КАБІНЕТ МІНІСТРІВ УКРАЇНИ
Р О З П О Р Я Д Ж Е Н Н Явід 16 травня 2002 р. N 258-р
Київ
Про схвалення Концепції Комплексноїпрограми протизсувних заходів
1. Схвалити Концепцію Комплексної програми протизсувних
заходів, що додається.
2. Мінекоресурсів, МНС, Мінпромполітики, Мінпаливенерго,
Мінекономіки, Мінфіну, Мінтрансу, Мін'юсту, Державному комітету
будівництва та архітектури, Держводгоспу, Держкомзему,
Національній академії наук, НАК "Надра України" до 30 грудня
2002 р. розробити проект Комплексної програми протизсувних заходів
та подати його на розгляд Кабінету Міністрів України.
Прем'єр-міністр України А.КІНАХ
Інд. 33
СХВАЛЕНОрозпорядженням Кабінету Міністрів України
від 16 травня 2002 р. N 258-р
КОНЦЕПЦІЯКомплексної програми протизсувних заходів
Загальні положення
Ця Концепція розроблена з метою визначення основних засад
Комплексної програми протизсувних заходів.
Зсуви як небезпечний геологічний процес досить поширені на
території України, їх кількість сягає 20000 і постійно
збільшується. Найчастіше зсуви відбуваються на узбережжі Чорного
та Азовського морів, на берегах Дніпра, в Закарпатській,
Івано-Франківській, Одеській, Полтавській, Чернівецькій та деяких
інших областях.
Активізація зсувів завдає значних соціально-економічних та
екологічних збитків. За останні роки від зсувів постраждали
гірські райони Закарпатської області, будівлі в
мм. Дніпропетровську, Дніпродзержинську, Чернівцях, Луганську.
Зсуви поширені майже в 200 містах та селищах міського типу, що
постійно створює загрозу виникнення надзвичайних ситуацій та
небезпеки для здоров'я і життя людей.
Зважаючи на зростання інтенсивності зсувів в останні роки, їх
руйнівну дію та недостатню ефективність протизсувних заходів,
виникла потреба в розробленні Комплексної програми протисувних
заходів (далі - Комплексна програма). В ній повинні передбачатися
шляхи підвищення ефективності протизсувних заходів, які враховують
сучасний стан економіки України та подальший її розвиток на
ринкових засадах, поширення, умови утворення та головні чинники
активізації зсувів, вітчизняний та світовий досвід інженерного
захисту територій промислових та житлових об'єктів від шкідливої
дії цих процесів.
Існуюча система протизсувних заходів має такі недоліки:
виникнення значної кількості недобудованих протизсувних
об'єктів;
відсутність системи планування та здійснення профілактичних
заходів з попередження зсувів у сільській місцевості;
недосконалість системи контролю за станом та ефективністю дії
протизсувних споруд у містах і селищах міського типу;
недостатнє врахування під час виконання
проектно-вишукувальних робіт можливого негативного впливу споруд,
що проектуються, на інженерно-геологічний стан суміжних територій;
недостатнє додаткове інженерно-геологічне вивчення
зсувонебезпечних територій з метою уточнення їх просторових меж,
головних чинників активізації зсувів, визначення заходів їх
інженерно-геологічної реабілітації та посилення стійкості, а також
розвитку системи моніторингу;
недотримання встановлених норм і правил під час провадження
господарської діяльності на зсувонебезпечних територіях або їх
освоєння;
відсутність у більшості зсувонебезпечних регіонів
спеціалізованих підрозділів з інженерного захисту територій,
промислових та житлових об'єктів і споруд від зсувів;
недостатнє інформування про небезпеку зсувів, протизсувні
заходи, незадовільне роз'яснення правил і порядку провадження
господарської діяльності на зсувонебезпечних територіях.
Значне поширення зсувів на території України визначається її
геологічною будовою та геоморфологічними умовами.
Головними природними чинниками зазначених процесів є:
метеорологічні (атмосферні опади, температура тощо);
гідрологічні (рівні та витрати води в поверхневих водотоках,
рівні води і хвильовий режим морів, озер, інших водойм, ерозійна
та абразивна дія поверхневих вод);
гідрогеологічні (рівні, хімічний склад, властивості підземних
вод, умови їх живлення, дренажу);
сейсмічні (землетруси) та інші.
Вплив природних чинників на активізацію зсувів можна суттєво
зменшити шляхом застосування пасивних та активних засобів
інженерного захисту, а саме: зниження ерозійної та абразивної дії
вод, перепланування поверхні та дренування схилів, закріплення
схилів рослинністю, технічної меліорації ґрунтів, регулювання
поверхневого стоку на схилах, механічного втримання зсувів
підпірними стінками, палями та іншими інженерними спорудами.
Вплив господарської діяльності на розвиток зсувів може бути
безпосереднім або опосередкованим. Безпосередній вплив пов'язаний
з додатковим навантаженням та підрізкою схилів під час будівельних
робіт, обводненням зсувонебезпечних територій (внаслідок
надмірного зрошення, підпору рівнів ґрунтових вод водосховищами та
іншими водоймами, витоку води з водних споруд та комунікацій),
динамічним впливом на схили тощо. Опосередкований вплив - це
зниження природної дренованості зсувонебезпечних територій
(внаслідок замулення поверхневих водотоків, змін рельєфу шляхом
засипання ярів і балок), збільшення інфільтрації атмосферних
опадів шляхом здійснення заходів із снігозатримання та розорювання
зсувонебезпечних схилів, вирубування лісів, знищення природних
пляжів тощо.
Вплив господарської діяльності можна зменшити шляхом її
регулювання на зсувонебезпечних територіях, відповідної інженерної
підготовки територій до господарського освоєння, періодичного
очищення русел водотоків від мулу, дренування перезволожених та
підтоплених земель, регулювання поверхневого стоку на забудованих
територіях, механічного втримання схилів, що підрізаються або
додатково навантажуються, тощо.
Таким чином, негативна дія природних та антропогенних
чинників активізації зсувів на відміну від сталих природних умов
їх поширення може бути мінімізована за допомогою здійснення
економічно та екологічно обґрунтованих протизсувних заходів, які
повинні передувати господарському освоєнню зсувонебезпечних
територій.
За впливом природних та антропогенних чинників на активізацію
зсувів зсувонебезпечні території можна поділити на три групи:
території з переважно природними чинниками утворення та
активізації зсувів, до яких належать території з незначною зміною
природного ландшафту. Активізація зсувів на таких територіях
відбувається переважно за природними ритмами та внаслідок
аномальних природних явищ;
території з природно-техногенними чинниками утворення та
активізації зсувів, до яких належать території, де господарська
діяльність підсилює дію природних чинників. Природна ритмічність
активізації зсувів на таких територіях частково порушується
несталою в часі дією техногенних чинників;
території з переважно техногенними чинниками виникнення та
активізації зсувів, до яких належать промислово-міські
агломерації, гірничодобувні регіони, території, що зазнають
інтенсивного антропогенного впливу (в тому числі з регіональним
підпором рівнів ґрунтових вод водосховищами). Природна ритмічність
активізації зсувів на таких територіях значно або повністю
порушується несталою в часі дією техногенних чинників.
Типізація зсувонебезпечних територій дозволяє диференціювати
необхідні для їх захисту протизсувні заходи за видами, термінами,
черговістю реалізації та обсягами фінансування, що є однією з
концептуальних засад підвищення ефективності протизсувних заходів.
Основні етапи, механізм реалізації Концепції
Сучасний стан протизсувних заходів та обмеженість фінансових
можливостей потребують послідовного системного підходу до
реалізації Концепції, яка передбачає три етапи.
Перший етап включає:
аналіз існуючої системи моніторингу зсувів та визначення
заходів щодо її вдосконалення;
аналіз стану реалізації існуючих програм протизсувних
заходів;
розроблення Комплексної програми протизсувних заходів.
Під час розроблення Комплексної програми повинні бути
висвітлені такі напрями щодо вдосконалення протизсувних робіт:
уточнення площ зсувонебезпечних територій, визначення їх
типів за чинниками активізації, оцінка ступеня
інженерно-геологічного вивчення;
удосконалення нормативно-правової бази щодо захисту
територій, будівель, споруд від зсувів;
оцінка стану науково-методичного та інформаційного
забезпечення протизсувних заходів, визначення пріоритетних
напрямів і завдань відповідних наукових досліджень;
визначення шляхів підвищення ефективності протизсувних
заходів та формування стабільно функціонуючої системи попередження
зсувів;
концентрація зусиль центральних і місцевих органів державної
виконавчої влади на пріоритетності забезпечення захисту територій,
промислових і житлових об'єктів від зсувів та створення безпечних
умов життєдіяльності населення;
узгодженість державної та місцевих програм протизсувних
заходів;
удосконалення державної системи регулювання та контролю
господарської діяльності на зсувонебезпечних територіях;
оптимізація фінансового механізму реалізації протизсувних
заходів з урахуванням реальних можливостей державного та місцевих
бюджетів;
визначення організаційних форм і засобів посилення
протизсувних заходів, спрямованих на мінімізацію шкідливої дії
природних та антропогенних чинників активізації зсувів як
головного інструмента запобігання та зниження ризику виникнення
надзвичайних ситуацій;
підвищення ефективності геологічного обґрунтування, наукового
та інформаційного забезпечення протизсувних заходів;
забезпечення належного рівня інформування населення щодо
зсувонебезпеки та впровадження протизсувних заходів;
розширення міжнародного співробітництва та використання
світового досвіду запобігання шкідливій дії зсувів та впровадження
протизсувних заходів.
Фінансування заходів з виконання Комплексної програми
здійснюється за рахунок коштів державного бюджету та за рахунок
інших джерел, не заборонених законодавством.
Другий етап передбачає виконання Комплексної програми,
відповідних регіональних програм та угод про транскордонне
співробітництво щодо попередження зсувів. На цьому етапі
виконуються роботи з удосконалення нормативно-правової бази,
наукового та інформаційного забезпечення протизсувних заходів,
додаткового інженерно-геологічного вивчення зсувонебезпечних
територій, вдосконалення системи моніторингу зсувів, заходи з
інженерно-геологічної реабілітації та посилення стійкості
зсувонебезпечних територій тощо.
Третій етап передбачає створення сталих правових відносин
щодо забезпечення реалізації протизсувних заходів, удосконалення
методів і засобів попередження зсувів на базі нових
науково-технічних досягнень.
На кожному етапі повинні забезпечуватися:
підготовка, перепідготовка та підвищення кваліфікації
спеціалістів відповідного профілю;
розширення зв'язків та налагодження співпраці з громадськими
організаціями у здійсненні інформаційних та просвітніх заходів з
попередження зсувів;
сприяння розвитку міжрегіональних центрів з наукового та
інформаційного забезпечення протизсувних заходів, додаткового
інженерно-геологічного вивчення та моніторингу зсувів тощо.
