ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ

                            01.04.2008
 

                           УЗАГАЛЬНЕННЯ
      Судова практика розгляду кримінальних справ
   про службові злочини з ознаками корупційних діянь
                (статті 364, 365 та 368
     Кримінального кодексу України), а також справ
          про адміністративну відповідальність
     за порушення вимог Закону від 5 жовтня 1995 р.
             "Про боротьбу з корупцією"(*)
 

---------------     (*) Узагальнення підготовлено суддею Верховного Суду  України
М.І.Грицівим,  начальником  відділу  узагальнення судової практики
управління вивчення та узагальнення  судової  практики  Верховного
Суду України Л.В.Гавриловою,  головним консультантом цього відділу
О.С.Іщенко,  старшим  консультантом  відділу  судової   статистики
О.М.Колянчук.

     На виконання  Указу  Президента України від 17 квітня 2008 р.
N 370/2008 ( 370/2008 ) "Про  Міжвідомчу  робочу  групу  з  питань
протидії  корупції"  з  метою  координації  заходів  з протидії та
запобігання корупції в державі Верховним Судом  України  проведено
вивчення  та  узагальнення  судової практики розгляду кримінальних
справ про  службові   злочини   з   ознаками   корупційних   діянь
(статті 364,  365 та 368 Кримінального кодексу України ( 2341-14 )
(далі - КК)),  а також справ про адміністративну  відповідальність
за порушення Закону від 5 жовтня 1995 р. N 356/95-ВР ( 356/95-ВР )
"Про боротьбу з корупцією" (далі - Закон N 356/95-ВР).

     У процесі узагальнення проаналізовано відповідні  статистичні
дані,  вивчено  123  адміністративні справи та справи,  розглянуті
районними (міськими) судами у 2007 р. - I кварталі 2008 р., судові
рішення  за  якими набрали законної сили.  За завданням Верховного
Суду  України  Апеляційним  судом  АР  Крим,  апеляційними  судами
областей,  міст  Києва  і  Севастополя,  військовими  апеляційними
судами також  проведені  узагальнення  розгляду  таких  справ,  що
використані при проведенні цього узагальнення.

                    Аналіз статистичних даних
        та розгляд судами справ про кримінальну
         відповідальність за корупційні діяння

     Згідно зі     статистичними    даними    Державної    судової
адміністрації України (далі - ДСА),  у 2007  р.  за  вироками,  що
набрали  законної  сили,  засуджено  за:  зловживання  владою  або
службовим становищем (ст. 364 КК) ( 2341-14 ) - 505 осіб, або 0,3%
від  числа засуджених за всі види злочинів;  перевищення влади або
службових повноважень (ст.  365  КК)  (  2341-14  )  -  217  осіб,
або 0,1%;  одержання  хабара (ст.  368 КК) ( 2341-14 ) - 487 осіб,
або 0,3%.

     За оперативними  даними  апеляційних  судів,   із   загальної
кількості  засуджених  у 2007 р.  за вчинення службових злочинів з
ознаками корупційних діянь,  відповідальність за  які  передбачена
статтями 364,  365,  368 КК ( 2341-14 ),  засуджено: суддів - одну
особу (ст.  368 КК) ( 2341-14 );  прокурорів - одну  особу,  інших
працівників  прокуратури  -  трьох осіб (ст.  364 КК) ( 2341-14 );
працівників  податкових  органів  -  23   особи   та   працівників
прикордонних органів - чотирьох осіб. Зокрема, за одержання хабара
(ст.  368  КК)  (  2341-14  )  найбільше   засуджено   працівників
податкових органів судами областей: Дніпропетровської - дві особи,
Донецької - дві, Хмельницької - дві та м. Києва - три.

     У I півріччі 2008 р.,  за даними ДСА, за вироками, що набрали
законної  сили,  засуджено  за:  зловживання  владою або службовим
становищем (ст.  364 КК) ( 2341-14 ) - 215 (278)(1)  осіб,  що  на
22,7%  менше,  ніж  у  I  півріччі  2007  р.,  або 0,3%  від числа
засуджених за всі види злочинів;  перевищення влади або  службових
повноважень (ст.  365 КК) ( 2341-14 ) - 99 (106) осіб,  що на 6,6%
менше, або 0,1%;  одержання хабара (ст.  368 КК)  (  2341-14  )  -
234 (250) осіб, що на 6,4% менше, або 0,3%.

---------------     (1) Тут і далі у квадратних дужках наведено  відповідні  дані
за I півріччя 2007 р.

     Із загальної    кількості    засуджених,    за   оперативними
статистичними даними,  що  надійшли   з   апеляційних   судів,   у
II півріччі  2008  р.  за  вчинення  службових злочинів з ознаками
корупційних діянь   судами   засуджено:   працівників   податкових
органів - 15, працівників прикордонних органів - двох. Зокрема, за
одержання хабара (ст.  368 КК) (  2341-14  )  найбільше  засуджено
працівників  податкових  органів  судами Кіровоградської області -
трьох осіб, АР Крим - двох осіб та м. Києва - двох осіб.

     Найбільш небезпечними   з   корупційних    правопорушень    є
правопорушення кримінального характеру - корупційні злочини.

     У чинному  кримінальному  законодавстві  поняття  "корупційні
злочини" не вживається.  Злочин з ознаками корупційних діянь не  є
самостійним видом злочину, оскільки такі ознаки можуть проявлятися
у багатьох видах злочинної поведінки.

     Крім того,  суб'єктами  злочинів,  відповідальність  за   які
передбачена  розд.  XVII  чинного  КК ( 2341-14 ) "Злочини у сфері
службової діяльності" і які можуть мати  ознаки  корупції,  можуть
бути як особи,  вказані в ст.  2 Закону N 356/95-ВР ( 356/95-ВР ),
так і інші посадові особи.

     Саме через це немає достатньо обґрунтованих підстав відносити
такі   злочини   до  категорії  корупційних  та  вести  відповідну
статистику.

     Узагальнення засвідчило,  що   основними   видами   службових
злочинів  з  ознаками  корупційних діянь були злочини,  склад яких
передбачено ст. 368 КК ( 2341-14 ), тобто одержання хабара.

     Дії засуджених в основному  мали  ознаки  корупційних  діянь,
наведених у п.  "а" ч. 2 ст. 1 Закону N 356/95-ВР ( 356/95-ВР ), а
саме незаконне одержання матеріальних благ  особою,  уповноваженою
на  виконання  функцій  держави,  у  зв'язку  з  виконанням  таких
функцій.

     Розглядаючи кримінальні  справи,  суди  керувалися   вимогами
чинного кримінального, кримінально-процесуального законодавства, а
також нормами і положеннями Закону  N  356/95-ВР  (  356/95-ВР  ),
Конвенції Організації Об'єднаних Націй проти корупції ( 995_c16 ),
Кримінальної конвенції  про  боротьбу  з  корупцією  (  994_101  )
(ратифіковані Україною у 2006 р.).

     Суди також  враховували  роз'яснення  Пленуму Верховного Суду
України, що наведені в постановах  від  26  квітня  2002  р.  N  5
( v0005700-02  )  "Про судову практику у справах про хабарництво",
від 25 травня 1998 р.  N 13 ( v0013700-98 ) "Про практику розгляду
судами   справ  про  корупційні  діяння  та  інші  правопорушення,
пов'язані з корупцією".

     Згідно із  Законом  N  356/95-ВР  (  356/95-ВР  )  суб'єктами
корупційних діянь та інших правопорушень,  пов'язаних з корупцією,
можуть бути особи,  уповноважені на виконання функцій  держави,  а
саме: державні службовці, депутати всіх рівнів, сільські, селищні,
міські   голови   та   голови    районних    і    обласних    рад,
військовослужбовці  (крім тих,  що проходять строкову службу),  та
інші особи,  які згідно з чинним  законодавством  притягаються  до
відповідальності  за  адміністративні  правопорушення  на підставі
положень дисциплінарних статутів.

     Крім названих  осіб,  суб'єктами  корупційних   правопорушень
можуть   бути   судді,   прокурори,   слідчі,   особи  рядового  й
начальницького  складу  органів  внутрішніх  справ,  співробітники
служби   безпеки,   посадові  особи  податкової  адміністрації  та
податкової міліції,  митної служби й інших правоохоронних органів,
перелічених у ч.  1 ст.  2 Закону від 23 грудня 1993 р. N 3781-XII
( 3781-12   )   "Про   державний   захист   працівників   суду   і
правоохоронних   органів",   а   також  працівники  апарату  суду,
прокуратури й інших зазначених органів,  уповноважені на виконання
функцій держави.

     Під час  проведення  узагальнення основну увагу зверталося на
кримінальні справи, суб'єктами у яких були особи, зазначені вище.

     Найчастіше суб'єктами  корупційних  злочинів  були   посадові
особи місцевого самоврядування - сільські голови.

     Для таких   злочинів   характерна  наявність  безпосереднього
зв'язку між вчиненим особою діянням та посадою,  яку вона обіймає,
чи службовою діяльністю,  яку здійснює, тобто суспільно небезпечне
діяння безпосередньо зумовлене використанням службового  становища
суб'єктом, який вчиняє злочин.

     Як свідчать  матеріали,  надані апеляційними судами,  а також
аналіз кримінальних справ,  що надійшли на узагальнення,  досудове
слідство в більшості випадків проведено на належному рівні.

     У таких  справах  було  повно  встановлено об'єктивну сторону
складу злочину та сформульовано обвинувачення. При цьому у справах
простежується  розуміння  слідчими  того,  що обов'язковою ознакою
об'єктивної  сторони  злочинів  цієї  категорії   є   зумовленість
протиправного  діяння використанням службового становища суб'єктом
та вчинення його всупереч інтересам служби.

     В узагальненнях більшості апеляційних судів зазначається,  що
у  постановах  про  притягнення  до  кримінальної відповідальності
містяться  посилання  на  конкретні  ознаки   корупційних   діянь,
наведених у ст. 1 Закону N 356/95-ВР ( 356/95-ВР ). Проте вивчення
надісланих  до  Верховного   Суду   України   кримінальних   справ
спростовує  це  твердження.  У  жодній  кримінальній  справі немає
посилання на зазначений Закон ( 356/95-ВР ), а особи притягувалися
до кримінальної відповідальності на загальних підставах за вчинені
службові злочини.

     Крім того,  всі перевірені справи про службові злочини, склад
яких передбачено статтями 364 та 365 КК ( 2341-14 ), фактично не є
справами про корупційні діяння,  тому  що  не  мають  ознак  таких
діянь,  перелічених  у  ст.  1  Закону  N  356/95-ВР ( 356/95-ВР )
(одержання матеріальних благ,  послуг,  переваг, кредитів, позичок
та ін.).

     Наприклад, Хмельницький міськрайонний суд однойменної області
вироком від 18 липня 2007 р.  засудив  Б.  за  ч.  2  ст.  365  КК
( 2341-14  )  за  те,  що  він,  працюючи  на  посаді  дільничного
інспектора  міліції  відділення  дільничних  інспекторів   міліції
Південно-Західного ВМ Хмельницького МВ УМВС України в Хмельницькій
області,  і маючи спеціальне звання  лейтенант,  будучи  службовою
особою,   яка   здійснює   функції  представника  влади,  допустив
перевищення наданих йому Законом від 20 грудня 1990 р.  N  565-XII
( 565-12   )   "Про   міліцію"  повноважень,  що  супроводжувалося
насильством з його боку.  Так,  перебуваючи 14 вересня 2006  р.  о
20-й годині в кімнаті чергового вахтера Хмельницького професійного
ліцею N 8  і  проводячи  бесіду  з  неповнолітнім  учнем  Г.  щодо
вживання  наркотиків,  для  одержання потрібних йому відповідей на
свої питання з  цього  приводу,  умисно  завдав  потерпілому  удар
кулаком в груди, чим спричинив йому фізичний біль.

     Іншій приклад.  Сихівський районний суд м. Львова вироком від
18 березня 2008 р.  визнав винною П.  у тому, що вона, працюючи на
посаді  начальника відділу реєстрації та обліку платників податків
ДПІ у Шевченківському районі м. Львова, видалила з автоматизованої
інформаційної   системи  "Реєстр  платників  податків"  дані  щодо
рахунку ПП  "Галицькі  страви",  відкритого  в  Львівській   філії
АБ "Банк    регіонального    розвитку",    через   який   протягом
2005 - 2006 рр.  здійснювався  рух  коштів,  а  саме:  мало  місце
надходження коштів на загальну суму 5 млн. 856 тис. 369 грн. Потім
з метою не допустити проведення перевірки  фінансово-господарської
діяльності ПП "Галицькі страви", сприяння власникам підприємства в
швидкому припиненні діяльності та зняття його з обліку як платника
податків П.   подала  до  відділу  контрольно-перевірочної  роботи
ДПІ службовий допис,  який містив недостовірні  дані  про  рахунки
ПП "Галицькі  страви",  а  саме  замість  трьох  наявних  поточних
розрахункових рахунків ПП "Галицькі страви" (у  львівських  філіях
КБ   "ПриватБанк",  КБ  "Укрсоцбанк"  та  АБ  "Банк  регіонального
розвитку")  вказала  лише  про  два  з  них  (у  "ПриватБанку"  та
"Укрсоцбанку"),  через  які  рух  коштів  у  2005  -  2006 рр.  не
здійснювався.  На   підставі   поданого   П.   службового   допису
керівництвом   ДПІ   було   прийнято   рішення  про  недоцільність
проведення перевірки      фінансово-господарської       діяльності
ПП "Галицькі страви" у зв'язку з її відсутністю.  Внаслідок дій П.
від ПП "Галицькі страви" до  державного  бюджету  (  107-17  )  не
надійшло обов'язкових      платежів      на      загальну     суму
1 млн. 150 тис. 393 грн. Вироком суду П. засуджена за ч. 5 ст. 27,
ч. 3 ст.  212,  ч.  3 ст.  362,  ч.  2 ст.  364,  ч.  2 ст. 366 КК
( 2341-14 ) на п'ять років позбавлення волі з  позбавленням  права
обіймати  посади в органах державного контролю строком на один рік
два місяці.  На підставі ст.  75 КК ( 2341-14 ) П.  звільнено  від
відбування покарання з випробуванням строком на один рік. Вирок не
оскаржено.

     У цій справі та  інших  щодо  вчинення  суб'єктами  злочинів,
склад  яких  передбачено  ст.  364 КК ( 2341-14 ),  у формулюванні
обвинувачення слідчими та судами нерідко  вказуються  такі  ознаки
диспозиції зазначеної статті, як корисливий мотив чи інші особисті
інтереси,  але у справах не розкриваються дії,  які б свідчили про
такі мотиви чи особисті інтереси,  і які б давали право вважати ці
злочини корупційними та такими,  що пов'язані  з  корупцією.  Такі
недоліки   зумовлені,   на  нашу  думку,  неповним  або  неякісним
досудовим та судовим слідством у справах.  Це також  свідчить  про
те,  що  в  уповноважених органів та суддів виникають труднощі при
визначенні того,  чи є це корупційним діянням, чи правопорушенням,
пов'язаним  з  корупцією,  і  в  більшості випадків вони беруть до
уваги тільки факт наявності будь-яких  порушень  правил  чи  норм,
допущених  суб'єктом  корупційних  діянь.  Тому  вважати,  що такі
справи належать до категорії тих,  які пов'язані з  корупцією,  не
можна.

     Подібних прикладів у надісланих узагальненнях та кримінальних
справах багато.  Водночас у них немає прикладів засудження осіб за
статтями 364,  365 КК ( 2341-14 ) - за дії, пов'язані з одержанням
винними особистої матеріальної вигоди  (матеріальних  благ,  пільг
або  інших  переваг),  тобто  за корупційні діяння.  Також не було
порушено кримінальних справ про злочини,  склад  яких  передбачено
статтями  364,  365  КК  (  2341-14  ),  пов'язаних з корупційними
діяннями, тобто з порушенням вимог закону про спеціальні обмеження
щодо   державних   службовців  та  інших  осіб,  уповноважених  на
виконання функцій держави, про фінансовий контроль та про невжиття
заходів щодо боротьби з корупцією.

     Основним критерієм   для  віднесення  службових  злочинів  до
корупційних є те,  що  суб'єкт  службового  злочину  повинен  мати
ознаки,  які  є  характерними  для  суб'єктів  корупційних  діянь,
визначених у Законі N 356/95-ВР (  356/95-ВР  ).  Додатковим  -  є
вчинення  умисних  дій,  спрямованих  на  протиправне використання
свого посадового становища,  отримання від цього  певних  благ  та
переваг чи надання таких переваг іншим особам.

     Взявши до уваги ці критерії,  є підстави стверджувати,  що із
матеріалів та справ,  надісланих апеляційними судами,  під  ознаки
кримінально-караного  корупційного  діяння  підпадають лише справи
про злочини,  склад яких  передбачено  ст.  368  КК  (  2341-14  )
(хабарництво).

     Вивчення матеріалів узагальнень,  що надійшли від апеляційних
судів, та надісланих ними справ свідчить про те, що корупційні дії
хабарників  були  пов'язані  з  отриманням ними як хабара грошових
коштів, побутової техніки, меблів, автомобілів тощо.

     Найбільш характерними діяннями,  що  визнані  злочинами,  які
містять ознаки корупційних діянь,  були дії службових осіб у сфері
управлінської діяльності.

     Перевірені справи та матеріали свідчать,  що більшість з  них
були  порушені обґрунтовано,  але мають місце непоодинокі випадки,
коли  обвинувачення  пред'являлося  без  урахування   особливостей
суб'єкта злочину.

     Відповідно до  п.  2  примітки  до  ст.  368  КК  ( 2341-14 )
службовими особами, які займають відповідальне становище, є особи,
зазначені в п.  1 примітки до ст.  364 КК ( 2341-14 ), посади яких
згідно зі  ст.  25  Закону  від  16  грудня  1993  р.  N  3723-XII
( 3723-12  )  "Про  державну  службу"  (далі  -  Закон N 3723-XII)
віднесені до третьої,  четвертої,  п'ятої та шостої  категорій,  а
також судді,  прокурори і слідчі, керівники, заступники керівників
органів  державної  влади   та   управління,   органів   місцевого
самоврядування,  їх структурних підрозділів та одиниць. Службовими
особами,  які займають особливо відповідальне становище,  є особи,
зазначені  в ч.  1 ст.  9 названого Закону ( 3723-12 ),  та особи,
посади яких згідно зі ст. 25 цього Закону ( 3723-12 ) віднесені до
першої і другої категорій.

     На практиці  мають  місце  порушення  вказаних  вимог чинного
законодавства.

     Так, прокурор    Куйбишевської    міжрайонної     прокуратури
Запорізької  області  порушив  кримінальну  справу стосовно голови
Новоукраїнської сільської ради Куйбишевського  району  Запорізької
області  Б.  Справу  порушено  за ч.  2 ст.  368 КК ( 2341-14 ) за
ознакою   вчинення   злочину   посадовою   особою,   яка    займає
відповідальне  становище,  поєднане  з вимаганням хабара.  Слідчий
прокуратури,  який проводив досудове слідство у  цій  справі,  без
відповідного  обгрунтування  та  законних підстав перекваліфікував
дії Б.  на ч.  1 ст.  368 КК ( 2341-14 ),  хоча відповідно ст.  25
Закону  N  3723-XII  (  3723-12  )  сільський  голова  належить до
службових  осіб,  що  займають   відповідальне   становище,   тому
необхідно кваліфікувати  дії  такої  особи  за  ч.  2  ст.  368 КК
( 2341-14 ).  У суд справа стосовно Б. надійшла за ч. 1 ст. 368 КК
(  2341-14  ) з обвинувальним висновком і за результатами розгляду
була закрита на підставі акта амністії.

     Таким же чином органи досудового  слідства  (старший  слідчий
прокуратури  Жовтневого району м.  Запоріжжя та слідчий з особливо
важливих  справ  прокуратури  м.  Запоріжжя)   кваліфікували   дії
відповідно  Б.,  яка одержала хабар,  будучи головним спеціалістом
відділу з контролю за якістю продовольчих і непродовольчих товарів
Запорізького   обласного   управління   у   справах  захисту  прав
споживачів, С., який одержав хабар, працюючи начальником сектора з
питань наглядово-профілактичної діяльності Вільнянського районного
відділу Головного управління МНС України  у  Запорізькій  області.
Дії  зазначених  осіб,  які займали відповідальне становище,  мали
бути кваліфіковані не за ч.  1,  а за ч. 2 ст. 368 КК ( 2341-14 ).
Обидві справи суди закрили на підставі акта амністії.

     У судовій   практиці   розгляду   кримінальних   справ   щодо
хабарників трапляються  випадки  неправильного  застосування  норм
матеріального  права при встановленні органами досудового слідства
та судом такої кваліфікуючої ознаки злочину,  передбаченого  ч.  2
ст.  368 КК ( 2341-14 ), як одержання хабара службовою особою, яка
займає відповідальне становище.

     Так, вироком Красноперекопського міськрайонного суду АР  Крим
К.  засуджений за ч.  2 ст.  368 та ч.  1 ст.  366 КК ( 2341-14 ).
Колегія суддів Апеляційного суду АР Крим,  розглянувши  справу  за
апеляцією засудженого,  змінила  вирок у частині засудження К.  за
ч. 2 ст.  368 КК ( 2341-14 ) і вказала в ухвалі, що факт одержання
К.Є. від  К.Р.  хабара  у  вигляді  домашнього кінотеатру вартістю
5 тис.  379 грн.  сумнівів не викликає. Разом з тим колегія суддів
дійшла висновку про те,  що така кваліфікуюча ознака, як одержання
хабара  особою,  яка  займає  відповідальне  становище,   в   діях
засудженого  відсутня,  оскільки посада оперуповноваженого відділу
оперативних заходів  із  скорочення  податкового  боргу  головного
відділу податкової міліції Красноперекопської об'єднаної державної
податкової міліції, яку обіймав К., прирівняна до шостої категорії
державних службовців за Законом N 3723-XII ( 3723-12 ),  тобто він
не є  особою,  яка  займає  відповідальне  становище.  Крім  того,
колегія  суддів  визнала  недоведеним  факт  вимагання  засудженим
хабара.  Враховуючи наведене, колегія суддів перекваліфікувала дії
засудженого К. з ч. 2 на ч. 1 ст. 368 КК ( 2341-14 ).

     Трапляються випадки неправильної кваліфікації дій засуджених,
пов'язані з неправильним визначенням розміру хабара.

     Так, Центральний районний  суд  м.  Сімферополя  вироком  від
8 січня 2008 р.  засудив Л.  за вчинення кількох злочинів,  у тому
числі за  злочин,  склад  якого  передбачено  ч.  3  ст.  368   КК
( 2341-14  ).  Колегія  суддів  Апеляційного  суду АР Крим змінила
вирок, перекваліфікувавши  дії  засудженого  з  ч.  3  на   ч.   2
ст. 368  КК  (  2341-14  ),  і  в ухвалі зазначила,  що суд першої
інстанції визнав Л. винним в одержанні хабара у вигляді автомобіля
"Хонда-Аккорд" вартістю 7 тис.  500 доларів США,  що за курсом НБУ
становило 39 тис. 750 грн., а це не є особливо великим розміром.

     Загалом у більшості справ  вказаної  категорії  простежується
тенденція до автоматичного перенесення формулювання обвинувачення,
пред'явленого особі органами досудового слідства,  в  мотивувальну
частину вироку або постанови про закриття справи, причому з тими ж
помилками  і  неточностями,  які   допустили   органи   досудового
слідства.

     Узагальнення засвідчило,  що  суди  в  основному дотримуються
правових  підстав   та   встановленого   кримінально-процесуальним
законом порядку звільнення осіб від кримінальної відповідальності.

     Проте деякі суди все ж допускають порушення закону.

     Наприклад, при     звільненні     Б.     від     кримінальної
відповідальності за ч.  1 ст.  368 КК ( 2341-14  )  у  зв'язку  зі
зміною обстановки  та  закриваючи  справу,  Київський районний суд
м. Полтави не обговорював питання про можливість  застосування  до
нього  ст.  7  КПК  ( 1001-05 ) не роз'яснив підсудному які можуть
бути наслідки від  звільнення  від  кримінальної  відповідальності
внаслідок  зміни обстановки,  тобто з нереабілітуючих підстав,  не
вмотивував  своє  рішення  в  чому  ж  конкретно  полягала   зміна
обстановки і чому вона призвела до втрати суспільної небезпечності
вчиненого діяння. Цю постанову районного суду скасував апеляційний
суд з направленням справи на новий судовий розгляд.

     У практиці  судів  різних  областей  є випадки закриття справ
щодо хабарників з переданням їх на поруки  колективу  організацій,
установ,  де вони працюють,  що,  на нашу думку,  зводить нанівець
мету покарання.

     Хоча законодавчої заборони на такі рішення судів немає, судам
при    вирішенні   питання   про   звільнення   від   кримінальної
відповідальності хабарників з переданням їх на  поруки  колективам
за місцем роботи слід враховувати особливий статус осіб,  викритих
в  одержанні  хабара,  та  мету  покарання  за  такі   злочини   -
запобігання злочинним проявам хабарництва.

     Багато справ про злочини, склад яких передбачено ч. 1 ст. 368
КК ( 2341-14 ), закриті судами на підставі актів про амністію.

     Наприклад, постановою   Слов'янського   міськрайонного   суду
Донецької  області  кримінальну  справа щодо Ч.,  обвинуваченого у
вчиненні злочину,  склад  якого  передбачено  ч.  1  ст.  368   КК
( 2341-14  ),  закрито  на  підставі  Закону від 19 квітня 2007 р.
N 955 ( 955-16 ) "Про амністію".

     Згідно з  постановою  Ч.  обвинувачувався  в  тому,  що  він,
працюючи     санітарним     лікарем    Слов'янської    міжрайонної
санітарно-епідеміологічної  станції,  виявивши  при  перевірці  на
місцевому  ринку порушення санітарних норм у продавця Б.,  отримав
від неї хабар в розмірі 600 грн.  за те,  що не  притягнув  її  до
адміністративної відповідальності за виявлені порушення.

     Узагальнення свідчить, що мають місце випадки необгрунтованої
зміни прокурором в порядку ст.  277 КПК ( 1003-05 ) обвинувачення,
що  було  пред'явлене  особі  за  ст.  368  КК  (  2341-14  ),  на
обвинувачення у вчиненні менш тяжкого злочину,  що  призводить  до
неправильного  призначення  покарання та ухилення винної особи від
кримінальної відповідальності за вчинений злочин.

     Згідно з чинним кримінально-процесуальним законодавством  суд
розглядає  справи  в  межах  пред'явленого обвинувачення і не може
ініціювати   зміну   обвинувачення   на   більш   тяжкий   злочин,
хабародавець  у таких справах не має статусу потерпілого і не може
підтримувати попереднє  обвинувачення,  а  прокурори,  які  беруть
участь  у  розгляді  справи  судом  першої інстанції,  не реагують
належним чином на неправильну кваліфікацію дій особи,  а то й самі
орієнтують суд на неправильну кваліфікацію дій винної особи.

     Наприклад, Путильський   районний  суд  Чернівецької  області
постановою  від  21  травня  2007  р.  закрив  кримінальну  справу
стосовно В.  за ч.  1 ст. 190 КК ( 2341-14 ) на підставі ст. 48 КК
( 2341-14 ) і звільнив його від  кримінальної  відповідальності  у
зв'язку із зміною обстановки.

     Органи досудового  слідства  пред'явили  В.  обвинувачення за
ч. 2 ст.  368 КК ( 2341-14 ) в тому,  що він, працюючи начальником
Чернівецького обласного   управління   лісового   господарства,  у
червні - серпні 2004 р. одержав у приватного підприємця Б. хабар у
виді меблів загальною вартістю 12 тис.грн.  за виділення лісової і
ділянки.

     Допитані як свідки Б.  та його дружина (потерпілими  вони  не
визнавалися) підтвердили факт передачі В.  хабара.  Цей факт також
підтвердили інші свідки у справі.

     У судовому    засіданні    прокурор    безпідставно    змінив
обвинувачення В.  з ч. 2 ст. 368 КК ( 2341-14 ) на ч. 1 ст. 190 КК
(  2341-14  ),  внаслідок  чого  йому  фактично  вдалося  уникнути
відповідальності  за  вчинений злочин і він продовжує працювати на
керівній посаді.

     Викликає сумніви і кваліфікація дій  заступника  генерального
директора   державного   підприємства  "Чернівецький  регіональний
науково-виробничий    центр    стандартизації,    метрології    та
сертифікації" С.,  засудженого за ч.  1 ст.  368 КК ( 2341-14 ) до
штрафу в розмірі 12 тис. 750 грн.

     У судовому засіданні  свідок  К.  підтвердив,  що  засуджений
вимагав  у  нього  2  тис.  доларів  США  і  він  їх йому передав,
попередньо звернувшись в правоохоронні органі з метою викриття  С.
як  вимагача  хабара.  Факт  одержання С.  хабара шляхом вимагання
підтвердили в судовому засіданні й інші свідки.

     Незважаючи на це, прокурор змінив засудженому обвинувачення з
ч. 2 ст. 368 на ч. 1 ст. 368 КК ( 2341-14 ).

     Крім того,  у  цій  справі  суд  без  посилання на ст.  69 КК
( 2341-14 ) не призначив С. додаткове покарання у виді позбавлення
права  обіймати  певні  посади  чи  займатися  певною  діяльністю,
внаслідок чого засуджений залишився працювати на  посаді,  завдяки
якій отримав хабар.

     Неякісно проведене  досудове слідство також ставало підставою
для виправдання осіб, притягнутих до відповідальності за одержання
хабара.

     Так, Калінінський   районний  суд  м.  Донецька  вироком  від
9 січня 2008 р.  виправдав К.,  обвинуваченого у вчиненні злочину,
склад якого передбачено ч.  2 ст.  368 КК ( 2341-14 ), у зв'язку з
недоведеністю його участі у вчиненні злочину.

     Ухвалою судової колегії в кримінальних  справах  апеляційного
суду  Донецької області вирок суду залишено без зміни,  а апеляцію
прокурора - без задоволення.

     Орган досудового слідства обвинувачував К.  в тому,  що  він,
будучи  дільничним інспектором міліції Калінінського РВ Донецького
МВ УМВС України,  2 та 9 жовтня 2006 р.  у  приміщенні  райвідділу
міліції отримав   від   П.   хабар   у  розмірі  500  доларів  США
(2 тис.  525 грн.),  згодом ще 900  грн.  і  100  доларів  США  за
припинення   заходів,  спрямованих  на  притягнення  її  брата  до
кримінальної відповідальності.

     Суд дійшов висновку про недоведеність вини  К.  у  зв'язку  з
відсутністю доказів, які б підтверджували його винність у вчиненні
інкримінованого злочину,  і невизнанням доказів,  які є у  справі,
такими, що отримані відповідно до вимог закону.

     Колегія суддів   судової   палати   у   кримінальних  справах
апеляційного суду,  перевіряючи  справу  за  апеляцією  прокурора,
погодилася  з  таким  висновком  суду  першої інстанції і залишила
вирок без змін,  оскільки докази,  які орган  досудового  слідства
поклав в основу обвинувального вироку,  були отримані з порушенням
вимог кримінально-процесуального  законодавства,  а  саме  -  мало
місце  збирання  доказів  некомпетентною особою,  без відповідного
доручення слідчого і до порушення кримінальної справи.

     Згідно з  вивченими  кримінальними  справами  та  за   даними
узагальнень,   надісланих   апеляційними   судами,   у  переважній
більшості випадків суди загалом дотримувалися встановлених законом
строків  розгляду справ зазначеної категорії;  перевищення строків
розгляду справ понад три місяці мали місце з об'єктивних причин.

     Наприклад, кримінальна   справа   щодо   3.   та   Д.,    які
обвинувачувалися  за  ч.  2 ст.  368 КК ( 2341-14 ),  перебувала у
провадженні Хортицького районного суду м.  Запоріжжя  на  розгляді
більше  року  (з 26 липня 2006 р.  по 6 вересня 2007 р.,  коли був
постановлений   обвинувальний    вирок).    Справа    неодноразово
відкладалася  з  об'єктивних причин - у зв'язку з неявкою свідків,
потерпілих, хворобою захисника тощо.

     Справу щодо Б.,  обвинуваченого за ч.  1  ст.  364  та  ч.  1
ст. 368  КК  (  2341-14 ),  Куйбишевський районний суд Запорізької
області розглядав протягом шести місяців,  з 1 червня по 3  грудня
2007  р.;  її  було  закрито  на  підставі акта амністії,  що було
можливе ще при попередньому розгляді справи 11 червня 2007 р.

     Апеляційні суди  окремими  ухвалами   реагують   на   випадки
тяганини з боку місцевих судів при розгляді справ про хабарництво.

     Так, 29  січня 2008 р.  колегія судової палати у кримінальних
справах Апеляційного суду АР Крим  скасувала  постанову  місцевого
суду  про  направлення  на  додаткове  розслідування  кримінальної
справи щодо Б.,  звинуваченого у  вчиненні  злочинів,  склад  яких
передбачено ч. 1 ст. 368 та ч. 1 ст. 366 КК ( 2341-14 ). В окремій
ухвалі  колегія  суддів  звернула  увагу  на  те,  що  суд  першої
інстанції  неодноразово безпідставно відкладав розгляд справи,  що
призвело до невиправдано тривалого її розгляду (понад 11 місяців).

     За результатами вивчення питання щодо  призначення  покарання
особам, засудженим за хабарництво, слід зробити такий висновок.

     Загалом суди додержуються вимог розд. XI Загальної частини КК
( 2341-14 ),  ст.  65 цього Кодексу  (  2341-14  )  та  враховують
положення,  викладені  у постанові Пленуму Верховного Суду України
від  24  жовтня  2003  р.  N  7  (  v0007700-03  )  "Про  практику
призначення  судами  кримінального  покарання"  (далі  - постанова
Пленуму від 24 жовтня 2003 р.  N 7). Суди враховують усі обставини
справи,   ступінь  тяжкості  вчиненого  злочину,  дані  про  особу
винного,  його поведінку,  наявність не  знятих  чи  не  погашених
судимостей,  матеріальний  стан  та  обставини,  що пом'якшують та
обтяжують покарання.

     Вивчення кримінальних  справ  та  матеріалів  засвідчило,  що
загалом  апеляційні  суди  при  розгляді  апеляцій  прокурора  або
засудженого  у  справах  про  хабарництво  при   перегляді   справ
дотримуються вимог закону.  У випадку невідповідності призначеного
покарання вимогам ст.  65 КК ( 2341-14 ) постановляють нові вироки
з призначенням більш суворого покарання.

     Так, Дніпровський районний суд м. Херсона однойменної області
вироком від 21 березня 2007 р.  визнав Н.  винним у тому,  що він,
працюючи дільничним    інспектором    міліції   Дніпровського   ВМ
м. Херсона,  будучи  представником  влади,   проводячи   дізнання,
вимагав  та  отримав  хабар  від  О.  в  сумі 2 тис.  500 грн.  за
прийняття рішення про  відмову  в  порушенні  кримінальної  справи
стосовно  нього  за матеріалами заяви К.  про спричинення тілесних
ушкоджень. Вироком  суду  Н.  засуджено  за  ч.  2  ст.   368   КК
( 2341-14 ) і призначено покарання у виді позбавлення волі строком
на п'ять років з позбавленням  права  працювати  в  правоохоронних
органах стром  на  два  роки.  На  підставі  статей  75  та  76 КК
( 2341-14 ) його звільнено від відбування  основного  покарання  з
іспитовим строком у два роки і покладено на нього певні обов'язки.

     Колегія суддів   судової   падати   у   кримінальних  справах
апеляційного  суду  Херсонської  області,  розглянувши  справу  за
апеляцією  прокурора  про  скасування  вироку у зв'язку з м'якістю
призначеного  судом  покарання,  вирок   щодо   Н.   скасувала   і
постановила новий  вирок,  яким  призначила Н.  покарання за ч.  2
ст. 368 КК ( 2341-14 ) у виді позбавлення волі  строком  на  п'ять
років  з відбуванням покарання в кримінально-виконавчій установі з
позбавленням права працювати в правоохоронних органах  строком  на
два  роки  з конфіскацією всього майна,  що належить йому на праві
приватної власності.  Запобіжний  захід  змінено  з  підписки  про
невиїзд на взяття під варту.

     Своє рішення  колегія  суддів  мотивувала тим,  що суд першої
інстанції,  приймаючи рішення про  звільнення  Н.  від  відбування
покарання,  не надав правової оцінки ступеню тяжкості та характеру
суспільної небезпечності вчиненого ним злочину,  а саме - "суд  не
врахував, що засуджений своїми злочинними діями підриває авторитет
органів державної влади,  порушив конституційні права  та  свободи
громадянина, його законні інтереси".

     Інший приклад.  Колегія  суддів судової палати у кримінальних
справах апеляційного суду Тернопільської області  скасувала  вирок
Борщівського районного суду і постановила свій вирок щодо У.,  яка
засуджена за ч.  1 ст.  368 КК ( 2341-14  )  за  те,  що  працюючи
головою  правління  ВАТ  "Борщівський  райпостач",  використовуючи
службове становище,  23 лютого 2007 р.  одержала від Б.  хабара  в
розмірі  500  доларів  США за те,  що дозволила йому користуватися
приміщенням складу на території товариства без оформлення договору
оренди. Суд  першої  інстанції  засудив  У.  за  ч.  1 ст.  368 КК
( 2341-14 ) із застосуванням ст.  69 КК ( 2341-14 )  на  один  рік
шість  місяців  позбавлення  волі  з  позбавленням  права обіймати
посади,  пов'язані  з  виконанням   організаційно-розпорядчих   та
адміністративно-господарських   функцій   строком   на  один  рік.
Відповідно до ст.  75 КК ( 2341-14 ) її звільнено  від  відбування
покарання з іспитовим строком на один рік.

     Скасовуючи вирок   в   частині   призначеного   покарання  за
апеляцією прокурора,  апеляційний  суд  зазначив,  що  суд  першої
інстанції необгрунтовано   та   помилково  застосував  ст.  69  КК
( 2341-14 ),  тому що посилання суду на такі виняткові  обставини,
як  стан  здоров'я  засудженої та її вдівство,  є обставинами,  що
характеризують засуджену,  а не пом'якшують її вину.  Вказівка ж у
вироку  на  таку  обставину,  як  сприяння  розкриттю злочину,  не
відповідає матеріалам справи, з яких вбачається, що У. вину свою у
вчиненні  злочину  не  визнала,  під  час досудового слідства та в
судовому  засіданні   давала   свідчення,   які   не   відповідали
встановленим у справі обставинам.  Крім того, у вироку суду першої
інстанції  не  вказано  від  відбування   якого   саме   покарання
(основного  чи  додаткового)  звільняється  особа,  що  суперечить
роз'ясненню,  наведеному у п.  9 постанови Пленуму від  24  жовтня
2003 р. N 7 ( v0007700-03 ).

     Своїм вироком апеляційний суд засудив У.  за ч.  1 ст. 368 КК
( 2341-14 ) до позбавлення волі на строк  два  роки.  На  підставі
ст. 75  КК  (  2341-14  )  звільнив  її  від  відбування основного
покарання з випробуванням та іспитовим строком на один рік.

     Апеляційний суд  цієї  ж  області  залишив  без   задоволення
апеляції   засудженого   У.  та  його  захисника  про  пом'якшення
покарання і залишив без змін вирок  Борщівського  районного  суду,
яким  У.  засуджений за те,  що він як сільський голова Щупарської
сільської  ради,  тобто  будучи  службовою  особою,   яка   займає
відповідальне  становище,  31  березня  2007  р.  одержав хабара у
вигляді мобільного телефону вартістю 950 грн.  від Л.  за  надання
тому  права  користуватися приміщенням сільського будинку культури
без оформлення договору  оренди  і  сплати  відповідних  платежів.
Вироком суду  першої  інстанції У.  засуджено за ч.  2 ст.  368 КК
( 2341-14 ) на п'ять років позбавлення волі з  позбавленням  права
обіймати посади,  пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих
та адміністративно-господарських функцій на строк  два  роки,  без
конфіскації  майна.  На  підставі  ст.  75  КК  (  2341-14  ) його
звільнено від відбування основного покарання  з  випробуванням  та
іспитовим строком на два роки.

     У судовій  практиці  досі  трапляються  випадки неправильного
застосування  кримінального  закону  при   призначенні   покарання
засудженим особам,  зокрема,  застосування додаткового покарання у
виді конфіскації майна у випадках призначення засудженим покарання
із застосуванням ст. 75 КК ( 2341-14 ).

     Так, вироком      Красногвардійського      районного     суду
м. Дніпропетровська службові особи місцевого податкового органу Л.
та Я. засуджені за ч. 2 ст. 368 КК ( 2341-14 ) за одержання хабара
від приватного підприємця до покарання  у  виді  позбавлення  волі
строком на п'ять років, з позбавленням права обіймати певні посади
та конфіскацією майна кожного з  них.  До  засуджених  застосована
ст. 75  КК  ( 2341-14 ).  За апеляціями засуджених апеляційний суд
Дніпропетровської області вирок змінив, виключивши з нього рішення
про  застосування  судом  першої інстанції додаткового покарання -
конфіскації майна,  яке було застосовано,  що є  порушенням  вимог
ст. 77 КК ( 2341-14 ).

     Вирішуючи питання  про  призначення  покарання,  суди загалом
правильно розуміють вимоги закону щодо призначення його у  кожному
окремому випадку з урахуванням всіх обставин, що впливають на його
вид і міру.

     З числа  перевірених  справ  зазначеної  категорії  покарання
призначались  у  межах  санкції  закону,  за яким винну особу було
засуджено.  Покарання із застосуванням  ст.  69  КК  (  2341-14  )
призначалися лише в поодиноких випадках.

     Загалом у  звітному  періоді  для практики призначення судами
покарання  характерне  те,   що   лише   в   поодиноких   випадках
призначалося  покарання,  пов'язане  з реальним позбавленням волі.
Більшість покарань  призначалися  із  застосуванням  ст.   75   КК
( 2341-14  ),  тобто  суди  звільняли  засуджених  від  відбування
основного покарання з  випробуванням,  або  у  виді  штрафу,  коли
санкція  статті передбачає таку можливість.  Додаткові покарання у
виді  позбавлення  права  займати  певні  посади  призначалися   і
підлягали  виконанню.  До  засуджених,  звільнених  від відбування
покарання,  також застосовувалися норми ст.  76 КК ( 2341-14 ).  В
окремих випадках суди застосовували ст. 69 КК ( 2341-14 ) разом із
призначенням  додаткового  покарання  у  виді  позбавлення   права
займати певні посади.

     Це насамперед   зумовлено  тим,  що  суб'єктами  таких  видів
злочинів є особи,  які,  як  правило,  раніше  не  притягалися  до
кримінальної    або   адміністративної   відповідальності,   мають
позитивні характеристики та наявний ряд обставин,  що  пом'якшують
покарання.

     Окрім того, як засвідчив аналіз судової практики, здебільшого
до суду надходять справи, в яких обвинувачені у вчиненні злочинів,
які  містять  у  собі  ознаки  корупційних  діянь,  це  працівники
контролюючих  органів:   податкової,   санітарно-епідеміологічної,
інспектори пожежної служби,  які використовують надані їм службові
повноваження для отримання матеріальної винагороди  при  перевірці
ринків,  кіосків,  невеличких магазинів,  об'єктів будівництва,  і
вартість незаконно отриманих ними матеріальних благ незначна.

               Аналіз статистичних даних та розгляд
   судами справ про адміністративну відповідальність
  за порушення вимог Закону "Про боротьбу з корупцією"
                     ( 356/95-ВР )

     За даними  ДСА,  у  I  півріччі  2008 р.  на розгляд до судів
надійшло  4,6  тис.  справ  про  корупційні   правопорушення,   що
порівняно з аналогічним періодом 2007 р.  на 6,4% більше. З різних
підстав суди повернули 363 справи про корупційні правопорушення, у
тому числі 261 - для належного оформлення.  Із винесенням постанов
суди розглянули 3,9 тис.  справ про корупційні правопорушення, або
83,3%  (84,9%)  від  кількості  тих,  що  перебували  на розгляді,
стосовно 3,9 тис.  осіб. Нерозглянутими на кінець звітного періоду
залишилися 424 (306) справи,  або 9%  (6,9%) від кількості тих, що
перебували на розгляді.

     За порушення вимог Закону N 356/95-ВР ( 356/95-ВР ) накладено
штраф на 3,1 тис.  осіб,  або 78%  (75,2%) від тих,  стосовно яких
винесено постанови, що на 8,2% більше. Зокрема, накладено штраф за
порушення    спеціальних    обмежень,   встановлених   для   осіб,
уповноважених на виконання функцій держави (ст.  8),  - на 2  тис.
осіб,  або 67%  (76,2%) від кількості всіх осіб, на яких накладено
цей вид стягнення.  За невжиття заходів для припинення корупційних
діянь  підлеглими  та  за  неповідомлення про вчинення таких діянь
(ст. 10) притягнено до відповідальності 6 (3) керівників.

     Серед осіб,  стосовно яких винесено постанови про  накладення
штрафу, державні службовці становили 38,7% (43,4%); посадові особи
місцевого самоврядування - 42,6% (36,4%); військові посадові особи
Збройних Сил України та інших військових формувань - 8,4% (10,9%);
працівники системи МВС України - 7,2% (5,7%).

     Стосовно 865  осіб  справи  про   корупційні   правопорушення
закрито,  що на 7,4%  менше, ніж у I півріччі 2007 р. У тому числі
щодо 30 осіб справи закрито  з  переданням  матеріалів  прокурору,
органу  досудового  слідства чи дізнання для вирішення питання про
порушення кримінальної справи,  що на  25%  більше.  У  зв'язку  з
відсутністю   події  та  складу  адміністративного  правопорушення
закрито справи стосовно 595 осіб,  що на 9,6%  більше,  або  15,2%
(14,4%)   від  тих,  щодо  яких  справи  розглянуто  з  винесенням
постанов.  За малозначністю вчиненого корупційного  правопорушення
звільнено  від  адміністративної відповідальності 126 осіб,  що на
42,7%  менше,  ніж у I півріччі 2007 р.,  або 3,2% (5,9%) від тих,
стосовно яких справи розглянуто з винесенням постанов.

     У I півріччі 2008 р. кількість подань прокурорів та скарг від
осіб  на  постанови  місцевих  судів  у  справах  про   корупційні
правопорушення,  що надійшли на розгляд до голів апеляційних судів
та їх заступників,  збільшилася на 28,6%  і становила 490 (381), з
них  379  -  скарг  від  осіб,  111  -  подань прокурорів.  Усього
розглянуто 421 скаргу від осіб та подань прокурорів  на  постанови
місцевих  судів у справах про корупційні правопорушення,  що також
на 28,7%  більше.  За результатами перегляду скасовано та  змінено
275 постанов,   що   більше  на  45,5%,  у  тому  числі  скасовано
257 (184) постанов,  змінено - 18 (5).  Питома вага скасованих  та
змінених   постанов   у   справах  про  корупційні  правопорушення
становила 7%  від  загального  числа  винесених  постанов.  Окремо
кількість   розглянутих   головами   апеляційних   судів   та   їх
заступниками подань  прокурорів  на  постанови  місцевих  судів  у
справах   про   корупційні   правопорушення   у   звітах   ДСА  не
відображається.

     Аналіз статистичних даних ДСА  свідчить,  що  у  2007  р.  на
розгляд   до   судів   надійшло  6,9  тис.  справ  про  корупційні
правопорушення. Для належного оформлення суди повернули 593 справи
про   корупційні   правопорушення.  Із  винесенням  постанов  суди
розглянули 6,3  тис.  справ  про  корупційні  правопорушення,  або
90,1% від  кількості  справ,  що перебували на розгляді,  стосовно
6,3 тис.  осіб.  Нерозглянутими   на   кінець   звітного   періоду
залишилися 97 справ,  або 1,4% від кількості тих, що перебували на
розгляді.

     За порушення вимог Закону N 356/95-ВР ( 356/95-ВР ) накладено
штраф на 4,6 тис.  осіб, або 72,7% від тих, стосовно яких винесено
постанови.

     Зокрема, штраф накладено:  за порушення спеціальних обмежень,
встановлених для осіб,  уповноважених на виконання функцій держави
(ст.  8 Закону N 356/95-ВР) ( 356/95-ВР ), - на 3,4 тис. осіб, або
75,5%   від  кількості  всіх  осіб,  на  яких  накладено  цей  вид
стягнення;  за невжиття заходів щодо припинення корупційних  діянь
підлеглими  та  за  неповідомлення про вчинення цих діянь (ст.  10
зазначеного Закону) ( 356/95-ВР ) притягнено  до  відповідальності
трьох керівників.

     Серед осіб,  щодо  яких  винесено  постанови  про  накладення
штрафу,  державні  службовці  становили  42,3%;   посадові   особи
місцевого   самоврядування   -  37,1%;  військові  посадові  особи
Збройних  Сил  України  та  інших  військових  формувань  -  9,9%;
працівники системи МВС України - 6,5%.

     Стосовно 1,7  тис.  осіб справи про корупційні правопорушення
закрито,  у тому числі щодо 51 особи  -  з  переданням  матеріалів
прокурору,  органу  досудового  слідства чи дізнання для вирішення
питання про порушення кримінальної справи. У зв'язку з відсутністю
події  та  складу  адміністративного правопорушення закрито справи
стосовно 1 тис.  45 осіб,  або 16,6%  від тих,  щодо  яких  справи
розглянуто  з винесенням постанов.  Звільнено від адміністративної
відповідальності   за   малозначністю    вчиненого    корупційного
правопорушення  362  особи,  або  5,8%  від тих,  щодо яких справи
розглянуто з винесенням постанов.

     У 2007 р.  кількість подань прокурорів та скарг від  осіб  на
постанови  місцевих судів у справах про корупційні правопорушення,
що  надійшли  на  розгляд  до  голів  апеляційних  судів   та   їх
заступників, становила   788,   із  них  600  -  скарг  від  осіб,
188 - подань прокурорів.  Усього розглянуто 747 скарг від осіб  та
подань  прокурорів  на  постанови  місцевих  судів  у  справах про
корупційні правопорушення,   що   також   на   2,3%   більше.   За
результатами  перегляду скасовано та змінено 447 постанов,  у тому
числі скасовано 438  постанов,  змінено  -  дев'ять.  Питома  вага
скасованих   та   змінених   постанов  у  справах  про  корупційні
правопорушення у 2007  р.  становила  7,1%  від  загального  числа
винесених   постанов.   Окремо   кількість   розглянутих  головами
апеляційних  судів  та  їх  заступниками  подань   прокурорів   на
постанови місцевих судів у справах про корупційні правопорушення у
звітах ДСА не відображено.

     За оперативними даними,  що надійшли з апеляційних  судів,  у
2007  р.  суди  розглянули справи про корупційні правопорушення та
винесли постанови про накладення штрафу стосовно осіб: працівників
судів - двох (I півріччя 2008 р.  - трьох), працівників податкових
органів - 66 (I півріччя 2008 р.  - 84),  працівників прикордонних
органів - сімох (I півріччя 2008 р. - 12).

     Зокрема, у 2007 р. найбільше винесено постанов про накладення
штрафу на працівників податкових органів судами АР Крим -  п'ятьох
осіб,  м.  Севастополя - вісьмох і м.  Києва - чотирьох, областей:
Полтавської  -  15,  Тернопільської  -  13,  Івано-Франківської  -
вісьмох, Київської   -   чотирьох,   Херсонської   -  чотирьох.  У
I півріччі  2008  р.  найбільше  таких  постанов  винесено  судами
областей: Львівської - стосовно 11 осіб, Чернівецької - дев'ятьох,
Донецької -  восьми,  Полтавської  та  Тернопільської  -  по  сім,
Запорізької - шести осіб.

     Стосовно двох  працівників  судів  Київської та Миколаївської
областей у 2007 р.  винесено постанови про  накладення  штрафу  за
порушення   ними  спеціальних  обмежень,  встановлених  для  осіб,
уповноважених на  виконання  функцій   держави   (ст.   8   Закону
N 356/95-ВР)  (  356/95-ВР ).  У I півріччі 2008 р.  за аналогічне
правопорушення суди Львівської області  постанови  про  накладення
штрафу винесли стосовно трьох осіб.

     При розгляді   адміністративних   матеріалів   про   вчинення
корупційних правопорушень   судді   керуються   вимогами    Закону
N 356/95-ВР   (   356/95-ВР   ),   Кодексу   про   адміністративні
правопорушення України ( 80731-10,  80732-10 ) (далі  -  КпАП)  та
роз'ясненнями,  що  надані  у  постанові  Пленуму  Верховного Суду
України від 25 травня 1998 р.  N 13 ( v0013700-98 ) "Про  практику
розгляду    судами   справ   про   корупційні   діяння   та   інші
правопорушення, пов'язані з корупцією".

     За Законом   N   356/95-ВР   (   356/95-ВР    )    корупційні
правопорушення  поділяються на корупційні діяння (пункти "а",  "б"
ст.  1)  та  інші  правопорушення,  пов'язані  з  корупцією,   які
поділяються на порушення спеціальних обмежень (ст.  5),  порушення
вимог фінансового контролю (ст. 6), невжиття заходів щодо боротьби
з  корупцією  (ст.  10),  умисне  невиконання  своїх  обов'язків з
боротьби з корупцією (ст. 11).

     Як зазначено у ст.  12 Закону  N  356/95-ВР  (  356/95-ВР  ),
порядок  адміністративного  провадження  у  справах про корупційні
діяння   або   інші   правопорушення,   пов'язані   з   корупцією,
визначаються  КпАП ( 80731-10,  80732-10 ),  за винятком положень,
встановлених цим Законом ( 356/95-ВР ).

     Серед таких  положень   слід   виділити   особливий   порядок
виявлення ознак корупційного діяння,  строки направлення справи до
суду та її розгляд,  а також можливість призупинення цих  строків,
підсудність таких справ тощо.

     Разом з  тим  для  провадження  в  таких  справах  притаманне
застосування всіх основних положень, що визначені КпАП ( 80731-10,
80732-10  ).  У  зв'язку  з  цим  початком  провадження в справі є
складання протоколу на підставі проведених заходів  для  виявлення
корупційного правопорушення, встановлення винної особи, з'ясування
всіх  обставин,  які  мають  значення  для   встановлення   складу
конкретного правопорушення.

     Відповідно до  ст.  12  Закону  N  356/95-ВР  (  356/95-ВР  )
підставою для складання протоколу є достатні  дані,  які  свідчать
про  наявність у діянні особи ознак корупційного діяння або іншого
правопорушення,  пов'язаного з корупцією.  Це означає,  що  орган,
який веде   боротьбу  з  корупцією,  повинен  додержуватися  вимог
ст. 245 КпАП ( 80732-10 ),  тобто  своєчасно,  всебічно,  повно  й
об'єктивно  з'ясовувати  обставини  діяння.  У  разі  встановлення
підстав,  передбачених  ст.  247  КпАП  (  80732-10  ),  за   яких
провадження у справі не може бути розпочато,  а розпочате підлягає
закриттю - не складати протокол.

     Поняття "достатність" щодо даних,  які свідчать про наявність
у  діянні  особи  ознак  корупційного правопорушення,  є оціночною
категорією.  Питання про те,  чи достатньо таких даних,  у кожному
конкретному  випадку  вирішує  особа,  уповноважена  на  складання
протоколу.  Але за будь-яких обставин  це  мають  бути  дані,  які
однозначно свідчать про те,  що: 1) корупційне правопорушення мало
місце;  2) його вчинено певною особою;  3) ця  особа  є  суб'єктом
корупційного правопорушення;  4) це правопорушення вчинено умисно;
5) наявні інші,  передбачені Законом N  356/95-ВР  (  356/95-ВР  )
ознаки   корупційного  правопорушення  (наприклад,  присутня  мета
незаконного одержання матеріальних благ).

     Як засвідчило   узагальнення,   уповноважені   на   складання
протоколу  органи цих вимог закону в повній мірі не дотримуються і
в  багатьох  випадках  відкривають  провадження  в   справах   без
достатніх  на  те  підстав.  Це  підтверджується значною кількістю
закритих суддями справ з підстав відсутності  складу  корупційного
правопорушення.

     Наприклад, стосовно  П.  - слідчого СВ Вознесенського МВ УМВС
України в Миколаївській області - був складений протокол, згідно з
яким він обвинувачувався в тому, що при розслідуванні кримінальної
справи  не  ознайомив  потерпілу  з  матеріалами  справи  і  склав
фіктивний   лист  про  те,  що  вона  повідомлена  про  закінчення
слідства, тобто відмовив у наданні інформації.

     Постановою судді  Вознесенського  міськрайонного   суду   від
11 лютого   2008   р.   П.   був   визнаний   винним   у  вчиненні
правопорушення, передбаченого п. "г" ч. 1 ст. 5 Закону N 356/95-ВР
( 356/95-ВР ) і на нього накладено штраф в сумі 255 грн.

     Постановою голови  апеляційного  суду  Миколаївської  області
постанова судді скасована з тих мотивів,  що ненадання інформації,
передбаченої   ст.   217   КК  (  2341-14  ),  не  утворює  складу
корупційного правопорушення.

     Інший приклад.  Постановою Очаківського  міськрайонного  суду
Миколаївської області завідуюча відділом культури місцевої ради О.
визнана винною у вчиненні правопорушення,  склад якого передбачено
п. "а" ч. 2 ст. 1 Закону N 356/95-ВР ( 356/95-ВР ), а саме в тому,
що уклала договір оренди нежилих приміщень між відділом культури і
ЗАТ   "Київстар"   для  розміщення  контейнера  з  обладнанням  та
пристроями зв'язку.  За це ЗАТ  передало  в  користування  відділу
культури  два  телефони  і щомісячно видавало скрейч-карти на суму
300 грн.  Суддя наклав на  О.  адміністративне  стягнення  у  виді
штрафу в розмірі 425 грн.

     Постановою Першого  заступника Голови Верховного Суду України
постанова місцевого  судді  була  скасована,  а  матеріали  справи
направлені  на  новий  судовий  розгляд.  При цьому зазначено,  що
мотивувальна частина постанови судді не містить формулювання  суті
правопорушення,   визнаного   судом   доведеним,   з   викладенням
конкретних доказів, а лише наведений зміст протоколу, який до того
ж  викладений  нечітко,  без наведення обставин,  що мають істотне
значення для правильного вирішення справи.

     При новому  розгляді  справа  була  закрита   у   зв'язку   з
відсутністю в діях О. складу правопорушення.

     Вивчення матеріалів  узагальнення свідчить про те,  що у разі
відповідного  оскарження  зацікавленими  особами  постанов  суддів
місцевих судів у справах цієї категорії,  більшість таких постанов
скасовувалися судами  вищих  рівнів  з  аналогічних  або  подібних
підстав.

     Закон не встановлює особливих вимог щодо змісту протоколу про
корупційне діяння,  однак  згідно  з  правилами  ст.   12   Закону
N 356/95-ВР  (  356/95-ВР ) складений протокол повинен відповідати
всім вимогам ст. 256 КпАП ( 80732-10 ).

     У вступній частині протоколу обов'язково необхідно  зазначити
дату і місце його складання,  повну назву посади особи, яка склала
протокол,  та підрозділу відповідного державного органу,  в  якому
вона  працює,  відомості  про  особу порушника із зазначенням його
дати народження,  місця проживання,  освіти  та  сімейного  стану,
місця  роботи  та  займаної посади,  рангу чи категорії державного
службовця. Крім того, слід зазначити й інші дані, які впливають на
розмір  стягнення.  Необхідно  також  вказати місце і час вчинення
правопорушення.

     У мотивувальній частині необхідно викласти суть  корупційного
правопорушення.  При  цьому  доцільно  чітко  вказати,  які діяння
визнаються корупційними чи які спеціальні обмеження були порушені.
Необхідно   також   кваліфікувати   дії   порушника  з  правильним
посиланням на  пункт,  частину  та  статтю  Закону   N   356/95-ВР
( 356/95-ВР   ),   якими   визначаються   дії   корупційними   або
встановлюються спеціальні обмеження (пункти "а",  "б" ч.  2 ст. 1;
пункти "а",  "б",  "в",  "г" ч. 1 ст. 5; пункти "а", "б", "в", "г"
ч. 3 ст.  5;  ч.  1 та ч.  2 ст.  9; ч. 1 та ч. 2 ст. 10; ст. 11).
Іншими  статтями  та  пунктами зазначеного Закону ( 356/95-ВР ) не
визначається  склад  правопорушення   і   посилання   на   них   є
неправильним.

     Якщо особа   вчинила  декілька  правопорушень,  пов'язаних  з
корупцією,  то слід чітко розмежувати ці дії, даючи оцінку кожному
з них окремо.

     Необхідно також  відобразити  пояснення особи,  стосовно якої
складено протокол,  таким чином, щоб було зрозуміло чи визнає вона
свою вину, чи заперечує її.

     Крім того,  в  протоколі  слід  зазначити дані про осіб,  які
виступають як свідки,  та інші відомості,  необхідні для вирішення
справи.

     У протоколі  також  повинні  бути  дані  про роз'яснення прав
особи, яка притягається до відповідальності згідно зі ст. 268 КпАП
(  80732-10  ),  та  її  підписи  про ознайомлення з протоколом та
матеріалами справи. Протокол підписується особою, яка його склала.

     Аналіз судової практики засвідчив,  що складені  протоколи  у
багатьох   випадках   не  відповідають  зазначеним  вище  вимогам,
здебільшого  оформлені  в  довільній  формі,  безсистемно  та  без
зазначення  необхідних даних.  З таких протоколів важко встановити
не тільки дані про  особу,  але  й  суть  правопорушення  та  його
кваліфікацію.  Непоодинокі випадки, коли в протоколі не зазначено,
якими діями були порушені спеціальні обмеження  службовця  та  яка
стаття    Закону    N   356/95-ВР   (   356/95-ВР   )   передбачає
відповідальність  за  порушення.  Деякі  протоколи   мають   форму
доповідної  записки про те,  що службовець вчинив протиправні дії,
але в чому саме полягає їх протиправність не вказано.

     Так, прокурор Оржицького району Полтавської області  направив
до  суду  протокол  щодо голови Денисівської сільської ради Т.  за
ознаками вчинення правопорушення,  склад якого передбачено п.  "г"
ч.  1 ст. 5 Закону N 356/95-ВР ( 356/95-ВР ). У протоколі відсутні
необхідні відомості  про  особу  правопорушника,  про  особу,  яка
склала    протокол,    та    свідків,   протокол   не   підписаний
правопорушником та особою, яка його склала.

     Подібних порушень при  складанні  протоколів  правоохоронними
органами  багато.  Ми  вважаємо  правильною  практику суддів,  які
повертають такі справи (протоколи) для дооформлення  органам,  які
їх склали.

     Деякі протоколи   є   перевантажені  переліком  посадових  та
службових обов'язків,    виписками    з    Конституції     України
( 254к/96-ВР  ) та інших законів і правових актів,  а потім однією
фразою констатується, що службовець все це порушив.

     Дивує і  явне  незнання  деякими  посадовими   особами,   які
складають  протокол,  норм Закону N 356/95-ВР ( 356/95-ВР ).  Так,
непоодинокими  є  випадки,  коли  дії  службовця  кваліфікують  за
певними пунктами ч.  2 ст.  5 цього Закону ( 356/95-ВР ),  тоді як
зазначена частина не  тільки  не  містить  пунктів,  а  у  ній  не
передбачено й будь-яких правопорушень.

     Так, у     протоколі,     що     надійшов    з    прокуратури
м. Івано-Франківська  до  суду,  про  вчинення  корупційних  діянь
головним  спеціалістом  місцевого управління охорони навколишнього
середовища Н.  зазначено, що він неналежно виконував свої посадові
обов'язки  та  нерегулярно  проводив заміри реальних характеристик
скидання вод деякими підприємствами,  що потягло зменшення розміру
штрафних санкцій за порушення природоохоронного законодавства.

     З протоколу  незрозуміло,  в  чому  саме  полягає  корупційне
правопорушення. Прокурор послався на порушення  Н.  п.  "г"  ч.  2
ст. 5  Закону N 356/95-ВР ( 356/95-ВР ).  Однак ч.  2 ст.  5 цього
Закону ( 356/95-ВР ) не містить пункту  "г",  нею  не  встановлено
жодних  обмежень  і  за  змістом протоколу не стосується порушення
державним службовцем службових обов'язків.

     Висновки правоохоронного органу із зазначених питань  повинні
згідно  зі  ст.  251 КпАП ( 80732-10 ) ґрунтуватися на достовірних
доказах.  При цьому відомості  про  належність  правопорушника  до
категорії    державного    службовця,   депутата,   іншої   особи,
уповноваженої на виконання функцій держави,  мають бути стверджені
офіційним документом, одержаним від відповідного державного органу
чи установи.

     Практика свідчить,  що  значна   кількість   протоколів   про
корупційні  правопорушення  та  інші  правопорушення,  пов'язані з
корупцією, складаються  без  дотримання  вказаних   вимог   Закону
( 356/95-ВР ),  що у подальшому дає підстави для закриття справи і
для  висновків  про  необґрунтованість  відкриття  провадження   у
справі.

     Протоколи про   вчинення   корупційного   діяння  або  іншого
правопорушення,  пов'язаного з  корупцією,  складається  органами,
зазначеними  у  ст.  4  Закону  N 356/95-ВР ( 356/95-ВР ),  а саме
працівниками  відповідних  підрозділів  МВС  України,   податкової
міліції,  Служби  безпеки  України,  органів  прокуратури України,
Військової служби правопорядку у  Збройних  Силах  України,  інших
органів  та  підрозділів,  що створюються для боротьби з корупцією
згідно з чинним законодавством.

     На практиці значну кількість протоколів складають  слідчі  та
прокурори, які  не  завжди дотримуються вимог ч.  2 ст.  12 Закону
N 356/95-ВР ( 356/95-ВР ),  згідно із  якими  право  на  складання
протоколу  у них виникає на підставі даних прокурорської перевірки
чи даних досудового  слідства,  за  яким  відмовлено  в  порушенні
кримінальної  справи  або  справа  закрита у зв'язку з наявністю в
діях особи ознак корупційного діяння  або  іншого  правопорушення,
пов'язаного з корупцією.

     Наприклад, прокурор Орджонікідзевського району м.  Запоріжжя,
не вирішивши питання стосовно ознак злочину,  склав  протокол  про
вчинення викладачем навчального закладу М. корупційного діяння, що
виразилося в отриманні матеріальних благ (200 грн.).  З матеріалів
справи  неможливо  встановити,  коли ці дії були вчинені,  чи було
вирішено питання про відмову в порушенні  кримінальної  справи  за
цим  фактом  або  про закриття справи.  Суддя провадження у справі
закрив.

     Аналіз судової  практики  засвідчив  наявність   непоодиноких
випадків  явної  невідповідності  між  фактом  діяння  і  правовою
оцінкою вчиненого, яке ставиться в провину правопорушнику.

     Так, прокурор  Новосанжарського  району  Полтавської  області
склав  протокол  стосовно  головного  спеціаліста відділу грошових
виплат та компенсацій  управління  праці  та  соціального  захисту
населення  Новосанжарської  РДА  К.,  яка протягом 2005 - 2007 рр.
привласнила державні кошти  на  загальну  суму  14  тис.  53  грн.
Прокурор вважав,  що в діях К. є ознаки корупційного діяння, склад
якого передбачено  п.  "а"  ч.  2  ст.  1   Закону   N   356/95-ВР
( 356/95-ВР ). У матеріалах справи є постанова помічника прокурора
цього району про відмову в порушенні кримінальної справи, згідно з
якою в діях К.  відсутній склад злочину, передбачений ч. 2 ст. 191
КК ( 2341-14  ),  "оскільки  збитки  відшкодовані  добровільно,  а
вбачається  склад адміністративного правопорушення,  передбаченого
Законом "Про боротьбу з корупцією".  Постановою судді  К.  визнана
винною   у  вчиненні  корупційного  діяння  та  на  неї  накладено
адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 425 грн.

     Інші приклади.  Постановою судді Хмельницького міськрайонного
суду  від  11  червня  2007  р.  санітарного  лікаря  Хмельницької
облсанепідемстанції В.  визнано винним в тому,  що  він  5  травня
2007 р.  в кафе-барі "Флінт" у м.  Дунаївцях незаконно отримав від
власниці  бару  200  грн.  та  пляшку   горілки   за   нескладання
адміністративного  протоколу про порушення в барі санітарних норм.
На винного накладено штраф у розмірі 300  грн.,  хоча  фактично  в
його діях  вбачаються  ознаки  злочину,  склад  якого  передбачено
ст. 368 КК ( 2341-14 ).

     Аналогічні порушення допустив і  Красилівський  районний  суд
цієї  ж  області  у  справах  щодо працівників ДАІ Ф.  та Г.,  які
незаконно отримали матеріальні блага (гроші,  талони на бензин) за
нескладання адмінпротоколів  про  порушення Правил дорожнього руху
( 1306-2001-п ).

     Подібних прикладів досить багато в судовій практиці,  що може
свідчити  й  про  зловживання  з  боку  правоохоронних  органів та
суддів.

     Статтею 245  КпАП   (   80732-10   )   встановлено   завдання
провадження в справах про адміністративні правопорушення,  якими є
своєчасне,  всебічне,  повне  та  об'єктивне  з'ясування  обставин
кожної справи, її вирішення відповідно до закону.

     Розглядаючи справи,  суди повинні з'ясувати,  чи було вчинено
адміністративне правопорушення, чи винна особа в його вчиненні, чи
підлягає  вона адміністративній відповідальності,  чи є обставини,
які пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову
шкоду,  а  також  з'ясувати інші обставини,  що мають значення для
правильного вирішення справи (ст. 280 КпАП) ( 80732-10 ).

     Узагальнення показало,  що місцеві суди  переважно  правильно
кваліфікують діяння   осіб   за   порушення   ними   вимог  Закону
N 356/95-ВР ( 356/95-ВР ).

     Водночас нерідко  виносяться  постанови,   які   належно   не
вмотивовані,   не   завжди  в  них  викладені  обставини  вчинення
правопорушення,  не  обґрунтовується  кваліфікація  вчиненого,  не
наводяться  докази  на  підтвердження винуватості особи тощо.  При
цьому у багатьох справах простежується тенденція до  дублювання  в
постанові  того,  що  викладено  у  протоколі,  нерідко  з  тими ж
помилками,  неточностями,   неповнотою   та   неконкретністю,   не
наводяться пояснення порушника, свідків.

     Наприклад, постановою   судді   Харцизького   міського   суду
Донецької області від 24 травня 2007 р.  С. визнана винною у тому,
що,  займаючи  посаду  заступника міського відділу освіти,  будучи
державним службовцем, при декларуванні доходів надала в декларації
неповні  відомості  про  свої  доходи і витрати на утримання свого
майна.  У  постанові,  як  і  в  протоколі   про   адміністративне
правопорушення, не конкретизовано в чому виявилася ця неповнота, а
також не зазначено закон,  який  зобов'язує  державних  службовців
декларувати  доходи.  Крім  того,  суддя  послався на порушення С.
вимог ст.  9 Закону N 356/95-ВР  (  356/95-ВР  ),  яка  передбачає
відповідальність    за   корупційне   діяння,   якою   слід   було
користуватися при накладенні  стягнення,  а  не  при  кваліфікації
вчиненого правопорушення.   Посилання   на   ст.  6  цього  Закону
( 356/95-ВР ),  за якою необхідно було  кваліфікувати  дії  С.,  у
постанові відсутнє.

     У багатьох постановах судді лише наводять обставини,  за яких
правопорушення було вчинене, чітко не формулюючи в чому саме особа
визнається винною. Крім того, судді спрощують дослідження доказів,
наводячи коротко пояснення особи або взагалі вказуючи  тільки,  що
особа визнала себе винною,  з переліком окремих письмових доказів.
При цьому фактично аналіз цих доказів у постанові  не  наводиться,
що  призводить  до  постановлення  необґрунтованих  або незаконних
рішень.

     Так, постановою     Очаківського     міськрайонного      суду
Миколаївської  області  Л.  -  голова  Іванівської  сільської ради
однойменного району - обвинувачувався в тому, що підписав фіктивні
акти  приймання  підрядних  робіт філією "Очаківський райавтодор",
внаслідок чого   остання   отримала   бюджетні   кошти   в    сумі
8 тис.  900 грн. Ні в протоколі, ні в постанові суду не вказано, в
чому полягала зацікавленість Л.  та які матеріальні блага,  пільги
чи  інші  переваги  він  отримав.  Вказаною постановою Л.  визнано
винним у  порушенні  п.  "а"  ч.  1  ст.  5  Закону  N   356/95-ВР
( 356/95-ВР  )  і накладено штраф у розмірі 255 грн.  Постанова не
оскаржувалася.

     Також слід зазначити,  що особи,  які складають протоколи про
корупційне  правопорушення,  і  судді не завжди чітко встановлюють
час вчинення правопорушення, нерідко визначають його приблизно або
визнають правопорушення триваючим.

     Вважаємо таку   практику  неправильною,  тому  що  корупційне
правопорушення не є триваючим, через це уповноваженим на складання
протоколу  органам та суддям слід чітко встановлювати час вчинення
правопорушення і вираховувати відповідні  строки  з  моменту  його
вчинення.

     Аналіз судової   практики  викрив  факти  різного  розуміння,
тлумачення і   застосування   суддями   окремих   статей    Закону
N 356/95-ВР  ( 356/95-ВР ) та роз'яснень,  наведених у відповідній
постанові Пленуму Верховного Суду України.

     Так, згідно з п.  1 постанови Пленуму Верховного Суду України
від  25  травня  1998  р.  "Про практику розгляду судами справ про
корупційні діяння та інші правопорушення,  пов'язані з  корупцією"
( v0013700-98   )   правопорушення,   пов'язані   з  використанням
посадовими  особами  в  особистих  чи  інших   неслужбових   цілях
державних  коштів,  наданих  їм у службове користування приміщень,
засобів транспорту  чи  зв'язку,  техніки  або  іншого  державного
майна,  до  корупційних  не  належить.  Відповідальність  за  такі
правопорушення передбачена ст.  184-1 КпАП ( 80731-10 ), а саме за
неправомірне використання державного майна.

     Одні судді  у  справах про встановлення та одержання головами
місцевих рад надбавок  або  премій  для  себе  визнають  такі  дії
корупційними,  інші  -  закривають справи за відсутністю в їх діях
складу адміністративного правопорушення.

     Так, постановою Шевченківського районного суду  м.  Чернівців
закрито   провадження  у  справі  щодо  сільського  голови  Т.  за
відсутністю в  його  діях  складу  правопорушення,   передбаченого
п. "а"   ч.   2   ст.   1   Закону  N  356/95-ВР  (  356/95-ВР  ).
Обвинувачувався Т.  у тому,  що незаконно  встановив  і  одержував
надбавку до посадового окладу в розмірі 50%.

     А постановою судді Корольовського районного суду м.  Житомира
С. визнано винним у вчиненні  корупційного  діяння,  передбаченого
п. "а" ч. 2 ст. 1 Закону N 356/95-ВР ( 356/95-ВР ). Як зазначено в
постанові судді,  С.,  перебуваючи на посаді заступника начальника
управління  агропромислового розвитку Чуднівської РДА Житомирської
області,  незаконно видав наказ про преміювання  себе  та  отримав
премію в сумі 147 грн. 33 коп.

     Судді, вирішуючи   справи   за  зазначеними  обставинами,  не
звертають увагу на те,  що суть корупційного діяння, передбаченого
п.  "а"  ч.  2 ст.  1 Закону N 356/95-ВР ( 356/95-ВР ),  полягає в
тому,  що  особа,  уповноважена  на  виконання  функцій   держави,
незаконно  одержує  від  інших осіб матеріальні блага,  послуги чи
інші переваги,  які їй надаються лише за те,  що вона перебуває на
конкретній  посаді  та  виконує певні функції.  Отже,  протиправні
діяння,  що вчиняються особою,  уповноваженою на виконання функцій
держави,  набувають корупційного характеру лише у тому разі,  коли
матеріальні блага,  послуги чи інші переваги  їй  надаються  іншою
фізичною   чи   юридичною   особою,   і  вона  їх  одержує.  Тобто
відповідальність такої особи за цією  нормою  Закону  N  356/95-ВР
( 356/95-ВР ) настає за сам факт одержання нею матеріальних благ і
за умови, що вони дійсно надавались іншою особою. У тому разі коли
особа  неправомірно  використовує  державне  майно чи обертає його
певним способом на свою  або  іншої  особи  користь,  залежно  від
фактичних   обставин   справи,   вона   має  нести  дисциплінарну,
адміністративну чи кримінальну відповідальність.

     Через неправильне застосування норм матеріального права деякі
судді приймають незаконні рішення.

     Так, місцеві  суди  різних  областей розглянули ряд справ про
притягнення до відповідальності осіб за ознаками п. "а" ч. 2 ст. 1
Закону  N 356/95-ВР ( 356/95-ВР ),  а саме за одержання незаконних
благ  землевпорядниками  сільських  рад   при   проходженні   ними
державної  служби  з порушенням вимог ст.  66 Закону від 22 травня
2003 р.  N 858-IV ( 858-15  )  "Про  землеустрій".  У  зазначеному
пункті   йдеться   про  те,  що  професійною  діяльністю  у  сфері
землеустрою можуть займатися громадяни,  які мають спеціальну вищу
освіту відповідного рівня і професійного спрямування.

     Однак отримання  заробітної плати за фактично виконану роботу
на посаді,  на яку призначено особу,  гарантовано статтями 38,  43
Конституції України ( 254к/96-ВР ).

     Незважаючи на це,  постановою судді Індустріального районного
суду м. Дніпропетровська Г. визнана винною у вчиненні корупційного
правопорушення, передбаченого п. "а" ч. 2 ст. 1 Закону N 356/95-ВР
( 356/95-ВР ) з накладенням штрафу в розмірі 850 грн.  за  те,  що
вона  з  2002  р.  до  дня складання протоколу про адміністративне
правопорушення  від  25  січня  2008  р.,  працювала   на   посаді
землевпорядника,  не  маючи  спеціальної вищої освіти відповідного
рівня. Ця постанова, на нашу думку, є незаконною, тому що суддя не
взяв  до  уваги те,  що Г.  отримувала заробітну плату за фактично
виконану роботу. Постанова не оскаржена.

     Наявна й інша проблема.

     У ч.  3 ст.  5 Закону N 356/95-ВР ( 356/95-ВР  )  встановлено
додаткові  обмеження  для  державних службовців,  які є посадовими
особами.  Водночас ці обмеження не поширюються на інших  суб'єктів
корупційного правопорушення,  зазначених  у  ст.  2  цього  Закону
( 356/95-ВР  ),  у  тому  числі  на   посадових   осіб   місцевого
самоврядування і військових посадових осіб Збройних Сил України та
інших військових формувань.

     Незважаючи на це,  деякі судді притягують до адміністративної
відповідальності  за  пунктами  "а",  "г" ч.  3 ст.  5 зазначеного
Закону (  356/95-ВР  )  посадових  осіб  місцевого  самоврядування
(сільський, селищний голова, секретар сільської ради) та посадових
осіб Збройних Сил України і накладають на них стягнення.

     З метою  попередження  таких  помилок  суддям  при  визначені
статусу особи,  тобто чи є вона посадовою особою органів місцевого
самоврядування, слід керуватися  Законом  від  7  червня  2001  р.
N 2493-III   (   2493-14   )   "Про  службу  в  органах  місцевого
самоврядування".

     Аналіз судової практики свідчить  про  наявність  проблеми  з
кваліфікацією дій  правопорушників  за п.  "г" ч.  3 ст.  5 Закону
N 356/95-ВР ( 356/95-ВР ).

     Так, постановою судді Богунського районного суду м. Житомира,
яку   ніхто   не   оспорив,   Д.   визнано   винною   у   вчиненні
адміністративного правопорушення,  передбаченого п. "г" ч. 3 ст. 5
Закону  N  356/95-ВР  ( 356/95-ВР ) з накладенням стягнення у виді
штрафу в розмірі 255 грн.  За матеріалами справи Д.,  працюючи  на
посаді  старшого  державного  податкового  ревізора  -  інспектора
відділу контрольно-перевірочної роботи ДРІ у Романівському районі,
під   час   розгляду   матеріалів   щодо  заняття  підприємницькою
діяльністю без відповідної ліцензії приватним підприємцем  В.,  за
що передбачена  адміністративна  відповідальність за ст.  164 КпАП
( 80731-10  ),  всупереч  вимогам  ст.   255   цього   ж   Кодексу
( 80732-10 ), протокол про адміністративне правопорушення стосовно
В.  не  склала,  чим  надала  переваги  фізичній  особі  під   час
підготовки і прийняття нормативно-правових актів та рішень.

     На наше  переконання,  за  вчинене  діяння  Д.  мала  б нести
дисциплінарну або іншу відповідальність.

     Інший приклад.  Постановою судді Ізмаїльського міськрайонного
суду  Одеської  області  А.  визнано  винним та накладено на нього
адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 300 грн.  за те,
що  він,  займаючи  посаду  головного  інспектора  сектору митного
оформлення в пункті пропуску "Табаки" Ізмаїльської митниці,  надав
незаконні  переваги фізичній особі Н.,  проставивши в контрольному
талоні особисту печатку,  яка надала Н. виключне право на виїзд за
межі України без оформлення належних документів.

     Постановою голови    апеляційного   суду   Одеської   області
постанову місцевого суду скасовано, а провадження у справі закрито
за  відсутності  в  діях А.  складу правопорушення,  пов'язаного з
корупцією,  оскільки не було встановлено і наведено в постанові, у
порівнянні  з  ким  Н.  надані незаконні переваги,  та не доведено
наявність умислу на вчинення  корупційного  діяння  та  особистого
інтересу.

     Таким чином, надання спеціальним суб'єктом незаконних переваг
фізичним чи юридичним  особам  під  час  готування  або  прийняття
рішень може набувати характеру корупційних лише у тому разі,  коли
такі дії мали місце в умовах спеціальної,  законодавчо  визначеної
процедури.

     Якщо особа  готує  чи  приймає  незаконне рішення поза межами
спеціальної процедури,  мова може йти про її відповідальність  (за
умови  доведеності  вини)  за  конкретно  вчинені  дії,  але не за
спеціальним законом, яким є Закон N 356/95-ВР ( 356/95-ВР ).

     Такої ж  правової  позиції  дотримується  і   Верховний   Суд
України.

     Хоча автори    деяких    узагальнень   пояснюють   складність
застосування п.  "г" ч.  3 ст.  5 Закону N 356/95-ВР ( 356/95-ВР )
тим,  що  в  більшості  постанов Голови Верховного Суду України та
його заступників зазначено, що надання незаконних переваг фізичним
або    юридичним   особам   під   час   підготовки   і   прийняття
нормативно-правових актів чи рішень можливе лише в умовах конкурсу
чи  тендера  і така орієнтація (позиція) звужує сферу застосування
цієї норми Закону N 356/95-ВР ( 356/95-ВР ).

     Погодитися з такою точкою зору не можна,  тому що  розширення
сфери  застосування вказаної норми цього Закону ( 356/95-ВР ) може
потягти винесення судових  рішень,  які,  на  нашу  думку,  будуть
порушувати права осіб.

     Наприклад, суддя   Київського   районного   суду  м.  Харкова
постановою від 31 березня 2008 р.  визнав  Л.  винним  у  вчиненні
правопорушення, склад якого передбачено п.  "г" ч.  3 ст. 5 Закону
N 356/95-ВР ( 356/95-ВР ), з накладенням штрафу в розмірі 300 грн.
Л.  визнано  винуватим  у  тому,  що  він,  перебуваючи  на посаді
інспектора відділу    митної    варти    Магістральної    митниці,
16 листопада  2007  р.  під  час  проведення оперативних заходів з
виявлення порушень митних правил на митному посту  "Готівка",  при
перевірці  документів  у  громадянина  Німеччини Р.  на автомобіль
"Даймлер Бенц" "безпідставно склав протокол про  порушення  митних
правил,  передбачених  ст.  348 Митного кодексу України ( 92-15 ),
щодо Р.,  чим надав Магістральній митниці незаконні  переваги  при
підготовці  та  прийнятті  нормативного правового акта чи рішення,
яким за своєю юридичною суттю є протоколом  про  порушення  митних
правил,  оскільки  кількість  виявлених  порушень  митних правил є
одним  з  показників  діяльності  митних  органів,   чим   порушив
спеціальні обмеження,  передбачені  п.  "г"  ч.  3  ст.  5  Закону
N 356/95-ВР ( 356/95-ВР ).

     За скаргою Л.  голова апеляційного суду  Харківської  області
скасував постанову місцевого суду і закрив провадження у справі на
підставі ч.  1 ст.  247 КпАП ( 80732-10 ) (за відсутності  в  його
діях складу корупційного правопорушення).

     Також мають  місце  випадки,  коли судді не встановлюють мету
правопорушення і необґрунтовано визнають особу винною.

     Так, постановою Московського районного суду  м.  Харкова  від
1 жовтня  2007  року Н.  визнано винною у вчиненні правопорушення,
склад якого передбачено п.  "а" ч.  1 ст.  5  Закону  N  356/95-ВР
( 356/95-ВР  ) із накладенням стягнення у вигляді штрафу в розмірі
255 грн.  Н.  визнана винною у тому,  що вона, працюючи секретарем
Чапаєвської селищної ради, використовуючи своє службове становище,
сприяла  фізичним   і   юридичним   особам   у   здійсненні   ними
підприємницької діяльності,  а саме надала довідку П.,  що містила
недостовірну інформацію.

     За змістом п.  "а" ч.  1 ст.  5 цього Закону  (  356/95-ВР  )
протиправна діяльність державного службовця має бути спрямована на
користь третіх осіб та переслідувати  мету  незаконного  одержання
певних благ.  Така діяльність має полягати у сприянні в здійсненні
підприємницької діяльності або у сприянні  в  отриманні  субсидій,
субвенцій, дотацій, кредитів чи пільг.

     Із наявних матеріалів справи видно,  що Н.  не вчиняла жодних
дій,   які   б   підпадали   під   ознаки   об'єктивної    сторони
правопорушення, передбаченого п. "а" ч. 1 ст. 5 зазначеного Закону
( 356/95-ВР  ),  оскільки  даних  про  те,  що  Н.  сприяла  П.  у
здійсненні   ним  підприємницької  діяльності  з  метою  одержання
матеріальних благ, немає.

     Статтею 9  Закону  N  356/95-ВР  (  356/95-ВР  )  встановлена
відповідальність   за   невиконання  вимог  фінансового  контролю,
зокрема, декларування доходів і зобов'язань фінансового характеру.

     Типовими формами неповноти чи  неправдивості  відомостей  про
доходи є відсутність вказівки в декларації про доходи про отримані
суми орендної плати за земельний пай, а також відсутність вказівки
про   витрати  на  утримання  нерухомого  майна  або  транспортних
засобів.  Нерідко  особи  притягуються  до   відповідальності   за
зазначеною  статтею  Закону  N  356/95-ВР ( 356/95-ВР ) за те,  що
невірно вказали в декларації  розмір  доходів  членів  сім'ї.  При
цьому  в  справах  відсутні докази того,  що правопорушник свідомо
викривив дані про доходи членів родини.

     Так, суддя Ялтинського міського  суду  АР  Крим,  розглядаючи
справу щодо державного службовця М.  про те,  що він не вказав в у
своїй декларації доходи членів своєї родини,  а саме доходи  свого
батька,  з'ясував,  що М. не проживає однією сім'єю з батьками, не
має з ними єдиного сімейного бюджету і тому не вказав в декларації
відомості про доходи батька.

     Постановою судді  провадження  у  справі  закрито у зв'язку з
відсутністю складу правопорушення в діях М.

     Узагальнення показало,  що  суди  загалом  виконують   вимоги
статей  7  -  10 Закону N 356/95-ВР ( 356/95-ВР ) щодо санкцій при
визначенні виду і розміру стягнення.

     Нерідко судді призначають стягнення у виді штрафу  в  розмірі
255 грн.  При цьому враховуються такі обставини, як притягнення до
відповідальності вперше,  щире каяття,  позитивні  характеристики,
характер вчиненого проступку.

     Відповідно до  ст.  22  КпАП  (  80731-10 ) при малозначності
вчиненого адміністративного  правопорушення  орган,  уповноважений
вирішувати    справу,    може    звільнити    правопорушника   від
адміністративної відповідальності й обмежитися усним  зауваженням.
Оскільки   у   цій  статті  не  міститься  визначення  та  перелік
малозначних правопорушень,  це питання має вирішуватися у  кожному
конкретному випадку індивідуально,  виходячи з того, що малозначні
правопорушення - це такі дії,  які не  спричинили,  або  не  могли
спричинити  істотної  шкоди  суспільним  та  державним  інтересам,
правам і свободам громадян або іншим  цінностям,  що  охороняються
законом.

     Суди в    основному    правильно   вирішували   питання   про
застосування до порушників ст.  22 КпАП ( 80731-10 ),  враховуючи,
що застосування цієї статті є правом, а не обов'язком суду.

     На практиці    судді,    вирішуючи   питання   про   визнання
адміністративного  правопорушення  малозначним,   посилаються   на
характеристики   особи   правопорушника,   ступінь  протиправності
вчиненого  правопорушення,  наявність  обставин,  що   пом'якшують
відповідальність  та  інших обставин,  за якими можна визнати,  що
вчинене правопорушення є малозначним.

     Проте мали  місце  і  помилки  при  звільненні   винних   від
адміністративної   відповідальності   за  малозначністю  вчиненого
правопорушення.

     Так, постановою Шевченківського районного суду  м.  Чернівців
від  30  січня  2007  р.  Д.  було  звільнено від адміністративної
відповідальності на підставі ст. 22 КпАП ( 80731-10 ).

     Відповідно до    постанови    Д.,    працюючи     начальником
паливно-мастильних  матеріалів в/ч А 2308,  отримав від підлеглого
С.  два ваучери поповнення рахунку мобільного зв'язку на  загальну
суму 100 грн.  за надання тому можливості в робочий час вирішувати
свої особисті питання.

     Водночас у судовій практиці непоодинокі приклади протилежного
вирішення справ,  тобто за явних ознак малозначності вчиненого суд
не застосовує ст. 22 КпАП ( 80731-10 ).

     Наприклад, постановою  судді  Лисичансько-го  міського   суду
Луганської  області  від  10  липня  2007  р.  головний спеціаліст
управління  зі  здійснення  енергетичної   політики   Лисичанської
міської ради Ц. на підставі п. "а" ч. 2 ст. 1 та ч. 1 ст. 7 Закону
N  356/95-ВР  (  356/95-ВР  )  притягнутий   до   адміністративної
відповідальності  у  виді  штрафу в розмірі 425 грн.  за одержання
переваги перед іншими володільцями транспортних засобів у  вигляді
відмови  заплатити  2 грн.  за стоянку свого автомобіля на платній
стоянці підприємства "ПП Кучеренко".

     Голова апеляційного  суду  Луганської  області  цю  постанову
скасував,  провадження у справі закрив,  вказавши на малозначність
вчиненого проступку.

     Відповідно до ч.  1 ст.  12 Закону N 356/95-ВР ( 356/95-ВР  )
порядок  адміністративного  провадження  у  справах про корупційні
діяння або інші правопорушення,  пов'язані з  корупцією,  а  також
виконання   постанов   про  накладення  адміністративних  стягнень
визначається КпАП ( 80731-10,  80732-10 ),  за винятком  положень,
встановлених Законом ( 356/95-ВР ).

     Строки направлення матеріалів до суду та строки розгляду їх в
суді встановлені ч.  5 ст.  12 зазначеного Закону (  356/95-ВР  ).
Так,   протокол   про  вчинення  корупційного  діяння  або  іншого
правопорушення,  пов'язаного  з  корупцією,  разом  з  матеріалами
перевірки  надсилається  до  районного (міського) суду у триденний
строк з моменту його складання.

     У переважній більшості  випадків  матеріали  направляються  в
суди  у  вказаний  законом  строк.  Однак  є випадки порушення цих
строків.

     Так, протокол щодо Ш. за п. "г" ч. 1 ст. 5 Закону N 356/95-ВР
(   356/95-ВР   ),   складений   прокурором  Березанського  району
Миколаївської області 16 лютого 2007 р. надійшов до суду 1 березня
2007 р., тобто більше ніж через 15 днів.

     Трапляються випадки  й  більш  тривалих затримок з переданням
матеріалів до суду - і місяць,  і два  місяці.  Як  правило,  такі
справи  потім закриваються з підстав пропущення строку притягнення
до відповідальності.

     Наприклад, протокол щодо Т.  за п.  "г" ч.  1  ст.  5  Закону
N 356/95-ВР  (  356/95-ВР  ),  складений старшим оперуповповаженим
відділу  ДСБЕЗ  Арбузинського  РВ  УМВС  України  в  Миколаївській
області 19  червня  2007  р.  був  направлений  до  суду 21 серпня
2007 р.,  тобто більше  ніж  через  два  місяці.  При  цьому  слід
відмітити,  що  цей  протокол  був направлений в суд безпідставно,
оскільки Т.  інкримінувалося  правопорушення,  вчинене  23  жовтня
2006 р.  Постановою суду провадження у справі закрито у зв'язку із
закінченням    строків     притягнення     до     адміністративної
відповідальності.

     Інший приклад. Постановою судді Красногвардійського районного
суду АР Крим провадження у справі  щодо  М.,  яка  притягалася  до
відповідальності   за   вчинення   правопорушення,   склад   якого
передбачено п.  "г" ч.  1 ст.  5 Закону N 356/95-ВР ( 356/95-ВР ),
закрито    у    зв'язку    із    закінчення   строків   накладення
адміністративного  стягнення.  За  даними   справи,   М.   вчинила
адміністративне правопорушення 14 серпня 2007 р., строк накладення
адміністративного  стягнення  закінчився  14  лютого  2008  р.,  а
матеріали  надійшли  до  суду  11  березня  2008  р.,  тобто після
закінчення зазначеного строку.

     Слід відмітити,  що  передбачений  ч.   5   ст.   12   Закону
N 356/95-ВР  (  356/95-ВР  )  строк,  який  ще  називають  строком
давності адміністративної відповідальності,  включає в себе строк,
протягом   якого   може   бути  складений  протокол  про  вчинення
корупційного правопорушення,  і строк,  протягом якого  може  бути
винесена постанова про накладення адміністративного стягнення.

     У ході  вивчення  справ  та  матеріалів  встановлено  випадки
неправильного застосування закону у разі конкуренції між загальною
та  спеціальною нормами закону,  що призводить до необгрунтованого
закриття провадження у справі.

     Так, постановою   судді   Тельманівського   районного    суду
Донецької області від 17 серпня 2007 р.  на підставі ст.  38, п. 7
ст.  247 КпАП ( 80732-10 ) закрито провадження у справі  щодо  Ч.,
який притягався до відповідальності за п.  "г" ч.  3 ст.  5 Закону
N 356/95-ВР  (  356/95-ВР  ).  Як  зазначено  в  постанові  судді,
правопорушення мало місце 23 квітня 2007 р.,  до суду протокол про
адміністративне правопорушення надійшов 16 серпня 2007  р.,  тобто
на день розгляду справи закінчився двохмісячний строк,  не пізніше
якого може бути накладено адміністративне стягнення. Провадження у
справі  закрито  у  зв'язку  із закінченням строків притягнення до
адміністративної відповідальності.

     У цьому  випадку  слід  було  застосувати  спеціальну   норму
закону,  передбачену ч. 5 ст. 12 Закону N 356/95-ВР ( 356/95-ВР ),
відповідно до якої адміністративне стягнення за корупційні  діяння
або інші правопорушення,  пов'язані з корупцією,  може накладатися
протягом шести місяців з дня його вчинення.  Цей строк  на  момент
розгляду справи щодо Ч. ще не закінчився.

     Відповідно до  ч.  6 ст.  12 Закону N 356/95-ВР ( 356/95-ВР )
постанова суду про накладення адміністративного стягнення  у  виді
штрафу  за корупційні діяння або інші правопорушення,  пов'язані з
корупцією, у триденний строк направляється відповідному державному
чи  виборному  органу для вирішення питання про звільнення особи з
посади або усунення її від виконання функцій держави.  Контроль за
правильним   і   своєчасним  виконанням  постанов  про  накладення
адміністративного стягнення  згідно  з  вимогами  ст.   305   КпАП
( 80732-10 ) здійснюється судом, який виніс постанову.

     Узагальнення засвідчило,  що  суди  у  більшості  випадків не
виконують вказані вимоги Закону N  356/95-ВР  (  356/95-ВР  ).  Як
правило,  в  справах  є  лише  повідомлення  про  направлення  для
виконання копій постанови у виконавчу службу в  частині  стягнення
штрафів.

     Наприклад, постановою  судді  Снігурівського  районного  суду
Миколаївської області від 29 березня 2007  р.  голову  Павлівської
сільської ради Д.  притягнуто до адміністративної відповідальності
за п.  "г" ч.  1 ст.  5 та п.  "г" ч.  3 ст.  5 Закону N 356/95-ВР
( 356/95-ВР  )  за  те,  що  він  у  листопаді 2006 р.  за власним
підписом надав  Т.  письмовий  дозвіл  на  продаж  алкогольних  та
тютюнових виробів в магазині, вказавши, що проти такого дозволу не
заперечує  виконком  сільської  ради,  хоча   насправді   виконком
сільради  такого  дозволу  не  давав.  За  ці правопорушення на Д.
накладено штраф у розмірі 850 грн.  У частині виконання  стягнення
штрафу копія постанови була направлена у виконавчу службу.  Однак,
до сільської ради копія постанови не направлялась.

     Необхідно відмітити як зразкову практику з цього питання, яка
існує  у  судах  Селидівського  міського  суду  та  Новоазовського
районного суду Донецької області,  де кожна з  винесених  постанов
про  притягнення  до  адміністративної  відповідальності у справах
цієї категорії направлялась на місця  роботи  правопорушників  для
відповідного реагування.

     Узагальнення виявило  наявність  ряду  правових проблем,  від
вирішення яких залежить подальша активізація боротьби з корупцією.
Полягають   вони,   з   одного   боку,  в  неоднаковому  розумінні
працівниками правоохоронних  органів  та   суддями   норм   Закону
N 356/95-ВР  (  356/95-ВР ) та неправильному їх застосуванні,  а з
другого,  - недосконалістю правового регулювання  відповідальності
за   корупційні   діяння   та  інші  правопорушення,  пов'язані  з
корупцією.

     З метою вдосконалення  чинного  законодавства  для  вирішення
складних   питань   при  розгляді  кримінальних  справ  зазначеної
категорії справ слід  у  кримінальному  законодавстві  передбачити
визначення  окремих  корупційних  діянь як злочинних,  кримінальну
відповідальність   за   найбільш   поширені   корупційні   діяння.
Відсутність такого законодавства негативно впливає на ефективність
практичної кримінально-правової боротьби з корупцією.

     Наприклад, ст.  364 КК ( 2341-14 ) може бути доповнена  п.  4
такого змісту:  "Дії,  передбачені частиною першою або другою цієї
статті, якщо вони мають ознаки корупційного діяння" тощо.

     Нині саме кримінально карана корупція  залишена  поза  увагою
щодо правового регулювання.

     Оскільки Україна   ратифікувала   міжнародні   конвенції  про
протидію корупції,  то вирішення зазначених проблем є на  часі  та
дуже актуальне.

     Заслуговує на  увагу  й  ідея  про створення Антикорупційного
Кодексу України,  який би комплексно врегулював  усі  питання,  що
стосуються боротьби з корупцією.

     Запропоновані заходи,   в  разі  їх  реалізації,  сприятимуть
поліпшенню взаємодії  між  державними  відомствами,  дадуть  змогу
запобігти правовим колізіям і непорозумінням при судовому розгляді
кримінальних справ.

     Узагальнення виявило   також   ряд   правових    проблем    у
застосуванні  законодавства  при  розгляді  адміністративних справ
зазначеної категорії.

     Не досить чітке розуміння підстав та умов,  коли  за  вчинене
корупційне діяння настає кримінальна відповідальність,  призводить
до того,  що за наявності кримінально-караного діяння винна  особа
несе адміністративну відповідальність.

     Склад корупційного    правопорушення   передбачає   наявність
чотирьох взаємозумовлених і взаємопов'язаних елементів: об'єкта та
об'єктивної сторони,  суб'єкта і суб'єктивної сторони. Відсутність
хоча б однієї з вказаних  ознак  виключає  наявність  корупційного
діяння.

     Виходячи зі   змісту   Закону  (  356/95-ВР  ),  обов'язковою
ознакою,  за якою будь-яка  неправомірна  або  неетична  поведінка
осіб,  уповноважених  на  виконання  функцій  держави,  визнається
корупційною,  є корисливий або інший  особистий  їх  інтерес,  або
інтерес  третіх  осіб.  У  значній  кількості перевірених справ ця
обов'язкова  складова  суб'єктивної  сторони   правопорушення   не
з'ясована,  що  ставить під сумнів правомірність прийнятих суддями
рішень.

     Багато помилок допускається  при  вирішенні  справ  внаслідок
неправильного  розуміння  поняття  "інших  осіб,  уповноважених на
виконання функцій держави",  особливо  це  стосується  працівників
міліції, суддів, прокурорів.

     Також виникають  труднощі  при  визначенні  поняття "посадові
особи", що має відношення  до  ч.  3  ст.  5  Закону  N  356/95-ВР
( 356/95-ВР ).

     Є випадки, коли виникає питання, чи вправі суддя у разі, коли
у протоколі невірно зазначена норма цього Закону ( 356/95-ВР ), за
вчинене  особою  правопорушення  застосовувати  стягнення за іншою
нормою Закону N 356/95-ВР ( 356/95-ВР ).  На практиці  трапляються
випадки, коли суддя, не повертаючи протокол і не вирішуючи питання
відповідальності згідно з даними протоколу,  вирішують питання про
відповідальність  особи за вчинене нею правопорушення,  пославшись
на іншу норму цього Закону ( 356/95-ВР ).  Щоправда випадків, коли
ця обставина погіршувала становище особи, не було.

     Судді звертають   увагу,  що  ряд  норм  Закону  N  356/95-ВР
( 356/95-ВР ) викладено не досить повно і потребують більш точного
визначення  поняття  "корупція"  і "корупційна діяльність".  Також
бажано було б дати визначення інших термінів, які використовуються
в цьому Законі ( 356/95-ВР ).

     З метою  вдосконалення  чинного  законодавства судді вважають
доцільним конструктивно  викласти   норми   Закону   N   356/95-ВР
( 356/95-ВР  )  таким  чином,  щоб  в  одній  статті  містилися як
диспозиція з визначенням суті протиправного діяння,  так і санкція
за його вчинення (статті 1, 5, 6 - 9).

     Потрібно також   передбачити   в   санкціях   статей   Закону
( 356/95-ВР ) основні  й  додаткові  адміністративні  стягнення  і
чіткіше  визначити  повноваження районного (міського) суду щодо їх
застосування.

     У ст.  38 КпАП (  80731-10  )  потрібно  було  б  передбачити
можливість    зупинення   строків   накладення   адміністративного
стягнення  за   корупційне   правопорушення   на   час   вирішення
відповідною  радою  питання про дачу згоди на притягнення депутата
до відповідальності, а так само на час його хвороби.

     Судді апеляційних суддів пропонують надати судам роз'яснення,
що відповідальність  за  п.  "г"  ч.  1  ст.  5 Закону N 356/95-ВР
( 356/95-ВР ) настає лише у разі наявності звернення  фізичних  чи
юридичних осіб за наданням інформації; а також просять роз'яснити,
як слід розуміти надання незаконних переваг фізичним або юридичним
особам під час підготовки і прийняття нормативно-правових актів чи
рішень.

     Норми, викладені в Законі N 356/95-ВР ( 356/95-ВР ), доцільно
було  б  внести до КпАП ( 80731-10,  80732-10 ) окремим розділом з
назвою "Адміністративні корупційні правопорушення" та узгодити  їх
з іншими нормами цього Кодексу ( 80731-10, 80732-10 ).

     Звертає увагу той факт,  що до відповідальності за корупційні
правопорушення притягаються здебільшого  керівники  і  спеціалісти
державних  структур  нижчої ланки,  як правило,  не вище районної.
Серед притягнутих до відповідальності найбільше службовців органів
місцевого  самоврядування  (сільських голів,  секретарів сільських
рад, землевпорядників тощо) та державних службовців рівня районних
державних  адміністрацій.   Це  свідчить  про  те,  що  діяльність
правоохоронних  органів  поки  що  спрямовується  на  боротьбу   з
корупцією у владних органах нижчих рівнів.

     Водночас слід    відмітити,   що   з   огляду   на   характер
правопорушень умовами для їх  вчинення  є  низький  рівень  оплати
праці  сільського  населення  та  недостатнє бюджетне фінансування
службовців органів місцевого самоврядування,  працівників  міліції
та  інших  державних  органів,  що  змушує їх вишукувати додаткові
джерела доходу.