СУДОВА КОЛЕГІЯ В ЦИВІЛЬНИХ СПРАВАХ ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ

                           У Х В А Л А

 від 29.11.2000
 

                             (Витяг)
 

     У лютому 1995 р.  житлово-експлуатаційна контора (далі - ЖЕК)
N 1 м.  Луцька звернулася в суд із позовом до К.  про встановлення
порядку  користування земельною ділянкою.  Позивач зазначав,  що є
власником 23/50 будинку в м.  Луганську,  а  27/50  цього  будинку
належать  відповідачці.  Між  М.,  наймачем  належної  ЖЕК частини
будинку та К.  виник  спір  щодо  порядку  користування  земельною
ділянкою,  на  якій  цей будинок розташовано.  Посилаючись на такі
обставини,  а також на те,  що з рішенням  узгоджувальної  комісії
Луцької міської ради М.  не погодилась,  позивач просив установити
порядок користування земельною ділянкою.     Ухвалою Луцького  районного  суду  Волинської  області від 17
березня 1996 р.  у порядку ст.  105 ЦПК ( 1501-06 ) було проведено
заміну  неналежного  позивача  і  до  участі  у розгляді справи як
позивача залучено М.     Справа розглядалася  судами  неодноразово.  Останнім рішенням
Луцького районного суду від 8 квітня 1996 р. позов було задоволено
і   встановлено   порядок   користування  земельною  ділянкою  між
сторонами згідно з висновком технічної експертизи.  У  касаційному
порядку справа не розглядалась.     Постановою президії Волинського обласного суду від 22  грудня
1999  р.  протест  заступника  прокурора  Волинської  області було
залишено без задоволення, а згадане вище рішення - без зміни.     Заступник Генерального  прокурора  України порушив у протесті
питання про скасування всіх постановлених у справі судових  рішень
і  направлення  її  на  новий  розгляд у зв'язку з порушенням норм
процесуального та матеріального права.  Судова колегія в цивільних
справах  Верховного  Суду  України  протест  задовольнила  з таких
підстав.     Відповідно до  ст.  22  ЗК  (  561-12  )  право  власності чи
користування земельною ділянкою виникає  лише  після  встановлення
землевпорядними  організаціями  меж земельної ділянки в натурі (на
місцевості) й одержання документа, що посвідчує це право.     Допускаючи заміну   неналежного   позивача  та  задовольняючи
вимоги М.,  суд ретельно не перевірив,  чи має  остання  право  на
користування частиною спірної земельної ділянки,  а отже,  чи мала
вона право  вимагати  встановлення  порядку  користування  нею,  у
зв'язку  з  чим допустив неповноту при з'ясуванні дійсних обставин
справи.  Та обставина,  що з  М.  укладено  договір  найму  жилого
приміщення,  сама по собі не є підставою для визнання за нею права
на користування спірною земельною ділянкою.     Згідно з  ч.  1  ст.  319  ЦПК ( 1503-06 ) викладені в ухвалі
вказівки суду,  що  розглядає  справу  в  касаційному  порядку,  є
обов'язковими для суду, який заново розглядає дану справу.     Як вбачається  з  матеріалів  справи,  скасовуючи   попереднє
рішення  суду  першої  інстанції,  судова колегія обласного суду в
своїй ухвалі зазначила,  що суд  повинен  обговорити  питання  про
притягнення до участі у справі Луцької міської ради, якій належить
спірна земельна ділянка.  Однак суд на  порушення  вимог  згаданої
статті ЦПК  (  1503-06  )  вказівок  суду  касаційної інстанції не
виконав.     Крім того,  задовольняючи позовні  вимоги,  суд  послався  на
висновок  наявної  в  матеріалах справи технічної експертизи від 4
жовтня 1994  р.  Проте  на порушення вимог ст.  57 ЦПК ( 1501-06 )
зазначену експертизу було проведено до надходження позовної  заяви
до суду,  ухвали про її призначення в матеріалах справи немає, при
формуванні порушених  перед  експертом  питань  пропозицій  сторін
враховано не було.     За таких   обставин,   коли   рішення   суду  постановлено  з
порушенням норм як процесуального, так і матеріального права, воно
не   може  бути  визнано  законним  та  обгрунтованим  і  підлягає
скасуванню.  Оскільки президія обласного суду,  залишаючи  протест
без задоволення,  а судове рішення - без зміни,  не взяла до уваги
зазначених недоліків,  її постанова також  не  може  залишатися  в
силі.     Виходячи з наведеного  судова  колегія  в  цивільних  справах
Верховного  Суду України протест заступника Генерального прокурора
України задовольнила, рішення Луцького районного суду та постанову
президії  Волинського  обласного суду скасувала і направила справу
на новий розгляд.

 "Вісник Верховного Суду України", N 3, травень - червень, 2001 р.