Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:
секретар судового засідання - Хребтової О.,
за участю представників: позивача - Борщенка Ю.М., Костіна А.Є., Гуцул О.В., Степанової А.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за касаційною скаргою Кабінету Міністрів України на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 7 вересня 2010 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 23 червня 2011 року у справі за позовом Одеської обласної асоціації роботодавців Півдня України, ПОС "Госпрозрахункове об'єднання ринків м. Вінниці", ТОВ "Кременчуцька торгова гільдія", ПП "Колібріс", Миколаївської обласної спілки споживчих товариств, ЗАТ "Сігма-Спорт", підприємства Харківської облспоживспілки "Олексіївський ринок", КП Миколаївської громадської організації Футбольний клуб "Миколаїв" до Кабінету Міністрів України, треті особи - Міністерство економіки України, Державний комітет України з питань регуляторної політики та підприємництва, підприємство облспоживспілки "Роменський ринок", ПСК "Шостинський ринок" Сумської обласної спілки споживчих товариств, підприємство облспоживспілки "Конотопський ринок", підприємство "Ринок" Олександрійського райспоживтовариства, КП "Ринок" Бобринецького районного споживчого товариства, ринок Волинського райспоживтовариства, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_19, Кабенян ОСОБА_20, ОСОБА_21, ОСОБА_22, ТОВ "Промтоварний ринок", концерн "Веселка", ГО "Захист прав споживачів і малого бізнесу", ОСОБА_23, ОСОБА_24, ОСОБА_25, Гайсинська районна громадська організація "Асоціація підприємств і промисловості", Черкаська міська профспілкова організація Черкаської обласної профспілки "Солідарність", Профспілка захисту підприємців м. Хмельницького, обласна громадська організація "Підприємець Харківщини", Чернігівська профспілка підприємців "Єдність", ФОП ОСОБА_26, ТОВ ВКФ "Укрюжавтотехсервіс", ОСОБА_27, ОСОБА_28, ПП "Ринок "Юний", ОСОБА_29, ОСОБА_30, ОСОБА_31, підприємство Користишівської райспоживспілки "Кооперативний ринок", Хмельницьке міське споживче товариство "Кооператор", КП "Райкоопринкторг" Старокостянтинівського району, ТОВ "Торговий дім "Тісса", ДП "Ринок Дубово", ТОВ "Речовий ринок "Торговий дім "Бартерсервіс", ПП ринок "Житомирський", обласне об'єднання колгоспних ринків Черкаської облспоживспілки, ПСК "Смотрич" Городецького районного споживчого товариства, власне підприємство Дунаєвського районного споживчого товариства Кооперативного підприємства "Дунаєвський ринок", Міськкоопторг Красилівські споживспілки, ринок Чемеровецького районного споживчого товариства, КП "Ринок Теофіпольської районної спілки споживчих товариств", КП "Ринково-заготівельний комплекс" Ізяславського районного споживчого товариства про оскарження постанови, -
В травні 2009 року Одеська обласна асоціація роботодавців Півдня України звернулась до суду з позовом до Кабінету Міністрів України про визнання протиправною та скасування постанови Кабінету Міністрів України від 5 березня 2009 року № 278 "Про заходи стабілізації цін за надання послуг та оренду торгових приміщень (площ) у торговельних об'єктах, на ринках з продажу продовольчих та непродовольчих товарів в умовах фінансово-економічної кризи" (далі - Постанова № 278).
До суду з аналогічними позовними вимогами звернулись ПОС "Госпрозрахункове об'єднання ринків м. Вінниці", ТОВ "Кременчуцька торгова гільдія", ПП "Колібріс", Миколаївської обласної спілки споживчих товариств, ЗАТ "Сігма-Спорт", підприємства Харківської облспоживспілки "Олексіївський ринок" і ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 лютого 2010 року зазначені позови об'єднані в одне провадження для спільного розгляду та вирішенні.
В обґрунтування позовних вимог позивачі зазначають, що вказаною постановою встановлені граничні розміри плати за послуги, що надаються у торговельних об'єктах, на ринках з продажу продовольчих та непродовольчих товарів; граничні рівні цін, нормативи рентабельності (у розмірі не вище 20%) за надання в оренду торгових приміщень (площ), торговельно-технологічного та/або холодильного устаткування у торговельних об'єктах, на ринках з продажу продовольчих та непродовольчих товарів та затверджений примірний договір оренди торгових приміщень (площ) у торговельних об'єктах, на ринках з продажу продовольчих та непродовольчих товарів (з включенням послуг з їх обслуговування).
Внаслідок прийняття оскаржуваної Постанови № 278 Рада Міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міська державна адміністрація набули повноваження додатково встановлювати граничні рівні цін, нормативи рентабельності за надання в оренду торгових приміщень (площ), торговельно-технологічного та/або холодильного устаткування у торговельних об'єктах, на ринках з продажу продовольчих та непродовольчих товарів.
Позивачі зазначають, що прийнявши Постанову № 278, Кабінет Міністрів України економічно не обґрунтував її, не оприлюднив її належним чином, не здійснив заходів з загального обговорення з усіма зацікавленими суб'єктами, чим порушив право позивачів на підприємницьку діяльність, здійснив її обмеження, зробив розвиток підприємництва неможливим, обмежив принцип вільного розпорядження прибутком, порушив загальні принципи господарювання в Україні, норми Господарського кодексу України та Цивільного Кодексу України, які регулюють відносини оренди.
Вважаючи, що оскаржуваною постановою Уряд перевищив встановлені законодавством України свої повноваження щодо встановлення та регулювання цін, контролю за цінами і ціноутворенням; конституційні основи правопорядку у сфері господарювання, позивачі просять постанову "Про заходи стабілізації цін за надання послуг та оренду торгових приміщень (площ) у торговельних об'єктах, на ринках з продажу продовольчих та непродовольчих товарів в умовах фінансово-економічної кризи" визнати протиправною та її скасувати.
Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 7 вересня 2010 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 23 червня 2011 року, позов задоволено.
Не погоджуючись з зазначеними судовими рішеннями, Кабінет Міністрів України подав касаційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просив їх скасувати, в задоволені позову відмовити.
Заслухавши доповідача, представників сторін, здійснивши перевірку доводів касаційної скарги, матеріалів справи, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновком якого погодився і суд апеляційної інстанції, виходив з того, що Постановою № 278 Кабінет Міністрів України надав повноваження органам державної влади щодо цінового регулювання такого економічного ресурсу як оренда приміщень (площ) без затвердження переліку продукції, товарів, послуг, державні фіксовані ціни і тарифи, на які затверджують відповідними органами державного управління, до якого включено такий ресурс, чим недотримано встановленого законодавством способу здійснення державної політики цін.
Скасовуючи постанову Уряду, суди звернули увагу на те, що нею не затверджується перелік продукції, товарів та послуг, державні фіксовані та регульовані ціни і тарифи на які затверджуються відповідними органами державного управління. Внаслідок цього відбулася підміна способів державного цінового регулювання та включення до нього додатково такого економічного ресурсу як оренда торгових приміщень на ринках продовольчих та непродовольчих товарів.
Посилаючись на норми ст. 4, 9 Закону України "Про ціни та ціноутворення", суди дійшли до висновку, що оренда не відноситься до поняття продукції, товарів та послуг, а тому Кабінет Міністрів України не мав права затверджувати державні фіксовані ціни відносно ресурсів, які не є товарами та послугами.
Крім того, судами встановлено, що Урядом при ухваленні оскаржуваної Постанови № 278 порушено вимоги Регламенту Кабінету Міністрів України, відповідно до якого проекти регуляторних актів Кабінету Міністрів України готуються з урахуванням особливостей, передбачених Законом України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності" та відповідно до Методики проведення аналізу впливу регуляторного акта, затвердженої Постановою Уряду від 11.03.2004 р. № 308.
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з такими висновками судів з огляду на наступне.
Судами встановлено, що Постановою № 278 внесено зміни в абзац 28 пункту 12 до постанови № 1548 від 25 грудня 1996 року "Про встановлення повноважень органів виконавчої влади та виконавчих органів міських рад щодо регулювання цін (тарифів)". Зокрема, встановлено, що граничні розміри плати за послуги, що надаються у торговельних об'єктах, на ринках з продажу продовольчих та непродовольчих товарів; граничні рівні цін, нормативи рентабельності (у розмірі не вище 20 відсотків) за надання в оренду торгових приміщень (площ), торговельно-технологічного та/або холодильного устаткування у торговельних об'єктах, на ринках з продажу продовольчих та непродовольчих товарів.
Внаслідок прийнятих змін Рада Міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міська державна адміністрація набули повноважень додатково встановлювати граничні рівні цін, нормативи рентабельності (у розмірі не вище 20 відсотків) за надання в оренду торгових приміщень (площ), торговельно-технологічного та/або холодильного устаткування у торговельних об'єктах, на ринках з продажу продовольчих та непродовольчих товарів.
Також, зазначеною постановою Уряду затверджено примірний договір оренди торгових приміщень (площ) у торговельних об'єктах, на ринках з продажу продовольчих та непродовольчих товарів. Цією постановою зобов'язано:
- Міністерство економіки України та Державний комітет з питань регуляторної політики та підприємництва розробити порядок розрахунку цін на послуги та оренду торгових приміщень (площ) та їх обслуговування у торговельних об'єктах, на ринках з продажу продовольчих та непродовольчих товарів, а також зобов'язав Раду;
- Раду Міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київську та Севастопольську міські державні адміністрації вжити заходи щодо недопущення зростання цін та запровадити на період до подання фінансово-економічної кризи у порядку, встановленому законодавством, регулювання цін за надання послуг та оренду торгових приміщень (площ) у торговельних об'єктах, на ринках з продажу продовольчих та непродовольчих товарів.
Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Частиною 2 ст. 113 Основного Закону встановлено, що Кабінет Міністрів України у своїй діяльності керується цією Конституцією та законами України, а також Указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України.
Відповідно до ст. 4 Закону України "Про ціни і ціноутворення" Кабінет Міністрів України забезпечує здійснення державної політики цін; визначає перелік продукції, товарів і послуг, державні фіксовані та регульовані ціни і тарифи, на які затверджуються відповідними послуги, державні фіксовані та регульовані ціни і тарифи на які затверджуються відповідними органами державного управління в галузі встановлення і застосування цін (тарифів), а також по контролю за цінами (тарифами).
Законом України "Про Кабінет Міністрів України" покладено на цей суб'єкт владних повноважень обов'язок забезпечувати проведення державної політики цін та здійснювати державне регулювання ціноутворення з обов'язковим інформуванням Антимонопольного комітету України. Таким чином, відповідач, приймаючи обов'язкові до виконання постанови та розпорядження, користується лише тими правами та виконує ті обов'язки, які закріплені за ним Конституцією України та законами України.
Відповідно до ст. 9 Закону України "Про ціни і ціноутворення" встановлено, що державне регулювання цін і тарифів в Україні здійснюється шляхом встановлення фіксованих державних та комунальних цін, граничних рівнів цін, граничних рівнів торговельних надбавок і постачальницьких винагород, граничних нормативів рентабельності або шляхом запровадження обов'язкового декларування зміни цін. Зазначені регульовані ціни та тарифи встановлюються на ресурси, які справляють визначальний вплив на загальний рівень і динаміку цін, на товари і послуги, що мають вирішальне соціальне значення та на продукцію, товари і послуги, виробництво яких зосереджено на підприємствах, що займають монопольне (домінуюче) становище на ринку.
Згідно ст. 191 Господарського кодексу України державні фіксовані та регульовані ціни встановлюються на ресурси, що справляють визначальний вплив на загальний рівень і динаміку цін, а також на продукцію та послуги, що мають суттєве соціальне значення для населення. Перелік зазначених ресурсів, продукції, послуг затверджує Кабінет Міністрів України. Відповідно до закону державні ціни встановлюються також на продукцію (послуги) суб'єктів господарювання - природних монополістів. Переліки видів продукції (послуг) зазначених суб'єктів затверджуються Кабінетом Міністрів України. Державні ціни встановлюються на імпортні товари, придбані за рахунок коштів Державного бюджету України. Законом може бути передбачено встановлення комунальних цін на продукцію та послуги, виробництво яких здійснюється комунальними підприємствами.
Колегія суддів звертає увагу, що відповідно до зазначеної статті, перелік вказаних ресурсів, продукції, послуг затверджує Кабінет Міністрів України.
При цьому слід зазначити, що державні фіксовані та регульовані ціни встановлюються на базові ресурси, які справляють визначальний вплив на загальний рівень і динаміку цін (насамперед, енергоресурси, природну сировину, послуги транспорту та зв'язку, важливі для всіх секторів економіки), а також на життєво важливі товари та послуги для населення (споживчі товари, комунальні та транспортні послуги тощо). Державні ціни встановлюються також на товари і послуги підприємств-монополістів, імпортні товари, що придбані за кошти державного бюджету. Вони регулюються державою різними методами, зокрема встановленням верхньої межі (стелі) ціни, визначенням максимального рівня прибутковості виробництва. Тобто, ціни установлюються на рівні, який дає змогу максимізувати вироблену в галузі частку валового національного продукту, шляхом їх (цін) наближення до граничного показника затрат виробництва в розрахунку на одиницю продукції. Отже, регульовані ціни - це ціни, що складаються на ринку в процесі прямого впливу держави. За умови формування вони поділяються на фіксовані та граничні ціни. За допомогою встановлення державних фіксованих цін, граничних рівнів цін, граничних рівнів торговельних надбавок, граничних нормативів прибутковості здійснюється недопущення необґрунтованого зростання цін у національній економіці.
Таким чином, умовою прийняття Кабінетом Міністрів України нормативно-правового акта, яким визначаються повноваження органів державного управління в галузі встановлення і застосування державних фіксованих цін і тарифів, граничних рівнів цін (тарифів) або граничних відхилень від фіксованих цін і тарифів, є визначення переліку продукції, товарів і послуг, відносно яких запроваджується державне цінове регулювання.
Враховуючи вимоги Закону України "Про ціни і ціноутворення", Господарського кодексу України, постанови Кабінету Міністрів України "Про заходи щодо проведення моніторингу цін і тарифів на споживчому ринку" від 13.06.2002 р. № 803 та оцінюючи законність оскаржуваної постанови Уряду, колегія суддів звертає увагу на те, що послуги, що надаються у торговельних об'єктах, на ринках продажу продовольчих та непродовольчих товарів, а також послуги з надання в оренду торгових приміщень (площ), торговельно-технологічного та/або холодильного устаткування у зазначених об'єктах, та на зазначених ринках:
- не є тими ресурсами, які справляють визначальний вплив на загальний рівень і динаміку цін;
- не є тими послугами, що займають монопольне (домінуюче) становище на ринку;
- не є тими послугами, які надаються суб'єктами господарювання, що є природними монополістами;
- не є товарами, придбаними за рахунок коштів Державного бюджету України.
Отже оскільки послуги, які надаються підприємцями та суб'єктами господарювання, які здійснюють торгівлю у торговельних об'єктах, на ринках України не відповідають зазначеним критеріям, встановленим ст. 9 Закону України "Про ціни і ціноутворення", Кабінет Міністрів України безпідставно розширив перелік продукції, товарів і послуг, встановленого цим Законом. Приймаючи Постанову № 278 щодо визначення переліку продукції, товарів і послуг, відповідач перевищив свої повноваження щодо встановлення та регулювання цін, контролю за цінами і ціноутворенням.
Колегія судді погоджується з висновком судів попередніх інстанцій, що приймаючи Постанову № 278 відповідач не дотримався способу здійснення державної політики цін, зокрема, включення до компетенції Ради Міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських держадміністрацій питання цінового регулювання відносно певного ресурсу без попереднього затвердження переліку продукції, товарів, послуг, державні фіксовані та регульовані ціни і тарифи, які затверджуються відповідними органами державного управління, до якого включено такий ресурс. Зазначеною постановою, якою внесені зміни до Постанови Кабінету Міністрів України № 1548 в частині повноважень зазначених вище органів державної влади, в формулюванні "граничні рівні цін, нормативи рентабельності (у розмірі не вище 20 відсотків) за надання в оренду торгових приміщень (площ)" фактично встановив граничний розмір рентабельності, що не передбачено ні Законом про Кабінет Міністрів, ні Законом України "Про ціни та ціноутворення". При цьому, така форма державного регулювання цін як "встановлення граничних розмірів, нормативів рентабельності" взагалі не передбачена зазначеним вище законом.
2. Визначаючи Постанову № 278 протиправною та скасовуючи її, суди першої та апеляційної інстанції вірно зазначили, що оренда та орендні відносини не відноситься до продукції, товарів, або послуг. Зокрема, оренда торгових приміщень (площ) у торговельних об'єктах, на ринках з продажу продовольчих та непродовольчих товарів регулюються ст. 1 Цивільного кодексу України, а між суб'єктами господарювання - ст. ст. 1, 9 Господарського кодексу України. Суди зазначали, що в області оренди торгових приміщень у торговельних об'єктах та на ринках продукцією є дохід від використання відповідного об'єкту оренди. При цьому відповідно до норм цивільного законодавства предметом договору оренду - річ, а предметом договору послуги - послуга. Отже, правильним є висновок судів, що лише при переході права власності на продукцію чи товар від однієї особи до іншої ціна товару може виступати об'єктом державного цінового регулювання.
Оцінюючи обґрунтованність та правомірність доводів представника Кабінету Міністрів України, який вважав, що оренда відноситься до послуг, колегія суддів зазначає, що відповідно до пункту 4 Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 14 "Оренда", затверджене наказом Міністерства фінансів України від 28 липня 2000 року № 181, оренда - це угода, за якою орендар набуває права користування необоротним активом за плату протягом погодженого з орендодавцем строку, мінімальні орендні платежі - платежі, що підлягають сплаті орендарем протягом строку оренди (за вирахуванням вартості послуг та податків, що підлягають сплаті орендодавцю, і непередбаченої орендної плати), збільшені: для орендаря - на суму його гарантованої ліквідаційної вартості; для орендодавця - на суму його гарантованої ліквідаційної вартості.
Листом Міністерства юстиції України від 23 лютого 2004 року № 8-11-19 "Щодо можливості віднесення договору найму (оренди) до договору про надання послуг і щодо укладання підприємницькими товариствами договорів дарування і пожертви" було надане роз'яснення, що договір найму (оренди), який укладений відповідно до глави 58 Цивільного кодексу України, не може бути віднесений до договору про надання послуг.
Відповідно до статей 759 та 760 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.
Предметом договору найму може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками і яка зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні (неспоживна річ). Предметом договору найму можуть бути майнові права.
Водночас відповідно до статті 901 названого вище Кодексу, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Таким чином, предметом договору про надання послуг та договору найму є різні об'єкти цивільних прав. Так, предметом договору найму є неспоживна річ (стаття 760 Кодексу), а предметом договору про надання послуг є послуга, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності (стаття 901 Кодексу). З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком судів попередніх інстанцій, що договір найму (оренди) не може бути віднесений до договору про надання послуг.
3. Суб'єктом суб'єкта владних повноважень - Кабінетом Міністрів України, як регуляторним органом у відповідності до ст. 1 Закону України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності" було розроблено регуляторний акт - Постанова від 5 березня 2009 року № 278 "Про заходи стабілізації цін за надання послуг та оренду торгових приміщень (площ) у торговельних об'єктах, на ринках з продажу продовольчих та непродовольчих товарів в умовах фінансово-економічної кризи".
Розробник проекту регуляторного акту - Кабінет Міністрів України відповідно до своїх повноважень, встановлених п. 2 ст. 8 зазначеного Закону повинен був провести аналіз регуляторного впливу проекту, і тільки після цього у відповідності до п. 2 ст. 13 Закону його оприлюднити шляхом опублікування його в своїх друкованих засобах масової інформації, а у разі їх відсутності - у друкованих засобах масової інформації, газеті "Урядовий кур'єр", так як Кабінет Міністрів України є її засновником за реєстраційним свідоцтвом КВ № 2 від 12 квітня 1994 року і тому мав би обов'язком у цій газеті надрукувати повідомлення про оприлюднення проекту регуляторного акта з метою одержання зауважень і пропозицій від суб'єктів господарювання, проекту регуляторного акта та відповідний аналіз регуляторного впливу проекту постанови.
Кабінет Міністрів України у порушення норм п. 2 ст. 8 та п. 2 ст. 13 Закону України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності" не провів аналіз впливу зазначеного регуляторного акту та не оприлюднив його і такий не оформлений відповідно до норм зазначеного вище Закону.
Колегія суддів погоджується з висновком судів, що згідно висновку Міністерства юстиції України від 16.03.2009 року, складеного за результатами правової експертизи проекту оскаржуваної Постанови проект зазначеної постанови не погоджено у зв'язку із невідповідністю її актам законодавства, що мають вищу юридичну силу та вимогам нормопроектувальної техніки. Судами обґрунтовано звернуто увагу на те, що проект поданий з порушенням вимог, передбачених Регламентом Кабінету Міністрів України, затвердженим постановою Уряду від 18 липня 2007 року № 950. При цьому відповідачем не доведено правомірність прийнятої та оскаржуваної постанови та не доведено дотримання вимог Закону України "Про засади державної регуляторної політику у сфері господарської діяльності" при її прийнятті.
Відповідно до статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
Згідно статті 1 Закону України "Про заходи державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності" регуляторний акт - регуляторний акт - це:
прийнятий повноваженим регуляторним органом нормативно-правовий акт, який або окремі положення якого спрямовані на правове регулювання господарських відносин, а також адміністративних відносин між регуляторними органами або іншими органами державної влади та суб'єктами господарювання;
прийнятий уповноваженим регуляторним органом інший офіційний письмовий документ, який встановлює, змінює чи скасовує норми права, застосовується неодноразово та щодо невизначеного кола осіб і який або окремі положення якого спрямовані на правове регулювання господарських відносин, а також адміністративних відносин між регуляторними органами або іншими органами державної влади та суб'єктами господарювання, незалежно від того, чи вважається цей документ відповідно до закону, що регулює відносини у певній сфері, нормативно-правовим актом.
Кожен нормативно-правовий акт, який відповідає ознакам регуляторного акту, повинен супроводжуватись аналізом регуляторного впливу норм акту на державу, бізнес та громадськість, оприлюднюватись для одержання зауважень та пропозицій, в проекті акту повинні бути передбачені індикатори його результативності.
У цьому слід зазначити, що відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Оскільки ст. 9 КАС України встановлює обов'язок суду при вирішенні справи керуватися принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За таких обставин, оскільки оскаржувана Постанова № 278 прийнята з грубим перевищенням повноважень, межі яких встановлені діючим законодавством щодо встановлення та регулювання цін, контролю за цінами і ціноутворенням; без економічного обґрунтування, без урахування фінансово-економічних можливостей ринків України, без запровадження заходів з загального обговорення її проекту з усіма суб'єктами, як це встановлено Законами України "Про Кабінет Міністрів України" та "Про споживчу кооперацію", суди дійшли до обґрунтованого висновку про протиправність зазначеної вище постанови та обґрунтовано її скасували.
Суди правомірно врахували, що оскаржувана постанова Уряду зачіпає права та інтереси позивачів, принципи господарювання в Україні та спрямована на незаконне втручання органів державної влади та органів місцевого самоврядування у господарські відносини.
Колегія суддів вважає, що доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами норм матеріального чи процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
За правилами частини першої статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
На підставі викладеного, керуючись статтями 220, 221, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
Касаційну скаргу Кабінету Міністрів України залишити без задоволення.
Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 7 вересня 2010 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 23 червня 2011 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України у строк та у порядку, визначеному ст. ст. 237 - 239 КАС України.
-
скопійовано
-
