ПЛЕНУМ ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
N 5 від 26.04.2002
Про судову практику у справах про хабарництво
З метою забезпечення однакового і правильного застосування
законодавства у справах про хабарництво та у зв'язку з питаннями,
які виникають у судовій практиці, Пленум Верховного Суду України
П О С Т А Н О В Л Я Є:
1. Звернути увагу судів на те, що згідно з чинним законом
відповідальність за одержання хабара можуть нести лише службові
особи. При вирішенні питання, чи є та або інша особа службовою,
належить керуватися правилами, які викладено в пунктах 1 і 2
примітки до ст. 364 Кримінального кодексу України ( 2341-14 )
(далі - КК). При цьому слід мати на увазі, що до представників влади
належать, зокрема, працівники державних органів та їх апарату, які
наділені правом у межах своєї компетенції ставити вимоги, а також
приймати рішення, обов'язкові для виконання юридичними і фізичними
особами незалежно від їх відомчої належності чи підлеглості. Організаційно-розпорядчі обов'язки - це обов'язки по
здійсненню керівництва галуззю промисловості, трудовим колективом,
ділянкою роботи, виробничою діяльністю окремих працівників на
підприємствах, в установах чи організаціях незалежно від форми
власності. Такі функції виконують, зокрема, керівники міністерств,
інших центральних органів виконавчої влади, державних, колективних
чи приватних підприємств, установ і організацій, їх заступники,
керівники структурних підрозділів (начальники цехів, завідуючі
відділами, лабораторіями, кафедрами), їх заступники, особи, які
керують ділянками робіт (майстри, виконроби, бригадири тощо). Адміністративно-господарські обов'язки - це обов'язки по
управлінню або розпорядженню державним, колективним чи приватним
майном (установлення порядку його зберігання, переробки,
реалізації, забезпечення контролю за цими операціями тощо). Такі
повноваження в тому чи іншому обсязі є у начальників
планово-господарських, постачальних, фінансових відділів і служб,
завідуючих складами, магазинами, майстернями, ательє, їх
заступників, керівників відділів підприємств, відомчих ревізорів
та контролерів тощо. Особа є службовою не тільки тоді, коли вона здійснює
відповідні функції чи виконує обов'язки постійно, а й тоді, коли
вона робить це тимчасово або за спеціальним повноваженням, за
умови, що зазначені функції чи обов'язки покладені на неї
правомочним органом або правомочною службовою особою. Працівники підприємств, установ, організацій, які виконують
професійні (адвокат, лікар, вчитель тощо), виробничі (наприклад,
водій) або технічні (друкарка, охоронник, тощо) функції, можуть
визнаватися службовими особами лише за умови, що поряд із цими
функціями вони виконують організаційно-розпорядчі або
адміністративно-господарські обов'язки. Службовими особами можуть визнаватись як громадяни України,
так і іноземці та особи без громадянства.
2. Відповідальність за одержання хабара настає лише за умови,
що службова особа одержала його за виконання чи невиконання таких
дій, які вона могла або повинна була виконати з використанням
наданої їй влади, покладених на неї організаційно-розпорядчих чи
адміністративно-господарських обов'язків, або таких, які вона не
уповноважена була вчинювати, але до вчинення яких іншими
службовими особами могла вжити заходів завдяки своєму службовому
становищу. Одержання службовою особою незаконної винагороди від
підлеглих чи підконтрольних осіб за протегування чи потурання, за
вирішення на їх користь питань, які входять до її компетенції,
також слід розцінювати як одержання хабара. Дії винних належить визнавати даванням і одержанням хабара й
у тих випадках, коли умови одержання матеріальних цінностей або
послуг хоча спеціально і не обумовлювались, але учасники злочину
усвідомлювали, що особа дає хабар з метою задоволення тих чи інших
власних інтересів або інтересів третіх осіб.
3. Судам слід мати на увазі, що об'єктивна сторона злочину,
передбаченого ст. 368 КК ( 2341-14 ), полягає в одержанні хабара в
будь-якому вигляді. Оскільки виконання чи невиконання службовою
особою відповідних дій перебуває за межами об'єктивної сторони
даного злочину, відповідальність настає незалежно від того, до чи
після вчинення цих дій було одержано хабар, був чи не був він
обумовлений до їх вчинення, виконала чи не виконала службова особа
обумовлене, збиралася чи ні вона це робити. Якщо виконані службовою особою у зв'язку з одержанням хабара
дії самі є злочинними (службове підроблення, зловживання владою
чи службовим становищем тощо), вчинене належить кваліфікувати за
сукупністю злочинів.
4. Оскільки одержання хабара є корисливим злочином, його
предмет має виключно майновий характер. Ним можуть бути майно
(гроші, цінності та інші речі), право на нього (документи, які
надають право отримати майно, користуватися ним або вимагати
виконання зобов'язань тощо), будь-які дії майнового характеру
(передача майнових вигод, відмова від них, відмова від прав на
майно, безоплатне надання послуг, санаторних чи туристичних
путівок, проведення будівельних або ремонтних робіт тощо). Послуги, пільги і переваги, які не мають майнового характеру
(похвальні характеристика чи виступ у пресі, надання престижної
роботи тощо), не можуть визнаватися предметом хабара. Одержання їх
може розцінюватись як інша (некорислива) заінтересованість при
зловживанні владою чи службовим становищем і за наявності до того
підстав кваліфікуватися за відповідною частиною ст. 364 КК
( 2341-14 ).
5. Склад злочину, передбаченого ст. 368 КК ( 2341-14 ),
наявний не лише тоді, коли службова особа одержала хабар для себе
особисто, а й тоді, коли вона зробила це в інтересах близьких їй
осіб (родичів, знайомих тощо). При цьому не має значення, як саме
фактично було використано предмет хабара.
6. Давання хабара полягає в передачі службовій особі майна,
права на майно або вчиненні на її користь дій майнового характеру
за виконання чи невиконання дії, яку та повинна була або могла
виконати з використанням службового становища чи наданої їй влади.
Склад цього злочину наявний не тільки тоді, коли хабар дається за
вчинення певних дій в інтересах того, хто його дає, а й тоді, коли
це робиться в інтересах інших фізичних чи юридичних осіб.
7. Давання й одержання як хабара предметів, збут і придбання
яких є самостійним складом злочину (вогнепальної (крім
гладкоствольної мисливської), холодної зброї, бойових припасів або
вибухових речовин, наркотичних засобів, отруйних чи сильнодіючих
речовин тощо), утворює сукупність злочинів і кваліфікується за
відповідною частиною ст. 369 чи ст. 368 і тією статтею КК
( 2341-14 ), яка передбачає відповідальність за збут або придбання
цих предметів.
8. Судам слід мати на увазі, що хабар може даватись та
одержуватись і в завуальованій формі - під виглядом укладення
законної угоди, безпідставного нарахування й виплати заробітної
плати чи премій, нееквівалентної оплати послуг різного характеру
(консультації, експертизи тощо). Установивши, що хабар було передано в завуальованій формі,
суд повинен зазначити це у вироку і навести докази, на підставі
яких він дійшов висновку, що гроші, матеріальні цінності чи
послуги були передані або надані службовій особі як хабар та що це
усвідомлювали і той, хто його дав, і той, хто одержав.
9. Давання й одержання хабара тісно пов'язані умислами осіб,
які вчинюють ці злочини. Якщо особа, вручаючи службовій особі
незаконну винагороду, з тих чи інших причин не усвідомлює, що
дає хабар (наприклад, у зв'язку з обманом чи зловживанням
довірою), вона не може нести відповідальність за давання, а
службова особа - за одержання хабара. Дії останньої за наявності
до того підстав можуть кваліфікуватись як зловживання владою чи
службовим становищем, обман покупців або замовників, шахрайство
тощо. Дії службової особи, яка, одержуючи гроші чи матеріальні
цінності начебто для передачі іншій службовій особі як хабар, мала
намір не передавати їх, а привласнити, належить кваліфікувати не
за ст. 368 КК ( 2341-14 ), а за відповідними частинами статей 190
і 364 КК як шахрайство та зловживання владою чи службовим
становищем, а за наявності до того підстав - і за відповідними
частинами статей 27, 15 та 369 КК як підбурювання до замаху на
давання хабара. Особа, яка в такому випадку передала гроші чи
цінності, вважаючи, що вона дає хабар, несе відповідальність за
замах на давання останнього.
10. Злочини, передбачені статтями 368, 369 КК ( 2341-14 ),
вважаються закінченими з моменту, коли службова особа прийняла
хоча б частину хабара. У випадках, коли вона відмовилася прийняти
запропоновані гроші, цінності, послуги, дії того, хто намагався
дати хабар, належить кваліфікувати як замах на його давання. Якщо ж службова особа виконала певні дії, спрямовані на
одержання хабара, але не одержала його з причин, які не залежали
від її волі, такі дії належить кваліфікувати як замах на вчинення
цього злочину. Одержання службовою особою хабара від того, хто діє з метою
її викриття і звільняється від кримінальної відповідальності з
передбачених законом підстав, є закінченим складом злочину і
кваліфікується залежно від обставин справи за відповідною частиною
ст. 368 КК ( 2341-14 ).
11. Дії особи, яка сприяла у вчиненні злочину тому, хто дав
чи одержав хабар, або організувала цей злочин, або підбурила до
його вчинення, належить кваліфікувати як співучасть, у даванні чи
одержанні хабара. При цьому питання про кваліфікацію дій
співучасника потрібно вирішувати з урахуванням спрямованості його
умислу виходячи з того, в чиїх інтересах, на чиїй стороні і за
чиєю ініціативою - того, хто дав, чи того, хто одержав хабар, -
він діяв.
12. Службова особа, яка дала хабар за одержання певних благ,
пільг чи переваг для установи, організації, підприємства, несе
відповідальність за давання хабара, а за наявності до того підстав
- і за інший злочин (зловживання владою або службовим становищем,
незаконне заволодіння чужим майном тощо). Склад злочину, передбаченого ст. 369 КК ( 2341-14 ), у діях
службової особи наявний і тоді, коли вона дала підлеглому вказівку
домагатися таких благ, пільг чи переваг шляхом підкупу інших
службових осіб, виділила або розпорядилась виділити для цього
кошти чи інші цінності, надала законного вигляду виплатам у
випадках давання хабарів у завуальованій формі тощо. Якщо ж службова особа лише рекомендувала підлеглому
домагатися благ, пільг чи переваг у такий спосіб, відповідальність
за давання хабара несе той працівник, який, виконуючи таку
рекомендацію, дав незаконну винагороду. Дії службової особи в
цьому випадку можуть кваліфікуватись як підбурювання до давання
хабара.
13. Оскільки від розміру хабара залежить кваліфікація
злочину, предмет хабара повинен отримати грошову оцінку в
національній валюті України. Це є необхідним і у випадках, коли як
хабар було передано майно, яке з тих чи інших причин не купувалося
(викрадене, подароване, знайдене тощо). При визначенні вартості предмета хабара слід виходити з
мінімальних цін, за якими в даній місцевості на час вчинення
злочину можна було вільно придбати річ або одержати послуги такого
ж роду та якості.
14. При кваліфікації одержання хабара за ознаками великого
або особливо великого розміру судам належить керуватися приміткою
до ст. 368 КК ( 2341-14 ) виходячи з неоподатковуваного мінімуму
доходів громадян, установленого законодавством України на момент
вчинення цього злочину. За змістом закону, не об'єднане єдиним умислом одержання
декількох хабарів, кожен з яких не перевищує в 200 (500) разів
неоподатковуваний мінімум доходів громадян, не може
кваліфікуватись як одержання хабара у великому (особливо великому)
розмірі, навіть якщо загальна їх сума перевищує останній. У
зв'язку з цим послідовне одержання одного хабара у великому, а
другого - в особливо великому розмірі належить кваліфікувати за
сукупністю злочинів, тобто за частинами 2 і 3 ст. 368 КК
( 2341-14 ). Коли ж умисел службової особи при одержанні декількох хабарів
був спрямований на збагачення у великих чи особливо великих
розмірах (наприклад, у випадках систематичного одержання хабарів
на підставі так званих такс або у формі поборів, данини тощо), її
дії треба розцінювати як один злочин і залежно від фактично
одержаного кваліфікувати за відповідною частиною статті 368 КК
( 2341-14 ). Якщо при умислі службової особи на одержання хабара у
великому або особливо великому розмірі нею було одержано з причин,
що не залежали від її волі, лише частину обумовленого хабара,
вчинене належить кваліфікувати як замах на одержання хабара у
розмірі, який охоплювався її умислом.
15. При вирішенні питання про повторність злочинів,
передбачених статтями 368 і 369 КК ( 2341-14 ), слід керуватися п.
3 примітки до ст. 368 КК. Цією ознакою охоплюються як перший, так і наступні злочини,
тому кваліфікувати перший із них додатково ще й за ч. 1 ст. 368 чи
369 КК ( 2341-14 ) не потрібно. Це не стосується тих випадків,
коли одні злочини були закінченими, а інші - ні, і випадків, коли
особа одні злочини вчинила як виконавець, а інші - як організатор,
підбурювач або пособник, оскільки незакінчені злочини і злочини,
які особа вчинила не як виконавець, повинні одержувати окрему
кваліфікацію з посиланням на відповідну частину ст. 15 чи ст. 27
КК. Одночасне одержання службовою особою хабара від декількох
осіб належить кваліфікувати як вчинене повторно тоді, коли він
дається, за вчинення дій в інтересах кожної особи, яка дає хабар,
а службова особа усвідомлює, що одержує його від декількох осіб. Одержання службовою особою в декілька прийомів одного хабара
за виконання чи невиконання дій, обумовлених із тим, хто його дає,
потрібно розглядати як продовжуваний злочин. Кваліфікувати такі
дії за ознакою повторності не можна. Одержання й давання хабара не можуть кваліфікуватись як
вчинені повторно у випадках, коли: судимість за раніше вчинений злочин знята або погашена в
передбаченому законом порядку; на момент вчинення особою нового злочину минули строки
давності притягнення її до відповідальності за раніше вчинений
злочин; особа була звільнена від відповідальності за раніше вчинений
злочин у встановленому законом порядку.
16. Відповідно до ч. 2 ст. 28 КК ( 2341-14 ) хабар належить
визнавати одержаним за попередньою змовою групою осіб, якщо злочин
спільно вчинили декілька службових осіб (дві або більше), які
заздалегідь, тобто до його початку, про це домовилися (як до, так
і після надходження пропозиції про давання хабара, але до його
одержання). Співвиконавцями слід вважати службових осіб, що одержали
хабар за виконання чи невиконання дій, які кожна з них могла або
повинна була виконати з використанням службового становища. Для
кваліфікації одержання хабара як вчиненого за попередньою змовою
групою осіб не має значення, як були розподілені ролі між
співвиконавцями, чи всі вони повинні були виконувати або не
виконувати дії, обумовлені з тим, хто дав хабар, чи усвідомлював
він, що в одержанні хабара беруть участь декілька службових осіб.
Злочин вважається закінченим з моменту, коли хабар прийняв хоча б
один із співвиконавців. Розмір одержаного групою осіб хабара визначається загальною
вартістю одержаних цінностей чи послуг. Якщо хабар одержано у
великому або особливо великому розмірі, кожен із співучасників
злочину, якому про це було відомо, несе відповідальність за
одержання хабара за таких кваліфікуючих обставин, навіть якщо
розмір одержаного ним особисто не є великим або особливо великим. Службова особа, яка одержала хабар без попередньої
домовленості з іншою службовою особою, а після цього передала тій
його частину, несе відповідальність за сукупність злочинів -
одержання й давання хабара.
17. Згідно з п. 4 примітки до ст. 368 КК ( 2341-14 )
вимаганням хабара визнається його вимагання службовою особою з
погрозою вчинення або невчинення з використанням влади чи
службового становища дій, які можуть заподіяти шкоду правам чи
законним інтересам того, хто дає хабар, або умисне створення нею
умов, за яких особа вимушена дати хабар з метою запобігання
шкідливим наслідкам щодо своїх прав І законних інтересів. У випадках, коли особа, незважаючи на вчинення щодо неї дій,
спрямованих на те, щоб примусити її дати хабар, з тих чи інших
причин цього не зробила, дії службової особи, яка його вимагала,
залежно від конкретних обставин справи належить кваліфікувати як
готування до одержання хабара шляхом вимагання чи як замах на
вчинення цього злочину.
18. Відповідно до п. 2 примітки до ст. 368 КК ( 2341-14 )
службовими особами, які займають відповідальне становище, є особи,
зазначені в п. 1 примітки до ст. 364, посади яких згідно зі ст. 25
Закону України від 16 грудня 1993 р. N 3723-XII ( 3723-12 ) "Про
державну службу" віднесені до третьої, четвертої, п'ятої та шостої
категорій, а також судді, прокурори і слідчі, керівники,
заступники керівників органів державної влади і управління,
органів місцевого самоврядування, їх структурних підрозділів та
одиниць. Службовими особами, які займають особливо відповідальне
становище, є особи, зазначені в ч. 1 ст. 9 названого Закону, та
особи, посади яких згідно зі ст. 25 цього Закону віднесені до
першої і другої категорій. Наведені переліки є вичерпними і поширювальному тлумаченню не
підлягають. Висновок суду про те, що службова особа займала відповідальне
чи особливо відповідальне становище, повинен бути належним чином
мотивований.
19. Кваліфікуючі ознаки, які свідчать про підвищену суспільну
небезпечність одержання чи давання хабара (вимагання, великий або
особливо великий розмір хабара, відповідальне чи особливо
відповідальне становище службової особи, яка його одержала),
належить ставити за вину і співучасникам, якщо ці ознаки
охоплювалися їхнім умислом.
20. Дії особи, яка одержала один хабар за наявності ознак,
передбачених і ч. 2, і ч. 3 ст. 368 КК ( 2341-14 ), мають
кваліфікуватися лише за ч. 3 цієї статті. При цьому в
мотивувальній частині вироку необхідно зазначати всі кваліфікуючі
ознаки злочину.
21. Звільнення особи, яка дала хабар, від кримінальної
відповідальності з підстав, передбачених ч. 3 ст. 369 КК
( 2341-14 ), не означає, що в її діях немає складу злочину. У
зв'язку з цим вона не може визнаватися потерпілим і претендувати
на повернення предмета хабара. Судам слід мати на увазі, що добровільною вважається усна чи
письмова заява в органи внутрішніх справ, прокуратуру, інший
державний орган, наділений правом порушувати кримінальну справу,
зроблена з будь-яких мотивів, але не у зв'язку з тим, що про даний
хабар стало відомо органам влади чи компетентним службовим особам. Установивши, що особа, яка дала хабар, звільнена від
кримінальної відповідальності незаконно (зокрема, що хабар у неї
не вимагали або вона заявила про даний хабар у зв'язку з тим, що
про цей злочин стало відомо органам влади), суд за наявності
клопотання прокурора повинен вжити передбачених ст. 278
Кримінально-процесуального кодексу України ( 1003-05 ) (далі -
КПК) заходів до притягнення її до відповідальності. Такі ж заходи мають вживатись у разі виявлення фактів
звільнення від кримінальної відповідальності на підставі ч. 3 ст.
369 КК ( 2341-14 ) організаторів, пособників, підбурювачів,
оскільки на цих осіб зазначений закон не поширюється.
22. У діях особи, яка у зв'язку з вимаганням у неї хабара,
перше ніж його дати, звернулась до органів влади з метою викрити
вимагача, складу злочину немає. Тому вона звільняється від
відповідальності на підставі не ч. 3 ст. 369 КК ( 2341-14 ), а п.
2 ч. 1 ст. 6 КПК ( 1001-05 ). Гроші та інші цінності, які ця особа
передала як хабар з метою викрити вимагача, належить повернути
законному власнику на підставі п. 5 ч. 1 ст. 81 КПК.
23. Свідоме створення службовою особою обставин і умов, що
зумовлюють пропонування чи одержання хабара, з метою викрити того,
хто його дав або одержав (провокація хабара), є закінченим
злочином з моменту вчинення зазначених дій незалежно від того, чи
було дано або одержано хабар. Якщо з тією ж метою службова особа організувала давання чи
одержання хабара, підбурювала до цього того, хто його дав чи
одержав, або сприяла їм у цьому, її дії слід розцінювати ще й як
співучасть у хабарництві та додатково кваліфікувати за
відповідними частинами статей 27 і 369 чи статей 27 і 368 КК
( 2341-14 ). Те, що давання або одержання хабара відбулось у зв'язку з
провокацією, не виключає відповідальності того, хто його дав або
одержав.
24. Предмет хабара на підставі п. 4 ст. 81 КПК ( 1001-05 )
має передаватися в дохід держави. Якщо майно, передане як хабар, не знайдено, безпідставно
придбане належить стягувати в дохід держави на підставі ст. 470
Цивільного кодексу України ( 1540-06 ). При цьому слід враховувати
офіційні дані Державного комітету статистики України про показники
рівня інфляції і за необхідності відповідно збільшувати суму, яка
підлягає стягненню. У випадках, коли вартість речей, які були предметом хабара,
на час розгляду справи змінилася, розмір грошової суми, що
підлягає стягненню, повинен визначатися за новими цінами.
25. При розгляді справ про хабарництво судам
необхідно додержувати вимог закону про індивідуалізацію покарання.
Слід брати до уваги, що згідно зі ст. 12 КК ( 2341-14 ) злочини,
передбачені ч. 2 ст. 368 і ч. 2 ст. 369 КК, є тяжкими, ч. 3 ст.
368 КК - особливо тяжкими і що основне покарання за ті й інші може
бути призначено лише у виді позбавлення волі. Відповідно до
санкцій частин 1, 2, 3 ст. 368 КК застосування до винних в
одержанні хабарів додаткового покарання у виді позбавлення права
обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю, а в
одержанні хабарів за обтяжуючих обставин - і конфіскації майна, є
обов'язковим. Не застосування цих основного й додаткових покарань
можливе лише за наявності підстав, передбачених ст. 69 КК.
26. Відповідно до вимог ст. 23 КПК ( 1001-05 ) суди в кожній
справі про хабарництво повинні з'ясовувати причини вчинення
злочинів та умови, які сприяли цьому, і реагувати на них окремими
ухвалами (постановами). Суд також має окремою ухвалою (постановою) порушувати перед
компетентним органом чи службовою особою питання про позбавлення
особи, яка дала хабар, незаконно одержаних за нього благ, пільг чи
переваг.
27. Судовій палаті у кримінальних справах, Військовій судовій
колегії Верховного Суду України, апеляційним судам належить
систематично вивчати стан виконання законодавства про
відповідальність за хабарництво, спрямовуючи судову практику на
правильне застосування законодавства.
28. Визнати такою, що втратила чинність, постанову Пленуму
Верховного Суду України від 7 жовтня 1994 р. N 12 ( v0012700-94 )
"Про судову практику в справах про хабарництво".
"Юридичний вісник", N 28 (368), 13-19 липня 2002 р.
Джерело:Офіційний портал ВРУ
