Наказ № 244 від 13.10.2005 Про затвердження Методичних рекомендацій для державних органів та органів місцевого самоврядування з питань протидії корупції та Методичних рекомендацій для установ і осіб, уповноважених на розроблення документів загальнодержавного рівня щодо регуляції владних повноважень, з урахуванням потенційної небезпеки застосування цих повноважень для зловживань
Нормативні акти Наказ Наказ № 244 від 13.10.2005 Про затвердження Методичних рекомендацій для державних органів та органів місцевого самоврядування з питань протидії корупції та Методичних рекомендацій для установ і осіб, уповноважених на розроблення документів загальнодержавного рівня щодо регуляції владних повноважень, з урахуванням потенційної небезпеки застосування цих повноважень для зловживань

Наказ № 244 від 13.10.2005 Про затвердження Методичних рекомендацій для державних органів та органів місцевого самоврядування з питань протидії корупції та Методичних рекомендацій для установ і осіб, уповноважених на розроблення документів загальнодержавного рівня щодо регуляції владних повноважень, з урахуванням потенційної небезпеки застосування цих повноважень для зловживань

Тип: Наказ
Номер: 244
Дата: 13.10.2005
Видавник: Головне управління державної служби України
Редакція: 26.12.2007
Нечинна
Пов'язані рішення 
                             
                             
           ГОЛОВНЕ УПРАВЛІННЯ ДЕРЖАВНОЇ СЛУЖБИ УКРАЇНИ
     НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ ВНУТРІШНІХ СПРАВ УКРАЇНИ

                            Н А К А З

                        13.10.2005  N 244

      { Наказ втратив чинність на підставі Наказу Головного
                           управління державної служби
   N 337 ( v0337351-07 ) від 26.12.2007 }

             Про затвердження Методичних рекомендацій
       для державних органів та органів місцевого
       самоврядування з питань протидії корупції
         та Методичних рекомендацій для установ
          і осіб, уповноважених на розроблення
          документів загальнодержавного рівня
          щодо регуляції владних повноважень,
          з урахуванням потенційної небезпеки
              застосування цих повноважень
                     для зловживань
 

     На виконання  підпункту  "і"  пункту  1   частини   1   Указу
Президента  України  від  09.02.04 N 175 ( 175/2004 ) "Про систему
заходів щодо усунення  причин  та  умов,  які  сприяють  злочинним
проявам і   корупції",  з  урахуванням  зауважень  та  пропозицій,
наданих органами виконавчої влади  під  час  обговорення  проектів
Методичних рекомендацій для державних органів та органів місцевого
самоврядування  з   питань   протидії   корупції   та   Методичних
рекомендацій  для  установ  і  осіб,  уповноважених на розроблення
документів  загальнодержавного  рівня   щодо   регуляції   владних
повноважень,  з урахуванням потенційної небезпеки застосування цих
повноважень для зловживань,  розроблених згідно з пунктами 1 та 17
Плану заходів,  спрямованих на боротьбу з корупцією,  на 2004 рік,
затверджених розпорядженням Кабінету Міністрів країни від 17.06.04
N 383-р, Н А К А З У Ю:

     1. Затвердити Методичні рекомендації для державних органів та
органів місцевого самоврядування з  питань  протидії  корупції  та
Методичні  рекомендації  для  установ  і  осіб,  уповноважених  на
розроблення документів  загальнодержавного  рівня  щодо  регуляції
владних   повноважень,   з   урахуванням   потенційної   небезпеки
застосування цих повноважень для зловживань.

     2. Управлінню      справами      (Яремчук      І.М.)       та
контрольно-інспекційному  управлінню  (Юрченко  Ю.Є.)  забезпечити
тиражування  і   розсилку   зазначених   методичних   рекомендацій
міністерствам та іншим центральним органам виконавчої влади,  Раді
міністрів  Автономної  Республіки  Крим,  обласним,  Київській  та
Севастопольській   міським   державним   адміністраціям,  а  також
Верховній Раді Автономної Республіки Крим,  обласним, Київській та
Севастопольській міським радам.

     3. Інформаційно-аналітичному    управлінню    (Балюк    В.В.)
розмістити   вказані   методичні   рекомендації    на    веб-сайті
Головдержслужби  та  опублікувати  повідомлення  про  затвердження
зазначених  рекомендацій  в  журналі  "Вісник   державної   служби
України".

     4. Контроль за виконанням цього наказу покласти на заступника
Начальника Головдержслужби Ткача В.Д.

 Начальник Головдержслужби                              Т.Мотренко
 

                                      ЗАТВЕРДЖЕНО
                                 Наказ Головного управління
                                 державної служби України
                                 13.10.2005  N 244
 

                      МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ
       для державних органів та органів місцевого
       самоврядування з питань протидії корупції
 

                      I. Загальні положення

     1.1. Методичні рекомендації для державних органів та  органів
місцевого  самоврядування  з  питань  протидії  корупції  (далі  -
Методичні рекомендації) розроблені відповідно до:     Національної програми   боротьби  з  корупцією,  затвердженої
Указом Президента  України  від  10  квітня  1997  року  N  319/97
( 319/97 );     Концепції боротьби   з   корупцією   на    1998-2005    роки,
затвердженої Указом  Президента  України  від  24 квітня 1998 року
N 367/98 ( 367/98 );     Указу Президента  України  від 12 лютого 2000 року N 229/2000
( 229/2000   )   "Про   вдосконалення    координації    діяльності
правоохоронних  органів  по  боротьбі з корупцією та організованою
злочинністю";     Комплексної програми      профілактики     злочинності     на
2001-2005 роки,  затвердженої  Указом   Президента   України   від
25 грудня 2000 року N 1376/2000 ( 1376/2000 );     Указу Президента України від 9 лютого 2004  року  N  175/2004
( 175/2004  )  "Про  систему заходів щодо усунення причин та умов,
які сприяють злочинним проявам і корупції";     Програми розвитку   державної   служби   на  2005-2010  роки,
затвердженої постановою    Кабінету    Міністрів    України    від
8 червня 2004 р. N 746 ( 746-2004-п ).

     1.2. Методичні  рекомендації  не містять нових правових норм,
які  зачіпають  права,  свободи  та  законні  інтереси   громадян,
підприємств,  установ та організацій і не можуть використовуватись
для визначення їх зобов'язань перед державою.     Методичні рекомендації  розроблені з метою надання допомоги в
організації та здійсненні заходів  протидії  корупції  керівникам,
працівникам  юридичних служб,  підрозділів по боротьбі з корупцією
міністерств,  інших  центральних  та  місцевих  органів  державної
виконавчої влади та органів місцевого самоврядування.

     1.3. Нормативно-правову  основу  протидії  корупції складають
Конституція України ( 254к/96-ВР ), Закони України "Про боротьбу з
корупцією" від  5  жовтня  1995  р.  N  356/95-ВР   ( 356/95-ВР ),
"Про  державну    службу"    від   16  грудня  1993  р. N 3723-XII
( 3723-12 ),   "Про  службу  в  органах  місцевого самоврядування"
від   7   червня   2001  р.  N  2493-III   ( 2493-14 )   та   інші
нормативно-правові акти,  що  регулюють  заходи  протидії корупції
в сфері державної служби.

           II. Корупційні діяння, інші правопорушення,
           пов'язані з корупцією, та їх види

     2.1. Корупцією є діяльність осіб,  уповноважених на виконання
функцій держави, спрямована на протиправне використання наданих їм
повноважень  для  одержання матеріальних благ,  послуг,  пільг або
інших переваг (ст.  1 Закону України "Про  боротьбу  з  корупцією"
( 356/95-ВР ).     Протиправне використання   такими    особами    наданих    їм
повноважень  передбачає  перевищення  ними  їхніх владних та інших
службових прав,  а так само інше умисне зловживання ними,  а також
умисне невиконання покладених на них обов'язків.     Корупція становить  сукупність  різних   за   характером   та
ступенем   суспільної   небезпеки,   але  єдиних  за  своєю  суттю
корупційних  правопорушень,  а  також  порушень  етики   поведінки
посадових  осіб  органів  державної  влади  та  органів  місцевого
самоврядування,  пов'язаних   з   вчиненням   цих   правопорушень.
Виділяються   кримінальні,   адміністративні,   дисциплінарні   та
конституційні корупційні правопорушення.  Найбільш небезпечними  з
них є правопорушення кримінального характеру - корупційні злочини.     Корупційні правопорушення  можуть  здійснюватися   у   різних
формах  (одержання  хабара,  неправомірне  втручання  у діяльність
інших державних органів або  посадових  осіб,  надання  незаконних
переваг  фізичним  або  юридичним  особам  під  час  підготовки  і
прийняття відповідних рішень тощо),  але вони завжди  пов'язані  з
неправомірним  використанням відповідними особами наданих їм влади
або службових повноважень.

     2.2. До корупційних діянь належать:     незаконне одержання   особою,   уповноваженою   на  виконання
функцій держави,  разі  виконання  таких  функцій  (в  тому  числі
діяльність посадових осіб місцевого самоврядування,  що спрямована
на здійснення повноважень місцевого самоврядування),  матеріальних
благ,  послуг,  пільг або інших переваг, у тому числі прийняття чи
одержання  предметів  (послуг)  шляхом  їх  придбання   за   ціною
(тарифом),  яка  є  істотно  нижчою  від  їх  фактичної  (дійсної)
вартості;     одержання особою,  уповноваженою на виконання функцій держави
(в тому числі діяльність посадових осіб місцевого самоврядування),
кредитів  або позичок,  придбання цінних паперів,  нерухомості або
іншого майна з  використанням  при  цьому  пільг  чи  переваг,  не
передбачених чинним законодавством.     Під матеріальними благами  слід  розуміти  матеріальні  умови
життєдіяльності,  які  здатні  забезпечити  достаток,  матеріальне
благополуччя,  задовольнити  матеріальні  інтереси.   Такі   умови
створюються шляхом використання відповідних властивостей майна.     Матеріальні послуги - це будь-які  дії  майнового  характеру,
тобто  дії,  які потребують певних затрат праці для збільшення або
поліпшення якості  майна,  а  отже,  мають  свою  грошову  оцінку.
Отримання  таких  послуг пов'язане з витратами майнового характеру
(певного майна чи  праці).  При  вчиненні  ж  корупційного  діяння
зацікавлена особа одержує такі блага без витрати ним свого майна і
своєї праці за рахунок  коштів  держави  або  інших  осіб.  Такими
послугами   можуть   бути:   отримання   коштів  або  матеріальних
цінностей,  у тому числі будівельних матеріалів та запчастин,  для
проведення   ремонту  квартири,  транспортного  засобу,  побутової
техніки,  будівництва будинку,  виконання робіт  щодо  догляду  за
літніми громадянами, дитиною тощо.     Пільгами визнається  звільнення  тих  чи   інших   осіб   від
відповідних  рівних  для  усіх  або  для певних категорій громадян
обов'язків або встановлення для них додаткових прав.     Умови і   порядок   надання   соціальних   пільг   в  Україні
регулюються Законом "Про державні соціальні стандарти та  державні
соціальні  гарантії" від 5 жовтня 2000 р.  N 2017-III ( 2017-14 ).
За змістом пільги поділяються на додаткові можливості майнового чи
немайнового характеру. До майнових належать пільги, що надаються у
вигляді  додаткових  виплат,  повного  або  часткового  звільнення
окремих категорій громадян від обов'язкових платежів.  Немайновими
вважаються пільги,  пов'язані  з  наданням  громадянам  додаткових
відпусток,  скороченням робочого часу, виконанням полегшеного виду
роботи та інших  переваг  немайнового  характеру.  За  категоріями
осіб,  яким встановлюються пільги, цих можна поділити на: трудові,
пенсійні, житлові, у галузі охорони здоров'я, фінансово-кредитні.     Згідно з   чинним  законодавством  певні  категорії  громадян
України мають право на такі,  зокрема,  пільги, які фінансуються з
бюджетів  усіх  рівнів:  звільнення  або зменшення плати за житло,
комунальні  послуги,  електроенергію,  газ,  паливо;  безкоштовний
проїзд  всіма  видами  пасажирського  міського  (комунального)  та
приміського транспорту,  безкоштовний капітальний ремонт  житлових
приміщень громадян; надання бюджетних кредитів та позик; безплатне
або  пільгове  встановлення  телефону;  безплатне   або   пільгове
користування телефоном;  безплатне або пільгове санаторно-курортне
лікування; безплатне або пільгове забезпечення автомобілями тощо.     При цьому слід мати на увазі, що не всі з перелічених переваг
у юридичному плані визнаються пільгами.  У своєму Рішенні у справі
щодо пільг,   компенсацій  і  гарантій  від  20  березня  2002  р.
N 5-рп/2002 ( v005p710-02 ) Конституційний Суд  України  зазначив,
що  багато  таких  "пільг",  встановлених  Законами  України  "Про
міліцію" ( 565-12 ),  "Про прокуратуру" ( 1789-12  )  тощо,  є  не
пільгами, а гарантіями та іншими засобами забезпечення професійної
діяльності окремих категорій громадян,  ефективного функціонування
відповідних органів.     З огляду  на  це  у  кожному  конкретному  випадку  необхідно
з'ясовувати,  яким  саме нормативно-правовим актом визначено ті чи
інші пільги і на які  категорії  громадян  вони  поширюються.  Для
того,  щоб  притягнути  особу  до  відповідальності  відповідно до
Закону України "Про боротьбу з корупцією" ( 356/95-ВР ) за ознакою
незаконного одержання пільг,  треба встановити відсутність у такої
особи права на пільгу,  яку вона одержала. Ігнорування цієї вимоги
може  призвести  до  безпідставного  притягнення осіб до юридичної
відповідальності.  Крім того,  при визначенні суб'єктів  одержання
існуючих  в  Україні  пільг  слід  керуватися також Положенням Про
Єдиний державний автоматизований реєстр осіб,  які мають право  на
пільги, затвердженим  постановою  Кабінету  Міністрів  України від
29 січня 2003 р. N 117 ( 117-2003-п ).     Інші переваги  - це переваги (привілеї,  додаткові гарантії),
які не охоплюються поняттям "пільги",  але ставлять певну особу  в
нерівне становище з іншими особами. Вони можуть полягати, зокрема,
у праві на позачергове  або  першочергове  одержання  матеріальних
благ   чи  послуг  або  пільг,  які  належать  особі  за  законом.
Наприклад,  як отримання переваги може  бути  розцінене  одержання
квартири  від  держави особою,  яка хоча і перебувала на обліку як
така,  що  має  право  на  першочергове  одержання  житла,  але  у
відповідному  списку  таких  осіб  не була першою,  тобто фактично
одержала житло поза чергою.     Незаконним слід  визнавати таке одержання особою матеріальних
благ,  послуг, пільг або інших переваг, яке взагалі не передбачене
для  неї  (на  яке  вона  за  законом не має права),  або,  хоча й
передбачене,  але було одержане  нею  з  порушенням  встановленого
законом порядку (в обхід закону).     Особливою формою   (специфічним,    замаскованим    способом)
незаконного одержання матеріальних благ,  послуг,  пільг або інших
переваг є прийняття чи  одержання  предметів  (послуг)  шляхом  їх
придбання  за  ціною  (тарифом),  яка  є  істотно  нижчою  від  їх
фактичної (дійсної) вартості.  За  таких  обставин  особа  приймає
(одержує) предмети чи послуги за фіктивною вартістю.  В результаті
цієї фіктивності одержувач предметів чи послуг виграє матеріально.
Він не сплачує за предмет чи послугу ту ціну,  яка є дійсною і яку
за них  сплачують  інші  особи.  При  цьому  зменшення  для  нього
вартості  предмета  (послуги)  відбувається у зв'язку з виконанням
ним функцій держави.     Вартість предметів   (послуг)   є  економічною  категорією  і
включає  в  себе  певну  кількість   суспільно   корисної   праці,
затраченої  на  виробництво  товару  (послуги) і втіленої у ньому.
Фактична  (дійсна)  вартість  є  відображенням  істинної  вартості
предметів та послуг,  тобто вартості як економічної категорії,  що
обраховується за допомогою конкретних економічних нормативів.     Відповідно до  Закону  України "Про ціни і ціноутворення" від
3 грудня 1990 р.  N 507-XII ( 507-12 )  в  Україні  застосовуються
вільні  ціни  і  тарифи,  державні фіксовані та регульовані ціни і
тарифи. Вільні ціни і тарифи встановлюються на всі види продукції,
товарів і послуг, за винятком тих, щодо яких здійснюється державне
регулювання цін і тарифів.  Державні фіксовані та регульовані ціни
і  тарифи  встановлюються на ресурси,  які справляють визначальний
вплив на загальний рівень і динаміку цін,  на товари і послуги, що
мають вирішальне соціальне значення,  а також на продукцію, товари
і послуги,  виробництво  яких  зосереджено  на  підприємствах,  що
займають   домінуючу  позицію  на  ринку.  Державні  фіксовані  та
регульовані  ціни  і  тарифи  встановлюються  державними  органами
України.     При здійсненні експортних та імпортних операцій безпосередньо
або  через  зовнішньоторговельного  посередника  в  розрахунках із
зарубіжними       партнерами       застосовуються       контрактні
(зовнішньоторговельні)  ціни,  що  формуються  відповідно до цін і
умов світового ринку.     Всі інші   ціни   та  тарифи  є  вільними,  тобто  самостійно
встановлюються виробниками товарів і послуг.     Термін "дійсна вартість" вживається у низці рішень Верховного
Суду України,  зокрема у Постанові Пленуму Верховного Суду України
від  4  жовтня  1997  р.  N  7  "Про  практику застосування судами
законодавства,  що регулює право приватної власності  громадян  на
жилий  будинок".  У  п.  6  цієї  Постанови зазначається,  що "під
дійсною вартістю будинку розуміється грошова сума, за яку він може
бути  проданий  у  даному населеному пункті чи місцевості.  Для її
визначення при необхідності призначається експертиза".     Той  факт,  що  ціна (тариф) прийнятих предметів чи одержаних
послуг  є  істотно  нижчою,  ніж  їх фактична (дійсна) вартість, є
оціночним, тобто у кожному конкретному випадку він встановлюється
тими   правоохоронними   органами,   які  складають  протокол  про
корупційне  діяння,  та  судом,  який  розглядає  справу  про таке
діяння,   на   підставі  відповідних  законів  економіки  та  норм
законодавства, які визначають ціни (тарифи) на певні види та групи
товарів  (послуг).  Істотність  різниці  вартості встановлюється у
кожному  конкретному  випадку.  При  її визначенні слід виходити з
того,  що  різниця  між  фактичною  (дійсною) вартістю предмета чи
послуги і вартістю, за якою вони прийняті (одержані), є значною.     При виявленні корупційного діяння необхідно звертати увагу та
з'ясовувати  наявність  причинного  зв'язку  між  ним і виконанням
особою,  яка його вчинила,  функцій держави, що потребує у кожному
випадку  відповідного  дослідження  і доведення матеріалами справи
того, у чому саме цей зв'язок виявився.     При цьому слід мати на увазі, що матеріальні блага чи послуги
можуть бути одержані особою як безпосередньо,  так і через  членів
її  сім'ї,  третіх  осіб,  поштою  або  в  інший спосіб.  Спосіб і
обставини  прийняття  предметів  і  одержання  послуг   не   мають
правового  значення  для визнання діяння корупційним.  Зазначені в
Законі особи несуть  відповідальність  за  одержання  матеріальних
благ,  послуг, пільг або інших переваг як для себе особисто, так і
для знайомих, родичів, близьких тощо.     Специфіка одержання   особою,   уповноваженою   на  виконання
функцій держави,  кредитів або позичок,  придбання цінних паперів,
нерухомості  або  іншого  майна з використанням при цьому пільг чи
переваг,  не  передбачених  чинним  законодавством,  як  різновиду
корупційного  діяння  обумовлена предметом правопорушення (кредит,
позичка,  цінні папери,  нерухомість) та способом  його  одержання
(шляхом  використання  пільг  чи  переваг,  не передбачених чинним
законодавством).     При цьому  пільги і переваги можуть стосуватися безпроцентних
кредитів  чи  позичок,  безкоштовного  чи  з   частковою   оплатою
придбання  майна,  одержання  кредитів  чи  позичок  за заниженими
процентними ставками,  а також переваг,  пов'язаних з  формальними
моментами (одержання кредитів, позичок, майна поза чергою, у першу
чергу, в іншому пільговому порядку тощо).     Використання для   одержання  особою  кредитів  або  позичок,
придбання цінних паперів,  нерухомості або іншого майна,  пільг чи
переваг,   не  передбачених  чинним  законодавством,  означає,  що
зазначені пільги взагалі не передбачені чинним законодавством, або
конкретний  суб'єкт  корупційного  діяння не належить до категорій
осіб,  на яких  розповсюджуються  передбачені  законом  відповідні
пільги  чи  переваги,  тобто  їх  дія на нього взагалі чи у даному
випадку не поширюється.  У зв'язку з цим при притягненні особи  до
відповідальності за корупційне діяння,  необхідно з'ясовувати,  чи
передбачає чинне законодавство відповідні  пільги  та  переваги  в
одержанні вказаних кредитів,  майна тощо і чи мала особа, стосовно
якої вирішується питання про відповідальність за  Законом  України
"Про боротьбу з корупцією" ( 356/95-ВР ), право ними скористатися.     Корупційні діяння,  відповідальність за які встановлена ст. 1
Закону України   "Про   боротьбу   з  корупцією"  (  356/95-ВР  ),
вважаються закінченими з  моменту  незаконного  одержання  особою,
уповноваженою  на  виконання  функцій держави,  матеріальних благ,
послуг,  пільг або інших переваг або  з  моменту  одержання  такою
особою кредитів або позичок, придбання цінних паперів, нерухомості
або іншого майна з використанням при цьому пільг  чи  переваг,  не
передбачених чинним законодавством.

     2.3. Під  іншими  правопорушеннями,  пов'язаними з корупцією,
слід  розуміти  передбачені  Законом  України  "Про   боротьбу   з
корупцією"  ( 356/95-ВР ) порушення спеціальних обмежень (ст.  5),
вимог фінансового контролю (статті 6,  9),  невжиття заходів  щодо
боротьби з корупцією (ст.  10), невиконання обов'язків по боротьбі
з корупцією (ст. 11).     Відповідальність за    інші    правопорушення,    що    мають
"корупційний   характер",   тягнуть   за   собою   адміністративну
(наприклад, ст. 184-1 "Неправомірне використання державного майна"
Кодексу України про адміністративні правопорушення  (  80731-10  )
або кримінальну відповідальність (наприклад,  ст. 364 "Зловживання
владою або службовим становище",  ст.  365 "Перевищення влади  або
службових повноважень",  ст.  368 "Одержання хабара" Кримінального
кодексу України ( 2341-14 ),  ст.  191 КК  України  "Привласнення,
розтрата  майна  або  заволодіння ним шляхом зловживання службовим
становищем") тощо.  До  порушень  спеціальних  обмежень   стосовно
державних  службовців  або інших осіб,  уповноважених на виконання
функцій держави, відносять:     спеціальні обмеження щодо державних службовців та інших осіб,
уповноважених  на  виконання  функцій   держави,   спрямовані   на
попередження  корупції,  передбачені  ст.  5  Закону  України "Про
боротьбу з корупцією" ( 356/95-ВР );     сприяння, "використовуючи своє службове становище, фізичним і
юридичним особам у здійсненні ними підприємницької  діяльності,  а
так  само в отриманні субсидій,  субвенцій,  дотацій,  кредитів чи
пільг з метою  незаконного  одержання  за  це  матеріальних  благ,
послуг, пільг або інших переваг" (п. "а" ч. 1 ст. 5);     зайняття підприємницькою діяльністю  безпосередньо  чи  через
посередників  або  підставних осіб,  перебування повіреними третіх
осіб у справах державного органу,  в якому вони працюють,  а також
виконання   роботи   на   умовах   сумісництва   (крім   наукової,
викладацької, творчої  діяльності,  а  також  медичної   практики)
(п. "б" ч. 1 ст. 5);     входження самостійно   (крім   випадків,    коли    державний
службовець   здійснює  функції  з  управління  акціями  (частками,
паями),  що належать державі,  та представляє інтереси  держави  в
раді   товариства   (спостережній  раді)  або  ревізійній  комісії
господарського товариства), через представника або підставних осіб
до  складу  правління  чи  інших  виконавчих  органів підприємств,
кредитно-фінансових   установ,   господарських   товариств   тощо,
організацій,   спілок,   об'єднань,  кооперативів,  що  здійснюють
підприємницьку діяльність (п. "в" ч. 1 ст. 5);     відмову фізичним  та  юридичним особам в інформації,  надання
якої  передбачено  правовими  актами,  умисне   затримування   її,
надавання недостовірної  чи  неповної  інформації  (п.  "г"  ч.  1
ст. 5).     Державні службовці,   які   є   посадовими   особами,  несуть
відповідальність  також  за   порушення   додаткових   спеціальних
обмежень:     сприяння, використовуючи своє посадове становище, фізичним та
юридичним   особам   у   здійсненні   ними   зовнішньоекономічної,
кредитно-банківської  та  іншої  діяльності  з  метою  незаконного
одержання за це матеріальних благ, послуг, пільг або інших переваг
(п.  "а" ч.  2 ст. 5); неправомірне втручання, використовуючи своє
посадове  становище,  у  діяльність  інших  державних  органів  чи
посадових  осіб  з  метою   перешкодити   виконанню   ними   своїх
повноважень (п.  "б" ч.  2 ст. 5); виступ повіреними третіх осіб у
справах державного  органу,  діяльність  якого  вони   контролюють
(п. "в" ч. 2 ст. 5);     надання незаконних переваг фізичним або юридичним особам  під
час підготовки  і  прийняття  нормативно-правових  актів чи рішень
(п. "г" ч. 2 ст. 5).     Порушення  вимог  фінансового контролю - це неподання особою,
уповноваженою  на виконання функцій держави, декларації про доходи
в  порядку  і на підставах, передбачених статтею 13 Закону України
"Про державну  службу" ( 3723-12 ) (ч. I ст. 6), та неповідомлення
державним  службовцем або іншою особою, уповноваженою на виконання
функцій  держави,  у  письмовій  формі  у  десятиденний  строк про
відкриття  нею  валютного  рахунку  в іноземному банку у податкову
службу із зазначенням номера рахунку і місцезнаходження іноземного
банку (ч. II ст. 6).     При вирішенні  питання  про  притягнення  уповноважених  осіб
(керівників)  до  юридичної  відповідальності  за невжиття заходів
щодо боротьби з корупцією необхідно звернути увагу на те, що зміст
цього   протиправного   діяння   полягає   в  тому,  що  керівники
міністерств  і  відомств,  державних   підприємств,   установ   та
організацій  чи  їх  структурних  підрозділів  у разі виявлення чи
отримання інформації про вчинення  підлеглим  корупційного  діяння
або  порушення  спеціальних  обмежень в межах своєї компетенції не
вжили заходів щодо припинення  корупційних  діянь  та  негайно  не
повідомили відповідні державні органи про їх вчинення.     Умисне невиконання обов'язків по боротьбі з корупцією означає
умисне  не складання або невчасне складання протоколу про вчинення
корупційного  діяння  чи  іншого  правопорушення,  пов'язаного   з
корупцією, при наявності для цього відповідних підстав, або умисне
неподання до суду протоколу про вчинення  корупційного  діяння  чи
іншого  правопорушення,  пов'язаного з корупцією,  особою,  на яку
покладено ці обов'язки.

     2.4. Згідно із Законом України  "Про  боротьбу  з  корупцією"
( 356/95-ВР ) суб'єктами корупційних діянь та інших правопорушень,
пов'язаних з корупцією, є особи, уповноважені на виконання функцій
держави,  до  яких  слід  віднести державних службовців,  народних
депутатів України,  депутатів Верховної Ради Автономної Республіки
Крим,  депутатів сільських,  селищних, міських, районних, обласних
рад, а також посадові особи місцевого самоврядування.     Зазначені суб'єкти  за  вчинення  корупційних  діянь та інших
правопорушень,  пов'язаних з корупцією,  за ст.  10 Закону України
"Про боротьбу з корупцією" ( 356/95-ВР ) несуть адміністративну та
дисциплінарну відповідальність.     Питання про   кримінальну   відповідальність,   а  в  частині
відшкодування заподіяної шкоди протиправними діями винних  осіб  -
цивільно-правову  та  матеріальну  відповідальність  за корупційні
діяння  та  правопорушення,  пов'язані  з  корупцією,  вирішуються
відповідно до вимог чинного законодавства.     При інкримінуванні   особі   правопорушення,    передбаченого
Законом України   "Про   боротьбу  з  корупцією"  (  356/95-ВР  ),
обов'язково необхідно  встановлювати  умисний  характер  вчиненого
діяння та наявність особистого інтересу, на задоволення якого воно
спрямовано.  Відсутність у діянні особи  наміру,  а  так  само  не
з'ясування  цієї обставини у процесі адміністративного провадження
виключає  притягнення  особи  до  юридичної  відповідальності.  Не
встановлення або неправильне встановлення особистого інтересу,  на
задоволення якого спрямовано корупційне  діяння,  тягне  за  собою
помилки, створює труднощі у його кваліфікації.

            III. Здійснення антикорупційного контролю
       при прийнятті кандидата на державну службу

     3.1. При  прийнятті  документів  від  кандидата   на   посаду
державного   службовця  слід  особливу  увагу  приділити  вивченню
декларації:  наявності заповненої декларації про майно і доходи за
минулий  рік  кандидата на посаду та членів його сім'ї та особової
картки кандидата на посаду (форма N П-2ДС).  Форма особової картки
N  П-2ДС  та  інструкція  по  її  заповненню  затверджені  наказом
Мінстату України від 26 грудня 1995 р. N 343 ( z0484-95 ).     В особовій    картці    та    додатках   до   неї   необхідно
проаналізувати:     відомості про попередню роботу кандидата;     відомості, наведені  кандидатом  в  автобіографії.   В   ній,
зокрема, висвітлюються питання, пов'язані з трудовою і громадською
діяльністю,  пояснюються причини переходу з однієї роботи на іншу,
тимчасового не працевлаштування та інше. При потребі кандидатом на
посаду державного службовця надаються пояснення з приводу важливих
моментів  особистого життя і життя своїх близьких родичів (батька,
матері, братів, сестер) та родичів дружини (чоловіка);     біографічну довідку.   Біографічна   довідка  складається  за
формою,  встановленою Порядком ведення  особових  справ  державних
службовців  в  органах  виконавчої влади,  затвердженим постановою
Кабінету Міністрів  України  від  25  травня   1998   р.   N   731
( 731-98-п  ),  на  основі  особової  справи  та  трудової  книжки
працівника.     При прийнятті   кандидата  на  посаду  керівника  управління,
відділу,  іншого  структурного   підрозділу   місцевої   державної
адміністрації, крім вивчення зазначених документів, слід приділити
увагу ознайомленню з відомостями  у  довідці  про  стан  справ  на
підприємстві,  в установі, організації, представленій кандидатом з
попереднього місця  роботи  (п.  3  Постанови  Кабінету  Міністрів
України   від  29  липня  1999  р.  N  1374  (  1374-99-п  )  "Про
затвердження Порядку призначення на посади та звільнення  з  посад
керівників  управлінь,  відділів,  інших  структурних  підрозділів
місцевих державних адміністрацій").     Працівник кадрової служби,  отримуючи документи від кандидата
на  державну  службу,  повинен  перевірити  дотримання  правил  їх
заповнення  (автобіографії  тощо),  відповідність зазначених у них
відомостей оригіналам документів.

     3.2. Особа, яка приймається (обирається) на посаду державного
службовця,   в   тому   числі   на   посаду   в  органи  місцевого
самоврядування,  попереджається про встановлені статтею 16  Закону
України  "Про  державну  службу" ( 3723-12 ) або статтею 12 Закону
України "Про   службу   в   органах   місцевого    самоврядування"
( 2493-14 ) та статтею 5 Закону України "Про боротьбу з корупцією"
( 356/95-ВР ) спеціальні  обмеження,  пов'язані  з  прийняттям  на
державну  службу  або  службу в органи місцевого самоврядування та
проходженням  цієї  служби.  Вказані   попередження   підписуються
претендентом  на  посаду  власноручно  разом  з поданням заяви про
призначення і зберігаються в його особовій справі.     Кандидатом на   службу   також   підписується   документ  про
ознайомлення  із   Загальними   правилами   поведінки   державного
службовця ( z0783-00 ).     Ознайомлення з  обмеженнями,  пов'язаними  з  прийняттям   на
державну  службу,  в тому числі в органи місцевого самоврядування,
та проходженням цієї служби,  є необхідною умовою при прийнятті на
службу.  Непогодження претендентом із зазначеними обмеженнями щодо
прийняття та проходження державної служби є підставою для  відмови
у  прийнятті на посаду державного службовця або в органи місцевого
самоврядування.     Особи, які вперше зараховуються (приймаються,  обираються) на
державну службу,  в тому числі в органи місцевого  самоврядування,
складають Присягу державних службовців і підписують її текст,  про
що робиться запис у трудовій книжці. Текст Присяги зберігається за
місцем роботи державного службовця.     Слід зазначити, що особа набуває статусу державного службовця
з   моменту  прийняття  рішення  про  зарахування  її  на  посаду,
незалежно від того,  прийняла вона  присягу  чи  ні,  а  також  чи
присвоєно їй ранг і чи попереджено її про встановлені ст. 5 Закону
України "Про  боротьбу  з  корупцією"  (  356/95-ВР  )   обмеження
(пункт 6   Постанови   Пленуму   Верховного   Суду   України   від
25 травня 1998 р.  N 13 ( v0013700-98  )  "Про  практику  розгляду
судами   справ  про  корупційні  діяння  та  інші  правопорушення,
пов'язані з корупцією").  Після призначення (обрання) кандидата на
посаду державного службовця на нього оформляється особова справа.     При вивченні  документів  кандидата  на   посаду   державного
службовця  слід  приділити особливу увагу з'ясуванню питань,  чи є
обставини,  що перешкоджають перебуванню претендента на  державній
службі,  а  саме  чи  не заборонено кандидату на посаду державного
службовця (у зв'язку з вчиненням цією особою корупційного  діяння)
займати  посади в державних органах та їх апараті протягом певного
періоду часу або балотуватися на виборні посади в державні органи;
чи  не  має кандидат непогашену і не зняту у встановленому законом
порядку судимість;  чи не буде кандидат на посаду у разі прийняття
на  державну  службу  безпосередньо  підпорядкованим або підлеглим
особам, які є його близькими родичами.     Перед формуванням   особової  справи  претендента  на  посаду
державного службовця потрібно також перевірити наявність на  цього
працівника  (у  випадку  звільнення  його  у  минулому)  справи  в
поточному архіві (наказ Головного управління державної служби  при
Кабінеті  Міністрів України від 5 липня 1998 р.  N 24 ( z0453-98 )
"Про  затвердження  методичних  рекомендацій   щодо   застосування
Порядку  ведення  особових  справ  державних  службовців в органах
виконавчої  влади  та  зразків  оформлення   документів   особових
справ"). Якщо така справа є, то передусім необхідно ознайомитися з
датою й причиною звільнення працівника (про це в  особовій  картці
робиться відповідний запис).

     3.3. У випадку,  якщо особа,  що претендує на зайняття посади
державного  службовця  (далі  -  претендент),  вже  перебувала  на
державній  службі,  необхідно  здійснити  запит  у  кадрову службу
органу,  де  працював  претендент,  з  метою  вивчення  матеріалів
архівної особової справи кандидата з попереднього місця роботи.     При вивченні  матеріалів  зазначеної  особової   справи   при
прийманні  кандидата  на  посаду  державного  службовця,  який вже
перебував на державній службі,  особливу увагу  слід  звернути  на
такі документи:     1) особова картка (форма N П-2ДС ( z0484-95 ) з  відповідними
додатками, або інші, встановлені законодавством форми;     2) відомості про доходи,  зобов'язання фінансового  характеру
та майновий стан претендента і членів його сім'ї;     3) подання про призначення  на  посаду.  Зокрема,  у  поданні
зазначаються   займана  на  час  подання  посада,  на  яку  посаду
рекомендувався  претендент  (для  заступників  керівників   -   її
функціональний   напрям),   ділові   та  інші  якості  працівника,
відомості  про  перебування  особи  під  слідством  або  наявність
судимості;     4) копії  указів,  постанов,  наказів,  розпоряджень  органів
вищого  рівня  про  призначення  (рішень про обрання) на посаду (у
випадках, передбачених законодавством) або про переміщення на іншу
посаду,   звільнення   з  посади.  У  наказі  (розпорядженні)  про
призначення  або  звільнення   працівника   вказуються,   зокрема,
підстави   призначення   (звільнення).   Зазначені  відомості  про
призначення,  переведення  на  іншу  посаду  та   про   звільнення
працівника також містяться у його трудовій книжці;     5) матеріали службового розслідування, дані про накладення та
зняття стягнення;     6)     матеріали     проведених     професійних    атестацій,
характеристики.

     3.4. З  метою контролю за одержанням доходів і їх витрачанням
особами, які претендують на зайняття посад державних службовців, у
наданих   цими   особами   відомостях   про  доходи,  зобов'язання
фінансового характеру та майновий стан  (деклараціях  про  доходи)
необхідно  звертати особливу увагу на джерела походження та розмір
сум,  використаних  декларантами  на   придбання   майна,   оплату
виконаних робіт чи наданих послуг.     Порядок заповнення    декларацій    визначається    Державною
податковою  адміністрацією  України.  Основні розділи та відомості
фінансового  характеру,  які  відображуються  в  деклараціях   про
доходи,   наведені  в  Методичних  рекомендаціях  щодо  заповнення
державними службовцями та  особами,  уповноваженими  на  виконання
функцій держави,  "Декларації про доходи, зобов'язання фінансового
характеру та майновий стан  державного  службовця  та  особи,  яка
претендує  на  зайняття посади державного службовця,  щодо себе та
членів своєї сім'ї",  затверджених наказом Мінфіну від  09.04.2001
N 175 ( v0175201-01 ).     При цьому особа,  яка претендує на зайняття посади державного
службовця третьої-сьомої   категорій,   в  тому  числі  в  органах
місцевого  самоврядування,  подає  за  місцем  майбутньої   служби
відомості про доходи та зобов'язання фінансового характеру, в тому
числі і за кордоном,  щодо себе і повнолітніх членів своєї  сім'ї,
які  безпосередньо  постійно  проживають  з  нею та ведуть спільне
господарство, розподіляють доходи рівно між собою.     Особа, яка  претендує на зайняття посади державного службовця
першої і другої  категорій,  в  тому  числі  в  органах  місцевого
самоврядування,  крім  зазначених  відомостей повинна подати також
відомості про належні їй та членам  її  сім'ї  нерухоме  та  цінне
рухоме  майно,  вклади  у  банках  і  цінні папери (ст.  13 Закону
України "Про державну службу" ( 3723-12 ) та ст. 13 Закону України
"Про службу в органах місцевого самоврядування" ( 2493-14 ).

     3.5. При прийнятті кандидата на посаду державного службовця І
або II категорії (призначення на яку  здійснює  Президент  України
або Кабінет Міністрів України).  керівник Секретаріату або Міністр
Кабінету Міністрів  України  дає  доручення  Головному  управлінні
державної   служби   України   за   участю   Державної  податкової
адміністрації України,  Міністерства внутрішніх  справ  України  і
Служби  безпеки  України провести обов'язкову спеціальну перевірку
відомостей,  що подає кандидат на зайняття зазначеної  посади,  за
наявності  письмової  згоди  останнього.  В разі відсутності такої
згоди перевірка не провадиться і  питання  про  призначення  даної
особи на відповідну посаду не розглядається.     Перевірці підлягають:     достовірність даних,   повідомлених  кандидатом  на  зайняття
посади про себе під час розгляду питання щодо  прийняття  його  на
державну службу або просування по службі;     додержання кандидатом на зайняття посади вимог,  установлених
законодавством  про  державну  службу  та  боротьбу  з  корупцією,
невиконання яких перешкоджає прийняттю та перебуванню на державній
службі;     достовірність зазначених  у  деклараціях  даних  про  доходи,
зобов'язання  фінансового  характеру та майновий стан кандидата на
зайняття посади щодо себе та членів своєї сім'ї.     Для проведення  перевірки  Головдержслужба України витребує з
останнього місця  роботи  особову  справу  кандидата  на  зайняття
посади,  оформлену  відповідно  до  Порядку ведення особових справ
державних  службовців  в  органах  виконавчої  влади  (розділ  1),
затвердженого постановою    Кабінету    Міністрів    України   від
25 травня 1998 р. N 731 ( 731-98-п ).     З метою  проведення перевірки Головдержслужба України запитує
в  Державній  податковій   адміністрації   України,   Міністерстві
внутрішніх справ України, Службі безпеки України, а в разі потреби
також  в  інших  органах  державної   влади,   органах   місцевого
самоврядування,  підприємствах, установах, організаціях відповідні
відомості стосовно кандидата на зайняття посади.     Про результати  перевірки  Головдержслужба  України  інформує
посадову особу, яка дала доручення щодо проведення перевірки.

     3.6. Залежно від посади,  на яку претендує особа, за рішенням
керівника  відповідного  органу  визначаються посадові особи,  які
мають провести співбесіди з претендентом при призначенні  його  на
відповідну посаду  (п.  4.  наказу  Головного управління державної
служби при Кабінеті Міністрів України від 5 липня  1998  р.  N  24
( z0453-98   )  "Про  затвердження  методичних  рекомендацій  щодо
застосування Порядку ведення особових справ державних службовців в
органах виконавчої влади та зразків оформлення документів особових
справ").     У ході   співбесіди   мають   обговорюватися   питання   щодо
особливостей роботи претендента на попередньому місці його роботи,
з'ясовується,  чому  саме він бажає працювати на державній службі,
рівень професійних знань,  фаховий  досвід,  ставлення  до  праці,
характер  сімейних  стосунків,  особливості  світогляду,  моральні
установки.  Співбесіда має  проходити  в  умовах  неупередженості,
виключаючи прояви суб'єктивізму.     Свої висновки про наслідки співбесід посадові особи записують
до  картки  погодження.  Картка погодження оформляється за формою,
визначеною Порядком ведення особових справ державних службовців  в
органах виконавчої влади ( 731-98-п ).     Зокрема, при  призначенні  на  посади  керівників  управлінь,
відділів,   інших   структурних   підрозділів  місцевих  державних
адміністрацій  у  зазначеній  картці   погодження   відображаються
пропозиції  управління  кадрової  роботи  та  з  питань  державної
служби,  пропозиції профільного управління,  пропозиції  керівника
центрального   органу   виконавчої  влади  або  заступника  голови
обласної,   Київської   і   Севастопольської   міської   державної
адміністрації,   який   за  розподілом  обов'язків  відповідає  за
відповідну ділянку роботи,  висновок  міністра,  керівника  іншого
центрального  органу  виконавчої  влади  або  голови чи заступника
голови відповідно обласної,  Київської і Севастопольської  міської
державної адміністрації.

     3.7. Прийняття  на  державну  службу на посади третьої-сьомої
категорій,  здійснюється на конкурсній основі, крім випадків, коли
інше встановлено законами України. Крім того, просування по службі
державного службовця шляхом зайняття більш  високої  посади  також
здійснюється  на  конкурсній  основі,  крім  випадків,  коли  інше
встановлено законами України та Кабінетом Міністрів України.     Порядок проведення  конкурсу  для  вступу  на державну службу
регулюється відповідно до Порядку проведення конкурсу на заміщення
вакантних  посад  державних  службовців,  затвердженого постановою
Кабінету Міністрів України від 15.02.2002 N 169 ( 169-2002-п ).     Для проведення  відбору  кандидатів  на  заміщення  вакантних
посад  державних  службовців  третьої-сьомої   категорій   наказом
(розпорядженням)  керівника  відповідного державного органу,  який
здійснює призначення на посаду державного  службовця,  утворюється
конкурсна комісія.     До  участі  у  конкурсі  не  допускаються особи, які мають не
погашену або  не  зняту у встановленому законом порядку судимість,
що є несумісною із зайняттям посади державного службовця;  у  разі
прийняття   на  службу  будуть  безпосередньо  підпорядковані  або
підлеглі  особам,  які  є  їх  близькими  родичами  чи   свояками;
позбавлені права займати відповідні посади в установленому законом
порядку на визначений термін.     Особливу увагу  слід  приділити  вивченню  таких  документів,
наданих особами,  які бажають взяти участь у конкурсі,  як особова
картка (форма  N  П-2ДС  (  z0484-95  )  з відповідними додатками,
відомості  про  доходи  та  зобов'язання   фінансового   характеру
претендента щодо себе та членів своєї сім'ї. Особи, які працюють у
державному органі,  де оголошено конкурс,  і бажають взяти у ньому
участь,  ніяких  документів  до  заяви  про  участь  у конкурсі не
додають.     Кадрова служба  державного  органу перевіряє подані документи
заявників на відповідність їх встановленим вимогам щодо  прийняття
на   державну   службу,  передбаченим  для  кандидатів  на  посаду
державного службовця.     Особи, документи  яких  не відповідають встановленим вимогам,
за рішенням голови конкурсної комісії до конкурсу не допускаються,
про   що   їм   повідомляється   кадровою  службою  з  відповідним
обґрунтуванням.  Якщо кандидат наполягає на участі у  конкурсі  за
даних обставин,  він допускається до конкурсу, а остаточне рішення
приймає конкурсна комісія.     Під час  іспиту  як  одного  з  етапів  конкурсу  обов'язково
перевіряються у   претендентів    знання    Конституції    України
( 254к/96-ВР ),  законів України "Про державну службу" ( 3723-12 )
та "Про боротьбу з корупцією" ( 356/95-ВР )  шляхом  включення  до
кожного білета по одному питанню на перевірку знань цих законів.     Конкурсна комісія на підставі  розгляду  поданих  документів,
результатів іспиту та співбесіди з кандидатами, які успішно склали
іспит,  на своєму засіданні  здійснює  відбір  осіб  для  зайняття
вакантних посад державних службовців.     Остаточне рішення  про  призначення  на   посаду   державного
службовця або зарахування претендента до кадрового резерву приймає
керівник  державного  органу  на  підставі  пропозиції  конкурсної
комісії. До особової справи особи, яка пройшла конкурсний відбір і
призначена на посаду, додається рішення конкурсної комісії.

                 IV. Технологічні схеми та заходи
        моніторингу діяльності органів державної
       влади та їх посадових осіб щодо виконання
   законів України "Про державну службу" ( 3723-12 ),
        "Про боротьбу з корупцією" ( 356/95-ВР )
        та іншого антикорупційного законодавства
                (антикорупційні заходи)

     4.1. У технологічних схемах і заходах моніторингу  діяльності
органів  державної  влади  та  їх  посадових  осіб щодо додержання
антикорупційного законодавства мають висвітлюватися питання як і в
якому  порядку  (послідовності) здійснюються ці заходи.  Зазначені
технологічні схеми та  заходи  мають  розроблятися  з  урахуванням
організаційної  структури,  галузевого та територіального аспектів
діяльності певного державного органу тощо.     Основними заходами    протидії    корупції    та   здійснення
антикорупційного контролю є:     спостереження за поведінкою,  службовими контактами державних
службовців тощо;  періодичне вивчення документів  щодо  діяльності
державного службовця за певний період часу;     визначення кола посадових осіб та громадян, з якими державний
службовець  з  корисливих  спонукань  контактує  в процесі роботи,
встановлення   осіб,   з   якими   такі   контакти    здійснюються
систематично;     проведення співбесід з державним службовцем, його керівником,
колегами органу виконавчої влади з певного кола питань;     проведення планових    перевірок    діяльності     державного
службовця, оцінка законності та обґрунтованості його дій;     щорічна оцінка виконання державними службовцями покладених на
них обов'язків і завдань;     проведення атестації;     аналіз даних   оперативного,  статистичного  та  інших  видів
обліку;     моніторинг конкретних   управлінських   процедур,   прийняття
рішень,  у зв'язку  з  якими  найчастіше  здійснюються  корупційні
правопорушення,  поведінки  посадових  осіб,  які відіграють певну
роль у прийнятті таких рішень.     Систематичне та    ефективне    здійснення    антикорупційних
контрольних заходів дозволяє вирішувати наступні завдання:     встановлювати на  всіх  стадіях  проходження державної служби
осіб,  які виявляють схильність  до  вчинення  корупційних  діянь,
своєчасно проводити з ними попереджувальну роботу;     виявляти факти   вчинення   корупційних   діянь   і   вживати
передбачені законом заходи щодо винних осіб;     визначати управлінські  процедури,  в  ході  яких  найчастіше
здійснюються   корупційні   правопорушення,  та  розробляти  більш
надійні та ефективні засоби контролю за їх здійсненням;     за результатами      узагальнення      досвіду     здійснення
антикорупційних заходів  розробляти  та  вносити  пропозиції  щодо
усунення  правових  норм,  організаційних та матеріально-технічних
умов,  які  сприяють  вчиненню  корупційних  діянь,  вдосконалення
антикорупційного законодавства.

     4.2. З  метою  здійснення  контролю  за дотриманням державним
службовцем антикорупційного законодавства у службових відносинах з
громадянами,  представниками  підприємств,  установ та організацій
слід особливу увагу звертати на з'ясування  питань,  чи  державний
службовець:     не керується  при  виконанні   своїх   посадових   обов'язків
власними політичними поглядами на шкоду інтересам служби. Державні
службовці згідно   з   п.    7    наказу    Головдержслужби    від
23 жовтня  2000  р.  N 58 ( z0783-00 ) "Про затвердження Загальних
правил поведінки  державного  службовця"  можуть  брати  участь  у
політичній  чи  іншій  громадській  діяльності лише поза межами їх
службових обов'язків і в поза робочий час;     не надає   будь-яких   переваг   та   не   виявляє  корисливу
прихильність  у  стосунках  з  окремими  фізичними  і   юридичними
особами, політичними партіями;     не проявляє упередженість при прийнятті певних рішень під час
виконання своїх службових обов'язків;     не проявляє свавілля або байдужість до  правомірних  звернень
та  вимог  громадян,  їх  об'єднань,  а  також юридичних осіб,  не
допускає  проявів  бюрократизму,  відомчості  та   місництва,   не
поводиться  таким чином,  що дискредитує орган державної влади або
ганьбить репутацію державного службовця;     при виконанні  своїх  повноважень  забезпечує раціональність,
ефективність   та   економність   використання   матеріальних   та
фінансових ресурсів, які йому доручені;     своєчасно і точно виконує рішення органів державної влади  чи
посадових осіб, розпорядження і вказівки своїх керівників;     діє в межах своїх повноважень.  У разі  одержання  доручення,
яке  суперечить  чинному  законодавству,  державний службовець має
невідкладно в письмовій формі повідомити про  це  керівнику,  який
дав доручення, а в разі наполягання на його виконанні - повідомити
вищу за посадою особу  або  відповідні  компетентні  правоохоронні
органи, що ведуть боротьбу з корупцією;     не використовує  довірену  йому   державну   таємницю,   іншу
інформацію з обмеженим доступом, установлену законами України "Про
інформацію" ( 2657-12 ) та "Про державну таємницю"  (  3855-12  ),
для  власного  інтересу  або  інтересу  інших осіб шляхом порад чи
рекомендацій;     не сприяє, використовуючи своє службове становище, фізичним і
юридичним особам у провадженні ними підприємницької діяльності,  а
також в отриманні субсидій,  субвенцій, дотацій, кредитів чи пільг
з метою одержання за це для себе,  своїх родичів  або  інших  осіб
матеріальних благ, послуг, пільг або інших переваг;     не займається  підприємницькою  діяльністю  безпосередньо  чи
через  посередників  або  підставних  осіб,  не виступає повіреним
третіх осіб у справах державного органу,  в якому  він  працює,  а
також  не  виконує  роботу  на  умовах сумісництва (крім наукової,
викладацької, творчої діяльності, а також медичної практики);     не входить самостійно, через представника або підставних осіб
до складу  правління  чи  інших  виконавчих  органів  підприємств,
кредитно-фінансових установ, господарських товариств, організацій,
спілок, об'єднань, що провадять підприємницьку діяльність;     не відмовляє   фізичним  і  юридичним  особам  в  інформації,
надання  якої  передбачено  правовими  актами,  не   затримує   її
навмисно, не надає недостовірну чи неповну інформацію;     не відмовляє у видачі або не затримує  підготовку  та  видачу
фізичним або юридичним особам передбачених законодавством довідок,
посвідчень, інших документів;     не вимагає   (не  приймає)  від  фізичних  і  юридичних  осіб
подарунки,  послуги чи будь-які інші переваги,  які  є  чи  можуть
виглядати  як  винагорода  за рішення чи дії,  що належать до його
службових обов'язків;     не сприяє, використовуючи своє службове становище, фізичним і
юридичним   особам   у   проведенні   ними   зовнішньоекономічної,
кредитно-банківської  та  іншої діяльності з метою одержання за це
для себе,  своїх родичів або інших осіб матеріальних благ, послуг,
пільг чи інших переваг;     не втручається,  використовуючи своє  службове  становище,  у
діяльність  інших  органів  чи  посадових осіб з метою перешкодити
виконанню ними своїх повноважень;     не виступає  повіреним третіх осіб у справах органу державної
влади,  в  якому  він  працює,  або   органів   державної   влади,
підприємств, установ і організацій, діяльність яких контролює;     не надає незаконні переваги фізичним або юридичним особам під
час підготовки і прийняття нормативно-правових актів чи рішень.     Слід також  перевірити  наявність  у   державного   службовця
конфлікту  інтересів,  тобто  наявність у нього власних інтересів,
пов'язаних з його родиною, близькими родичами, друзями, особами та
організаціями, з якими він має або мав спільні ділові чи політичні
інтереси,  що не узгоджуються з інтересами служби,  впливають  або
можуть  впливати на неупереджене та об'єктивне виконання службових
обов'язків.  Будь-який з таких конфліктів має  бути  вирішений  до
прийняття на державну службу чи призначення на нову посаду.     Державний службовець повинен суворо дотримуватись обмежень  і
заборон,  передбачених  антикорупційним законодавством та Законами
України "Про державну службу" (  3723-12  )  та  "Про  боротьбу  з
корупцією" ( 356/95-ВР ),  уникати дій,  які можуть бути сприйняті
як підстава підозрювати його в корупції.  Своєю поведінкою він має
демонструвати,  що не терпить будь-яких проявів корупції, відмітає
пропозиції  про  незаконні  послуги,  чітко  розмежовує  службу  і
приватне  життя,  при  найменших  ознаках  корумпованої  поведінки
інформує свого керівника або державний орган вищого рівня.

     4.3. У   процесі   здійснення   щорічної   оцінки   виконання
державними  службовцями  покладених  на  них  обов'язків (згідно з
посадовими інструкціями) і завдань (далі -  щорічна  оцінка)  слід
підвищену увагу звернути на вивчення таких питань:     дотримання спеціальних обмежень,  установлених для  державних
службовців, що спрямовані на запобігання корупції (стаття 5);     дотримання вимог фінансового контролю (стаття 6);     вжиття у   державному  органі  заходів  для  виконання  актів
Президента України та Кабінету Міністрів України щодо забезпечення
відкритості  та  прозорості  роботи органу виконавчої влади і щодо
посилення контролю за відкритістю та прозорістю його роботи;     вжиття заходів для усунення виявлених недоліків у роботі,  що
сприяють  або  можуть  сприяти  вчиненню   в   державному   органі
корупційних правопорушень;     вжиття заходів  щодо  запобігання  проявам   корупції   серед
державних службовців у державному органі.     Щорічній оцінці  підлягають  усі  державні  службовці,   крім
державних  службовців,  призначених  на посаду у звітному періоді,
вагітних жінок.     Щорічна оцінка виконання державними службовцями покладених на
них завдань та обов'язків проводиться  в  період  між  атестаціями
безпосередніми керівниками (керівниками структурних підрозділів).     При проведенні  щорічної  оцінки  слід  використовувати  такі
документи,   як  посадові  інструкції,  положення  про  структурні
підрозділи,  план діяльності  державного  органу  та  структурного
підрозділу,    особисті   плани   роботи   державних   службовців;
аналізувати  результативність  виконання  державним  службовцем  у
звітний   період   окремих   доручень,   завдань   зі   зверненням
першочергової уваги  на  з'ясування  причин  продовження  термінів
виконання завдань або внесення змін до плану.     З метою  контролю  за  додержанням   державними   службовцями
антикорупційного  законодавства  у  процесі  щорічної  оцінки слід
виходити із наступних критеріїв оцінки якості роботи:     щодо працівників,  які  не  займають керівні посади,  - обсяг
роботи,  що виконується;  якість роботи;  відповідальність;  етика
поведінки, стиль спілкування; дисциплінованість тощо.     щодо керівних  працівників  -  професіоналізм  у  керівництві
роботою підрозділу; контроль (рівнями якості здійснення керівником
контролю  можуть  бути:  відсутність  контролю  взагалі  або  його
неефективність;  епізодичність  здійснення  контролю за виконанням
поставлених   завдань;   систематичність   контролю;   вміле    та
ненав'язливе   здійснення   контролю);  оцінка  співробітників  за
критеріями відповідальності,  етики поведінки,  стилю  спілкування
тощо.     Для остаточного прийняття  рішення  безпосереднім  керівником
щодо  додержання  підлеглим вимог антикорупційного законодавства з
ним  проводиться  співбесіда,   зокрема,   з   метою   обговорення
результатів оцінки його роботи за минулий рік. У разі необхідності
відповідні  співбесіди  з  державним  службовцем  може   проводити
керівник  вищого  рівня.  У  цих  заходах  обов'язково бере участь
співробітник,  до   функціональних   обов'язків   якого   належить
здіснення боротьби з корупцією в державному органі.     Кожен проект  нормативного  документу,  який,  відповідно  до
статті 1   Закону   України  "Про  засади  державної  регуляторної
політики у сфері господарської діяльності" ( 1160-15 )  вважається
регуляторним  актом,  оприлюднюється з метою одержання зауважень і
пропозицій  від  фізичних  та  юридичних  осіб,  їх  об'єднань  за
процедурою, визначеною цим Законом.

     4.4. Для здійснення фінансового контролю відповідно до Закону
України "Про боротьбу з корупцією" (  356/95-ВР  )  передбачається
щорічне  декларування  доходів  державними  службовцями  та іншими
особами,  уповноваженими на виконання  функцій  держави.  Зокрема,
зазначені особи мають щорічно до 15 квітня в установленому порядку
та за встановленою формою (у вигляді декларації)  подати  повні  і
правдиві  відомості  (щодо  себе і членів своєї сім'ї) про доходи,
зобов'язання фінансового характеру та майновий стан.     Відомості про доходи та зобов'язання фінансового характеру, в
тому числі і за кордоном,  щодо себе і членів своєї сім'ї  щорічно
подають державні  службовці  першої-сьомої  категорій  та посадові
особи органів місцевого  самоврядування  першої-сьомої  категорій.
Також  щорічно  державним службовцем першої і другої категорій,  в
тому числі в органах місцевого самоврядування, подаються відомості
про  належні  йому  та  членам його сім'ї нерухоме та цінне рухоме
майно, вклади у банках і цінні папери.     Відомості про доходи,  цінні папери, нерухоме та цінне рухоме
майно і вклади у банках Президента України,  Голови Верховної Ради
України  та  його  заступників,  голів постійних комісій Верховної
Ради  України  та  їх  заступників,  народних  депутатів  України,
Прем'єр-міністра   України,  членів  Кабінету  Міністрів  України,
Голови та членів Конституційного Суду України,  Голови  та  суддів
Верховного Суду України,  Голови та суддів вищого спеціалізованого
суду України, Генерального прокурору України та його заступників і
членів   їх  сімей  підлягають  щорічній  публікації  в  офіційних
виданнях державних органів України.     Порядок подання,  зберігання  і  використання  цих відомостей
встановлюється Кабінетом Міністрів України.  Декларації про доходи
зберігаються    в    особових   справах   за   місцем   служби   і
використовуються  під  час  вирішення  питання  про  прийняття  на
державну службу, просування по службі або її припинення.     Крім того,  в разі відкриття валютного рахунку  в  іноземному
банку   державний  службовець  або  інша  особа,  уповноважена  на
виконання  функцій  держави,  зобов'язана  у  десятиденний   строк
письмово  повідомити про це податкову службу із зазначенням номера
рахунку і місцезнаходження іноземного банку.     Форма Декларації   про   доходи,   зобов'язання   фінансового
характеру та майновий стан  державного  службовця  та  особи,  яка
претендує  на  зайняття посади державного службовця,  щодо себе та
членів  своєї  сім'ї,  затверджена  наказом  Мінфіну  України  від
06.03.1997  N  58  (  z0104-97  )  і  зареєстрована у Міністерстві
юстиції України 31.03.1997 за N  104/1908,  складається  із  шести
розділів.   Методичні   рекомендації  щодо  заповнення  державними
службовцями  та  особами,  уповноваженими  на  виконання   функцій
держави, декларації про доходи, зобов'язання фінансового характеру
та майновий стан щодо  себе  та  членів  своєї  сім'ї  затверджені
наказом Мінфіну від 09.04.2001 N 175 ( v0175201-01 ).     Під час заповнення декларації про доходи державних службовців
слід звертати увагу на такі відомості:     Розділ II.  Доходи,  одержані (нараховані) з джерел в Україні
та за її межами за рік.     Пункт 1. У першому пункті цього розділу зазначається загальна
сума сукупного доходу,  нарахованого декларанту у звітному році за
місцем його основної роботи (служби), не за місцем основної роботи
(служби), в тому числі з джерел за межами України.     До складу  відомостей,  які  записуються  у  пункті   першому
розділу   II,   зокрема   включається:  заробітна  плата,  премії,
надбавки,  винагороди,  пенсії,   стипендії,   а   також   доходи,
перелічені  у пунктах 1.1-1.7 (нижче наведений зміст цих пунктів).
З'ясування розміру  одержаної  пенсії  у  звітному  періоді  можна
здійснити у відділі соціального захисту за місцем проживання.     Кошти, які були одержані  декларантом  у  звітному  році  для
здійснення витрат під час відрядження,  в тому числі за кордон,  а
також кошти,  отримані  ним  у  рахунок  відшкодування  витрат  на
відрядження  безпосередньо від установ,  організацій чи осіб,  які
приймали декларанта (членів його  сім'ї)  за  кордоном,  включаючи
суми одержаних стипендій під час стажування за кордоном, до складу
доходів,  що  відображаються  у  цьому  розділі   декларації,   не
включаються.     Пункт 1.1.  У  цьому  пункті  зазначаються   суми   отриманих
дивідендів, процентів, роялті.     До дивідендів  не  включаються   виплати   юридичної   особи,
пов'язані  із  зворотним  викупом  акцій,  часток  (паїв),  раніше
емітованих такою юридичною особою.  Ці  виплати  відображаються  у
пункті 1.6 другого розділу декларації.     Пункт 1.2.  У цьому пункті зазначається матеріальна допомога,
подарунки,   пожертвування,  безповоротна  позика,  в  тому  числі
виплати одержані під час перебування за кордоном або  з  іноземних
держав.     Пункт 1.3.  У  пункті  1.3   зазначаються   суми   страхового
відшкодування  і  страхові  суми,  одержані  декларантом внаслідок
настання  страхового  випадку  за   договорами   добровільного   і
обов'язкового страхування.     Пункт 1.4.  У цьому пункті зазначаються  доходи,  одержані  у
вигляді авторської винагороди (гонорару).     Пункт 1.5.  У пункті 1.5 повідомляється  про  оподатковуваний
(чистий)   дохід   від  здійснення  підприємницької  і  незалежної
професійної діяльності.     Пункт 1.6.  У  пункті  1.6 зазначаються доходи від відчуження
цінних паперів та корпоративних прав (дивись пункт 1.1).     Пункт 1.7. У цьому пункті записуються відомості про основну і
додаткову заробітну плату, премії, надбавки, винагороди.     Розділ III.  Зобов'язання фінансового характеру, в тому числі
за кордоном за рік.     У пунктах  1-5  розділу  III  зазначаються  зобов'язання щодо
сплати внесків  (платежів),  виконані  (здійснені)  декларантом  у
звітному році на користь інших юридичних і фізичних осіб внаслідок
укладання   договорів   (прийняття   і   виконання   зобов'язань),
зазначених у цьому розділі.     Пункт 1.  У пункті 1 зазначається розмір сплачених внесків за
договорами   добровільного  страхування.  За  необхідності  розмір
здійснених внесків можна уточнити  в  страховій  організації,  яка
видала страховий поліс відповідно до укладеного договору.     Пункт 2.  У пункті 2 зазначається розмір внесків, спрямованих
у  звітному  році  на додаткове (недержавне) пенсійне забезпечення
(платежі на іменні  пенсійні  рахунки),  відповідно  до  укладених
договорів з недержавними пенсійними фондами.     Пункт 3.  У пункті 3  повідомляється  про  сплачені  протягом
звітного   періоду  платежі  за  договорами  позики  (за  одержані
декларантом кошти або майно у позику,  як основної суми позики,  а
також відсотків і фіксованих сум на цю позику).     Пункт 4.  У пункті 4 зазначається  фактичний  розмір  коштів,
сплачених  декларантом  протягом  звітного  періоду  за договорами
найму (оренди) будь-якого майна  у  юридичних  чи  фізичних  осіб,
зокрема  плата за користування житлом (квартирна плата) і плата за
комунальні послуги згідно з договором найму  жилого  приміщення  в
будинках державного і громадського житлового фонду,  якщо квартира
не приватизована.     Пункт 5.  У  пункті  5  зазначається фактичний розмір коштів,
сплачених  декларантом  протягом  звітного  періоду  юридичним   і
фізичним   особам   за  зобов'язаннями  на  утримання  майна,  яке
знаходиться у приватній власності декларанта (членів його  сім'ї).
Наприклад,  членські  внески  і платежі за зберігання автомобіля у
гаражному  кооперативі,  платежі  (плата  за  користування   жилим
приміщенням  і комунальні послуги) згідно з договором на утримання
приватизованої квартири.     Розділ IV.  Відомості  про  нерухоме майно,  що знаходиться у
приватній власності.     У розділі   IV  декларант  зазначає  загальну  площу  (метрів
квадратних) нерухомого майна,  якщо таке майно знаходиться у  його
приватній власності внаслідок купівлі (приватизації, успадкування,
дарування,  міни,  розподілу майна підприємств і  організацій  між
засновниками і учасниками).  Площа будинків (квартир) зазначається
на підставі даних бюро технічної інвентаризації.  Площа  земельної
ділянки   зазначається  на  підставі  документів  (актів)  про  її
відведення.     Розділ V.  Відомості про транспортні засоби, що знаходяться в
приватній власності     У розділі  V  декларант  перелічує  марку,  модель  та  об'єм
двигуна кожного транспортного засобу,  яким він  має  у  приватній
власності,  внаслідок купівлі (успадкування,  дарування, розподілу
майна підприємств і організацій між  засновниками  і  учасниками).
Відомості  про  транспортні  засоби  записуються на підставі даних
технічних паспортів.  Інформацію отримати з цього питання можна  в
органах, де зареєстровані транспортні засоби.     Розділ VI.  Відомості про вклади у банках,  цінні  папери  та
інші активи.     Пункт 1.  У пункті 1 розділу VI показується загальний  розмір
(сума)  номінальної  вартості усіх видів цінних паперів,  які були
придбані  (куплені  або  одержані  як  подарунок,  або   внаслідок
персоніфікації) декларантом протягом звітного періоду.     Пункт 2.  У пункті 2 декларантом зазначається розмір  внесків
(паїв)   до   статутних  (пайових)  фондів  підприємств  (установ,
організацій),  включаючи суми,  які були відчужені ним (продані) у
цей період.     Пункт 3.  У пункті 3 зазначається  сума  грошових  коштів  на
рахунках (ощадних,  депозитних,  поточних,  анонімних) у банках та
інших фінансово-кредитних установах в Україні та за її межами. При
цьому  зазначається  назва банку (установи),  його адреса,  види і
номери рахунків (вкладів).  Ці відомості зазначаються станом на  1
січня року, що настає за звітним (31 грудня).

     4.5. З метою вивчення та оцінки в процесі виконання службових
обов'язків результатів роботи та поведінки державного службовця, в
тому  числі  додержання  ним  вимог  Законів України "Про державну
службу" ( 3723-12 ),  "Про боротьбу з корупцією" ( 356/95-ВР )  та
іншого антикорупційного законодавства,  один раз на три роки (один
раз на 4 роки - щодо посадових осіб  місцевого  самоврядування)  в
державних органах проводяться атестації.  При проведенні атестації
слід керуватися  Положенням  про  проведення  атестації  державних
службовців, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від
28.12.2000 N 1922 ( 1922-2000-п )  та  Методичними  рекомендаціями
щодо  застосування  Положення  про  проведення атестації державних
службовців, затверджених наказом  Головдержслужби  від  17.11.2004
N 201 ( v0201351-04 ).     Атестації підлягають державні службовці усіх рівнів  (в  тому
числі ті, які внаслідок організаційних змін обіймають посади менше
ніж один рік  за  умови,  що  їх  посадові  обов'язки  суттєво  не
змінилися),  крім державних службовців, посади яких віднесені до I
та  II  категорій.  Під  час  атестації  перевіряється   не   лише
відповідність займаній посаді, ділова кваліфікація, рівень знань і
навичок державного службовця,  а і  його  інші  суспільно  значущі
якості.     На кожного працівника,  який підлягає атестації,  складається
службова   характеристика,   що  підписується  його  безпосереднім
керівником,  затверджується керівником вищого  рівня  і  подається
комісії  до  проведення  атестації.  Крім  підготовки  керівниками
структурних  підрозділів  апарату  державних   органів   службової
характеристики   на  працівників,  які  атестуються,  з  останніми
проводяться співбесіди.     У ході   співбесіди   повинні   обговорюватися   позитивні  й
негативні результати  роботи  державного  службовця,  його  слабкі
місця   у  професійній  діяльності,  визначатися  шляхи  подолання
недоліків.  При  цьому  державному  службовцю  має   бути   надана
можливість  задавати  питання,  коментувати зауваження та висновки
щодо   його   роботи.   Співбесіда   має   проходити   в    умовах
неупередженості, з виключенням проявів суб'єктивізму.     У службовій характеристиці особливу увагу доцільно  приділити
вивченню таких відомостей:     аналіз виконання державним службовцем  посадових  обов'язків,
результативність  роботи,  дотримання  правил поведінки державного
службовця;     відповідальність та принциповість працівника;     службове просування (за яких умов, на яку посаду, коли);     зауваження державному службовцю, який атестується;     урахування висновків  попередньої  атестації  та   результати
усунення виявлених недоліків;     висновок про відповідність займаній посаді.     При складанні    рішення    атестаційної   комісії   стосовно
державного службовця слід максимально обґрунтовувати  рекомендації
та  об'єктивно  оцінювати  особисті  та  ділові  якості державного
службовця із  зосередженням  уваги  на  питанні  додержання  вимог
антикорупційного законодавства.     У ході  прийняття  рішення  атестаційною  комісією  необхідно
враховувати   оцінку   відповідності  займаній  посаді  державного
службовця  та  стану  дотримання  Законів  України  "Про  державну
службу"  ( 3723-12 ),  "Про боротьбу з корупцією" ( 356/95-ВР ) та
іншого  антикорупційного  законодавства  залучених  до  роботи   в
атестаційних  комісіях незалежних експертів (наукових працівників,
психологів,   професіологів,   представників   системи    навчання
державних  органів та інших спеціалістів).  При цьому слід мати на
увазі,  що  оцінка  експертів  не  може  бути  домінуючою,  а  має
враховуватися  як  один із аргументів,  що характеризує державного
службовця.     Остаточне рішення  за  наслідками  атестації приймає керівник
державного органу.     Результати атестації заносяться до особової справи державного
службовця.

     4.6. Результати  атестації  та  щорічної   оцінки   виконання
державними  службовцями  покладених  на  них  завдань і обов'язків
беруться до уваги кадровою службою відповідного державного  органу
під  час  проведення планомірної ротації кадрів на окремих посадах
державних службовців, характер посадових обов'язків яких обумовлює
підвищену небезпеку вчинення ними корупційних діянь.     Ротація кадрів  (періодичне  переміщення  працівників  як  по
вертикалі,  так  і  по  горизонталі)  на окремих посадах державних
службовців,  пов'язаних  з   підвищеним   ризиком   корупції,   та
однорівневе  переміщення  посадових осіб є невід'ємними складовими
системи роботи з кадрами  у  сфері  державної  служби.  Періодична
ротація   кадрів  сприятиме  запобіганню  проявам  корупції  серед
державних службовців,  особливо  на  посадах,  які  за  характером
виконуваної  роботи  і  наданих повноважень пов'язані з підвищеним
ризиком корупції.     Ротація кадрів  державних  службовців  повинна  здійснюватися
відповідно до законодавства шляхом переміщення по службі в  одному
державному  органі,  переведення  до іншого державного органу чи в
іншу місцевість за згодою працівника.     При посадовому    переміщенні   державного   службовця   слід
враховувати не лише його професійну підготовку та результативність
роботи,  а  й  оптимальне поєднання інтересів державного органу та
державного службовця.  Ця робота  повинна  тісно  пов'язуватися  з
проведенням  щорічної  оцінки діяльності державних службовців,  їх
атестації, формуванням та використанням кадрового резерву.     При цьому  при  формуванні кадрового резерву слід відмовитися
від  практики  складання  списків  резерву  на  посади  керівників
державних органів діючими керівниками цих органів. Пропозиції щодо
резерву на посади, призначення на які здійснюється органами вищого
рівня,  доцільно розглядати спеціальними комісіями, створеними при
цих органах.     Необхідно забезпечити   постійну   роботу   з   працівниками,
зарахованими  до  кадрового  резерву:   складання   та   виконання
особистих   річних   планів,  стажування,  залучення  до  розгляду
відповідних питань,  проведення перевірок,  службових розслідувань
тощо,  а  також  запровадити спеціальні перевірки щодо осіб (за їх
згодою), яких пропонують на відповідальні посади.

               V. Заходи антикорупційного контролю
      під час реалізації управлінської діяльності
          у сфері, яка належить до компетенції
          декількох органів виконавчої влади.

     5.1. Антикорупційний    контроль    як   один   із   способів
забезпечення законності полягає в тому,  що суб'єкт  контролю  має
здійснювати  облік  та  перевірку  того,  як контрольований об'єкт
виконує покладені на нього завдання та реалізує свої функції  щодо
протидії  корупції  серед  державних службовців під час реалізації
управлінської діяльності  у  сфері,  що  належить  до  компетенції
декількох    органів    державної   виконавчої   влади   (далі   -
антикорупційний контроль).

     5.2. Антикорупційний контроль  поділяється  на  державний  та
громадський.     Державний контроль  здійснюється  всіма  органами  держави  в
межах  своєї компетенції і полягає в забезпеченні додержання всіма
державними службовцями  Законів  України  "Про  державну   службу"
( 3723-12  ),  "Про  боротьбу з корупцією" ( 356/95-ВР ) та іншого
антикорупційного законодавства, а також етики поведінки державного
службовця.     На державному рівні антикорупційний контроль  поділяється  на
політичний,    адміністративний    і   судовий   та,   відповідно,
здійснюється  Президентом  України,   Верховною   Радою   України,
органами  державної  виконавчої  влади  на всіх рівнях управління,
судовими органами, органами місцевого самоврядування.     Громадський антикорупційний  контроль  знаходить свій прояв в
діяльності громадських організацій та об'єднань,  засобів  масової
інформації,  у зверненнях,  заявах (в т.ч.  скаргах) громадян щодо
фактів корупційних проявів  серед  державних  службовців  під  час
реалізації  ними управлінської діяльності у сфері,  що належить до
компетенції декількох органів державної виконавчої влади.

     5.3. До   суб'єктів   здійснення   заходів   антикорупційного
контролю належать:     вищі органи  державної  влади  України  (Президент   України,
Верховна Рада України та Кабінет Міністрів України);     органи державної  виконавчої  влади  певної  галузі  та  вищі
органи державної виконавчої влади цієї галузі, а також їх посадові
особи  в   межах   своєї   компетенції   щодо   конкретної   сфери
управлінської діяльності або окремих державних службовців;     органи державної виконавчої влади  певної  галузі  та  органи
державної  виконавчої  влади,  а  також  їх  посадові  особи,  які
наділені правом здійснювати надвідомчий (функціональний) державний
контроль  за  певним  видом  діяльності у різних сферах державного
управління  (фінансовий,   податковий,   санітарний   тощо)   щодо
конкретного виду управлінської діяльності;     органи місцевого самоврядування;     правоохоронні органи   (прокуратура,   СБУ,   МВС,  податкова
міліція та інші);     громадські організації     (об'єднання),    засоби    масової
інформації;     громадяни.

     5.4. Основними  формами  спільного здійснення такого контролю
є:     постійне інформування  щодо  виявлених одним з органів причин
та умов корупції в даній сфері;     проведення спільних  перевірок стану дотримання законодавства
щодо протидії корупції в даній сфері;     розробка спільних  правових  та  організаційних  заходів щодо
протидії корупції в даній сфері;     передача правоохоронним   органам  матеріалів  про  конкретні
факти вчинення корупційних правопорушень для притягнення винних до
встановленої законом відповідальності.

     5.5. З    метою   забезпечення   ефективності   та   дієвості
антикорупційного  контролю  суб'єкти   його   здійснення   повинні
дотримуватися наступних вимог:     здійснювати контроль  своєчасно,  безперервно,  регулярно   і
систематично та в повному обсязі;     забезпечувати об'єктивність при проведенні контролю,  сприяти
формуванню особистої відповідальності й дисципліни;     здійснювати контроль  оперативно,  дієво  і  гласно  на  всіх
етапах управлінської діяльності.

             VI. Вжиття передбачених законом заходів
      у разі порушення державним службовцем етики
        поведінки, Законів України "Про державну
    службу" ( 3723-12 ), "Про боротьбу з корупцією"
      ( 356/95-ВР ), вчинення корупційного злочину

     6.1. Відповідно до ст.  55 Конституції України ( 254к/96-ВР )
кожному гарантується право на оскарження в  суді  рішень,  дій  чи
бездіяльності   органів   державної   влади,   органів   місцевого
самоврядування, посадових і службових осіб.     Виходячи із   Рішення   Конституційного   Суду   України  від
25 листопада 1997 року ( v006p710-97 ) тлумачити  зазначену  норму
необхідно  так,  що  кожен,  тобто громадянин України,  іноземець,
особа без громадянства, має гарантоване державою право оскаржити в
суді загальної юрисдикції рішення, дії чи бездіяльність будь-якого
органу державної влади, органу місцевого самоврядування, посадових
і службових осіб,  якщо громадянин України,  іноземець,  особа без
громадянства  вважають,  що  їх  рішення,  дія  чи   бездіяльність
порушують  або  обмежують  права  і  свободи  громадянина України,
іноземця, особи без громадянства чи перешкоджають їх здійсненню, а
тому потребують правового захисту в суді.     Такі скарги  підлягають  безпосередньому  розгляду  в   судах
незалежно   від   того,  що  прийнятим  раніше  законом  міг  бути
встановлений інший порядок  їх  розгляду  (оскарження  до  органу,
посадової  особи  вищого  рівня  по  відношенню  до  того органу і
посадової особи,  що прийняли рішення,  вчинили дії або  допустили
бездіяльність).     Подання скарги до органу,  посадової особи  вищого  рівня  не
перешкоджає оскарженню цих рішень, дій чи бездіяльності до суду.

     6.2. Оскарження  дій  державного  службовця  громадянами  (їх
представниками),   представниками    підприємств,    установ    та
організацій,  які  зверталися  до  нього  по службі відбувається в
загальному порядку визначеному чинним законодавством України.     Відповідно до   Закону   України   "Про  звернення  громадян"
( 393/96-ВР ) від 2 жовтня 1996 року громадяни України мають право
звернутися  до органів державної влади,  місцевого самоврядування,
об'єднань громадян,  підприємств,  установ,  організацій незалежно
від  форм  власності,  засобів масової інформації,  посадових осіб
відповідно  до  їх  функціональних  обов'язків  із   зауваженнями,
скаргами  та пропозиціями,  що стосуються їх статутної діяльності,
заявою     або     клопотанням     щодо      реалізації      своїх
соціально-економічних,  політичних  та  особистих  прав і законних
інтересів та скаргою про їх порушення.

     6.3. Посадова  особа,  яка  приймає  скаргу  щодо   порушення
державним   службовцем   етики  поведінки,  Законів  України  "Про
державну службу"  (  3723-12  ),  "Про   боротьбу   з   корупцією"
( 356/95-ВР ), вчинення корупційного злочину має перевірити:     належність питання,  викладеного  у  скарзі,  до  компетенції
даного державного органу;     наявність у скарзі,  якщо скарга подається в письмовій формі,
прізвища,   ім'я,   по  батькові,  місця  проживання  громадянина,
викладення основних обставин порушення, у зв'язку з яким подається
скарга.  У  випадку  усного  оскарження  дій  державного службовця
громадянами (їхніми представниками),  представниками  підприємств,
установ  та організацій,  які зверталися до нього по службі,  суть
скарги має бути записана відповідною уповноваженою на  її  розгляд
посадовою особою на особистому прийомі.     При цьому  скарга   може   подаватися   як   окремою   особою
(індивідуальна),   так  і  групою  осіб  (колективна).  У  випадку
письмового  звернення  скарга   має   бути   підписана   заявником
(заявниками) із зазначенням дати.     Якщо скарга оформлена без дотримання зазначених  вимог,  вона
повертається  заявникові з відповідними роз'ясненнями не пізніш як
через десять днів від дня її надходження.     У випадку,   коли   питання,  порушені  в  одержаній  органом
державної влади,  місцевого самоврядування, скарзі, не належить до
їх  повноважень,  вона  у термін не більше п'яти днів повинна бути
переслана за належністю відповідному органу  чи  посадовій  особі,
про що повідомляється громадянину, який подав скаргу.     Забороняється направляти скарги  громадян  для  розгляду  тим
органам або посадовим особам, дії чи рішення яких оскаржуються.

     6.4. Скарга  на  дії  державних службовців з боку громадянина
(його  представника),  представника  підприємства,  установи   або
організації,  які  зверталися  до  нього  по  службі,  подаються у
порядку підлеглості вищому  органу  або  посадовій  особі,  що  не
позбавляє  громадянина  права  звернутися  до  суду  відповідно до
чинного законодавства,  а в разі  відсутності  такого  органу  або
незгоди   громадянина   з   прийнятим   за   скаргою   рішенням  -
безпосередньо до суду.     Громадянин може подати скаргу особисто або через уповноважену
на це іншу особу. До скарги додаються наявні у громадянина рішення
або  копії  рішень,  які  приймалися за його зверненням раніше,  а
також інші документи,  необхідні для розгляду скарги, які після її
розгляду повертаються громадянину.

     6.5. Скарга  на  управлінське  рішення  може  бути  подана до
органу державної влади,  місцевого самоврядування або  відповідної
посадової  особи  вищого рівня протягом одного року з моменту його
прийняття,  але не  пізніше  одного  місяця  з  часу  ознайомлення
громадянина  з  прийнятим  рішенням.  Скарги,  подані з порушенням
зазначеного терміну, не розглядаються.     Пропущений з  поважної  причини  термін  може бути поновлений
органом чи посадовою особою, що розглядає скаргу.     Рішення вищого  державного органу,  який розглядав скаргу,  в
разі незгоди з ним громадянина  може  бути  оскаржено  до  суду  в
термін, передбачений законодавством України.

     6.6. Скарги  розглядаються  і  вирішуються у термін не більше
одного місяця від дня їх надходження,  а  ті,  які  не  потребують
додаткового  вивчення,  - невідкладно,  але не пізніше п'ятнадцяти
днів від  дня  їх  отримання.  Якщо  в  місячний  термін  вирішити
порушені у скарзі питання неможливо,  керівник відповідного органу
державної  влади,  місцевого  самоврядування  або  його  заступник
встановлюють   необхідний   термін   для  його  розгляду,  про  що
повідомляється особі,  яка  подала  скаргу.  При  цьому  загальний
термін вирішення питань,  порушених у скарзі, не може перевищувати
сорока п'яти днів.     На обґрунтовану  письмову  вимогу громадянина термін розгляду
може бути скорочено.     Скарги громадян, які мають встановлені законодавством пільги,
розглядають у першочерговому порядку.

     6.7. Органи державної  влади,  місцевого  самоврядування,  їх
керівники  та  інші  посадові  особи  в  межах  своїх  повноважень
зобов'язані:     об'єктивно, всебічно і вчасно перевіряти заяви чи скарги;     на прохання  громадянина  запрошувати   його   на   засідання
відповідного органу, що розглядає його заяву чи скаргу;     скасовувати або змінювати  оскаржувані  рішення  у  випадках,
передбачених  законодавством  України,  якщо  вони не відповідають
закону або іншим нормативно-правовим актам;     невідкладно вживати  заходів до припинення неправомірних дій,
виявляти, усувати причини та умови, які сприяли порушенням;     забезпечувати поновлення  порушених  прав,  реальне виконання
прийнятих у зв'язку з заявою чи скаргою рішень;     письмово повідомляти  громадянина  про  результати  перевірки
заяви чи скарги і суть прийнятого рішення;     вживати заходів  щодо  відшкодування  у встановленому законом
порядку матеріальних збитків,  якщо їх було завдано громадянину  в
результаті  обмеження його прав чи законних інтересів,  вирішувати
питання про відповідальність  осіб,  з  вини  яких  було  допущено
порушення, а також на прохання громадянина не пізніш як у місячний
термін  довести  прийняте  рішення  до  відома  органу   місцевого
самоврядування,  трудового  колективу  чи  об'єднання  громадян за
місцем проживання громадянина;     у разі  визнання  заяви  чи скарги необґрунтованою роз'яснити
порядок оскарження прийнятого за нею рішення;     не допускати  безпідставного  передавання  заяв  чи скарг для
розгляду іншим органам;     особисто організовувати  та  перевіряти стан розгляду заяв чи
скарг  громадян,  вживати  заходів  до  усунення  причин,  що   їх
породжують,  систематично аналізувати та інформувати населення про
хід цієї роботи.     У разі  необхідності  та  за  наявності  можливостей  розгляд
звернень громадян покладається  на  посадову  особу  чи  підрозділ
службового   апарату,   спеціально  уповноваженим  здійснювати  цю
роботу, в межах бюджетних асигнувань.

     6.8. У  випадку  виявлення  фактів  недодержання   державними
службовцями  Законів  України  "Про  державну службу" ( 3723-12 ),
"Про боротьбу з корупцією" ( 356/95-ВР ),  іншого антикорупційного
законодавства  та  етики  поведінки  може бути призначено службове
розслідування,  порядок проведення  якого  затверджено  постановою
Кабінету Міністрів   України   від   13   червня  2000  р.  N  950
( 950-2000-п ).     Відповідно до  зазначеного  Порядку  (  950-2000-п ) службове
розслідування  стосовно   державних   службовців   проводиться   в
наступних випадках:     у разі невиконання або неналежного виконання  ними  службових
обов'язків, перевищення своїх повноважень, що призвело до людських
жертв  або  заподіяло  значну  матеріальну   чи   моральну   шкоду
громадянинові,  державі,  підприємству,  установі,  організації чи
об'єднанню громадян;     у разі  недодержання  ними законодавства про державну службу,
про боротьбу з корупцією, порушення етики поведінки;     на вимогу  державного службовця з метою зняття безпідставних,
на його думку, звинувачень або підозри.     За анонімними  повідомленнями,  заявами  та скаргами службове
розслідування не проводиться.     Рішення щодо  проведення службового розслідування приймається
вищими посадовими особами України,  Першим  віце-прем'єр-міністром
України,  керівником  державного  органу  (посадовою  особою),  що
призначив на  посаду  державного  службовця,  стосовно  якого  має
проводитися  службове  розслідування,  керівником органу,  в якому
працює державний службовець.     Головдержслужба може   проводити  службові  розслідування  за
дорученням   вищих   посадових    осіб    України    та    Першого
віце-прем'єр-міністра України,  а у разі безпосереднього звернення
до Головдержслужби державного службовця  рішення  щодо  проведення
службового розслідування приймається керівником Головдержслужби.     Службове розслідування    проводиться    з     відстороненням
державного  службовця від виконання повноважень за посадою або без
такого відсторонення.  Рішення про  відсторонення  приймається  за
поданням  голови  комісії  з  проведення  службового розслідування
керівником державного органу, в якому працює службовець.     За державним  службовцем  на  час відсторонення від виконання
повноважень за посадою зберігається заробітна плата.

     6.9. В рішенні про проведення службового  розслідування  слід
визначити голову та членів комісії з його проведення,  мету і дату
початку та закінчення службового розслідування,  термін  якого  не
може перевищувати двох місяців.     У випадку,   коли   рішення   щодо   проведення    службового
розслідування  прийнято вищими посадовими особами України,  Першим
віце-прем'єр-міністром  України,  склад   комісії   з   проведення
службового  розслідування,  мета  і  дата  початку  та  закінчення
службового  розслідування   визначаються   керівником   державного
органу,   якому   доручено  проведення  службового  розслідування.
Службове розслідування у цьому випадку повинне  бути  проведено  у
термін, визначений посадовою особою, яка прийняла рішення про його
проведення.     За необхідністю до проведення службового розслідування можуть
залучатися вчені,  працівники державних органів, органів місцевого
самоврядування,    підприємств,   установ   та   організацій   (за
погодженням з їх керівниками).  В той же час,  слід мати на увазі,
що  до  участі  у  його  проведенні не повинні залучатися посадові
особи державного органу,  якщо обставини свідчать про їх  особисту
заінтересованість у результатах розслідування.     Члени комісії з проведення  службового  розслідування  несуть
персональну  відповідальність згідно із законодавством за повноту,
всебічність і об'єктивність висновків службового розслідування  та
нерозголошення інформації, що стосується цього розслідування.     Члени комісії мають право:     отримувати від   державних   службовців,   інших  працівників
державного органу, в якому працює особа, стосовно якої проводиться
службове розслідування,  усні чи письмові пояснення,  консультації
спеціалістів з питань службового розслідування;     ознайомлюватися і  вивчати  з  виїздом  на  місце  відповідні
документи,  у разі потреби знімати з них копії та долучати  їх  до
матеріалів службового розслідування;     отримувати та збирати згідно  із  законодавством  інформацію,
пов'язану  із  службовим  розслідуванням,  від  інших юридичних та
фізичних осіб  на  підставі  запиту  керівника  державного  органу
(посадової  особи),  який  призначив  службове розслідування,  або
керівника державного органу,  якому доручено проведення службового
розслідування.     Члени комісії повинні знати та забезпечувати реалізацію  прав
особи,  стосовно якої проводиться службове розслідування,  щодо її
участі  в  ньому,  можливостей  пояснювати  факти,  робити  заяви,
подавати   відповідні   документи   і  порушувати  клопотання  про
залучення нових документів, вимагати додаткового вивчення пояснень
осіб, причетних до справи.

     6.10. За  результатами службового розслідування члени комісії
складають акт, у якому мають бути зазначені:     факти і суть звинувачень або підозри, які стали підставою для
проведення службового розслідування,  посада, прізвище, ім'я та по
батькові,  рік  народження,  освіта,  термін  служби  у державному
органі і перебування  на  займаній  посаді  особи,  стосовно  якої
проведено службове розслідування;     висновки службового розслідування,  обставини, що пом'якшують
або обтяжують відповідальність,  причини та умови,  що призвели до
порушення,  вжиті або запропоновані  заходи  для  їх  усунення  чи
обставини,   що   знімають  з  державного  службовця  безпідставні
звинувачення або підозру.     Крім того,  необхідно  враховувати,  що  члени  комісії мають
право викласти  свою  окрему  думку,  про  що  до  акта  додається
відповідний документ.     Акт службового розслідування підписується членами комісії  та
подається   на  розгляд  керівника  державного  органу  (посадової
особи),  який   призначив   службове   розслідування,   в   одному
примірнику.  При  цьому  перед  поданням на розгляд з його змістом
необхідно  ознайомити   державного   службовця,   стосовно   якого
проводилося розслідування.     За результатами  розгляду  зазначений   керівник   державного
органу  (посадова  особа)  повинен  прийняти в десятиденний термін
відповідне рішення та ознайомити з ним державного службовця,  який
має  право  на  його  оскарження  в порядку,  установленому чинним
законодавством.  Акт  службового  розслідування   з   відповідними
документами повинен зберігатися в державному органі, який проводив
розслідування.     За матеріалами  службового розслідування державний службовець
може  бути  притягнутий  до  відповідальності  згідно   з   чинним
законодавством.

     6.11. Оцінку  протиправного  вчинку  державного  службовця та
прийняття  рішення  про  притягнення  його  до  дисциплінарної  чи
адміністративної   відповідальності   або   звільнення   від   неї
здійснюють в межах своїх повноважень органи,  що ведуть боротьбу з
корупцією. До   них  Закон  України  "Про  боротьбу  з  корупцією"
( 356/95-ВР  )  відносить   відповідні   підрозділи   Міністерства
внутрішніх  справ  України,  податкової  міліції,  Служби  безпеки
України,   органів   прокуратури   України,   Військової    служби
правопорядку  у  Збройних  Силах  України,  а також інші органи та
підрозділи,  що створюються для  боротьби  з  корупцією  згідно  з
чинним законодавством (ст. 4). Відповідно до Положення про Головне
управління  державної   служби   України,   затвердженого   Указом
Президента  України  від  2 жовтня 1999 р.  N 1272/99 ( 1272/99 ),
одним із суб'єктів,  що здійснює заходи, спрямовані на запобігання
проявам корупції, є Головдержслужба України.     За результатами   оцінки   виявленого   корупційного   діяння
державного  службовця  (в  тому  числі  за результатами службового
розслідування) відповідний суб'єкт боротьби з  корупцією  в  межах
повноважень,  наданих йому чинним законодавством,  приймає рішення
про притягнення винної особи до юридичної відповідальності.     Закон України  "Про  боротьбу  з  корупцією"  (  356/95-ВР  )
визначає  вид  та  межі  юридичної  відповідальності  за  наступні
корупційні діяння, скоєні державним службовцем:     вчинення особою,  уповноваженою на виконання функцій держави,
корупційного діяння, якщо воно не містить складу злочину, тягне за
собою  адміністративну  відповідальність  у  вигляді  штрафу   від
двадцяти  п'яти  до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів
громадян і звільнення з посади або  інше  усунення  від  виконання
функцій  держави.  Таким  особам  забороняється  займати  посади в
державних органах та їх апараті протягом  трьох  років  з  дня  їх
звільнення;     вчинення корупційних  діянь   народним   депутатом   України,
депутатом Верховної Ради Автономної Республіки Крим, депутатом або
головою  місцевої  Ради  народних   депутатів   тягне   за   собою
адміністративну  відповідальність  у  вигляді  штрафу від двадцяти
п'яти до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і
дострокове  припинення  депутатських  повноважень або звільнення з
виборної посади.  Рішення про дачу згоди на притягнення зазначених
осіб  до адміністративної відповідальності за вчинення корупційних
діянь  і  дострокове  припинення  депутатських   повноважень   або
звільнення  з  виборної  посади  приймається  відповідною Радою на
пленарному  засіданні.  Порядок  притягнення  народного   депутата
України  до  відповідальності  у цих випадках визначається Законом
України "Про статус народного депутата України" ( 2790-12 ). Таким
особам забороняється балотуватися у депутати або на виборні посади
в  державні  органи  протягом  п'яти  років   з   дня   припинення
депутатських повноважень або звільнення з посади та займати посади
в державних органах та їх  апараті  протягом  трьох  років  з  дня
припинення депутатських повноважень або звільнення з посади;     порушення особою, уповноваженою на виконання функцій держави,
спеціальних обмежень,  якщо воно не містить складу злочину,  тягне
за  собою  адміністративне  стягнення   у   вигляді   штрафу   від
п'ятнадцяти  до двадцяти п'яти неоподатковуваних мінімумів доходів
громадян.  Повторне протягом року порушення цих обмежень тягне  за
собою   адміністративну  відповідальність  у  вигляді  штрафу  від
двадцяти п'яти до п'ятдесяти неоподатковуваних  мінімумів  доходів
громадян  і  звільнення  з  посади  чи інше усунення від виконання
функцій держави;     порушення особою, уповноваженою на виконання функцій держави,
вимог щодо декларування доходів (неподання або подання неповних чи
неправдивих  відомостей  про  доходи  та  зобов'язання фінансового
характеру)  тягне  за  собою  адміністративну  відповідальність  у
вигляді штрафу від п'ятнадцяти до двадцяти п'яти неоподатковуваних
мінімумів доходів громадян і звільнення з посади чи інше  усунення
від  виконання функцій держави,  а також є підставою для відмови у
призначенні на посаду та  для  позбавлення  права  балотуватись  у
депутати або на виборні посади в державні органи;     неподання або невчасне подання державним службовцем або іншою
особою, уповноваженою на виконання функцій держави, відомостей про
відкриття валютного рахунку в  іноземному  банку  тягне  за  собою
адміністративну  відповідальність у вигляді штрафу від п'ятнадцяти
до двадцяти п'яти неоподатковуваних мінімумів доходів  громадян  і
звільнення  з  посади  чи  інше  усунення  від  виконання  функцій
держави;     умисне невжиття керівниками міністерств і відомств, державних
підприємств,  установ та організацій чи їх структурних підрозділів
заходів,  передбачених  частиною  першою  статті 10 Закону України
"Про  боротьбу  з  корупцією"  (  356/95-ВР  )  тягне   за   собою
адміністративну  відповідальність  у  вигляді  штрафу від двадцяти
п'яти до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів  громадян.
Повторне протягом року вчинення зазначеного діяння, тягне за собою
адміністративну відповідальність у  вигляді  штрафу  від  двадцяти
п'яти до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і
звільнення  з  посади  чи  інше  усунення  від  виконання  функцій
держави;     умисне не складення  або  невчасне  складення  протоколу  про
вчинення корупційного діяння чи іншого правопорушення, пов'язаного
з корупцією,  за наявності для цього підстав, або умисне неподання
до  суду  протоколу  про  вчинення  корупційного  діяння чи іншого
правопорушення,  пов'язаного з корупцією, особою, на яку покладено
ці  обов'язки,  тягне  за собою адміністративну відповідальність у
вигляді штрафу від п'ятдесяти до ста  неоподатковуваних  мінімумів
доходів  громадян  і  звільнення  з  посади  чи  інше усунення від
виконання функцій держави.

     6.12. Порядок адміністративного  провадження  у  справах  про
корупційні діяння або інші правопорушення,  пов'язані з корупцією,
а  також  виконання  постанов  про   накладення   адміністративних
стягнень   визначається   Кодексом   України  про  адміністративні
правопорушення (  80731-10,  80732-10  ),  за  винятком  положень,
встановлених Законом    України   "Про   боротьбу   з   корупцією"
( 356/95-ВР ).     Протокол про   вчинення   корупційного   діяння   або  іншого
правопорушення,  пов'язаного з корупцією, складається відповідними
уповноваженими органами, а у разі, коли факт вчинення корупційного
діяння або іншого правопорушення,  пов'язаного з корупцією,  що не
містить  складу  злочину,  встановлено прокурорською перевіркою чи
попереднім слідством, - також слідчим або прокурором.     При цьому  підставою для складання протоколу є достатні дані,
які свідчать про наявність  в  діянні  особи  ознаки  корупційного
діяння або іншого правопорушення, пов'язаного з корупцією.     Орган дізнання в разі відмови в порушенні кримінальної справи
або  закриття  кримінальної справи з підстав,  передбачених чинним
законодавством,  за наявності в діянні  особи  ознак  корупційного
діяння   або   іншого  правопорушення,  пов'язаного  з  корупцією,
зобов'язаний у триденний строк надіслати матеріали  перевірки  або
попереднього  розслідування,  що стосується корупційного діяння чи
іншого правопорушення,  пов'язаного з корупцією,  до  відповідного
уповноваженого органу.     Відповідно до діючого  законодавства  протокол  про  вчинення
корупційного  діяння  або  іншого  правопорушення,  пов'язаного  з
корупцією,  разом з матеріалами  перевірки  у  триденний  строк  з
моменту  його  складення надсилається до районного (міського) суду
за   місцезнаходженням   органу,   який   склав   цей    протокол.
Адміністративне   стягнення   за   корупційні   діяння   або  інші
правопорушення,  пов'язані з корупцією,  може  бути  накладено  не
пізніш  як  через  шість  місяців  з  дня  його вчинення.  Розгляд
адміністративних   справ   про   корупційні   діяння   або    інші
правопорушення,  пов'язані з корупцією,  здійснюється відповідними
судами у п'ятнадцятиденний строк з часу їх  надходження  до  суду.
Строк   розгляду  адміністративних  справ  про  корупційні  діяння
призупиняється судом у  випадках,  коли  особа,  на  яку  складено
адміністративний протокол про корупційні діяння, умисно ухиляється
від явки до суду чи з  поважних  причин  не  може  туди  з'явитися
(захворювання,  від'їзд у відрядження чи на лікування, перебування
у відпустці тощо).     Постанова суду  про  накладення адміністративного стягнення у
вигляді штрафу  за  корупційні  діяння  або  інші  правопорушення,
пов'язані   з   корупцією,   у   триденний   строк   направляється
відповідному державному чи виборному органу для вирішення  питання
про  звільнення особи з посади або інше усунення від виконання нею
функцій держави згідно з чинним законодавством.

     6.13. Дисциплінарна відповідальність за вчинення  корупційних
діянь  полягає  у  звільненні  особи,  уповноваженої  на виконання
функцій держави,  з посади чи іншому  усуненні  її  від  виконання
функцій  держави  (за  винятком голів місцевих рад,  стосовно яких
передбачено спеціальне  формулювання  -  "звільнення  з   виборної
посади").     При звільненні   державних   службовців   або   інших   осіб,
уповноважених  на виконання функцій держави,  з посади за вчинення
корупційного діяння (а так само іншого правопорушення, пов'язаного
з корупцією) слід враховувати відповідні правові підстави, до яких
відносять ст.  147  Кодексу  законів  про  працю  України   (КЗпП)
( 322-08  ),  ст.  16  та  пункти  2 і 7 ч.  1 ст.  30 Закону "Про
державну  службу"  (  3723-12  ),  а  також  відповідні  положення
спеціальних    нормативно-правових   актів   (законів,   статутів,
положення),  які  регламентують  підстави  та  порядок  звільнення
певних  категорій  державних  службовців (зокрема,  ст.  15 Закону
України "Про статус суддів" від  15  грудня  1992  р.  N  2862-XII
( 2862-12  ),  ст.  32  Закону України "Про Вищу раду юстиції" від
15 січня 1998 р.  N 22/98-ВР ( 22/98-ВР ),  ст.  20 Закону України
"Про службу    в    органах    місцевого    самоврядування"    від
7 червня 2001 р. N 2493-III ( 2493-14 ), пунктів 2 і 6 ч. 2 ст. 41
Закону України  "Про  дипломатичну  службу" від 20 вересня 2001 р.
N 2728-III ( 2728-14 ),  статті  8  і  9  Дисциплінарного  статуту
прокуратури   України,  затвердженого  постановою  Верховної  Ради
України від 6 листопада 1991 р.  N 1796-XII ( 1796-12  );  ст.  66
Положення  про  проходження служби рядовим і начальницьким складом
органів внутрішніх справ Української РСР, затвердженого постановою
Кабінету Міністрів   України   від   29   липня   1991  р.  N  114
( 114-91-п ).     Згідно зі  ст.  147  КЗпП  (  322-08  ) за порушення трудової
дисципліни (яка,  взагалі,  відповідно до  ст.  139  КЗпП  включає
обов'язок чесно і сумлінно працювати, своєчасно і точно виконувати
розпорядження власника  або  уповноваженого  ним  органу,  берегти
власність  тощо)  до  працівника можуть бути застосовані такі види
стягнення,  як  догана  та  звільнення  (для   окремих   категорій
працівників - й інші, якщо вони передбачені спеціальними законами,
статутами або положеннями про дисципліну).     На підставі  п.  2 ч.  1 ст.  30 Закону "Про державну службу"
( 3723-12 ) державний службовець звільняється у разі  недотримання
ним  пов'язаних з проходженням служби вимог,  передбачених ст.  16
зазначеного Закону.  Відповідно до ст.  16  Закону  "Про  державну
службу" державний службовець не має права вчиняти дії, передбачені
статтями 1  і  5  Закону  України  "Про  боротьбу   з   корупцією"
( 356/95-ВР ). Порушення вимог фінансового контролю (неподання або
подання державним  службовцем  неправдивих  відомостей  щодо  його
доходів) Закон України "Про державну службу" (п.  7 ч.  1 ст.  30)
передбачає як самостійну  підставу  припинення  державної  служби.
Аналогічно   регулюються   питання  припинення  служби  посадовими
особами місцевого самоврядування Законом  України  "Про  службу  в
органах місцевого самоврядування" ( 2493-14 ).     У ст.  14 Закону України "Про державну службу"  (  3723-12  )
встановлені особливості  дисциплінарної відповідальності державних
службовців.  Дисциплінарні  стягнення  до  них  застосовуються  за
невиконання   чи   неналежне   виконання   службових   обов'язків,
перевищення своїх повноважень,  порушення обмежень,  пов'язаних  з
проходженням державної служби,  а також за вчинки, які порочать їх
як державних службовців або дискредитують державний орган, в якому
вони працюють.     За загальним  правилом  дисциплінарне  стягнення  у   вигляді
звільнення  з  посади  застосовується органом,  якому надано право
прийняття  на  роботу  (обрання,  затвердження  на  посаду)  цього
державного службовця, а також вищим органом. Саме до такого органу
судом  має  направлятися  постанова  про  притягнення   особи   до
відповідальності за вчинення корупційного діяння.     Порядок притягнення державних  службовців  за  скоєння  інших
правопорушень,     що    мають    "корупційний    характер",    до
адміністративної,   кримінальної,   цивільної   чи    матеріальної
відповідальності  регламентується  відповідно Кодексом України про
адміністративні   правопорушення   (   80731-10,    80732-10    ),
Кримінальним кодексом       України       (       2341-14       ),
Кримінально-процесуальним кодексом                         України
( 1001-05,   1002-05,   1003-05   ),  Цивільним  кодексом  України
( 435-15 ), Цивільним  процесуальним кодексом України ( 1618-15 ),
Кодексом   законів   про  працю  України  (  322-08  )  та  іншими
нормативно-правовими актами.

              VII. Здійснення заходів щодо усунення
          причин та умов, що сприяють вчиненню
       корупційних діянь та інших правопорушень,
                пов'язаних із корупцією

     7.1. За  результатами  аналізу  практики здійснення державної
служби до причин та умов,  що сприяють вчиненню корупційних  діянь
та інших правопорушень, пов'язаних із корупцією належать:     в умовах високої  ускладненості  та  бюрократизму  в  органах
виконавчої   влади   та  місцевого  самоврядування  при  прийняття
процесуальних  рішень  спостерігається  відсутність   у   громадян
необхідної  та  повної інформації про порядок та правила прийняття
таких рішень;     збереження застарілої  структури  органів  державної влади та
місцевого  самоврядування  органів,   повільне   та   непослідовне
проведення адміністративної реформи;     нечіткість визначення компетенції органів державної влади  та
місцевого  самоврядування,  наявність  значної кількості дублюючих
функцій, особливо у сфері контролю;     низький рівень  підготовки,  управлінської  культури  частини
керівників та посадових осіб органів державної влади та  місцевого
самоврядування;     існування принципів закритості,  келійності, непрозорості при
прийнятті управлінських рішень, недостатня якість їх підготовки ;     відсутність дієвого  механізму  контролю   за   управлінською
діяльністю;     надмірна концентрація  повноважень  у   керівництва   органів
державної влади та місцевого самоврядування;     розповсюдженість серед  державних  службовців   неправильного
розуміння службової лояльності та корпоративної солідарності;     завантаженість осіб,  відповідальних за прийняття  політичних
рішень адміністративними питаннями;     недостатній рівень   матеріального   забезпечення   більшості
державних   службовців,   його   невідповідність   складності   та
відповідальності поставлених перед ними завдань;     розповсюдження серед    громадян,   керівників   підприємств,
установ  та  організацій  традиції   вирішувати   питання   шляхом
встановлення корупційних зв'язків з державними службовцями.

     7.2. Відповідно  до  постанови Кабінету Міністрів України від
3 серпня 1998  р.  N  1220  (  1220-98-п  )  "Про  стан  виконання
центральними   і   місцевими   органами   виконавчої  влади  актів
законодавства  про  державну  службу  та  боротьбу  з   корупцією"
основними  суб'єктами  здійснення  заходів щодо усунення причин та
умов,  що   сприяють   вчиненню   корупційних   діянь   та   інших
правопорушень,   пов'язаних  із  корупцією,  є  створені  в  межах
існуючої  штатної  чисельності  центральних  і  місцевих   органів
виконавчої  влади  структурні  підрозділи  (працівники)  з  питань
запобігання корупційним і злочинним проявам.     Створення таких підрозділів (відділів,  секторів), визначення
окремих працівників здійснюється за  наказами  та  розпорядженнями
керівників  центральних  і  місцевих  органів  державної  влади та
місцевого самоврядування.     Обов'язки здійснення заходів щодо усунення причин та умов, що
сприяють  вчиненню  корупційних  діянь  та  інших   правопорушень,
пов'язаних  із  корупцією,  покладаються  на  сектори  у  відділах
(управліннях) кадрів,  постійно діючі  робочі  групи  чи  комісії;
керівників  підрозділів  добору  та розстановки кадрів,  відділи з
питань  оборонної  і  мобілізаційної   роботи   та   взаємодії   з
правоохоронними  органами;  відділи  кадрової  роботи  та з питань
державної служби, конкретних посадових осіб.     Діяльність цих  органів  та посадових осіб повинна базуватися
на відповідних відомчих інструкціях, планах або програмах усунення
причин  та  умов,  що сприяють вчиненню корупційних діянь та інших
правопорушень, пов'язаних із корупцією.     Залежності від  завдань  та розмірів державного органу влади,
місцевого самоврядування можуть бути додатково визначені  посадові
особи,  відповідальні за запобігання вчиненню корупційних діянь та
інших  правопорушень,  пов'язаних  із  корупцією,  у   структурних
підрозділах,  діяльність  яких  найчастіше  пов'язана  з  найвищим
ризиком  її  виникнення.  Це  може  бути  особа,  до  якої  можуть
звертатися  державні  службовці  та  інші  особи  уповноважені  на
виконання функцій держави,  якщо потрібно,  то  конфіденційно.  Її
основними завданням мають бути:     надання порад, роз'яснень;     нагляд за поведінкою державних службовців;     надання пропозицій  керівникам  щодо  проведення   внутрішніх
перевірок,   службових  розслідувань,  заходів  щодо  інформування
органів,  які відповідно до антикорупційного законодавства  ведуть
боротьбу з корупцією,  при виникненні підкріпленої фактами підозри
у вчиненні корупційних діянь та інших правопорушень, пов'язаних із
корупцією.

     7.3. Основними  напрямами  діяльності щодо усунення причин та
умов,  що   сприяють   вчиненню   корупційних   діянь   та   інших
правопорушень, пов'язаних із корупцією, є:     постійний аналіз    стану     дотримання     антикорупційного
законодавства   в   даному   органі  державної  влади,  визначення
управлінських  процедур,  при  здісненні   яких   найбільш   часто
вчиняються  корупційні діяння та інші правопорушення,  пов'язані з
корупцією,  розробка  додаткових  щодо  них  спеціальних   заходів
запобігання корупції;     розробка пропозицій    щодо    проведення     антикорупційних
організаційних   заходів   у   кадровій   політиці   (систематичні
перевірки, своєчасна ротація кадрів тощо);     систематичний нагляд   за  поведінкою  державних  службовців,
виявлення   фактів   вчинення   корупційних   діянь    та    інших
правопорушень,  пов'язаних  із  корупцією,  та вжиття заходів щодо
притягнення до відповідальності винних осіб;     створення каналів   отримання   від   громадян,  підприємств,
установ та організацій інформації про корупційні  діяння  та  інші
правопорушення,  пов'язані з корупцією, вчинені посадовими особами
даного органу державної влади, місцевого самоврядування;     проведення спеціальних   занять   з  державними  службовцями,
спрямованими на формування знань, морально-психологічних установок
щодо   неприпустимості   вчинення   корупційних   діянь  та  інших
правопорушень, пов'язаних із корупцією.

     7.4. Для  розробки   спеціальних   запобіжних   заходів   при
здійсненні  управлінських  процедур,  у  ході  яких найбільш часто
вчиняються корупційні діяння та інші правопорушення,  пов'язані  з
корупцією, необхідно постійно аналізувати практику їх реалізації.     До таких управлінських процедур можна віднести:     здійснення контролю та нагляду;     підготовку та  прийняття  рішення  про  виділення   бюджетних
коштів   у   великому  обсязі,  надання  державних  замовлень  або
субсидій;     підготовка та   прийняття   рішення  про  надання  додаткових
виплат, ліцензій, дозволів тощо, визначення та стягнення податків;     робота з  конфіденційною  внутрішньою  інформацією,  яка може
становити значний інтерес для громадян,  підприємств,  установ  та
організацій.     Для формування  такої  оцінки  управлінської  процедури  слід
відповісти на питання:     чи були вже  випадки  вчинення  корупційних  діянь  та  інших
правопорушень,   пов'язаних   з   корупцією,   з   боку  державних
службовців, які беруть участь у здійсненні таких процедур?     Як часто  і  у  яких  формах  здійснювався  на  цих державних
службовців корупційний вплив?     Чи існує інформація про випадки вчинення корупційних діянь та
інших правопорушень,  пов'язаних з корупцією на схожих  посадах  в
інших органах влади?     Чи чітко врегульовані дане процедура та  окремі  управлінські
дії, з яких вона складається?

     7.5. Нагляд   за   поведінкою  державних  службовців  повинен
здійснюватися з метою раннього виявлення ознак,  що  свідчать  про
підвищення ймовірності вчинення нею корупційного діяння або іншого
правопорушення, пов'язаного з корупцією. До таких ознак належать:     встановлення родинних  стосунків  з представниками бізнесових
структур;     виникнення алкогольної або наркотичної залежності;     стійке захоплення азартними іграми;     здійснення витрат,  які  явно  не  відповідають  рівню оплати
праці;     тісні приватні   контакти   між   працівником   та  клієнтами
(регулярні запрошення до ресторану, на відпочинок тощо);     нетипова поведінка,  замкненість,  різкі  зміни у стосунках з
колегами та керівництвом ,  особисте знайомство  з  представниками
бізнесових     структур,    особами,    які    притягувалися    до
відповідальності за вчинення корупційних діянь та злочинів.     Якщо стають   відомі   такі  обставини,  слід  спробувати  їх
з'ясувати, - наприклад за допомогою співбесіди з працівником, його
керівником,   або   відповідальним  за  запобігання  корупції.  За
результатами такого з'ясування приймається  рішення  про  подальші
дії щодо даного державного службовця,  усунення умов,  що сприяють
вчиненню  корупційних  діянь  державним  службовцем,  або   іншого
запобігання корупційним проявам.     Під час здійснення контролю за роботою державного  службовця,
перевірок,  підготовки атестаційних документів слід звертати увагу
на  обставини,  які  можуть  свідчити  про  підвищену  ймовірність
вчинення ним корупційних діянь та інших правопорушень,  пов'язаних
із корупцією. До таких обставин можна віднести:     ухилення або нехтування інструкціями; накопичення "незначних"
відхилень від норм;  розбіжності між реальним виконанням справ  та
пізніше оформленою документацією;     нетипові рішення без обґрунтувань;     різниця в  оцінці  та  прийнятті рішень по однотипних справах
але відносно різних клієнтів;     дрібні зловживання службовими повноваженнями;     приховування документації або робочих процесів;     розгляд справи з винесенням необґрунтованого рішення;     систематичне необґрунтоване  відстоювання  інтересів   певних
клієнтів;     незаконне намагання впливати на рішення,  які не належать  до
власної компетенції і в яких йдеться про інтереси третіх осіб;     замовчування невірних дій, особливо протизаконних;     відсутність контролю  на  тих  ділянках роботи,  де він вкрай
необхідний;     відсутність реакції   на  події  та  випадки,  що  викликають
підозру.

     7.6. Особлива відповідальність за усунення причин та умов, що
сприяють   вчиненню  корупційних  діянь  та  інших  правопорушень,
пов'язаних із  корупцією,  покладається  на  керівників  державних
органів, органів місцевого самоврядування.     Керівники мають бути зразком для своїх підлеглих. Їх особиста
поведінка  та  уважність має відігравати значну роль у запобіганні
корупційним  діянням  та  іншим  правопорушенням,   пов'язаним   з
корупцією.     Для ефективного запобігання  вчиненню  корупційних  діянь  та
інших  правопорушень,  пов'язаних  з  корупцією,  керівники  мають
дотримуватися наступних принципів та правил:     принцип багатьох  очей.  Мається на увазі скорочення випадків
прийняття   державними   службовцями   відвідувачів    сам-на-сам,
здійснення контролю за діяльністю державного службовця на робочому
місці,  влаштування   по   можливості   приміщень   із   "скляними
перегородками" для осіб, що працюють з відвідувачами.     спеціальної опіки державних службовців,  що беруть  участь  у
реалізації  управлінських  процедур,  в  ході  яких найбільш часто
вчиняються корупційні діяння та інші правопорушення,  пов'язані  з
корупцією;     постійного врахування  рівня  службового  та   психологічного
навантаження на кожного підлеглого працівника;     постійного діалогу з кожним підлеглим працівником;     поінформованості та   врахування   службових   та   особистих
проблеми і негараздів кожного підлеглого працівника;     виявлення особливої уваги до підлеглих працівників, які мають
проблеми.

     7.7. Необхідною складовою заходів  щодо  усунення  причин  та
умов,  що  сприяють  корупції,  є  інформування  працівників  щодо
небезпеки корупції та наслідків корупційної поведінки,  проведення
спеціальних    занять,    спрямованих    на    формування   знань,
морально-психологічних  установок  щодо  неприпустимості  вчинення
корупційних діянь та інших правопорушень, пов'язаних із корупцією.     Основними формами цієї роботи є:     бесіди при прийомі на державну службу;     складання службової присяги;     бесіди з конкретних питань службової діяльності;     спеціальні заняття;     тематичні конференцій,   семінари,  круглі  столи,  складання
тестів та заліків  з  метою  визначення  рівня  професійних  знань
кожної особи та її схильності до вчинення корупційних діянь.     В ході  цієї  роботи  слід   звертати   особливу   увагу   на
роз'яснення  та  забезпечення дотримання у повсякденній діяльності
Загальних  правил  поведінки  державного  службовця,  затверджених
наказом Головдержслужби  України  від  23  жовтня  2000  р.  N  58
( z0783-00  ),  зареєстрованих  в  Міністерстві  юстиції   України
7 листопада 2000 р. за N 783/5004.     Доцільно сформувати  у  державних  службовців  установку   на
неухильне дотримання наступних правил поведінки:     одразу відхиляйте спроби корупційного  впливу  і  невідкладно
інформуйте відповідальну особу та Вашого керівника;     при зовнішніх контактах,  наприклад при виконанні контрольної
діяльності,  Ви маєте з самого початку встановити чіткі стосунки і
відхиляти будь-які спроби корупції.  Не повинно виникати враження,
що Ви прийматимете "незначні подарунки".  Не соромтеся відмовитися
від подарунку або відіслати його  назад.  Попросіть  з  розумінням
поставитися до діючих відносно Вас правил;     якщо Ви працюєте в галузі управління,  пов'язаній з  наданням
державних  замовлень,  Ви  маєте бути особливо чутливі до намагань
сторонніх вплинути на Ваші рішення.  В цих  галузях  зустрічається
найбільше випадків корупції;     якщо сторонні попросили Вас про сумнівну  послугу,  одразу  ж
поінформуйте   про  це  Вашого  керівника  та  відповідального  за
боротьбу з корупцією.  Це  допомагає,  по-перше,  самому  уникнути
підозри  в  корупції,  а  по-друге,  вжити  правових заходів проти
відповідної  особи.  Якщо  Ви  самі  відмовитесь   від   сумнівної
пропозиції,  але  не  повідомите  про  це,  то Ваш опонент спробує
звернутися до Вашого колеги.  Захистіть також і  Ваших  колег  від
намагань сторонніх осіб корумпувати їх.  Всі працівники (керівники
та співробітники) мають працювати в одному напрямку;     якщо Вам здається,  що хтось хоче попросити Вас про незаконну
послугу, візьміть з собою колегу в як свідка;     інколи Вам  доводиться  проводити  бесіду,  під  час  якої Ви
відчуваєте,  що Вам можуть зробити сумнівну пропозицію,  від  якої
Вам нелегко буде відмовитися.  В таких випадках часто не допомагає
і  чітка  відмова.  Тоді  Вам  слід  не  залишатися  наодинці   із
співбесідником,  а попросити когось із колег бути свідком розмови.
Поговоріть з ним і попросіть,  щоб і він  своєю  поведінкою  чітко
давав зрозуміти неприйняття спроб корупційного впливу;     стиль роботи має бути прозорим  та  зрозумілим  для  кожного.
Оскільки Ви,  як правило, колись залишите це місце (отримаєте нове
завдання,  будете переведені на  нове  місце  роботи)  або  будете
тимчасово відсутні (через хворобу або відпустку),  Ваша робота має
бути  настільки  прозорою,  щоб  Ваш  наступник  або  заступник  у
будь-який  час  міг її продовжити.  "Додаткової документації" слід
уникати,  щоб виключити  будь-яке  враження  нечесності.  Підручні
документи слід вести лише якщо це необхідно для виконання роботи;     чітке розмежування службових обов'язків та приватного  життя.
Перевірте,  чи не призводять Ваші приватні інтереси до конфлікту з
Вашими службовими обов'язками;     спроби корупції  часто  розпочинаються  з  того,  що сторонні
намагаються розширити службові  контакти  на  приватну  сферу.  Як
відомо,  дуже важко відмовити у "послузі",  якщо у приватній сфері
чудово розумієшся з людиною, а також сам отримуєш певні послуги та
переваги (квитки на концерт,  запрошення на дорогу вечерю та ін.).
Тому при приватних стосунках  Ви  маєте  з  самого  початку  чітко
визначити,  що повинні розмежовувати службу та приватне життя, щоб
на Вас не впала підозра користування неприпустимими послугами;     таке чітке   розмежування   між   приватними   інтересами  та
службовими завданнями Ви маєте проводити під час  усієї  службової
діяльності.  Ваша  організація  та кожен громадянин мають право на
Вашу  чесну,  ділову  позапартійну  поведінку.   Тому   Вам   слід
перевіряти  кожного  разу,  чи не заважають Ваші приватні інтереси
або інтереси Ваших родичів або,  наприклад,  організацій,  яким Ви
зобов'язані,   Вашим   професійним  обов'язкам.  Уникайте  кожного
небажаного враження щодо Вашої упередженості. Потурбуйтеся про те,
щоб ні у кого не виникало сумнівів щодо Вас;     якщо Ви бачите,  що виконання  якогось  конкретного  завдання
стикається з Вашими приватними інтересами або інтересами сторонніх
осіб,  відносно яких Ви відчуваєте  себе  зобов'язаним,  одразу  ж
повідомте   про   це  свого  керівника,  щоб  він  міг  відповідно
відреагувати,  наприклад  звільнити  Вас  від  виконання   якогось
конкретного завдання;     незалежно від  того,  рано  чи  пізно  це  зашкодить   Вашому
авторитету  та  авторитету  державної служби,  якщо у конфліктному
випадку Ви віддасте перевагу приватним інтересам. Особливо якщо Ви
займаєте впливову посаду;     корупції можна    запобігти,    якщо    кожен     відчуватиме
відповідальність   за  свою  організацію  і  всі  прагнутимуть  до
вільного від корупції органу управління,  як до спільної мети.  Це
означає,  що  кожен  в рамках своїх можливостей піклується про те,
щоб сторонні не могли впливати на прийняття рішень;     обов'язок кожного   -   зробити  свій  внесок  щодо  викриття
злочинів і захистити власну  організацію  від  корупційних  діянь.
Одна  "погана  вівця"  псує  все  стадо,  тому  не беріть участі в
спробах приховати корупцію.     У кожному  державному  органі є відповідальний за запобігання
корупції працівник.  Не вагайтеся поспілкуватися з  ним,  якщо  Ви
маєте  конкретні підозри в корумпованості колег.  Ваш співбесідник
збереже це в таємниці і прийме рішення  щодо  необхідних  заходів.
Але важливо висловлювати підозру,  лише якщо вона обґрунтована. Не
можна зводити наклеп на колег без відповідних  конкретних  підстав
та доказів.

     7.8. Важливим  заходом  щодо  усунення  причин  та умов,  які
сприяють  корупції,  є  систематичне   отримання   від   громадян,
підприємств,  установ  та  організацій  інформації  про корупційні
діяння та інші  правопорушення,  пов'язані  з  корупцією,  вчинені
посадовими   особами  даного  органу  державної  влади,  місцевого
самоврядування. Надходження такої інформації може бути забезпечене
за рахунок створення:     громадських приймалень;     телефонів довіри;     спеціальних поштових скриньок;     Інтернет - ліній.     Ця інформація має постійно узагальнюватися,  аналізуватися та
доповідатися   керівникам   органів   державної  влади,  місцевого
самоврядування для  прийняття  відповідних  управлінських  рішень.
Здійснення   цієї   роботи   доцільно   покласти   на  працівників
підрозділів та посадових осіб,  до функціональних обов'язків  яких
належить протидія корупції.

     7.9. Значний  ефект  щодо  запобігання корупційним діянням та
іншим правопорушенням, пов'язаним з корупцією, може бути досягнуто
шляхом   здійснення   відповідних   інформаційно-пропагандистських
заходів  у  засобах  масової  інформації.   Необхідно   встановити
стабільні   зв'язки   з   засобами  масової  інформації,  постійно
оприлюднювати матеріали щодо:     правил та процедур вирішення питань в органах державної влади
та місцевого самоврядування прав громадян, підприємств, установ та
організацій;     практики встановлення  доброчинних  відносин  між  державними
службовцями   та   громадянами,   підприємствами   установами   та
організаціями;     викриття державних службовців,  які вчинили корупційні діяння
та інші правопорушення, пов'язані з корупцією;     роз'яснення  шкідливості  для суспільства, держави та окремих
державних службовців корупційних відносин;     інформації  про  розташування  органів,  що ведуть боротьбу з
корупцією, часи їх роботи та контактні телефони посадових осіб цих
органів.
 

                                      ЗАТВЕРДЖЕНО
                                 Наказ Головного управління
                                 державної служби України
                                 13.10.2005  N 244
 

                      МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ
    для установ і осіб, уповноважених на розроблення
  документів загальнодержавного рівня, щодо регуляції
     владних повноважень, з урахуванням потенційної
         небезпеки застосування цих повноважень
                     для зловживань
 

                      I. Загальні положення

     1.1. Методичні  рекомендації   для   розроблення   документів
загальнодержавного  рівня  щодо  регуляції  владних  повноважень з
урахуванням  антикорупційного  законодавства  (далі  -   Методичні
рекомендації)  розроблені  відповідно  до Указу Президента України
від 3 жовтня 1992 р.  N 493/92 ( 493/92 ) "Про державну реєстрацію
нормативних   актів   міністерств   та   інших  органів  державної
виконавчої влади";     Положення про  державну  реєстрацію нормативно-правових актів
міністерств,   інших    органів    виконавчої    влади,    органів
господарського управління та контролю, що зачіпають права, свободи
й  законні  інтереси  громадян  або  мають  міжвідомчий  характер,
затвердженого постановою    Кабінету    Міністрів    України   від
28 грудня 1992 р. N 731 ( 731-92-п );     Примірної інструкції  з  діловодства  у міністерствах,  інших
центральних органах виконавчої влади,  Раді  міністрів  Автономної
Республіки Крим,  місцевих органах виконавчої влади,  затвердженої
постановою Кабінету Міністрів України  від  17  жовтня  1997  року
N 1153 ( 1153-97-п );     Комплексної програми     профілактики     злочинності      на
2001-2005 роки,   затвердженої   Указом   Президента  України  від
25 грудня 2000 року N 1376/2000 ( 1376/2000 );     Указу Президента  України  від  9 лютого 2004 року N 175/2004
( 175/2004 ) "Про систему заходів щодо усунення  причин  та  умов,
які сприяють злочинним проявам і корупції";     Програми розвитку  державної  служби   на   2005-2010   роки,
затвердженої постановою    Кабінету    Міністрів    України    від
8 червня 2004 р. N 746 ( 746-2004-п ).

     1.2. Методичні рекомендації не містять нових  правових  норм,
які   зачіпають  права,  свободи  та  законні  інтереси  громадян,
підприємств,  установ та організацій і не можуть використовуватись
для визначення їх зобов'язань перед державою.     Методичні рекомендації розроблені з  метою  надання  допомоги
керівникам,   працівникам   юридичних   служб  міністерств,  інших
центральних органів виконавчої влади у  підготовці,  прийнятті  та
забезпеченні  реалізації  документів загальнодержавного рівня щодо
регуляції  владних  повноважень  міністерств,  інших   центральних
органів виконавчої влади, які випливають із чинного законодавства,
положень або статутів, що визначають їх компетенцію.

     1.3. До документів загальнодержавного  рівня,  які  регулюють
владні  повноваження  (далі  -  нормативні  документи),  належать:
положення,  інструкції,  норми, правила та інші нормативно-правові
акти,   видані   міністерствами,   іншими   центральними  органами
виконавчої влади,  що містять організаційно-правові  процедури  чи
вимоги  до  них,  норми  та правила поведінки державних службовців
щодо реалізації  передбачених  Конституцією  (  254к/96-ВР  )   та
законами  України  прав,  свобод  та  законних інтересів громадян,
підприємств, установ та організацій.     Нормативні документи   можуть  регулювати  загальний  порядок
діяльності міністерств, інших центральних органів виконавчої влади
та  їх  територіальних  органів  або  порядок  їх  діяльності щодо
вирішення  окремих  питань,  віднесених  до   їхньої   компетенції
(надання   прав,  проведення  перевірок  дотримання  законодавства
тощо).     Нормативні документи  можуть бути обов'язковими для державних
службовців одного (відомчими)  або  декількох  міністерств,  інших
центральних органів виконавчої влади (міжвідомчими).

     1.4. Нормативні   документи  міністерств,  інших  центральних
органів  виконавчої  влади  мають  прийматися  на  основі  та   на
виконання  Конституції  (  254к/96-ВР ) і законів України,  указів
Президента України, постанов Кабінету Міністрів України.     Нормативні документи  міністерств,  інших центральних органів
виконавчої   влади   затверджуються    розпорядчими    документами
(наказами, постановами, розпорядженнями, рішеннями), які видаються
керівниками зазначених органів виконавчої влади.     Міжвідомчі нормативні   документи   в  обов'язковому  порядку
затверджуються та реєструються у Міністерстві юстиції України.     Основними видами нормативних документів є :     положення -   нормативно-правовий   акт,   який    встановлює
структуру  і функції будь-якого органу або визначає форми та умови
здійснення певної діяльності;     порядок - нормативно-правовий акт,  який встановлює процедуру
застосування акта законодавства  або  власного  акта  чи  визначає
форми та умови здійснення певної діяльності;     інструкція -   нормативно-правовий   акт,   який   встановлює
процедуру  застосування акта законодавства або власного акта,  або
функції,  права та обов'язки окремих підрозділів,  посадових  осіб
міністерства,  іншого  центрального  органу  виконавчої влади,  їх
територіальних органів;     правила -  нормативно-правовий  акт,  який  містить узгоджену
сукупність  правил  поведінки  державних   службовців,   громадян,
підприємств, установ та організацій у певній сфері управління.

     1.5. Потенційна  небезпека  застосування  владних повноважень
для зловживань може виникнути  у  разі  наявності  у  нормативному
документі  норм,  які  створюють сприятливі умови для хабарництва,
зловживання владою або службовим становищем,  корупційних діянь та
інших правопорушень, пов'язаних з корупцією, або відсутності норм,
що унеможливлюють або утруднюють вчинення таких діянь.

     1.6. Усунення  потенційної  небезпеки  застосування   владних
повноважень для зловживань може бути здійснено шляхом дотримання в
процесі   розроблення,   прийняття   та   реалізації   нормативних
документів зазначених нижче принципів, правил і процедур.

             II. Організаційні заходи та інформаційне
            забезпечення підготовки проекту
                 нормативного документа

     2.1. При  підготовці  проекту нормативного документа до числа
осіб, відповідальних за його підготовку, або до складу відповідної
комісії  (робочої  групи)  мають бути включені посадові особи,  на
яких покладені функціональні обов'язки щодо боротьби з корупцією в
міністерстві,  іншому центральному органі виконавчої влади. У разі
необхідності  до  роботи  над  проектом   можуть   бути   залучені
кваліфіковані спеціалісти-практики та вчені,  які мають відповідні
досвід та знання щодо запобігання корупції у державних органах.

     2.2. У  плані  роботи  з  підготовки   проекту   нормативного
документа   доцільно  передбачити  проведення  всебічного  аналізу
попередньої практики вирішення управлінських питань, які складають
предмет  регулювання  проекту  нормативного  документа.  При цьому
мають  бути   враховані   норми   кримінального,   господарського,
цивільного  та інших законодавств та їх процесуальні положення,  а
також вивчені відповідні статистичні  дані,  документи  (протоколи
засідань,  розпорядчі акти,  що затверджують прийняте управлінське
рішення  тощо),   скарги   громадян,   підприємств,   установ   та
організацій,  чиї права,  свободи та законні інтереси реалізуються
при вирішенні певних управлінських питань,  а також їх  пропозиції
щодо покращення існуючого порядку їх вирішення,  практика розгляду
судових спорів щодо вирішення даних питань.     У процесі    аналізу   виявляються   чинні   правові   норми,
організація процедури,  особливості кадрів державних службовців та
інші  обставини,  які  є умовами,  що сприяють вчиненню зловживань
(хабарництва, корупційних діянь та інших правопорушень, пов'язаних
із корупцією).     Вся накопичена інформація має враховуватися під час  розробки
концепції, а також тексту проекту нормативного документа.

            III. Принципи та правила складання проекту
       нормативного документа, які унеможливлюють
          або ускладнюють вчинення державними
                 службовцями зловживань

     3.1. Проект нормативного документа має готуватися  на  основі
неухильного    дотримання    чинних    законів    та   підзаконних
нормативно-правових актів вищого рівня,  які регулюють певну сферу
управління або порядок вирішення окремих управлінських питань.     До проекту нормативного документа  не  можуть  бути  включені
норми,   що   суперечать   зазначеним   законам   та   підзаконним
нормативно-правовим актам вищого рівня,  встановлюють  законодавчо
непередбачені   обов'язки   для  громадян  (їхніх  представників),
представників  підприємств,  установ  та  організацій   (виконання
непередбачених у цих актах дій, представлення документів тощо).     До проекту нормативного документу слід  включати  норми,  які
передбачають   повноваження   державних  службовців  щодо  відмови
громадянам  (їхнім  представникам),   представникам   підприємств,
установ  та  організацій  у  реалізації  певних  прав,  свобод  та
законних інтересів лише за умов,  що  прямо  передбачені  законами
України.

     3.2. Управлінські  процедури,  які  закріплюються  у  проекті
нормативного  документа,  мають  бути  максимально  спрощеними   і
зрозумілими  для  громадян  (їхніх  представників),  представників
підприємств, установ та організацій.

     3.3. Доцільно чітко визначати коло посадових осіб,  які мають
здійснювати   усі   управлінські   дії,    передбачені    проектом
нормативного документа.  Доцільно передбачити можливість виконання
таких дій іншими  особами,  які  займають  аналогічні  посади,  їх
заступниками або особами, на яких згідно з посадовими інструкціями
покладені обов'язки їх заміщати у разі відсутності цих  посадовців
на службі через хворобу або з інших причин.

     3.4. Пропонується детально регламентувати права та  обов'язки
посадових осіб міністерства, іншого центрального органу виконавчої
влади, їх територіальних органів щодо виконання управлінських дій,
передбачених проектом нормативного документа.  Обов'язки державних
службовців відносно громадян (їхніх представників),  представників
підприємств,  установ  та  організацій  доцільно викладати чітко у
вигляді  імперативних  норм,  які  мають  виконуватися  у   повній
відповідності з текстом норми і не допускати ніяких відхилень.

     3.5. Слід   виходити   з   принципу   мінімізації   кількості
документів,    які   мають   бути   представлені   для   вирішення
управлінського питання  громадянами  (їхніми  представниками)  або
представниками  підприємств,  установ  та організацій і визначення
яких віднесено до компетенції  міністерства,  іншого  центрального
органу виконавчої влади.

     3.6. Необхідно встановлювати  чіткі  строки  здійснення  усіх
управлінських   дій,   що   мають   бути  виконані  для  прийняття
управлінського рішення.     Тривалість такого  строку  повинна бути мінімально необхідною
для здійснення  певних  управлінських  дій.  Як  загальне  правило
максимальний строк вчинення будь-якої управлінської дії не повинен
перевищувати 10 днів.     Відсутність достатньої   кількості   кадрів   та   необхідних
матеріально-технічних  і  організаційних   умов   для   здійснення
управлінських дій у мінімальні строки є підставою для звернення до
керівництва міністерства,  іншого центрального  органу  виконавчої
влади, Кабінету Міністрів України щодо збільшення кількості кадрів
та створення відповідних матеріально-технічних  та  організаційних
умов.  Але  це  не  може  слугувати  підставою  до  невиправданого
збільшення таких строків.

     3.7. Доцільно     дотримуватися      принципу      детального
документування  усіх або найбільш важливих управлінських дій,  які
передбачені  проектом  нормативного  документа,   з   обов'язковим
зазначенням  у  цих  документах  підстав  прийняття того чи іншого
рішення.

     3.8. Мають бути передбачені процедури повторного звернення до
посадових осіб міністерства, іншого центрального органу виконавчої
влади,  їх територіальних  органів  у  разі  відмови  у  вирішенні
основного або проміжних управлінських питань.

     3.9. Організаційні форми прийняття управлінських рішень мають
забезпечувати їх неупередженість та обґрунтованість.  Доцільним  є
запровадження   колегіальної   форми   прийняття   висновків  щодо
управлінських рішень, які стосуються найбільш важливих питань щодо
прав,  свобод та законних інтересів громадян, підприємств, установ
та організацій із затвердженням безпосередньо у керівника або його
першого заступника.

     3.10. Необхідним  є  визначення  вимоги  до змісту документа,
яким оформлюється прийняте управлінське  рішення,  передбачивши  в
ньому підстави та мотиви прийняття,  прізвища,  ініціали та посади
осіб, які прийняли рішення і є відповідальними за нього.

     3.11. Проект нормативного документа повинен мати  норми  щодо
здійснення    ефективного    внутрішньовідомчого    контролю    за
неупередженістю та обґрунтованістю прийняття управлінських  рішень
з   боку  керівництва  міністерства,  іншого  центрального  органу
виконавчої влади або їхніх  територіальних  органів  та  посадових
осіб,  на  яких покладені обов'язки щодо боротьби з корупцією.  Це
може  бути  ознайомлення  з  документами,  які  фіксують   основні
управлінські  дії,  їх  візування  та участь у роботі органів,  що
вирішують управлінське питання тощо.

     3.12. Слід включити до проекту нормативного  документу  норми
щодо   забезпечення   належної  поінформованості  громадян  (їхніх
представників),  представників підприємств, установ та організацій
щодо  нормативних  документів  та  встановлених процедур прийняття
управлінського рішення (посадові особи,  до яких слід  звертатися,
зразки   документів,   які   мають  бути  представлені,  процедура
прийняття управлінського рішення та строк її  розгляду).  Це  може
бути   публікація  відповідних  роз'яснень  у  газетах,  журналах,
підготовка тематичних  радіо-    та  телепередач,  випуск  брошур,
буклетів, розміщення інформації на web-сайтах в мережі Інтернет та
стендах у приміщеннях  міністерства,  іншого  центрального  органу
виконавчої влади, їхніх територіальних органів.

     3.13. Проект  нормативного  документу має включати норми щодо
забезпечення максимальної  прозорості  та  гласності  здійснюваних
управлінських   процедур.   Це   може   бути   реалізовано  шляхом
закріплення за громадянами (їхніми представниками), представниками
підприємств,   установ  та  організацій  прав  щодо  осмисленої  й
раціональної присутності відповідно до вимог чинного законодавства
при   здійсненні  управлінських  процедур,  участі  в  обговоренні
управлінських рішень.     Доцільно, за    наявності    належних    організаційних    та
матеріально-технічних  умов,  передбачити  можливість  присутності
представників  громадськості  на  засіданні  органу,  який приймає
управлінське рішення.

     3.14. У проекті нормативного документу мають бути норми  щодо
порядку та строків оскарження основного та проміжних управлінських
рішень.  При  цьому  необхідно  передбачити  процедури  оскарження
прийнятих рішень,  залежно від змісту, до керівництва органу, який
прийняв управлінське рішення, вищестоящих органів та судів а також
їх скасування.

          IV. Обговорення проекту нормативного документа
         та внесення до нього змін та доповнень

     4.1. Проект  нормативного  документа  доцільно  передати  для
обговорення   усім   учасникам  управлінських  відносин,  які  він
регулює,  -  державним  службовцям  певного  міністерства,  іншого
центрального   органу   виконавчої   влади,  їхніх  територіальних
органів,  зацікавленим  громадянам,  підприємствам,  установам  та
організаціям, засобам масової інформації, громадськості.

     4.2. Проект  нормативного  документа  може  бути  обговорений
шляхом  проведення   круглих   столів,   конференцій,   семінарів;
опублікування   в  пресі;  розсилки  підприємствам,  установам  та
організаціям з наступним отриманням зауважень  та  пропозицій,  їх
обробкою та узагальненням.     Отримані зауваження та пропозиції,  зокрема  щодо  виключення
норм,   що   можуть  створювати  умови  для  зловживань,  а  також
закріплення  правових  механізмів,  які  унеможливлювали   б   або
ускладнювали  їх  здійснення,  доцільно ретельно проаналізувати та
врахувати при доопрацюванні проекту нормативного документа.

                V. Вивчення практики застосування
          нормативного документа та підготовка
           пропозицій щодо його вдосконалення

     5.1. Необхідно  здійснювати  постійний  моніторинг   практики
застосування   прийнятого   нормативного  документа,  накопичувати
інформацію щодо норм, які створюють умови для корупції, не містять
ефективних  механізмів її попередження.  Така інформація може бути
отримана  шляхом  вивчення  документів,  що  відбивають  процедури
прийняття управлінського рішення;  скарг та пропозицій, що надішли
від  громадян  (їхніх  представників),  підприємств,  установ   та
організацій;  проведення  опитування  осіб,  які  брали  участь  у
вирішенні даного управлінського питання.

     5.2. Отримані матеріали мають узагальнюватися,  аналізуватися
і  на  їх основі можуть розроблятися пропозиції щодо вдосконалення
нормативного документа,  включення  до  нього  додаткових  норм  і
виключення  таких,  що  на  практиці  виявилися неефективними щодо
попередження зловживань.
Джерело:Офіційний портал ВРУ