Постанова
Іменем України
10 січня 2019 року
м. Київ
справа № 205/8697/16-ц
провадження № 61-39620св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Синельникова Є. В. (суддя-доповідач), БілоконьО. В., Хопти С. Ф.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_4,
відповідач - ОСОБА_5,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Друга Дніпропетровська державна нотаріальна контора,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_5на рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська, у складі судді Шавули В. С., від 14 червня 2017 року та постанову Апеляційного суду Дніпропетровської області, у складі колегії суддів: Пищиди М. М., Каратаєвої Л. О., Ткаченко І. Ю., від 14 червня 2018 року,
ВСТАНОВИВ:
У листопаді 2016 року ОСОБА_4 звернулась до суду з позовом до
ОСОБА_5 про визначення додаткового строку для прийняття спадщини.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її батько - ОСОБА_7, який за життя склав заповіт, яким все своє майно заповів позивачу та ОСОБА_5 ОСОБА_5 належним чином прийняла спадщину, яка відкрилась після смерті ОСОБА_7, а позивач у встановлений законом строк не звернулась до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини після смерті батька, оскільки з 2015 року є інвалідом третьої групи та має тривалі проблеми зі здоров'ям. Крім того, вказувала на те, що постійно проживає у АДРЕСА_1 разом із хворою матір'ю, яка потребує постійного догляду.
Посилаючись на зазначені обставини, позивач просила суд визначити їй додатковий строк у три місяці для звернення до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_7, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1.
Рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 14 червня 2017 року позов ОСОБА_4 задоволено.Надано ОСОБА_4 додатковий строк для подання до нотаріальної контори заяви про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_7, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1, строком три місяці з часу набрання судовим рішенням законної сили. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із доведеності поважності причин пропуску позивачем строку для прийняття спадщини.
Постановою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 14 червня
2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_5 залишено без задоволення, рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, зазначивши при цьому, що матеріали справи містять достатньо доказів того, що позивач пропустила строк для прийняття спадщини з поважних причин.Пропущений строк для прийняття спадщини є незначним, позивач є інвалідом третьої групи та здійснює догляд за матір'ю, яка є інвалідом другої групи та потребує постійного догляду.
У касаційній скарзі ОСОБА_5 просить скасувати оскаржені судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга мотивована тим, що позивач не надала належних та допустимих доказів щодо наявності у неї об'єктивних, істотних та непереборних перешкод для подання заяви про прийняття спадщини у передбачений законом строк, а наведені нею доводи не можуть бути достатніми для визначення додаткового строку для прийняття спадщини. Вважає, що застосування судами положень статті 1272 ЦК України суперечить усталеній практиці Верховного Суду при розгляді аналогічних спорів.
Відзиву на касаційну скаргу не надходило.
У прохальній частині касаційної скарги ОСОБА_8 просить повідомити її про дату, час та місце судового розгляду справи.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
У разі необхідності учасники справи можуть бути викликані для надання пояснень у справі.
Ураховуючи те, що триває стадія попереднього розгляду, під час якої судове засідання не проводиться, повідомлення учасників не передбачено
ЦПК України, підстави для задоволення клопотання ОСОБА_8 відсутні.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Під час розгляду справи суди встановили, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_7, який за життя склав заповіт, відповідно до якого усе належне йому майно заповів ОСОБА_4 та ОСОБА_5(а. с. 13, 14).
ОСОБА_5 належним чином прийняла спадщину, звернувшись із відповідною заявою до державного нотаріуса.
ОСОБА_4 звернулась до державного нотаріуса із заявою про прийняття спадщини 09 листопада 2016 року, за результатами розгляду якої держаний нотаріус виніс постанову про відмову у видачі свідоцтва про право на спадщину після смерті батька ОСОБА_7 у зв'язку із пропуском нею встановленого строку для прийняття спадщини (а. с. 63-70).
Згідно з частиною першої статті 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.
Відповідно до частини першої, другої статті 1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має особисто подати до нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини.
Згідно з частиною першою статті 1270 ЦК України для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.
Відповідно до частини третьої статті 1272 ЦК України за позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини.
Вирішуючи питання про визначення особі додаткового строку, суд досліджує поважність причин пропуску строку для прийняття спадщини. При цьому необхідно виходити з того, що поважними є причини, пов'язані з об'єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.
Правила частини третьої статті 1272 ЦК України про надання додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини можуть бути застосовані, якщо: 1) у спадкоємця були перешкоди для подання такої заяви; 2) ці обставини визнані судом поважними.
Судом не можуть бути визнані поважними такі причини пропуску строку подання заяви про прийняття спадщини, як юридична необізнаність позивача щодо строку та порядку прийняття спадщини, необізнаність особи про наявність спадкового майна, похилий вік, непрацездатність, незнання про існування заповіту, встановлення судом факту, що має юридичне значення для прийняття спадщини, невизначеність між спадкоємцями хто буде приймати спадщину, відсутність коштів для проїзду до місця відкриття спадщини.
Поважними причинами пропуску строку для прийняття спадщини визнаються, зокрема: тривала хвороба спадкоємця, складні умови праці, які пов'язані із тривалими відрядженнями, у тому числі закордонними, перебування спадкоємців на строковій службі у складі Збройних Сил України, відбування покарання, з чим пов'язана неможливість прибуття для прийняття спадщини тощо.
Суди встановили, що з 11 червня 1998 року позивач зареєстрована та проживає у АДРЕСА_1. На момент смерті свого батька вона не проживала разом із ним (а. с. 8, 75).
Позивач проживає разом із матір'ю - ОСОБА_9, 1938 року народження, яка є інвалідом другої групи внаслідок психічного розладу та потребує постійного догляду та піклування (а. с. 17).
Згідно довідки від 01 березня 2017 року № 375 ОСОБА_4 перебувала на обліку в управлінні соціального захисту Криничанської районної державної адміністрації Дніпропетровської області та отримувала соціальну допомогу, яку призначено з 01 жовтня 2015 року по 30 квітня 2017 року, за догляд за інвалідом другої групи внаслідок психічного розладу
ОСОБА_9 (а. с. 74).
Відповідно до довідки Дніпровської медико-соціальної експертної
комісії № 1 ОСОБА_4 з 21 грудня 2015 року встановлена третя група інвалідності внаслідок загального захворювання. У період з 10 лютого
2016 року по 22 лютого 2016 року, 23 лютого 2016 року по 28 лютого
2016 року, з 02 вересня 2016 року по 12 вересня 2016 року позивач перебувала на стаціонарному лікуванні у комунальному закладі «Криничанська центральна районна лікарня» Дніпропетровської обласної ради (а. с. 18-19, 20, 21).
Державний нотаріус Другої Дніпропетровської державної нотаріальної контори не вчиняв протягом передбаченого законом строку для прийняття спадщини дій, спрямованих на повідомлення спадкоємців за заповітом про відкриття спадщини (стаття 63 Закону України «Про нотаріат», постанова Верховного Суду України від 23 серпня 2017 року № 6-1320цс17).
Суд першої інстанції, з висновком якого погодився і суд апеляційної інстанції, дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позову ОСОБА_4 про визначення додаткового строку, достатнього для подання заяви про прийняття спадщини після померлого ОСОБА_7, встановивши незначний період пропуску строку для прийняття спадщини за заповітом, зазначивши, що об'єктивними поважними причинами пропуску позивачем цього строку є її перебування на лікуванні у комунальному закладі «Криничанська центральна районна лікарня» Дніпропетровської обласної ради, а також необхідність догляду за матір'ю - ОСОБА_9, яка є інвалідом другої групи внаслідок психічного розладу та потребує постійного догляду та піклування.
Встановивши з дотриманням процесуальних норм вищевказані об'єктивні обставини, суди правильно застосували положення частини третьої
статті 1272 ЦК України.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення - без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Ураховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_5залишити без задоволення.
Рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 14 червня 2017 року та постанову Апеляційного суду Дніпропетровської області
від 14 червня 2018 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: Є. В. Синельников
О. В. Білоконь
С. Ф. Хопта
