Про Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, юрисдикцію та практику Європейського суду з прав людини
З огляду на необхідність у подальшій всебічній імплементації практики Європейського суду з прав людини (далі - Суд) у здійсненні господарського судочинства Вищий господарський суд України вважає за необхідне звернути увагу на таке.
1. З огляду на приписи статті 9 Конституції України, статті 19 Закону України "Про міжнародні договори України" і статті 4 Господарського процесуального кодексу України господарські суди у процесі здійснення правосуддя мають за відповідними правилами керуватися нормами зазначених документів, ратифікованих законами України.
2. Відповідно до частини першої статті 1 Закону України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції" Україна повністю визнає на своїй території дію приписів Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) щодо визнання обов'язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Суду в усіх питаннях, що стосуються її тлумачення і застосування.
Водночас статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" (далі - Закон) встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Отже, у зв'язку з ратифікацією Конвенції, протоколів до неї та прийняттям Верховною Радою України Закону господарським судам у здійсненні судочинства зі справ, віднесених до їх підвідомчості, слід застосовувати судові рішення та ухвали Суду з будь-якої справи, що перебувала в його провадженні.
3. Відповідно до частини четвертої статті 55 Конституції України кожен має право після використання всіх національних засобів правового захисту звертатися за захистом своїх прав і свобод до відповідних міжнародних судових установ чи до відповідних органів міжнародних організацій, членом або учасником яких є Україна.
Господарським судам України слід враховувати, що згідно з пунктом 1 статті 35 Конвенції Суд може прийняти справу до розгляду тільки після того, як було вичерпано всі національні засоби захисту, відповідно до загальновизнаних норм міжнародного права і впродовж шести місяців від дати прийняття остаточного рішення.
Таким остаточним рішенням стосовно вичерпання всіх національних засобів захисту в господарському процесі є судове рішення Судової палати у господарських справах Верховного Суду України (див. ухвалу Суду у справі MPP Golub v. Ukraine (dec.), no. 6778/05, від 03.04.2006).
Отже, перебіг шестимісячного строку, встановленого статтею 35 Конвенції для подання індивідуальної заяви про порушення в Україні прав, викладених у Конвенції та протоколах до неї, починається з дати ухвалення Верховним Судом України відповідного судового рішення. При цьому щодо заяв, які не стосуються чітко визначених подій і дат або порушення, що триває, цей строк не обчислюється (див. рішення Суду у справі Ponomarenko v. Ukraine, no. 13156/02, §29, від 14.06.2007).
4. До повноважень Суду не входить перегляд та скасування судових рішень, ухвалених національними судовими органами (див. рішення Суду у справі Volovik v. Ukraine, no. 15123/03, § 43, від 06.12.2007): Суд не має діяти як четверта інстанція (див. рішення Бочан проти України (№ 2), no. 22251/08, від 05.02.2015).
Суд, зокрема, приймає до розгляду індивідуальні заяви осіб, зазначених у статті 34 Конвенції, щодо порушення Високою Договірною Стороною прав, викладених у Конвенції. Сторонами у таких справах є заявник, який вважає себе потерпілим, та Висока Договірна Сторона, а предметом спору - питання про наявність чи відсутність порушення Високою Договірною Стороною права, викладеного в Конвенції або в протоколах до неї.
Судове рішення, ухвалене господарським судом, може бути визнано Судом доказом наявності порушення Україною прав та основних свобод заявника, викладених у Конвенції або в протоколах до неї.
У разі визнання Судом факту відповідного порушення прав заявника Україна зобов'язується виплатити встановлене Судом відшкодування заподіяної матеріальної чи моральної шкоди, судових витрат заявника у справі та вжити заходів щодо відновлення порушених прав заявника на національному рівні, включаючи можливий перегляд справи в національних судових органах.
5. Предметом розгляду в Суді можуть бути питання щодо порушення прав та свобод, викладених у Конвенції або в протоколах до неї, які за відповідними вимогами попередньо були предметом розгляду у господарських судах України в зв'язку з використанням заявниками національних засобів судового захисту. При цьому вирішення питання щодо вичерпання таких засобів судового захисту є виключною компетенцією Суду (див. рішення Суду у справах: MPP Golub v. Ukraine (dec.), no. 6778/05, від 03.04.2006; Masa Invest Grup v. Ukraine (dec.), no. 3540/03, від 11.10.2005).
6. Згідно з пунктом 3 статті 59 Конвенції для тих держав, які підписали цю Конвенцію і які ратифікуватимуть її після набрання нею чинності, Конвенція набирає чинності з дня здачі на зберігання їхніх ратифікаційних грамот. Цією датою стосовно України є 11 вересня 1997 року.
Отже, юрисдикція Суду поширюється виключно на факти, що мали місце після набрання чинності Конвенцією відносно України. Як виключення із загального принципу дії Конвенції у часі (ratione temporis) Суд може взяти до уваги факти, що мали місце до 11 вересня 1997 року (див. рішення Суду у справі Sovtransavto Holding v. Ukraine, no 48553/99, §§ 57 - 58, від 25.07.2002). Це в першу чергу стосується скарг на недотримання розумної тривалості розгляду справ і стану розгляду справи на момент набрання чинності Конвенцією стосовно України.
7. Відповідно до пункту 10 статті 3 Закону України "Про виконавче провадження" відповідно до цього Закону підлягають виконанню рішення Суду з урахуванням особливостей, передбачених Законом України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини".
Особливості виконання рішень Суду передбачено статтями 41 і 46 Конвенції, практикою Суду, відповідними нормативними актами Комітету Міністрів Ради Європи та главою 3 Закону, а порядок їх перекладу та оприлюднення і порядок посилання на Конвенцію та практику Суду - відповідно статтями 6 та 18 Закону.
8. Глава 4 Закону встановлює порядок застосування практики Суду. Так, зокрема згідно зі статтею 18 Закону для цілей посилання на практику Суду використовують переклади текстів його рішень, надруковані у виданні, передбаченому в статті 6 цього Закону. Водночас у разі відсутності перекладу практики Суду суд користується оригінальним текстом.
Тексти Конвенції та протоколів до неї, ратифікованих Україною, опубліковано в Офіційному віснику України, 1998, № 13 (16.04.98) та в газеті "Голос України" за 10 січня 2001 року № 3 (2503). Ці тексти розміщено також у пошукових системах "Законодавство" та "Ліга". Оновлений переклад Конвенції з перекладом тексту Протоколу № 14 також доступний у пошуковій системі "Ліга" і на веб-сайті Міністерства юстиції України (http://www.minjust.gov.ua).
Найбільш повним і систематизованим джерелом судової практики Суду у перекладі українською мовою є щоквартальний журнал "Практика Європейського суду з прав людини. Рішення. Коментарі", який видається з 1999 року. Видавцем цього журналу є Український Центр Правничих Студій.
Рішення Суду англійською та французькою мовами (офіційними мовами Суду) можна знайти також на веб-сайті Суду (http://www.echr.coe.int), де є спеціальна пошукова система HUDOC (http://hudoc.echr.coe.int/eng#{%22documentcollectionid2%22:[%22GRANDCHAMBER%22,%22CHAMBER%22]}). Переклади рішень Суду доступні і в деяких пошукових системах, на веб-сайті Міністерства юстиції України й на веб-сайті Центру інформації та документації Ради Європи в Україні (http://www.coe.kiev.ua).
9. У додатку до цього листа наведено систематизований відповідно до норм Господарського процесуального кодексу України виклад правових позицій Суду в окремих справах, який підлягає щоквартальному перегляду та доповненню.
10. Відкликати інформаційний лист Вищого господарського суду України від 18.11.2003 № 01-8/1427 "Про юрисдикцію Європейського суду з прав людини в Україні" (з подальшими змінами і доповненнями).
Застосування практики Суду у вирішенні господарських спорів на підставі положень Господарського процесуального кодексу України
Практика Суду | |
Розділ I ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ | |
Стаття 1. Право на звернення до господарського суду... | Пункт 1 статті 6 Конвенції гарантує кожному право на подання до суду скарги, пов'язаної з його або її правами та обов'язками цивільного характеру. На це "право на суд", в якому право на доступ до суду є одним з його аспектів, може посилатися кожен, хто небезпідставно вважає, що втручання у реалізацію його або її прав цивільного характеру є неправомірним, та скаржиться на те, що відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції йому не було надано жодних можливостей подати до суду скаргу. |
Стаття 2. Порушення справ у господарському суді... | |
Стаття 2-1. Автоматизована система документообігу суду... | |
Стаття 3. Мова господарського судочинства... | |
Стаття 4. Законодавство, яке застосовується при вирішенні господарських спорів | |
Стаття 4-1. Форми судового процесу... | |
Стаття 4-2. Рівність перед законом і судом... | Ключовим для концепції справедливого розгляду справи як у цивільному, так і кримінальному провадженні є те, щоб скаржник не був позбавлений можливості ефективно представляти свою справу в суді та мав змогу нарівні із протилежною стороною користуватися правами, передбаченими принципом рівності сторін. Принцип рівності сторін вимагає "справедливого балансу між сторонами", і кожній стороні має бути надано відповідну можливість для представлення своєї справи в умовах, що не ставлять її у суттєво невигідне становище порівняно з її опонентом. Більше того, принцип справедливості, закріплений у статті 6 Конвенції, порушується, якщо національні суди ігнорують конкретний, доречний та важливий довід, наведений заявником (див. рішення Суду у справі Мала проти України, no. 4436/07, від 03.07.2014). |
Стаття 4-3. Змагальність... | |
Стаття 4-4. Гласність розгляду справ... | Забезпечення відкритості судового розгляду становить основоположний принцип, закріплений у пункті 1 статті 6 Конвенції. Такий публічний характер судового розгляду гарантує сторонам у справі, що правосуддя не здійснюватиметься таємно, без публічного контролю; це також один із засобів підтримання довіри до судів. Здійснення правосуддя і, зокрема, судовий процес набувають легітимності завдяки гласності. Забезпечуючи прозорість здійснення правосуддя, гласність, таким чином, сприяє реалізації мети пункту 1 статті 6 Конвенції, а саме - справедливому судовому розгляду, забезпечення якого є одним з основоположних принципів демократичного суспільства у значенні Конвенції. |
Стаття 4-5. Судові рішення... | |
Стаття 4-6. Склад господарського суду... | |
Стаття 4-7. Порядок прийняття судових рішень і вирішення питань... | |
Розділ II ДОСУДОВЕ ВРЕГУЛЮВАННЯ ГОСПОДАРСЬКИХ СПОРІВ | |
Стаття 5. Основні положення досудового врегулювання... | |
Стаття 6. Порядок пред'явлення претензії... | |
Стаття 7. Порядок і строки розгляду претензії... | |
Стаття 10. Досудове врегулювання розбіжностей, що виникають... | |
Стаття 11. Досудове врегулювання спорів, що виникають у разі... | |
Розділ III Підвідомчість справ господарським судам. Підсудність справ | Суд нагадує, що пункт 1 статті 6 Конвенції гарантує кожному право звернутися до суду з будь-якою вимогою щодо своїх цивільних прав та обов'язків. У такий спосіб здійснюється "право на суд", яке відповідно до практики Суду включає не тільки право ініціювати провадження, але й право отримати "вирішення" спору судом. |
Стаття 12. Справи, підвідомчі господарським судам... | Згідно з прецедентною практикою Суду, поняття "цивільних прав і обов'язків" не може перекладатися виключно посиланням на національне право відповідної держави. У кількох випадках Суд уже підтверджував принцип, що це поняття, у контексті пункту 1 статті 6 Конвенції, є "автономним" [яке не залежить від формальної класифікації, прийнятої у національному законодавстві]. |
Стаття 13. Справи, підсудні місцевим господарським судам... | |
Стаття 15. Територіальна підсудність справ господарському суду | |
Стаття 16. Виключна підсудність справ... | |
Стаття 17. Передача справ з одного господарського суду до іншого... | |
Розділ IV УЧАСНИКИ СУДОВОГО ПРОЦЕСУ | |
Стаття 18. Склад учасників судового процесу... | |
Стаття 19. Суддя... | Суд нагадує, що це роль національних судів організовувати судові провадження таким чином, щоб вони були без затримок та ефективними (див. рішення Суду у справі Шульга проти України, no. 16652/04, від 02.12.2010). |
Стаття 20. Відвід судді... | Суд повторює, що з метою вирішення, чи може суд вважатися "незалежним" у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції, необхідно звернути увагу, inter alia (серед іншого), на наявність гарантій від зовнішнього тиску та на питання, чи проявляє він ознаки незалежності. |
Стаття 21. Сторони в судовому процесі... | Суд зазначає, що позов заявників було залишено без розгляду по суті, оскільки відповідачем не міг бути суд, захищений імунітетом від такого позову. Суд нагадує, що питання імунітету суддів вже зустрічалося при розгляді однієї із справ, і в ній Суд дійшов висновку, що такий імунітет мав законну мету, оскільки був засобом забезпечення належного здійснення правосуддя. Суд також постановив, що, з огляду на обставини тієї справи, таке обмеження було пропорційним (див. рішення Суду у справі Плахтєєв та Плахтєєва проти України, no. 20347/03, від 12.03.2009). |
Стаття 22. Права та обов'язки сторін... | Суд нагадує, що ані буква, ані дух статті 6 Конвенції не перешкоджають особі добровільно відмовитися - у відкритий чи мовчазний спосіб - від свого права на гарантії справедливого судового розгляду. Однак для того щоб така відмова була дійсною для цілей Конвенції, вона має бути виражена у недвозначній формі і має супроводжуватися мінімальними гарантіями, співмірними з важливістю такої відмови (див. рішення Суду у справі Боротюк проти України, no. 33579/04, від 16.12.2010). |
Стаття 23. Участь у справі кількох позивачів та відповідачів... | |
Стаття 24. Залучення до участі у справі іншого відповідача.... | |
Стаття 25. Процесуальне правонаступництво... | |
Стаття 26. Треті особи, які заявляють самостійні вимоги... | |
Стаття 27. Треті особи, які не заявляють самостійних вимог... | |
Стаття 28. Представники сторін і третіх осіб... | |
Стаття 29. Участь прокурора у розгляді справ... | |
Стаття 30. Участь у процесі посадових осіб та інших працівників... | |
Стаття 31. Участь в судовому процесі судового експерта... | |
Розділ V ДОКАЗИ | |
Стаття 32. Поняття і види доказів... | |
Стаття 33. Обов'язок доказування і подання доказів... | |
Стаття 34. Належність і допустимість доказів... | Суд повторює, що оцінка доказів є компетенцією національних судів і Суд не підмінятиме власною точкою зору щодо фактів оцінку, яку їм було надано в межах національного провадження. Крім того, гарантуючи право на справедливий судовий розгляд, стаття 6 Конвенції в той же час не встановлює жодних правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами (див. рішення Суду у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03, від 28.10.2010). |
Стаття 35. Підстави звільнення від доказування... | |
Стаття 36. Письмові докази... | |
Стаття 37. Речові докази... | |
Стаття 38. Витребування доказів... | |
Стаття 39. Огляд та дослідження письмових і речових доказів... | |
Стаття 40. Повернення письмових і речових доказів... | |
Стаття 41. Призначення і проведення судової експертизи... | Суд повторює, що компетенцією національних судів є вирішення того, чи необхідно звертатися за зовнішньою порадою (неофіційний переклад; оригінальний текст: "the Court recalls that it is within the competence of a court to decide whether or not to seek outside advice") (див. рішення Суду у справі Савенкова проти України, no. 4469/07, від 02.05.2013). |
Стаття 42. Висновок судового експерта... | |
Стаття 43. Оцінка доказів... | Суд відзначає важливість того, щоб органи влади наводили деталізовані та переконливі підстави своєї відмови приймати доказ, запропонований заявником, особливо коли такий доказ має істотну важливість для результатів провадження, як у цій справі (див. рішення Суду у справі Мала проти України, no. 4436/07, від 03.07.2014). |
Розділ V-1 ЗАПОБІЖНІ ЗАХОДИ | |
Стаття 43-1. Підстави вжиття запобіжних заходів... | |
Стаття 43-2. Види запобіжних заходів... | |
Стаття 43-3. Заява про вжиття запобіжних заходів... | |
Стаття 43-4. Порядок розгляду заяви про вжиття запобіжних заходів... | |
Стаття 43-5. Наслідки подання заяви про вжиття запобіжних за... | |
Стаття 43-6. Виконання ухвали про вжиття запобіжних заходів... | |
Стаття 43-7. Скасування ухвали про вжиття запобіжних заходів... | |
Стаття 43-8. Оскарження ухвал щодо вжиття запобіжних заходів... | |
Стаття 43-9. Припинення запобіжних заходів... | |
Стаття 43-10. Відшкодування шкоди, завданої вжиттям запобіжних заходів | |
Розділ VI СУДОВІ ВИТРАТИ | |
Стаття 44. Склад судових витрат... | Суд ще раз нагадує, що він ніколи не виключав можливості того, що інтереси справедливого здійснення правосуддя можуть виправдовувати накладення фінансових обмежень на доступ особи до суду. |
Стаття 48. Визначення розміру сум, що підлягають сплаті... | |
Стаття 49. Розподіл господарських витрат... | |
Розділ VII ПРОЦЕСУАЛЬНІ СТРОКИ | |
Стаття 50. Встановлення та обчислення процесуальних строків... | |
Стаття 51. Закінчення процесуальних строків... | |
Стаття 52. Зупинення процесуальних строків... | |
Стаття 53. Відновлення та продовження процесуальних строків... | |
Розділ VIII ПОДАННЯ ПОЗОВУ | |
Стаття 54. Форма і зміст позовної заяви... | |
Стаття 55. Ціна позову... | |
Стаття 56. Надсилання копії позовної заяви і доданих до неї... | |
Стаття 57. Документи, що додаються до позовної заяви... | |
Стаття 58. Об'єднання позовних вимог... | |
Стаття 59. Відзив на позовну заяву... | |
Стаття 60. Подання зустрічного позову... | |
Розділ IX ПОРУШЕННЯ ПРОВАДЖЕННЯ У СПРАВІ ТА ПІДГОТОВКА МАТЕРІАЛІВ ДО РОЗГЛЯДУ У ПЕРШІЙ ІНСТАНЦІЇ | |
Стаття 61. Прийняття позовної заяви... | |
Стаття 62. Відмова у прийнятті позовної заяви... | Суд зазначає, що позов заявників було залишено без розгляду по суті, оскільки відповідачем не міг бути суд, захищений імунітетом від такого позову. Суд нагадує, що питання імунітету суддів вже зустрічалося при розгляді однієї із справ, і в ній Суд дійшов висновку, що такий імунітет мав законну мету, оскільки був засобом забезпечення належного здійснення правосуддя. Суд також постановив, що, з огляду на обставини тієї справи, таке обмеження було пропорційним. |
Стаття 63. Повернення позовної заяви... | Суд зазначає, що касаційна скарга підприємства-заявника на відмови судів нижчих інстанцій у задоволенні позову була повернута без розгляду внаслідок того, що підприємство-заявник не сплатило державне мито, яке вимагалося. У цьому зв'язку Суд повторює, що національні суди мають кращі можливості для тлумачення та застосовування норм матеріального та процесуального права. Підприємство-заявник не скаржилося на те, що зазначене положення було нечітким і непередбачуваним, та не заявляло, що не мало коштів, аби сплатити державне мито, яке вимагалося, і таким чином було позбавлене можливості подати касаційну скаргу. Воно просто наполягало на своєму власному тлумаченні цього положення. Оскільки відповідні судові рішення не виявляють будь-якого явно свавільного мотивування, Суд вважає, що скарга підприємства-заявника за пунктом 1 статті 6 Конвенції щодо несправедливості провадження про відшкодування шкоди є явно необґрунтованою та повинна бути відхилена згідно з підпунктом "а" пункту 3 та пунктом 4 статті 35 Конвенції (див. рішення Суду у справі Стебницький і Комфорт проти України, no. 10687/02, від 03.02.2011). |
Стаття 64. Порушення провадження у справі... | |
Стаття 65. Дії судді по підготовці справи до розгляду... | |
Розділ X ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПОЗОВУ | |
Стаття 66. Підстави забезпечення позову... | |
Стаття 67. Заходи до забезпечення позову... | |
Стаття 68. Скасування забезпечення позову... | |
Розділ XI ВИРІШЕННЯ ГОСПОДАРСЬКИХ СПОРІВ У ПЕРШІЙ ІНСТАНЦІЇ | Оскільки повернення справи на новий розгляд має місце, як правило, у зв'язку з помилками, яких припускаються суди нижчого рівня, повторне винесення відповідних рішень у рамках провадження в тій самій справі свідчить про існування серйозного недоліку судової системи. |
Стаття 69. Строк вирішення спору... | Суд повторює, що розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (див. рішення Суду у справах Савенкова проти України, no. 4469/07, від 02.05.2013, Папазова та інші проти України, no. 32849/05, 20796/06, 14347/07 та 40760/07, від 15.03.2012). |
Стаття 74. Порядок ведення засідання... | |
Стаття 75. Вирішення спору при неподанні відзиву на позовну... | |
Стаття 77. Відкладення розгляду справи, перерва в засіданні... | |
Стаття 78. Відмова позивача від позову, визнання позову... | |
Стаття 79. Зупинення провадження у справі та його поновлення... | |
Стаття 80. Припинення провадження у справі... | У цій справі національні органи покладалися на той факт, що орган державної влади було ліквідовано без правонаступництва, що стало підставою для закриття провадження щодо цього органу. Суд встановив, що ліквідація державної установи без правонаступництва не може звільнити державу від необхідності виконання рішення щодо ліквідованого органу. Суд також зазначив, що інший висновок дозволить державі використовувати такий підхід, щоб уникати сплати боргів своїх органів, особливо беручи до уваги те, що потреби, які змінюються, змушують державу часто змінювати свою організаційну структуру, включаючи формування нових органів та ліквідацію старих. Подібний підхід слід застосовувати до судового провадження у справі проти державного органу, в якому особа оскаржує виконавче провадження, враховуючи, що це виконання було і залишається обов'язком держави, незалежно від того, який конкретно орган відповідає за виконання цієї функції у будь-який момент часу. Тому ліквідація відділу Державної виконавчої служби без правонаступництва у цій справі призвела до відмови заявниці у праві на вирішення суті її позову остаточним рішенням суду щодо відшкодування. Отже, Суд доходить висновку, що такою відмовою заявницю було позбавлено права на доступ до суду. Таким чином, у цій справі було порушення пункту 1 статті 6 Конвенції (див. рішення Суду у справі Чуйкіна проти України, no. 28924/04, від 13.01.2011). |
Стаття 81. Залишення позову без розгляду... | |
Стаття 81-1. Протоколи... | |
Стаття 82. Прийняття рішення... | Суд зазначає, що, навіть якщо національний суд володіє певною межею розсуду, віддаючи перевагу тим чи іншим доводам у конкретній справі та приймаючи докази на підтримку позицій сторін, суд зобов'язаний мотивувати свої дії та рішення (див. рішення Суду у справі Олюджіч проти Хорватії, no. 22330/05, від 05.02.2009). |
Стаття 82-1. Таємниця нарадчої кімнати... | |
Стаття 83. Права господарського суду щодо прийняття рішення... | |
Стаття 84. Зміст рішення... | Згідно з практикою Суду, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, у рішеннях судів та органів, що вирішують спори, має бути належним чином викладено підстави, на яких вони ґрунтуються. Обсяг цього обов'язку щодо обґрунтовування рішення може бути різним залежно від характеру самого рішення і має визначатись з урахуванням обставин відповідної справи. |
Стаття 85. Оголошення рішення та набрання ним законної сили... | |
Стаття 86. Винесення ухвали та її зміст... | |
Стаття 87. Надсилання рішень та ухвал... | |
Стаття 88. Додаткове рішення, ухвала... | |
Стаття 89. Роз'яснення і виправлення рішення, ухвали... | |
Стаття 90. Окрема ухвала. Повідомлення господарського суду... | |
Розділ XII ПЕРЕГЛЯД СУДОВИХ РІШЕНЬ В АПЕЛЯЦІЙНОМУ ПОРЯДКУ | |
Стаття 91. Право апеляційного оскарження... | Суд зазначає, що держава, яка створює суди апеляційної чи касаційної інстанцій, має забезпечити, щоб особи, які відповідають перед законом, мали можливість користуватись всіма фундаментальними гарантіями статті 6 Конвенції в провадженнях у цих судах. Суд повторює, що право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обгрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (див. рішення Суду у справі Пелевін проти України, no. 24402/02, від 20.05.2010). |
Стаття 92. Визначення апеляційної інстанції... | |
Стаття 93. Строк подання апеляційної скарги... | Суд нагадує, що право на суд, одним з аспектів якого є право на доступ до суду, не є абсолютним, воно за своїм змістом може підлягати обмеженням, особливо щодо умов прийнятності скарги на рішення. Однак такі обмеження не можуть обмежувати реалізацію цього права у такий спосіб або до такої міри, щоб саму суть права було порушено. Ці обмеження повинні переслідувати легітимну мету, та має бути розумний ступінь пропорційності між використаними засобами та поставленими цілями. |
Стаття 94. Форма і зміст апеляційної скарги... | |
Стаття 95. Надсилання копії апеляційної скарги сторонам у справі | |
Стаття 96. Відзив на апеляційну скаргу... | |
Стаття 97. Повернення апеляційної скарги... | Суд зазначає, що касаційна скарга підприємства-заявника на відмови судів нижчих інстанцій у задоволенні позову була повернута без розгляду внаслідок того, що підприємство-заявник не сплатило державне мито, яке вимагалося. У цьому зв'язку Суд повторює, що національні суди мають кращі можливості для тлумачення та застосовування норм матеріального та процесуального права. Підприємство-заявник не скаржилося на те, що зазначене положення було нечітким і непередбачуваним, та не заявляло, що не мало коштів, аби сплатити державне мито, яке вимагалося, і таким чином було позбавлене можливості подати касаційну скаргу. Воно просто наполягало на своєму власному тлумаченні цього положення. Оскільки відповідні судові рішення не виявляють будь-якого явно свавільного мотивування, Суд вважає, що скарга підприємства-заявника за пунктом 1 статті 6 Конвенції щодо несправедливості провадження про відшкодування шкоди є явно необгрунтованою та повинна бути відхилена згідно з підпунктом "а" пункту 3 та пунктом 4 статті 35 Конвенції (див. рішення Суду у справі Стебницький і Комфорт проти України, no. 10687/02, від 03.02.2011). |
Стаття 98. Прийняття апеляційної скарги... | |
Стаття 99. Порядок розгляду апеляційної скарги... | Суд нагадує, що це роль національних судів організовувати судові провадження таким чином, щоб вони були без затримок та ефективними (див. рішення Суду у справі Шульга проти України, no. 16652/04, від 02.12.2010). |
Стаття 100. Відмова від апеляційної скарги... | |
Стаття 101. Межі перегляду справи в апеляційній інстанції... | |
Стаття 102. Строк розгляду апеляційної скарги... | Суд повторює, що розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (див. рішення Суду у справах Савенкова проти України, no. 4469/07, від 02.05.2013, Папазова та інші проти України, no. 32849/05, 20796/06, 14347/07 та 40760/07, від 15.03.2012). |
Стаття 103. Повноваження апеляційної інстанції... | |
Стаття 104. Підстави для скасування або зміни рішення... | |
Стаття 105. Постанова апеляційної інстанції... | Суд повторює, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (див. рішення Суду у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03, від 28.10.2010). |
Стаття 106. Апеляційні скарги на ухвали місцевого господарського суду | |
Розділ XII-1 ПЕРЕГЛЯД СУДОВИХ РІШЕНЬ У КАСАЦІЙНОМУ ПОРЯДКУ | |
Стаття 107. Право касаційного оскарження... | Суд зазначає, що держава, яка створює суди апеляційної чи касаційної інстанцій, має забезпечити, щоб особи, які відповідають перед законом, мали можливість користуватись всіма фундаментальними гарантіями статті 6 Конвенції в провадженнях у цих судах. Суд повторює, що право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (див. рішення Суду у справі Пелевін проти України, no. 24402/02, від 20.05.2010). |
Стаття 108. Касаційна інстанція... | |
Стаття 109. Порядок подання касаційної скарги... | |
Стаття 110. Строк подання касаційної скарги... | Суд нагадує, що право на суд, одним з аспектів якого є право на доступ до суду, не є абсолютним, воно за своїм змістом може підлягати обмеженням, особливо щодо умов прийнятності скарги на рішення. Однак такі обмеження не можуть обмежувати реалізацію цього права у такий спосіб або до такої міри, щоб саму суть права було порушено. Ці обмеження повинні переслідувати легітимну мету, та має бути розумний ступінь пропорційності між використаними засобами та поставленими цілями. |
Стаття 111. Форма і зміст касаційної скарги... | |
Стаття 111-1. Надсилання касаційної скарги сторонам у справі... | |
Стаття 111-2. Відзив на касаційну скаргу... | |
Стаття 111-3. Повернення касаційної скарги... | Суд зазначає, що касаційна скарга підприємства-заявника на відмови судів нижчих інстанцій у задоволенні позову була повернута без розгляду внаслідок того, що підприємство-заявник не сплатило державне мито, яке вимагалося. У цьому зв'язку Суд повторює, що національні суди мають кращі можливості для тлумачення та застосовування норм матеріального та процесуального права. Підприємство-заявник не скаржилося на те, що зазначене положення було нечітким і непередбачуваним, та не заявляло, що не мало коштів, аби сплатити державне мито, яке вимагалося, і таким чином було позбавлене можливості подати касаційну скаргу. Воно просто наполягало на своєму власному тлумаченні цього положення. Оскільки відповідні судові рішення не виявляють будь-якого явно свавільного мотивування, Суд вважає, що скарга підприємства-заявника за пунктом 1 статті 6 Конвенції щодо несправедливості провадження про відшкодування шкоди є явно необгрунтованою та повинна бути відхилена згідно з підпунктом "а" пункту 3 та пунктом 4 статті 35 Конвенції (див. рішення Суду у справі Стебницький і Комфорт проти України, no. 10687/02, від 03.02.2011). |
Стаття 111-4. Прийняття касаційної скарги... | |
Стаття 111-5. Порядок розгляду касаційної скарги... | Суд нагадує, що це роль національних судів організовувати судові провадження таким чином, щоб вони були без затримок та ефективними (див. рішення Суду у справі Шульга проти України, no. 16652/04, від 02.12.2010). |
Стаття 111-6. Відмова від касаційної скарги... | |
Стаття 111-7. Межі перегляду справи в касаційній інстанції... | |
Стаття 111-8. Строк розгляду касаційної скарги... | Суд повторює, що розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (див. рішення Суду у справах Савенкова проти України, no. 4469/07, від 02.05.2013, Папазова та інші проти України, no. 32849/05, 20796/06, 14347/07 та 40760/07, від 15.03.2012). |
Стаття 111-9. Повноваження касаційної інстанції... | Принцип юридичної визначеності вимагає поваги до принципу res judicata (принцип юридичної визначеності), тобто поваги до остаточного рішення суду. Згідно з цим принципом жодна сторона не має права вимагати перегляду остаточного та обов'язкового до виконання рішення суду лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі. Повноваження судів вищого рівня з перегляду мають здійснюватися для виправлення судових помилок і недоліків, а не задля нового розгляду справи. Таку контрольну функцію не слід розглядати як замасковане оскарження, і сама лише ймовірність існування двох думок стосовно предмета спору не може бути підставою для нового розгляду справи. Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини (див. рішення Суду у справах Христов проти України, no. 24465/04, від 19.02.2009, Пономарьов проти України, no. 3236/03, від 03.04.2008). |
Стаття 111-10. Підстави для скасування або зміни рішення... | |
Стаття 111-11. Постанова касаційної інстанції... | Суд повторює, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (див. рішення Суду у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03, від 28.10.2010). |
Стаття 111-12. Обов'язковість вказівок, що містяться у постанові... | |
Стаття 111-13. Касаційні скарги на ухвали господарських судів | |
Розділ XII-2 ПЕРЕГЛЯД СУДОВИХ РІШЕНЬ ВЕРХОВНИМ СУДОМ УКРАЇНИ | |
Стаття 111-14. Перегляд судових рішень Верховним Судом України | Суд зазначає, що держава, яка створює суди апеляційної чи касаційної інстанцій, має забезпечити, щоб особи, які відповідають перед законом, мали можливість користуватись всіма фундаментальними гарантіями статті 6 Конвенції в провадженнях у цих судах. Суд повторює, що право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (див. рішення Суду у справі Пелевін проти України, no. 24402/02, від 20.05.2010). |
Стаття 111-15. Право на звернення про перегляд судових рішень... | |
Стаття 111-16. Підстави для подання заяви про перегляд судових рішень... | Суд погоджується з тим, що умови прийнятності касаційних скарг до розгляду Верховним Судом України, що є четвертою інстанцією у господарському провадженні, могли бути жорсткішими, ніж умови прийнятності інших заяв (див. рішення Суду у справі Дія 97 проти України, no. 19164/04, від 21.10.2010). |
Стаття 111-17. Строк подання заяви про перегляд судових рішень... | Суд нагадує, що право на суд, одним з аспектів якого є право на доступ до суду, не є абсолютним, воно за своїм змістом може підлягати обмеженням, особливо щодо умов прийнятності скарги на рішення. Однак такі обмеження не можуть обмежувати реалізацію цього права у такий спосіб або до такої міри, щоб саму суть права було порушено. Ці обмеження повинні переслідувати легітимну мету, та має бути розумний ступінь пропорційності між використаними засобами та поставленими цілями. |
Стаття 111-18. Вимоги до заяви про перегляд судових рішень... | |
Стаття 111-19. Порядок подання заяви про перегляд судових рішень... | |
Стаття 111-20. Перевірка відповідності заяви про перегляд... | |
Стаття 111-21. Допуск справи до провадження... | |
Стаття 111-22. Підготовка справи до розгляду... | |
Стаття 111-23. Порядок розгляду справи Верховним Судом України | Суд нагадує, що це роль національних судів організовувати судові провадження таким чином, щоб вони були без затримок та ефективними (див. рішення Суду у справі Шульга проти України, no. 16652/04, від 02.12.2010). |
Стаття 111-24. Повноваження Верховного Суду України | Принцип юридичної визначеності вимагає поваги до принципу res judicata (принцип юридичної визначеності), тобто поваги до остаточного рішення суду. Згідно з цим принципом жодна сторона не має права вимагати перегляду остаточного та обов'язкового до виконання рішення суду лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі. Повноваження судів вищого рівня з перегляду мають здійснюватися для виправлення судових помилок і недоліків, а не задля нового розгляду справи. Таку контрольну функцію не слід розглядати як замасковане оскарження, і сама лише ймовірність існування двох думок стосовно предмета спору не може бути підставою для нового розгляду справи. Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини (див. рішення Суду у справах Христов проти України, no. 24465/04, від 19.02.2009, Пономарьов проти України, no. 3236/03, від 03.04.2008). |
Стаття 111-25. Постанова Верховного Суду України про задоволення заяви | Суд повторює, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (див. рішення Суду у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03, від 28.10.2010). |
Стаття 111-26. Постанова Верховного Суду України про відмову у задоволенні заяви | |
Стаття 111-27. Повідомлення про ухвалення рішення та його виготовлення | |
Стаття 111-28. Обов'язковість судових рішень Верховного Суду... | |
Розділ XIII ПЕРЕГЛЯД РІШЕННЯ, УХВАЛИ, ПОСТАНОВИ ГОСПОДАРСЬКОГО СУДУ ЗА НОВОВИЯВЛЕНИМИ ОБСТАВИНАМИ | Суд повторює, що право на справедливий розгляд судом, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитися в контексті Преамбули Конвенції, яка, серед іншого, проголошує верховенство права як частину спільного спадку Договірних Держав. Одним із основоположних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності (res judicata), який, inter alia (серед іншого), вимагає, щоб, коли суди остаточно вирішили питання, їхнє рішення не ставилось під сумнів. |
Стаття 112. Підстави перегляду судових рішень за ново виявленими обставинами | |
Стаття 113. Порядок і строк подання заяви про перегляд судових рішень... | Суд нагадує, що право на суд, одним з аспектів якого є право на доступ до суду, не є абсолютним, воно за своїм змістом може підлягати обмеженням, особливо щодо умов прийнятності скарги на рішення. Однак такі обмеження не можуть обмежувати реалізацію цього права у такий спосіб або до такої міри, щоб саму суть права було порушено. Ці обмеження повинні переслідувати легітимну мету, та має бути розумний ступінь пропорційності між використаними засобами та поставленими цілями. |
Стаття 113-1. Прийняття заяви про перегляд судового рішення... | |
Стаття 114. Перегляд судових рішень за нововиявленими обставинами | Суд нагадує, що це роль національних судів організовувати судові провадження таким чином, щоб вони були без затримок та ефективними (див. рішення Суду у справі Шульга проти України, no. 16652/04, від 02.12.2010). |
Розділ XIV ВИКОНАННЯ РІШЕННЯ, УХВАЛИ, ПОСТАНОВИ | Суд зазначає, що провадження у суді та виконавче провадження є відповідно першою і другою стадією загального провадження. Таким чином, виконавче провадження не має бути відокремлене від судового, і ці обидва провадження мають розглядатись як цілісний процес (див. рішення Суду у справі Янголенко проти України, no. 14077/05, від 10.12.2009). |
Стаття 115. Обов'язковість виконання судових рішень... | Нормативне регулювання розподілу бюджетних коштів не впливає на ситуацію виконання державними органами остаточних рішень судів. Більш того, Суд нагадує про свою усталену практику, згідно з якою нездатність держави виконувати рішення через відсутність достатніх бюджетних коштів не може слугувати виправданням такого невиконання (див. рішення Суду у справі Цибулько та інші проти України, no. 65656/11 та 249 інших заяв, від 20.06.2013). |
Стаття 116. Наказ господарського суду і пред'явлення його для виконання | У [судових] справах державний орган*, який було належним чином поінформовано про судове рішення, повинен вжити всіх необхідних заходів для його дотримання або передати його іншому компетентному органу для виконання (див. рішення Суду у справі Юрій Миколайович Іванов проти України, no. 40450/04, від 15.10.2009). |
Стаття 117. Оформлення наказу господарського суду... | |
Стаття 119. Поновлення пропущеного строку для пред'явлення наказу... | |
Стаття 120. Видача дубліката наказу... | |
Стаття 121. Відстрочка або розстрочка виконання рішення... | |
Стаття 121-1. Зупинення виконання судового рішення... | |
Стаття 121-2. Оскарження дій чи бездіяльності органів Державної виконавчої служби | Суд нагадує, що відповідальність держави за виконання судових рішень щодо фізичних осіб обмежується питаннями організації та вчинення виконавчих дій. Українське законодавство передбачає можливість оскарження в судах правомірності дій та бездіяльності з боку державної виконавчої служби у виконавчому провадженні та вимагати відшкодування збитків за затримки у виплаті присуджених сум (див. рішення Суду у справі Мкртчян проти України, no. 21939/05, від 20.05.2010). |