Постанова
Іменем України
01 квітня 2020 року
м. Київ
справа № 367/3748/15
провадження № 61-13784св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Хопти С. Ф.,
Шиповича В. В. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
третя особа, що не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_4 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на постанову Київського апеляційного суду
від 31 січня 2019 року, прийняту колегією у складі суддів: Іванової І. В., Матвієнко Ю. О., Мельника Я. С., та постанову Київського апеляційного суду від 11 квітня 2019 року, прийняту колегією у складі суддів: Іванової І. В., Матвієнко Ю. О., Мельника Я. С.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У червні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до
ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою.
В обґрунтування позову посилався на те, що 26 грудня 2014 року між ним та ОСОБА_4 укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки, на підставі якого ОСОБА_1 набув у власність земельну ділянку площею 0,0999 га, що розташована по АДРЕСА_1 .
Відповідно до укладеного договору купівлі-продажу земельної ділянки ОСОБА_4 повідомила позивача, що на межу відчужуваної земельної ділянки виходить паркан власника сусідньої земельної ділянки -
ОСОБА_2 , у зв`язку з чим, в грудні 2014 року було здійснено встановлення в натурі меж вказаної земельної ділянки та був складений зведений план, яким встановлено, що паркан земельної ділянки відповідача, відстанню від 71 до 74 сантиметрів виходить на територію належної позивачу на праві власності земельної ділянки.
03 березня 2015 року він направив лист відповідачу, у якому вимагав демонтувати паркан та перенести його за межі спірної земельної ділянки. Однак, станом на 03 червня 2015 року відповідач не надав йому жодної відповіді на вказаний лист-вимогу та вимогу не виконав.
За таких обставин просив усунути перешкоди у здійсненні права користування та розпорядження належною йому земельною ділянкою, площею 0,0999 га, яка розташована по АДРЕСА_1 , кадастровий номер: 3210900000:01:048:0050, шляхом зобов`язання ОСОБА_2 та ОСОБА_3 демонтувати паркан, зведений на земельній ділянці ОСОБА_1 та звільнити вказану земельну ділянку.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 06 вересня
2018 року, ухваленим у складі судді Карабази Н. Ф., позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.
Усунуто перешкоди у здійсненні права користування та розпорядження належною позивачу земельною ділянкою, шляхом зобов`язання
ОСОБА_3 демонтувати паркан, зведений на земельній ділянці
ОСОБА_1 та звільнити вказану земельну ділянку 0,23 м в північній частині паркану (огорожі).
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Додатковим рішенням Ірпінського районного суду Київської області
від 02 листопада 2018 року стягнуто з ОСОБА_3 на користь
ОСОБА_1 судові витрати в розмірі 19 975 грн.
Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з висновку експерта за результатами проведення судової земельно-технічної експертизи, яким встановлено, що площа накладення земельних ділянок сторін складає 5 кв.м. При цьому, паркан (огорожа) земельної ділянки відповідача ОСОБА_3 виходить за межі її земельної ділянки на земельну ділянку ОСОБА_1 .
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Київського апеляційного суду від 31 січня 2019 року, описку в якій виправлено ухвалою цього ж суду від 13 червня 2019 року задоволено апеляційну скаргу ОСОБА_1 , змінено рішення Ірпінського міського суду Київської області від 06 вересня 2018 року в частині визначення зобов`язання ОСОБА_3 звільнення від паркану, зазначивши, що звільнення від паркану вказаної земельної ділянки підлягає від 0,23 м в північній частині до 0,09 м в південній частині паркану (огорожі). В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Постановою Київського апеляційного суду від 11 квітня 2019 року задоволено заяву ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення та стягнуто з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 по 528,60 грн з кожного.
Приймаючи постанову від 31 січня 2019 року, апеляційний суд виходив з того, що визначаючи зобов`язання ОСОБА_3 щодо межі звільнення від паркану земельної ділянки позивача, суд першої інстанції помилково не вказав про необхідність звільнення земельної ділянки від паркану по всій довжині, як це визначено у висновку експерта судової земельно-технічної експертизи.
Приймаючи постанову від 11 квітня 2019 року, суд апеляційної інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 поніс судові витрати на оплату судового збору за подання апеляційної скарги, які підлягають відшкодуванню пропорційно задоволених вимог за рахунок відповідачів.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у липні 2019 року до Верховного Суду, ОСОБА_3 , посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права просить скасувати постанову Київського апеляційного суду
від 31 січня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду постанову від 11 квітня 2019 року і залишити в силі рішення Ірпінського міського суду Київської області від 06 вересня 2018 року.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 02 вересня 2019 року відкрито касаційне провадження в указаній справі та витребувано її матеріали з Ірпінського міського суду Київської області.
У вересні 2019 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 23 березня 2020 року справу призначено до розгляду у складі колегії із п`яти суддів в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Відповідно до статті 388 Цивільного процесуального кодексу України
(далі - ЦПК України) судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована помилковістю висновків апеляційного суду щодо оцінки висновку судової земельно-технічної експертизи № 9069
від 31 травня 2018 року. Вказує, що надаючи оцінку вказаному висновку, апеляційний суд не врахував пункт 3.10 Інструкції про встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками, відповідно до якого середньоквадратична похибка місцезнаходження межового знаку відносно найближчих пунктів державної геодезичної мережі, геодезичних мереж згущення, міських геодезичних мереж не повинна перевищувати містах Києві, Севастополі, містах - обласних центрах та містах обласного підпорядкування - 0,1 м. На думку заявника, накладення в південній частині земельної ділянки (0,09 м) є допустимою похибкою, тому зобов`язання її демонтувати паркан (огорожу) в цій частині земельної ділянки не ґрунтується на вимогах закону.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
В поданому в вересні 2018 року відзиві на касаційну скаргу
представник ОСОБА_1 - адвокат Ткачук О. В. вважав, що касаційна скарга ОСОБА_3 не підлягає задоволенню, оскільки її доводи є безпідставними, а висновки суду апеляційної інстанції зроблені із дотримання норм матеріального та процесуального права.
Просив врахувати, що позивач помилково вважає, що накладення земельної ділянки в південній її частині (в межах допустимої похибки) не є підставою для зобов`язання демонтувати паркан, оскільки накладення земельної ділянки має місце по всій довжині земельної ділянки і площа такого накладення складає 5 кв.м та перевищує гранично допустиму похибку. Крім того, вказана інструкція не містить заборони перенесення паркану, який побудовано на чужій земельній ділянці.
У жовтні 2019 року ОСОБА_3 подала відповідь на відзив представника ОСОБА_1 - адвоката Ткачука О. В. на касаційну скаргу в якому зазначила, що експертом під час складення висновку судової земельно-технічної експертизи № 9069 від 31 травня 2018 року визначені в системі координат СК-63, яка не використовується для ведення державного земельного кадастру через низькі характеристики точності. Заявник вказує, що на її замовлення Державне науково-виробниче підприємство «Картографія» виконало комплекс робіт з уточнення планового походження кам`яної огорожі та встановило, що станом на 02 вересня 2019 року розходження в місцеположенні межової споруди відносно юридичної межі земельної ділянки з кадастровим номером 3210900000:01:048:0051 не перевищує допустимих 0,2 м по всьому периметру межі земельної ділянки.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Судами встановлено, що згідно договору купівлі-продажу земельної ділянки
від 26 грудня 2014 року ОСОБА_4 передала у власність ОСОБА_1 земельну ділянку площею 0,0999 га, яка розташована по АДРЕСА_1 , кадастровий номер відчужуваної земельної ділянки - 3210900000:01:048:0050. Цільове призначення (використання) земельної ділянки - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд.
Право власності ОСОБА_1 на вказану земельну ділянку зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.
Згідно договору дарування земельної ділянки від 29 липня 2009 року
ОСОБА_2 подарував ОСОБА_3 земельну ділянку, яка розташована по АДРЕСА_1 , кадастровий номер: 3210900000010480051, площею: 0,0999 га у межах згідно планом. Згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 21 вересня 2015 року № 44187630 житловий будинок по АДРЕСА_1 належить ОСОБА_3 .
Висновком експерта № 9069 судової земельно-технічної експертизи
від 31 березня 2018 року проведеної у цивільній справі № 367/3748/15 встановлено, що існує накладення земельної ділянки по АДРЕСА_1 кадастровий номер 3210900000:01:048:0051, із земельною ділянкою по АДРЕСА_1 кадастровий номер 3210900000:01:048:0050. Площа накладення складає
5 кв.м. Паркан (огорожа) будинку по АДРЕСА_1 виходить за межі земельної ділянки кадастровий номер 3210900000:01:048:0051 на земельну ділянку ОСОБА_1 кадастровий номер 3210900000:01:048:0050, яка розташована на АДРЕСА_1 . Порушення складає від 0,23 м в північній частині паркану (огорожі) до 0,09 м в південній частині паркану (огорожі).
Позиція Верховного Суду
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України (тут і далі по тексту в редакції Кодексу на час подання касаційної скарги) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Статтею 14 Конституції України передбачено, що право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
Відповідно до частин першої, другої статті 78 ЗК України право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них.
Поняття земельної ділянки як об`єкта права власності визначено у частині першій статті 79 ЗК України як частини земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.
Нормами частини першої статті 81 ЗК України визначено способи набуття права власності на земельні ділянки, а саме: придбання за договором купівлі- продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності; приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування; прийняття спадщини; виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю).
Частиною першою статті 319 ЦК України передбачено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Згідно з частиною першою статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Відповідно до статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
За змістом частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Тлумачення наведених норм цивільного законодавства дає підстави для висновку про те, що в разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, у тому числі шляхом звернення до суду за захистом свого майнового права, зокрема з позовом про усунення перешкод у розпоряджанні власністю (негаторний позов).
Частинами другою, третьою статті 152 ЗК України передбачено, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав.
Відповідно до статті 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 82 цього Кодексу. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до частини другої статті 89 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
Порядок відновлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) визначений в Інструкції про встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками, затвердженої Наказом Державного комітету України із земельних ресурсів від 18 травня 2010 року № 376. Розділом ІУ зазначеної Інструкції передбачено, що відновлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) здійснюється при повній (частковій) втраті в натурі (на місцевості) межових знаків, їх пошкодженні, яке унеможливлює використання межових знаків, а також при розгляді земельних спорів між власниками (користувачами) суміжних земельних ділянок. Власник земельної ділянки має право вимагати від власника сусідньої ділянки сприяння встановленню твердих меж, а також відновленню межових знаків у випадках, коли вони зникли, перемістились або стали невиразними. Відновлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) здійснюється на підставі раніше розробленої та затвердженої відповідно до статті 186 ЗК України документації із землеустрою. У разі відсутності такої документації розробляється технічна документація із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості). Закріплення відновлених меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) межовими знаками здійснюється виконавцем, яким є юридична або фізична особа, яка отримала ліцензії на проведення робіт із землеустрою, у присутності власника (користувача) земельної ділянки, власників (користувачів суміжних земельних ділянок або уповноваженої ним (ними) особою.
Відповідно до пункту «г» частини першої статті 91 ЗК України власники земельних ділянок зобов`язані не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів.
Частиною третьою статті 103 ЗК України визначено, що власники та землекористувачі земельних ділянок зобов`язані співпрацювати при вчиненні дій, спрямованих на забезпечення прав на землю кожного з них та використання цих ділянок із запровадженням і додержанням прогресивних технологій вирощування сільськогосподарських культур та охорони земель (обмін земельних ділянок, раціональна організація територій, дотримання сівозмін, встановлення, зберігання межових знаків тощо).
Встановивши, що паркан (огорожа) ОСОБА_3 виходить за межі її земельної ділянки на земельну ділянку ОСОБА_1 і площа такого накладення складає 5 кв.м, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про необхідність звільнення земельної ділянки у вказаній частині по всій довжині, як це визначено у висновку експерта судової земельно-технічної експертизи.
Доводи касаційної скарги про те, що апеляційний суд надаючи оцінку висновку експерта не врахував пункт 3.10 Інструкції про встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками, не впливають на правильність висновків апеляційного суду, оскільки вказана інструкція визначає механізм встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками, а межі земельних ділянок
ОСОБА_1 і ОСОБА_3 вже встановлені.
Крім того, заявляючи вимоги про скасування постанов апеляційного суду та залишення без змін рішення Ірпінського міського суду Київської області
від 06 вересня 2018 року ОСОБА_3 фактично погоджується із необхідністю демонтувати паркан, зведений на земельній ділянці
ОСОБА_1 та звільнити вказану земельну ділянку 0,23 м в північній частині паркану (огорожі). При цьому апеляційний суд лише змінив вказане рішення суду першої інстанції уточнивши, що звільнення від паркану, в частині в якій він збудований на земельній ділянці ОСОБА_1 , необхідно здійснити по всій довжині, згідно із висновком експерта.
Колегія суддів не вбачає підстав для задоволення клопотань
ОСОБА_3 поданих до касаційного суду у вересні 2019 року про залучення нових доказів, оскільки такі докази не були предметом розгляду в судах попередніх інстанцій. Прийняття та оцінка нових доказів не належить до компетенції суду касаційної інстанції.
Наведені у касаційній скарзі доводи переважно зводяться до незгоди із висновками апеляційного суду стосовно оцінки доказів і встановлених на їх підставі обставин, спрямовані на переоцінку цих доказів і обставин, що в силу статті 400 ЦПК України виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції.
Крім того, касаційний суд не вбачає підстав для скасування постанови апеляційного суду від 11 квітня 2019 року, якою здійснено розподіл судових витрат за подання апеляційної скарги, оскільки задовольнивши апеляційну скаргу ОСОБА_1 , апеляційний суд обґрунтовано стягнув витрати по сплаті ним судового збору із відповідача ОСОБА_3 , відомості про звільнення якої від сплати судового збору в матеріалах справи відсутні.
ОСОБА_2 постанови апеляційного суду від 31 січня 2019 року та
від 11 квітня 2019 року в касаційному порядку не оскаржує.
Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
Згідно з статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411 ЦПК України оскаржене судове рішення підлягає обов`язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено.
За таких обставин колегія суддів дійшли висновку про відсутність підстав для скасування постанов апеляційного суду, оскільки суд апеляційної інстанції, встановивши фактичні обставини справи, які мають значення для її вирішення, ухвалив судове рішення із правильним застосуванням норм матеріального права та без порушення процесуального права, що є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, оскаржених судових рішень апеляційного суду без змін.
Підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись статтями 400, 402, 409, 410, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.
Постанови Київського апеляційного суду від 31 січня 2019 року та
від 11 квітня 2019 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Судді:Є. В. Синельников О. М. Осіян Н. Ю. Сакара С. Ф. Хопта В. В. Шипович
