ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
06 березня 2023 року
м. Київ
Справа № 161/18237/18
Провадження № 51-4169км22
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
захисника (відеоконференція) ОСОБА_6 ,
засудженої (відеоконференція) ОСОБА_7
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора на вирок Луцького міськрайонного суду Волинської області від 20 червня 2022 року та ухвалу Волинського апеляційного суду від 04 жовтня 2022 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12018030010002223, за обвинуваченням
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянки України, уродженки та жительки АДРЕСА_1 , раніше судимої: 16.01.2018 Луцьким міськрайонним судом Волинської області за ч.3 ст.185 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки зі звільненням від відбування покарання на підставі положень ст. ст. 75, 104 КК України тривалістю 1 рік і 6 місяців з покладенням обов`язків, передбачених ст.76 КК України; 18.05.2018 Луцьким міськрайонним судом Волинської області за ч.2 ст.185 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки, на підставі пункту «а» ст.1 Закону України «Про амністію у 2016 році» звільнена від відбування призначеного покарання,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 296 КК України.
Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Луцького міськрайонного суду Волинської області від 20 червня 2022року ОСОБА_7 засуджено за ч.1 ст. 296 КК України (в редакції Закону №767-VII від 23.02.2014 року) до покарання у виді арешту строком на 45 діб.
На підставі ст. ст. 71, 72 КК України за сукупністю вироків, шляхом часткового складання призначеного покарання за цим вироком та невідбутої частини покарання за вироком Луцького міськрайонного суду Волинської області від 16.01.2018 року, ОСОБА_7 визначено остаточне покарання у виді позбавлення волі строком на 3 роки і 1 місяць.
Застосовано до неповнолітньої ОСОБА_7 запобіжний захід у виді особистого зобов`язання та покладено обов`язки, передбачені ст.194 КПК України, а саме: заборонено виїжджати за межі Волинської області без дозволу суду; зобов`язано її здати на зберігання до компетентного органу свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в`їзд в Україну (в разі наявності). Строк відбування покарання неповнолітній ОСОБА_7 вирішено рахувати з моменту приведення вироку до виконання.
Згідно з вироком ОСОБА_7 визнано винуватою та засуджено за те, що вона 18 червня 2018 року о 23:50 год., будучи неповнолітньою, перебуваючи в стані алкогольного сп`яніння, знаходячись в дворі будинку АДРЕСА_2 , грубо порушуючи громадський порядок з мотивів явної неповаги до суспільства, з особливою зухвалістю, з хуліганських мотивів, діючи умисно, завдала ОСОБА_8 удар лівою ногою в підборіддя, потім схопила рукою за волосся та кулаком лівої руки завдала близько трьох ударів в обличчя потерпілої.
В подальшому ОСОБА_7 повалила потерпілу на землю та завдала їй близько п`яти ударів кулаками в голову, обличчя та грудну клітину, а потім, потягнувши потерпілу за волосся вниз, повалила її на землю та, сівши на неї, завдала їй два удари кулаком правої руки в обличчя. Після цього вона почала двома руками здушувати горло потерпілої. Надалі, піднявшись на ноги й утримуючи при цьому потерпілу за волосся, ОСОБА_7 вкусила її за кисть лівої та правої руки. Вказаними діями ОСОБА_7 спричинила потерпілій ОСОБА_8 легкі тілесні ушкодження.
Ухвалою Волинського апеляційного суду від 04 жовтня 2022 року вирок місцевого суду залишено без зміни.
Вимоги касаційної скарги і доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі прокурор просить скасувати вирок та ухвалу апеляційного суду у зв`язку з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону та неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, а саме незастосуванням закону, який підлягав застосуванню, та звільнити ОСОБА_7 на підставі п. 2 ч. 1 ст. 49, ст. 106 КК України від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності притягнення її до кримінальної відповідальності за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 296 КК України, а кримінальне провадження закрити відповідно до вимог п. 1 ч. 2 ст. 284 КПК України.
Вказує, що судами першої та апеляційної інстанцій безпідставно не звільнено ОСОБА_7 від кримінальної відповідальності на підставі п. 2 ч. 1 ст. 49, ст. 106 КК України та не закрито кримінальне провадження, оскільки кримінальне провадження було зупинено, а останню оголошено в розшук, 29 квітня 2022 року, тобто вже після закінчення строків давності притягнення особи до кримінальної відповідальності, визначених п. 2 ч. 1 ст. 49, п. 1 ч. 2 ст. 106 КК України.
Тому на момент ухвалення оскаржуваних рішень місцевим та апеляційним судами строки давності притягнення ОСОБА_7 до відповідальності за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 296 КК України, а саме 2 роки, сплинули.
Позиції інших учасників судового провадження
Прокурор підтримав касаційну скаргу.
Захисник та засуджена також підтримали касаційну скаргу прокурора.
Інші учасники судового провадження були повідомлені про дату, час і місце касаційного розгляду, однак у судове засідання вони не з`явилися. Клопотань про відкладення судового засідання не надходило.
Мотиви Суду
Відповідно до ч. 2 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
За частиною першою цієї статті суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Відповідно до ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до вимог ст. 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Однак, при розгляді цього кримінального провадження вказані вимоги закону судами першої та апеляційної інстанцій не були дотримані.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, зокрема, відповідно до технічного носія, на якому зафіксоване судове засідання в суді першої інстанції 08 червня 2022 року, захисник ОСОБА_6 заявив клопотання щодо звільнення його підзахисної ОСОБА_7 від кримінальної відповідальності за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 296 КК України на підставі положень п. 2 ч. 1 ст. 49 КК України у зв`язку із закінченням строку давності притягнення особи до кримінальної відповідальності.
Однак, судом першої інстанції це клопотання взагалі не було вирішено, й натомість ОСОБА_7 було визнано винуватою й засуджено за ч.1 ст.296 КК України (в редакції Закону №767-VII від 23.02.2014 року) до покарання у виді арешту строком на 45 діб, а також на підставі положень ст. ст. 71, 72 КК України за сукупністю вироків було визначено остаточне покарання у виді позбавлення волі строком на строк 3 роки і 1 місяць.
Не погоджуючись із вироком суду першої інстанції, захисник подав апеляційну скаргу, в якій просив вирок місцевого суду скасувати та звільнити ОСОБА_7 від кримінальної відповідальності за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 296 КК України, у зв`язку із закінченням строків давності притягнення особи до кримінальної відповідальності.
Відповідно до матеріалів кримінального провадження суд апеляційної інстанції, переглянувши кримінальне провадження, залишив без задоволення апеляційну скаргу захисника. При цьому апеляційний суд вказав, що до обвинуваченої ОСОБА_7 неодноразово застосовувались приводи в судові засідання у зв`язку з її ухиленням від прибуття у судове засідання й вона 29 квітня 2022 року була оголошена в розшук, у зв`язку з чим було зупинене судове провадження, яке було відновлено 08 червня 2022 року.
Тому, на думку колегії суддів апеляційного суду, не було підстав для звільнення ОСОБА_7 від кримінальної відповідальності за ч.1 ст.296 КК України на підставі положень п. 2 ч.1 ст.49 КК України й закриття кримінального провадження відповідно до вимог п. 1 ч. 2 ст.284 КПК України.
Однак з таким висновком колегія судді Верховного Суду не може погодитися, виходячи з наступного.
Строк давності - це передбачений ст. 49 КК України певний проміжок часу з дня вчинення кримінального правопорушення, що визначено в обвинувальному акті та встановлено судом, і до дня набрання вироком законної сили, закінчення якого є підставою для звільнення особи, яка вчинила кримінальне правопорушення, від кримінальної відповідальності.
Чинна ч. 1 ст. 49 КК України передбачає, що особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з дня вчинення нею кримінального правопорушення і до дня набрання вироком законної сили минули такі строки: два роки - у разі вчинення кримінального проступку, за який передбачене покарання менш суворе, ніж обмеження волі; три роки - у разі вчинення кримінального проступку, за який передбачено покарання у виді обмеження волі, чи у разі вчинення нетяжкого злочину, за який передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк не більше двох років; п`ять років - у разі вчинення нетяжкого злочину, крім випадку, передбаченого у пункті 2 цієї частини; десять років - у разі вчинення тяжкого злочину; п`ятнадцять років - у разі вчинення особливо тяжкого злочину.
Вказаними нормами встановлено строки давності з огляду на тяжкість вчиненого кримінального правопорушення, відповідно до класифікації, визначеної приписами ст. 12 КК України, після закінчення яких особа звільняється від кримінальної відповідальності; підстави такого звільнення; правила обчислення перебігу строків давності, його відновлення, зупинення і переривання.
Особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з дня вчинення нею кримінального правопорушення і до дня набрання вироком законної сили минули зазначені у ч. 1 ст. 49 КК України диференційовані строки давності за умови, що протягом вказаних строків особа не вчинила нового злочину, за винятком нетяжкого злочину, за який передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк не більше двох років (перебіг давності не перерваний); особа не ухилялася від досудового слідства або суду (перебіг давності не зупинявся); законом не встановлено заборону щодо застосування давності до вчиненого особою кримінального правопорушення.
При цьому суд встановлює наявність певного обвинувачення, закінчення відповідних строків, і за таких умов зобов`язаний задовольнити клопотання сторони захисту про звільнення особи від кримінальної відповідальності.
На час вчинення обвинуваченою ОСОБА_7 кримінального правопорушення (18 червня 2018 року) положення ст. 12 КК України та ст. 49 КК України діяли в редакції Законів № 4025-VI від 15 листопада 2011 року та № 1183-VII від 8 квітня 2014 року відповідно.
При постановленні судом першої інстанції вироку від 20 червня 2022 та його перегляду апеляційним судом 04 жовтня 2022 року положення ст. 12 КК України діяли в редакції Закону № 2617-VIII від 22 листопада 2018 року, а положення ст. 49 КК України - в редакції Закону № 2160-IXвід 24 березня 2022 року.
Відповідно до приписів ч. 1 ст. 5 КК України закон про кримінальну відповідальність, що скасовує кримінальну протиправність діяння, пом`якшує кримінальну відповідальність або іншим чином поліпшує становище особи, має зворотну дію у часі, тобто поширюється на осіб, які вчинили відповідні діяння до набрання таким законом чинності, у тому числі на осіб, які відбувають покарання або відбули покарання, але мають судимість.
Кримінальне правопорушення, у вчиненні якого обвинувачувалася ОСОБА_7 , згідно з нормами ст. 12 КК України у редакції Закону України № 4025-VI від 15 листопада 2011 року є злочином невеликої тяжкості, а у редакції Закону № 2617-VIII від 22 листопада 2018 року - кримінальним проступком, за вчинення якого передбачено покарання у виді штрафу від однієї тисячі до двох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арешт на строк до шести місяців або обмеженням волі на строк до п`яти років.
Відповідно до частин 1, 2 ст. 106 КК України (редакції Закону № 2617-VIII від 22 листопада 2018 року) звільнення від кримінальної відповідальності та відбування покарання у зв`язку із закінченням строків давності до осіб, які вчинили кримінальне правопорушення у віці до вісімнадцяти років, застосовується відповідно до статей 49 та 80 цього Кодексу з урахуванням положень, передбачених цією статтею.
Щодо осіб, зазначених у частині першій цієї статті, встановлюються такі строки давності: 1) два роки - у разі вчинення кримінального проступку; 2) п`ять років - у разі вчинення нетяжкого злочину; 3) сім років - у разі вчинення тяжкого злочину; 4) десять років - у разі вчинення особливо тяжкого злочину.
Таким чином, за умови відсутності даних про ухилення ОСОБА_7 від слідства або суду, строк давності для звільнення її від кримінальної відповідальності згідно з приписами п. 1 ч. 2 ст. 106 КК України у редакції Закону № 2617-VIII від 22 листопада 2018 року становить два роки з дня вчинення кримінального проступку, передбаченого ч. 1 ст. 296 КК України, і до дня набрання вироком законної сили.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, із дня вчинення ОСОБА_7 інкримінованого їй кримінального правопорушення, тобто з 18 червня 2018 року, на момент розгляду судом першої та апеляційної інстанцій кримінального провадження щодо ОСОБА_7 , а саме 20 червня 2022 року та 04 жовтня 2022 року відповідно, передбачений п. 1 ч. 2 ст. 106 КК України диференційований дворічний строк притягнення її до кримінальної відповідальності за вказаний вище кримінальний проступок сплинув.
При цьому згідно з ч. 2 ст. 49 КК України (у редакції Закону № 2160-IXвід 24 березня 2022 року) перебіг давності зупиняється, якщо особа, що вчинила кримінальне правопорушення, ухилилася від досудового розслідування або суду. У цих випадках перебіг давності відновлюється з дня з`явлення особи із зізнанням або її затримання, а з часу вчинення кримінального проступку - п`ять років.
Відповідно до висновку, який викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 02 лютого 2023 року у справі № 735/1121/20, провадження № 13-26кс22, у разі ухилення від досудового розслідування або суду особа підлягає звільненню від кримінальної відповідальності або покарання за давністю після спливу диференційованого строку, передбаченого частиною першою статті 49 КК України, подовженого на період ухилення.
З цього висновку вбачається, що таке подовження може мати місце лише стосовно того строку давності, який триває на момент виникнення підстави для такого подовження, тобто на момент виникнення факту ухилення.
Суд апеляційної інстанції, відмовляючи у задоволенні клопотання захисника про звільнення ОСОБА_7 від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності, вказав, що обвинувачена була оголошена в розшук.
Однак, як убачається з матеріалів провадження, кримінальне правопорушення було вчинено неповнолітньою ОСОБА_7 18 червня 2018 року, строк давності притягнення її до кримінальної відповідальності закінчився через два роки, тобто 17 червня 2020 року, а в розшук вона була оголошена лише 29 квітня 2022 року (т. 1 а.п. 247), тобто строк давності притягнення ОСОБА_7 до кримінальної відповідальності в цьому кримінальному провадженні в ході його тривання не зупинявся.
Таким чином, місцевий суд, а також й апеляційний суд, повинні були переконатися, що строк давності притягнення особи до відповідальності за вчинення кримінального проступку сплив; строк давності притягнення ОСОБА_7 до відповідальності не зупинявся, й за наявності згоди обвинуваченої суд мав на підставі положень п. 1 ч. 2 ст. 106 КК України, п. 1 ч. 2 ст. 284 КПК України, з урахуванням апеляційним судом положень ст. 417 КПК України, закрити кримінальне провадження за ч. 1 ст. 296 КК України та звільнити ОСОБА_7 від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності.
Це може бути зроблено також і судом касаційної інстанції, що узгоджується з позицією, яка викладена в постанові Об`єднаної палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду від 06 грудня 2021 року у справі № 521/8873/18.
Отже, як місцевий, так і апеляційний суди, не застосували закон, який підлягав застосуванню, чим були істотно порушені вимоги кримінального процесуального закону, а це відповідно до п. п. 1, 2 ч. 1 ст. 438 КПК України є підставою для скасування судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції.
Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 412 КПК України судове рішення у будь-якому разі підлягає скасуванню, якщо за наявності підстав для закриття судом провадження в кримінальній справі його не було закрито.
За правилами ст. 440 КПКУкраїни суд касаційної інстанції, встановивши обставини, передбачені ст. 284 цього кодексу, скасовує обвинувальний вирок чи ухвалу і закриває кримінальне провадження.
Таким чином, зважаючи на те, що строки давності притягнення особи до кримінальної відповідальності, передбачені п. 1 ч. 2 ст. 106 КК України, не будучи зупиненими в ході їх тривання, спливли на час постановлення своїх рішень судами першої та апеляційної інстанцій; ОСОБА_7 в ході касаційного провадження, будучи поінформованою про суть та наслідки звільнення від кримінальної відповідальності з указаних підстав, не заперечувала проти цього, вона підлягає звільненню від кримінальної відповідальності за вчинення зазначеного вище кримінального правопорушення, а кримінальне провадження має бути закрито.
Однак при цьому засуджена ОСОБА_7 не підлягає звільненню з-під варти, оскільки Луцьким міськрайонним судом Волинської області 11 листопада 2022 року у іншій справі № 161/13344/22 щодо неї обрано запобіжний захід у виді тримання під вартою у кримінальному провадженні за № 12022030580001177 від 12 липня 2022 року за обвинуваченням у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК України, й 28 лютого 2023 року ухвалою цього ж суду строк запобіжного заходу у виді тримання під вартою щодо неї було продовжено до 28 квітня 2023 року включно.
Тому, керуючись статтями 284, 434, 436-438, 440, 441, 442 КПК, Верховний Суд
ухвалив:
Касаційну скаргу прокурора задовольнити.
Вирок Луцького міськрайонного суду Волинської області від 20 червня 2022 року та ухвалу Волинського апеляційного суду від 04 жовтня 2022 року щодо ОСОБА_7 скасувати, звільнити ОСОБА_7 від кримінальної відповідальності за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 296 КК України, на підставі п. 1 ч. 2 ст. 106 КК України, у зв`язку із закінченням строків давності, а кримінальне провадження закрити на підставі п. 1 ч. 2 ст. 284 КПК України.
Постанова Верховного Суду набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною й оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3
