СУДОВА КОЛЕГІЯ В ЦИВІЛЬНИХ СПРАВАХ ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ

                           У Х В А Л А

 від 08.11.2000
 

                             (Витяг)
 

     У квітні  1998  р.  Д.  звернулась  до суду зі скаргою на дії
Личаківського районного  в  м.  Львові  відділу  Пенсійного  фонду
України   (далі   -   Личаківський   районний  відділ).  Позивачка
зазначала,  що вона є приватним нотаріусом,  протягом 1997 -  1998
рр.  нею  було  перераховано  до  Пенсійного фонду України збір на
обов'язкове державне пенсійне страхування в сумі 57 тис.  527 грн.
із  чистого  доходу та 76 тис.  31 грн.  із фонду заробітної плати
найманих працівників.  16  березня  1998  р.  вона  звернулась  до
Личаківського   районного   відділу   із   заявою  про  повернення
неправильно сплачених сум,  оскільки вона  належить  до  платників
збору,  визначених у п.  1 ст. 1 Закону від 26 червня 1997 р. "Про
збір на обов'язкове державне пенсійне страхування" (  400/97-ВР  )
(далі  - Закон),  а саме як фізична особа,  яка використовує працю
найманих працівників,  тому вважає,  що повинна сплачувати збір на
обов'язкове  державне  пенсійне страхування лише із суми витрат на
оплату праці найманих працівників.  Личаківський  районний  відділ
залишив її заяву без задоволення. Посилаючись на наведене, просила
визнати дії  Личаківського  районного  відділу  неправомірними  та
зобов'язати його повернути їй помилково сплачені 57 тис. 527 грн.     Рішенням Галицького районного суду м.  Львова від  21  травня
1998  р.,  залишеним без зміни ухвалою судової колегії в цивільних
справах Львівського обласного суду від 29 червня 1998  р.,  скаргу
Д.   задоволено,   дії  Личаківського  районного  відділу  визнано
неправомірними,  зобов'язано зарахувати суму 57 тис.  527 грн.  на
розрахунковий рахунок.     Постановою президії Львівського обласного суду від 15 березня
2000 р. протест заступника Голови Верховного Суду України залишено
без задоволення.     Голова Верховного Суду України порушив у протесті питання про
скасування всіх судових рішень та постановлення нового рішення про
відмову  в  задоволенні  скарги з тих підстав,  що суд неправильно
застосував норми матеріального права.     Заслухавши доповідь     судді,     думку     прокурора    про
обгрунтованість  протесту,  судова  колегія  в  цивільних  справах
Верховного Суду України визнала, що протест підлягає задоволенню з
таких підстав.     Задовольняючи скаргу  Д.,  районний  суд виходив із того,  що
згідно із  Законом  (  400/97-ВР  )  та  Інструкцією  про  порядок
обчислення і сплати підприємствами,  установами,  організаціями та
громадянами збору на обов'язкове  державне  пенсійне  страхування,
інших платежів,  а також обліку їх надходження до Пенсійного фонду
України (затверджена постановою правління Пенсійного фонду України
від 3  червня 1999 р.  N 4-6 ( z0436-99 ) приватні нотаріуси,  які
використовують працю найманих працівників,  належать до  категорії
фізичних  осіб  -  суб'єктів  підприємницької  діяльності з наймом
робочої сили і збір до Пенсійного фонду повинні сплачувати  тільки
з   витрат   на   оплату   праці   найманих  працівників,  а  сума
оподатковуваного  доходу  (прибутку)  приватного  нотаріуса  не  є
об'єктом оподаткування.     Із таким  висновком  погодилися  судова  колегія  і  президія
обласного  суду,  залишивши  рішення  без  зміни.  Проте  висновок
районного суду не грунтується на нормах матеріального права.     Згідно із  Законом ( 400/97-ВР ) та Постановою Верховної Ради
України від 7 лютого 1996 р. N 36/96-ВР ( 36/96-ВР ) "Про внесення
змін  до  Постанови Верховної Ради України "Про порядок введення в
дію Закону України  "Про  внесення  змін  і  доповнень  до  Закону
України  "Про  пенсійне забезпечення" приватні нотаріуси визначені
як самостійна категорія платників збору поряд із фізичними особами
-  суб'єктами  підприємницької  діяльності,  які не використовують
працю найманих працівників, та адвокатами.     Статтею 3  Закону  від  2  вересня  1993  р.  "Про  нотаріат"
( 3425-12  )  передбачено,   що   нотаріус   не   може   займатися
підприємницькою діяльністю, а тому віднесення приватних нотаріусів
до кола фізичних осіб -  суб'єктів  підприємницької  діяльності  є
незаконним.     Відповідно до  ст.  2   Закону   (   400/97-ВР   )   об'єктом
оподаткування  для  приватних  нотаріусів  є сума оподатковуваного
доходу (прибутку).     При вирішенні скарги районний  суд  порушив  зазначені  норми
законодавства і не врахував, що об'єкт оподаткування для приватних
нотаріусів при використанні ними  праці  найманих  працівників  не
змінюється.     Судова колегія та президія обласного суду,  залишаючи рішення
районного суду без зміни,  на порушення вимог статей 310,  336 ЦПК
( 1503-06  )  не  звернули  уваги  на  допущене судом недодержання
закону.     За таких  обставин ухвалені у справі судові рішення не можуть
залишатися в силі.     Враховуючи, що   у  справі  немає  необхідності  збирати  або
додатково перевіряти докази,  обставини справи  встановлено  судом
першої  інстанції  повно  і  правильно,  але  допущено  помилку  в
застосуванні норм матеріального права,  судова колегія  Верховного
Суду  України  вважає  за  можливе  постановити  нове  рішення про
відмову в задоволенні скарги  Д.,  оскільки  оскаржувані  нею  дії
Личаківського  районного  відділу  вчинено  відповідно до закону і
права заявника порушені не були.     За таких   обставин   судова   колегія  в  цивільних  справах
Верховного Суду України протест Голови  цього  суду  задовольнила,
рішення  Галицького  районного  суду  м.  Львова,  ухвалу  судової
колегії в цивільних  справах  та  постанову  президії  Львівського
обласного   суду   скасувала,  у  задоволенні  скарги  Д.  на  дії
Личаківського районного відділу відмовила.
 

 "Рішення Верховного Суду України", 2001 р.