звільнення і стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу внаслідок затримки видачі трудової книжки.
Зобов`язав ДП «Корюківське лісове господарство» змінити формулювання дати звільнення ОСОБА_1 на 18 вересня 2019 року замість зазначеної - 16 вересня 2019 року.
Стягнув з ДП «Корюківське лісове господарство» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу внаслідок затримки видачі трудової книжки у сумі 849, 20 грн, з відрахуванням зборів і обов`язкових платежів.
Стягнув з ДП «Корюківське лісове господарство» на користь ОСОБА_1 , із застосуванням принципу пропорційності, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, за період із 18 вересня 2019 року до 06 грудня 2019 року, в розмірі 14 219, 05 грн.
Відмовив у задоволенні позову ОСОБА_1 про визнання змін, які прийняті на спільному розширеному засіданні адміністрації і профспілкового комітету ДП «Корюківське лісове господарство» 11 квітня та 24 червня 2019 року, до колективного договору ДП «Корюківське лісове господарство» незаконними та їх скасування, стягнення одноразової матеріальної допомоги при звільненні та винагороди за вислугу років суд.
Суд також здійснив розподіл судових витрат.
Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що роботодавець всупереч вимогам трудового законодавства у день звільнення не видав позивачу трудову книжку та не здійснив виплату всіх належних сум, тому підлягає зміні формулювання в частині дати звільнення та стягнення середнього заробітку за час затримки видачі трудової книжки і за час затримки розрахунку при звільненні з урахуванням вимог співмірності, розумності і справедливості.
Відмовляючи в задоволенні інших позовних вимог, суд першої інстанції зробив висновок про те, що зміни до колективного договору прийняті в межах повноважень профспілкового комітету та адміністрації ДП «Корюківське лісове господарство», тобто за взаємною згодою обох сторін. Крім того, оскільки колективним договором встановлюються взаємні зобов`язання, тому строк набрання чинності відповідних змін може бути обумовлений самими сторонами без пріоритету строків, визначених у статті 32 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), що узгоджується з приписами статті 14 Закону України «Про колективні договори і угоди». З огляду на викладене у роботодавця не було підстав для нарахування і виплати винагороди за вислугу роківта одноразової матеріальної допомоги при звільненні.
Постановою від 05 листопада 2021 року Чернігівський апеляційний суд скасував рішення Городнянського районного суду Чернігівської області від 06 травня 2021 року в частині вирішення позовних вимог про визнання незаконними та скасування змін, прийнятих на спільному розширеному засіданні адміністрації і профспілкового комітету ДП «Корюківське лісове господарство» 11 квітня та 24 червня 2019 року, до колективного договору, прийнятого профспілковою конференцією трудового колективу 26 лютого 2016 року, та закрив провадження у справі в цій частині.
Змінив рішення Городнянського районного суду Чернігівської області від 06 травня 2021 року в частині вирішення позовних вимог про стягнення з ДП «Корюківське лісове господарство» одноразової матеріальної допомоги при звільненні в зв`язку з виходом на пенсію, стягнення недоплаченої при звільненні з роботи винагороди за вислугу років за період з 01 березня 2019 року до дня звільнення та стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку та виплати зазначених коштів при звільненні, виклав мотиви відмови в редакції цієї постанови.
Апеляційний суд мотивував зазначену постанову тим, що спір виник між найманим працівником та підприємством, а предметом позову є скасування змін до колективного трудового договору та фактичне поновлення дії договору в редакції, чинній до внесення оспорюваних змін. Суд першої інстанції не врахував, що на відміну від індивідуальних, колективні трудові спори - це спори непозовного провадження між найманими працівниками, трудовим колективом (профспілкою) і власником чи уповноваженим ним органом, в яких йдеться про зіткнення інтересів сторін трудових правовідносин, тому до таких спорів застосовується примирно-третейський порядок вирішення, правовий механізм якого визначено Законом України «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)». Отже, провадження у справі в цій частині підлягає закриттю на підставі пункту 1 частини першої статті 255 Цивільного процесуального кодексу України (далі -ЦПК України).
Також суд апеляційної інстанції зробив висновок, що вимоги ОСОБА_1 про стягнення з ДП «Корюківське лісове господарство» одноразової матеріальної допомоги при звільненні в зв`язку з виходом на пенсію, винагороди за вислугу років та середнього заробітку за час затримки розрахунку та виплати зазначених коштів при звільненні є похідними від вимог позивача про скасування змін до колективного договору підприємства, у зв`язку з чим розгляд таких вимог без вирішення питання про законність змін до договору є передчасним.
ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Короткий зміст вимог касаційної скарги
ОСОБА_1 07 грудня 2021 року із застосуванням засобів поштового зв`язку звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Городнянського районного суду Чернігівської області від 06 травня 2021 року в частині відмови у задоволенні позову, а також постанову Чернігівського апеляційного суду від 05 листопада 2021 року повністю, ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
ОСОБА_1 , наполягаючи на тому, що оскаржувані судові рішення ухвалено з неправильним застосуванням норм процесуального права та порушенням норм матеріального права, як підстави касаційного оскарження зазначених судових рішень визначив, що:
- суд апеляційної інстанції в оскаржуваному рішенні застосував норму права без урахування висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 21 березня 2019 року у справі № 335/4958/15-ц (провадження
№ 61-15682св18), щодо застосування частини третьої статті 32 КЗпП України та обов`язку роботодавця повідомити працівника у двомісячний строк про зміну істотних умов праці;
- наявні підстави для відступлення від висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 08 вересня 2021 року у справі № 213/5101/19 (провадження № 61-18946св20), застосованого судом апеляційної інстанції, оскільки застосування такого висновку та положень Закону України «Про прядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)» до непрацюючих осіб суперечить статтям 1, 3, 17 цього Закону та статті 44 Конституції України, якою визначено, що право на страйк мають лише особи, які працюють;
- відсутній висновок Верховного Суду з таких питань: щодо застосування Закону України «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)» до працівників, які звільнені та дізналися про порушення їх прав лише після звільнення чи у день звільнення; щодо застосування частини другої статті 29 Закону України «Про оплату праці», статті 103 та частини третьої статті 32 КЗпП України із застосуванням частини другої статті 9 та статті 14 Закону України «Про колективні договори»; щодо того, чи може роботодавець вносити зміни до колективного договору постфактум, без урахування двомісячного строку, визначеного наведеними нормами права; щодо форми, у якій має бути вчинено ознайомлення працівника про зміну істотних умов праці;
- суд першої інстанції не досліджував докази на підтвердження або спростування фінансових труднощів ДП «Корюківське лісове господарство», тобто ухвалене рішення ґрунтується на припущеннях.
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
ДП «Корюківське лісове господарство» у лютому 2022 року із застосуванням засобів поштового зв`язку надіслало до Верховного Суду відзив, у якому просило касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції - без змін.
ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ
Ухвалою від 21 січня 2022 року Верховний Суд відкрив касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 .
За змістом правила частини першої статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи проводиться колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про зобов`язання внести зміни до трудової книжки стосовно дати звільнення, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу внаслідок затримки видачі трудової книжки та стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в апеляційному та касаційному порядку не оскаржувалося, тому в цій частині не переглядалося апеляційним судом та, відповідно, не переглядається Верховним Судом.
ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Верховний Суд перевірив у межах доводів касаційної скарги правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, за наслідками чого зробив такі висновки.
Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій
Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що позивач перебував у трудових відносинах з ДП «Корюківське лісове господарство» з 2001 року.
Наказом ДП «Корюківське лісове господарство» від 16 вересня 2019 року № 40-к ОСОБА_1 був звільнений із займаної посади за власним бажанням, у зв`язку з виходом на пенсію за віком, на підставі статті 38 КЗпП України.
Профспілковою конференцією трудового колективу ДП «Корюківське лісове господарство» 26 лютого 2016 року схвалений колективний договір, який підписано головою профспілкової організації, з однієї сторони, та директором підприємства, з іншої, та зареєстрований в Управлінні соціального захисту населення Корюківської районної державної адміністрації Чернігівської області 04 квітня 2016 року за № 05/04/31.
У зв`язку з невиплатою ОСОБА_1 при звільненні з роботи одноразової матеріальної допомоги у розмірі, передбаченому пунктом 7.15 розділу 7 колективного договору, 16 вересня 2019 року він звернувся до керівництва підприємства за відповідними роз`ясненнями. Листом ДП «Корюківське лісове господарство» від 16 вересня 2019 року № 471 роз`яснено позивачу, що 24 червня 2019 року на спільному розширеному засіданні адміністрації і профспілкового комітету ухвалено рішення про внесення змін до колективного договору, зокрема про виключення пункту 7.15 договору.
На адвокатський запит від 29 січня 2020 року ДП «Корюківське лісове господарство» листом від 03 лютого 2020 року № 61 повідомило, що в колективному договорі попередньо врегульовано і діяло Положення про порядок та умови виплати винагороди за вислугу років працівникам ДП «Корюківське лісове господарство», а також пунктом 7.15 колективного договору передбачалася виплата одноразової матеріальної допомоги працівникам при звільненні з роботи у зв`язку з виходом на пенсію. Втім, у зв`язку з погіршенням фінансового стану підприємства вирішено внести зміни до колективного договору та скасувати Положення про порядок та умови виплати винагороди за вислугу років працівникам ДП «Корюківське лісове господарство» з 01 березня 2019 року та пункту 7.15 - з 24 червня 2019 року з колективного договору.
Ці обставини підтверджуються копіями змін до колективного договору від 11 квітня та 26 червня 2019 року, прийнятими на спільних розширених засіданнях адміністрації і профспілкового комітету ДП «Корюківське лісове господарство», оформленими протоколами № № 72, 75 відповідно. Зазначені зміни зареєстровані в Управлінні соціального захисту населення Корюківської районної державної адміністрації 16 квітня та 01 липня 2019 року, за реєстровими номерами № № 04-05/11, 04-04/25 відповідно.
Зміни до колективного договору були чинними на момент звільнення позивача.
Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі
Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Частиною першою статті 19 ЦПК України передбачено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Спірні правовідносини в оскаржуваній частині виникли між колишнім найманим працівником та підприємством щодо дії додатка 22, передбаченого пунктом 4.25, та пункту 7.15 колективного договору, введення в дію змін до колективного договору та виключення цих положень з договору, у зв`язку з чим позивач не отримав передбаченої колективним договором матеріальної допомоги при звільненні, а також не отримував з 01 березня 2019 року винагороду за вислугу років.
Відповідно до статті 21 Закону України «Про оплату праці» працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору.
Згідно зі статтею 10 КЗпП України та статтею 1 Закону України «Про колективні договори і угоди» колективний договір укладається з метою регулювання виробничих, трудових і соціально-економічних відносин і узгодження інтересів трудящих, власників та уповноважених ними органів.
Колективний договір укладають роботодавець з однієї сторони і один або кілька профспілкових органів, а у разі відсутності таких органів - представники працівників, обрані і уповноважені трудовим колективом з іншої сторони (стаття 3 Закону України «Про колективні договори і угоди»).
Загальний перелік питань, що підлягають врегулюванню у колективному договорі, визначено у статті 7 Закону України «Про колективні договори і угоди». У колективному договорі встановлюються взаємні зобов`язання сторін щодо регулювання виробничих, трудових, соціально-економічних відносин, зокрема, зміни в організації виробництва і праці; забезпечення продуктивної зайнятості; нормування і оплати праці, встановлення форми, системи, розмірів заробітної плати та інших видів трудових виплат (доплат, надбавок, премій та ін.); встановлення гарантій, компенсацій, пільг; участі трудового колективу у формуванні, розподілі і використанні прибутку підприємства (якщо це передбачено статутом); режиму роботи, тривалості робочого часу і відпочинку; умов і охорони праці; забезпечення житлово-побутового, культурного, медичного обслуговування, організації оздоровлення і відпочинку працівників; гарантій діяльності профспілкової чи інших представницьких організацій працівників; умов регулювання фондів оплати праці та встановлення міжкваліфікаційних (міжпосадових) співвідношень в оплаті праці; забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків; заборона дискримінації.
Правові й організаційні засади функціонування системи заходів з вирішення колективних трудових спорів (конфліктів), здійснення взаємодії сторін соціально-трудових відносин у процесі врегулювання колективних трудових спорів (конфліктів), що виникли між ними, врегульовано Законом України «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)».
Встановлені цим Законом правила поширюються на найманих працівників та організації, утворені ними відповідно до законодавства для представництва і захисту їх інтересів, і на роботодавців, організації роботодавців та їх об`єднання (частина перша статті 1 Закону України «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)»).
Відповідно до статті 2 Закону України «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)» колективний трудовий спір (конфлікт) - це розбіжності, що виникли між сторонами соціально-трудових відносин, щодо встановлення нових або зміни існуючих соціально-економічних умов праці та виробничого побуту; укладення чи зміни колективного договору, угоди; виконання колективного договору, угоди або окремих їх положень; невиконання вимог законодавства про працю.
Сторонами колективного трудового спору на виробничому рівні є наймані працівники (окремі категорії найманих працівників) підприємства, установи, організації чи їх структурних підрозділів або первинна профспілкова чи інша уповноважена найманими працівниками організація та роботодавець (абзаци перший, другий частини першої статті 3 зазначеного Закону).
Законом України «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)» окремо встановлено особливу процедуру розгляду розбіжностей, що виникли між сторонами соціально-трудових (колективних) відносин. Згаданими законодавчим актом передбачається примирно-арбітражна процедура та система організаційних структур із належною компетенцією щодо узгодження інтересів конфліктуючих сторін.
Згідно зі статтею 7 Закону України «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)» розгляд колективного трудового спору (конфлікту) з питань встановлення нових або зміни існуючих соціально-економічних умов праці та виробничого побуту, укладення чи зміни колективного договору, угоди здійснюється примирною комісією, а в разі неприйняття рішення у строки, встановлені статтею 9 цього Закону, - трудовим арбітражем.
У статті 8 зазначеного Закону передбачено, що примирна комісія - це орган, призначений для вироблення рішення, що може задовольнити сторони колективного трудового спору (конфлікту), та який складається із представників сторін. Утворюється за ініціативою однієї із сторін на виробничому рівні - у триденний, на галузевому чи територіальному рівні - у п`ятиденний, на національному рівні - у десятиденний строк з моменту виникнення колективного трудового спору (конфлікту) з однакової кількості представників сторін. У разі потреби примирна комісія залучає до свого складу незалежного посередника; консультується із сторонами колективного трудового спору (конфлікту), центральними та місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування та іншими заінтересованими органами.
Відповідно до статті 9 Закону України «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)» колективні трудові спори (конфлікти) розглядаються виробничою примирною комісією у п`ятиденний, галузевою та територіальною примирними комісіями - у десятиденний, примирною комісією на національному рівні - у п`ятнадцятиденний строк з моменту утворення комісій. За згодою сторін ці строки можуть бути продовжені. Рішення примирної комісії оформляється протоколом та має для сторін обов`язкову силу і виконується в порядку і строки, які встановлені цим рішенням.
Жодна із сторін колективного трудового спору (конфлікту) не може ухилятися від участі в примирній процедурі. Сторони колективного трудового спору (конфлікту), примирна комісія і трудовий арбітраж зобов`язані використати для врегулювання колективного трудового спору (конфлікту) всі можливості, не заборонені законодавством. Якщо примирні органи не змогли врегулювати розбіжності між сторонами, причини розбіжностей з обґрунтуванням позицій сторін у письмовій формі доводяться до відома кожної із сторін колективного трудового спору (конфлікту). У цьому разі наймані працівники або уповноважений ними орган чи професійна спілка мають право з метою виконання висунутих вимог застосовувати усі дозволені законодавством засоби (стаття 13 Закону України «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)»).
Зокрема, сторони колективного трудового спору (конфлікту) після додержання передбаченої цим Законом примирної процедури мають право звернутися по сприяння у вирішенні цього спору (конфлікту) до Національної служби посередництва і примирення, яка розглядає всі матеріали і в десятиденний строк надсилає сторонам свої рекомендації (частина третя статті 16 Закону України «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)»).
Судовий порядок розгляду колективних трудових спорів (конфліктів) процесуальним законодавством та Законом України «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)» передбачено у таких випадках: розгляд заяви власника або уповноваженого ним органу про визнання страйку незаконним (стаття 23 Закону України «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)»); розгляд заяви Національної служби посередництва і примирення про вирішення колективного трудового спору (конфлікту) у випадках, передбачених статтею 24 цього Закону, і коли сторонами не враховано рекомендації Національної служби посередництва і примирення щодо вирішення колективного трудового спору (конфлікту) (стаття 25 зазначеного Закону); оскарження профспілками неправомірних дій або бездіяльності посадових осіб, винних у порушенні умов колективного договору чи угоди (частина п`ята статті 20 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності»); невиконання роботодавцем обов`язку щодо створення умов діяльності профспілок, регламентованих колективним договором (частини друга, четверта статті 42 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності»).
У справі, що переглядається, предметом позову є, зокрема, визнання незаконними та скасування змін до колективного договору, тобто позивач не погоджується зі змінами, внесеними до колективного договору, які, на його переконання, порушують його законні права та інтереси.
Статтею 255 ЦПК України сформульовано підстави закриття провадження у справі. Відповідно до пункту 1 частини першої зазначеної статті суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Закриваючи провадження у справі в частині визнання незаконними та скасування змін до колективного договору, суд апеляційної інстанції виходив із того, що, на відміну від індивідуальних, колективні трудові спори - це спори непозовного (тобто несудового) провадження між найманими працівниками, трудовим колективом (профспілкою) і власником чи уповноваженим ним органом, в яких йдеться про зіткнення інтересів сторін трудових правовідносин, тому до таких спорів застосовується примирно-третейський порядок вирішення, правовий механізм якого визначено Законом України «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)».
Верховний Суд погоджується з таким висновком суду апеляційної інстанції, оскільки безпосереднє вирішення в судовому порядку колективних трудових спорів законодавством не передбачено, що узгоджується з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 01 жовтня 2019 року у справі № 916/2721/18 (провадження № 12-64гс19), та Верховного Суду, викладеними у постановах від 29 травня 2019 року у справі № 479/58/19 (провадження № 61-7495св19), від 16 жовтня 2019 року у справі № 428/7753/15-ц (провадження № 61-28163св18), від 09 вересня 2020 року у справі № 755/931/19 (провадження № 61-16212св19), від 15 квітня 2021 року у справі № 210/3062/20 (провадження № 61-17428св20) та від 08 вересня 2021 року у справі № 213/5101/19 (провадження № 61-18946св20).
Верховний Суд відхиляє доводи касаційної скарги про існування потреби переглянути висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 08 вересня 2021 року у справі № 213/5101/19 (провадження № 61-18946св20), застосований судом апеляційної інстанції, оскільки ОСОБА_1 не навів обґрунтованих мотивів для відступлення від такого висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме про неможливість розгляду колективних спорів в судовому порядку. Практика Верховного Суду з цього питання є усталеною.
У справі, що переглядається, застосування такого висновку та положень Закону України «Про прядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)» до звільнених осіб не суперечить статтям 1, 3 цього Закону, оскільки спірні правовідносини стосуються змін до колективного договору, які внесені в період перебування позивача у трудових відносинах з ДП «Корюківське лісове господарство» і були чинними на момент його звільнення, та які незаконно, на переконання позивача, позбавили його права на отримання винагороди за вислугу років та матеріальної допомоги у зв`язку з виходом на пенсію, визначених колективним договором до прийняття цих змін. Тож існує спір між найманим працівником, який нині хоча і має статус колишнього, та роботодавцем щодо дії додатка 22, передбаченого пунктом 4.25, і пункту 7.15 колективного договору та оплати праці за час перебування у трудових відносинах у розмірі, визначеному колективним договором до внесення змін до нього. Отже, цей спір є колективним трудовим спором, що вирішується виключно в примирно-арбітражному порядку, визначеному Законом України «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)».
Та обставина, що право на страйк мають лише особи, які працюють, не свідчить про те, що спір, який виник між сторонами у справі, що переглядається, має вирішуватися в судовому порядку, оскільки згідно зі статтею 13 Закону України «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)» наймані працівники мають право з метою виконання висунутих вимог застосовувати усі дозволені законодавством засоби, а не лише використати право на страйк, який є крайнім засобом, зокрема можуть звернутися за сприянням у вирішенні цього спору (конфлікту) до Національної служби посередництва і примирення відповідно до статті 16 Закону України «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)».
Враховуючи те, що Верховний Суд погодився з висновком суду апеляційної інстанції про закриття провадження у справі в частині вимог про визнання незаконними та скасування змін до колективного договору, тому оцінки доводам касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 21 березня 2019 року у справі № 335/4958/15-ц (провадження
№ 61-15682св18), щодо застосування частини третьої статті 32 КЗпП України та обов`язку роботодавця повідомити працівника у двомісячний строк про зміну істотних умов праці, а також не досліджував докази на підтвердження або спростування фінансових труднощів ДП «Корюківське лісове господарство», які спонукали до внесення змін до колективного договору, Верховний Суд не надаватиме.
Також Верховний Суд вважає правильним висновок апеляційного суду про відмову в стягненні з ДП «Корюківське лісове господарство» одноразової матеріальної допомоги у зв`язку з виходом позивача на пенсію, винагороди за вислугу років та середнього заробітку за час затримки розрахунку та виплати цих коштів при звільненні, оскільки зазначені вимоги є похідними від вимог позивача про скасування змін до колективного договору, які не підлягають розгляду в судовому порядку, тому розгляд таких вимог без вирішення питання про законність змін, унесених до договору, є передчасним.
Інші доводи касаційної скарги зводяться до непогодження з ухваленими судовими рішеннями, а також до необхідності здійснення переоцінки досліджених судами першої та апеляційної інстанцій доказів, що не належить до повноважень суду касаційної інстанції, визначених у статті 400 ЦПК України.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків судів першої та апеляційної інстанцій, Верховний Суд виходить із того, що у справі, що переглядається, сторонам надано вмотивовані відповіді на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду апеляційної інстанції.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Верховний Суд встановив, що постанова суду апеляційної інстанції ухвалена з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують, на законність судового рішення не впливають. Доводи заявника спрямовані на зміну оцінки доказів, здійсненої судами першої та апеляційної інстанцій, що перебуває поза межами повноважень суду касаційної інстанції та не може бути здійснене цим судом під час перегляду оскаржуваних судових рішень. Повноваження суду касаційної інстанції стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду (рішення ЄСПЛ від 03 квітня 2008 року у справі «Пономарьов проти України», заява № 3236/03).
Переглянувши у касаційному порядку судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, з урахуванням того, що суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішеннях судів попередніх інстанцій, Верховний Суд дійшов висновку, що постанова суду апеляційної інстанції не суперечить правовим висновками Верховного Суду, викладеним у зазначених у касаційній скарзі постановах.
Враховуючи наведене, Верховний Суд зробив висновок, що касаційну скаргу потрібно залишити без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції без змін.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Підстави для розподілу судових витрат не встановлені.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Постанову Чернігівського апеляційного суду від 05 листопада 2021 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді С. О. Погрібний
І. Ю. Гулейков
О. В. Ступак
