ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В АІМЕНЕМ УКРАЇНИ
16.05.2007
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в
складі:
головуючого: Смоковича М.І.,
суддів: Весельської Т.Ф.,Горбатюка С.А.,
Чумаченко Т.А.,
Штульмана І.В.
за участі секретаря судового засідання: Семяністої С.Л., позивача Німченка В.І., представника відповідача: Островської Олени Василівни,
представника третьої особи (Верховного Суду України) Гайдук С.В.,
розглянувши у судовому засіданні в касаційній інстанції
адміністративну справу за позовом Німченка Василя Івановича до Держави Україна в
особі Кабінету Міністрів України (далі - КМ України) за участі
третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог, на стороні
відповідача: Верховного Суду України, Державного казначейства
України, Державної судової адміністрації України, Конституційного
Суду України, Міністерства фінансів України щодо законності
окремих положень постанови КМ України від 3 вересня 2005 року
( 865-2005-п ), провадження по якій відкрито за касаційною скаргою Кабінету Міністрів України на постанову
Печерського районного суду міста Києва від 21 грудня 2005 року та
ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 7 квітня 2006 року,
В С Т А Н О В И Л А:
У вересні 2005 року Німченко В.І. як суддя Конституційного
Суду України звернувся в суд з позовом до КМ України про визнання
постанови КМ України від 3 вересня 2005 року N 865 ( 865-2005-п )
"Про оплату праці суддів" в частині набрання чинності цієї
постанови з 1 січня 2006 року незаконною та просив встановити, що
ця постанова діє з часу набрання чинності постанови КМ України від
30 червня 2005 року N 513 ( 513-2005-п ) "Про оплату праці Голови
та заступників Голови Конституційного Суду України" та постанови
КМ України від 30 червня 2005 року N 514 ( 514-2005-п ) "Про
оплату праці Голови, першого заступника Голови та заступника
Голови Верховного Суду України", а саме з 1 червня 2005 року.
Вимоги обґрунтовував наступним.
Кабінетом Міністрів України 30 червня 2005 року прийнято
постанови N 513 ( 513-2005-п ) "Про оплату праці Голови та
заступників Голови Конституційного Суду України" та N 514
( 514-2005-п ) "Про оплату праці Голови, першого заступника Голови
та заступника Голови Верховного Суду України", яким надана
зворотня дія в часі - набрання їх чинності з 1 червня 2005 року.
На підставі цих нормативних актів зазначеним особам були підвищені
посадові оклади та встановлені відповідні системи оплати їх праці.
Що ж стосується суддів цих судів, то лише 3 вересня 2005 року
Кабінетом Міністрів України було прийнято постанову N 865
( 865-2005-п ) "Про оплату праці суддів", якою підвищено їм
посадові оклади пропорційно до окладів голів та заступників голів
названих судів, однак набрання чинності цієї постанови було
визначено на майбутнє - з 1 січня 2006 року (пункт 5 цієї
постанови КМ України) ( 865-2005-п ). Тобто впродовж семи місяців
судді Конституційного та Верховного судів України отримували
значно меншу заробітну плату.
Зазначав, що такими постановами Кабінет Міністрів України
порушив положення статті 113 Конституції України ( 254к/96-ВР ).
Крім того, невиконанням вимог Закону України "Про статус
суддів" ( 2862-12 ) щодо одночасного визначення пропорції в оплаті
праці між суддями та обраними головами Конституційного та
Верховного суду України і їх заступниками, привело до
дискримінації суддів щодо оплати праці, порушення їх прав і
гарантій на отримання з 1 червня 2005 року до 1 січня 2006 року
заробітної плати відповідно до вимог частини третьої статті 11,
частини другої статті 44 Закону України "Про статус суддів"
( 2862-12 ) та постанов КМ України NN 513 ( 513-2005-п ),
514 ( 514-2005-п ), 865 ( 865-2005-п ), а тому вважав, що
постанова КМУ N 865 ( 865-2005-п ) в частині визначення набрання
чинності з 1 січня 2006 року є незаконною.
Просив задовольнити позовну заяву.
Постановою Печерського районного суду міста Києва від
21 грудня 2005 року, залишеною без змін ухвалою апеляційного суду
міста Києва від 7 квітня 2006 року, позов задоволено - визнано
постанову КМУ від 3 вересня 2005 року N 865 ( 865-2005-п ) "Про
оплату праці суддів" в частині визначення набрання чинності цієї
постанови з 1 січня 2006 року - незаконною.
Встановлено, що постанова КМ України від 3 вересня 2005 року
N 865 ( 865-2005-п ) "Про оплату праці суддів" діє в часі з часу
набрання чинності постанов КМ України N 513 ( 513-2005-п ) "Про
оплату праці Голови та заступників Голови Конституційного Суду
України" та N 514 ( 514-2005-п ) "Про оплату праці Голови, першого
заступника Голови та заступника Голови Верховного Суду України", а
саме з 1 червня 2005 року.
Зобов'язано Кабінет Міністрів України після набрання законної
сили постановою суду здійснити публікацію резолютивної частини
рішення у виданні, в якому було офіційно опубліковано постанову
КМ України N 865 ( 865-2005-п ) від 3 вересня 2005 року.
У касаційній скарзі Кабінет Міністрів України, посилаючись на
порушення судами норм матеріального та процесуального права,
просив скасувати рішення судів та ухвалити нове рішення про
відмову в задоволенні позовної заяви.
Касаційна скарга підлягає до часткового задоволення з таких
підстав.
Задовольняючи позов суди першої та апеляційної інстанцій
виходи з того, що оскаржуваний пункт постанови КМ України є
незаконним та відновлюючи порушене право позивача встановили, що
ця постанова діє в часі з 1 червня 2005 року.
Такий висновок судів у частині визначення способу відновлення
порушеного права не відповідає чинному законодавству.
Конституція України ( 254к/96-ВР ) в статтях 6 і 19 закріпила
принцип законності в діяльності органів державної влади.
Так, згідно частини другої статті 6 Конституції України
( 254к/96-ВР ) органи законодавчої, виконавчої та судової влади
здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією
( 254к/96-ВР ) межах і відповідно до законів України. Частина
друга статті 19 Конституції України ( 254к/96-ВР ) зобов'язує
органи державної влади діяти лише на підставі, в межах повноважень
та у спосіб, що передбачені Конституцією України ( 254к/96-ВР ) та
законами України.
Зазначені конституційні вимоги поширюються на всі без винятку
органи державної влади, у тому числі й на вищий орган в системі
виконавчої влади, яким є Кабінет Міністрів України.
Відповідно до частини четвертої статті 113 Конституції
України ( 254к/96-ВР ) Кабінет Міністрів України у своїй
діяльності керується цією Конституцією ( 254к/96-ВР ) та законами
України, прийнятими відповідно до Конституції ( 254к/96-ВР ) та
законів України.
До повноважень Кабінету Міністрів України статтею 8 Закону
України "Про оплату праці" від 24 березня 1995 року N 108/95-ВР
( 108/95-ВР ) віднесено визначення умов оплати праці працівників
установ та організацій, що фінансуються з державного бюджету
( 489-16 ). Цим Законом ( 108/95-ВР ) встановлено й порядок
організації оплати праці який здійснюється, зокрема, на підставі
законодавчих актів, тобто законів, та інших нормативних актів
(частина перша статті 5 цього Закону) ( 108/95-ВР ). Він також
передбачає гарантії дотримання прав щодо оплати праці, забороняючи
суб'єктам організації оплати праці в односторонньому порядку
приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови,
встановлені законодавством, угодами і колективними договорами. Цей
Закон ( 108/95-ВР ) допускає регулювання питань оплати праці й
іншими законами.
Згідно частини четвертої статті 43 Конституції України
( 254к/96-ВР ) кожен має право на належні, безпечні і здорові
умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.
Визначальним актом, який регулює питання оплати праці суддів
є Закон України "Про статус суддів" ( 2862-12 ). Він встановлює
гарантії незалежності суддів, включаючи їх матеріальне і соціальне
забезпечення, у тому числі гарантії права щодо оплати праці.
Відповідно до частини першої статті 126 Конституції України
( 254к/96-ВР ) незалежність і недоторканість суддів гарантується
Конституцією ( 254к/96-ВР ) і законами України.
Частиною другою статті 44 Закону України "Про статус суддів"
( 2862-12 ) передбачено, що розміри посадових окладів суддів
встановлюються у відсотковому відношенні до посадового окладу
Голови Верховного Суду України і не можуть бути меншими від
50 відсотків його окладу. Посадовий оклад судді не може бути
меншим від 80 відсотків посадового окладу голови суду, в якому
працює суддя. Тобто, згідно з цією нормою гарантований мінімальний
посадовий оклад судді не може бути меншим встановленого статтею 44
цього Закону ( 2862-12 ) в співвідношенні до окладу Голови
Верховного Суду України. Недодержання цього принципу, є порушенням
конституційного права суддів на отримання заробітної плати не
нижче, від визначеної законом, та порушенням конституційних
гарантій щодо незалежності та недоторканності суддів.
Частина перша статті 29 Закону України "Про Конституційний
Суд України" ( 422/96-ВР ) від 16 жовтня 1996 року передбачає, що
судді Конституційного Суду України одержують заробітну плату та
користуються іншими видами матеріального забезпечення,
встановленими законами України щодо статусу суддів.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що 30 червня
2005 року Кабінет Міністрів України, в межах своїх повноважень,
прийняв постанову N 513 ( 513-2005-п ) "Про оплату праці Голови та
заступників Голови Конституційного Суду України" та постанову
N 514 ( 514-2005-п ) "Про оплату праці Голови та заступників
Голови Верховного суду України", якими підвищив оклади, зокрема,
Голові Конституційного суду України та Голові Верховного суду
України.
Водночас, Кабінет Міністрів України допустив бездіяльність,
оскільки не привів посадові оклади суддів у відповідність з
вимогами статті 44 Закону України "Про статус суддів" ( 2862-12 ).
Лише 3 вересня 2005 року відповідач свою бездіяльність із
зазначеного питання припинив прийняттям постанови N 865
( 865-2005-п ) "Про оплату праці суддів", затвердивши схеми
посадових окладів інших керівників та суддів Конституційного Суду
України, керівників та суддів інших судів загальної юрисдикції,
якою привів оклади суддів у відповідність з встановленим частиною
другою статті 44 Закону України "Про статус суддів" ( 2862-12 )
співвідношенням до посадових окладів Голови Верховного Суду
України та голови суду, в якому працює суддя.
Однак, Кабінет Міністрів України, припинивши свою
бездіяльність, не усунув порушення вимог частини другої статті 44
Закону України "Про статус суддів" ( 2862-12 ) і не привів оклади
суддів усіх судів України до встановленого цією нормою
співвідношення, одночасно з окладами Голови Верховного Суду
України та Голови Конституційного суду України, а саме з 1 червня
2005 року, оскільки надав постанові від 3 вересня 2005 року N 865
( 865-2005-п ) "Про оплату праці суддів" чинності з 1 січня
2005 року (пункт 5 Постанови) ( 865-2005-п ).
Внаслідок цього з 1 червня 2005 року по 1 січня 2006 року
оклади суддів були набагато меншими, зокрема оклад судді
Конституційного Суду України складав у цей період біля
23 відсотків, а не 80 відсотків від окладу Голови Конституційного
Суду України, як того вимагає Закон.
Отже, постанова КМ України N 865 ( 865-2005-п ) від 3 вересня
2005 року "Про оплату праці суддів", а саме пункт 5 цієї Постанови
( 865-2005-п ) суперечить частині другій статті 44 Закону України
"Про статус суддів" ( 2862-12 ), тобто є незаконним.
Вирішуючи питання про спосіб відновлення порушеного права
позивача колегія суддів виходить з наступного.
Захист прав в адміністративному судочинстві має бути
ефективним. Це означає, що, задовольняючи адміністративний позов,
суд повинен вжити всі заходи для поновлення порушеного права.
Згідно пункту 1 частини другої статті 162 Кодексу
адміністративного судочинства України ( 2747-15 ) у разі
задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову
про визнання протиправними рішення суб'єкта владних повноважень чи
окремих його положень, дій чи бездіяльності і про скасування або
визнання нечинним рішення чи окремих його положень, про поворот
виконання цього рішення чи окремих його положень із зазначенням
способу його здійснення.
Перераховані повноваження необхідно розглядати в контексті
положень статті 3 Конституції України ( 254к/96-ВР ), що права і
свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість
діяльності держави, а утвердження і забезпечення прав і свобод
людини є головним обов'язком держави в особі її органів, до яких
належать і органи судової влади, а також в контексті частини
першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України
( 2747-15 ), що завданням адміністративного судочинства є захист
прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів
юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з
боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх
посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними
владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому
числі на виконання делегованих повноважень.
Положення статті 3 Конституції України ( 254к/96-ВР )
поширюються і на гарантії дотримання прав щодо оплати праці суддів
Конституційного Суду України та судів загальної юрисдикції. З
1 червня 2005 року Кабінет Міністрів України своєю бездіяльністю,
а потім положенням щодо набрання чинності постановою N 865
( 865-2005-п ) від 3 вересня 2005 року порушив право суддів усіх
судів України на отримання заробітної плати відповідно до
встановленого частиною другою статті 44 Закону України "Про статус
суддів" ( 2862-12 ) співвідношення їх окладів з окладами Голови
Верховного Суду України та голови суду в якому працює суддя.
Оскільки названою постановою було порушено право суддів на
оплату праці з 1 червня 2005 року, то воно підлягає захисту та
відновленню згідно з принципами верховенства права, рівності,
справедливості, законності, що можливо зробити лише допустивши
поворот виконання постанови КМ України від 3 вересня 2005 року
N 865 ( 865-2005-п ) з моменту порушення права позивача, як це
передбачено положеннями пункту 1 частини другої статті 162 Кодексу
адміністративного судочинства України ( 2747-15 ).
Зазначених положень матеріального та процесуального права не
врахували суди попередніх інстанцій при обранні способу
відновлення порушених прав, а тому їх рішення підлягають
скасуванню.
Доводи представника Кабінету Міністрів України про порушення
бюджетного законодавства у випадку задоволення позову колегія
суддів до уваги не приймає, оскільки органи державної влади не
можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання
своїх функцій та зобов'язань щодо забезпечення конституційних
гарантій незалежності та неупередженості суддів.
В цій справі обставини встановлені повно і правильно, тому
колегія суддів приходить до висновку про ухвалення нової постанови
про задоволення позовної заяви Німченка В.І., а саме: визнати
пункт 5 постанови Кабінету Міністрів України від 3 вересня
2005 року N 865 ( 865-2005-п ) "Про оплату праці суддів"
незаконним; допустити поворот виконання постанови Кабінету
Міністрів України від 3 вересня 2005 року N 865 ( 865-2005-п )
"Про оплату праці суддів", визнавши, що вона підлягає застосуванню
одночасно з постановами Кабінету Міністрів України від 30 червня
2005 року N 513 ( 513-2005-п ) та N 514 ( 514-2005-п ) з питань
оплати праці керівників судів, тобто з 1 червня 2005 року.
За правилами частини одинадцятої статті 171 Кодексу
адміністративного судочинства України ( 2747-15 ) резолютивна
частина постанови суду про визнання нормативного-правового акта
незаконним або таким, що не відповідає правовому акту вищої
юридичної сили, і про визнання його нечинним невідкладно
публікується відповідачем у виданні, в якому його було офіційно
оприлюднено, після набрання постановою законної сили.
З огляду на цю процесуальну норму колегія суддів вважає за
необхідне зобов'язати відповідача опублікувати резолютивну частину
цього рішення в частині визнання незаконним пункту 5 вказаної вище
постанови КМ України ( 865-2005-п ).
За правилами статей 94, 98 Кодексу адміністративного
судочинства України ( 2747-15 ) в користь позивача необхідно
стягнути з КМ України судові витрати в сумі 3 грн. 40 коп.
Керуючись ст. ст. 171, 223, 229, 232 Кодексу
адміністративного судочинства України ( 2747-15 ), колегія суддів
П О С Т А Н О В И Л А:
Касаційну скаргу Кабінету Міністрів України задовольнити
частково.
Постанову Печерського районного суду міста Києва від
21 грудня 2005 року та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від
7 квітня 2006 року в цій справі скасувати.
Позовну заяву Німченка Василя Івановича до Держави Україна в
особі Кабінету Міністрів України задовольнити.
Визнати пункт 5 постанови Кабінету Міністрів України від
3 вересня 2005 року N 865 ( 865-2005-п ) "Про оплату праці суддів"
незаконним.
Допустити поворот виконання постанови Кабінету Міністрів
України від 3 вересня 2005 року N 865 ( 865-2005-п ) "Про оплату
праці суддів", визнавши, що вона підлягає застосуванню одночасно з
постановами Кабінету Міністрів України від 30 червня 2005 року
N 513 ( 513-2005-п ) та N 514 ( 514-2005-п ) з питань оплати праці
керівників судів, тобто з 1 червня 2005 року.
Стягнути з Державного бюджету України ( 489-16 ) в користь
Німченка В.І. судовий збір в сумі 3 грн. 40 коп.
Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, але
може бути оскаржена за винятковими обставинами до Верховного Суду
України протягом одного місяця з дня відкриття таких обставин.
Головуючий М.І.Смокович
судді Т.Ф.ВесельськаС.А.Горбатюк
Т.А.Чумаченко
І.В.Штульман
