ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
04 вересня 2019 року
м. Київ
Справа № 569/15646/16-ц
Провадження № 14-375цс19
Велика Палата Верховного Суду у складі:
судді-доповідача Ситнік О. М.,
суддів: Антонюк Н.О., Анцупової Т.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., ВласоваЮ.Л., ГриціваМ.І., Гудими Д.А., Кібенко О.Р., Лященко Н.П., ПрокопенкаО.Б., Пророка В.В., Рогач Л.І., Ткачука О.С., Уркевича В.Ю., Яновської О. Г.,
учасники справи:
позивач військова частина НОМЕР_1 (далі ВЧ НОМЕР_1 ),
відповідач ОСОБА_1 ,
розглянула в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ВЧ НОМЕР_1
на ухвалу Рівненського міського суду Рівненської області від 07 березня 2017року у складі судді Ковальова І.М. та ухвалу Апеляційного суду Рівненської області від 06 червня 2017 року у складі колегії суддів ШереметА.М., Бондаренко Н. В., Ковальчук Н. М.
у цивільній справі за позовом ВЧ НОМЕР_1 до ОСОБА_1 про стягнення безпідставно набутих грошових коштів та
ВСТАНОВИЛА:
Короткий зміст позовних вимог
У листопаді 2016 року ВЧ НОМЕР_1 звернулася з указаним позовом, у якому просила стягнути з ОСОБА_1 на свою користь безпідставно набуті грошові кошти у розмірі 65431,13 грн.
На обґрунтування своїх вимог позивач зазначив, що скасовано постанову Рівненського міського суду Рівненської області від 08 липня 2011 року у справі № 2-а-282/11 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ВЧ НОМЕР_1 про зобов`язання відповідача донарахувати і виплатити грошове забезпечення, на виконання якої ВЧ НОМЕР_1 виплатила ОСОБА_1 спірну суму коштів.
Після цього ВЧ НОМЕР_1 звернулася до суду із заявою про поворот виконання рішення суду, однак у задоволенні заяви відмовлено.
Спірні грошові кошти є безпідставно набутим майном, тому підлягають поверненню позивачу.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Ухвалою Рівненського міського суду Рівненської області від 07 березня 2017року, залишеною без змін ухвалою Апеляційного суду Рівненської області від 06 червня 2017 року, провадження у справі закрито на підставі пункту 1 частини першої статті 205 Цивільного процесуального кодексу України (далі ЦПК України), оскільки справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, вважав, що спір підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства на підставі статей 265, 266 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України).
При цьому суди зазначили, що позивач має право звернутися до суду із заявою про поворот виконання судового рішення в указаній адміністративній справі.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у липні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ВЧ НОМЕР_1 просила скасувати судові рішення судів першої й апеляційної інстанцій та передати справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційну скаргу мотивовано тим, що спір підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, оскільки спірні правовідносини щодо повернення безпідставно набутого майна регулюються статтями 12121215 Цивільного кодексу України.
Крім того, законодавством України не передбачено, що громадянин України, який не є суб`єктом владних повноважень, може бути відповідачем за адміністративним позовом суб`єкта владних повноважень щодо повернення безпідставно набутого майна (грошових коштів).
Таким чином, для ВЧ НОМЕР_1 , яка є суб`єктом владних повноважень, не передбачено права вимоги щодо стягнення безпідставно набутого майна з фізичної особи в порядку адміністративного судочинства.
Позиція інших учасників справи
У запереченнях (відзиві) на касаційну скаргу ОСОБА_1 просив скаргу відхилити, а ухвалу апеляційного суду залишити без змін.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 жовтня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі за вказаною касаційною скаргою.
15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року №2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», яким ЦПК України викладено в новій редакції.
Згідно із частиною третьою статті 3 ЦПК України в редакції цього Закону провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
У травні 2018 року справу передано до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 червня 2019 року справу призначено до судового розгляду, а ухвалою від 03 липня 2019 року передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду з посиланням на частину шосту статті 403 ЦПК України, яка передбачає, що справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду в усіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб`єктної юрисдикції.
Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 10 липня 2019 року справу прийнято для продовження розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами, у порядку письмового провадження.
Позиція Великої Палати Верховного Суду
Заслухавши доповідь судді, Велика Палата Верховного Суду перевірила наведені в касаційній скарзі та відзиві на неї доводи, матеріали справи, вважає за можливе вийти за межі доводів і вимог касаційної скарги на підставі частини третьої статті 400 ЦПК України та частково задовольнити касаційну скаргу.
У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.
За вимогами частини першої статті 18 Закону України від 02 червня 2016року №1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів»суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.
З метою якісної та чіткої роботи судової системи міжнародним і національним законодавством передбачено принцип спеціалізації судів.
Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних і юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.
Відповідно до статті 17 Закону України 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі Конвенція) та протоколи до неї, а також практику Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ) як джерело права.
Згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.
Поняття «суд, встановлений законом» стосується не лише правової основи існування суду, але й дотримання ним норм, які регулюють його діяльність (пункт 24 рішення ЄСПЛ від 20липня 2006 року у справі «Сокуренко і Стригун проти України», заяви №29458/04 та №29465/04).
Судова юрисдикція це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
Предметна юрисдикція це розмежування компетенції цивільних, кримінальних, господарських та адміністративних судів. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до їх відання законодавчими актами, тобто діяти в межах встановленої компетенції.
При визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
За загальним правилом, передбаченим у пунктах 1, 3 частини першої статті 15 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання позову до суду та розгляду справи в судах першої й апеляційної інстанцій) суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.
Тобто в порядку цивільного судочинства розглядаються справи, що виникають із приватноправових відносин.
Приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень.
Відповідно до статті 2 КАС України (у редакції, чинній на час подання позову до суду та розгляду справи в судах першої й апеляційної інстанцій) завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
Адміністративна справа це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб`єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 1 частини першої статті 3 КАС України у зазначеній редакції).
Згідно з частиною другою статті 4, пунктом 1 частини другої статті 17 КАС України (у вказаній редакції) юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення. Зокрема, юрисдикція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів або правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.
Вжитий у цій процесуальній нормі термін «суб`єкт владних повноважень» означає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб`єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини першої статті 3 КАС України).
З аналізу наведених процесуальних норм убачається, що до адміністративної юрисдикції відноситься справа, яка виникає зі спору в публічно-правових відносинах, у разі коли один з його учасників суб`єкт владних повноважень здійснює владні управлінські функції, або за його результатами владно впливає на фізичну чи юридичну особу та порушує їхні права, свободи чи інтереси в межах таких відносин.
Згідно з частиною першою статті 2 КАС України (у вказаній редакції) завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб`єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
У поданій до суду позовній заяві ВЧ НОМЕР_1 просила стягнути з ОСОБА_1 на свою користь безпідставно набуті грошові кошти у розмірі 65431,13 грн.
Як підставу стягнення зазначала скасування постанови Рівненського міського суду Рівненської області від 08 липня 2011 року у справі №2-а-282/11 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ВЧ НОМЕР_1 про зобов`язання донарахувати і виплатити грошове забезпечення, на виконання якої ВЧ НОМЕР_1 сплатила ОСОБА_1 кошти.
Поворот виконання рішення це процесуальна форма захисту прав боржника. Воно можливе лише після набрання судовим рішенням законної сили. Його суть у поверненні стягувачем боржнику всього одержаного за скасованим рішенням.
Згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 02 листопада 2011 року №3-рп/2011 поворот виконання рішення це процесуальна гарантія захисту прав особи, яка полягає у поверненні сторін виконавчого провадження в попереднє становище через скасування правової підстави для виконання рішення. Інститут повороту виконання рішення спрямований на поновлення прав особи, порушених виконанням скасованого (зміненого) рішення, та є способом захисту цих прав.
Відповідно до статті 265 КАС України (у редакції, чинній на час подання позову до суду та розгляду справи в судах першої й апеляційної інстанцій) питання про поворот виконання судового рішення вирішує суд апеляційної чи касаційної інстанції, якщо, скасувавши судове рішення (визнавши його нечинним або таким, що втратило законну силу), він закриває провадження у справі, залишає позовну заяву без розгляду або відмовляє у задоволенні адміністративного позову чи задовольняє позовні вимоги у меншому розмірі (частина перша цієї статті).
У випадках, встановлених частиною першою цієї статті, суд, ухвалюючи нове судове рішення, повинен зобов`язати позивача повернути відповідачеві безпідставно стягнене з нього за скасованим судовим рішенням або визначити інший спосіб і порядок здійснення повороту виконання (частина друга вказаної статті).
Якщо питання про поворот виконання судового рішення не було вирішене судом апеляційної чи касаційної інстанції, заява відповідача про поворот виконання розглядається адміністративним судом, у якому знаходиться справа. Заяву про поворот виконання може бути подано протягом одного року з дня виникнення підстав для повороту виконання (частина третя названої статті).
За змістом указаної статті КАС України, якщо обов`язок щодо вирішення питання про поворот виконання судового рішення не був виконаний судом апеляційної чи касаційної інстанції, відповідач вправі в межах річного строку звернутися до суду, у якому перебуває справа, із заявою про поворот виконання рішення. При цьому, відлік строку починає обраховуватись з моменту набрання законної сили судовим рішенням, яким відмовлено в задоволенні позову, чи задоволено позовні вимоги у меншому розмірі, чи закрито провадження у справі, чи залишено заяву без розгляду.
Статтею 266 КАС України (у зазначеній редакції) установлено, що поворот виконання постанови про відшкодування шкоди, завданої суб`єктом владних повноважень каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи, постанови про присудження виплати пенсій чи інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів, а також постанови про присудження виплати заробітної плати чи іншого грошового утримання у відносинах публічної служби допускається, якщо скасована постанова була обґрунтована на повідомлених позивачем завідомо неправдивих відомостях або поданих ним підроблених документах.
Отже, поворот виконання рішення, якщо цього вимагає відповідач, можливий у будь-якому випадку, незалежно від того, в якому порядку (апеляційному, касаційному чи за нововиявленими обставинами) скасовано судове рішення.
Неправомірним є посилання ВЧ НОМЕР_1 на статтю 1212 Цивільного кодексу України (далі ЦК України), яка визначає випадки, коли безпідставно набуте майно не підлягає поверненню.
Статтею 1212 ЦК України встановлено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала (частина перша).
Положення цієї статті застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події (частина друга).
Положення цієї статті застосовуються також до вимог про:
1) повернення виконаного за недійсним правочином;
2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння;
3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні;
4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (частина третя вказаної статті).
Разом з цим відповідно до статті 1215 ЦК України не підлягає поверненню безпідставно набуті: заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача; інше майно, якщо це встановлено законом.
У справі, що розглядається, відповідач отримав грошові кошти за рішенням суду.
Крім того, не підлягає поверненню безпідставно набута заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, якщо її виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача, у той час як вказана сума коштів виплачена позивачем відповідачу не добровільно, а на виконання судового рішення, яке у подальшому скасовано.
Поворот виконання рішення це процесуальна гарантія захисту майнових прав учасників справи, яка полягає у поверненні сторін виконавчого провадження в попереднє становище через скасування правової підстави для виконання рішення та повернення стягувачем відповідачу (боржнику) всього одержаного за скасованим (зміненим) рішенням.
Тому суди на забезпечення такої гарантії відновлення прав учасників процесу, як поворот виконання рішення мають задовольняти відповідні заяви та повертати відповідачеві стягнуті кошти за скасованим судовим рішенням, у разі відсутності обмежень, установлених законом.
Кондикційний позов (позов про повернення безпідставно набутого майна) урегульовано нормами матеріального права, а поворот виконання рішення процесуального права. За змістом кондикційний позов та поворот виконання рішення схожі, проте не перетинаються та регулюються різними нормами права.
Тлумачення статті 1215 ЦК України свідчить, що вона є нормою матеріального права, а відтак не може бути застосована у випадку розгляду питання про поворот виконання рішення.
Схожий висновок міститься у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 20 червня 2019 року у справі №336/9595/14 (провадження № 61-14640сво18).
Зі справи вбачається, що 08 липня 2011 року Рівненський міський суд Рівненської області ухвалив постанову у справі №2-а-282/11 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ВЧ НОМЕР_1 про зобов`язання донарахувати і виплатити грошове забезпечення, якою позовну заяву задовольнив. Зобов`язав ВЧ НОМЕР_1 донарахувати з 01 квітня 2006 року по 31грудня 2007 року і виплатити грошове забезпечення, виходячи з нового посадового окладу відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від09березня 2006 року № 268 «Про упорядкування структури та умов оплати праці апарату органів виконавчої влади, органів прокуратури, судів та інших органів», постанови Кабінету Міністрів України від 19 липня 2006 року № 984 «Про деякі питання оплати праці працівників апарату органів виконавчої влади, органів прокуратури, судів та інших органів», указів Президента України від23лютого2002року №173 «Про посилення соціального захисту військовослужбовців та осіб рядового та начальницького складу органів внутрішніх справ України» та від 05 травня 2003 року № 389 «Про надбавки військовослужбовцям Збройних Сил України, Міністерства внутрішніх справ України, Адміністрації Державної прикордонної служби України та Управління державної охорони України за безперервну службу» (а. с. 11, 12).
14 грудня 2011 року Житомирський апеляційний адміністративний суд постановив ухвалу, якою залишив без змін постанову Рівненського міського суду Рівненської області від 08 липня 2011 року (а. с. 13, 14).
Позивач зазначив, що 24 лютого та 06 квітня 2012 року на виконання постанови Рівненського міського суду Рівненської області від 08 липня 2011року здійснено доплати грошового забезпечення у розмірі 17418,80 грн та 48012,33 грн (а. с. 2 5).
21 листопада 2013 року Вищий адміністративний суд України задовольнив касаційні скарги ВЧ НОМЕР_1 та військової прокуратури Західного регіону України. Скасував постанову Рівненського міського суду Рівненської області від08липня 2011року та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 14 грудня 2011 року. У задоволенні позову ОСОБА_1 до ВЧ НОМЕР_1 про зобов`язання донарахувати і виплатити грошове забезпечення відмовив (а. с. 15, 16).
Ухвалою Рівненського міського суду Рівненської області від 09 вересня 2014року, постановленою у справі №569/11071/14-а, у задоволенні заяви ВЧ НОМЕР_1 про поворот виконання постанови Рівненського міського суду Рівненської області від 08 липня 2011 року відмовлено (а. с. 19).
ОСОБА_1 у запереченнях на позовну заяву ВЧ НОМЕР_1 про стягнення безпідставно набутих грошових коштів просив відмовити в задоволенні зазначеного позову, посилаючись на те, що набрало законної сили рішення суду, ухвалене в іншій справі (а. с. 2831).
Судами попередніх інстанцій досліджено ухвалу Рівненського міського суду Рівненської області від 20 листопада 2014 року у справі № 569/18297/14-ц за позовом ВЧ НОМЕР_1 до фізичної особи про повернення безпідставно набутих грошових коштів, якою відмовлено у відкритті провадження у справі на підставі пункту 1 частини другої статті 122 ЦПК України, оскільки заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. Також у цій ухвалі зазначено, що спір підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства на підставі статей 265, 266 КАС України (процесуальні питання, пов`язані з виконанням судових рішень в адміністративних справах) (а. с. 32, 33).
Ухвалою Апеляційного суду Рівненської області від 26 грудня 2014 року апеляційну скаргу представника ВЧ НОМЕР_1 відхилено, ухвалу Рівненського міського суду Рівненської області від20листопада 2014 року залишено без змін (а. с. 34, 35).
Ухвалою Рівненського окружного адміністративного суду у справі №817/320/15 за позовом ВЧ НОМЕР_1 до фізичної особи про стягнення коштів провадження у справі закрито на підставі пункту 1 частини першої статті 157 КАС України, оскільки спір не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства (а. с. 36 39).
Ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 30 червня 2015 року у справі №817/320/15 відмовлено у відкритті апеляційного провадження у справі (а. с. 40, 41).
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо набрали законної сили рішення суду або ухвала суду про закриття провадження у справі, ухвалені або постановлені з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, або є судовий наказ, що набрав законної сили за тими самими вимогами.
Суди не надали належної правової оцінки наявним у справі матеріалам та не застосували належні норми процесуального права.
Оскільки зі справи вбачається, що набрала законної сили ухвала суду про закриття провадження у справі, постановлена з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, то провадження у справі підлягає закриттю на підставі пункту 3 частини першої статті 255 ЦПК України.
Статтею 412 ЦПК України установлено, що підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
Велика Палата Верховного Суду вважає, що є підстави, передбачені статтею 412 ЦПК України, для зміни оскаржуваних судових рішень шляхом викладення мотивувальної частини у редакції цієї постанови, а саме, що провадження у справі підлягає закриттю на підставі пункту 3 частини першої статті 255 ЦПК України, оскільки набрала законної сили ухвала суду про закриття провадження у справі, постановлена з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.
У зв`язку з цим касаційна скарга підлягає задоволенню частково. Утакому разі розподіл судових витрат згідно зі статтею 141 ЦПК України не проводиться.
Керуючись статтями 255, 400, 409, 412, 415, 416, 419 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду
ПОСТАНОВИЛА:
Касаційну скаргу військової частини НОМЕР_1 задовольнити частково.
Ухвалу Рівненського міського суду Рівненської області від 07 березня 2017року та ухвалу Апеляційного суду Рівненської області від 06 червня 2017року змінити, виклавши їхню мотивувальну частину в редакції цієї постанови.
В іншій частині ухвалу Рівненського міського суду Рівненської області від07березня 2017року та ухвалу Апеляційного суду Рівненської області від06червня 2017року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач О.М. Ситнік
Судді: Н. О. Антонюк Н. П. Лященко
Т. О. Анцупова О. Б. Прокопенко
С.В. Бакуліна В. В. Пророк
В.В. Британчук Л. І. Рогач
Ю. Л. Власов О. С. Ткачук
М. І. Гриців В.Ю. Уркевич
Д. А. Гудима О. Г. Яновська
О. Р. Кібенко
