Єдиний державний реєстр судових рішень
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
04 вересня 2024 року
м. Київ
справа № 200/9991/19
провадження № 61-10152св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого -Луспеника Д. Д., суддів:Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Коломієць Г. В.,Гулька Б. І., Лідовця Р. А.,
учасники справи:
заявник (боржник) - ОСОБА_1 ,
суб`єкт оскарження - Другий Правобережний відділ державної виконавчої служби у Чечелівському та Новокодацькому районах міста Дніпра Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса),
заінтересована особа (стягувач) - ОСОБА_2 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 10 серпня 2022 року у складі судді Куцевола В. В. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 07 червня 2023 року у складі колегії суддів: Максюти Ж. І., Барильської А. П., Пищиди М. М.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст скарги
У липні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду зі скаргою на дії державного виконавця Новокодацького відділу державної виконавчої служби у м. Дніпрі Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області Берези А. О., заінтересована особа (стягувач) - ОСОБА_1 , в якій, уточнивши вимоги, просив: визнати неправомірними дії державного виконавця Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) Новокодацького відділу державної виконавчої служби у місті Дніпрі Берези А. О. при складанні розрахунку заборгованості зі сплати аліментів від 17 червня 2019 року за № 3699 й скасувати такий розрахунок заборгованості зі сплати аліментів; зобов`язати державного виконавця Новокодацького ВДВС у м. Дніпрі Південно-Східного МУ МЮ (м. Дніпро) Березу А. О. зробити перерахунок заборгованості з урахуванням частин першої і другої статті 194 Сімейного кодексу України в редакції Закону від 08 липня 2017 року; стягнути з Новокодацького ВДВС у м. Дніпрі Південно-Східного МУ МЮ (м. Дніпро) моральну шкоду в розмірі 100 000,00 грн та судові витрати на правову допомогу в розмірі 3 000,00 грн.
В обґрунтування скарги зазначав, що державним виконавцем Новокодацького ВДВС відкрито виконавче провадження про примусове стягнення з нього аліментів на користь ОСОБА_1 у частці від його доходу, виконавчий лист видано у 2006 році. Виконавче провадження відкрито 05 грудня 2017 року. На той час редакція частин першої і другої статті 194 Сімейного кодексу України (далі - СК України) передбачала можливість стягнення аліментів за минулий час, але не більше як за три роки.
12 червня 2019 року він звернувся до державного виконавця із заявою про проведення розрахунку заборгованості зі сплати аліментів, у якому просив застосувати вказану вище норму (обмежитись нарахуванням за минулий час, але не більше як за три роки). Проте отримав відповідь та розрахунок від 17 червня 2019 року, у якому аліменти були розраховані за минулий час, за десять років (жовтень 2008 року - травень 2019 року) на підставі частин першої і другої статті 194 СК України у редакції Закону, яка діє станом на цей час.
Вважав, що такими діями державним виконавцем порушено статтю 58 Конституції України щодо заборони зворотної дії закону в часі. Державним виконавцем проігноровані надані ним квитанції про сплату аліментів, неправильно визначено статистичну інформацію для розрахунку аліментів. Також виконавцем при здійсненні розрахунку проігноровано квитанції про перерахування грошових коштів стягувачу на суму 10 600,00 грн. При здійсненні щомісячних розрахунків заборгованості зі сплати застосовується річна статистична інформація про середню заробітну плату по регіону, замість застосування щоквартальної статистичної інформації, тому було нараховано заборгованість за період 2015-2019 роки із завищенням на 2 473,79 грн. Такими діями йому завдано моральної шкоди.
Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просив суд скаргу задовольнити.
Протокольною ухвалою Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 10 серпня 2022 року Південно-Східне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) Новокодацького відділу державної виконавчої служби у місті Дніпрі замінено на правонаступника - Другий Правобережний відділ державної виконавчої служби у Чечелівському та Новокодацькому районах міста Дніпра Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро).
Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 06 квітня 2023 року залучено до участі у справі як правонаступника органу державної виконавчої служби, дії якого оскаржуються, Другий Правобережний відділ державної виконавчої служби у Чечелівському та Новокодацькому районах міста Дніпра Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса).
Рух справи у судах
Суди розглядали справу неодноразово.
Ухвалою Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 19 січня 2021 року, залишеною без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 27 травня 2021 року, скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення.
Судові рішення мотивовано тим, що новий розрахунок заборгованості зі сплати аліментів відрізняється від попереднього, який досліджувався судами у справі № 200/5347/19, лише донарахуванням заборгованості за квітень-травень 2019 року, тому скарга ОСОБА_1 , яка подана у липні 2019 року, надійшла з пропуском строку, встановленого чинним законодавством (10 днів), для оскарження дій державного виконавця та винесення ним відповідних постанов. Крім того, вимоги скарги уже по суті були розглянуті у наведеній справі. Тому суди зазначили, що підстав для поновлення строку для подання до суду скарги немає. При цьому суди вказали, що відрахування строку на оскарження розрахунку заборгованості, здійсненого в жовтні 2018 року, від дати зарахування кожного чергового платежу не відповідає нормам закону та повністю нівелює встановлені законом строки на оскарження дій державної виконавчої служби.
Крім того, суд апеляційної інстанції вказав, що, складаючи розрахунок заборгованості, державний виконавець вчинив дію, прийняв відповідне рішення і саме з моменту обізнаності із такою дією (рішенням) розпочався перебіг строку на оскарження, тому судом не встановлено порушень у діях державного виконавця, а заявником не доведена бездіяльність державного виконавця під час вчинення виконавчих дій, як і те, що така бездіяльність є триваючою. Заявником не доведено неврахування державним виконавцем квитанцій зі сплати аліментів, всі дії державного виконавця були направлені на виконання вимог виконавчого документа у порядок та спосіб, визначений Законом України «Про виконавче провадження».
Постановою Верховного Суду від 16 лютого 2022 року касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Коломойця С. В. задоволено частково, ухвалу Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 19 січня 2021 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 27 травня 2021 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.
Верховний Суд вказав, що відмовляючи у задоволенні скарги ОСОБА_1 на дії державного виконавця, суд першої інстанції, з висновком якого повністю погодився суд апеляційної інстанції, виходив із трьох взаємовиключних правових висновків, які не дають можливості суду касаційної інстанції ухвалити судове рішення по суті скарги, так як правові наслідки таких різних процесуальних дій суду є відмінними й суттєвими.
Зокрема, суди:
а) виходили з того, що з аналогічною скаргою на дії державного виконавця щодо розрахунку заборгованості ОСОБА_1 уже звертався до суду і у справі № 200/5347/19 рішенням суду від 27 травня 2019 року йому у задоволенні скарги відмовлено. Разом з тим суди не звернули уваги на те, що у такому разі відповідно до вимог пункту 3 частини першої статті 255 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) правовим наслідком такого висновку суду є закриття провадження у справі, а не відмова в її задоволенні по суті;
б) виходили з того, що заявник, оскаржуючи дії державного виконавця, пропустив 10-денний строк звернення до суду, а підстав для поновлення такого строку немає. Разом з тим суди не звернули увагу, що строк звернення до суду є процесуальним строком, а не позовною давністю, і правовим наслідком пропуску такого строку, відповідно до вимог статей 126, 449 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), роз`яснень постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 лютого 2014 року № 6 «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судових рішень у цивільних справах», є залишення скарги без розгляду і заборона вирішувати скаргу по суті. Такі висновки викладені також у постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 18 листопада 2020 року
у справі № 466/948/19 (провадження № 61-16974св19); 03 листопада 2021 року у справі № 2608/20647/12 (провадження № 61-5702св21) та багатьох інших;
в) незважаючи на наведені вище правові висновки, суди вирішили скаргу ОСОБА_1 по суті, відмовивши в її задоволенні, не звернувши увагу, що наведене допустимо лише при відсутності порушень при поданні до суду скарги, про що вказано вище (форма, зміст скарги, строк оскарження тощо).
Верховний Суд зазначив, що жоден з наведених вище правових висновків судів є неналежно обґрунтованим. Зокрема, дійшовши висновку, що заявником пропущено 10-денний строк звернення до суду, і відмовляючи у поновленні такого строку, суди не вказали з посиланням на певну норму права, яка унеможливлює оскарження дій державного виконавця щодо нарахування щомісячного боргу зі сплати аліментів і чи не є це окремою процесуальною дією державного виконавця. Посилання відзиву ОСОБА_1 на касаційну скаргу про те, що заявник зловживає процесуальними правами, є безпідставними, так як зміст статті 44 ЦПК України (неприпустимість зловживання процесуальними правами) вказує на те, що зловживанням процесуальними правами є подання аналогічної скарги чи оскарження аналогічних дій. Якщо суд дійде саме таких безспірних висновків, тоді є право на застосування вимог статті 44 ЦПК України. А, відмовляючи у скарзі ОСОБА_1 по суті, суди взагалі не надали оцінки його доводам про порушення державним виконавцем положень статті 58 Конституції України щодо заборони зворотної дії закону в часі.
Короткий зміст оскаржуваних рішень судів
Ухвалою Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 10 серпня 2022 року, залишеною без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 07 червня 2023 року, у задоволенні скарги відмовлено.
Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні скарги, дійшов висновку, що державний виконавець зобов`язаний був застосувати саме ту правову норму, сформульовану в законі, яка була чинною на момент вчинення ним відповідної процесуальної дії, зокрема й здійснення розрахунку розміру заборгованості за аліментами. Тому, незалежно від моменту пред`явлення виконавчого листа до виконання, у заявника існував обов`язок зі сплати аліментів, починаючи з дати ухвалення судового рішення, отже, дії державного виконавця з обрахування розміру заборгованості за 10 років до подання виконавчого листа до виконання не встановили для заявника нового обов`язку, що не був передбачений судовим рішенням або законом.
Щодо посилання ОСОБА_1 на те, що державний виконавець не врахував квитанції про перерахування грошових коштів стягувачу на суму 10 600,00 грн, то суд зазначив, що до матеріалів справи долучено копію матеріалів виконавчого провадження, у яких містяться копії квитанції, серед яких є такі, які не дають змоги встановити їх зміст (номер, дату перерахування коштів, реквізити, суму). Заявник не додав до скарги квитанції та не зазначив у ній, із посиланням на дату та номер квитанції, які, на його думку, не враховано державним виконавцем під час складення розрахунку. При цьому заявник не позбавлений права подати виконавцю квитанції належної якості. У свою чергу посилання заявника на те, що необхідно розраховувати заборгованість виходячи з щоквартальної статистичної інформації, не ґрунтуються на вимогах законодавства.
Окремо місцевий суд, у відповідь на посилання Другого Правобережного відділу державної виконавчої служби у Чечелівському та Новокодацькому районах міста Дніпра Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) про те, що ОСОБА_1 пропустив строк на звернення із цією скаргою, та те, що питання правомірності розрахунку за десять років було предметом розгляду у справі № 200/5347/19, зазначив, що строк звернення до суду із цією скаргою не пропущено, оскільки довідка отримана ОСОБА_1 27 червня 2019 року, що не заперечується іншими учасниками, а зі скаргою він звернувся 03 липня 2019 року, водночас довідка про наявність заборгованості зі сплати аліментів дійсна протягом одного місяця.
Апеляційний суд у свою чергу дійшов висновку, що суд першої інстанції на основі об`єктивної оцінки наданих сторонами доказів повно встановив фактичні обставини справи та правильно застосував норми матеріального права; недоліків, які призводять до порушення основних принципів цивільного процесуального судочинства та охоронюваних законом прав та інтересів осіб, які беруть участь у справі та впливають на суть ухваленого рішення під час розгляду справи у суді апеляційної інстанції, не встановлено.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи
У липні 2023 року ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Коломоєць С. В., подав до Верховного Суду касаційну скаргу на ухвалу Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 10 серпня 2022 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 07 червня 2023 року, в якій, посилаючись на порушення судами норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити його скаргу.
Касаційна скарга обґрунтована тим, що державний виконавець при розрахунку заборгованості за аліментами повинен був керуватися редакцією статті 194 СК України в редакції від 08 липня 2017 року, чинній на момент звернення стягувача
з виконавчим документом до виконавчої служби, суди попередніх інстанцій на зазначене не звернули уваги та дійшли помилкового висновку про відмову
у задоволенні скарги.
Заявник у касаційній скарзі також посилається на те, що з 20 липня 2006 року до 27 грудня 2010 року здійснювалося примусове стягнення за виконавчим листом, а з вересня 2010 року до 05 грудня 2017 року боржник здійснював виконання в добровільному порядку, тобто до моменту звернення стягувача з виконавчим листом про примусове стягнення до Новокадацького ВДВС, яке відкрите 05 грудня 2017 року. Має місце подвійне стягнення аліментів за одним і тим же виконавчим листом в межах періоду з 20 липня 2006 року до 05 грудня 2017 року, оскільки з 20 липня 2006 року до 27 грудня 2010 року здійснювалось примусове стягнення Жовтневим ВДВС м. Дніпропетровська, а розрахунок державного виконавця Новокадацького ВДВС ГТУЮ у Дніпропетровській області від 17 вересня 2019 року № 36999 вказує про здійснення боржником сплати аліментів в період, починаючи з вересня 2010 року, включаючи повний рік 2017 року, тобто до звернення з виконавчим листом стягувача до Новокадацького ВДВС 21 листопада 2017 року, на підставі якого 05 грудня 2017 року було відкрито виконавче провадження. Виконавчий лист у справі № 200/16582/17 не містить прийнятого судом рішення в частині стягнення з ОСОБА_1 аліментів за минулий час, державний виконавець, здійснюючи примусове виконання, вийшов за межі визначеного виконавчого документа. Державний виконавець, приймаючи рішення про стягнення аліментів за минулий період, фактично підмінив повноваження суду.
У вересні 2023 року Другий Правобережний відділ державної виконавчої служби у Чечелівському та Новокодацькому районах міста Дніпра Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 , в якому заінтересована особа, посилаючись на необґрунтованість касаційної скарги, просить залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки вони є законними.
У жовтні 2023 року від ОСОБА_1 до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 , в якому стягувач, посилаючись на необґрунтованість касаційної скарги, просить залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки вони є законними.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду від 10 липня 2023 року касаційна скарга ОСОБА_1 передана на розгляд судді-доповідачу Гулейкову І. Ю., судді які входять до складу колегії: Погрібний С. О., Ступак О. В.
Ухвалою Верховного Суду від 28 липня 2023 року касаційну скаргу залишено без руху для усунення недоліків, зокрема сплати судового збору.
Ухвалою Верховного Суду від 13 вересня 2023 року (після усунення недоліків касаційної скарги) відкрито касаційне оскарження у справі (з підстав, передбачених частиною другою статті 389 ЦПК України), витребувано матеріали справи № 200/9991/19 із Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська та встановлено учасникам справи строк для подачі відзиву на касаційну скаргу.
У жовтні 2023 року до Верховного Суду надійшли матеріали справи № 200/9991/19.
Розпорядженням в. о. заступника керівника Апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного цивільного суду від 04 липня 2024 року № 872/0/226-24 на підставі службової записки судді Гулейкова І. Ю. призначено повторний автоматизований розподіл судової справи.
Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду від 04 липня 2024 року справу передано судді-доповідачу Гулейкову І. Ю., судді, які входять до складу колегії: Лідовець Р. А., Луспеник Д. Д.
Ухвалою від 04 липня 2024 року Верховний Суд призначив справу до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Відповідно до протоколу автоматичного визначення складу колегії суддів від 04 липня 2024 року справу призначено судді-доповідачеві Гулейкову І. Ю., судді, які входять до складу колегії: Гулько Б. І., Коломієць Г. В., Лідовець Р. А., Луспеник Д. Д. (головуючий).
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
24 березня 2006 року Бабушкінським районним судом м. Дніпропетровська видано виконавчий лист у справі № 2-2861/2006 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_1 аліментів на утримання дитини у розмірі частини з усіх видів заробітку починаючи з 13 січня 2006 року.
Вказаний виконавчий лист перебував на виконанні у Державній виконавчій службі у Жовтневому районі міста Дніпропетровська та Державній виконавчій службі у Бабушкінському районі міста Дніпропетровська.
Згідно з відповіддю Шевченківського відділу ДВС міста Дніпра ГТУЮ у Дніпропетровській області від 15 травня 2017 року № 0314/9107/15, 27 грудня 2010 року державним виконавцем винесена постанова про закінчення виконавчого провадження згідно з пунктом 10 частини першої статті 49 Закону України «Про виконавче провадження» та направлено разом з оригіналом виконавчого листа на виконання до Новокодацького ВДВС у місті Дніпрі ГТУЮ
у Дніпропетровській області.
Відповідно до довідки Новокодацького ВДВС у місті Дніпрі ГТУЮ
у Дніпропетровській області від 13 червня 2017 року № 26506/27 виконавчий лист про стягнення аліментів з ОСОБА_1 не перебуває.
Ухвалою Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 04 жовтня 2017 року задоволено заяву про видачу дубліката виконавчого листа від 23 червня 2006 року про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_1 аліментів на утримання дитини у розмірі частини з усіх видів заробітку щомісячно.
05 грудня 2017 року на підставі дубліката виконавчого листа Новокодацьким ВДВС у місті Дніпрі ГТУЮ у Дніпропетровській області відкрито виконавче провадження № НОМЕР_1.
До жовтня 2018 року державний виконавець складав розрахунки заборгованості зі сплати аліментів, згідно з якими заборгованість розраховувалася за період із січня 2014 року.
На підставі заяви стягувача, у жовтні 2018 року державним виконавцем складено розрахунок, у якому заборгованість розрахована за період із жовтня 2008 року до вересня 2018 року.
17 червня 2019 року державним виконавцем складено розрахунок заборгованості зі сплати аліментів № 36999 щодо боржника ОСОБА_1 , у якому виконавець розрахував заборгованість за період із жовтня 2008 року до травня 2019 року.
Правове регулювання та мотиви, з яких виходить Верховний Суд
Відповідно до положень статті 124 Конституції України судові рішення є обов`язковими до виконання на всій території України.
Згідно зі статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Відповідно до статті 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.
Статтею 449 ЦПК України визначено, що скаргу може бути подано до суду: а) у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її права або свободи; б) у триденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її права, у разі оскарження постанови про відкладення провадження виконавчих дій. Пропущений з поважних причин строк для подання скарги може бути поновлено судом.
У частині п`ятій статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» зазначено, що рішення та дії виконавця, посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені протягом 10 робочих днів з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи законних інтересів. Рішення виконавця про відкладення проведення виконавчих дій може бути оскаржене протягом трьох робочих днів з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи законних інтересів.
Верховний Суд зауважує, що строки на подання скарги є процесуальними, можуть бути поновлені за наявності поважних причин за заявою заявника, яка подається одночасно зі скаргою або викладається у скарзі у вигляді клопотання. При вирішенні питання про поновлення строку на подання скарги на рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби, приватного виконавця необхідно виходити з того, що у ЦПК України не міститься переліку поважних причин пропуску строку, їх з`ясовують у кожному конкретному випадку залежно від обставин справи. Якщо скаргу подано з пропуском строку, встановленого законом, та відсутнє клопотання про його поновлення, така скарга залишається без розгляду та повертається заявникові.
Строк звернення до суду зі скаргою на дії державного виконавця є не строком позовної давності, а процесуальним строком, а тому у разі його пропуску скарга може бути розглянута по суті лише після вирішення питання про його поновлення, оскільки відповідно до статті 126 ЦПК України право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом. Документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
Із цією скаргою на дії державного виконавця Новокодацького ВДВС у місті Дніпрі Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області
Пугін І. О. звернувся 03 липня 2019 року (а. с. 1 т. 1), із уточненою скаргою -
13 серпня 2020 року (а. с. 109 т. 2). В тексті скарги (як первісної, так і уточненої) заявник вказав, що розрахунок заборгованості зі сплати аліментів отримав
27 червня 2019 року, тому останній день оскарження дій державного виконавця припадає на 07 липня 2019 року, що є вихідним днем, тобто останнім днем
є перший робочий день (08 липня 2019 року).
В уточненій скарзі (а. с. 109-117 т. 2) ОСОБА_1 просив:
визнати дії та бездіяльність державного виконавця Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) Новокодацького відділу державної виконавчої служби у м. Дніпрі Берези А. О. з обчислення розміру заборгованості зі сплати аліментів, здійсненого станом на 01 червня 2019 року, а саме із складання розрахунку від 17 червня 2019 року № 36999 заборгованості за аліментами у виконавчому провадженні № НОМЕР_1 станом на 01 червня
2019 року, та вимоги державного виконавця, неправомірними;
скасувати розрахунок від 17 червня 2019 року № 36999 заборгованості за аліментами станом на 01 червня 2019 року, складений державним виконавцем Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) Новокодацького відділу державної виконавчої служби у м. Дніпрі Березою А. О. на підставі виконавчого листа № 2-2861/06, виданого 10 листопада 2017 року у виконавчому провадженні № НОМЕР_1;
зобов`язати державного виконавця Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) Новокодацького відділу державної виконавчої служби у м. Дніпрі Березу А. О. зробити перерахунок заборгованості з аліментів у виконавчому провадженні № НОМЕР_1, з урахуванням частин першої, другої статті 194 СК України (в редакції 08 липня 2017 року, що діяла в період звернення стягувача з виконавчим документом до стягнення), про сплату з ОСОБА_1 аліментів на користь ОСОБА_1 на утримання неповнолітньої дитини;
стягнути з Державного бюджету України шляхом списання з відповідного казначейського рахунку Державної казначейської служби України на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в сумі 100 000,00 грн;
стягнути з Державного бюджету України шляхом списання з відповідного казначейського рахунку Державної казначейської служби України на користь ОСОБА_1 судові витрати на правову допомогу в розмірі 3 000,00 грн.
Суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, надаючи оцінку аргументам органу державної виконавчої служби про те, що заявник пропустив десятиденний строк звернення із цією скаргою, послався на частину тринадцяту статті 71 Закону України «Про виконавче провадження» (згідно з якою довідка про наявність заборгованості зі сплати аліментів видається органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем на вимогу стягувача протягом трьох робочих днів у випадках, встановлених законом. Довідка про наявність заборгованості зі сплати аліментів дійсна протягом одного місяця з дня її видачі. Форма довідки встановлюється Міністерством юстиції України) та зазначив, що оскільки ОСОБА_1 отримав довідку 27 червня 2019 року, що не заперечується іншими учасниками, а зі скаргою він звернувся 03 липня 2019 року, то довідка про наявність заборгованості зі сплати аліментів дійсна протягом одного місяця, тому строк звернення до суду з цією скаргою не пропущено.
Такі висновки судів є помилковими з огляду на таке.
Розрахунок заборгованості зі сплати аліментів від 17 червня 2019 року № 36999 (а. с. 12-15 т. 1) містить період жовтень 2008 року - травень 2019 року, сума боргу станом на 01 червня 2019 року - 82 370,30 грн.
У відзивах та поясненнях орган державної виконавчої служби звертав увагу, що заявник та його представник за довіреністю ОСОБА_3 (а. с. 69, 94, 117-118, 145-146 т. 1) неодноразово знайомилися з документами відкритого 05 грудня 2017 року виконавчого провадження № НОМЕР_1, що міститься в матеріалах справи.
Зокрема матеріали виконавчого провадження містять довідку-розрахунок заборгованості за аліментами від 05 лютого 2018 року № НОМЕР_1/27 (а. с. 74-75 т. 1), де заборгованість нараховано з 11 квітня 2014 року, станом на 01 березня 2018 року складає 30 552,46 грн, містить підпис про ознайомлення та непогодження із сумою боргу 15 березня 2018 року.
Застереження на заяві ОСОБА_1 від 13 березня 2018 року (а. с. 76 т. 1) містить відмітку від 15 березня 2018 року про ознайомлення з матеріалами справи повністю, відсутність претензій до державного виконавця.
Довідка-розрахунок заборгованості зі сплати аліментів від 22 травня 2018 року (а. с. 102 т. 1) містить суму заборгованості у розмірі 34 401,61 грн станом на 01 травня 2018 року за період з 21 листопада 2014 року. Ця довідка отримана представником ОСОБА_3 24 травня 2018 року (а. с. 103 т. 1).
Частиною першою статті 194 СК України у редакції, чинній на момент відкриття виконавчого провадження, було передбачено, що аліменти можуть бути стягнуті за виконавчим листом за минулий час, але не більш як за три роки, що передували пред`явленню виконавчого листа до виконання.
Законом України від 03 липня 2018 року № 2475-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо створення економічних передумов для посилення захисту права дитини на належне утримання», який набрав чинності 28 серпня 2018 року, до частини першої статті 194 СК України були внесені зміни і зазначена норма права викладена у такій новій редакції: «Аліменти можуть бути стягнуті за виконавчим листом за минулий час, але не більш як за десять років, що передували пред`явленню виконавчого листа до виконання».
Заявою від 23 жовтня 2018 року (а. с. 130 т. 1) на ім`я начальника Новокадацького відділу державної виконавчої служби у м. Дніпрі стягувач ОСОБА_1 просила здійснити перерахунок стягнення аліментів з ОСОБА_1 згідно зі статтею 194 СК України за десять років.
Розрахунок заборгованості ОСОБА_1 зі сплати аліментів (а. с. 131-133 т. 1) містить суму заборгованості у розмірі 94 114,43 грн станом на 01 жовтня 2018 року за період з жовтня 2008 року.
На заяві представника боржника ОСОБА_3 від 14 лютого 2019 року на ім`я начальника Новокадацького відділу державної виконавчої служби у м. Дніпрі (а. с. 142 т. 1) стоїть відмітка про ознайомлення з матеріалами справи 19 лютого 2019 року.
У заяві про закінчення виконавчого листа за виконавчим листом № 2-2861/06 (а. с. 143-144 т. 1) від 14 лютого 2019 року представник боржника ОСОБА_3 просить скасувати неправомірно нарахований борг у розмірі 101 090,00 грн.
Про зазначений борг у розмірі 101 090,00 грн, оскільки був зроблений перерахунок заборгованості за заявою стягувача від 23 жовтня 2018 року за десять останніх років згідно зі статтею 194 СК України, йдеться в листі за підписом начальника Новокадацького відділу державної виконавчої служби у м. Дніпрі Никитюк І. П. від 20 лютого 2019 року № 10517 (а. с. 151-152 т. 1) до ОСОБА_3 у відповідь на її заяву про закриття виконавчого провадження.
У заяві від 22 лютого 2019 року на ім`я начальника Новокадацького відділу державної виконавчої служби у м. Дніпрі (а. с. 153 т. 1) ОСОБА_1 просить зробити та надати йому розрахунок зі сплати аліментів станом на 01 березня 2019 року.
Розрахунок заборгованості ОСОБА_1 зі сплати аліментів (а. с. 171-174 т. 1) містить суму заборгованості у розмірі 89 966,80 грн станом на 01 березня 2019 року за період з жовтня 2008 року.
Зазначений розрахунок згідно з відміткою на ньому отримала представник ОСОБА_3 26 березня 2019 року (а. с. 174 т. 1).
Боржник ОСОБА_1 у своїй заяві від 12 червня 2019 року (а. с. 188-189 т. 1) на ім`я державного виконавця Новокадацького відділу державної виконавчої служби
у м. Дніпрі Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області обґрунтовує свою незгоду із здійсненим розрахунком заборгованості зі сплати аліментів станом на 01 березня 2019 року в розмірі 89 966,80 грн за період жовтень 2008 року - березень 2019 року та наполягає, що розрахунок повинен проводитися не більш як за три роки, що передували пред`явленню виконавчого листа до виконання.
У скарзі на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця за підписом Коломоєць С. В. як представника ОСОБА_1 (а. с. 205-206 т. 1) на ім`я начальника Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області у липні 2019 року боржник мотивує свою незгоду із здійсненням розрахунку за 10 років за період жовтень 2008 року - березень 2019 року у сумі 82 370,30 грн, просить провести службову перевірку, притягнути до відповідальності державного виконавця, а у додатках до скарги зазначено розрахунок зі сплати аліментів станом на 01 червня 2019 року № 36999, який у свою чергу містить суму заборгованості у розмірі 82 370,30 грн станом на 01 червня 2019 року за період з жовтня 2008 року (а. с. 190-191 т. 1).
Зазначене у сукупності свідчить про те, що боржник ОСОБА_1 (його представники) достеменно знав ще у лютому та березні 2019 року про нарахування заборгованості зі сплати аліментів за 10 років, починаючи із жовтня 2008 року, на підставі чинної редакції частин першої, другої статті 194 СК України, проте скаргу у цій справі подав у липні 2019 року.
Зазначене підтверджується й судовими рішеннями у справі № 200/5347/19, (а. с. 213-216 т. 1, а. с. 40-44, 81-89 т. 2), в межах якої розглядалася скарга ОСОБА_1 про визнання дій державного виконавця неправомірними, скасування розрахунку заборгованості, скасування постанови про накладення арешту на майно, скасування постанови про тимчасове обмеження у праві на полювання, скасування постанови про тимчасове обмеження у праві виїзду за межу України, скасування постанови про тимчасове обмеження у праві на користування вогнепальною мисливською, пневматичною зброєю; відшкодування моральної шкоди, стягнення судових витрат на правову допомогу. Рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 27 травня 2019 року, залишеним без змін постановою Дінпровського апеляційного суду 26 березня 2020 року, де йдеться про скасування розрахунку заборгованості за аліментами станом на 01 березня 2019 року, складеного за період часу з жовтня 2008 року до березня 2019 року, у задоволенні скарги відмовлено. Суди у справі № 200/5347/19 виходили з того, що «з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 неодноразово знайомився із матеріалами виконавчого провадження, де є оскаржені ним розрахунок та постанови. Останній раз ОСОБА_1 ознайомлений із матеріалами вказаного виконавчого провадження 19 лютого 2019 року, проте звернувся до суду зі скаргою лише 04 квітня 2019 року, пропустивши встановлений законом десятиденний строк для звернення до суду зі скаргою на дії державного виконавця».
У справі № 200/5347/19 предметом скарги був розрахунок, здійснений державним виконавцем станом на 01 березня 2019 року, тобто у цій справі (№ 200/9991/19) оспорений заявником розрахунок від 17 червня 2019 року № 36999 відрізняється лише донарахуванням заборгованості за квітень-травень 2019 року, що також підтверджується поясненнями органу державної виконавчої служби та не спростовано боржником.
Вмотивоване клопотання від заявника про поновлення строку на подання скарги, пропущеного з поважних причин, матеріали справи не містять.
Посилання суду першої інстанції на частину тринадцяту статті 71 Закону України «Про виконавче провадження» щодо того, що довідка про наявність заборгованості зі сплати аліментів дійсна протягом одного місяця з дня її видачі, а заявник отримав довідку про наявність заборгованості зі плати аліментів 27 червня 2019 року, не спростовує факту подання скарги з пропуском визначеного законом строку.
Узагальнюючи наведене, Верховний Суд вважає помилковими висновки судів про те, що заявник не пропустив строк звернення зі скаргою на дії державного виконавця, визначений статтею 449 ЦПК України.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі та застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Верховного Суду від 18 листопада 2020 року у справі № 466/948/19 (провадження № 61-16974св19) зроблено висновок, що з`ясування обставин дотримання заявником процесуального строку на звернення до суду зі скаргою на дії чи бездіяльність державного виконавця, наявності клопотання про його поновлення та поважних причин для його поновлення має першочергове значення, оскільки правовим наслідком недотримання встановленого законом строку звернення зі скаргою на дії чи бездіяльність державного виконавця, відсутності клопотання про поновлення зазначеного строку та поважності причин для його поновлення, є залишення скарги без розгляду та повернення її заявникові.
Зважаючи на те, що ОСОБА_1 пропустив визначений частиною першою статті 449 ЦПК України десятиденний строк на звернення до суду зі скаргою на дії державного виконавця і не заявляв клопотання про поновлення цього процесуального строку з поважних причин, суд першої інстанції повинен був залишити скаргу ОСОБА_1 без розгляду.
Апеляційний суд не усунув зазначених порушень норм процесуального права, допущених судом першої інстанції, а тому оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню із залишенням скарги ОСОБА_1 без розгляду.
З огляду на наведене, Верховний Суд не здійснює перевірку доводів касаційної скарги ОСОБА_1 про необґрунтованість висновків судів попередніх інстанцій щодо вирішення скарги по суті.
Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги
Узагальнюючи наведене, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що ухвала Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 10 серпня 2022 року та постанова Дніпровського апеляційного суду від 07 червня 2023 року постановлені з порушенням норм процесуального права, а тому підлягають скасуванню із залишенням скарги ОСОБА_1 без розгляду.
Керуючись статтями 400, 401, 412, 414, 415, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргуОСОБА_1 задовольнити частково.
Ухвалу Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 10 серпня 2022 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 07 червня 2023 року скасувати.
Скаргу ОСОБА_1 на дії та бездіяльність Другого Правобережного відділу державної виконавчої служби у Чечелівському та Новокодацькому районах міста Дніпра Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), стягувач - ОСОБА_2 , залишити без розгляду.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
ГоловуючийД. Д. Луспеник Судді:І. Ю. Гулейков Б. І. Гулько Г. В. Коломієць Р. А. Лідовець
