КАБІНЕТ МІНІСТРІВ УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В Авід 26 квітня 1996 р. N 473
Київ
( Постанова втратила чинність на підставі Постанови КМN 630 ( 630-2002-п ) від 16.05.2002 )
Про затвердження Типового положення зпланування, обліку і калькулювання
собівартості продукції (робіт, послуг) у
промисловості
Відповідно до Закону України "Про оподаткування прибутку
підприємств" ( 334/94-ВР ), а також з метою забезпечення єдиних
засад формування собівартості продукції (робіт, послуг) на
промислових підприємствах і в госпрозрахункових непромислових
організаціях, що випускають промислову продукцію, Кабінет
Міністрів України п о с т а н о в л я є:
1. Затвердити Типове положення з планування, обліку і
калькулювання собівартості продукції (робіт, послуг) у
промисловості, що додається.
2. Міністерствам, відомствам у разі потреби розробити і
довести до підприємств і організацій галузеві інструкції з питань
планування, обліку і калькулювання собівартості продукції (робіт,
послуг) стосовно специфіки відповідних промислових виробництв.
3. Доручити Міністерству промисловості та Міністерству
машинобудування, військово-промислового комплексу і конверсії
давати роз'яснення щодо застосування Типового положення з
планування, обліку і калькулювання собівартості продукції (робіт,
послуг) у промисловості.
4. Міністерствам і відомствам у двомісячний термін привести
відомчі нормативні акти у відповідність із цією постановою.
Прем'єр-міністр України Є.МАРЧУК
МіністрКабінету Міністрів України В.ПУСТОВОЙТЕНКО
Інд.21
ЗАТВЕРДЖЕНЕпостановою Кабінету Міністрів України
від 26 квітня 1996 р. N 473
ТИПОВЕ ПОЛОЖЕННЯЗ ПЛАНУВАННЯ, ОБЛІКУ І КАЛЬКУЛЮВАННЯ
СОБІВАРТОСТІ ПРОДУКЦІЇ (РОБІТ, ПОСЛУГ)
У ПРОМИСЛОВОСТІ
1. ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА
1. Типове положення з планування, обліку і калькулювання
собівартості продукції (робіт, послуг) у промисловості розроблено
відповідно до Закону України "Про оподаткування прибутку
підприємств" ( 334/94-ВР ) та Правил застосування Закону України
"Про оподаткування прибутку підприємств", затверджених постановою
Верховної Ради України від 27 червня 1995 року ( 247/95-ВР ). 2. Типове положення застосовується для здійснення планування,
ведення обліку і калькулювання собівартості промислової продукції,
робіт і послуг промислового характеру як на промислових
підприємствах, так і в непромислових організаціях, що випускають
промислову продукцію, незалежно від форм власності і
господарювання. У структурних підрозділах промислових підприємств, виділених
в окрему планово-облікову одиницю, що відносяться до інших галузей
народного господарства (наприклад, відділи капітального
будівництва, що виконують будівельно-монтажні роботи господарським
способом, підсобні сільськогосподарські виробництва та інші),
застосовуються Типові положення з планування, обліку і
калькулювання собівартості продукції (робіт, послуг) відповідних
галузей (будівництво, сільське господарство тощо). 3. Собівартість промислової продукції (робіт, послуг) - це
виражені в грошовій формі поточні витрати підприємства на її
виробництво і збут. Витрати на виробництво утворюють виробничу
(заводську) собівартість, а витрати на виробництво і збут - повну
собівартість промислової продукції. Перелік включених до
собівартості поточних витрат визначено статтею 9 Закону України
"Про оподаткування прибутку підприємств". Витрати на виробництво валової продукції (чи собівартість
валової продукції) характеризують витрати поточного періоду (року,
кварталу, місяця) на виробництво промислової продукції (робіт,
послуг). Собівартість товарної продукції (продукції, що реалізується)
характеризують витрати на виробництво та збут протягом усього
циклу. 4. Планування собівартості продукції для підприємств є
складовою частиною планування діяльності промислового підприємства
і являє собою систему техніко-економічних розрахунків, які
відображають величину (зміну величини) поточних витрат, що
включаються до складу собівартості валової продукції, а також
величину витрат, що склалися протягом усього промислового циклу,
які включаються до складу собівартості товарної продукції. Метою планування собівартості є економічно обгрунтоване
визначення величини витрат, необхідних у планованому періоді для
виробництва і збуту кожного виду та всієї промислової продукції
підприємства, що відповідає вимогам щодо її якості. Розрахунки планової собівартості окремих виробів, товарної і
валової продукції використовуються для визначення потреби в
оборотних коштах, планування прибутку, визначення економічної
ефективності окремих організаційно-технічних заходів та
виробництва в цілому, для внутрішньозаводського планування, а
також для формування цін. 5. Метою обліку собівартості продукції є своєчасне, повне і
достовірне визначення фактичних витрат, пов'язаних з виробництвом
і збутом продукції, обчислення фактичної собівартості окремих
видів та всієї продукції, а також контроль за використанням
матеріальних, трудових та грошових ресурсів. Дані обліку витрат використовуються для оцінки та аналізу
виконання планових показників, визначення результатів діяльності
структурних підрозділів та підприємства в цілому, фактичної
ефективності організаційно-технічних заходів, спрямованих на
розвиток та удосконалення виробництва, для планово-економічних та
аналітичних розрахунків. У зв'язку з цим повинно бути забезпечене повне зіставлення
планових та звітних даних щодо складу і класифікації витрат,
об'єктів і одиниць калькулювання, методів розподілу витрат за
планованими (звітними) періодами.
2. КЛАСИФІКАЦІЯ ВИТРАТ
6. Витрати на виробництво класифікуються за такими ознаками:
————————————————————————————————————————————————————————————————— Ознаки | Витрати —————————————————————————————————————————————————————————————————
1. За місцем виникнення витрати виробництва, цеху, дільниці,
витрат служби
2. За видами продукції, витрати на вироби, типові представники
робіт, послуг виробів, групи однорідних виробів, од-норазові замовлення, валову, товарну,
реалізовану продукцію
3. За видами витрат витрати за економічними елементами,
витрати за статтями калькуляції
4. За способами перене- витрати прямі, непрямі
сення вартості на про-
дукцію
5. За ступенем впливу витрати умовно-змінні, умовно-постійні
обсягу виробництва на
рівень витрат
6. За календарними витрати поточні, одноразові
періодами
7. За місцем виникнення витрати на виробництво групуються за
цехами, дільницями, службами та іншими адміністративно
відокремленими структурними підрозділами виробництв. Залежно від характеру та призначення виконуваних процесів
виробництво поділяється на: основне, допоміжне і непромислове
господарство. До основного виробництва належать цехи, дільниці, що беруть
безпосередню участь у виготовленні продукції. Допоміжне виробництво призначене для обслуговування цехів
основного виробництва: виконання робіт по ремонту основних фондів,
забезпечення інструментом, запасними частинами для ремонту
устаткування, різними видами енергії, транспортними та іншими
послугами. До нього належать ремонтні цехи, експериментальні,
енергетичні, транспортні та інші підрозділи. До непромислового господарства належать: незаводський
транспорт, житлово-комунальне господарство та культурно-побутові
заклади, підсобні сільськогосподарські підприємства та інші
структурні підрозділи, які не беруть участі у виробництві товарної
продукції. 8. Усі витрати на виробництво включаються до собівартості
окремих видів продукції, робіт і послуг (у тому числі окремих
виробів, виготовлених за індивідуальними замовленнями) чи груп
однорідних виробів. 9. За видами витрати класифікуються за економічними
елементами та за статтями калькуляції. Під елементами витрат розуміють економічно однорідні види
витрат. Витрати за статтями калькуляції - це витрати на окремі види
виробів, а також витрати на основне і допоміжне виробництво. 10. За способами перенесення вартості на продукцію витрати
поділяються на прямі та непрямі. До прямих витрат належать витрати, пов'язані з виробництвом
окремих видів продукції (на сировину, основні матеріали, покупні
вироби і напівфабрикати тощо), які можуть бути безпосередньо
включені до їх собівартості. До непрямих витрат належать витрати, пов'язані з виробництвом
кількох видів продукції (витрати на утримання та експлуатацію
устаткування, загальновиробничі, загальногосподарські витрати), що
включаються до собівартості за допомогою спеціальних методів.
Непрямі витрати утворюють комплексні статті калькуляції (тобто
складаються з витрат, що включають кілька елементів), які
відрізняються за їх функціональною роллю у виробничому процесі. 11. За ступенем впливу обсягу виробництва на рівень витрат
витрати поділяються на умовно-змінні та умовно-постійні. До умовно-змінних витрат належать витрати, абсолютна величина
яких зростає із збільшенням обсягу випуску продукції і зменшується
із його зниженням. До умовно-змінних витрат належать витрати на сировину та
матеріали, покупні комплектуючі вироби, напівфабрикати,
технологічне паливо й енергію, на оплату праці працівникам,
зайнятим у виробництві продукції (робіт, послуг), з відрахуваннями
на соціальні заходи, а також інші витрати. Умовно-постійні - це витрати, абсолютна величина яких із
збільшенням (зменшенням) випуску продукції істотно не змінюється. До умовно-постійних належать витрати, пов'язані з
обслуговуванням і управлінням виробничою діяльністю цехів, а також
витрати на забезпечення господарських потреб виробництва. 12. Витрати на виробництво поділяються за календарними
періодами на поточні та одноразові. Поточні, тобто постійні, звичайні витрати або витрати, у яких
періодичність менша ніж місяць. Одноразові, тобто однократні, витрати або витрати, які
здійснюються періодично (періодичність більша ніж місяць) і
спрямовуються на забезпечення процесу виробництва протягом
тривалого часу.
3. ГРУПУВАННЯ ВИТРАТ ЗА ЕКОНОМІЧНИМИ ЕЛЕМЕНТАМИ
13. Витрати, що включаються до собівартості продукції (робіт,
послуг), групуються за такими елементами: матеріальні витрати витрати на оплату праці відрахування на соціальні заходи амортизація основних фондів та нематеріальних активівінші витрати.
інші витрати.
Це групування є єдиним для всієї промисловості. 14. До елемента "Матеріальні витрати" належать витрати на: 1) сировину та матеріали, що придбаваються у сторонніх
підприємств і організацій і входять до складу вироблюваної
продукції, утворюючи її основу, або є необхідним компонентом для
виготовлення продукції (робіт, послуг); 2) покупні матеріали, що використовуються в процесі
виробництва продукції (робіт, послуг) для забезпечення нормального
технологічного процесу і упаковування продукції або інших
виробничих та господарських потреб (проведення випробувань,
контроль, утримання, ремонт і експлуатацію устаткування, будівель,
споруд, інших основних фондів тощо), а також запасні частини для
ремонту устаткування; знос інструментів, пристроїв, інвентаря,
приладдя, лабораторного обладнання та інших засобів і предметів
праці, які не належать до основних виробничих фондів; знос
спецодягу, спецвзуття; інші засоби індивідуального захисту, мило
та інші миючі засоби, знешкоджуючі засоби, молоко і
лікувально-профілактичне харчування; 3) покупні комплектуючі вироби і напівфабрикати, що
підлягають монтажу або додатковій обробці на даному підприємстві; 4) роботи і послуги виробничого характеру, які виконуються
сторонніми підприємствами або структурними підрозділами
підприємства, що не належать до основного виду його діяльності. До робіт і послуг виробничого характеру належать: здійснення
окремих операцій з виготовлення продукції, обробка сировини та
матеріалів, проведення випробувань з метою визначення якості
сировини і матеріалів, що споживаються, транспортні послуги
сторонніх організацій на перевезення вантажу по території
підприємства (переміщення сировини, матеріалів, інструментів,
деталей, заготовок, інших видів вантажу з базового (центрального)
складу до цехів (відділень) і доставку готової продукції на склади
зберігання); 5) витрати, пов'язані з використанням природної сировини, в
частині відрахувань для покриття витрат на геологорозвідку та
геологорозшуки корисних копалин, на рекультивацію земель, плата за
деревину, продану на пні, та за воду, що вибирається з
водогосподарських систем у межах затверджених лімітів,
відшкодування у межах нормативу втрат сільськогосподарського
виробництва при вилученні угідь для розширення видобутку
мінеральної сировини, а також платежі за використання інших
природних ресурсів; 6) придбане у сторонніх підприємств і організацій будь-яке
паливо, що витрачається з технологічною метою на вироблення всіх
видів енергії, опалення виробничих приміщень, транспортні роботи,
пов'язані з обслуговуванням виробництва власним транспортом; 7) придбана енергія всіх видів, що витрачається на
технологічні, енергетичні, рухові та інші виробничі потреби
підприємства. Витрати на власне виробництво електричної та інших видів
енергії, а також на трансформацію та передачу придбаної енергії до
місця її споживання включаються до відповідних елементів витрат; 8) втрати внаслідок нестачі матеріальних цінностей у межах
норм природного убутку. 15. Вартість матеріальних ресурсів формується виходячи з цін
їх придбання на день оприбуткування (без урахування податку на
добавлену вартість, за винятком передбачених законодавчими актами
випадків), включаючи націнки і комісійні винагороди
постачальницьким та зовнішньоекономічним організаціям, вартість
послуг товарних бірж, брокерські послуги, суму мита і митних
зборів, витрати на транспортування, зберігання та доставку, що
здійснюються сторонніми організаціями. Витрати, пов'язані з доставкою (в тому числі
вантажно-розвантажувальні роботи) матеріальних ресурсів
транспортом і персоналом підприємства, включаються до відповідних
елементів витрат на виробництво (витрати на оплату праці,
амортизація основних фондів та нематеріальних активів, матеріальні
витрати тощо). До вартості матеріальних ресурсів включаються також витрати
підприємства на придбання пакувальних матеріалів і тари (крім
дерев'яної та картонної), одержаної від постачальників
матеріальних ресурсів, за винятком вартості цієї тари за ціною її
можливого використання у тих випадках, коли ціни на них
встановлюються окремо понад ціни на матеріальні ресурси. У разі включення вартості тари, прийнятої від постачальника
разом з матеріальними ресурсами, до ціни ресурсів із загальної
суми витрат на їх придбання вираховується вартість тари за ціною
можливого використання чи реалізації з урахуванням витрат на
придбання матеріалів для її ремонту. 16. З витрат на матеріальні ресурси, що включаються до
собівартості продукції, вираховується вартість зворотних відходів. Зворотні відходи - це залишки сировини, матеріалів,
напівфабрикатів, теплоносіїв та інших видів матеріальних ресурсів,
що утворилися в процесі виробництва продукції (робіт, послуг),
втратили повністю або частково споживчі властивості початкового
ресурсу (хімічні та фізичні) і через це використовуються з
підвищеними витратами (зниженням виходу продукції) або зовсім не
використовуються за прямим призначенням. До зворотних відходів не належать: залишки матеріальних ресурсів, які відповідно до встановленої
технології передаються до інших цехів, підрозділів як повноцінний
матеріал для виробництва інших видів продукції (робіт, послуг); попутна продукція, що одержується одночасно з цільовим
(основним) продуктом в єдиному технологічному процесі. 17. До елемента "Витрати на оплату праці" належать: 1) витрати на виплату основної і додаткової заробітної плати,
обчислені згідно з прийнятими підприємством системами оплати
праці, включаючи будь-які види грошових і матеріальних доплат; 2) виплати, передбачені законодавством про працю, за
невідпрацьований на виробництві (неявочний) час: оплата щорічних
відпусток (компенсація за невикористану відпустку), крім оплати у
частині витрат на оплату праці за рахунок прибутку, що залишається
у розпорядженні підприємства; оплата праці працівників, яким не
виповнилося 18 років, при скороченій тривалості їх щоденної
роботи; оплата перерв працюючим матерям для годування дитини;
оплата часу, пов'язаного з проходженням обов'язкових медичних
оглядів, виконанням державних обов'язків, винагорода за
передбачену законодавством вислугу років, інші виплати. Якщо на підприємстві створюється резерв для оплати відпусток,
то до витрат виробництва (обігу) включаються щомісячні
відрахування на створення такого резерву; 3) витрати, пов'язані з підготовкою (навчанням) і
перепідготовкою кадрів: виплата працівникам підприємства середньої заробітної плати
за основним місцем роботи за час їх навчання з відривом від
виробництва в системі підвищення кваліфікації та перепідготовки
кадрів; оплата праці кваліфікованих робітників, не звільнених від
основної роботи, за навчання учнів та підвищення кваліфікації
робітників; витрати базових підприємств на оплату праці за керівництво
виробничою практикою учнів загальноосвітніх шкіл,
професійно-технічних училищ і студентів вищих навчальних закладів; витрати, пов'язані з виплатою учням професійно-технічних
училищ різниці між стипендією в розмірі тарифної ставки
(мінімального окладу) робітника першого розряду і витратами цих
навчальних закладів (на виплату стипендій, забезпечення
харчуванням і обмундируванням); оплата відпусток із збереженням повністю або частково
заробітної плати, що надається відповідно до законодавства особам,
які успішно навчаються у вечірніх і заочних вищих навчальних
закладах, заочній аспірантурі, у вечірніх (змінних) і заочних
загальноосвітніх школах та вечірніх (змінних) професійно-технічних
училищах, оплата їх проїзду до місця навчання і назад,
передбачених законодавством; 4) виплати громадянам за виконання робіт (послуг) згідно з
договорами цивільно-правового характеру; 5) виплата звільненим працівникам вихідної допомоги і
середнього заробітку. 18. В окремих галузях народного господарства до витрат на
оплату праці (відповідно до законодавства) належать: вартість безкоштовно наданих працівникам комунальних послуг,
продуктів харчування, витрати на оплату безкоштовно наданого
працівникам підприємств житла (суми грошових компенсацій за
ненадання безкоштовно житла, комунальних послуг тощо); вартість безкоштовно наданих предметів (включаючи формений
одяг, обмундирування), що залишаються в особистому постійному
користуванні, або сума пільг у зв'язку з продажем їх за зниженими
цінами (крім вартості виданого спецодягу, спецвзуття та інших
засобів індивідуального захисту, мила та інших миючих засобів,
знешкоджуючих засобів, молока і лікувально-профілактичного
харчування або відшкодування витрат працівникам за придбання ними
спецодягу, спецвзуття та інших засобів індивідуального захисту у
разі невидачі їх адміністрацією). 19. Витрати на оплату праці поділяються на основну та
додаткову заробітну плату. Основна заробітна плата - це винагорода за виконану роботу
відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку,
обслуговування, посадові обов'язки). Вона встановлюється у вигляді
тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та
посадових окладів для службовців. Додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад
установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за
особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і
компенсаційні виплати, передбачені законодавством, премії,
пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій. 20. До елемента "Відрахування на соціальні заходи" належать: 1) відрахування на державне (обов'язкове) соціальне
страхування, включаючи відрахування на обов'язкове медичне
страхування; 2) відрахування на державне (обов'язкове) пенсійне
страхування (до Пенсійного фонду), а також відрахування на
додаткове пенсійне страхування; 3) відрахування до Фонду сприяння зайнятості населення; 4) відрахування до Фонду для здійснення заходів щодо
ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи та соціального
захисту населення. 21. Відрахування на обов'язкове соціальне страхування,
обов'язкове пенсійне страхування та до Фонду сприяння зайнятості
населення здійснюються за встановленими законодавством нормами від
загального розміру витрат на оплату праці згідно із
законодавством. Відрахування на обов'язкове соціальне страхування і
обов'язкове пенсійне страхування не нараховуються на доходи
громадян від володіння корпоративними правами (отриманими
дивідендами). Відрахування на додаткове пенсійне страхування та обов'язкове
медичне страхування з віднесенням до собівартості реалізованої
продукції (робіт, послуг) здійснюється згідно з порядком,
визначеним законодавством. 22. До елемента "Амортизація основних фондів та
нематеріальних активів" належать: 1) витрати на повне відновлення основних фондів та
капітальний ремонт у вигляді амортизаційних відрахувань від
вартості основних виробничих фондів на реконструкцію, модернізацію
та капітальний ремонт фондів, що належать підприємству, а також
тих, що перебувають у користуванні підприємства за умовами оренди
(лізингу), обчислені за їх балансовою вартістю відповідно до
встановлених норм, включаючи прискорену амортизацію активної їх
частини. До активної частини основних виробничих фондів належать:
машини та обладнання, транспортні засоби. Рішення про прискорену амортизацію активної частини основних
виробничих фондів (але не більше ніж у два рази проти встановлених
законодавством норм) приймається підприємством самостійно, якщо
таке рішення не є причиною підвищення рівня цін і тарифів на
продукцію (роботи, послуги), що випускається. Не допускається
прийняття рішення про прискорену амортизацію орендованих основних
фондів без згоди орендодавця; 2) амортизаційні відрахування на надані в оперативну оренду
основні фонди (крім тих, що належать до державної форми власності)
нараховуються орендодавцем і використовуються ним на повне
відновлення наданих в оренду або інших належних йому основних
фондів. При цьому на собівартість продукції (робіт, послуг)
орендаря відноситься сума нарахованих орендодавцем амортизаційних
відрахувань на надані в оренду основні фонди; 3) амортизаційні відрахування на надані у фінансову оренду
основні фонди, а також на надані в оперативну оренду основні
фонди, що належать до державної форми власності, нараховуються
орендарем і використовуються ним виключно на повне відновлення
орендованої частки основних фондів; 4) витрати орендаря на капітальний ремонт орендованих
будівель (приміщень) нежитлового призначення відносяться на
собівартість продукції (робіт, послуг) щомісяця рівними частками
протягом строку дії договору оренди; 5) амортизаційні відрахування від вартості основних фондів
(приміщень), що надаються безоплатно підприємствам громадського
харчування або використовуються підприємствами самостійно для
обслуговування працівників, що перебувають з підприємством у
трудових відносинах; 6) витрати, пов'язані із зносом нематеріальних активів, у
сумі амортизаційних відрахувань, що визначаються щомісяця за
нормами, розрахованими виходячи із їх первинної вартості та строку
корисного використання, але не більше десяти років безперервної
експлуатації або строку діяльності підприємства. 23. До елемента "Інші витрати" належать: 1) витрати, пов'язані з управлінням виробництвом:
службові відрядження у межах норм, передбачених
законодавством; оплата робіт (послуг) консультаційного та інформаційного
характеру, пов'язаних із забезпеченням виробництва, зберіганням і
реалізацією продукції, включаючи послуги щодо зміни структури
управління приватизованим підприємством, а також передбачених
законодавством обов'язкових аудиторських перевірок; оплата робіт із сертифікації продукції; оплата послуг інших підприємств щодо управління виробництвом,
зберіганням і реалізацією продукції (робіт, послуг), якщо штатним
розписом підприємства не передбачено відповідні функціональні
служби; оплата за використання та обслуговування технічних засобів
управління: обчислювальних центрів, вузлів зв'язку, засобів
сигналізації; оплата вартості ліцензій та інших державних дозволів для
ведення господарської діяльності підприємства; сплата збору за реєстрацію підприємства в органах державного
управління, передбаченого законодавством; 2) витрати на перевезення працівників до місця роботи і назад
у напрямках, що не обслуговуються пасажирським транспортом
загального користування, включаючи додаткові витрати на спеціальні
маршрути міського пасажирського транспорту, організовані
відповідно до угод, укладених з транспортними підприємствами
(понад вартість, сплачену працівниками підприємства за діючими
тарифами на відповідний вид транспорту або віднесену за рахунок
прибутку, що залишається в розпорядженні підприємства), витрати на
перевезення працівників-інвалідів 1 і 2 груп до місця роботи і
назад незалежно від наявності маршрутів пасажирського транспорту
загального користування; 3) додаткові витрати, пов'язані з виконанням робіт вахтовим
методом, включаючи транспортні витрати на перевезення працівників
від місця знаходження підприємства або пункту збору до місця
роботи і назад та від місця проживання у вахтовому селищі до місця
роботи і назад, а також витрати на експлуатацію та утримання
вахтового селища, які не компенсуються платою працівників за
користування житлом і комунальними послугами; 4) платежі з обов'язкового страхування майна підприємства та
цивільної відповідальності, а також окремих категорій працівників,
зайнятих у виробництві відповідних видів продукції (робіт, послуг)
безпосередньо на роботах з підвищеною небезпекою для життя та
здоров'я, передбачених законодавством; 5) витрати на сплату процентів за фінансовими кредитами,
одержаними для поповнення власних обігових коштів, а також для
придбання основних виробничих фондів і нематеріальних активів для
поточної виробничої діяльності, незалежно від терміну
кредитування, а також для сплати процентів за товарні і комерційні
кредити; витрати, пов'язані із сплатою процентів за користування
матеріальними цінностями, взятими в оренду (лізинг), нараховуються
щомісяця в розмірі, передбаченому договором, і відображаються у
складі собівартості продукції (робіт, послуг) в тому періоді, за
який їх нараховано; 6) витрати, пов'язані з оплатою послуг комерційних банків та
інших кредитно-фінансових установ, включаючи плату за розрахункове
обслуговування, отримання гарантій, вексельного авалю,
факторингових і довірчих операцій, облік боргових вимог і
зобов'язань, включаючи цінні папери, поштово-телеграфних послуг та
інших витрат, пов'язаних з грошовим обігом; 7) витрати на виготовлення і придбання бланків цінних
паперів, а також інші витрати, пов'язані з емісією цінних паперів; 8) витрати на гарантійний ремонт і обслуговування виробленої
продукції, якщо це передбачено умовами реалізації продукції, але
не більше двох відсотків вартості цієї продукції; 9) витрати на реалізацію продукції: на відшкодування складських, вантажно-розвантажувальних,
перевалочних, пакувальних, транспортних і страхувальних витрат
постачальника, що включаються до ціни продукції згідно з базисом
поставки, передбаченим угодою сторін; на оплату послуг транспортно-експедиційних, страхових та
посередницьких організацій (включаючи комісійну винагороду),
вартість яких входить до ціни продукції згідно з базисом поставки,
передбаченим угодою сторін; на сплату експортного (вивізного) мита та митних зборів; на рекламу і передпродажну підготовку товарів. До витрат підприємства на рекламу належать витрати на: розробку і видання рекламних виробів (ілюстрованих
прейскурантів, каталогів, брошур, альбомів, проспектів, плакатів,
афіш, рекламних листів, листівок тощо); розробку і виготовлення ескізів етикеток, зразків фірмових
пакетів і упаковки; рекламу в засобах масової інформації (оголошення в пресі,
передачі по радіо і телебаченню), витрати на світлову, комп'ютерну
та іншу зовнішню рекламу; придбання, виготовлення, копіювання, дублювання і
демонстрацію рекламних кіно-, відео- і діафільмів; виготовлення стендів, муляжів, рекламних щитів, покажчиків
тощо (в сумі амортизації, зносу щодо зазначеного інвентаря); зберігання та експедирування рекламних матеріалів; оформлення вітрин, кімнат-зразків, виставок-продажу,
включаючи відрядження працівників підприємства на виставку
продукції підприємства і вартість її зразків, що передані
безпосередньо покупцям або посередницьким організаціям відповідно
до контрактів і угод безоплатно і не підлягають поверненню; уцінку продукції, що повністю або частково втратила первинну
якість за час експонування у вітринах; проведення інших рекламних заходів, пов'язаних з діяльністю
підприємства; на відшкодування витрат за участь у виставках, ярмарках,
вартості безоплатно переданих зразків і моделей, на представницькі
витрати (організацію прийомів, конференцій та інших офіційних
заходів, включаючи оплату праці обслуговуючого персоналу) у
розмірі до двох відсотків від обсягів реалізації продукції (робіт,
послуг) за оподатковуваний період та в цілому за рік; 10) нарахування на заробітну плату і авторські винагороди
творчих працівників, що перераховуються до фондів творчих спілок
України відповідно до законодавства; 11) податки, за винятком передбачених підпунктом 3.1.2 статті
3 Закону України ( 334/94-ВР ) "Про оподаткування прибутку
підприємств", збори та інші обов'язкові платежі, передбачені
законодавством, включаючи відрахування на будівництво,
реконструкцію, ремонт і утримання автомобільних доріг, до
Державного інноваційного фонду, позабюджетних фондів фінансування
галузевих і міжгалузевих науково-дослідних робіт і заходів щодо
освоєння нових технологій і виробництва нових видів продукції,
які створюються за рахунок відрахувань від внесків до Державного
інноваційного фонду, Державного фонду сприяння конверсії, а також
збори та інші обов'язкові платежі, передбачені законами України,
постановами Верховної Ради України, указами Президента України та
декретами Кабінету Міністрів України; 12) втрати внаслідок технічного неминучого браку, витрати на
операції із скляною тарою, виплати на відшкодування шкоди,
заподіяної працівникові ушкодженням здоров'я, пов'язаним з
виконанням ним трудових обов'язків; 13) сплата концесійних платежів за використання природних
копалин; 14) витрати на оприлюднення річного звіту; 15) платежі за викиди і скиди забруднюючих речовин у
навколишнє природне середовище, розміщення відходів та інші види
шкідливого впливу в межах лімітів; 16) сума сплачених орендарем процентів (винагороди) за
користування наданими в оперативну та фінансову оренду основними
фондами. Орендна плата за надані в оперативну оренду приміщення
нежитлового призначення включається до собівартості продукції
(робіт, послуг) у розмірі, визначеному угодами сторін, а
комунальної власності - не вище ставок орендної плати,
встановленої місцевими органами державної виконавчої влади; 17) витрати, пов'язані з набором робочої сили, передбачені
законодавством, з урахуванням витрат на оплату випускникам
середніх професійно-технічних училищ і молодим спеціалістам, які
закінчили вищий навчальний заклад, вартості проїзду до місця
роботи, а також оплачуваної відпустки, яка надається їм перед
початком роботи.
4. ГРУПУВАННЯ ВИТРАТ ЗА СТАТТЯМИ КАЛЬКУЛЯЦІЇ
24. Витрати, пов'язані з виробництвом і збутом (реалізацією)
продукції (робіт, послуг), під час планування, обліку і
калькулювання собівартості продукції (робіт, послуг) групуються за
статтями: сировина та матеріали; покупні комплектуючі вироби, напівфабрикати, роботи і послуги
виробничого характеру сторонніх підприємств та організацій; паливо й енергія на технологічні цілі; зворотні відходи (вираховуються); основна заробітна плата; додаткова заробітна плата; відрахування на соціальне страхування; витрати, пов'язані з підготовкою та освоєнням виробництва
продукції; відшкодування зносу спеціальних інструментів і пристроїв
цільового призначення та інші спеціальні витрати; витрати на утримання та експлуатацію устаткування; загальновиробничі витрати; загальногосподарські витрати; втрати внаслідок технічного неминучого браку; попутна продукція (вираховується); інші виробничі витрати; позавиробничі (комерційні) витрати. До наведеної вище типової номенклатури статей калькуляції
міністерства за погодженням з Мінекономіки, Мінфіном та Мінстатом
можуть вносити зміни з урахуванням особливостей техніки,
технології та організації виробництва відповідної галузі і питомої
ваги окремих видів витрат у собівартості продукції, а також
об'єднувати кілька типових статей калькуляції в одну або виділяти
з однієї типової статті кілька статей калькуляції. Зокрема, для хімічної, металургійної галузей промисловості
даний перелік статей калькуляції доповнюється статтею "Попутний
видобуток"; для нафтохімічної, деревообробної галузей
промисловості із наведеного вище переліку статей калькуляції не
використовується стаття "Попутна продукція". 25. До статті калькуляції "Сировина та матеріали" включається
вартість: сировини та матеріалів, що входять до складу вироблюваної
продукції, утворюючи її основу, що є необхідним компонентом для
виготовлення продукції (робіт, послуг); покупних матеріалів, що використовуються в процесі
виробництва продукції (робіт, послуг) для забезпечення нормального
технологічного процесу і упаковування продукції. До цієї ж статті належать витрати, пов'язані з використанням
природної сировини, в частині відрахувань для покриття витрат на
геологорозвідку та геологорозшуки корисних копалин, на
рекультивацію земель, плата за деревину, продану на пні, та за
воду, що вибирається з водогосподарських систем у межах
затверджених лімітів, а також платежі за використання інших
природних ресурсів. 26. Витрати за статтею калькуляції "Сировина та матеріали"
включаються безпосередньо до собівартості окремих видів продукції
та замовлень. 27. Витрати на покупні матеріали, що використовуються в
процесі виробництва продукції (робіт, послуг) для забезпечення
нормального технологічного процесу і упаковування продукції,
віднесення яких безпосередньо до собівартості окремих видів
продукції ускладнене, включаються до собівартості продукції в
такому порядку: а) встановлюються норми витрат цих матеріалів на кожний вид
продукції; б) відповідно до встановлених норм витрат та цін матеріалів
установлюються кошторисні ставки на одиницю продукції, які
періодично переглядаються відповідно до зміни норм витрат
матеріалів або цін; в) фактичні витрати на зазначені матеріали включаються до
собівартості окремих видів продукції, товарної продукції та
незавершеного виробництва пропорційно до кошторисних ставок. Допускається не встановлювати кошторисні ставки покупних
матеріалів на одиницю продукції, а відносити на собівартість їх
фактичні витрати пропорційно до витрат за нормою. 28. В окремих галузях промисловості стаття калькуляції
"Сировина та матеріали" може бути деталізована з урахуванням
характеру, структури та організації виробництва. Зокрема, в машинобудівній, суднобудівній, харчовій, окремих
виробництвах хімічної та нафтохімічної промисловості можливе
виділення в окрему комплексну статтю калькуляції напівфабрикатів
власного виробництва. При цьому під напівфабрикатами власного виробництва розуміють
продукти, одержані в окремих цехах, переділах, що ще не пройшли
всіх установлених технологічним процесом операцій і підлягають
доробленню в наступних цехах, переділах цього ж підприємства чи
укомплектуванню у вироби. Не належать до напівфабрикатів матеріали, виготовлені
підприємством для власних потреб (металеві вироби, електроди,
інструменти загального призначення тощо), які оприбутковуються на
відповідний балансовий рахунок товарно-матеріальних цінностей і в
подальшому обліку не відрізняються від покупних. 29. До статті калькуляції "Покупні комплектуючі вироби,
напівфабрикати, роботи і послуги виробничого характеру сторонніх
підприємств та організацій" включається вартість: покупних комплектуючих виробів і напівфабрикатів, що
підлягають монтажу або додатковій обробці на даному підприємстві; робіт і послуг виробничого характеру, які виконуються
сторонніми підприємствами або структурними підрозділами
підприємства, що не належать до основного виду діяльності. До робіт і послуг виробничого характеру належать: здійснення
окремих операцій з виготовлення продукції, обробка сировини та
матеріалів, що споживаються, часткова обробка напівфабрикатів та
виробів тощо за умови, що ці послуги відносяться безпосередньо на
собівартість конкретних видів продукції. 30. Вартість покупних комплектуючих виробів, напівфабрикатів,
робіт і послуг виробничого характеру включається безпосередньо до
собівартості окремих виробів і замовлень. 31. Не відображається в даній статті калькуляції (а також у
собівартості продукції) вартість комплектуючого устаткування, що
оплачується за рахунок замовника понад ціну за виріб, не підлягає
обробці та монтажу на підприємстві і не включається до його
валової продукції. До такого устаткування належить електрообладнання (готові
машини чи окремі технологічні вузли), що надходить від
заводів-суміжників на завод, який є головним постачальником усього
комплекту устаткування (установок для хімічних та нафтохімічних
заводів, бурового устаткування тощо), і не підлягає обробці та
монтажу головним заводом ні в себе, ні у замовника, а також
комплектуюче устаткування, що надходить до замовника транзитом,
обминувши завод головного постачальника, безпосередньо із
заводів-суміжників, розрахунок за яке проводить завод - головний
постачальник. 32. У суднобудівній промисловості в окрему статтю калькуляції
виділяються контрагентські поставки і роботи. У цій статті відображається вартість механізмів і виробів,
повністю закінчених підприємством-контрагентом та готових до
монтажу на суднах, а також контрагентські роботи з монтажу
суднового обладнання, електрообладнання суден тощо під час
будівництва (ремонту) суден. Розрахунок витрат виконується для кожного судна (замовлення)
відповідно до переліку контрагентських поставок і робіт,
передбаченого в заводській нормативно-технічній документації. Витрати за статтею калькуляції "Контрагентські поставки і
роботи" безпосередньо включаються до собівартості окремих виробів
і замовлень. 33. До статті калькуляції "Паливо й енергія на технологічні
цілі" відносяться витрати на всі види палива й енергії (як
одержані від сторонніх підприємств та організацій, так і
виготовлені самим підприємством), що безпосередньо
використовуються в процесі виробництва продукції. В окремих галузях промисловості (металургійній,
машинобудівній, хімічній та інших) до таких витрат належать: витрати на паливо для плавильних агрегатів, домен,
мартенівських печей, для нагрівання металу в прокатних,
штампувальних, пресових, термічних та інших цехах; для проведення згідно з технологічним процесом випробувань
виробів (стендових, здавальних і контрольних випробувань турбін,
дизелів тощо); витрати на електроенергію для електропечей у
сталеплавильному, феросплавному і ливарному виробництвах, для
електродугового зварювання, електролізу, електрохімічних процесів,
одержання стисненого повітря, кисню і холоду для технологічних
потреб, проведення випробувань виробів тощо. 34. Витрати на паливо й енергію на технологічні цілі
відносяться безпосередньо до собівартості окремих видів продукції
на основі показань контрольно-вимірювальних приладів. Витрати на паливо й енергію на технологічні цілі, віднесення
яких безпосередньо до собівартості окремих видів продукції
ускладнене, включаються до собівартості продукції пропорційно до
кошторисних ставок. Віднесення фактичних витрат на паливо й енергію пропорційно
до кошторисних ставок здійснюється в порядку, викладеному в пункті
27 цього Положення. 35. Витрати на покупну енергію складаються з витрат на її
оплату за встановленими тарифами. 36. Витрати на власне виробництво електричної та інших видів
енергії, а також на трансформацію та передачу придбаної енергії до
місця її споживання включаються до собівартості продукції цих
підприємств за цеховою собівартістю, крім тих випадків, коли
виробництво електроенергії планується в складі продукції, що
реалізується, та коли вона відпускається за встановленими
тарифами. 37. Витрати палива й енергії на опалення виробничих
приміщень, внутрішнє й зовнішнє освітлення та інші господарські
потреби відображаються у загальновиробничих і
загальногосподарських витратах, витрати палива й енергії на
транспортні роботи, пов'язані з обслуговуванням виробництва, та на
приведення в дію устаткування - у витратах на утримання та
експлуатацію устаткування. 38. В енергоємних виробництвах витрати на енергію доцільно
виділити в окрему статтю калькуляції "Енергія на технологічні
цілі". 39. Вартість пально-мастильних матеріалів для проведення
тривалих випробувань двигунів, а також для проведення всіх
випробувань літаків і вертольотів відображається в складі
спеціальних витрат. 40. До вартості матеріальних ресурсів включаються також
витрати підприємств на придбання упаковки і тари (крім дерев'яної
та картонної), одержаної від постачальників матеріальних ресурсів,
за винятком вартості цієї тари за ціною її можливого використання
у тих випадках, коли ціни на них встановлені окремо понад ціни на
ці ресурси. У разі включення вартості тари до ціни матеріальних ресурсів,
що надійшли від постачальника, із загальної суми витрат на їх
придбання вираховується вартість тари за ціною її можливого
використання чи реалізації (з урахуванням витрат на придбання
матеріалів для її ремонту). 41. Витрати на придбання упаковки і тари в окрему статтю
калькуляції не виділяються, а включаються до витрат на придбання
відповідних видів сировини та матеріалів. 42. Витрати підприємств на оплату дерев'яної й картонної тари
понад ціни на матеріальні ресурси, а також витрати на її ремонт не
відносяться на собівартість продукції, а відшкодовуються
підприємствам під час реалізації цієї тари організаціями, які
займаються збиранням тари. 43. Витрати на сировину, матеріали, покупні комплектуючі
вироби, напівфабрикати, паливо, енергію та інші матеріальні
ресурси формуються виходячи з цін їх придбання, включаючи витрати
на транспортування, зберігання та доставку, які здійснюються
сторонніми організаціями, матеріальних витрат, пов'язаних з
транспортною доставкою (в тому числі вантажно-розвантажувальні
роботи) матеріальних ресурсів транспортом і персоналом
підприємства, втрат від нестачі матеріальних цінностей у дорозі в
межах норм природного убутку. Транспортно-заготівельні витрати на сировину, матеріали,
покупні комплектуючі вироби, напівфабрикати і паливо в окрему
статтю калькуляції не виділяються, а включаються до вартості
(статті) зазначених матеріальних ресурсів. Для визначення величини транспортно-заготівельних витрат, що
підлягають віднесенню до зазначених статей калькуляції, їх облік
ведеться за групами і підгрупами матеріальних ресурсів, що
використовуються у виробництві, та їх відносної величини стосовно
придбаних матеріалів (тверде паливо, рідке паливо, шихтові
матеріали, скло, метали за групами тощо). В окремих галузях промисловості (машинобудівній,
деревообробній, нафтохімічній, харчовій та інших) можливе
виділення транспортно-заготівельних витрат в окрему статтю витрат. 44. У статті калькуляції "Зворотні відходи" відображається
вартість зворотних відходів, що вираховується із загальної суми
матеріальних витрат, віднесеної на собівартість продукції. Склад та характеристика зворотних відходів викладені в пункті
16 цього Положення. 45. До статті калькуляції "Основна заробітна плата"
відносяться витрати на виплату основної заробітної плати,
обчисленої згідно з прийнятими підприємством системами оплати
праці, у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок
для робітників, зайнятих виробництвом продукції. Заробітна плата робітників, зайнятих у виробництві
відповідної продукції (робіт, послуг), безпосередньо включається
до собівартості відповідних видів продукції (груп однорідних видів
продукції). Частина основної заробітної плати робітників, зайнятих у
виробництві відповідної продукції (робіт, послуг), віднесення якої
безпосередньо до собівартості окремих видів продукції ускладнене,
включається до собівартості на основі розрахунку (виходячи з
обсягу виробництва, переліку робочих місць і норм обслуговування)
кошторисної ставки цих витрат на одиницю продукції (виріб,
замовлення, машинокомплект та інші). Фактична заробітна плата цих робітників включається до
собівартості окремих видів продукції, товарного випуску та
незавершеного виробництва пропорційно до кошторисних ставок. Ці
ставки періодично переглядаються у разі зміни обсягу виробництва,
технології, тарифних ставок тощо. 46. До статті калькуляції "Додаткова заробітна плата"
відносяться витрати на виплату виробничому персоналу підприємства
додаткової заробітної плати, нарахованої за працю понад
установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за
особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і
компенсаційні виплати, передбачені законодавством, премії,
пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій. 47. До статті калькуляції "Відрахування на соціальне
страхування" включаються: 1) відрахування на державне (обов'язкове) соціальне
страхування, включаючи відрахування на обов'язкове медичне
страхування; 2) відрахування на державне (обов'язкове) пенсійне
страхування (до Пенсійного фонду), а також відрахування на
додаткове пенсійне страхування. 48. Відрахування на обов'язкове соціальне страхування та
обов'язкове пенсійне страхування здійснюються згідно із
законодавством від суми витрат на оплату праці працівників,
зайнятих виробництвом продукції (робіт, послуг). Відрахування на додаткове пенсійне страхування здійснюється
згідно з порядком, визначеним законодавством. 49. До статті калькуляції "Витрати, пов'язані з підготовкою
та освоєнням виробництва продукції" належать витрати: на підготовчі роботи у видобувних галузях; підвищені витрати на виробництво нових видів продукції в
період їх освоєння, включаючи перші видання нових книжок, а також
витрати, пов'язані з підготовкою та освоєнням випуску продукції,
не призначеної для серійного або масового виробництва; на освоєння нового виробництва, цехів та агрегатів (пускові
витрати); на винахідництво і раціоналізацію. 50. До витрат на підготовчі роботи у видобувних галузях
належать: дорозвідування родовищ, очищення території зони
відкритих гірничих робіт, майданчиків для зберігання родючих шарів
грунту, що використовується для наступної рекультивації земель,
обладнання тимчасових під'їзних доріг для вивезення видобутої
сировини, проходження підготовчих гірничих виробок, розкривні та
інші види робіт, відшкодування у межах нормативу втрат
сільськогосподарського виробництва при вилученні угідь для
розширення видобутку мінеральної сировини. Витрати на гірничо-підготовчі роботи відшкодовуються протягом
строку використання гірничих виробок. Витрати на гірничо-підготовчі роботи за вирахуванням вартості
попутного видобутку сировини спочатку враховуються у складі витрат
майбутніх періодів за цеховою собівартістю згідно із статтями
калькуляції, а потім списуються на основне виробництво з
відображенням у статті калькуляції "Витрати, пов'язані з
підготовкою та освоєнням виробництва продукції". Залежно від умов залягання корисних копалин застосовуються
два методи розрахунку ставки погашення витрат на
гірничо-підготовчі роботи експлуатаційного характеру: 1) на підприємствах, де обсяги гірничо-підготовчих робіт
постійно змінюються, ставка погашення розраховується з урахуванням
загального обсягу робіт, який належить виконати до повного
відробітку даної шахти (горизонту) або кар'єру; 2) на підприємствах, де обсяги гірничо-підготовчих робіт
постійні й упродовж ряду років майже не змінюються, ставка
погашення витрат встановлюється на рік з урахуванням залишку
гірничо-підготовчих робіт на початок року і планового обсягу робіт
протягом поточного року. Застосування того чи іншого методу розрахунку ставки
погашення витрат на гірничо-підготовчі роботи передбачається в
плані гірничих робіт підприємства. Калькуляційною одиницею гірничо-підготовчих робіт є 1 куб.
метр, тому всі лінійні виробки та експлуатаційно-розвідувальні
роботи, які враховуються в погонних метрах, перераховуються в
кубічні. Витрати на утримання рудників і кар'єрів у міжсезонний для
них період погашаються включенням їх до собівартості пропорційно
кількості видобутої руди за період виробничого сезону. Конкретний перелік гірничо-підготовчих робіт і порядок
включення до собівартості витрат, пов'язаних з їх проведенням,
встановлюється підприємствами. Номенклатуру статей витрат на підготовчі роботи у видобувних
галузях наведено в додатку N 1. 51. До підвищених витрат на виробництво нових видів продукції
в період їх освоєння, включаючи перші видання нових книжок, а
також витрат, пов'язаних з підготовкою та освоєнням випуску
продукції, не призначеної для серійного або масового виробництва,
належать витрати на: проектування і конструювання нового виробу;
проектування спеціального інструментального оснащення і розробку
технологічного процесу його виготовлення; розробку і оформлення
нормативів витрат; випробування матеріалів, напівфабрикатів,
інструментів і пристосувань для виробництва нових виробів;
перепланування, перестановку і налагодження устаткування;
виготовлення первісного комплекту спеціального інструменту і
пристроїв для дослідного зразка продукції; виготовлення дослідного
зразка. У випадках коли пристосування та прилади можуть надалі
використовуватися під час освоєння та виготовлення інших нових
виробів, тобто вони стають спецустаткуванням загального
застосування, під час освоєння нових виробів до підвищених витрат
включаються тільки витрати на їх переобладнання. Витрати, пов'язані з освоєнням нових видів продукції,
відносяться до витрат майбутніх періодів і включаються до
собівартості виробів частинами протягом установленого (не більше
дворічного) строку з моменту початку їх серійного або масового
випуску виходячи з кошторису цих витрат і кількості продукції, що
випускається за цей період. На підприємствах з багатономенклатурним виробництвом, де
період його освоєння недовготривалий і витрати порівняно невеликі,
вони плануються і враховуються в складі загальновиробничих витрат. У разі виготовлення виробів за індивідуальними замовленнями
витрати на підготовку виробництва відносяться повністю на
собівартість відповідного виробу або партії виробів. Номенклатуру статей підвищених витрат на виробництво нових
видів продукції в період їх освоєння, включаючи перші видання
нових книжок, а також витрат, пов'язаних з підготовкою та
освоєнням випуску продукції, не призначеної для серійного або
масового виробництва, наведено в додатку N 2. 52. До витрат на освоєння нового виробництва, цехів та
агрегатів (пускові витрати) належать: витрати на перевірку
готовності нового виробництва, цехів та агрегатів до введення їх в
експлуатацію шляхом комплексного випробування (під навантаженням)
усіх машин та механізмів (експлуатаційна перевірка) з пробним
випуском продукції, передбаченої проектом, та налагодженням
устаткування. Пускові витрати визначаються з урахуванням установленого
режиму тривалості й інших умов пробної експлуатації та освоєння
об'єктів, що вводяться в дію. При складанні кошторису вартість
продукції, що одержана в період комплексного випробування і
відповідає встановленим стандартам або технічним умовам, а також
вартість відходів вираховуються із загальної суми пускових витрат. Така продукція оцінюється за плановою собівартістю
аналогічної продукції, відходи - за ціною можливого використання
чи реалізації. При затвердженні кошторису пускових витрат визначається
конкретний порядок і строки списання їх на собівартість продукції.
При цьому враховується, що витрати на освоєння нового виробництва,
цехів та агрегатів (пускові витрати) включаються до собівартості
продукції з початку їх промислової експлуатації протягом
нормативного строку освоєння цих виробничих потужностей, але не
більше ніж протягом двох років виходячи із загальної суми витрат,
тривалості періоду їх відшкодування і запланованого обсягу випуску
продукції в цьому періоді. Погашення пускових витрат нараховується в місяці, наступному
після місяця, в якому підписано акт про закінчення комплексного
випробування і пробної експлуатації об'єкта. Номенклатуру статей витрат на освоєння нового виробництва,
цехів та агрегатів (пускові витрати) наведено в додатку N 3. Витрати, здійснені після закінчення комплексного випробування
(під навантаженням) усіх машин та механізмів з пробним випуском
продукції і підписанням акта державної комісії про прийняття в
експлуатацію, враховуються як звичайні витрати. 53. До витрат на винахідництво і раціоналізацію належать: витрати на проведення дослідно-експериментальних робіт, на
виготовлення та випробування моделей та зразків за винахідницькими
і раціоналізаторськими пропозиціями, пов'язані з основною
діяльністю підприємства, виплати авторських винагород, якщо вони
не є роялті. Витрати на винахідництво і раціоналізацію відносяться на
собівартість освоєної продукції з початку її виробництва. Номенклатуру статей витрат на винахідництво і раціоналізацію
наведено в додатку N 4. 54. До статті калькуляції "Відшкодування зносу спеціальних
інструментів і пристроїв цільового призначення та інші спеціальні
витрати" включаються витрати на: 1) відшкодування вартості спеціальних інструментів
(спецоснащення) і пристроїв цільового призначення незалежно від їх
вартості; 2) проектування, виготовлення (придбання) спеціального
інструменту і пристроїв цільового призначення; 3) ремонт і утримання в робочому стані спеціальних
інструментів і пристроїв; 4) утримання спеціальних служб підприємства, що обслуговують
поточне виробництво певних видів виробів (спеціальних
конструкторських бюро, спеціальних технічних відділів і бюро,
лабораторій тощо), крім випадків, коли ці витрати відшкодовуються
замовником понад договірну ціну за виріб або за рахунок
спеціальних асигнувань; 5) проведення епізодичних і періодичних випробувань, оплата
експертиз, консультацій, пов'язаних з використанням спеціальних
інструментів і пристроїв цільового призначення; вартість технічної
документації; 6) відшкодування вартості втрат від недовикористання деталей
і вузлів застарілих конструкцій, а також спеціальних інструментів
і пристроїв, коли ці втрати виникли внаслідок проведення поточної
модернізації виробу з метою поліпшення його якості, надійності,
довговічності та зниження собівартості; 7) вартість доданої до виробів технічної документації. 55. До спеціальних інструментів і пристроїв цільового
призначення належать: моделі, опоки, кокілі, штампи, прес-форми,
виливниці, спеціальні прокатні валки тощо, а також різноманітний
спеціальний інструмент (різальний, вимірювальний, допоміжний) і
спеціальні пристрої незалежно від їх вартості. Спецоснащення виробляється цехами (дільницями) за разовими
або груповими замовленнями відділу (бюро) інструментального
господарства підприємства. У замовленнях на кожний вид оснащення
зазначається планова цехова собівартість одиниці спецоснащення. 56. Собівартість спеціальних інструментів і пристроїв
цільового призначення, що призначаються для випуску виробів
серійного і масового виробництва, включається в собівартість цих
виробів щомісячно відповідно до встановленої за планом норми або
кошторисної ставки. Кошторисна ставка визначається виходячи з кількості
спеціальних інструментів, пристроїв, моделей, штампів тощо,
строків їх служби або норм витрат, їх планової собівартості й
кількості виробів, для виробництва яких вони призначені. При
значних змінах комплектності й собівартості спеціальних
інструментів і пристроїв, строків їх служби або плану випуску
виробів норма чи кошторисна ставка відповідно коригуються. 57. На підприємствах, що випускають ряд виробів, які мають,
крім так званих оригінальних, однакові (загальні) деталі та вузли,
що виготовляються за допомогою спеціального оснащення, кошторисні
ставки цих деталей та вузлів розраховуються окремо від кошторисних
ставок на оснащення для оригінальних деталей на кожний виріб з
урахуванням застосування цих деталей та вузлів у виробах і
вартості оснащення, що використовується для їх виготовлення. Для кожного з таких виробів обчислюються дві кошторисні
ставки щодо спецоснащення: для оригінальних деталей та вузлів і
для загальних деталей та вузлів. 58. Витрати, пов'язані з відновленням, ремонтом і
модернізацією експлуатаційного фонду спеціального технологічного
оснащення, необхідного для виробництва, а також з виготовленням
нового оснащення, що проектується в процесі виробництва,
визначаються у відсотковому відношенні до вартості основного
комплекту з урахуванням специфіки виробництва та кількості
виробів. 59. Відшкодування вартості змінного устаткування окремих
видів залежить від швидкості його зносу та порядку відбраковування
і здійснюється за допомогою одного з наведених нижче методів: а) вартість змінного устаткування (за вирахуванням його
вартості за ціною брухту) списується на витрати виробництва
частинами, при цьому 50 відсотків залишкової вартості його
відносяться на собівартість продукції при передаванні до
експлуатації, а решта 50 відсотків - при вибуванні з ладу. За цим методом відшкодовується вартість змінного устаткування
з невеликими строками служби; б) вартість змінного устаткування (за вирахуванням його
вартості за ціною брухту) повністю списується на витрати
виробництва в тому місяці, в якому воно передається до
експлуатації. При вибуванні з ладу вартість відбракованого
устаткування списується за ціною брухту і в сумі, що залишається,
- на зменшення зносу. За цим методом відшкодовується вартість змінного
устаткування, що використовується у великих кількостях і
змінюється порівняно рівномірно. Під час виконання замовлень на одиничні вироби витрати на
виготовлення спеціального технологічного оснащення, спеціальних
інструментів і пристроїв цільового призначення включаються
повністю до собівартості продукції за цим замовленням. Номенклатуру статей витрат на відшкодування зносу спеціальних
інструментів і пристроїв цільового призначення та інших
спеціальних витрат наведено в додатку N 5. 60. До статті калькуляції "Витрати на утримання та
експлуатацію устаткування" належать: 1) витрати на повне відновлення основних виробничих фондів та
капітальний ремонт у вигляді амортизаційних відрахувань від
вартості виробничого та підйомно-транспортного устаткування,
цехового транспорту та інструментів із складу основних виробничих
фондів на реконструкцію, модернізацію та капітальний ремонт
фондів, що належать підприємству, а також тих, що перебувають у
користуванні підприємства за умовами оренди (лізингу), обчислені
за їх балансовою вартістю відповідно до встановлених норм,
включаючи прискорену амортизацію активної їх частини. Рішення про прискорену амортизацію активної частини основних
виробничих фондів (але не більш як у два рази проти встановлених
законодавством норм) приймається підприємством самостійно, якщо
таке рішення не є причиною підвищення рівня цін і тарифів на
продукцію (роботи, послуги), що випускається. Не допускається
прийняття рішення про прискорену амортизацію орендованих основних
фондів без згоди орендодавця. Амортизаційні відрахування на надані в оперативну оренду
основні фонди (крім тих, що належать до державної форми
власності) нараховуються орендодавцем і використовуються ним на
повне відновлення наданих в оренду або інших належних йому
основних фондів. При цьому на собівартість продукції (робіт,
послуг) орендаря відноситься сума нарахованих орендодавцем
амортизаційних відрахувань на надані в оренду основні фонди. Амортизаційні відрахування на надані в фінансову оренду
основні фонди, а також на надані в оперативну оренду основні
фонди, що належать до державної форми власності, нараховуються
орендарем і використовуються ним виключно на повне відновлення
орендованої частки основних фондів; 2) сума сплачених орендарем процентів (винагороди) за
користування наданими в оперативну та фінансову оренду основними
фондами; 3) витрати на проведення поточного ремонту, технічний огляд і
технічне обслуговування устаткування, у тому числі взятого у
тимчасове користування за угодами оперативної оренди (лізингу), за
винятком його реконструкції і модернізації; 4) витрати на внутрішньозаводське переміщення вантажів; 5) знос малоцінних і швидкозношуваних інструментів та
пристроїв нецільового призначення; 6) інші витрати, пов'язані з утриманням та експлуатацією
устаткування. Номенклатуру статей витрат на утримання та експлуатацію
устаткування наведено в додатку N 6. Витрати на утримання та експлуатацію устаткування кожного
цеху відносяться тільки на ті види продукції (робіт, послуг), що
виготовляються в цьому цеху. Витрати на утримання та експлуатацію устаткування
розподіляються між видами продукції (робіт, послуг) за допомогою
методів, що забезпечують найточніше обчислення їх собівартості. 61. Розподіл зазначених витрат між видами продукції
проводиться виходячи з величини цих витрат за годину роботи
устаткування і тривалості його роботи (з урахуванням вартості,
складності, потужності та інших характеристик устаткування) на
виготовлення одиниці відповідного виду продукції. Для цього
визначаються кошторисні (нормативні) ставки, розраховані на
підставі даних про кількість машино-годин. Порядок обчислення кошторисних (нормативних) ставок витрат на
утримання та експлуатацію устаткування наведено в додатку N 13. Розподіл фактичних витрат на утримання та експлуатацію
устаткування проводиться визначенням сум цих витрат виходячи з
кошторисних (нормативних) ставок, фактичного випуску кількості
виробів і фактичної кількості умовних виробів у незавершеному
виробництві. Кількість умовних виробів (машинокомплектів) обчислюється
діленням кількості нормо-годин (або заробітної плати робітників,
зайнятих у виробництві відповідної продукції (робіт, послуг) у
незавершеному виробництві за відповідним видом виробів) на
трудомісткість одного виробу в нормо-годинах (або на суму
заробітної плати за нормами одного виробу). 62. Для виробів індивідуального виробництва при позамовному
методі обліку нормативна сума витрат, пов'язаних з роботою
устаткування, що підлягає віднесенню до незавершеного виробництва,
визначається виходячи із заробітної плати робітників, зайнятих у
виробництві відповідної продукції (робіт, послуг), що знаходиться
у незавершеному виробництві, та нормативного відсотку цих витрат
до заробітної плати, що обчислюється на підставі розрахунку
кошторисної (нормативної) ставки для цього виробу, а саме: 1) визначається різниця між фактичною сумою цих витрат і
витратами, підрахованими за кошторисними (нормативними) ставками; 2) загальна сума відхилень розподіляється між товарною
продукцією і незавершеним виробництвом пропорційно до кошторисних
(нормативних) ставок витрат на утримання та експлуатацію
устаткування. Під час розподілу фактичних витрат на утримання та
експлуатацію устаткування слід враховувати, що відповідна їх
частина відноситься на собівартість технічного неминучого браку.
Ці витрати включаються до собівартості технічного неминучого браку
пропорційно до основної заробітної плати робітників, зайнятих у
виробництві відповідної продукції (робіт, послуг), за нормативним
співвідношенням, підрахованим під час визначення кошторисних
(нормативних) ставок. 63. На автоматизованих підприємствах і в автоматизованих
цехах, що виготовляють один вид продукції, витрати на утримання та
експлуатацію устаткування безпосередньо включаються до планової і
фактичної собівартості цього виду продукції. Якщо в цеху є кілька
автоматизованих ліній та виробляється кілька видів продукції, ці
витрати включаються до собівартості окремих виробів за допомогою
розрахунку кошторисних (нормативних) ставок. 64. Якщо підприємство випускає вироби великої номенклатури,
кошторисні (нормативні) ставки встановлюються згідно з викладеним
порядком тільки на найголовніші види продукції або на їх типових
представників, що характеризують решту видів продукції (в тому
числі запасні частини до виробів, що випускаються). Типовим
представником вважається виріб, який характеризує визначену групу
виробів, близьких між собою за конструкцією, матеріалами, що
застосовуються, технологічним процесом, трудомісткістю тощо і має
велику питому вагу у випуску відповідної групи виробів. На інші
вироби цієї групи кошторисні (нормативні) ставки можуть бути
встановлені за спрощеним порядком - множенням суми заробітної
плати робітників, зайнятих у виробництві відповідної продукції
(робіт, послуг), на нормативний відсоток цих витрат, що
обчислюється під час розрахунку кошторисної (нормативної) ставки
типового представника. 65. На різного роду дрібні замовлення (в тому числі і на
роботи, що виконуються інструментальними та ремонтними цехами)
допускається встановлення кошторисних (нормативних) ставок також
за спрощеним порядком виходячи із суми основної заробітної плати
робітників, зайнятих у виробництві відповідної продукції (робіт,
послуг) для цього замовлення, окремо щодо механізованих
(верстатних) робіт і немеханізованих (ручних) робіт. При цьому
завчасно, в плановому порядку, встановлюється нормативна величина
витрат на утримання та експлуатацію устаткування на один
карбованець заробітної плати механізованих (верстатних) робіт і
один карбованець заробітної плати немеханізованих (ручних) робіт. 66. У цехах допоміжного виробництва, що випускають однорідну
продукцію (роботи, послуги) з майже однаковим ступенем
механізації, допускається розподіл витрат на утримання та
експлуатацію устаткування між окремими замовленнями й видами робіт
пропорційно до основної заробітної плати робітників, зайнятих у
виробництві відповідної продукції (робіт, послуг). 67. На окремі продукти видобувних виробництв кар'єру або
шахти витрати на утримання й експлуатацію устаткування, включаючи
витрати на утримання водозливів, вентиляційних та інших установок,
відносяться за прямою ознакою. Якщо окремі види устаткування
використовуються на кількох кар'єрах або шахтах, витрати на його
утримання та експлуатацію розподіляються між виробничими
підрозділами і видами робіт пропорційно до обсягів видобутку. 68. На підприємствах видобувних галузей на статтю
"Амортизаційні відрахування від вартості виробничого обладнання і
гірничо-капітальних виробок" відносяться суми амортизаційних
відрахувань за діючими нормами від балансової вартості виробничого
обладнання і гірничо-капітальних виробок. 69. В окремих галузях промисловості, де мають місце витрати
на утримання цехового транспорту, засобами якого продукція та
відходи перевозяться по внутрішньозаводських коліях, а також
витрати на інші перевезення, які виконуються залізничним,
автомобільним та іншими видами транспорту, ці витрати можуть
відноситися на окрему статтю калькуляції "Внутрішньозаводське
переміщення сировини, матеріалів, напівфабрикатів і продукції". До
цієї статті включаються витрати на утримання та експлуатацію авто-
і електрокарів, автомобілів, автонавантажувачів, паровозів,
тепловозів та інших видів нетехнологічного транспорту. Витрати, пов'язані з переміщенням сировини, матеріалів,
напівфабрикатів і виробів безпосередньо до виробничого процесу
(коли із складу витрат на утримання та експлуатацію устаткування
вони виділені в окрему статтю калькуляції), також розподіляються
між окремими видами виробів пропорційно до кошторисних
(нормативних) ставок (з цією метою складається окремий кошторис і
ведеться окремий облік витрат). При цьому кошторисні (нормативні)
ставки визначаються для кожного виду виробів з урахуванням: ваги
матеріалів і напівфабрикатів, що використовуються на їх
виготовлення, відстані виробничого маршруту, виду транспорту, що
застосовується, часу його роботи для переміщення вантажів тощо. 70. До статті калькуляції "Попутний видобуток" на добувних
підприємствах у хімічній і металургійній промисловості включаються
витрати на руду, видобуту під час експлуатаційних
гірничо-підготовчих робіт. Попутний видобуток оцінюється за середньорічною плановою
цеховою, шахтною (кар'єрною) собівартістю корисних копалин, що
добуваються з надр у процесі очисних робіт, за вирахуванням із неї
витрат на гірничо-підготовчі роботи. На вартість попутно добутих
корисних копалин, розраховану за наведеною вище методикою,
зменшуються витрати на експлуатаційні гірничо-підготовчі роботи. Видобута під час проходки гірничо-капітальних виробок руда
оцінюється за діючими цінами й оплачується підприємством
капітальному будівництву. За відсутності цін на такі корисні
копалини оцінка їх здійснюється за середньорічною плановою цеховою
собівартістю. До обсягів випуску товарної продукції вони не
включаються. 71. До статті калькуляції "Загальновиробничі витрати"
належать:1) витрати, пов'язані з управлінням виробництвом, а саме:
на утримання працівників апарату управління структурних
підрозділів;належать:1) витрати, пов'язані з управлінням виробництвом, а саме:
на утримання працівників апарату управління структурних
підрозділів; на оплату робіт (послуг) консультаційного та інформаційного
характеру, пов'язаних із забезпеченням виробництва; 2) витрати на службові відрядження у межах норм, передбачених
законодавством; 3) витрати на повне відновлення основних фондів та
капітальний ремонт (виробничого призначення) у вигляді
амортизаційних відрахувань від вартості основних виробничих фондів
на реконструкцію, модернізацію та капітальний ремонт фондів, що
належать підприємству, а також тих, що перебувають у користуванні
підприємства за умовами оренди (лізингу), обчислені за їх
балансовою вартістю відповідно до встановлених норм, включаючи
прискорену амортизацію активної їх частини. Амортизаційні відрахування на надані в оперативну оренду
основні фонди (крім тих, що належать до державної форми власності)
нараховуються орендодавцем і використовуються ним на повне
відновлення наданих в оренду або інших належних йому основних
фондів. При цьому на собівартість продукції (робіт, послуг)
орендаря відноситься сума нарахованих орендодавцем амортизаційних
відрахувань на надані в оренду основні фонди. Амортизаційні відрахування на надані у фінансову оренду
основні фонди, а також на надані в оперативну оренду основні
фонди, що належать до державної форми власності, нараховуються
орендарем і використовуються ним виключно на повне відновлення
орендованої частки основних фондів. До витрат, пов'язаних із зносом нематеріальних активів,
відносяться суми амортизаційних відрахувань, що визначаються
щомісяця за нормами, розрахованими виходячи з їх первісної
вартості та строку корисного використання, але не більше десяти
років безперервної експлуатації або строку діяльності
підприємства; 4) сума сплачених орендарем процентів (винагороди) за
користування наданими в оперативну та фінансову оренду основними
фондами. Орендна плата за надані в оперативну оренду приміщення
нежитлового призначення включається до собівартості продукції
(робіт, послуг) в розмірі, визначеному угодами сторін, а
комунальної власності - не вище ставок орендної плати,
встановленої місцевими органами державної виконавчої влади; 5) витрати некапітального характеру, пов'язані з
удосконаленням технологій та організацією виробництва, поліпшенням
якості продукції, підвищенням її надійності, довговічності та
інших експлуатаційних властивостей у ході виробничого процесу; 6) витрати на обслуговування виробничого процесу: придбання сировини, матеріалів, палива, енергії,
інструментів, пристроїв та інших засобів і предметів праці; проведення поточного ремонту, технічний огляд і технічне
обслуговування основних виробничих фондів, у тому числі взятих у
тимчасове користування за угодами оперативної оренди (лізингу), за
винятком їх реконструкції і модернізації; контроль за виробничими процесами і якістю продукції (робіт,
послуг); забезпечення правил техніки безпеки праці,
санітарно-гігієнічних та інших спеціальних вимог, передбачених
правилами технічної експлуатації, нагляду і контролю за діяльністю
виробництв, цехів у встановленому законодавством порядку; забезпечення працівників спеціальним одягом, взуттям,
обмундируванням, форменим одягом, захисними пристроями та
спеціальним харчуванням у випадках, передбачених законодавством; 7) витрати на пожежну і сторожову охорону (включаючи оплату
послуг сторонніх підприємств за пожежну та сторожову охорону); 8) знос малоцінних і швидкозношуваних предметів; 9) платежі з обов'язкового страхування майна цехів та
цивільної відповідальності, а також окремих категорій працівників,
зайнятих у виробництві відповідних видів продукції (робіт, послуг)
безпосередньо на роботах з підвищеною небезпекою для життя та
здоров'я, передбачених законодавством; 10) втрати внаслідок технічного неминучого браку, якщо вони
не виділяються в окрему статтю, витрати на операції із скляною
тарою, нестачі матеріальних цінностей на виробництві у межах норм
природного убутку. Номенклатуру статей загальновиробничих витрат наведено у
додатку N 7. 72. Загальна величина витрат на утримання та експлуатацію
устаткування, а також загальновиробничих витрат підприємства в
цілому є сумою відповідних витрат цехів основного виробництва; ці
ж витрати допоміжних цехів включаються до собівартості валової і
товарної продукції підприємства через собівартість робіт і послуг,
що виконуються допоміжними цехами для основного виробництва. Загальновиробничі витрати кожного цеху включаються тільки до
собівартості продукції, що виготовляється цим цехом (в тому числі
до собівартості робіт, послуг, які виконуються для інших цехів або
непромислових господарств). До собівартості товарів народного споживання
загальновиробничі витрати включаються: а) повністю в цехах, які спеціалізуються на виробництві цих
товарів; б) частково - коли ці товари виготовляються поряд з основною
продукцією у цехах, які не спеціалізуються на їх виготовленні. При
цьому до собівартості товарів народного споживання включається
відповідна частка загальновиробничих витрат, пов'язаних з
виробництвом цих товарів. Для цього складається спеціальний
розрахунок загальновиробничих витрат неспеціалізованих цехів. 73. Загальновиробничі витрати між різними видами продукції
розподіляються: пропорційно до суми основної заробітної плати робітників,
зайнятих у виробництві відповідної продукції (робіт, послуг), і
витрат на утримання та експлуатацію устаткування; пропорційно до суми основних витрат без вартості сировини,
матеріалів і напівфабрикатів. 74. У хімічній промисловості, за винятком добувних
виробництв, загальновиробничі витрати розподіляються між видами
продукції пропорційно до суми основних витрат на переробку,
включаючи матеріальні витрати на технологічні цілі, витрати на
основну і додаткову заробітну плату, відрахування на соціальне
страхування та витрати на утримання й експлуатацію устаткування. У добувних виробництвах загальновиробничі витрати
розподіляються таким чином: одним способом добування хімічних руд - пропорційно до
видобутку кожним кар'єром або шахтою, різними способами (відкритим
і закритим) - пропорційно до основних витрат, до яких включаються
матеріальні витрати (паливо й енергія для технологічних цілей),
витрати на основну і додаткову заробітну плату, відрахування на
соціальне страхування, витрати на утримання й експлуатацію
устаткування. 75. До статті калькуляції "Загальногосподарські витрати"
належать: 1) витрати на обслуговування виробничого процесу: придбання сировини, матеріалів, палива, енергії,
інструментів, пристроїв та інших засобів і предметів праці; проведення поточного ремонту, технічний огляд і технічне
обслуговування основних виробничих фондів загальногосподарського
характеру, у тому числі взятих у тимчасове користування за угодами
оперативної оренди (лізингу), за винятком їх реконструкції і
модернізації; контроль за виробничими процесами і якістю продукції (робіт,
послуг); забезпечення правил техніки безпеки праці,
санітарно-гігієнічних та інших спеціальних вимог, передбачених
правилами технічної експлуатації, нагляду і контролю за діяльністю
підприємства у встановленому законодавством порядку; забезпечення працівників спеціальним одягом, взуттям,
обмундируванням, форменим одягом, захисними пристроями та
спеціальним харчуванням у випадках, передбачених законодавством; 2) витрати на пожежну і сторожову охорону (включаючи оплату
послуг сторонніх підприємств за пожежну та сторожову охорону); 3) поточні витрати, пов'язані з утриманням та експлуатацією
фондів природоохоронного призначення (очисних споруд, уловлювачів,
фільтрів тощо), витрати на захоронення екологічно небезпечних
відходів, оплата послуг сторонніх організацій щодо приймання,
зберігання та знищення екологічно небезпечних відходів, очищення
стічних вод, інші види поточних витрат на збереження природи,
платежі за викиди і скиди забруднюючих речовин у навколишнє
природне середовище, розміщення відходів та інших видів шкідливого
впливу в межах лімітів; 4) витрати, пов'язані з управлінням виробництвом: матеріально-технічне забезпечення апарату управління
підприємства та його структурних підрозділів, включаючи
транспортне обслуговування; оплата робіт (послуг) консультаційного та інформаційного
характеру, пов'язаних із забезпеченням виробництва, зберіганням і
реалізацією продукції, включаючи послуги щодо зміни структури
управління приватизованим підприємством, а також передбачених
законодавством обов'язкових аудиторських перевірок; оплата робіт із сертифікації продукції; оплата послуг інших підприємств щодо управління виробництвом,
зберіганням і реалізацією продукції (робіт, послуг), якщо штатним
розписом підприємства не передбачено відповідні функціональні
служби; оплата за використання та обслуговування технічних засобів
управління: обчислювальних центрів, вузлів зв'язку, засобів
сигналізації; оплата вартості ліцензій та інших державних дозволів для
ведення господарської діяльності підприємства; оплата збору за реєстрацію підприємства в органах державного
управління, передбаченого законодавством; 5) витрати на службові відрядження у межах норм, передбачених
законодавством; 6) витрати, пов'язані з підготовкою (навчанням) і
перепідготовкою кадрів: виплата працівникам підприємства середньої заробітної плати
за основним місцем роботи за час їх навчання з відривом від
виробництва в системі підвищення кваліфікації та перепідготовки
кадрів; оплата праці кваліфікованих робітників, не звільнених від
основної роботи, за навчання учнів та підвищення кваліфікації
робітників; витрати базових підприємств на оплату праці за керівництво
виробничою практикою учнів загальноосвітніх шкіл,
професійно-технічних училищ і студентів вищих навчальних закладів; витрати, пов'язані з виплатою учням професійно-технічних
училищ різниці між стипендією в розмірі тарифної ставки
(мінімального окладу) робітника 1 розряду і витратами цих
навчальних закладів (на виплату стипендій, забезпечення
харчуванням і обмундируванням); оплата відпусток із збереженням повністю або частково
заробітної плати, що надається відповідно до законодавства особам,
які успішно навчаються у вечірніх і заочних вищих та середніх
спеціальних навчальних закладах, заочній аспірантурі, у вечірніх
(змінних) і заочних загальноосвітніх школах та вечірніх (змінних)
професійно-технічних училищах, оплата їх проїзду до місця навчання
і назад, передбачених законодавством; 7) витрати, пов'язані з набором робочої сили, передбачені
законодавством, з урахуванням витрат на оплату випускникам
середніх професійно-технічних училищ і молодим спеціалістам, які
закінчили вищий навчальний заклад, вартості проїзду до місця
роботи, а також оплачуваної відпустки, яка надається їм перед
початком роботи; 8) витрати на перевезення працівників до місця роботи і назад
у напрямках, що не обслуговуються пасажирським транспортом
загального користування, включаючи додаткові витрати на спеціальні
маршрути міського пасажирського транспорту, організовані
відповідно до угод, укладених з транспортними підприємствами
(понад вартість, сплачену працівниками підприємства за діючими
тарифами на відповідний вид транспорту або віднесену за рахунок
прибутку, що залишається в розпорядженні підприємства); витрати на
перевезення працівників-інвалідів 1 і 2 груп до місця роботи і
назад незалежно від наявності маршрутів пасажирського транспорту
загального користування; 9) додаткові витрати, пов'язані з виконанням робіт вахтовим
методом, включаючи транспортні витрати на перевезення працівників
від місця знаходження підприємства або пункту збору до місця
роботи і назад та від місця проживання у вахтовому селищі до місця
роботи і назад, а також витрати на експлуатацію та утримання
вахтового селища, які не компенсуються платою працівників за
користування житлом і комунальними послугами; 10) платежі з обов'язкового страхування майна підприємства та
цивільної відповідальності, а також окремих категорій працівників,
зайнятих у виробництві відповідних видів продукції (робіт, послуг)
безпосередньо на роботах з підвищеною небезпекою для життя та
здоров'я, передбачених законодавством; 11) витрати на сплату процентів за фінансовими кредитами,
одержаними для поповнення власних обігових коштів, а також для
придбання основних виробничих фондів і нематеріальних активів для
поточної виробничої діяльності незалежно від терміну кредитування,
а також для сплати процентів за товарні і комерційні кредити;
витрати, пов'язані із сплатою процентів за користування
матеріальними цінностями, взятими в оренду (лізинг); 12) витрати, пов'язані з оплатою послуг комерційних банків та
інших кредитно-фінансових установ, включаючи оплату за
розрахункове обслуговування, отримання гарантій, вексельного
авалю, факторингових і довірчих операцій, облік боргових вимог і
зобов'язань, включаючи цінні папери, поштово-телеграфних послуг та
інших витрат, пов'язаних з грошовим обігом; 13) витрати на утримання приміщень, що надаються безоплатно
підприємствам громадського харчування або використовуються
підприємствами самостійно для обслуговування працівників, що
перебувають з підприємством у трудових відносинах, включаючи
амортизаційні відрахування, витрати на проведення поточного
ремонту приміщення, на освітлення, опалення, водопостачання,
електропостачання, а також на паливо для приготування їжі; 14) нарахування на заробітну плату і авторські винагороди
творчих працівників, що перераховуються до фондів творчих спілок
відповідно до законодавства; 15) витрати на повне відновлення основних фондів та
капітальний ремонт у вигляді амортизаційних відрахувань від
вартості основних виробничих фондів на реконструкцію, модернізацію
та капітальний ремонт фондів, що належать підприємству, а також
тих, що перебувають у користуванні підприємства за умовами оренди
(лізингу), обчислені за їх балансовою вартістю відповідно до
встановлених норм, включаючи прискорену амортизацію активної їх
частини. Амортизаційні відрахування на надані в оперативну оренду
основні фонди (крім тих, що належать до державної форми
власності) нараховуються орендодавцем і використовуються ним на
повне відновлення наданих в оренду або інших належних йому
основних фондів. При цьому на собівартість продукції (робіт,
послуг) орендаря відноситься сума нарахованих орендодавцем
амортизаційних відрахувань на надані в оренду основні фонди. Амортизаційні відрахування на надані у фінансову оренду
основні фонди, а також на надані в оперативну оренду основні
фонди, що належать до державної форми власності, нараховуються
орендарем і використовуються ним виключно на повне відновлення
орендованої частки основних фондів. Витрати орендаря на капітальний ремонт орендованих будівель
(приміщень) нежитлового призначення відносяться на собівартість
продукції (робіт, послуг) щомісяця рівними частками протягом
строку дії договору оренди. До витрат, пов'язаних із зносом нематеріальних активів,
відносяться суми амортизаційних відрахувань, що визначаються
щомісяця за нормами, розрахованими виходячи з їх первісної
вартості та строку корисного використання, але не більше десяти
років безперервної експлуатації або строку діяльності
підприємства; 16) сума сплачених орендарем процентів (винагороди) за
користування наданими в оперативну та фінансову оренду основними
фондами. Орендна плата за надані в оперативну оренду приміщення
нежитлового призначення включається до собівартості продукції
(робіт, послуг) в розмірі, визначеному угодами сторін, а
комунальної власності - не вище ставок орендної плати,
встановленої місцевими органами державної виконавчої влади; 17) податки, за винятком передбачених підпунктом 3.1.2 статті
3 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств",
( 334/96-ВР ) збори та інші обов'язкові платежі, передбачені
законодавством, включаючи відрахування до Фонду для здійснення
заходів щодо ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи та
соціального захисту населення, до Фонду сприяння зайнятості
населення, на будівництво, реконструкцію, ремонт і утримання
автомобільних доріг, до Державного інноваційного фонду,
позабюджетних фондів фінансування галузевих і міжгалузевих
науково-дослідних робіт і заходів щодо освоєння нових технологій і
виробництва нових видів продукції, які створюються за рахунок
відрахувань від внесків до Державного інноваційного фонду,
Державного фонду сприяння конверсії, а також збори та інші
обов'язкові платежі, передбачені законами України, постановами
Верховної Ради України, указами Президента України та декретами
Кабінету Міністрів України; 18) сплата концесійних платежів за використання природних
копалин; 19) витрати на оприлюднення річного звіту (офіційне подання
бухгалтерської звітності до установ та організацій, які
уповноважені на отримання бухгалтерської звітності (балансів) від
господарюючих суб'єктів, а також витрати на офіційну публікацію
звітів (балансів) про фінансовий стан підприємств у засобах
масової інформації, якщо це передбачено законодавством); 20) вартість безкоштовно наданих працівникам окремих галузей
народного господарства (відповідно до законодавства) комунальних
послуг, витрати на оплату безкоштовно наданого працівникам
підприємств відповідно до законодавства житла (суми грошових
компенсацій за ненадання безкоштовного житла, комунальних послуг
тощо); 21) інші витрати, що включаються до собівартості продукції
(робіт, послуг) відповідно до законодавства, зокрема пов'язані з
нестачею матеріальних цінностей на складах у межах норм природного
убутку, виплати на відшкодування шкоди, заподіяної працівникові
ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням ним трудових
обов'язків, виплата звільненим працівникам вихідної допомоги і
середнього заробітку. Витрати на виготовлення і придбання бланків
цінних паперів, а також інші витрати, пов'язані з емісією цінних
паперів. Номенклатуру статей загальногосподарських витрат наведено в
додатку N 8. 76. Загальногосподарські витрати включаються до собівартості
продукції основного виробництва (включаючи товари народного
споживання, що виготовляються з відходів) і до собівартості тієї
частини продукції (робіт, послуг) допоміжного виробництва, що
виконується на сторону і для потреб капітального будівництва,
непромислових господарств підприємства. До собівартості внутрішньозаводських (міжцехових) замовлень,
а також до собівартості забракованої продукції
загальногосподарські витрати не включаються. До собівартості товарів народного споживання, а також робіт
(послуг) для власного капітального будівництва і непромислових
господарств включається відповідна частина загальногосподарських
витрат, пов'язаних з їх виробництвом. 77. Загальногосподарські витрати розподіляються між різними
видами продукції пропорційно до суми основної заробітної плати
робітників, зайнятих у виробництві відповідної продукції (робіт,
послуг), і витрат на утримання та експлуатацію устаткування. На підприємствах, що застосовують попередільний метод обліку
витрат на виробництво, загальногосподарські витрати розподіляються
пропорційно до витрат на переділ. 78. Витрати на утримання й експлуатацію устаткування,
загальновиробничі та загальногосподарські витрати не включаються
до собівартості внутрішньоцехових робіт і послуг, що складається
тільки з прямих витрат: на сировину, матеріали, покупні вироби і
напівфабрикати (за вирахуванням зворотних відходів), паливо й
енергію для технологічних потреб, витрат на основну і додаткову
заробітну плату робітників, зайнятих у виробництві відповідної
продукції (робіт, послуг), і відрахувань на соціальне страхування. 79. До собівартості незавершеного виробництва витрати на
утримання й експлуатацію устаткування, загальновиробничі та
загальногосподарські витрати включаються в тому ж порядку, як і до
собівартості готових виробів. 80. У сезонних виробництвах для визначення планової,
фактичної собівартості продукції витрати на обслуговування
виробництва й управління обчислюються виходячи із затвердженого
річного кошторису цих витрат, обсягів продукції і норм витрат на
одиницю продукції. У разі зміни обсягу продукції до норм витрат
вносяться необхідні корективи, з тим щоб забезпечити погашення
витрат. Якщо фактичні витрати перевищують суму, затверджену за
кошторисом, ці відхилення списуються на собівартість продукції
того періоду, в якому мало місце перевищення. На період сезонних перерв у роботі всі витрати на
обслуговування виробництва й управління відносяться до витрат
майбутніх періодів. Якщо сума витрат на обслуговування виробництва й управління,
включена до фактичної собівартості виготовленої продукції за
встановленими нормами, перевищує фактичні витрати, ця різниця
резервується як майбутні витрати. При цьому перевіряється
обгрунтованість розрахунку і у разі потреби норми витрат
коригуються. 81. До статті калькуляції "Втрати внаслідок технічного
неминучого браку" належать: а) вартість остаточно забракованої продукції (виробів,
напівфабрикатів) з технологічних причин; б) вартість матеріалів, напівфабрикатів (деталей), зіпсованих
під час налагодження устаткування, у разі зупинки або простою
обладнання, через вимикання енергії; в) вартість скляних, керамічних і пластмасових виробів,
розбитих під час транспортування на виробництві; г) витрати на усунення технічного неминучого браку. 82. Не вважаються браком продукти, вироби, напівфабрикати,
виготовлені за особливими підвищеними технічними вимогами, у тому
разі, якщо вони не відповідають цим вимогам, але відповідають
стандартам чи технічним умовам на аналогічні продукти або вироби
широкого вжитку. Не належать до браку втрати від сортності, тобто від
переведення продукції в нижчий сорт за якістю. 83. Втрати сировини, матеріалів, напівфабрикатів, деталей,
вузлів, виробів (крім нестач), які виникають у процесі
виготовлення виробів електронної, авіаційної техніки,
розподіляються на такі групи: 1) втрати, спричинені рівнем розвитку техніки, пов'язані з
технологічними процесами виготовлення деталей, вузлів, виробів. Втрати цієї групи розподіляються на: відходи сировини, матеріалів, напівфабрикатів, які виникають
під час виконання операцій формування заготовок. Ці відходи повинні передбачатися в складі первісних норм
витрат відповідних видів сировини, матеріалів і напівфабрикатів; технологічні втрати; 2) технічний неминучий брак. 84. До технологічних втрат належить вилучення
напівфабрикатів, деталей, вузлів і виробів, не відповідних вимогам
нормативно-технічної документації, яке виникає у виробництві
внаслідок недостатньої керованості окремими операціями
технологічного процесу, пов'язаної з недостатнім знанням
фізико-хімічних властивостей використовуваних матеріалів і
виготовлюваних виробів, недосконалим технологічним обладнанням та
вимірювальною технікою, а також невідповідністю окремих
фізико-хімічних властивостей використовуваних матеріалів і
напівфабрикатів, які виготовляються і поставляються за діючою
нормативно-технічною документацією, оптимальним вимогам
виробництва. 85. До технічного неминучого браку у виробництві належать
напівфабрикати, деталі, вузли, вироби, які з технологічних причин
не відповідають вимогам нормативно-технічної документації і не
можуть бути використані за своїм прямим призначенням або можуть
бути використані тільки після усунення недоліків. 86. Залежно від характеру дефектів, що виявляються під час
технічного приймання, брак поділяється на поправний і непоправний
(остаточний). Поправним браком вважають вироби, напівфабрикати, деталі та
вузли, які після усунення недоліків можуть використовуватися за
прямим призначенням і виправлення яких технічно можливе й
економічно доцільне. Остаточним браком вважаються вироби, напівфабрикати, деталі
та вузли, що не можуть використовуватися за прямим призначенням і
виправлення яких технічно неможливе й економічно недоцільне. 87. За місцем виявлення брак поділяється на внутрішній -
виявлений на підприємстві до відправлення продукції споживачам і
зовнішній - виявлений споживачем у процесі складання, монтажу або
під час експлуатації виробу. 88. Собівартість внутрішнього остаточного браку складається з
основних витрат, включаючи частину витрат на утримання та
експлуатацію устаткування, і загальновиробничих витрат. 89. Собівартість внутрішнього поправного браку включає: а) витрати на сировину, матеріали і напівфабрикати, витрачені
на усунення дефектів продукції; б) витрати на заробітну плату робітників, нараховану за
операції з виправлення браку; в) відрахування на соціальне страхування; г) частину витрат на утримання та експлуатацію устаткування і
загальновиробничих витрат. 90. До статті калькуляції "Попутна продукція" включається
вартість попутної продукції, одержаної одночасно з основним
(цільовим) продуктом, тобто в єдиному технологічному процесі. Ця
продукція за якістю відповідає встановленим стандартам або
технічним умовам, приймається відділом технічного контролю і
призначається для подальшої переробки або відпуску стороннім
підприємствам. Перелік попутної продукції в окремих галузях промисловості
наведено в додатку N 9. 91. Попутна продукція самостійно не калькулюється. Її
вартість, обчислена за визначеними цінами, вираховується із
собівартості основної продукції. 92. Під час калькулювання продуктів, одержаних у комплексних
виробництвах, вартість попутної продукції виключається з
підсумкової собівартості виробництва усього комплексу продуктів, а
величина витрат, що залишається після цього, вважається витратами
на основний (цільовий) продукт. Кількість та вартість попутної продукції відображається у
статті калькуляції "Попутна продукція" з розподілом за видами із
знаком мінус (-). 93. Попутна продукція оцінюється: за відпускними цінами за вирахуванням планової суми прибутку
й витрат на реалізацію; за плановою собівартістю аналогічного продукту; за ціною їх можливого використання - тільки для внутрішнього
використання. Ціна можливого використання визначається як різниця
між ціною матеріалу, що замінюється попутним продуктом
(напівфабрикатом), і сумою додаткових витрат, пов'язаних з
підготовкою його до використання. Підприємство своїм розпорядчим документом визначає, який
варіант оцінки воно застосовуватиме. Попутна продукція, що призначається для подальшої переробки,
відображається як рух напівфабрикатів у виробництві. 94. До статті калькуляції "Інші виробничі витрати" належать
витрати на гарантійний ремонт і обслуговування виробленої
продукції, якщо це передбачено умовами реалізації продукції, але
не більше двох відсотків вартості цієї продукції. 95. Інші виробничі витрати безпосередньо включаються до
собівартості відповідних видів продукції. У разі неможливості
такого включення вони розподіляються між окремими виробами
пропорційно до їх виробничої собівартості (без інших виробничих
витрат). Номенклатуру статей інших виробничих витрат наведено в
додатку N 10. 96. До статті калькуляції "Позавиробничі (комерційні)
витрати" належать витрати на реалізацію продукції, зокрема: на відшкодування складських, вантажно-розвантажувальних,
перевалочних, пакувальних, транспортних і страхувальних витрат
постачальника, що включаються до ціни продукції згідно з базисом
поставки, передбаченим угодою сторін; на оплату послуг транспортно-експедиційних, страхових та
посередницьких організацій (включаючи комісійну винагороду),
вартість яких включається до ціни продукції згідно з базисом
поставки, передбаченим угодою сторін; на сплату експортного (вивізного) мита та митних зборів; на рекламу і передпродажну підготовку товарів. До витрат підприємства на рекламу належать витрати на: розробку і видання рекламних виробів (ілюстрованих
прейскурантів, каталогів, брошур, альбомів, проспектів, плакатів,
афіш, рекламних листів, листівок тощо); розробку і виготовлення ескізів етикеток, зразків фірмових
пакетів і упаковки; рекламу в засобах масової інформації (оголошення в пресі,
передачі по радіо і телебаченню), витрати на світлову, комп'ютерну
та іншу зовнішню рекламу; придбання, виготовлення, копіювання, дублювання і
демонстрацію рекламних кіно-, відео- і діафільмів; виготовлення стендів, муляжів, рекламних щитів, покажчиків
тощо (в сумі амортизації, зносу щодо зазначеного інвентаря); зберігання та експедирування рекламних матеріалів; оформлення вітрин, кімнат-зразків, виставок-продажу,
включаючи відрядження працівників підприємства на виставку
продукції підприємства і вартість її зразків, що передані
безпосередньо покупцям або посередницьким організаціям відповідно
до контрактів і угод безоплатно і не підлягають поверненню; уцінку продукції, що повністю або частково втратила первинну
якість за час експонування у вітринах; проведення інших рекламних заходів, пов'язаних з діяльністю
підприємства; на відшкодування витрат за участь у виставках, ярмарках,
вартості безоплатно переданих зразків і моделей, на представницькі
витрати (організацію прийомів, конференцій та інших офіційних
заходів, включаючи оплату праці обслуговуючого персоналу) у
розмірі до двох відсотків від обсягів реалізації продукції (робіт,
послуг) за оподатковуваний період та в цілому за рік. 97. Витрати на пакування продукції включаються до
позавиробничих (комерційних) витрат, якщо пакування готової
продукції проводиться після її здавання на склад. Якщо пакування
продукції (згідно з установленим технологічним процесом)
проводиться в цехах до здавання її на склад готової продукції,
вартість тари включається до виробничої собівартості продукції (до
відповідних статей калькуляції або до комплексної статті, якщо
тара виготовляється окремо від виробів). 98. Витрати, що входять до складу позавиробничих
(комерційних) витрат, безпосередньо відносяться на собівартість
відповідних видів продукції. У разі неможливості такого віднесення
вони можуть розподілятися між окремими видами продукції виходячи
з їх ваги, обсягу або виробничої собівартості. Номенклатуру статей позавиробничих (комерційних) витрат
наведено в додатку N 11. 99. Якщо не вся випущена продукція реалізується в місяці її
виробництва, для визначення повної собівартості випуску товарної
продукції щомісяця складається розрахунок позавиробничих витрат,
що включаються до собівартості випущеної товарної продукції. Цей
розрахунок робиться виходячи з обсягу випуску товарної продукції і
фактичного рівня цих витрат за звітний або попередній місяць для
відвантаженої частини продукції. 100. Витрати в іноземній валюті, що включаються до
собівартості продукції (робіт, послуг), перераховуються в
національну грошову одиницю за курсом Національного банку України,
що діяв на час проведення операцій.
5. ПЛАНУВАННЯ ВИТРАТ ВИРОБНИЦТВА (ОБІГУ)
101. Планування витрат виробництва (обігу) здійснюється під
час розробки річних планів промислових підприємств. Річні плани
розбиваються на квартали, а у разі потреби - і на місяці. Витрати на виробництво продукції у вартісному вираженні
формують ії собівартість. Цей показник є одним з найважливіших
економічних показників господарської діяльності підприємства. У
ньому дістають відображення зростання продуктивності праці,
економія ресурсів, технічний прогрес. Планова собівартість визначається техніко-економічними
розрахунками величини витрат на виробництво всієї товарної
продукції, продукції, що реалізується, та кожного виду виробів. Метою розробки плану із собівартості продукції є визначення
планових мінімальних, але таких, що забезпечують нормальний хід
процесу виробництва, економічно обгрунтованих загальних витрат на
виробництво. 102. Розробці плану із собівартості на підприємстві передує
ретельний і всебічний аналіз його виробничо-господарської
діяльності за попередній період. Особлива увага звертається на
визначення величини і причин виникнення витрат, не обумовлених
нормальною організацією виробничого процесу: наднормативних витрат
сировини і матеріалів, палива, енергії; доплат робітникам за
відхилення від нормальних умов праці і наднормові роботи; втрат
від простою машин і агрегатів, аварій, браку; зміни витрат,
спричинених нераціональними господарськими зв'язками щодо
постачання сировини, матеріалів, напівфабрикатів і комплектуючих
виробів, порушенням технологічної і трудової дисципліни. Аналіз собівартості проводиться одночасно з комплексним
техніко-економічним аналізом роботи підприємства: вивченням рівня
техніки й організації виробництва та праці, використанням
виробничих потужностей і матеріальних ресурсів, структури та
якості продукції. На цій основі виявляються внутрішньовиробничі резерви і
розроблюються організаційно-технічні заходи підвищення економічної
ефективності виробництва. 103. У процесі планування вирішуються такі завдання: розраховується вартість ресурсів, необхідних для виробництва
продукції, і вишукуються можливості для виконання виробничої
програми з найменшими витратами; визначається загальна величина витрат на виробництво; обчислюється собівартість виробництва кожного виду продукції,
яка є критерієм нижнього рівня ціни, а також рентабельність
виробів як одна з умов формування виробничої програми; створюється основа для визначення внутрішньовиробничих
економічних відносин: організації оренди, підряду, інших форм
оплати і стимулювання праці. Розрахунки витрат проводяться з урахуванням суспільних умов
виробництва, що визначають умови праці, правила використання
природних ресурсів, безпечного ведення робіт, охорони
навколишнього природного середовища. 104. Зазначені вище завдання вирішуються за допомогою
техніко-економічних розрахунків, проведених з використанням
технічних норм, нормативів та інших параметрів виробничого
процесу, що фіксуються технічною документацією, і з урахуванням
економічних умов виробничої діяльності: оплати праці, цін на
ресурси, нормативів платежів, що визначаються законами та іншими
нормативними актами. Вихідними даними для планування витрат є: планові обсяги виробництва продукції в натуральному і
вартісному виразах; норми витрат матеріальних ресурсів для виробництва продукції
і розрахунки потреби в ресурсах у натуральному виразі; договори на постачання матеріальних ресурсів і продукції, що
випускається, обслуговування виробництва і встановлення
господарських зв'язків, у яких зазначені умови їх виконання та
оплати; норми затрат праці, розрахунки чисельності та професійного
складу робітників, умови оплати їх праці, що визначаються
колективними договорами і контрактами; економічні нормативи: норми амортизаційних відрахувань,
відрахувань на соціальні заходи, податків, зборів та інших
обов'язкових платежів, передбачених законодавством, тощо; плани організаційно-технічних заходів щодо технічного
переоснащення та удосконалення організації виробництва, економії
матеріальних ресурсів, поліпшення використання праці, спрямовані
на усунення зайвих витрат і втрат. Проводячи розрахунки витрат, необхідно враховувати загальні
умови і вимоги, зокрема: оптимізацію структури й умов виробництва (розмір партії
вироблюваної продукції, якісні показники, змінність, режим роботи
устаткування тощо); оптимізацію процесу виробництва, удосконалення його
організації та управління, підвищення технічного рівня; раціональний вибір матеріальних ресурсів, що використовуються
(структури та якості сировини і матеріалів, умови постачання,
транспортування, зберігання); взаємозв'язок витрат з продукцією, що випускається; вирахування витрат, що не включаються до розрахунку
собівартості продукції і відшкодовуються з прибутку та інших
джерел; розподіл одноразово проведених витрат, що забезпечують
виробництво протягом тривалого часу, за періодами пропорційно до
обсягу продукції, що випускається в кожному періоді, або за іншими
ознаками, що відповідають характеру витрат. 105. Залежно від мети планування, тривалості планованого
періоду, етапів і стадій розробки планів, визначення номенклатури
продукції, ступеня організаційно-технічної підготовки виробництва,
повноти вихідної інформації та інших умов планова собівартість
визначається виконанням укрупнених розрахунків зміни базового
рівня витрат або кошторисно-нормативних розрахунків величини
необхідних витрат. 106. Укрупнені розрахунки зміни базового рівня витрат
проводяться на стадії складання проекту річних планів з метою
визначення та вивчення динаміки витрат і прибутку, ефективності
виробництва, перевірки узгодженості натуральних і вартісних
показників плану. Основний метод укрупненого планування собівартості -
розрахунок зміни рівня витрат за факторами. 107. Кошторисно-нормативні розрахунки величини необхідних
витрат потрібні для повнішого врахування конкретних умов
діяльності підприємства і точнішого визначення величини необхідних
витрат на виробництво, для раціональної організації
внутрішньовиробничих економічних відносин і контролю за витратами. Кошторисно-нормативні розрахунки витрат проводяться за їх
складовими елементами, статтями витрат на підставі норм затрат
праці й споживання ресурсів для кожного виробничого процесу з
конкретної номенклатури продукції, що виробляється. З метою повнішого виявлення можливостей зниження витрат і
зростання прибутку, а також більш глибокого і всебічного аналізу
фактичних витрат і причин їх відхилення від розрахункового рівня
доцільно поєднати пофакторний і кошторисний методи планових
розрахунків. 108. Результати планових розрахунків виражаються показниками
абсолютної величини, відносного рівня і динаміки витрат, що
обчислюються для одиниці або для загального обсягу випуску певного
виду продукції, групи виробів, усієї валової, товарної продукції і
продукції, що реалізується. Абсолютна величина витрат на виробництво продукції
визначається їх сумою на планований або звітний період. Відносний рівень витрат являє собою відношення витрат до
обсягу продукції, що обчислюється в розрахунку для одиниці
продукції в прийнятому натуральному вимірі. Показником відносного рівня витрат різнорідної продукції є
витрати на один карбованець товарної продукції, розраховані
діленням загальної суми витрат на обсяг продукції у вартісному
виразі (в оптових цінах підприємств або прирівняних до них цінах). Для характеристики собівартості різнорідної продукції в
планах (звітах) промислових підприємств використовуються показники
зниження собівартості порівнюваної товарної продукції і витрат на
один карбованець товарної продукції (продукції, що реалізується). 109. До порівнюваної продукції належать усі види продукції,
масово або серійно виготовлені в базовому році на підприємстві.
При цьому часткові зміни конструкції, техніко-економічних
параметрів, комплектування або сировини, що використовується для
виготовлення продукції, якщо вони не спричинюють введення нової
моделі (типу) виробу або нового стандарту (технічних умов), не є
підставою для її віднесення до непорівнюваної продукції. У разі
внесення великих змін до комплектування виробів, що приводять до
істотного зниження (підвищення) їх собівартості, ці вироби можуть
бути віднесені до непорівнюваної продукції. Динаміка собівартості всієї порівнюваної і нової, вперше
виробленої продукції відображає зміну показників витрат на один
карбованець продукції в базовому і планованому періодах. Таке
порівняння доцільно проводити за двома рівнями цін на продукцію і
ресурси, що споживаються: а) цін на продукцію і ресурси, що
фактично склалися в базовому році; б) цін на продукцію і ресурси,
що передбачаються в планованому році. Перше відображає вплив
виробничих факторів - зміни ефективності виробництва, а друге -
зміни господарської кон'юнктури, комерційної діяльності,
характеризує зміни всіх умов роботи підприємства. Для обчислення зниження собівартості порівнюваної товарної
продукції плановий обсяг виробництва кожного виду порівнюваної
товарної продукції множиться на планову собівартість планованого
року і середньорічну собівартість базового року. Різниця між
першим і другим добутком, що являє собою економію від зниження
собівартості порівнюваної продукції, віднесена до другого з них і
виражена у відсотках, є величиною планового зниження собівартості
порівнюваної товарної продукції. Так само визначається величина
фактичного зниження (підвищення) собівартості порівнюваної
товарної продукції. 110. Під час складання проектів річних планів планова
собівартість продукції визначається шляхом розрахунку зміни
базового рівня витрат за основними техніко-економічними факторами. Під час формування річних і квартальних планів поряд з
уточненим розрахунком зміни базового рівня витрат за факторами
складається зведений кошторис витрат на виробництво з розрахунками
до нього і планові калькуляції собівартості всіх видів продукції,
що виробляється підприємством, а також робіт і послуг. 111. Кошторис витрат на виробництво і планові калькуляції
складаються на основі встановлених для планованого періоду
технічно обгрунтованих норм витрат матеріальних ресурсів, норм
виробітку та обслуговування робочих місць, розрахунків
трудомісткості виготовлення продукції і штатних нормативів, а
також нормативів грошових витрат. Під час складання плану із собівартості розробка кошторису
витрат на виробництво для допоміжних цехів проводиться в першу
чергу, оскільки вартість робіт і послуг допоміжних цехів
відображається в собівартості продукції основних цехів і
виробництв. Одночасно проводиться калькулювання собівартості
робіт, послуг допоміжних цехів. Загальна сума витрат допоміжних
цехів розподіляється за основними напрямами, за якими ці витрати
включаються до собівартості продукції підприємства (витрати на
переділ цехів основного виробництва, витрати на обслуговування
виробництва й управління, транспортно-заготівельні та інші
витрати). З цією метою складаються розрахунки розподілу продукції
і послуг допоміжних цехів. 112. Планування витрат, пов'язаних із споживанням сировини і
основних матеріалів, покупних виробів і напівфабрикатів, а також
робіт і послуг виробничого характеру сторонніх підприємств та
організацій погоджується з планом запуску у виробництво і випуску
товарної продукції з кожного виду виробів. При цьому визначаються витрати на випуск валової продукції,
виробництво товарної продукції, зміни залишків незавершеного
виробництва. Залежно від часу, що минув з моменту запуску у
виробництво до випуску виробу, під час визначення суми витрат за
названими показниками враховуються такі умови: а) вироби (партія виробів) запускаються у виробництво і
здаються в готовому вигляді у тому ж планованому році. В цьому
разі витрати на валову продукцію дорівнюють витратам на товарну
продукцію, а зміни незавершеного виробництва дорівнюють нулю; б) вироби (партія виробів) запускаються у виробництво в
планованому році, але не випускаються. В цьому разі витрати на
валову продукцію визначаються виходячи з обсягу робіт, що
відповідають плановому просуванню виробу (партії виробів) за
операціями технологічного процесу. Ці витрати в цілому становлять приріст незавершеного
виробництва, а витрати на товарну продукцію дорівнюватимуть нулю; в) вироби (партія виробів) були запущені у виробництво в
попередньому році, а в планованому - закінчується їх виготовлення.
В цьому разі витрати на валову продукцію дорівнюватимуть витратам
на обсяг робіт, що відповідає технологічному просуванню виробу
(партії виробів) в планованому році і необхідний для остаточного
його (їх) виготовлення. Витрати на товарну продукцію планованого року дорівнюватимуть
сумі фактичних витрат на вироби за попередній рік і планованих
витрат на товарну продукцію в планованому році. 113. Якщо за технічними умовами проводяться спеціальні
випробування виробів, до відповідних елементів витрат відноситься
також вартість усіх матеріальних ресурсів, що використовуються в
цих випробуваннях, а також робіт і послуг виробничого характеру
сторонніх підприємств та організацій. 114. План собівартості продукції розробляється в такій
послідовності: складаються кошториси витрат і калькулюється собівартість
продукції та послуг допоміжних цехів; складається баланс розподілу продукції і послуг допоміжного
виробництва за калькуляційними напрямами і за
внутрішньозаводськими підрозділами-споживачами; складаються кошториси: витрат, пов'язаних з підготовкою та
освоєнням виробництва продукції, пускових витрат, відшкодування
зносу спеціальних інструментів і пристроїв цільового призначення
та інших спеціальних витрат, загальновиробничих витрат за цехами
основного виробництва з наступним узагальненням їх по
підприємству, загальногосподарських і позавиробничих (комерційних)
витрат; калькулюється собівартість одиниці продукції за видами,
розраховується собівартість усієї товарної продукції і продукції,
що реалізується; складається зведений кошторис витрат на виробництво. Після закінчення всіх розрахунків плану собівартості
продукції проводиться контрольна перевірка й ув'язка показників
собівартості продукції з іншими розділами плану підприємства. 115. Витрати на виробництво і показники собівартості
розраховуються для підприємства і його структурних підрозділів у
розрізі статей витрат і сумарно за видами продукції (робіт,
послуг). Планові розрахунки витрат, уточнені за періодами, у разі
потреби застосовуються для контролю за ходом виробничих процесів,
використанням трудових та виробничих ресурсів, для оцінки
результатів роботи виробничих та інших структурних підрозділів і
підприємства в цілому. Показники і завдання плану собівартості до початку
планованого періоду доводяться до цехів, служб, відділів,
виробничих дільниць і охоплюють ті витрати, на які безпосередньо
впливає робота колективу структурного підрозділу.
6. РОЗРАХУНОК ВИТРАТ ЗА ТЕХНІКО-ЕКОНОМІЧНИМИФАКТОРАМИ (УМОВАМИ)
116. Собівартість продукції в річних та квартальних планах
визначається на основі розрахунків техніко-економічних факторів
(умов), спричинених розвитком виробництва, зміною структури
продукції, інвестиціями в оновлення основних фондів, впровадженням
нових технологій, змінами в організації виробництва та умовами
матеріально-технічного забезпечення. Під факторами розуміють технічні, економічні та інші причини
у виробничо-господарській діяльності підприємства, наслідком яких
є зміна абсолютної величини чи рівня витрат на виробництво одиниці
продукції. За допомогою економічних розрахунків дається кількісна
оцінка впливу різних факторів на зміну рівня витрат, що склався в
базовому році, та величина витрат у планованому періоді. 117. Розрахунок собівартості за техніко-економічними
факторами (умовами) здійснюється в такій послідовності: а) розраховується собівартість товарної продукції планованого
року виходячи з планового рівня витрат базового року. При цьому з
обсягу товарної продукції планованого року у вартісному виразі
віднімається та її частина, приріст якої не пов'язаний із
збільшенням фізичного обсягу продукції або витрат на її
виготовлення (приріст обсягу продукції, спричинений підвищенням
середніх цін на продукцію, зростанням її випуску за рахунок
поліпшення якості сировини, повнішим використанням комплексної
сировини, одержанням продуктів з відходів без їх додаткової
обробки). Базовим рівнем витрат є планові витрати року, що передує
планованому; б) розраховується зміна собівартості продукції (економія,
перевитрати) в планованому році, зумовлена впливом
техніко-економічних факторів. У розрахунках визначається вплив на
величину і рівень витрат зміни виробничо-технічних та інших умов у
планованому році порівняно з умовами, прийнятими в розрахунках
базового року. Собівартість може визначатися в цілому або за
структурою витрат - за статтями, елементами; в) від собівартості товарної продукції, розрахованої за
рівнем витрат базового року, віднімається загальна сума (за всіма
факторами) та визначається собівартість товарної продукції в цінах
базового року та умовах планованого року; г) визначається рівень витрат на один карбованець товарної
продукції в планованому році і його зміна до витрат базового року; д) вплив зміни цін на ресурси, що використовуються, та на
продукцію, що виготовляється, в планованому році порівняно з
базовим роком розглядаються як окремі фактори. Якщо ціна на продукцію, що виготовляється, змінюється, сума
зміни цін додається або віднімається від вартості товарної
продукції в цінах базового періоду. Зазначені суми зміни цін на сировину, матеріали, паливо,
енергію, тарифів на перевезення та послуги, зміни норм
амортизаційних відрахувань, сум витрат на оплату праці, норм
відрахувань на соціальні заходи та інших умов, що впливають на
рівень і склад собівартості порівняно з базовим періодом, також
відповідно додаються або віднімаються від собівартості базового
року. З урахуванням цих змін визначаються обсяг товарної продукції,
її собівартість, а також рівень витрат на один карбованець
товарної продукції за цінами та умовами планованого періоду. Розрахунок зміни собівартості продукції за основними
техніко-економічними факторами наведено в додатку N 14. 118. Під час проведення класифікації техніко-економічних
факторів враховуються такі вимоги: єдність принципу класифікації, що базується на умовах
виробництва, що спричинили зміни витрат; виділення істотних, повторюваних, закономірних зв'язків між
умовами та витратами виробництва; розмежування факторів за їх безпосереднім зв'язком з
витратами та виключення можливості повторного обліку витрат за
різними факторами; поділ факторів, що обумовлюють зміни перемінних та постійних
витрат, абсолютної величини та відносного рівня витрат. З урахуванням зазначених вимог розроблено таку типову
класифікацію факторів: зміна обсягу виробництва; зміна відносних розмірів амортизаційних відрахувань; зміна структури (номенклатури та асортименту) продукції, в
тому числі за рахунок конверсії; зміна технічного рівня виробництва; зміна організації виробництва та умов праці; зміна природних умов та способів видобутку корисних копалин; інші фактори. На підприємствах перелік факторів може змінюватися і
доповнюватися з урахуванням специфіки та умов виробництва. Перелік факторів повинен бути досить повним, охоплювати всю
сукупність умов, що спричинили зміни витрат, які формують
собівартість продукції. Випадкові причини та фактори, що істотно
не впливають на величину витрат, до переліку не вносяться.119. Зміна обсягу виробництва спричиняє відносну зміну
величини постійних витрат на одиницю (на один карбованець)
продукції. Величина постійних витрат, що залишаються незмінними
для певного виробництва (що містить зміни обсягу продукції
протягом року), визначається в результаті докладного аналізу
витрат. Частина витрат може змінюватися протягом року, але не
пропорційно до зростання обсягу продукції. Такі витрати
приводяться до умовно-постійних витрат, які визначаються за
формулою:Сп
Суб = Сп - [———— * 100 ], (1) Тр
де Суб - сума приведених умовно-постійних витрат базового року;
119. Зміна обсягу виробництва спричиняє відносну зміну
величини постійних витрат на одиницю (на один карбованець)
продукції. Величина постійних витрат, що залишаються незмінними
для певного виробництва (що містить зміни обсягу продукції
протягом року), визначається в результаті докладного аналізу
витрат. Частина витрат може змінюватися протягом року, але не
пропорційно до зростання обсягу продукції. Такі витрати
приводяться до умовно-постійних витрат, які визначаються за
формулою:Сп
Суб = Сп - [———— * 100 ], (1) Тр
де Суб - сума приведених умовно-постійних витрат базового року;
Сп - приріст витрат базового року, що змінюються непропорційно до зростання обсягу продукції, пов'язаний
із збільшенням обсягів виробництва;
Тр - темп зростання обсягу виробництва в базовому році,у відсотках.
Приріст витрат і обсягу виробництва визначається без нових
виробництв, що впроваджуються протягом року.Відносна економія умовно-постійних витрат визначається за
формулою: Т1 * СубЕуп =——————————, (2) 100
де Еуп - економія умовно-постійних витрат;
Відносна економія умовно-постійних витрат визначається за
формулою: Т1 * СубЕуп =——————————, (2) 100
де Еуп - економія умовно-постійних витрат;
Т1 - темп приросту товарної продукції в планованому роціпорівняно з базовим роком, у процентах; Суб - сума приведених умовно-постійних витрат базового року.
120. Зміна відносних розмірів амортизаційних відрахувань,
пов'язаних як із змінами величини основних фондів, що
використовуються, так й із зростанням (чи зниженням) обсягу
виробництва. До розрахунку включаються діючі на початок року та
заново введені основні фонди, крім тієї їх частини, що
враховується в розрахунках введення нових потужностей та в
розрахунках комплексного впливу нової техніки. Введення основних
фондів визначається планами інвестицій та строками їх виконання.
При цьому капітальні вкладення поділяються на спрямовані на
розширення та на оновлення фондів. Капітальні вкладення, спрямовані на оновлення фондів,
визначають основну частину їх вибуття з експлуатації, до якої
додається зайве устаткування, що підлягає реалізації або списанню.
Розрахунок включає як абсолютні зміни сум амортизаційних
відрахувань, так і відносні зміни їх величини на один карбованець
продукції.Цей розрахунок визначається за формулою:
Ап Аб
Еа = (——— - ————) * Тп * К, (3) Тп Тб
де Еа - зміна суми амортизаційних відрахувань;
Цей розрахунок визначається за формулою:Ап Аб
Еа = (——— - ————) * Тп * К, (3) Тп Тб
де Еа - зміна суми амортизаційних відрахувань;
Ап і Аб - сума амортизаційних відрахувань у планованому ібазовому роках;
Тп і Тб - обсяг товарної продукції у планованому і базовомуроках; К - коефіцієнт, який враховує величину амортизаційних
відрахувань, що відносяться до собівартості продукції
в базовому році.
121. Зміна структури (номенклатури та асортименту) продукції
є одним з найважливіших факторів зміни рівня витрат у
багатономенклатурному виробництві. Під зміною структури продукції розуміють зміну питомої ваги
окремих її видів у загальному обсязі виробництва, пов'язану з
освоєнням нових та припиненням виробництва застарілих виробів, з
неоднаковими темпами зростання випуску різних видів продукції, а
також з конверсією військового виробництва. Розрахунок
здійснюється для всіх виробів. Номенклатура виробів, за якою
складаються планові калькуляції, відповідає номенклатурі плану
виробництва. Коли номенклатура виробів, що виготовляються, велика,
однорідна продукція об'єднується в укрупнені позиції номенклатури.
При цьому ціна і собівартість одиниці кожного виду продукції
визначаються як середньозважені величини відповідних показників
усіх типосорторозмірів виробів, включених в укрупнену позицію
номенклатури. Для базового та планового періодів ціни та собівартість
окремих видів продукції приймаються незмінними. Вплив конверсії військового виробництва на структурні зміни
продукції розраховується за видами приймання. Собівартість виробів визначається на основі калькуляції. При
цьому із собівартості продукції виключаються витрати, пов'язані з
підготовкою та освоєнням виробництва продукції. Вплив зміни структури продукції розраховується на підставі
показників зміни витрат за такими статтями калькуляції:
матеріальні витрати, витрати на оплату праці з відрахуваннями на
державне соціальне страхування та обов'язкові страхові внески до
Пенсійного фонду (соціальне страхування), витрати на утримання та
експлуатацію устаткування, інші виробничі витрати, позавиробничі
(комерційні) витрати.Вплив структурних змін у складі продукції на собівартість
визначається за формулою:n Сб Сб Тпі
Ес = ( Z ———— - Z ———— ) * ————, (4) і Тпі Тбі 100
де Ес - відносне зменшення (збільшення) витрат внаслідокструктурних змін у складі продукції, у відсотках;
Сб - витрати на один карбованець продукції кожного виду; Вплив структурних змін у складі продукції на собівартість
визначається за формулою:n Сб Сб Тпі
Ес = ( Z ———— - Z ———— ) * ————, (4) і Тпі Тбі 100
де Ес - відносне зменшення (збільшення) витрат внаслідокструктурних змін у складі продукції, у відсотках;
Сб - витрати на один карбованець продукції кожного виду; Тпі і Тбі - товарна продукція кожного виду відповідно в
планованому та базовому роках; і - кількість видів продукції, і=1,2,3,4,5,...... п.
122. Зміна технічного рівня виробництва виявляється в
економії матеріальних та трудових витрат за напрямами: впровадження нової та удосконалення технології, що
застосовується, механізації та автоматизації виробничих процесів; розширення масштабів застосування нової техніки; застосування нових видів сировини і матеріалів та поліпшення
їх використання; зниження трудомісткості одиниці продукції; підвищення якості та удосконалення конструкцій і технічних
характеристик виробів. 123. У розрахунках плану собівартості враховується прямий
ефект застосування нової техніки, що виявляється в зниженні
технологічної трудо-, матеріало-, енергомісткості та інших змінних
витрат на виробництво. Під економією від підвищення технічного
рівня виробництва розуміють пряме абсолютне зниження витрат на
одиницю продукції чи на планований обсяг робіт. При цьому в
розрахунок не включаються: відносна економія, що утворюється за рахунок збільшення
обсягу виробництва (враховується в розрахунках скорочення
умовно-постійних витрат); економія від використання нової техніки на заново введених
виробництвах та об'єктах, яка враховується за одним з напрямів
зміни організації виробництва та умов праці; економія від виробництва нових видів продукції, що
враховується в розрахунках обсягу продукції у вартісному виразі та
в розрахунках зміни структури продукції. Розрахунок економії від підвищення технічного рівня
виробництва базується на розрахунках економічної ефективності
заходів, що здійснюються. Плани впровадження нової техніки містять
деякі з цих заходів. Розрахунок проводиться виходячи з витрат на
нову техніку (які передбачаються в кошторисах використання коштів,
що знаходяться в розпорядженні підприємства, включаючи кредити
банку на ці цілі) та середньої окупності витрат (в частині
економії від зниження собівартості), що визначається розрахунком
за минулий час. Якщо на підприємстві розроблено конкретну програму технічного
переоснащення з розрахунками витрат та економічного ефекту, цей
ефект слід враховувати, окремо виділяючи відповідну частину витрат
із загальних асигнувань на розвиток техніки. Річний економічний
ефект враховується в розрахунках плану в частині, що одержана з
моменту впровадження заходу до кінця року, виходячи або з обсягу
робіт на цей період, або з частки річної економії, що припадає на
календарний період часу від початку впровадження заходів до кінця
року. Водночас у розрахунках за напрямом "Розширення масштабів
застосування нової техніки" окремо обчислюється різниця між річною
та врахованою в плані економією внаслідок впровадження заходів у
базовому році та від розширення масштабів робіт за всіма іншими
заходами, витрати на які були проведені раніше. Сума економії від впровадження технічних заходів визначається
за формулою:
Епв = Сс - Сн, (5)
де Епв - економія поточних витрат;
Сс - поточні витрати на річний обсяг виробництва продукції(робіт, послуг) до впровадження технічних заходів;
Сн - поточні витрати на річний обсяг виробництва продукції(робіт, послуг) після впровадження технічних заходів.
124. У розрахунках за напрямом "Застосування нових видів
сировини і матеріалів та поліпшення їх використання" враховується
економія, одержана в результаті здійснення заходів раціонального
використання сировини та матеріалів, що не відображені в
розрахунках за названими вище напрямами, в тому числі: поліпшення використання природної сировини шляхом зменшення
її втрат під час первинної обробки, а також повнішого добування
корисних компонентів у процесі використання комплексної сировини; поліпшення використання сировини у виробництві (поліпшення
розкрою, зниження припусків на обробку, впровадження нових
рецептур, компонентів тощо); застосування замінників, економічніших профілів прокату
металу тощо; повніше використання відходів сировини та матеріалів у
виробництві, вторинного тепла, впровадження безвідхідних
технологій. Вихідними даними для розрахунків за цим напрямом є норми
витрат матеріальних ресурсів, що періодично переглядаються, та
план заходів щодо ресурсозбереження. Економія від зниження матеріальних витрат визначається за
формулою:
Ем = (НоЦо - Н1Ц1) * К1, (6)
де Ем - економія від зменшення матеріальних витрат;Но і Н1 - норма витрат сировини, матеріалів, палива,
енергії на одиницю продукції відповідно до і
після впровадження заходів;
Цо і Ц1 - ціна натуральної одиниці сировини, матеріалів,палива, енергії відповідно до і після
впровадження заходів;
К1 - кількість одиниць продукції, що випускається зпочатку впровадження заходів до кінця планованого
року.
125. Зміна технічного рівня виробництва виявляється також в
економії трудових затрат за рахунок зниження трудомісткості
виробництва одиниці продукції. Економія заробітної плати з
відрахуваннями на соціальне страхування в результаті зниження
трудомісткості виробництва одиниці продукції визначається за
формулою:В Г
Ез = [ (ТоЧо - Т1Ч1 )*(1 + ——— )*(1 + ——— ) ] * К1, (7) 100 100
де Ез - економія заробітної плати з відрахуваннями насоціальне страхування;
То і Т1 - трудомісткість виробництва одиниці продукції в
нормогодинах до і після впровадження заходів;
Чо і Ч1 - середньогодинна тарифна ставка робітника до і
після впровадження заходів;
В - середній відсоток додаткової заробітної плати для даної
категорії робітників;
Г - встановлені відсотки відрахувань на соціальне
страхування;
К1 - кількість продукції, що виробляється з початку
впровадження заходів до кінця планованого року.
Ез = [ (ТоЧо - Т1Ч1 )*(1 + ——— )*(1 + ——— ) ] * К1, (7) 100 100
де Ез - економія заробітної плати з відрахуваннями насоціальне страхування;
То і Т1 - трудомісткість виробництва одиниці продукції в
нормогодинах до і після впровадження заходів;
Чо і Ч1 - середньогодинна тарифна ставка робітника до і
після впровадження заходів;
В - середній відсоток додаткової заробітної плати для даної
категорії робітників;
Г - встановлені відсотки відрахувань на соціальне
страхування;
К1 - кількість продукції, що виробляється з початку
впровадження заходів до кінця планованого року.
126. Поліпшення якості та удосконалення конструкцій і
технічних характеристик виробів визначається шляхом розрахунку
змін прямих витрат на матеріали, оплату праці тощо на виробництво
одиниці продукції до і після змін якості продукції та множенням
одержаного результату на випуск продукції кращої якості в
планованому періоді. Якщо в результаті заходів щодо підвищення
якості змінюється стандарт чи технічні умови, продукт вважається
новим і витрати на його виготовлення, як і підвищена ціна,
враховуються у розрахунках зміни структури продукції. Збільшення обсягу товарної продукції в результаті
застосування надбавок до ціни за підвищену якість продукції
визначається за формулою:
dТп = (Ц1 - Цо) * К1, (8)
де dТп - збільшення обсягу товарної продукції;
Цо і Ц1 - ціна до і після поліпшення якості;
К1 - кількість одиниць продукції поліпшеної якості, якупередбачається виготовити в планованому році.
127. Зміна організації виробництва та умов праці виявляється
в економії витрат за напрямами: а) впровадження нових виробництв, цехів та агрегатів; б) спеціалізація та кооперування виробництва; в) зміни в організації та обслуговуванні виробництва і праці; г) зміни в організації управління виробництвом; д) зміни в умовах матеріально-технічного забезпечення; є) усунення зайвих витрат та збитків.128. У розрахунках зміни витрат у результаті впровадження в
дію нових виробництв, цехів та агрегатів, що мають вищий технічний
рівень та кращі техніко-економічні показники (ліквідації
застарілих та малоефективних), різниця в витратах визначається за
формулою:С1 - Со
Ев = ( ——————— ) * Т1, (9) 100
де Ев - економія витрат у результаті впровадження новихвиробництв,цехів, агрегатів;
С1 - витрати на один карбованець товарної продукції нових
виробництв, цехів, агрегатів;
128. У розрахунках зміни витрат у результаті впровадження в
дію нових виробництв, цехів та агрегатів, що мають вищий технічний
рівень та кращі техніко-економічні показники (ліквідації
застарілих та малоефективних), різниця в витратах визначається за
формулою:С1 - Со
Ев = ( ——————— ) * Т1, (9) 100
де Ев - економія витрат у результаті впровадження новихвиробництв,цехів, агрегатів;
С1 - витрати на один карбованець товарної продукції нових
виробництв, цехів, агрегатів;
Со - середні витрати на один карбованець товарної продукціїв базовому році;
Т1 - обсяг товарної продукції нових виробництв, цехів,
агрегатів.
Вплив впровадження в дію нових виробництв, цехів, агрегатів
розраховується за повним переліком витрат (постійних та змінних),
що включаються до собівартості продукції. Одночасно враховується
також можливе перебільшення середніх витрат у період освоєння
проектних потужностей нових виробництв. Пов'язані з цим додаткові
витрати визначаються кошторисом витрат, пов'язаних з підготовкою
та освоєнням виробництва продукції, пускових витрат та розрахунком
собівартості за цими витратами протягом строку його освоєння. Вплив змін пускових витрат визначається множенням різниці між
сумами списання цих витрат на одиницю продукції в планованому і
базовому роках на обсяг виробництва цього виду продукції в
планованому році. 129. Економічний ефект від спеціалізації та кооперування
виробництва визначається в розрахунках за цим напрямом, коли
виготовлення деталей, вузлів, агрегатів, комплектуючих виробів
виділяється у відокремлені виробництва (подетальна спеціалізація)
та коли стадії технологічного процесу виділяються у самостійні
виробництва або цехи (технологічна спеціалізація), крім тих
випадків, коли виробництво організується на заново введених
потужностях, освоєння яких враховується як окремий фактор. Вплив на собівартість продукції впровадження заходів
спеціалізації та кооперування виробництва (передача виробництва
окремих вузлів, деталей, лиття, штампування та інших
напівфабрикатів на інші підприємства, кооперативи, малі
підприємства, орендні колективи) визначається за формулою:
Ес = (С - Ц) * К1, (10)
де Ес - сума економії собівартості продукції від впровадженнязаходів спеціалізації та кооперування виробництва;
С - виробнича собівартість, або витрати на комплектуючівироби, напівфабрикати, що передаються для виробництва
іншим підприємствам;
Ц - ціна, за якою комплектуючі вироби, напівфабрикатипоставляються виробником;
К1 - кількість комплектуючих виробів, напівфабрикатів, щобудуть одержані від спеціалізації та кооперації до кінця
планованого періоду.
130. Вплив внутрішньозаводської спеціалізації на зміну
собівартості продукції від організації спеціалізованих замкнених
дільниць та цехів, поточних спеціалізованих ліній визначається за
формулою:
Есп = (Со - С1) * К1, (11)
де Есп - сума економії собівартості продукції відорганізації спеціалізованих замкнених дільниць та
цехів, поточних спеціалізованих ліній;
Со і С1 - цехова собівартість продукції (виробів) до і післявпровадження заходів;
К1 - кількість продукції (виробів), одержаної заспеціалізацією до кінця планованого періоду.
131. Зміни в організації та обслуговуванні виробництва й
праці визначаються на основі розрахунків ефективності
передбачуваних заходів: зміни режиму роботи підприємства та
підвищення коефіцієнта змінності, впорядкування
організаційно-технічних та підсобно-технологічних робіт,
поліпшення інструментального господарства, роботи
внутрішньозаводського транспорту, внутрішньоцехового
матеріально-складського господарства і постачання виробництва
матеріалами, паливом і енергією, поліпшення організації збуту
продукції. Економія, одержана в результаті поліпшення організації
та обслуговування виробництва, розраховується на основі планів
наукової організації праці і визначається множенням кількості
вивільнених робітників на їхню середню заробітну плату (з
відрахуваннями на соціальне страхування). Під час вивільнення
робітників, заробітна плата яким нараховується за тарифними
ставками, економія заробітної плати визначається за формулою:Г
Езв = Л * Ф ( 1 + ——— ) * М, (12) 100
де Езв - економія заробітної плати з відрахуваннями насоціальне страхування;
Л - кількість вивільнених робітників;
Ф - середньомісячна заробітна плата цієї категоріїробітників;
Г - встановлені відсотки відрахувань на соціальне
страхування;
М - кількість місяців роботи від початку впровадження
заходів до кінця року.
132. Зміни в організації управління виробництвом визначаються
на основі розрахунків ефективності таких заходів, як укрупнення
цехів, впровадження безцехової структури управління,
автоматизованих систем управління, механізації та автоматизації
інженерної праці, поєднання функцій та усунення зайвих. 133. Зміни в умовах матеріально-технічного забезпечення
розраховуються на основі аналізу господарських зв'язків та
спеціально розроблених заходів раціоналізації складського
господарства. До таких заходів належать: забезпечення ресурсами в необхідному асортименті та зменшення
збитків внаслідок використання матеріалів, що не відповідають
технологічним вимогам за розмірами, якістю та іншими
властивостями, зменшення збитків під час транспортування та
зберігання матеріалів; зменшення витрат у результаті змін форм постачання,
забезпечення його регулярності та надійності; зменшення витрат шляхом раціоналізації господарських зв'язків
та вибору оптимальних схем доставки сировини, матеріалів,
комплектуючих виробів, покупних напівфабрикатів, палива. Сума економії від впровадження таких заходів обчислюється за
формулою 5. 134. Усунення зайвих витрат та збитків, які не є необхідними
в умовах нормальної організації виробничого процесу, є важливим
фактором зниження собівартості продукції. Такі витрати і збитки
виявляються за допомогою аналізу фактичних витрат на виробництво. Економія від ліквідації непродуктивних витрат та збитків
визначається як добуток сум цих витрат у базовому періоді на темп
зростання обсягу товарної продукції в планованому періоді. 135. Вплив зміни природних умов і способів добування корисних
копалин визначається в таких напрямах: зміна вмісту корисної речовини в руді, що добувається; поліпшення використання попутних компонентів у мінеральній
сировині; зміна коефіцієнта погашення гірничопідготовчих робіт, витрат
на рекультивацію землі; зміна способів добування й збагачення мінеральної сировини. 136. Економія від підвищення вмісту основної речовини в руді,
що добувається, порівняно з базовим роком визначається за
формулою:
Еор = (С1 - Со) * К1, (13)
де Еор - сума економії від підвищення вмісту основної речовинив руді; С1 і Со - собівартість однієї тонни видобутку руди
(у перерахунку на вміст основної речовини) у
планованому і базовому роках;
К1 - кількість видобутку руди (у перерахунку на 100 процентіввмісту основної речовини) у планованому році.
137. Економія від поліпшення використання попутних
компонентів у мінеральній сировині й виходу побічних продуктів
визначається з урахуванням собівартості одиниці основного
продукту, що змінюється із збільшенням або зменшенням вартості
одержаних побічних продуктів. Сума економії обчислюється за формулою:
Евпк = (С1 - Со) * Т1, (14)
де Евпк - сума економії від поліпшення використання попутнихкомпонентів у мінеральній сировині; С1 і Со - собівартість однієї тонни видобутку руди
(у перерахунку на вміст основної речовини) у
планованому і базовому роках;
Т1 - обсяг виробництва основного продукту у планованому році.
138. Розрахунок зміни витрат у зв'язку зі змінами коефіцієнта
погашення витрат на гірничо-підготовчі роботи, витрат на
рекультивацію землі здійснюється на основі передбачених у плані
обсягів гірничопідготовчих робіт, добування руди тощо. Економія (або підвищення) витрат визначається в такій
послідовності: а) визначається розмір погашення витрат на гірничопідготовчі
роботи (на одну тонну руди) шляхом ділення витрат, що підлягають
погашенню в планованому (базовому) році, на кількість видобутку
руди у тому ж році; б) економія (або підвищення) витрат визначається за формулою:
Ев = (З1 - Зо) * К1, (15)
де Ев - економія (або підвищення) витрат у зв'язку зі змінамикоефіціента погашення витрат на гірничопідготовчі
роботи;
З1 і Зо - розмір погашення витрат на гірничопідготовчіроботи на одну тонну руди в планованому і базовому
роках;
К1 - кількість видобутку руди у планованому році.
Розрахунок здійснюється окремо для підземного й відкритого
способів добування руди. 139. У розрахунках за напрямом "Зміна способів добування й
збагачення мінеральної сировини" економія від збільшення питомої
ваги добування мінеральної сировини прогресивними способами
визначається на основі даних про середню собівартість видобутку
однієї тонни руди підземним і відкритим способами добування та
кількості руди, видобутої кожним із способів у загальному обсязі
виробництва базового і планованого років. Середня собівартість видобутку у базовому і планованому роках
визначається за формулами:
Соп * Коп + Сов * КовСоср = ——————————————————————, (16) Коп + Ков
Соп * К1п + Сов * К1вС1ср = ——————————————————————, (17) К1п + К1в
де Соср і С1ср - середня собівартість видобутку однієї тоннируди у базовому і планованому роках;
Соп і Сов - собівартість однієї тонни видобутку підземним івідкритим способами у базовому році;
Коп і Ков, К1п і К1в - кількість видобутку руди відповіднопідземним і відкритим способами у базовому і
планованому роках.
Економія від збільшення питомої ваги добування корисних
копалин прогресивними способами визначається за формулою:
Епс = (С1ср - Соср) * К1, (18)
де Епс - економія від збільшення питомої ваги добуваннякорисних копалин прогресивними способами;
С1ср і Соср - середня собівартість видобутку в планованому ібазовому роках;
К1 = (К1п + К1в ) - загальна кількість видобутку руди впланованому році (підземним і відкритим
способами).
140. Дані щодо економії, пов'язані з впливом окремих
факторів, узагальнюються у зведеному розрахунку змін собівартості
продукції за техніко-економічними факторами. Під час зведення розрахунку особлива увага звертається на
взаємозв'язок і взаємовідповідність окремих розрахунків з тим, шоб
не допустити повторного врахування впливу тих же технічних,
технологічних або організаційних змін у виробництві на
собівартість товарної продукції. Наведені вище способи розрахунку впливу техніко-економічних
факторів на планову собівартість продукції застосовуються також
під час аналізу фактичної собівартості продукції. Такий аналіз
рекомендується проводити систематично, вивчаючи вплив окремих
факторів на собівартість, доцільність і динаміку окремих видів
витрат, а також собівартість окремих видів продукції. В період, що
передує розробці плану, і після закінчення господарського року
повинен проводитися комплексний аналіз з урахуванням всієї
сукупності витрат на виробництво. Для аналізу використовуються дані звітності бухгалтерського
обліку, технічна і нормативна документація, аналітичні групування
витрат (за етапами виробничого процесу і за техніко-економічними
факторами). Для виявлення причин відхилень від плану і можливостей
зменшення витрат використовуються також матеріали спостережень на
робочих місцях, вибіркових перевірок, обстежень роботи окремих
структурних підрозділів підприємства. Особлива увага під час аналізу впливу окремих факторів на
собівартість продукції приділяється визначенню фактичної
ефективності заходів підвищення технічного рівня й удосконалення
організації виробництва. Результати аналізу використовуються в
оперативному управлінні виробництвом і під час складання планів на
наступні періоди.
7. СКЛАДАННЯ ЗВЕДЕНОГО КОШТОРИСУ ВИТРАТНА ВИРОБНИЦТВО
141. До зведеного кошторису витрат на виробництво включаються
витрати всіх структурних підрозділів підприємства, що беруть
участь у виробництві промислової продукції. Якщо промисловий персонал підприємства виконує роботи, що не
пов'язані з виробництвом валової і товарної продукції
(будівельно-монтажні роботи для капітального будівництва,
житлово-комунального господарства), або надає послуги
непромислового характеру будівельним організаціям, власному
капітальному будівництву і непромисловим господарствам, відповідні
витрати також включаються до зведеного кошторису витрат на
виробництво. Витрати на здійснення діяльності рудників, лісозаготівельних
дільниць, торфорозробок та інших підрозділів подібного
призначення, що належать підприємству, включаються до кошторису
виробництва в установленому загальному порядку. Якщо ці
господарства мають самостійний баланс, то, крім зведеного
кошторису виробництва, ними складаються окремі кошториси витрат. Не включаються до зведеного кошторису витрат на виробництво
витрати виділених в окремі планово-облікові одиниці виробничих
структурних підрозділів підприємства, що належать до інших галузей
народного господарства (будівництво, сільське господарство та
інші), а також витрати невиробничих структурних підрозділів
житлово-комунального, побутового господарства тощо. До кошторису витрат на виробництво не включається вартість
продукції власного виробництва, використаної самим підприємством
на промислово-виробничі потреби (внутрішньозаводський оборот). 142. Зведений кошторис витрат на виробництво (з розбивкою на
квартали) складається на основі таких розрахунків: витрат на сировину, матеріали, покупні комплектуючі вироби,
напівфабрикати, технологічне паливо й енергію в основному
виробництві; основної та додаткової заробітної плати робітників, зайнятих
у виробництві продукції (робіт, послуг), з відрахуванням на
соціальне страхування; кошторисів витрат (калькуляцій собівартості продукції) цехів
допоміжного виробництва; кошторисів витрат, пов'язаних з підготовкою та освоєнням
виробництва продукції, пускових витрат; кошторисів витрат на утримання та експлуатацію устаткування; кошторисів витрат, пов'язаних з відшкодуванням зносу
спеціальних інструментів і пристроїв цільового призначення, та
інших спеціальних витрат; кошторисів загальновиробничих і загальногосподарських витрат; кошторису інших виробничих (комерційних) витрат; кошторису позавиробничих витрат. У разі потреби складаються й інші розрахунки та кошториси
(наприклад, кошториси витрат на контрагентські поставки і роботи у
суднобудівній промисловості). Форму зведеного кошторису витрат на виробництво наведено в
додатку N 16. 143. Розрахунок витрат на сировину, матеріали, покупні
комплектуючі вироби, напівфабрикати, технологічне паливо й енергію
в основному виробництві складається на основі даних про обсяг
виготовлення окремих виробів і технічно обгрунтованих норм витрат
матеріальних ресурсів на одиницю продукції або робіт (норм виходу
чи видобутку продукції з вихідної сировини), встановлених для
планованого року з урахуванням передбачених у плані змін у
використанні техніки, технології та в організації виробництва. Ці
норми використовуються як під час складання зведеного кошторису
витрат на виробництво, так і під час розробки планових
калькуляцій. У планових розрахунках можуть використовуватися укрупнені
натуральні норми витрат матеріальних ресурсів на одиницю продукції
або обсяг роботи в цілому, чи групові норми, розроблені для
використання на ряді робочих місць (дільниць, цехів), що мають
однакові або подібні виробничі умови, споживають однорідну
сировину або матеріали і виробляють однакову продукцію. На основі натуральних норм витрат і цін на матеріальні
ресурси, що споживаються, визначаються норми витрат у вартісному
виразі (з урахуванням вартості зворотних відходів). Витрати електроенергії оцінюються виходячи із середньої
вартості відповідних видів енергії, що складається на
підприємстві, з діючих тарифів на енергію, придбану у сторонніх
підприємств і організацій, та планової собівартості енергії, що
виробляється енергоцехами. Обгрунтування витрат на енергію здійснюється шляхом складання
розрахунків виробництва і споживання з кожного виду енергії
власного виробництва і визначення потреб у покупній енергії. На підприємствах з великою номенклатурою виробів у планових
розрахунках можуть використовуватися зведені норми витрат
сировини, матеріалів, покупних комплектуючих виробів і
напівфабрикатів, палива й енергії на технологічні потреби у
вартісному виразі на виріб у цілому. У цьому разі розрахунок
витрат на сировину і матеріали здійснюється виходячи з
номенклатурного плану виробництва і зведених норм матеріальних
витрат у вартісному виразі. 144. Розрахунок основної та додаткової заробітної плати
робітників, зайнятих у виробництві продукції (робіт, послуг),
здійснюється окремо для робітників, які знаходяться на відрядній
оплаті праці, і робітників, які знаходяться на погодинній оплаті
праці. Сума основної заробітної плати робітників за відрядною
оплатою праці визначається виходячи з обсягу виробництва
відповідних видів продукції, установленої трудомісткості (норм
виробітку), відрядних розцінок і середньої годинної (денної)
тарифної ставки. Сума основної заробітної плати робітників за погодинною
оплатою праці визначається виходячи з їх планової чисельності і
середньої тарифної ставки або посадового окладу. Додаткова заробітна плата складається з винагород за працю
понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідництво, за
особливі умови праці, а також з доплат, надбавок, гарантійних і
компенсаційних виплат, передбачених законодавством, та премій за
виконання виробничих завдань і функцій. Додаткова заробітна плата планується у розмірах,
передбачених Кодексом законів про працю України ( 322-08 ),
іншими актами законодавства України, колективними договорами
підприємств, з дотриманням норм і гарантій, передбачених
законодавством, генеральною та галузевими (регіональними) угодами. 145. Відрахування на державне (обов'язкове) соціальне
страхування і на державне (обов'язкове) пенсійне страхування (до
Пенсійного фонду), на обов'язкове медичне страхування і на
додаткове пенсійне страхування з віднесенням до собівартості
реалізованої продукції (робіт, послуг) здійснюються за
встановленими законодавством нормами з урахуванням розміру витрат
на оплату праці, які підлягають обкладанню прибутковим податком з
громадян. 146. Кошториси витрат (калькуляції собівартості продукції)
цехів допоміжного виробництва складаються на основі даних про
планові обсяги їх продукції та норм матеріальних і трудових
витрат. Ці витрати знаходять відображення в кошторисах витрат,
пов'язаних з підготовкою та освоєнням виробництва продукції, на
утримання та експлуатацію устаткування, у кошторисах
загальновиробничих, загальногосподарських витрат і в розрахунках
величини інших комплексних витрат. Для цього загальна сума витрат
допоміжних цехів розподіляється на основі окремого розрахунку
використання їх продукції (робіт, послуг) за відповідними
напрямами, включаючи і виконання робіт (послуг), що не входять до
складу валової та товарної продукції. 147. Кошториси витрат, пов'язаних з підготовкою та освоєнням
виробництва продукції, складаються на кожний вид нової продукції,
агрегат, виробництво або цех незалежно від джерела відшкодування
цих витрат (фонду розвитку виробництва, оборотних коштів,
спеціальних інвестицій). Ці кошториси складаються на основі
графіків роботи, нормативів витрат на технічну й технологічну
підготовку виробництва, договорів з іншими організаціями тощо. Окремі кошториси узагальнюються в зведеному кошторисі витрат,
пов'язаних з підготовкою та освоєнням виробництва, що
затверджується керівником підприємства. 148. Кошторис витрат на утримання та експлуатацію
устаткування складається цехами основного виробництва за статтями
витрат, переліченими у додатку N 6. Кожна стаття кошторису обгрунтовується плановими
розрахунками, вихідними даними для яких є: планований склад устаткування і транспортних засобів, що
визначаються виходячи з норм їх використання і планованого обсягу
виробництва; нормативи витрат рухової енергії за окремими видами
устаткування і середні ціни (собівартість) окремих видів енергії; норми витрат покупних матеріалів для експлуатації і ремонту
устаткування, включаючи запасні частини, мастильні та обтиральні
матеріали; норми амортизаційних відрахувань; нормативи обслуговування та ремонту устаткування і
транспортних засобів допоміжними робітниками; розрахунки розподілу продукції (робіт, послуг) допоміжних
цехів;розрахунки потреби в малоцінних і швидкозношуваних предметах
та інструментах, їх зносу та витрат на ремонт і відновлення.цехів;розрахунки потреби в малоцінних і швидкозношуваних предметах
та інструментах, їх зносу та витрат на ремонт і відновлення. Одночасно із складанням кошторису витрат на утримання та
експлуатацію устаткування уточнюються кошторисні (нормативні)
ставки цих витрат на одну машино-годину й одиницю продукції згідно
з додатком N 13. 149. Кошториси витрат, пов'язаних з відшкодуванням зносу
спеціальних інструментів і пристроїв цільового призначення та
інших спеціальних витрат, складаються для кожного виду продукції
виходячи із затвердженого технологічного процесу, специфікації
спеціальних інструментів і пристроїв цільового призначення та норм
витрат на їх виготовлення, утримання і ремонт. У кошторисах
наводяться розрахунки зміни залишків спеціального інструменту,
спеціального оснащення, а також кошторисних ставок відшкодування
їх вартості. Ставки відшкодування вартості спеціальних
інструментів і пристроїв цільового призначення встановлюються з
таким розрахунком, щоб в умовах масового і багатосерійного
виробництва визначену вартість було відшкодовано не більше ніж за
два роки. Складається також кошторис окремих видів інших спеціальних
витрат на проведення епізодичних і періодичних випробувань
виробів, що випускаються з метою перевірки їх якості, надійності,
додержання встановленої технології виробництва, та інших видів
витрат, що включаються до цієї статті витрат та відносяться до
собівартості відповідних виробів. Під час виготовлення виробів за індивідуальними замовленнями
всі витрати, пов'язані із зносом спеціальних інструментів і
пристроїв цільового призначення, та інші спеціальні витрати
відносяться до собівартості відповідних виробів. 150. Для розрахунку кошторисів загальновиробничих і
загальногосподарських витрат вихідними даними є: структура організації управління цехами і підприємством у
цілому, їх штатні розписи; норми витрат палива й енергії для опалення, освітлення та
інших господарських потреб; норми витрат матеріалів на утримання і ремонт будинків та
споруд;норми зносу малоцінного і швидкозношуваного господарського
інвентаря;споруд;норми зносу малоцінного і швидкозношуваного господарського
інвентаря; норми амортизаційних відрахувань на повне відновлення
основних фондів та нематеріальних активів; кошторис витрат на поточний ремонт основних фондів; кошторис витрат на охорону праці; кошторис витрат на проведення випробувань, дослідів і
досліджень;розрахунки розподілу продукції і послуг допоміжних цехів;
кошторис витрат на винахідництво і раціоналізацію;
кошторис витрат на утримання пожежної і сторожової охорони;
кошторис витрат на виробничу практику і підготовку кадрів;досліджень;
розрахунки розподілу продукції і послуг допоміжних цехів;
кошторис витрат на винахідництво і раціоналізацію;
кошторис витрат на утримання пожежної і сторожової охорони;
кошторис витрат на виробничу практику і підготовку кадрів; норми податків, зборів та інших обов'язкових платежів,
передбачених законодавством, включаючи відрахування до Фонду для
здійснення заходів щодо ліквідації наслідків Чорнобильської
катастрофи та соціального захисту населення, Фонду сприяння
зайнятості населення, на будівництво, реконструкцію, ремонт і
утримання автомобільних доріг, до Державного інноваційного фонду,
позабюджетних фондів фінансування галузевих і міжгалузевих
науково-дослідних робіт та заходів щодо освоєння нових технологій
і виробництва нових видів продукції, які створюються за рахунок
відрахувань від внесків до Державного інноваційного фонду;
відрахування до Державного фонду сприяння конверсії; концесійні
платежі за використання природних копалин; проценти за фінансові
кредити, одержані для поповнення власних обігових коштів, а також
для придбання основних виробничих фондів і нематеріальних активів
для поточної виробничої діяльності, незалежно від строку
кредитування; за товарні і комерційні кредити; проценти за
користування матеріальними цінностями, взятими в оренду (лізинг),
тощо. 151. Кошторис інших виробничих витрат складається на підставі
розрахунків витрат, пов'язаних із забезпеченням нормальної
експлуатації виробів у споживачів, витрат на гарантійний ремонт і
обслуговування виробленої продукції, якщо це передбачено умовами
реалізації продукції, але не більше двох відсотків вартості цієї
продукції. 152. Кошторис позавиробничих витрат складається для
підприємства в цілому за статтями витрат, наведеними в додатку
N 11. Вихідними даними для розрахунку зазначеного кошторису є: план постачання товарної продукції споживачам й умови її
реалізації; норми і нормативи матеріальних, трудових та грошових витрат
на зберігання, навантаження, пакування і транспортування продукції
до станції (порту, пристані) відправлення; договори і контракти із споживачами (покупцями) продукції,
транспортно-експедиційними, страховими та посередницькими
організаціями; норми витрат на рекламу і передпродажну підготовку товарів,
експортне (вивізне) мито, митні збори; норми на відшкодування витрат за участь у виставках,
ярмарках, безоплатно передані зразки і моделі, на представницькі
витрати у розмірі до двох відсотків від обсягів реалізації
продукції (робіт, послуг) у планованому році. 153. Для складання зведеного кошторису витрат на виробництво
розробляється таблиця "Зведення витрат на виробництво", форму якої
наведено в додатку N 15. У першому розділі таблиці у рядках наводяться витрати на
виробництво в планованому році за статтями витрат. Основою для
визначення цих показників є складені раніше розрахунки витрат на
сировину і матеріали, паливо й енергію на технологічні цілі,
покупні комплектуючі вироби і напівфабрикати; витрати на оплату
праці; комплексні статті витрат. Одночасно в складі цих витрат
виділяються елементи витрат і суми витрат допоміжних виробництв,
що не розподіляються за елементами. Загальний підсумок першого
розділу дорівнює загальній сумі витрат на виробництво в
планованому році. У другому розділі таблиці наводяться витрати допоміжного
виробництва і транспортно-заготівельні витрати допоміжних цехів та
виділяються елементи витрат у складі цих витрат. Сума елементів витрат, виділених у першому і другому
розділах, повинна дорівнювати загальній сумі витрат на виробництво
в планованому році. Повинні також бути рівними витрати допоміжного
виробництва, включені до статей витрат основного виробництва і
розподілені в другому розділі за елементами витрат. 154. Загальна сума витрат у зведеному кошторисі витрат на
виробництво включає не тільки витрати на виробництво товарної
продукції, а й витрати, пов'язані з приростом залишків
незавершеного виробництва, в тому числі напівфабрикатів власного
виробництва, витратами майбутніх періодів і наданням послуг, що не
включаються до валової продукції. Для визначення виробничої собівартості валової продукції
необхідно: 1) із загальної суми витрат на виробництво виключити витрати
на роботи (послуги), що не включаються до складу валової
продукції: будівельно-монтажні роботи, що виконуються промисловим
персоналом підприємства для капітального будівництва,
житлово-комунального господарства; послуги заводського транспорту, що надаються стороннім
організаціям і непромисловим господарствам підприємства; лабораторні, проектні та науково-дослідні роботи, що
виконуються для сторонніх організацій; роботи, пов'язані з підготовкою та освоєнням виробництва
продукції, що відшкодовуються за рахунок коштів фонду розвитку
виробництва або спеціальних асигнувань. Із загальної суми витрат на виробництво виключається також
вартість покупних комплектуючих виробів, якщо вони оплачуються за
рахунок замовника понад ціну за виріб і не підлягають обробці на
підприємстві. Перелік робіт, що не включаються до складу валової продукції,
підлягає уточненню на підприємствах. Витрати на виконання цих
робіт (послуг) визначаються під час розрахунку кошторису витрат
виходячи з обсягу робіт (послуг) і їх планової собівартості; 2) врахувати зміну залишків витрат майбутніх періодів. У разі
збільшення залишку цих витрат сума приросту віднімається від суми
витрат на виробництво, у разі зменшення - додається до неї; 3) врахувати зміну залишків подальших витрат. Приріст залишку
подальших витрат додається до підсумку витрат на виробництво,
зменшення - віднімається. Сума, одержана після внесення зазначених вище змін, і являє
собою виробничу собівартість валової продукції. У тих галузях промисловості, де зміна залишків незавершеного
виробництва не планується і не враховується, ці витрати
дорівнюватимуть виробничій собівартості товарної продукції. У тих галузях промисловості, де в плануванні й обліку
виділяється незавершене виробництво, для визначення собівартості
товарної продукції сума витрат на виробництво валової продукції
коригується з урахуванням зміни залишків незавершеного
виробництва. На величину собівартості приросту (зменшення)
залишків незавершеного виробництва зменшується (збільшується) сума
витрат на виробництво валової продукції. Одержана величина
дорівнює виробничій собівартості товарної продукції. Величина витрат, що відносяться до незавершеного виробництва,
визначається на основі даних про зміни залишків незавершеного
виробництва для кожного виду продукції в натуральному виразі,
умовних виробах (у разі великої номенклатури) деталей і вузлів, що
входять до складу виробу або у відсотках готовності виробів, з
тривалим циклом виготовлення. У розрахунку собівартості приросту (зменшення) залишків
незавершеного виробництва враховується вплив на неї зниження норм
матеріальних і трудових витрат у планованому році. Для визначення повної собівартості товарної продукції до її
виробничої собівартості додаються позавиробничі витрати. Повна собівартість товарної продукції, обчислена виходячи із
загальної суми витрат на виробництво, дорівнює плановій (повній)
собівартості товарної продукції у зведеному розрахунку за
техніко-економічними факторами, а також собівартості, підрахованій
виходячи з планових калькуляцій окремих видів продукції і їх
товарного випуску. Для визначення повної собівартості продукції, що реалізується
в планованому періоді, до повної собівартості товарної продукції
додається (віднімається) зміна собівартості залишків
нереалізованої товарної продукції на кінець базового і планованого
року.
8. СКЛАДАННЯ ПЛАНОВОЇ І НОРМАТИВНОЇКАЛЬКУЛЯЦІЇ
155. Планова калькуляція являє собою розрахунок планової
собівартості одиниці продукції, здійснений за статтями витрат. Планова калькуляція складається на рік з розподілом за
кварталами. Для окремих галузей промисловості із сезонним
характером виробництва встановлюється інша періодичність складання
планової калькуляції. 156. Планова калькуляція - важлива частина
техніко-економічного обгрунтування плану собівартості. В
розгорнутому річному плані вона складається на всі види продукції,
що виготовляються у планованому році. Планова калькуляція
собівартості вперше виготовлених у планованому році виробів і
виробів, що виготовляються на нових потужностях, складається
виходячи з проектних показників. Основою складання планової калькуляції на підприємстві є
технічно обгрунтовані норми витрат матеріалів і трудових витрат,
стандарти та технічні умови, встановлені для цієї продукції. Ці
норми визначаються на основі діючих (або очікуваних) на початок
планованого періоду нормативів з урахуванням економічної
ефективності розроблених заходів для подальшого удосконалення
виробництва. 157. Якщо окремі види продукції виготовляються в різних
модифікаціях (наприклад, в експортному виконанні), планова
калькуляція складається на кожну таку модифікацію. У тих випадках коли за єдиною конструкцією і єдиним
технологічним процесом виготовляється кілька модифікацій виробів
(за видами приймання або за техніко-економічними параметрами),
планова калькуляція складається на всю групу виробів, одержаних
після єдиного технологічного запуску. У разі великої номенклатури продукції, що випускається,
планова калькуляція може складатися і на ширшу групу однорідних
виробів. Собівартість окремих видів (типів) продукції відповідної
групи обчислюється за допомогою економічно обгрунтованих методів.
У групу об'єднуються тільки вироби, що виготовляються з однорідної
сировини і з застосуванням однакових технологічних процесів. 158. На деяких виробництвах складається планова калькуляція
на окремі найважливіші види продукції (наприклад на одне судно із
серії суден кожного проекту плану товарної продукції, літак,
вертоліт). У разі складання калькуляції на літак, вертоліт, авіаційний
двигун тощо враховується вартість одного комплекту запчастин та
бортінструменту. 159. Типовий представник (виробів) повинен мати характерні
особливості групи виробів, яку він представляє, зокрема: відображати конструктивні особливості і матеріали, що
застосовуються; характеризувати особливості технологічного процесу; відображати середню трудомісткість виробів групи; мати найбільшу питому вагу у випуску. На окремі вироби, щодо яких планується кілька послідовних
процесів виходу придатних виробів (модулі, гібридні мікросхеми,
фотодіоди тощо), планові калькуляції складаються за окремими
технологічними етапами (переділами), що являють собою закінчені
конструкції виробу або переділи. 160. Калькуляційна одиниця продукції повинна відповідати
одиниці вимірювання, прийнятій у стандартах або технічних умовах
на відповідний вид продукції і в плані виробництва продукції в
натуральному виразі. Якщо в плануванні використовуються дві
одиниці вимірювання кількості продукції, що випускається,
калькуляційною одиницею є одна із цих одиниць. Собівартість
одиниці продукції в другому вимірюванні визначається в цілому, без
виділення окремих статей витрат. Перелік калькуляційних одиниць наведено в додатках N 20, 21. Так само підраховується собівартість одиниці
техніко-економічних показників (параметрів) виробів. Для цього
планова собівартість відповідного виду продукції ділиться на його
техніко-економічні показники (потужність, продуктивність тощо).
Якщо за одиницю вимірювання обсягу виробництва використовуються
умовно-натуральні показники (наприклад, мінеральні добрива в
умовних одиницях виходячи із складу корисної речовини), то ці ж
показники є калькуляційними одиницями. 161. У плановій калькуляції наводиться діюча оптова ціна
підприємства на відповідний вид продукції, сума прибутку, ставка і
сума акцизного збору, податок на добавлену вартість, відпускна
(договірна) ціна. Калькулюється також продукція допоміжних
виробництв, за винятком тих випадків, коли вона виробляється в
невеликих кількостях і повністю споживається на самому
підприємстві. Перелік калькуляційних одиниць продукції і послуг допоміжних
виробництв установлюється з урахуванням прийнятих одиниць
вимірювання у відповідних спеціалізованих підприємствах, з тим щоб
досягалося зіставлення собівартості однакової продукції, що
виробляється спеціалізованими підприємствами і допоміжними
виробництвами підприємств інших галузей промисловості. 162. Під час складання планової калькуляції визначається
величина прямих і непрямих витрат на виробництво і збут одиниці
продукції в планованому періоді. При цьому більша частина витрат включається до собівартості
одиниці продукції у вигляді прямих витрат. Витрати на сировину, матеріали, покупні комплектуючі вироби і
напівфабрикати, паливо, що споживається на технологічні цілі,
визначаються на основі технічно обгрунтованих норм їх витрат на
виробництво відповідного виробу і цін на відповідні види
матеріальних ресурсів. Сума витрат на матеріали зменшується на вартість відходів (за
ціною їх можливого використання і реалізації). 163. Витрати на енергію, що споживається на технологічні
цілі, також визначаються на основі норм витрат різних видів
енергії (електричної, теплової тощо) на виробництво одиниці
продукції і середньої їх ціни (собівартості), що складається на
підприємстві в планованому році. У разі запровадження на
підприємстві повного господарського розрахунку для структурних
підрозділів для внутрішньозаводських розрахунків за енергію можуть
застосовуватися й ціни, що встановлюються безпосередньо
підприємством. 164. Планування витрат на основну заробітну плату
здійснюється з урахуванням трудомісткості робіт і системи оплати
праці. За основу для планування витрат беруться нормативні ставки
основної заробітної плати, розраховані виходячи з переліку робочих
місць і норм їх обслуговування, відрядних розцінок, тарифних
ставок та посадових окладів і планованого обсягу виробництва
відповідних видів продукції. Сума додаткової заробітної плати визначається множенням суми
основної заробітної плати на середні норми додаткової заробітної
плати. 165. Величина відрахувань на соціальне страхування
визначається згідно із законодавством. 166. Непрямі витрати включаються до собівартості окремих
видів продукції такими методами: а) методом розрахунку кошторисних ставок. Цим методом розподіляються витрати на утримання та
експлуатацію устаткування; б) методом пропорційного віднесення непрямих витрат до суми
витрат на основну заробітну плату робітників, зайнятих у
виробництві продукції (робіт, послуг), та витрат на утримання та
експлуатацію устаткування (розподіл загальновиробничих і
загальногосподарських витрат); в) методом пропорційного віднесення непрямих витрат до суми
основної заробітної плати робітників, зайнятих у виробництві
продукції (робіт, послуг). Підприємства здійснюють розподіл непрямих витрат одним із
зазначених методів, а за наявності в структурних підрозділах
підприємства (цехах) окремих дільниць із замкнутим виробництвом
або дільниць із різним рівнем організації та автоматизації -
кількома методами відповідно до конкретних структурних
підрозділів. 167. Величина витрат, пов'язаних з підготовкою та освоєнням
виробництва продукції, що включаються до планової собівартості
продукції, визначається на основі спеціального розрахунку
відшкодування цих витрат. Такий розрахунок здійснюється для
кожного виду продукції, виходячи із затверджених кошторисів
витрат, пов'язаних з підготовкою та освоєнням виробництва
продукції і планованого (на період списання витрат) випуску
продукції. 168. Відшкодування зносу інструментів і пристроїв цільового
призначення та інші спеціальні витрати визначаються в плановій
собівартості окремих виробів на основі прямих розрахунків їх
величини, що відноситься до відповідних виробів. Відшкодування вартості виробів визначається виходячи з
планової кількості виробів (деталей) і встановлених норм
відшкодування їх вартості. 169. Витрати на утримання та експлуатацію устаткування
включаються до собівартості окремих видів продукції відповідно до
планових кошторисних ставок цих витрат. Порядок визначення
кошторисної ставки витрат на утримання та експлуатацію
устаткування викладено в додатку N 13. 170. На окремих підприємствах машинобудівної промисловості
(електронній, авіаційній) під час розробки планової калькуляції
здійснюється планування собівартості технологічних втрат. Технологічні втрати допускається планувати тільки для тих
виробів, щодо яких планується відсоток виходу придатних виробів з
обмеженого кола операцій відповідно до затвердженого переліку. Під час виготовлення і поставок за кооперацією допускається
планування технологічних втрат під час виробництва окремих деталей
і складальних одиниць. Для оцінки кінцевих результатів виробництва
вводиться показник "Вихід товарної продукції", який є основою для
розрахунку матеріально-технічного забезпечення виробництва і
нормативів. Для виробництв, на яких має місце зміна питомої ваги
придатних виробів для проведення випробувань (а тому вихід
товарної продукції значно змінюється), встановлюється додатково
відсоток технологічного виходу придатних виробів. У цьому випадку
в плановому завданні показується вихід товарної продукції і
технологічний вихід придатних виробів. Під час виготовлення за самостійними технологічними циклами
окремих складальних одиниць, які надходять на загальне складання
виробів, показники виходу товарної продукції і придатних виробів
плануються і обліковуються за окремими складальними одиницями. 171. Загальновиробничі і загальногосподарські витрати
включаються до планової собівартості окремих видів продукції
відповідно до пункту 150 цього Положення. 172. Інші виробничі і позавиробничі витрати визначаються в
плановій собівартості окремих виробів на основі прямих розрахунків
їх величини, що стосується відповідних виробів, а та частина цих
витрат, що не може бути визначена і віднесена на конкретні вироби
безпосередньо, - пропорційно виробничій собівартості продукції. 173. Під час складання планової калькуляції продукції,
одержаної в комплексному виробництві, в якому з одного виду
сировини і в результаті єдиного технологічного процесу одержують
два або кілька різнорідних продуктів і загальні витрати на
виробництво не можуть бути безпосередньо розподілені між ними,
собівартість одиниці продукції визначається за допомогою одного з
методів, рекомендованих нижче. Якщо технологічний процес
комплексної переробки сировини складається з кількох переділів і є
можливість визначати величину витрат за цими етапами виробництва,
застосовується попередільне калькулювання напівфабрикатів або
кінцевих продуктів. У тих випадках коли із загальної суми витрат комплексного
виробництва виділяється частина, що стосується тільки одного
продукту, ця частина витрат прямо включається до собівартості
відповідного продукту. 174. Під час розподілу загальних витрат комплексного
виробництва в плануванні застосовуються такі методи: виключення
витрат, розподіл витрат, комбінований метод. Якщо використовується метод виключення витрат, один із
продуктів, одержаних на виробництві (стадії, переділі), вважається
основним, а решта розглядаються як попутні. Метод виключення полягає в тому, що від загальної суми витрат
на виробництво віднімається собівартість попутної продукції, і
одержана величина вважається собівартістю основного продукту. Цей
метод застосовується тільки за наявності чітко вираженого
основного продукту і невеликої питомої ваги попутної продукції.
При цьому повинна забезпечуватися економічно обгрунтована оцінка
одержаної попутної продукції. 175. Планова собівартість попутної продукції визначається на
основі або виробничої собівартості відповідної продукції на
відокремленому виробництві, або за відсутності відокремленого
виробництва - її виробничої собівартості, врахованої у розрахунках
оптової ціни (тобто ціни підприємства за вирахуванням прибутку і
позавиробничих витрат). Попутні продукти, одержані в одному цеху і призначені для
дальшої переробки в іншому, розглядаються як попутні
напівфабрикати. Останні оцінюються виходячи з виробничої
собівартості, врахованої в оптовій ціні на сировину, яку вони
замінюють (з урахуванням вмісту в них основної речовини). 176. Метод розподілу витрат застосовується у комплексних
виробництвах, де одночасно одержують кілька основних продуктів і
відсутня попутна продукція. При цьому методі загальні витрати на
виробництво розподіляються між одержаними продуктами пропорційно
до економічно обгрунтованих коефіцієнтів. З урахуванням особливостей виробництва ці коефіцієнти
встановлюються виходячи з норм виходу окремих продуктів з одиниці
сировини, співвідношення витрат на обробку, сукупних споживчих
властивостей одержаних продуктів, фізико-хімічних властивостей
одержаної продукції тощо. Допускається також розподіл загальних витрат пропорційно до
собівартості таких же або аналогічних продуктів, одержаних у
відокремлених виробництвах. 177. У разі одержання в комплексному виробництві кількох
основних і попутних продуктів застосовується комбінований метод, в
якому поєднуються два описаних вище методи. При цьому із загальної
суми витрат спочатку віднімається вартість попутної продукції, а
частина витрат, що залишилася, розподіляється між основними
продуктами відповідно до встановлених коефіцієнтів. За цим методом в умовах складного (багатопередільного)
комплексного виробництва собівартість окремих видів продукції
визначається кількома етапами: 1) із загальної суми комплексних витрат віднімається
собівартість попутної продукції; 2) з решти суми витрат віднімається частина витрат, що може
бути прямо віднесена на відповідні види продукції; 3) залишок витрат розподіляється між продуктами відповідно до
встановлених коефіцієнтів; 4) визначається загальна планова величина собівартості
відповідних продуктів підсумовуванням витрат, що відносяться прямо
на продукцію, і витрат, що розподіляються. 178. Повна собівартість товарної продукції, обчислена
виходячи із планових калькуляцій окремих виробів і їх товарного
випуску, дорівнює повній собівартості товарної продукції,
визначеній на основі розрахунків за техніко-економічними факторами
і кошторисом витрат на виробництво. Зазначена сума не повинна
перевищувати собівартості товарної продукції, прийнятої в
розрахунках для визначення плану прибутку. Наведені вище загальні положення про планову калькуляцію
застосовуються також і для складання звітних калькуляцій. 179. Нормативна калькуляція розроблюється на всі вироби, що
випускаються на підприємстві, за даними
конструкторсько-технологічної та іншої документації на базі діючих
на початок звітного періоду норм і є основою для планування
собівартості продукції, обліку виробничих витрат, здійснення
оперативного контролю за витратами виробництва і виконанням
планових завдань щодо зниження собівартості. Якщо окремі види виробів виготовляються у різних варіантах,
нормативна собівартість визначається для кожного варіанта
виготовлення окремо. 180. Нормативна калькуляція використовується (крім визначення
фактичної собівартості) для оцінки браку і залишків незавершеного
виробництва, обчислення розміру зниження норм витрат і нормативної
собівартості, трудомісткості та матеріаломісткості за місяць,
квартал, рік, а також для розрахунку цін. 181. Нормативна калькуляція складається послідовно на деталі,
вузли, збірні з'єднання і виріб у цілому або тільки на виріб у
цілому. Нормативна собівартість вузла є сумою собівартості всіх
деталей, які входять до складу даного вузла, з доданням до нього
вартості матеріалів, що витрачаються на складання, суми заробітної
плати робітників, зайнятих на складанні, та відповідних сум витрат
на обслуговування й управління (виходячи з кошторису). Собівартість окремих деталей включається до нормативної
калькуляції вузла за нормативними калькуляціями деталей, а затрати
на складання вузла - за технологічними картами складання. В окремих виробництвах допускається складання нормативної
калькуляції на виріб у цілому, без поділу на деталі й вузли. При цьому вартість матеріальних ресурсів, а також інших
прямих витрат визначається за зведеними нормами витрат, складеними
технологічними і конструкторськими відділами, та з урахуванням
діючих цін. Трудомісткість і сума заробітної плати розраховуються
за зведеними даними відділу праці й заробітної плати, одержаними
на основі технологічних карт або іншої технічної документації, що
відображають рівень норм заробітної плати на початок місяця. Витрати на обслуговування виробництва й управління, а також
інші види витрат, на які норми не розроблені, можна включати до
нормативної калькуляції згідно з кошторисами цих витрат. 182. Вихідними матеріалами для складання нормативної
калькуляції є: конструкторські специфікації деталей, що виготовляються
підприємством, і комплектуючі відомості на покупні деталі із
зазначенням застосовуваності у вузлах і виробах; технологічні маршрути виготовлення деталей, складання вузлів
і виробів; норми витрат основних матеріалів, покупних комплектуючих
виробів, напівфабрикатів, що витрачаються на виготовлення деталей,
вузлів, виробів; подетально-поопераційні розрахунки трудових витрат основних
робітників, зайнятих виготовленням деталей, вузлів і виробів; номенклатура матеріалів і покупних комплектуючих виробів; інші документи, які є основою для первинного складання
нормативної калькуляції. 183. Для складання нормативної калькуляції не застосовуються
технічні нормативи з укрупненими позиціями, норми на виріб-аналог
з поправочними коефіцієнтами до них, або на виріб-представник,
середньозважені норми тощо. Тому перелічені вище документи у разі
потреби уточнюються й виправляються. 184. Нормативна собівартість на види продукції визначається
відповідно до прийнятого на підприємстві варіанта зведеного обліку
витрат (напівфабрикатного або безнапівфабрикатного). У разі
застосування напівфабрикатного варіанта обліку визначенню
нормативної собівартості виробу передує обчислення собівартості
напівфабрикатів. При цьому у нормативній калькуляції виділяється
спеціальна комплексна стаття, у якій цехи-споживачі відображають
собівартість одержаних від цехів попередньої обробки
напівфабрикатів. У разі застосування безнапівфабрикатного варіанта
в нормативній калькуляції виділяються витрати окремих цехів. 185. Діючі (поточні) норми розробляються на кожний вид
деталі, вузла, блоку, виробу за досягнутим підприємством рівнем
технології, організації виробництва і праці. Ці норми
використовуються для безпосереднього відпуску матеріалів на
виробничі потреби і нарахування заробітної плати. Це дає змогу
зіставляти з ними фактичні витрати з усього комплексу ресурсів, що
використовуються на виробництво. Норми систематизуються в
специфікаціях норм витрат матеріалів і в картах норм часу та
розцінок. На всі зміни поточних норм, що відбуваються на підприємстві,
незалежно від їх причин, виписуються повідомлення. Перелік причин зміни норм здійснюється за основними напрямами
техніко-економічних факторів, що застосовуються для розрахунку
завдань із зниження собівартості продукції (робіт, послуг),
наведених у пункті 118 цього Положення. У повідомленнях про зміну норм поряд із зазначенням
попередньої і нової норми, а також одержаної різниці обов'язково
зазначається точна дата впровадження нової норми. 186. Всі зміни норм впроваджуються у виробництво тільки після
їх внесення до нормативно-технологічної документації. Для своєчасного впровадження у виробництво всіх змін на
підприємствах встановлюються графіки, маршрути, терміни
проходження повідомлень та їх надходження до нормативних бюро,
відділу матеріально-техічного забезпечення, бухгалтерії,
цехів-виконавців. Повідомлення про зміни норм витрат матеріалів, покупних
комплектуючих виробів, напівфабрикатів, палива й енергії, норм
часу, виробітку, обслуговування і розцінок оформлюються
відповідальними виконавцями. На підприємствах здійснюється систематичний контроль за
своєчасним оформленням зміни норм, внесенням змін до технічної і
планової документації та застосуванням змінених норм в оперативній
роботі цехів і відділів. 187. Зміни діючих норм слід приурочувати до початку місяця.
Якщо норми змінюються протягом звітного місяца, різниця між
нормами, наведеними в нормативній калькуляції, і новими нормами до
кінця звітного місяця виявляється і враховується окремо. Всі зміни
норм, введені протягом місяця, вносяться до нормативної
калькуляції на перше число наступного місяця. 188. На окремих підприємствах машинобудівної промисловості
(електронних, авіаційних) здійснюється нормування технологічних
втрат. До завдань нормування технологічних втрат входять: встановлення гранично допустимих норм втрат і норм виходу
придатних виробів на технологічних операціях; системний аналіз і контроль за виконанням встановлених норм
технологічних втрат. Норма технологічного виходу придатних виробів на операцію
визначається як різниця між ста процентами і нормою технологічних
втрат. Для виробів, які впроваджуються у виробництво, за основу
поопераційних норм виходу придатних виробів беруться показники,
досягнуті в аналогічних технологічних операціях.
9. МЕТОДИ ОБЛІКУ ВИТРАТ І КАЛЬКУЛЮВАННЯФАКТИЧНОЇ СОБІВАРТОСТІ ПРОДУКЦІЇ
189. Залежно від виду продукції, її складності, типу і
характеру організації виробництва на промислових підприємствах
застосовуються такі основні методи обліку і калькулювання
фактичної собівартості продукції: нормативний, попередільний і
позамовний. 190. Основними елементами нормативного методу є облік витрат
за діючими нормами, облік відхилень від норм і облік зміни норм. Нормативний метод - це основний метод виробничого обліку,
який сприяє впровадженню прогресивних норм витрат, дієвого
контролю за рівнем витрат виробництва, що дає змогу
використовувати дані обліку для виявлення резервів зниження
собівартості продукції та оперативного керівництва виробництвом. 191. Нормативний метод обліку застосовується на підприємствах
обробних галузей промисловості (машинобудівної, шинної, меблевої,
швейної, шкіряної, харчової), коли здійснюється масове та серійне
виробництво різноманітної і складної продукції з великою кількістю
деталей та вузлів. 192. Нормативний метод обліку і калькулювання витрат на
виробництво включає: а) поточний облік витрат окремо за діючими нормами і з
урахуванням відхилень від них, виявлення місць, причин і
винуватців відхилень; б) системний облік зміни самих норм; в) складання і періодичне коригування нормативної
калькуляції, що базується на діючих нормах витрат; г) визначення фактичної собівартості випущеної продукції як
алгебраїчної суми нормативної її вартості, відхилень від норм і
зміни самих норм. 193. Облік фактичних витрат за нормативним методом на всіх
підприємствах здійснюється окремо в частині витрат за нормами і в
частині витрат, що являють собою відхилення від норм. Це
досягається щоденним документуванням витрат за основними їх
видами, викликаними відхиленнями від норм, або розрахунками за
порівняно короткі періоди часу. Нормативний метод обліку витрат виробництва сприяє
своєчасному виявленню і встановленню причин відхилень фактичних
витрат від діючих норм основних витрат та кошторисів витрат на
обслуговування виробництва й управління. 194. Відхиленням від норм вважається як економія, так і
перевитрати матеріальних та трудових витрат ( у тому числі
зумовлених заміною сировини та матеріалів, оплатою не передбачених
технологічним процесом робіт, доплатами за відступи від нормальних
умов праці тощо). На підприємствах здійснюється чіткий контроль за додержанням
норм витрат, з тим щоб не допускати необгрунтованих відступів від
встановленої технології виготовлення виробів, нераціональної
заміни сировини та матеріалів, перевищення встановлених норм
витрат. Відхилення від норм допускаються тільки з дозволу
відповідальних працівників підприємства. Усі випадки відхилення
від норм оформляються відповідними документами і обліковуються.
Облік відхилень проводиться з метою забезпечення керівників
виробництва своєчасною інформацією про розміри, причини і
винуватців додаткових, не передбачених нормами витрат, і вжиття
необхідних заходів для запобігання їм, у разі економії - з метою
поширення передового досвіду. 195. У разі застосування нормативного методу обліку одним з
елементів обчислення нормативної собівартості продукції і
незавершеного виробництва є величина поточної зміни норм
виробничих витрат. Тому облік цих змін, що мають місце і у разі застосування
позамовного методу, повинен бути особливо чітким, точно
документованим і системним. Зміни діючих (поточних) норм виробничих витрат викладено у
пункті 185 цього Положення. 196. Для обчислення фактичної собівартості продукції, що
випускається, у разі застосування нормативного методу обліку
основою служить калькуляція нормативної собівартості (нормативна
калькуляція). Фактична собівартість продукції обчислюється шляхом додавання
до нормативної собівартості або віднімання від неї виявлених у
звітному періоді відхилень від норм і зміни норм. 197. На підприємствах тих галузей промисловості, де планові
норми витрат близькі до діючих (гумової, меблевої і деяких інших),
для обчислення фактичної собівартості продукції замість
нормативної може бути використана планова калькуляція. Для складання нормативної, планової і звітної калькуляцій
застосовується єдина номенклатура статей витрат. 198. Попередільний метод обліку застосовується на
підприємствах з однорідною за вихідною сировиною та матеріалом і
характером обробки масовою продукцією, під час виробництва якої
переважають фізико-хімічні і термічні виробничі процеси.
Перетворення сировини в готову продукцію на таких підприємствах
відбувається в умовах безперервного і короткого технологічного
процесу чи ряду послідовних виробничих процесів, кожний з яких або
група яких являють собою окремі самостійні переділи (фази, стадії)
виробництва (наприклад у хімічній, лісовій, металургійній,
текстильній, шкіряній, харчовій галузях промисловості).
Попередільний метод обліку застосовується також у виробництвах з
комплексним використанням сировини. 199. У разі застосування попередільного методу обліку витрати
на виробництво починаючи з підготовки видобування корисних
копалин або обробки вихідної сировини і до випуску кінцевого
продукту враховуються в кожному цеху (переділі, фазі, стадії),
включаючи собівартість напівфабрикатів, виготовлених у
попередньому цеху. У зв'язку з цим собівартість продукції,
випущеної кожним наступним цехом, складається з понесених ним
витрат і собівартості напівфабрикатів. 200. У разі здійснення обліку й калькулювання допоміжних
виробництв, що випускають однорідну продукцію або послуги (пар,
стиснене повітря, воду, електроенергію, кисень, ацетилен тощо) і
не мають незавершеного виробництва, застосовується однопередільний
метод, або так званий простий. 201. У разі застосування попередільного методу
використовуються елементи нормативного методу - систематичне
виявлення відхилень фактичних витрат від діючих (поточних) норм (в
окремих галузях - від планової собівартості), а також виявлення
зміни цих норм. У первинних документах в оперативній звітності (за
зміну, добу, декаду тощо) відображаються не тільки фактичні
витрати сировини, основних матеріалів, напівфабрикатів,
технологічного палива, енергії тощо, а й витрати їх за нормами або
згідно із заснованими на них виробничими завданнями (рецептурами,
сумішами, регламентами). Використання елементів нормативного
методу обліку забезпечує своєчасне виявлення економії або
додаткових витрат за рахунок відступів від встановленого
технологічного процесу, змін складу витраченої сировини,
напівфабрикатів і матеріалів, асортименту випущеної продукції, ії
сортності тощо. Використання елементів нормативного методу є
основою для здійснення належного контролю й аналізу витрат на
виробництво, обгрунтованого калькулювання фактичної собівартості
продукції, контролю за додержанням та удосконаленням норм. 202. У разі застосування попередільного методу обліку витрати
на виробництво продукції враховуються за цехами (переділами,
фазами, стадіями) і за статтями витрат. Об'єктом обліку і
калькулювання вважаються як окремі види, так і групи продукції,
об'єднані за ознакою однорідності сировини та матеріалів,
виготовлення на тому ж устаткуванні, складності виробництва й
обробітку, однорідності призначення тощо. При цьому витрати можуть
враховуватися за цехами (переділами, фазами, стадіями) в цілому, а
собівартість окремих видів продукції, включених до калькуляційної
групи, обчислюється за допомогою економічно обгрунтованих методів. Перелік переділів, фаз, стадій виробництва, за якими
здійснюється облік витрат і калькулювання собівартості продукції,
порядок визначення калькуляційних груп продукції встановлюється на
підприємствах. 203. Найбільш оптимальним методом обліку витрат і
калькулювання собівартості продукції на підприємствах
машинобудування і металообробної промисловості є позамовний метод,
за яким об'єктом обліку і калькулювання є окреме виробниче
замовлення, що відкривається на один або кілька однорідних
виробів, які передбачено випустити протягом місяця (на вироби
серійного і масового виробництва), або на кожний виріб,
виготовлений у порядку індивідуального (разового) замовлення, а
також замовлення на виконання дослідних, експериментальних,
ремонтних та інших робіт. 204. На індивідуальному і дрібносерійному виробництвах
застосування цього методу поєднується з використанням основних
елементів нормативного обліку. У разі виготовлення великих виробів з тривалим циклом
виробництва замовлення відкриваються не на виріб у цілому, а на
окремі технологічні й монтажні вузли відповідно до встановленої
комплектації. У разі застосування позамовного методу окреме виробниче
замовлення видається на заздалегідь визначену кількість продукції
(виробів). 205. На кожне замовлення відкривається карта аналітичного
обліку витрат, де зазначається найменування, тип і якість виробу,
замовник і строк виконання замовлення, цехи-виконавці, планова
собівартість і ціна. Вся первинна документація складається з
обов'язковим зазначенням номерів (шифрів) замовлень. 206. За допомогою системи нумерації замовлень (шифрові
позначення) зазначається вид, призначення продукції і джерело
покриття витрат на замовлення. Зразкова схема групування замовлень: а) за видами продукції: основна товарна продукція; роботи й послуги виробничого характеру; підготовка та освоєння виробництва продукції; виготовлення інструменту загального призначення; виготовлення спеціального інструменту і пристроїв; ремонт устаткування та інших основних засобів; модернізація устаткування і транспортних засобів; непромислові роботи й послуги; б) за призначенням продукції: продукція (послуги), що постачається стороннім організаціям; продукція (послуги), що постачається непромисловим
господарствам свого підприємства (відділ капітального будівництва,
житлово-комунальний відділ, бази відпочинку, підсобне
господарство); продукція (послуги), що постачається у порядку
внутрішньовиробничої кооперації; в) за джерелами покриття витрат, тобто витрати покриваються
за рахунок: господарських договорів і відносяться до собівартості
продукції; прибутку, що залишається в розпорядженні підприємства і
відноситься на рахунок прибутків та збитків підприємства; амортизаційних відрахувань на повне відновлення основних
фондів та нематеріальних активів; інших цільових надходжень. 207. У разі застосування позамовного методу витрати цехів
враховуються за окремими замовленнями і статтями калькуляції, а
витрати сировини, матеріалів, палива й енергії - за окремими
групами. Щодо виробів, на які не потрібно складати розгорнуті
звітні калькуляції, облік витрат здійснюється тільки за статтями
витрат, без розшифрування матеріалів за групами. Фактична собівартість одиниці виробів або робіт визначається
після виконання замовлення шляхом ділення суми витрат на кількість
виготовленої за цим замовленням продукції (виробів). Продукція
(вироби), яка здається замовнику або на склад частинами до
закінчення виконання замовлення в цілому, оцінюється за плановою
або фактичною собівартістю однорідних виробів, що випускалися
раніше, з урахуванням змін у їх конструкції, технології та умовах
виробництва. Частковий випуск на замовлення оцінюється шляхом ділення
виробничих витрат, врахованих за цим замовленням, на кількість
виробів, як вироблених, так і тих, що перебувають у незавершеному
виробництві (розрахованих за ступенем готовності на основі даних
оперативного обліку про укомплектування замовлення), і множенням
одержаної величини на кількість випущених виробів. 208. В індивідуальному і дрібносерійному виробництвах деталі
та вузли поділяються на: а) виготовлені тільки для окремого конкретного виробу
(замовлення) деталі та вузли, облік витрат на виготовлення яких
здійснюється за відповідними замовленнями; б) загальні для кількох виробів (замовлень) деталі та вузли. Витрати на серійне і масове виробництво цих деталей та вузлів
враховуються за допомогою нормативного методу. На комплекти таких
деталей та вузлів, призначених для виготовлення виробів
індивідуального виробництва, розраховується нормативна і фактична
собівартість. Собівартість виготовленого в індивідуальному порядку виробу
складається з витрат, врахованих за замовленням (в частині так
званих оригінальних деталей та вузлів), і вартості загальних
деталей та вузлів серійного або масового виробництва. 209. В індивідуальному і дрібносерійному виробництвах
застосування позамовного методу поєднується з використанням
основних елементів нормативного обліку. Виписування первинних
документів з поділом витрат за нормами і відхиленнями від них
проводиться на основі технологічних карт або іншої технічної
документації. Всі витрати на виробництво враховуються за окремими
замовленнями з поділом на витрати за нормами і відхиленнями від
них. Фактична собівартість продукції визначається після виконання
замовлення підрахуванням витрат за нормами і відхиленнями від
норм. З метою забезпечення правильності віднесення витрат у разі
застосування позамовного методу проводиться незалежний контроль за
правильним виписуванням первинних документів згідно з
нормативно-технічною документацією.
10. ОБЛІК ВИТРАТ ЗА СТАТТЯМИ КАЛЬКУЛЯЦІЇ
210. Витрати на сировину, матеріали, покупні комплектуючі
вироби, напівфабрикати, паливо, енергію та інші матеріальні
ресурси відображаються в обліку за їхньою фактичною собівартістю. При цьому фактична собівартість матеріальних ресурсів
дорівнює або плановій собівартості їх придбання і відхилень від
неї, або фактичній вартості матеріалів за діючими цінами. З метою правильного віднесення сум відхилень від планової
собівартості на собівартість окремих видів продукції ці витрати
враховуються за окремими групами сировини, матеріалів, покупних
комплектуючих виробів, напівфабрикатів, палива і списуються в
частині, що відноситься до витрат матеріалів, за обчисленим
відсотком пропорційно до вартості матеріалів за діючими цінами на
ті рахунки, на які був витрачений матеріал. 211. Під витратами сировини, матеріалів, напівфабрикатів і
палива розуміється фактичне використання цих матеріальних
цінностей безпосередньо на виробництво продукції. Відпуск
зазначених цінностей до цехових складів (комор) розглядається не
як витрати на виробництво, а як переміщення матеріальних
цінностей. Якщо за умовами виробництва відпуск матеріальних цінностей
цехам проводиться "під звіт" (без зазначення виробничих
замовлень), відпуском на виробництво вважається фактична видача
матеріалів у цеху за замовленнями на робочі місця і їх фактичне
там витрачання (за даними внутрішньої документації щодо витрат
цеху або за спеціальним матеріальним звітом). 212. Відпуск на виробництво сировини, матеріалів, покупних
комплектуючих виробів, напівфабрикатів і палива здійснюється на
основі належно оформлених документів, у яких зазначаються їхні
вага, об'єм, площа або кількість відповідно до діючих норм витрат,
а також шифри виробів, видів або груп продукції, для виробництва
яких вони відпущені. 213. Основними документами для оформлення відпуску
матеріальних цінностей на виробництво є лімітно-забірні карти і
вимоги. За лімітно-забірними картами відпускаються матеріальні
цінності, на які встановлені ліміти. 214. Ліміти на відпуск матеріальних цінностей на виробництво
встановлюються на основі діючих норм витрат матеріалів і
затверджених виробничих програм цехів з урахуванням залишків
матеріалів, не витрачених цехами на початок планового періоду. Встановлені ліміти відпуску матеріальних цінностей змінюються
у зв'язку із змінами умов виробництва: уточненням обсягів
незавершеного виробництва, зміною програм щодо окремих деталей,
заміною матеріалів тощо. Понад ліміт матеріальні цінності відпускаються за особливою
вимогою у разі перевитрати встановлених норм внаслідок допущеного
браку, заміни матеріалу, передбаченої технологією. 215. Облік використання сировини, матеріалів, покупних
комплектуючих виробів, напівфабрикатів і палива здійснюється в
розрізі виробництв, цехів і об'єктів калькуляції, а в самих
об'єктах - за статтями калькуляції і видами матеріальних цінностей
у натуральному та вартісному виразах. 216. На підприємстві для кожного цеху, виходячи з умов
виробництва, застосовується конкретний метод обліку використаних
для виробництва матеріалів. 217. За будь-якого застосовуваного методу обліку витрат на
виробництво фактичними витратами матеріалів на виробництво
вважається фактичне їх використання на виготовлену і здану за
призначенням згідно із спеціальними документами продукцію. При цьому фактичні витрати повинні бути підтверджені
спеціальними розрахунками і звітами, в яких ці витрати
порівнюються з витратами за нормами і розшифровуються відхилення
від норм із зазначенням їх причин і винуватців. 218. Сировина, матеріали, покупні комплектуючі вироби та
напівфабрикати, виписані або видані на виробництво, але фактично
на кінець місяця не використані у виробництві, щомісяця (на перше
число) виключаються з витрат на виробництво і відносяться на
відповідний балансовий рахунок обліку товарно-матеріальних
цінностей. 219. Для контролю за використанням сировини, матеріалів,
покупних комплектуючих виробів, напівфабрикатів і палива на
виробництві і виявлення відхилень від норм застосовуються такі
основні методи: документування відхилень від норм; облік розкрою за партіями; інвентарний метод. 220. Метод документування відхилень від норм застосовується
для виявлення відхилень, що виникли через заміну одного виду
матеріальних ресурсів іншим, а також внаслідок наднормативного
відпуску матеріалів. Суть цього методу полягає в тому, що заміна,
а також наднормативний відпуск оформляються спеціальними
(сигнальними) документами. Відпуск матеріальних цінностей за сигнальними документами
проводиться тільки з дозволу керівника підприємства, головного
інженера або уповноважених на те працівників підприємства. 221. Метод обліку розкрою за партіями матеріалів передбачає
виявлення відхилень від норм за кожною партією матеріалу, що
розкроюється, і застосовується у разі розкрою високоякісних
листових сталей, кольорових металів, шкіряних, текстильних та
інших дорогоцінних і дефіцитних матеріалів. З метою підвищення
коефіцієнта використання матеріалів і посилення контролю за їх
витратами на виробництво доцільно організувати централізований
розкрій матеріалів у заготівельних цехах підприємства. Цей облік здійснюється виробничими майстрами,
майстрами-розподільниками, робітниками планово-диспетчерських бюро
та іншими посадовими особами цеху. На кожну партію матеріалу, що
розкроюється, відкривається облікова картка, в якій, за даними
технологічних карт розкрою, зазначається, скільки і яких заготовок
має бути одержано в результаті розкрою тієї чи іншої партії
матеріалу, а також кількість відходів. В облікових картках, крім
того, зазначається кількість матеріалу, поданого до робочого
місця, кількість заготовок (деталей), фактично виготовлених із
цієї партії, а також кількість одержаних відходів і кількість
невикористаного матеріалу, що підлягає поверненню на склад. Для визначення результатів розкрою фактично отримана
кількість заготовок зіставляється з нормативною. Витрата матеріалу
за нормами визначається шляхом множення кількості одержаних
заготовок на встановлену норму витрат матеріалу. Порівнянням
кількості фактично витраченого матеріалу з витратами за нормами
визначається економія чи перевитрата. Аналогічний контроль
здійснюється і щодо відходів. У картці обліку зазначаються
виконавці, а також причини і винуватці відхилень від норм. Метод розкрою за партіями дає можливість щодня визначати
фактичні витрати матеріалів і відхилення від норм, їх причини та
винуватців, виявляти недоліки в технології розкрою і нормуванні
витрат матеріалів; списувати витрачені матеріали і відхилення від
норм за прямим призначенням; значно поліпшувати якість обліку,
забезпечувати достовірність даних і удосконалювати
внутрішньогосподарський розрахунок. 222. У разі неможливості або недоцільності застосування
методу обліку розкрою за партіями застосовується інвентарний метод
обліку відхилень від норм. При цьому методі відхилення виявляються
для кожного виду матеріалів в розрізі окремих виконавців, бригад,
дільниць або цеху в цілому за зміну, п'ятиденку, декаду або місяць
за допомогою інвентаризації шляхом зіставлення фактичних витрат
сировини, матеріалів, покупних комплектуючих виробів з
нормативними на фактичний випуск. Для виявлення фактичних витрат на початок зміни, п'ятиденки,
декади або перше число місяця проводиться інвентаризація
невикористаних матеріалів, що знаходяться у виробництві; на основі
даних інвентаризації і даних надходження матеріалів на виробництво
визначаються фактичні витрати, які зіставляються з нормативними
витратами (на кількість виготовленої продукції) для визначення
відхилень від норм. Цей метод застосовується диференційовано залежно від вартості
і дефіцитності матеріальних ресурсів та необхідної деталізації в
обліку. Він потребує належної організації обліку фактичного
запуску і виробітку деталей за операціями, на яких відбувається
витрачання сировини і матеріалів у виробництві, і проведення
перевірок (інвентаризації) невикористаних залишків сировини і
матеріалів. За даними поточного обліку складаються рапорти і
місячні звіти виробничих підрозділів про використання сировини,
матеріалів, палива на виробництві із зазначенням причин економії
або перевитрат, а також заходів, спрямованих на зниження витрат.
На основі даних обліку складаються звіти про відхилення від норм у
використанні сировини, матеріалів, палива на виробництві. 223. Відпуск покупних напівфабрикатів і комплектуючих виробів
на складальні дільниці здійснюється згідно з виробничою програмою,
ступенем застосування їх у вузлах і кінцевій продукції. Видача
напівфабрикатів на складання (на робоче місце) оформляється
специфікацією (комплектуючою відомістю). Відповідно до технології складання у специфікаціях
перелічуються всі напівфабрикати (комплектуючі вироби), що
відпускаються на виробництво. Після виконання заданої роботи в специфікації підраховуються
витрати покупних напівфабрикатів (комплектуючих виробів) за нормою
витрачання на фактичну кількість зібраних вузлів (виготовленої
продукції), а потім витрати за нормою на фактичний випуск
порівнюються з фактичними витратами і виявляються відхилення від
норм. У разі виявлення недостачі і браку складається акт
(повідомлення), в якому зазначаються їх причини і винуватці. 224. Вартість контрагентських поставок враховується у разі
одержання їх зі складу на замовлення (безпосередньо на судна чи на
склад суднобудівника), а контрагентських робіт - після фактичного
їх виконання контрагентом. При цьому забезпечується відповідний
оперативний облік виписаного й одержаного на судна
контрагентського устаткування до його установки (монтажу) на
штатних місцях, передбачених проектом побудови судна. На підставі
цього обліку до бухгалтерії щомісяця подаються звіти про рух
одержаного устаткування за графами: "залишок на початок місяця",
"одержано зі складу", "установлено", "залишок неустановленого
устаткування на кінець місяця". Що стосується контрагентських поставок і робіт розділу
"Електрообладнання і зв'язок", то слід мати на увазі, що вартість
схемного обладнання, замовленого і оплаченого заводами окремо від
електромонтажних і регулювально-здавальних робіт, у собівартості
суден включається до вартості контрагентських поставок, а вартість
електрорадіоапаратури, самостійно замовленої і оплаченої
підприємствами, - в складі вартості договору з підприємством
електрорадіоапаратури за виконання електромонтажних робіт. 225. Передача напівфабрикатів власного виробництва з одного
цеху до іншого для подальшого доопрацювання або з цеху на склад
готової продукції для реалізації відображається в системі
бухгалтерського обліку за фактичною виробничою собівартістю.
Допускається ведення їх обліку в поточному порядку за плановою
(нормативною) собівартістю з подальшим доведенням її до фактичної. Облік ведеться в розрізі замовлень на основну продукцію, для
виготовлення якої призначені напівфабрикати. Для забезпечення збереження напівфабрикатів на виробництві в
цехових складах (коморах) здійснюється оперативний кількісний
облік переміщення напівфабрикатів у виробництві (на основі
первинної документації). 226. Облік давальницьких матеріалів здійснюється окремо для
кожного власника матеріалів за найменуваннями та цінами
матеріалів, зазначеними у договорі (в супроводжувальних
документах), а за відсутності цін - за цінами підприємства на
аналогічні матеріали. Облік давальницьких матеріалів на складах, у цехах та на
виробництві здійснюється в тому ж порядку, що й облік власних
матеріалів. Витрата давальницьких матеріалів на виробництво визначається
з урахуванням усадки, витяжки, розширення, втрат, відходів тощо,
передбачених погодженнями на переробку матеріалів, технічними
умовами та іншими документами, що нормують випуск готових виробів. Вартість сировини та матеріалів замовника, що оплачуються
підприємством, включається до суми витрат на сировину та матеріали
підприємства-виробника. Давальницькі сировина та матеріали, що не
оплачуються підприємством-виробником, до його витрат на
виробництво не включаються. 227. Із витрат на виробництво вираховується вартість
зворотних відходів. При цьому їх вартість списується з витрат
окремо за нормою та різницею між фактичною кількістю та їх
кількістю за нормою (відхиленням від норм). Вартість списаних з витрат на виробництво і зданих на склад
відходів відноситься на відповідний балансовий рахунок з обліку
матеріальних цінностей. Зворотні відходи оцінюються: за зниженою ціною вихідного матеріального ресурсу (ціною
можливого використання), якщо відходи можуть бути використані для
основного виробництва, але з підвищенням витрат (зниженням виходу
готової продукції), для потреб допоміжного виробництва,
виготовлення предметів широкого вжитку (товарів
культурно-побутового та господарського призначення) або
реалізовані стороннім підприємствам і організаціям; за повною ціною вихідного матеріального ресурсу, якщо відходи
реалізуються стороннім підприємствам і організаціям для
використання у виробництві іншої продукції. У разі використання відходів самим підприємством на
виготовлення продукції основного виробництва чи виробів широкого
призначення облік та витрата їх здійснюються в тому ж порядку, що
й облік сировини та основних матеріалів. У разі реалізації (продажу) відходів їхня вартість списується
з відповідного балансового рахунку обліку матеріальних цінностей і
оформляється як відпуск матеріалів стороннім організаціям. 228. Вартість усіх матеріальних ресурсів, відпущених на
виробничі і допоміжні потреби, підлягає розподілу за балансовими
рахунками, замовленнями та статтями витрат: щодо матеріалів, одержаних основним виробництвом, на підставі
лімітних карт і вимог на витрату матеріалів за нормою і за
відхиленнями від норм у розрізі виробництв, замовлень і статей
витрат; щодо матеріалів, одержаних на потреби допоміжних цехів і
потреби господарського обслуговування, на підставі лімітних карт і
вимог на витрату матеріалів у розрізі виробництв, замовлень і
статей витрат. 229. Облік виробітку, обсягів виконаних робіт і заробітної
плати організується залежно від характеру виробництва,
технологічного процесу, системи організації оплати праці, рівня
автоматизації обліково-обчислювальних робіт та інших умов. Облік виробітку продукції та заробітної плати робітників
виробництва забезпечує: точні дані про вироблену кожним робітником продукцію; контроль за відповідністю кількості продукції, виробленої
робітником чи бригадою, кількості матеріалів, деталей, заготовок,
поданих на робоче місце; своєчасне і правильне нарахування заробітної плати, належної
робітникам за виконану роботу, згідно з визначеними нормами,
розцінками та іншими умовами оплати праці. 230. Витрати на оплату праці визначаються виходячи з
відрядних розцінок, тарифних ставок і посадових окладів, що
встановлюються залежно від результатів праці, її кількості і
якості, стимулюючих і компенсуючих виплат, систем преміювання
робітників, керівників, спеціалістів, службовців за виробничі
результати. Витрати на оплату праці враховуються за такими джерелами
фінансування: 1) витрати, що відносяться до собівартості продукції; 2) витрати, що відносяться на рахунок прибутків і збитків
підприємства; 3) витрати на оплату праці за рахунок прибутку, що залишився
в розпорядженні підприємства. 231. Фактичні витрати на оплату праці, що відносяться на
собівартість продукції, враховуються за статтями калькуляції
"Основна заробітна плата", "Додаткова заробітна плата", а також за
комплексними статтями калькуляції. 232. До витрат на оплату праці, що відшкодовуються з прибутку
і збитків, відносяться: витрати за анульованими виробничими замовленнями та
державними контрактами; витрати на утримання законсервованих виробничих потужностей
та об'єктів за рішенням Кабінету Міністрів України, крім витрат,
відшкодованих за рахунок інших джерел; не компенсовані винуватцями збитки від простоїв з
внутрішньовиробничих та інших причин, а також суми виплат
працівникам за час вимушеного простою; витрати, пов'язані із запобіганням чи ліквідацією наслідків
від стихійного лиха; витрати на некомпенсовані збитки від пожеж, аварій, інших
надзвичайних подій, викликаних екстремальними ситуаціями. 233. До витрат на оплату праці за рахунок прибутку, що
залишається в розпорядженні підприємства, та інших цільових
надходжень відносяться виплати у формі винагород за підсумками
роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями,
компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, не
передбачені актами законодавства або понад встановлені зазначеними
актами норми. 234. На більшості промислових підприємств застосовується
відрядна форма оплати праці, за якої враховується нормування
робіт, точний облік виробітку і виробнича доцільність збільшення
обсягу робіт на тому чи іншому робочому місці. Розширення застосування потокових і конвеєрних ліній на
багатьох ділянках промислових підприємств обумовлює застосування
колективної відрядної форми оплати праці. Колективна відрядна форма залежно від способу побудови оплати
праці має два різновиди: з колективними відрядними розцінками та
індивідуальними відрядними розцінками. Оплата проводиться за
кінцевими результатами праці робітника або колективу. Якщо
застосовуються колективні відрядні розцінки, спочатку визначається
сума заробітку всього колективу (групи) робітників, а потім шляхом
розподілу зазначеної суми визначається розмір оплати праці кожного
робітника. У разі застосування індивідуальних відрядних розцінок
праця кожного робітника оплачується на основі розцінок,
встановлених на виконувані операції, але облік виробітку ведеться
за останньою операцією. Відрядна форма оплати праці залежно від специфіки виробництва
може застосовуватися в поєднанні з відрядно-преміальною та
акордно-преміальною - за виконання та перевиконання встановлених
виробничих завдань, технічно обгрунтованих норм, поліпшення якості
продукції, економію сировини та матеріалів. Дані про виробіток робітників-відрядників використовуються не
лише для визначення розміру належної їм заробітної плати, а й для
обліку переміщення матеріалів і напівфабрикатів у виробництві. Для
підрахунку заробітної плати за відрядною формою необхідно мати
точні дані про кількість і якість продукції, виробленої кожним
робітником. При цьому забезпечується контроль за відповідністю
виробленої продукції кількості використаних матеріалів, деталей чи
заготовок, виданих на обробку, та уникнення так званих приписок
виробітку, приховування браку і нестачі деталей. 235. Погодинна форма оплати праці використовується в умовах
механізації і автоматизації виробництва, зокрема, на дільницях і
видах робіт із регламентованим режимом виробництва, на потокових
лініях, на операціях, де потрібна особлива точність виготовлення
виробів, у дослідних виробництвах тощо. Така форма оплати праці
застосовується в поєднанні із встановленням нормованих завдань,
нормативів чисельності і норм обслуговування для відповідних
категорій працівників. Погодинна форма оплати праці залежно від
виробничих умов може застосовуватись у поєднанні з преміальною -
за досягнення відповідних кількісних і якісних результатів праці. Заробітна плата за погодинною формою нараховується за урочний
робочий час згідно з тарифною ставкою (погодинною, денною,
місячною), встановленою з урахуванням кваліфікації робітника і
характеру виконуваних робіт. 236. Облік заробітної плати включає облік витрат на
виробництво за нормами і облік відхилень від норм. Під витратами в межах норм розуміють плату за фактично
виконану роботу, передбачену встановленою на підприємстві
технологією, діючими нормами й розцінками. До відхилень від норм належить оплата додатково виконаних
операцій, не передбачених установленим технологічним процесом і
спричинених відхиленнями від нормальних умов виробництва. 237. Залежно від особливостей роботи підприємства у цехах
(дільницях) для обліку виробітку продукції і витрат на заробітну
плату застосовуються різні варіанти обліку і форми первинних
документів (маршрутний лист, маршрутна карта, рапорт про виробіток
і приймання робіт, відомість про виробіток, наряди тощо). В умовах потоково-масового виробництва на конвеєрних лініях
із регламентованим ритмом роботи і на потокових лініях із вільним
ритмом за умови закріплення операцій за кожним робітником
застосовується рапорт на виробіток. Рапорт передбачає щоденне приймання виробітку бригади
(конвеєра) з останньої операції протягом звітного місяця.
Розрахунок заробітку робітника (члена бригади) виконується на
зворотному боці рапорту. Виробіток робітників (бригади) враховується і оплачується за
придатні вироби, прийняті на кінцевій операції за повною сумарною
розцінкою усіх фактично виконаних операцій, закріплених за
робітником (бригадою). Для продукції серійного виробництва, коли рух деталей у
процесі обробки здійснюється наперед сформованими партіями,
найбільш раціональним вважається застосування маршрутної системи
обліку. Маршрутний лист (маршрутна карта) є документом, який
супроводжує партію деталей у процесі виробництва за операціями їх
обробки в цеху і забезпечує необхідний контроль за дотриманням
технологічного процесу, правильністю обліку руху партії деталей на
виробництві та за відповідністю кількості виробленої продукції
сумі заробітної плати, нарахованої за виконану роботу. Маршрутні листи виписуються заздалегідь на партії деталей
відповідно до графіку запуску деталей у виробництво, технологічних
карт тощо. Операції в маршрутному листі перелічуються в тій же
послідовності, в якій вони зазначені у технологічних картах. У маршрутному листі зазначається кількість виданих для роботи
матеріалів, деталей, напівфабрикатів. Кожна партія деталей проходить усі операції за маршрутним
листом. Проте в окремих випадках партія деталей у процесі роботи
може бути розподілена на дві - три дрібніші партії. На заново
виділену партію виписується окремий (додатковий) маршрутний лист. Залежно від умов роботи підприємства маршрутні листи можуть
застосовуватися в поєднанні з рапортами про виробіток продукції за
зміну. В цьому випадку змінний рапорт виконує роль розрахункового
документа, в якому щомісячно з маршрутних листів записуються
результати технічного приймання продукції за кожною операцією. Застосування змінних рапортів дає можливість здійснювати
оперативний аналіз роботи кожного робітника і всієї дільниці в
цілому відповідно до змінного виробничого завдання. Впровадження маршрутної системи обліку потребує проведення
ряду підготовчих робіт, зокрема: організації комплектування і
зберігання партій деталей; забезпечення виробництва стандартною і
мірною тарою, вагами й іншими вимірювальними приладами, що
полегшують і прискорюють визначення кількості деталей у партії
протягом усього процесу технологічної обробки. Ведення маршрутної системи потребує, щоб розміри партії
деталей, які оброблюються, не змінювалися, бо якщо розподіл партій
набуває постійного характеру, маршрутна система втрачає свою
цінність і припиняє нормальне функціонування. 238. На підприємствах з індивідуальним (одиничним) і
дрібносерійним типами виробництва облік виробітку і нарахування
заробітної плати проводиться за робочими нарядами на відрядну
роботу. Система обліку за нарядами застосовується також для обліку
виконаних ремонтних робіт та окремих разових замовлень. Суть системи обліку за нарядами полягає в тому, що виробниче
завдання подається як наряд на відрядну роботу, де зазначаються
обсяги роботи і норми часу на їх виконання. Під час виконання завдання в наряді зазначається висновок
технічного приймання роботи. Підрахунок суми заробітку, належного
робітнику, здійснюється шляхом множення кількості виготовленої
продукції (деталей, виробів) на встановлену розцінку. Наряди, що
застосовуються, можуть бути індивідуальними (на одного робітника)
та колективними (на групу або бригаду робітників). Наряди
виписуються на одну зміну або на більш тривалий строк дії. На роботах, що виконуються колективно (тобто кількома
робітниками), застосовується форма бригадного наряду, в якому на
лицьовому боці зазначаються прізвище бригадира (номер бригади), а
на зворотному - прізвища і табельні номери робітників, що входять
до складу бригади, їхні розряди і фактично відпрацьований час. З метою скорочення документації і підвищення контрольних
функцій обліку передбачається застосування накопичувальних
нарядів, які діють протягом тривалого часу. Наприкінці звітного періоду підраховується час (згідно з
нормами), розмір оплати за кожним найменуванням (номером) деталі
та операції на весь випуск продукції і сума заробітної плати
кожного робітника відповідно до виробітку, зазначеного в рапорті.
Загальна сума заробітної плати всієї бригади за даними зазначених
рапортів зіставляється із сумою заробітку всієї бригади відповідно
до кількості продукції, зданої контролеру відділу технічного
контролю. Виписування нарядів на відрядну роботу проводиться до її
початку на основі технологічних карт або інших технічних
документів і згідно з виробничою програмою цеху. 239. Відхилення від норм (доплати) рекомендується оформляти
окремими документами: доплати до діючих норм і розцінок - листками
на доплату; оплату додаткових операцій, не передбачених
встановленим технологічним процесом, - нарядами на відрядну роботу
з відмітним знаком (наприклад, з червоною смугою по діагоналі
бланка наряду). В цих документах зазначаються причини доплат і
додаткових робіт, а також називаються прізвища осіб, що
відповідають за виконання робіт. Для обліку й аналізу відхилень
від норм встановлюється перелік причин і винуватців відхилень. Номенклатуру причин відхилень від норм заробітної плати
наведено в додатку N 12. Величина окремих відхилень може визначатися також шляхом
складання спеціальних розрахунків. Зокрема, для визначення
відхилень від норм витрат на заробітну плату робітників з
погодинною оплатою праці, зайнятих у виробництві відповідної
продукції (робіт, послуг), величина цих відхилень визначається
зіставленням суми фактично нарахованої заробітної плати цієї
категорії робітників із сумою заробітної плати, нарахованої на
фактично виконаний обсяг робіт за кошторисними нормативними
ставками (розрахованими виходячи з переліку робочих місць, норм їх
обслуговування і запланованої кількості виробів, що випускаються).
Розрахунки відхилень у необхідних випадках складаються за
бригадами, дільницями; п'ятиденками, декадами тощо. Аналіз і контроль за доплатами та іншими відхиленнями мають
на меті перевірку їх обгрунтованості, виявлення питомої ваги
відхилень за тими чи іншими причинами, правильності оформлення
доплат тощо. Проведення аналізу причин та винуватців доплат дає змогу
здійснювати заходи для усунення негативних відхилень у виробництві
та закріпити позитивні результати роботи. Дані обліку відхилень від норм потрібні для аналізу
використання фонду заробітної плати. 240. Розподіл заробітної плати за напрямами витрат
виконується за статтями калькуляції з підрозподілом її на
заробітну плату згідно з нормами і відхиленнями від них. Заробітна плата робітників, зайнятих обслуговуванням
виробничого устаткування чи загальногосподарськими роботами,
відноситься відповідно на статтю витрат на утримання і
експлуатацію устаткування, загальновиробничі і
загальногосподарські витрати. 241. Якщо на підприємстві створюється резерв для оплати
відпусток, то до витрат виробництва (обігу) включаються щомісячні
відрахування на створення такого резерву. Інші виплати, надбавки і
доплати, передбачені законодавством, відносяться на собівартість
продукції у розмірі фактичних витрат. 242. Загальна сума заробітної плати у звіті про її розподіл
за напрямами витрат повинна відповідати сумі нарахованої
заробітної плати. На підставі звіту (машинограми) про розподіл заробітної плати
бухгалтерія робить записи у зведеному обліку витрат виробництва. 243. На підприємствах організується контроль за використанням
фонду заробітної плати, правильністю застосування тарифних ставок,
посадових окладів, норм виробітку, підрахунком сум заробітної
плати з використанням обчислювальної техніки, розрахунками
середньої заробітної плати, а також використанням фонду заробітної
плати в цілому підприємством, цехами і відділами за видами оплати
заробітної плати і категоріями робітників. 244. Облік витрат на обслуговування виробництва й управління
(витрат на утримання та експлуатацію устаткування,
загальновиробничих і загальногосподарських витрат) ведеться з
метою визначення фактичної величини цих витрат та оперативного
виявлення відхилень від затверджених кошторисів. Витрати на
утримання та експлуатацію устаткування, а також загальновиробничі
витрати враховуються за встановленими статтями номенклатури цих
витрат кожним цехом окремо і щомісяця списуються на відповідні
рахунки виробництва і види продукції. Загальногосподарські витрати
враховуються для підприємства в цілому. 245. На підприємствах з безцеховою структурою управління
частина витрат на обслуговування виробництва й управління
(заробітна плата майстрів, витрати на утримання і ремонт
виробничих приміщень тощо) враховуються і розподіляються в складі
загальновиробничих витрат. Витрати, пов'язані з утриманням та
експлуатацією устаткування на цих підприємствах, враховуються за
статтею калькуляції того ж найменування в цілому для підприємства
і розподіляються за окремими видами продукції, а також між
товарним випуском і незавершеним виробництвом за допомогою
кошторисних ставок у загальному порядку, викладеному у пунктах 61,
62 цього Положення. 246. У тих випадках коли одноразові витрати на поточний
ремонт окремих видів устаткування, транспортерної стрічки,
підйомних канатів, транспортних та інших основних засобів є
значними, вони включаються до витрат на обслуговування виробництва
в кошторисно-нормалізованому порядку. Фактична собівартість такого
ремонту за окремими замовленнями визначається після закінчення
ремонтів. Витрати на поточний ремонт, проведений у звітному році,
включаються до витрат звітного року. Одноразові витрати, які періодично повторюються, включаються
в собівартість продукції протягом року в розмірах, передбачених
планом. 247. Вартість малоцінних і швидкозношуваних предметів та
інструментів загального призначення зі строком експлуатації менше
одного року незалежно від її величини, а також вартість інших
предметів (у межах встановленого ліміту за одиницю) незалежно від
строку експлуатації відшкодовується шляхом віднесення суми їх
зносу до витрат на утримання та експлуатацію устаткування,
загальновиробничі й загальногосподарські витрати. Відшкодування зносу малоцінних і швидкозношуваних предметів
загального користування, спецодягу та спецвзуття здійснюється
шляхом нарахування зносу в розмірі 50 відсотків їх первісної
вартості за умови передачі зі складу в експлуатацію, решта 50
відсотків вартості за вирахуванням вартості брухту й відходів
списується з вибуттям цих предметів внаслідок непридатності їх для
подальшого використання або шляхом нарахування зносу в розмірі 100
відсотків за умови передачі зазначених предметів в експлуатацію. 248. Норма відшкодування вартості деяких видів устаткування,
зокрема прес-форм і штампів, з урахуванням витрат на їх ремонт і
налагодження визначається шляхом ділення суми цих витрат на
технічну норму пресування або штампування з урахуванням
гніздності. Сума відшкодування вартості прес-форм і штампів визначається
щомісяця шляхом множення фактичної кількості виготовлених виробів
на норму відшкодування їх вартості. Витрати на ремонт і
налагодження прес-форм та штампів списуються на дебет рахунку
"Знос малоцінних і швидкозношуваних предметів". Вартість оплачених підприємством прес-форм і штампів,
одержаних від замовників для виконання їхніх замовлень, повністю
відшкодовується кількістю замовлених ними виробів незалежно від
того, повертаються вони замовникам чи залишаються на підприємстві. 249. Вартість каталізаторів і сорбентів твердого агрегатного
стану, що перебувають в експлуатації, відшкодовується щомісяця
виходячи з установлених витратних норм на одиницю продукції і
фактичного випуску. 250. На підприємствах здійснюється систематичний попередній і
поточний контроль за дотриманням цехами, відділами і службами
кошторисів витрат на утримання й експлуатацію устаткування,
загальновиробничими і загальногосподарськими витратами. Цей
контроль здійснюється насамперед з метою дотримання затверджених
норм витрат і лімітів споживання матеріалів, палива, енергії,
інструментів та інших засобів праці; лімітів споживання і вартості
різного роду робіт та послуг (ремонт основних засобів, послуги
транспорту тощо), заробітної плати обслуговуючого персоналу. Для
контролю за витратами на утримання і експлуатацію устаткування
доцільно розробити нормативи витрат на ремонт і експлуатацію
найважливіших груп устаткування і враховувати їх фактичну величину
з тим, щоб виявляти відхилення від установлених нормативів. 251. Вартість спеціальних інструментів та пристроїв цільового
призначення, що призначаються для випуску виробів серійного і
масового виробництва, погашається за встановленою нормою або
кошторисною ставкою, визначеною за кошторисом витрат на їх
виготовлення (придбання) та передбаченим (запланованим) випуском
продукції протягом двох років. Вартість спеціальних інструментів і
спеціальних пристосувань, признаначених для індивідуальних
замовлень, повністю погашається у тому місяці, в якому замовлення
передано у виробництво. 252. Сума погашення зносу інструментів і пристроїв цільового
призначення, що перебувають в експлуатації, враховується на
рахунку "Знос малоцінних і швидкозношуваних предметів" і
включається у витрати на виробництво. 253. Цехи допоміжного виробництва за характером виконуваних
робіт і послуг поділяються на дві групи: цехи механічні, ремонтні, інструментальні, деревообробні,
тарні та інші; електростанції, котельні, водоканалізаційні, транспортні,
спеціальні установки (станції), холодильні, компресорні, очисні
споруди та інші, що обслуговують кілька цехів підприємства і
постачають їм свою продукцію, за своїми технологічними процесами
належать до нескладних виробництв, що виробляють однорідну
продукцію. 254. У деревообробній промисловості до допоміжних виробництв
належать: рейдові та біржові роботи, оброблення довгомірної
деревини, сушильне господарство, інструментально-заготівельні
майстерні. 255. Облік витрат на виробництво і калькулювання собівартості
продукції, робіт і послуг у механічних, ремонтних,
інструментальних цехах здійснюється за позамовним методом, а в
деревообробних і тарних цехах - за попередільним методом. Продукція виробництв другої групи щомісяця повністю
розподіляється між споживачами, і на кінець звітного періоду ці
цехи не мають незавершеного виробництва. Облік витрат на
виробництво і калькулювання собівартості продукції в цих цехах
здійснюється за попередільним методом. 256. Собівартість продукції і послуг допоміжного виробництва
(цеху) планується і враховується за скороченою номенклатурою
статей калькуляції: матеріали (за вирахуванням відходів); паливо й енергія на технологічні цілі; основна заробітна плата; додаткова заробітна плата; відрахування на соціальне страхування; витрати на утримання та експлуатацію устаткування; загальновиробничі (цехові) витрати. До наведеного вище переліку статей можуть вноситися зміни з
урахуванням особливостей технології й організації допоміжних
виробництв та їх питомої ваги в собівартості продукції. Собівартість робіт і послуг, що надаються одними допоміжними
цехами іншим, а також цехам основного виробництва, визначається
виходячи з фактичної суми основних витрат, витрат на утримання та
експлуатацію устаткування і загальновиробничих витрат. Собівартість робіт і послуг, що виконуються цехами для
власних потреб, у тому числі поточний ремонт, визначається
виходячи з прямих (основних) витрат. Продукція і послуги внутрішньозаводського характеру, що
виконуються цехами допоміжного виробництва для основних та інших
допоміжних цехів, а також загальнозаводських служб, відносяться на
цехи і служби-споживачі: в плані - за плановою і в поточному
обліку - за фактичною собівартістю (без включення
загальногосподарських витрат). Загальногосподарські витрати включаються у собівартість
продукції, робіт і послуг, призначених для відпуску капітальному
будівництву, непромисловим господарствам і стороннім організаціям. Собівартість продукції, робіт і послуг, що повністю
споживаються підприємством, невеликих допоміжних виробництв окремо
не калькулюється, а витрати на їх виробництво безпосередньо
включаються до відповідних статей витрат на обслуговування
виробництва. 257. До ремонтних цехів промислового підприємства належать
ремонтно-механічний, ремонтно-будівельний, електроремонтний та
інші. На обсяг робіт ремонтних цехів складається кошторис витрат.
Об'єктами обліку і калькулювання виступають окремі разові або
постійно діючі (річні) виробничі замовлення. Замовлення на роботи
обгрунтовуються відомостями дефектів, технічними актами, описами
робіт, складеними в процесі огляду об'єкта робіт представниками
ремонтних цехів та цехів-замовників ремонту. При виконанні нескладних ремонтних робіт відомість дефектів
не складається: всі дані щодо ремонту записуються безпосередньо в
бланку замовлення. Разові замовлення відкриваються на певні вироби і конкретну
роботу. Постійно діючі (річні) замовлення з метою спрощення облікових
робіт відкриваються на дрібні ремонтні роботи постійного характеру
кожним цехом-замовником із зазначенням статті для віднесення
витрат на те чи інше замовлення. Замовлення на поточний ремонт виконуються в межах сум,
асигнованих за кошторисами загальновиробничих і
загальногосподарських витрат відповідних цехів і відділів
підприємства на ці роботи. Витрати на поточні ремонти, що проводяться допоміжними цехами
для власних потреб, і на утримання устаткування цеху (вартість
мастильних і обтиральних матеріалів, зшивок, привідних пасів тощо,
заробітна плата чергових слюсарів, електриків, мастильників)
враховуються тільки в частині витрат на матеріали, а також на
основну та додаткову заробітну плату. Розподіл загальновиробничих витрат між об'єктами
калькулювання проводиться пропорційно до суми витрат на основну та
додаткову заробітну плату робітників, зайнятих виробництвом
продукції (робіт, послуг). Визначення фактичної собівартості виконаних робіт проводиться
тільки за повністю виконаними у звітному місяці замовленнями.
Фактичні витрати на річні замовлення списуються щомісяця на
виробництво незалежно від строку їх закінчення згідно з напрямом і
призначенням виконаних робіт. Підставою для закриття разових замовлень є накладні на здані
на склад вироби або акти, що підтверджують виконання ремонтних
робіт. 258. В інструментальних цехах підприємств машинобудування
виготовляється спеціальне технологічне оснащення (спеціальний
різальний та вимірювальний інструмент, спеціальні пристосування,
штампи, прес-форми, моделі). В окремих випадках у цих цехах виготовляється і звичайний
інструмент. Замовлення на виготовлення спеціального оснащення
відкриваються на основі попередньо складених кошторисів. На виробництвах, де номенклатура видів і розмірів
спецінструментів і спецпристосувань налічує кілька тисяч позицій,
облік виробничих витрат на виготовлення недорогих спецінструментів
і спецпристосувань здійснюється за річними замовленнями, що
відкриваються за групами оснащення, передбаченого для окремих
виробів. Облік витрат в інструментальних цехах здійснюється: на
спеціальне оснащення - за позамовним методом, на звичайний
інструмент - за нормативним. Витрати інструментального цеху на виготовлення спецоснащення
щомісяця повністю переносяться на рахунок основного виробництва (в
розрізі основних замовлень, для яких призначається оснащення). Застосування нормативного методу обліку в інструментальних
цехах передбачає розробку планової собівартості інструментів у
розрізі замовлень. Норми, закладені в плановій калькуляції, беруться за основу
під час обліку відхилень від норм. Облік інструментів та спецоснащення (для потреб підприємства)
ведеться за загальновиробничою собівартістю. Загальногосподарські і позавиробничі витрати враховуються
лише у разі виготовлення інструменту для сторонніх підприємств та
для власного капітального будівництва, непромислового
господарства. 259. Поняттям "рейдові та біржові роботи" охоплюються витрати
водних цехів та лісових бірж лісопильних, фанерних та сірникових
підприємств на приймання, вивантаження, зберігання, технологічну
підготовку та подання на виробництво круглих лісоматеріалів для
розпилювання, лущення і стругання. Витрати на рейдові та біржові роботи доцільно групувати у
розрізі основних складських процесів, розрізняючи, по-перше,
приймання, вивантаження та зберігання деревної сировини, а,
по-друге, - технологічну підготовку та подання деревини на ту чи
іншу операцію обробки. Така деталізація дає змогу зіставляти
фактичні витрати на ці операції з плановими, перерахованими на
звітні обсяги виконаних робіт. Розподіл витрат водного цеху та лісової біржі між зазначеними
процесами виконується переважно за прямою ознакою. Утримання
апарату управління та інші загальновиробничі витрати у сировинних
підрозділах відносяться на собівартість подання круглого лісу на
розпилювання, розкряжовування тощо. Витрати, пов'язані з утворенням та зберіганням запасів
круглих лісових матеріалів, приєднують до вартості залишку
деревини на кінець звітного місяця виходячи із середньої величини
витрат, що припадають на один кубометр деревної сировини, яка
надійшла підприємству за період від початку року. Решту таких витрат відносять на споживачів лісу (цехи,
дільниці, господарства). Необхідність щомісячного коригування
розподілу заготівельних витрат за їх середньорічним рівнем
обумовлюється сезонним характером лісопостачання. Витрати на подання лісоматеріалів для переробки відносяться
цілком на витрати виробництва. 260. Результатом процесів обробки довгомірної деревини є
зміна кількісних, якісних та вартісних характеристик вихідної
сировини. Витрати, пов'язані з обробкою довгомірної деревини, є
додатковими витратами на сировину, які відображаються в окремому
кошторисі. Оскільки обробка довгомірної деревини виконується, як
правило, в об'ємах поточного споживання лісу на лущення та
стругання, а перехідні залишки спеціально підготовленої фанерної
та сірникової сировини порівняно невеликі і постійні, усі витрати
на підготовку деревини включаються повністю у витрати відповідного
основного виробництва. 261. Сушильне господарство надає послуги основному
виробництву у штучному сушінні лісоматеріалів (головним чином
дощок та заготовок) до стану транспортної або технологічної
вологості. Розподіл витрат на сушіння лісоматеріалів проводиться
за єдиною для допоміжних цехів номенклатурою статей витрат. Наявність більш або менш постійного запасу невисушених
лісоматеріалів дає змогу всі витрати, враховані сушильним цехом за
звітний місяць, включати до собівартості основного виробництва
(пилопродукції, меблів, інших виробів деревообробки). Розподіл фактичної вартості послуг із сушіння між об'єктами
калькулювання (у меблевому та інших деревообробних виробництвах)
здійснюється пропорційно до нормативних витрат на сушіння. 262. Підготовка деревообробного інструменту здійснюється в
інструментально-заточувальних майстернях. Останні можуть бути
спеціалізованими, якщо вони організовані для обслуговування певних
основних виробництв (цехів). Витрати спеціалізованої майстерні
відображаються безпосередньо у складі витрат на утримання та
експлуатацію устаткування відповідного цеху. Центральні
інструментально-заточувальні майстерні, що обслуговують усі або
кілька цехів підприємства, виділяються окремим рядком у складі
допоміжних підприємств. Витрати такого підрозділу, попередньо
зібрані на рахунку "Допоміжні виробництва", розподіляються між
обслуговуючими цехами пропорційно до їх планових витрат на
підготовку пил, ножів, фрез та інших засобів праці. 263. До складу енергетичного господарства підприємства
входять: теплоелектроцентраль, електростанція, водонасосна
станція, котельна, спецустановки і цехи з ремонту електричного
устаткування та засобів зв'язку. Собівартість різних видів енергії калькулюється з урахуванням
виробничих особливостей: поєднання у виробничій діяльності окремих цехів переробки і
розподілу одержаної від сторонніх підприємств і організацій
покупної енергії; утримання та експлуатація енергетичними цехами поряд з
виробленням енергії відповідних заводських комунікацій (мереж), з
допомогою яких той чи інший вид енергії надходить до заводських
споживачів. Під час планування і обліку собівартості різних видів енергії
до кошторисів енергетичних цехів включається вартість покупної
енергії, а також витрати на її переробку. Виходячи із загальної
суми всіх витрат визначається єдина собівартість даного виду
енергії. Витрати на утримання та експлуатацію заводських енергетичних
комунікацій і втрати енергії в магістральних мережах підприємства
відносяться до собівартості відповідного виду енергії, яка
визначається цехом-споживачем. Облік витрат на виробництво кожного цеху (електростанції або
електропідстанції за кожним видом енергії, котельні, водонасосної
станції тощо) ведеться за однопередільним методом. Калькуляційні одиниці для окремих видів енергії (послуг)
наведено в додатку N 21. Собівартість одиниці кожного виду енергії (послуг)
обчислюється шляхом ділення суми виробничих витрат за місяць на
кількість виробленої енергії (послуг). При цьому із загальної
кількості виробленої енергії кожного виду виключається кількість
енергії, що використовується енергетичним цехом протягом місяця
для власних потреб. 264. У складі допоміжного виробництва як окремого виробничого
підрозділу враховуються витрати на експлуатацію та утримання
очисних споруд. Витрати на очищення стічних вод і викидів в атмосферу за
вирахуванням вартості видобутих при цьому продуктів розподіляються
між окремими виробництвами, що користуються послугами очисних
споруд, виходячи із загального об'єму стічних вод, викидів, що
знешкоджуються, а також ступеня їх забруднення. 265. Транспортна служба підприємства є відокремленим
господарством. До складу транспортного господарства належать
автокари, електрокари, спеціальні машини, автобуси, залізничний
транспорт тощо. Планування, облік і калькулювання собівартості робіт та
послуг транспортних цехів здійснюється для кожного виду транспорту
окремо (залізничного, автомобільного тощо). Планування (облік) витрат транспортних цехів здійснюється на
основі планів техніко-економічних показників (фактичних даних),
використання транспортних машин, розподілу робочого часу цих машин
між цехами-споживачами й затверджених кошторисів витрат, а також
діючих норм матеріальних, трудових і грошових витрат. Калькуляційна одиниця на виконані роботи і послуги
транспортного цеху встановлюється виходячи з особливостей і
характеру виконаних робіт. Калькуляційними одиницями є: на перевезеннях вантажним автотранспортом підприємства - 1
тонно-кілометр; для обмеженої далекості перевезень - 1 машино-година; на спеціальних машинах (автокари, автонавантажувачі,
автокрани) - 1 машино-година; на вантажних перевезеннях залізничним транспортом
підприємства - 1 тонна перевезеного вантажу. Собівартість одиниці робіт та послуг у цьому разі
визначається шляхом ділення усіх витрат у звітному місяці на
утримання та експлуатацію рухомого складу підприємства (для
кожного виду транспорту) й під'їзних доріг з усіма їхніми
спорудами на кількість тонно-кілометрів перевезеного вантажу або
кількість відпрацьованих машино-годин. 266. У допоміжних виробництвах деревообробної промисловості
плануються і враховуються також експлуатація звичайних та
спеціалізованих транспортних засобів. Виділення автолісовозів,
штабелерів та інших механізмів у самостійні обліково-планові
одиниці можливе, якщо одними й тими ж машинами обслуговуються
різні виробництва або процеси (складський, виробничий, збутовий).
У разі закріплення транспортних одиниць за певними підрозділами
або процесами витрати, пов'язані з роботою цієї техніки,
включаються безпосередньо до витрат на рейдові та біржові роботи,
або до витрат на утримання та експлуатацію устаткування основного
цеху, або до позавиробничих витрат - за відповідними статтями. Якщо транспортне господарство на підприємстві виділено в
окрему планово-облікову одиницю, облік витрат ведеться згідно з
Типовим положенням з планування, обліку і калькулювання
собівартості продукції (робіт, послуг) на транспорті. 267. Витрати, пов'язані з підготовкою і освоєнням виробництва
продукції залежно від характеру виконуваних робіт або прямо
відносяться з рахунків заробітної плати, матеріалів на рахунок
"Витрати майбутніх періодів" (проектування і конструювання нового
виробу), або попередньо враховуються на бухгалтерських рахунках
виробництва з використанням відповідних документів (замовлень), що
випускаються для цього (перепланування, перестановка і
налагодження устаткування тощо), і з цих рахунків перераховуються
на рахунок "Витрати майбутніх періодів". 268. З моменту переходу на серійний або масовий випуск
продукції витрати, пов'язані з підготовкою та освоєнням
виробництва продукції, погашаються щомісяця у розмірах, що
встановлюються за допомогою спеціальних розрахунків. Розрахунки
погашення витрат складаються для кожного виду продукції виходячи
з кошторису витрат і планового випуску продукції за період,
встановлений для їх списання. У тих же розмірах витрати на
освоєння виробництва продукції включаються до калькуляції
собівартості продукції. Якщо в плані випуску продукції або в
загальній сумі витрат сталися значні зміни, до розрахунку
погашення витрат, пов'язаних з підготовкою та освоєнням продукції,
вносяться необхідні корективи. На дату переведення виготовлення нової продукції на серійний
випуск проводиться інвентаризація незавершеного виробництва цієї
продукції. Витрати, пов'язані з підготовкою та освоєнням
виробництва продукції, зменшуються на вартість залишків сировини,
матеріалів, напівфабрикатів, інструментів і виробів за ціною їх
можливого використання. 269. Облік і звітність з браку ведуться згідно з діючою
класифікацією із зазначенням його причин (окремо для кожного цеху
і в цілому для підприємства), а також винуватців браку.
Класифікацію браку та порядок його оцінки викладено в пунктах 86 -
89 цього Положення. 270. Для організації обліку технологічних втрат і втрат
внаслідок технічного неминучого браку підприємством розробляються
і класифікатори виробів з переліком операцій, за якими
передбачаються технологічні втрати і плановий брак. Зазначені у класифікаторах шифри технологічних втрат і втрат
внаслідок технічного неминучого браку проставляються у первинних
документах, супроводжувальних листах, маршрутних картах, актах про
брак, зведеннях тощо. 271. Оцінка технологічних втрат у прямих витратах
здійснюється за діючими нормативними калькуляціями на початок
поточного місяця за статтями "Сировина та матеріали", "Покупні
комплектуючі вироби, напівфабрикати, роботи і послуги виробничого
характеру сторонніх підприємств та організацій" (включаючи
операцію, на якій виявлено технологічні втрати), а за статтями
калькуляції "Основна заробітна плата" та "Додаткова заробітна
плата" - з нарахуванням за попередньо оплаченою операцією. Оцінка
технологічних втрат за статтею калькуляції "Витрати на утримання
та експлуатацію устаткування" здійснюється на підставі кошторисних
ставок. Загальновиробничі витрати включаються за фактичними
витратами у загальновстановленому порядку їх розподілу. 272. Якщо застосовується позамовний метод обліку, визначення
фактичної вартості технологічних втрат у прямих витратах
здійснюється шляхом підрахунку витрат виходячи з планової чи
фактичної вартості виробу. Технологічні втрати, враховані на рахунку "Основне
виробництво", щомісяця повністю відносяться на собівартість
випуску товарної продукції. У незавершеному виробництві ці втрати
можуть залишатися лише у разі відсутності випуску цього виробу
товарної продукції. 273. Технологічні втрати та втрати внаслідок технічного
неминучого браку, які стосуються деталей та складальних одиниць,
що застосовуються у різних виробах, списуються на собівартість цих
виробів пропорційно до їх кількості у товарному випуску. 274. Технологічні втрати та втрати внаслідок технічного
неминучого браку незалежно від місця їх виявлення відносяться на
витрати цехів-винуватців, крім втрат з вини цехів допоміжного
виробництва, які включаються до витрат основного виробництва, в
якому вони виявлені. 275. Аналіз технологічних втрат покладається на технологічні
служби цехів, відділи головного технолога підприємства, де
зосереджується технологічний аналіз втрат і виходу придатних
виробів. Для обліку та аналізу технологічних втрат у цехах і на
дільницях рекомендується вести на кожній операції (за переліком)
журнал обліку деталей та складальних одиниць, які включаються до
технологічних втрат. 276. Облік втрат внаслідок технічного неминучого браку на
виробництві повинен забезпечувати не тільки оперативне виявлення
кожного випадку втрат внаслідок браку, а й сприяти їх
попередженню. 277. У зв'язку з особливою технологічною складністю
виробництва авіаційної, електронної техніки, а також з особливими
вимогами щодо надійності в експлуатації у машинобудівній галузі
плануються і включаються до собівартості продукції неминучі
технічні втрати через брак (у ливарному, термічному, керамічному,
оптичному та інших особливо складних виробництвах) у розмірах, що
не перевищують встановлені підприємством норми. 278. В умовах нормативного методу обліку технічний неминучий
брак оцінюється за нормативною цеховою собівартістю, за винятком
витрат, пов'язаних з підготовкою та освоєнням виробництва
продукції, відшкодуванням зносу спеціальних інструментів і
пристроїв цільового призначення та інших спеціальних витрат,
оскільки ці витрати повністю відносяться до собівартості товарної
продукції. 279. На виявлений на виробництві остаточний брак, або брак,
що виправляється, відділом технічного контролю складається акт
(повідомлення про брак). Для організації належного обліку втрат
внаслідок браку і систематизації зведень про брак на підприємствах
встановлюється перелік причин браку та його винуватців. Сировина,
матеріали й покупні напівфабрикати, забраковані в процесі
виробництва з вини постачальника, оформлюються, крім акта,
спеціальним документом для пред'явлення претензій до
постачальника. Порядок оформлення браку з вини постачальників і
пред'явлення до них претензій (рекламацій) встановлюється з
урахуванням конкретних умов згідно з договорами на постачання
сировини, матеріалів, напівфабрикатів, виробів і роз'ясненнями
Вищого арбітражного суду. 280. Собівартість внутрішнього остаточного технічного
неминучого браку визначається виходячи з фактичних, а в окремих
випадках - з планових або нормативних витрат. Втрати внаслідок
технічного неминучого браку, що обумовлені низькою якістю
матеріалів або напівфабрикатів і підлягають стягненню з
постачальників як відшкодування збитків, зменшуються на відповідну
суму після визнання претензії постачальниками або після
задоволення позову арбітражним судом. На основі актів про брак
(або первинних документів з обліку виробітку) складається звіт про
собівартість браку в звітному місяці, в якому визначається сума
втрат від забракованої продукції із зазначенням видів продукції і
винуватців браку. З метою оперативного аналізу на окремих
дільницях виробництва складаються рапорти про забраковану
продукцію за коротші періоди (тиждень, півмісяця), у яких
зазначаються суми заподіяного збитку і відповідні винуватці браку. 281. Втрати внаслідок технічного неминучого браку щомісяця
списуються на рахунки виробництва і включаються до собівартості
відповідних видів продукції. В індивідуальному та дрібносерійному
виробництвах втрати внаслідок технічного неминучого браку можуть
бути віднесені до собівартості незавершеного виробництва за умови,
що ці втрати відносяться до конкретного замовлення, виконання
якого ще не закінчене. 282. Не допускається включення втрат внаслідок технічного
неминучого браку до інших статей калькуляції, тобто відображення
їх у фактичних витратах матеріалів, витратах на основну заробітну
плату та додаткову заробітну плату та в інших статтях калькуляції. 283. Враховані втрати внаслідок технічного неминучого браку,
за винятком стягнень за брак та інших повернень і надходжень до
зменшення втрат, щомісяця списуються з рахунку "Брак у
виробництві" на рахунок основного виробництва. 284. До незавершеного виробництва належить продукція, що не
пройшла всіх стадій (фаз, переділів) обробки, передбачених
технологічним процесом, а також вироби неукомплектовані, що не
пройшли випробувань і технічного приймання. 285. У хімічній промисловості до складу незавершеного
виробництва належать залишки сировини, основних матеріалів та
напівфабрикатів, що знаходяться в апаратах у процесі переробки;
залишки продукції в обробних цехах, що не пройшли всіх стадій
обробки; продукція, обробка якої закінчена, але яка не пройшла
випробування і не прийнята відділом технічного контролю,
неукомплектована, неупакована і незакоркована продукція, якщо вона
відповідно до технічних умов вважається готовою і підлягає
передаванню на склад в укомплектованому, упакованому й
закоркованому вигляді; продукція, прийнята відділом технічного
контролю, але не передана на склад або замовнику до 24-ї години
останнього дня звітного місяця; у виробництвах, де працюють у три
зміни, - продукція, прийнята відділом технічного контролю, але не
здана на склад до 8-ї години першого числа наступного за звітним
місяця. Незавершеним виробництвом в умовах гірничохімічної
промисловості є відбита руда, яка знаходиться в гірничих виробках
і не піднята на поверхню. Не належать до незавершеного виробництва забраковані
напівфабрикати (деталі), що не підлягають виправленню, а також
сировина, матеріали, напівфабрикати, покупні і комплектуючі
вироби, що не піддавалися процесу обробки. 286. Облік руху напівфабрикатів (деталей) на виробництві
організується так, щоб забезпечити контроль за рухом
напівфабрикатів (деталей) на виробництві і залишків незавершеного
виробництва; попередити можливість покриття браку, появу нестач,
приписок тощо; підвищити пов'язану з прийманням та видачею і
транспортуванням напівфабрикатів (деталей) відповідальність осіб;
сприяти поліпшенню якості оперативно-виробничого планування.
Порядок організації обліку руху напівфабрикатів (деталей) залежить
від особливостей технології та організації виробництва,
номенклатури напівфабрикатів (деталей), що виготовляються, порядку
приймання виконаних робіт працівниками технічного контролю,
порядку зберігання міжопераційних заділів тощо. 287. У столярно-механічних цехах підприємств деревообробної
промисловості під незавершеним виробництвом розуміють цикловий та
страховий заділи складальних одиниць - деталей, вузлів (простих та
складних) та виробів у складанні. При цьому до складу циклового
заділу належать складальні одиниці, безпосередньо залучені у
виробничий процес, тобто які перебувають на різних стадіях
розкроювання, механічної обробки, склеювання, фанерування,
збирання, оздоблення. До страхового заділу належать деталі та
вузли, за допомогою яких утворюють мінімальні міжцехові запаси,
призначені для запобігання спадам виробництва під час виникнення
аварійних ситуацій. 288. У ряді галузей промисловості, зокрема у машинобудівній
та металообробній, розрізняють два основні види обліку руху
напівфабрикатів на виробництві: подетальний і
подетально-поопераційний. Подетальний облік застосовується в умовах масово-потокового
виробництва. Подетально-поопераційний облік застосовується в
серійних виробництвах з використанням маршрутних листів, за
допомогою яких враховується не тільки виробіток, а й
міжопераційний рух напівфабрикатів і деталей. Для спрощення обліку
руху напівфабрикатів та скорочення документообороту передавання
напівфабрикатів і деталей із цеху в цех здійснюють за місячними
картами (на зразок лімітних карт відпуску матеріалів), а відпуск
готових деталей на складання - за специфікаціями
(комплектувальними картами) або іншими аналогічними за своїм
призначенням документами. У масово-потокових виробництвах застосовують бездокументне
передавання деталей і вузлів на складання (або з оформленням
документів на передавання один раз на місяць). Запровадження
такого порядку проводиться після здійснення необхідних заходів
щодо забезпечення збереження зазначених матеріальних цінностей. Оформлення первинної документації і ведення оперативного
кількісного обліку напівфабрикатів і деталей у цехах здійснюється
планово-диспетчерською службою, а на проміжних складах -
працівниками цих складів. Бухгалтерія здійснює методичне
керівництво обліком руху напівфабрикатів і деталей, контролює
правильність оформлення документів і ведення оперативного
кількісного обліку в місцях знаходження напівфабрикатів і деталей.
З метою перевірки незавершеного виробництва періодично проводиться
його інвентаризація. 289. Інвентаризація незавершеного виробництва проводиться з
метою визначення кількості і фактичної наявності незакінчених
переробкою напівфабрикатів і продукції, а з деяких їх видів -
також і кількості корисної речовини (провідного елемента), з якої
вони складаються; визначення фактичної комплектності незавершеного
виробництва і виявлення неврахованого браку; перевірки даних
обліку руху напівфабрикатів і деталей та загальної суми витрат за
рахунком основного виробництва; перевірки правильності розподілу
цієї суми за видами продукції та уточнення собівартості випущеної
продукції. Інвентаризація незавершеного виробництва проводиться шляхом
фактичного заміру, зважування і підрахунку цінностей. Незавершене
виробництво в закритій апаратурі внаслідок безперервності
виробничих процесів визначається за технічними нормами і
вважається постійним. Інвентаризація в цих виробництвах
проводиться в період зупинки устаткування на ремонт. Незавершене виробництво, а також напівфабрикати власного
виробництва, що знаходяться в цехах і підлягають подальшій
переробці, інвентаризуються за станом на перше число кожного
місяця. 290. Оцінка незавершеного виробництва під час інвентаризації
залежить від прийнятого варіанта зведеного обліку витрат на
виробництво: на підприємствах, що обчислюють витрати на виробництво в
цілому по підприємству (підприємства з безцеховою структурою
управління), фактична наявність деталей, вузлів, а також нестачі і
надлишки незавершеного виробництва оцінюються на основі
нормативних калькуляцій або технологічних карт за встановленими
статтями витрат у відомостях, що складаються в цілому для
підприємства; на підприємствах, що обчислюють власні витрати за цехами - на
основі нормативних (планових) калькуляцій або технологічних карт,
при цьому враховується частка витрат кожного цеху у загальних
витратах на виготовлення цих виробів (деталей, вузлів) за
встановленими статтями витрат. 291. Фактична собівартість незавершеного виробництва
визначається згідно з порядком, встановленим у відповідній галузі
промисловості для калькулювання собівартості готової продукції, за
винятком втрат внаслідок браку і витрат, що відносяться до
товарної продукції: відшкодування зносу спеціальних інструментів і
пристроїв цільового призначення та інших спеціальних витрат;
витрат, пов'язаних з підготовкою та освоєнням виробництва
продукції, позавиробничих витрат. Залишки незавершеного виробництва оцінюються: за плановою цеховою собівартістю - на всіх підприємствах
хімічної промисловості, крім добувних та підприємств, які
виробляють лаки і фарби, барвники та органічні продукти; за плановими витратами - на добувних виробництвах. Ці витрати
відображаються у статтях: "Сировина та матеріали"; "Покупні
комплектуючі вироби, напівфабрикати, роботи і послуги виробничого
характеру сторонніх підприємств та організацій"; "Паливо й енергія
на технологічні цілі"; "Основна заробітна плата"; "Додаткова
заробітна плата"; "Відрахування на соціальне страхування". Значний
обсяг незавершеного виробництва утворюється на тих підприємствах,
де має місце система магазинування; за фактичними витратами сировини та основних матеріалів - на
підприємствах, які виробляють лаки і фарби, барвники та органічні
продукти. Оцінка незавершеного виробництва на підприємствах з
безперервним технологічним процесом здійснюється за собівартістю
сировини та матеріалів, завантажених в апарати. Кількість сировини, матеріалів та напівфабрикатів
визначається шляхом проведення замірів та лабораторних аналізів і
зазначається в перерахунку на вміст у них корисної речовини. У виробництвах з безперервними і закритими технологічними
процесами залишки незавершеного виробництва визначаються виходячи
з кількості апаратів, які були завантаженими на кінець звітного
періоду, та ваги сировини і матеріалів, які знаходились у кожному
з них. При цьому за фактичні можуть бути прийняті і теоретичні
залишки, розраховані на основі техніко-економічних характеристик. Гірничодобувні і переробні цехи мають постійне незавершене
виробництво. Тому під час визначення собівартості руди їх
незавершене виробництво не підлягає оцінці і вартісному обліку,
крім технічного і маркшейдерського відділів, де воно підлягає
обліку у натурі. У цехах з багатосерійним і масовим характером виробництва
допускається оцінка деталей і напівфабрикатів за діючою
нормативною собівартістю. На підприємствах окремих галузей
промисловості з коротким технологічним циклом оцінка незавершеного
виробництва може проводитися тільки за фактичною собівартістю
використаних на виробництво сировини, матеріалів і
напівфабрикатів.
11. ЗВЕДЕНИЙ ОБЛІК ВИТРАТ НА ВИРОБНИЦТВО І СКЛАДАННЯЗВІТНОЇ КАЛЬКУЛЯЦІЇ СОБІВАРТОСТІ ПРОДУКЦІЇ
292. У зведеному обліку витрати групуються за видами
продукції (групами однорідної продукції), замовленнями,
переділами, цехами тощо. Методика зведеного обліку і порядок
складання звітної калькуляції залежать від типу виробництва,
кількості видів продукції, що випускається, структури управління
виробництвом, а також від застосовуваних методів обліку і
калькулювання собівартості продукції. Зведений облік витрат на виробництво здійснюється на основі
зведених даних, одержаних у результаті обробки первинної
документації. На підприємствах із цеховою структурою управління зведений
облік забезпечує виділення в собівартості продукції витрат окремих
цехів. На підприємствах з безцеховою структурою управління
зведений облік витрат на виробництво ведеться за видами продукції
в цілому по підприємству. Дані зведеного обліку використовуються
під час складання калькуляції фактичної собівартості продукції. 293. Для правильної побудови обліку зведення витрат важливе
значення має правильне визначення поняття "напівфабрикати
(напівпродукти)". Напівфабрикат (напівпродукт) - це продукт окремих
технологічних фаз (переділів, цехів, дільниць, бригад тощо), який
повинен ще пройти одну або кілька технологічних фаз (переділів
тощо) обробки, перш ніж стати готовою продукцією. Але для даної
стадії (фази, переділу) він є закінченим. Якщо напівфабрикат для даної фази (переділу) є готовим і
призначеним для іншого виробництва за межами господарства, тобто
реалізується, його облічують як готову продукцію, наявність якої
на методику обліку зведення витрат не впливає. Якщо напівфабрикат
(напівпродукт) призначений для подальшої обробки на цьому
підприємстві, його міжцеховий рух облічується. 294. Облік витрат на виробництво може здійснюватися без
бухгалтерського перерахування собівартості напівфабрикатів
власного виробництва, якщо вони передаються з цеху в цех
(безнапівфабрикатний варіант). У цьому разі витрати на
виготовлення напівфабрикатів, деталей і вузлів враховуються в
цехах у розрізі статей витрат. 295. Якщо застосовується напівфабрикатний варіант обліку
зведення витрат, ведеться системний облік руху напівфабрикатів на
рахунках у ході технологічного процесу (витрати на виготовлення
напівфабрикатів враховуються цехами за комплексною статтею
"Напівфабрикати власного виробництва"). Передавання
напівфабрикатів із цеху в цех або на склад відображається на
рахунках як у кількісних, так і у вартісних показниках. З цією
метою собівартість напівфабрикату кожного цеху обчислюють щомісяця
шляхом сумування власних витрат та витрат, прийнятих від цехів
попередньої обробки. При цьому собівартість готового продукту
визначається послідовним нашаруванням витрат кожного цеху у ході
технологічного процесу. Застосування напівфабрикатного варіанта обліку витрат
обумовлено наявністю великого асортименту та кількості
напівфабрикатів власного виробництва і тим, що одні й ті ж
напівфабрикати споживаються одночасно кількома різними цехами, а
також нормуванням витрат вихідної сировини та матеріалів на
напівфабрикати (напівпродукти), а не на кінцеву продукцію
виробництва. 296. У разі застосування напівфабрикатного варіанта обліку
передавання напівфабрикатів власного виробництва з одного цеху
(переділу) до іншого відображається в обліку за фактичною
собівартістю. Крім обліку за фактичною собівартістю,
напівфабрикати власного виробництва враховуються в поточному
порядку за плановою (нормативною) собівартістю з наступним
доведенням планової (нормативної) собівартості напівфабрикатів до
фактичної. У звітній калькуляції собівартість напівфабрикатів власного
виробництва (як у разі безнапівфабрикатного, так і у разі
напівфабрикатного варіантів) включається до відповідних статей
витрат, а в тих галузях, де напівфабрикати власного виробництва
виділені в окрему статтю, на них складаються окремі калькуляції за
встановленими статтями витрат. 297. Витрати на виробництво продукції (робіт, послуг)
включаються до собівартості продукції (робіт, послуг) того
звітного періоду, до якого вони належать, незалежно від виду
оплати - попередньої (орендна плата тощо) або наступної (оплата
послуг сторонніх організацій, оплата відпусток працівників тощо).
Окремі види витрат (витрати, пов'язані з підготовкою та освоєнням
виробництва нових видів продукції, відшкодування зносу спеціальних
інструментів і пристроїв тощо), щодо яких неможливо точно
встановити, до якого калькуляційного періоду вони належать, а
також витрати в сезонних галузях промисловості включаються до
витрат на виробництво у кошторисно-нормалізованому порядку. Непродуктивні витрати і втрати відображаються в обліку того
звітного періоду, в якому вони виявлені. У разі виявлення неправильного або несвоєчасного віднесення
витрат до собівартості продукції чи виявлення в результаті
інвентаризації або перевірки нестач (надлишків) сировини,
матеріалів, палива, незавершеного виробництва і готової продукції
в цехах і на складах підприємства, а також у разі виявлення
помилок в обліку витрат, що відносяться до попередніх періодів, до
собівартості продукції звітного місяця вносяться необхідні
виправлення. 298. На підприємствах окремих галузей промисловості, що
застосовують нормативний метод обліку, зведений облік витрат на
виробництво має деякі особливості. На підприємствах з масовим або
серійним виробництвом, на яких діючі норми істотно відрізняються
від планових, у зведеному обліку витрат відповідно до типів
виробів і статей витрат виділяються витрати за нормами, змінами
норм і відхиленнями від норм. Якщо на підприємствах виготовляється
ряд виробів, які близькі між собою за конструкцією і мають велику
питому вагу спільних деталей та вузлів, зведений облік ведеться за
групами однорідних виробів. Витрати за нормами щодо всіх розділів зведеного обліку
(незавершене виробництво на початок і кінець місяця, витрати за
звітний місяць, а також списання на собівартість випущеної
продукції) відображаються за єдиним рівнем норм, досягнутим на
початок місяця. У разі зміни норм на початок кожного місяця
проводиться переоцінка нормативної собівартості незавершеного
виробництва до рівня собівартості за цими зміненими нормами. У
разі зміни норм протягом звітного місяця витрати за нормами за цей
місяць коригуються на різницю від зміни норм, тобто доводяться до
рівня норм на початок місяця. Переоцінка незавершеного виробництва, викликана змінами норм,
проводиться на основі даних інвентаризації незавершеного
виробництва шляхом перемножування різниці між старою і новою
нормою на кількість деталей, що знаходяться в незавершеному
виробництві. Якщо інвентаризація не проводилася, незавершене
виробництво переоцінюється за допомогою коефіцієнтів, що
обчислюються за окремими статтями калькуляції. У разі наявності
стабільних залишків незавершеного виробництва відхилення від норм
списуються на собівартість товарної продукції і незавершеного
виробництва. 299. Для ведення зведеного обліку витрат на виробництво
застосовуються облікові регістри (відомості). Форму такої
відомості наведено в додатку N 17. Собівартість товарного випуску
відображається в калькуляційних відомостях, які складаються для
кожного найменування продукції або груп однорідної продукції. В
цих відомостях на підставі нормативних калькуляцій і кількісних
даних про випуск продукції визначається нормативна собівартість
товарної продукції за статтями витрат. До загального підсумку
нормативних витрат додаються суми зміни норм і відхилень від них і
визначається фактична собівартість товарної продукції. 300. Фактична собівартість кожного виду продукції
визначається шляхом додавання (із знаком + або -) до нормативної
собівартості певного виду продукції величини виявлених у зведеному
обліку відхилень і зміни норм за кожною статтею витрат. Якщо
відхилення і зміни норм виявляються в групі однорідної продукції,
їх суми відносяться до собівартості кожного виду продукції, що
входить до цієї групи, за кожною статтею витрат за допомогою
індексів. 301. На підприємствах з масовим або серійним виробництвом, де
діючі норми мало відрізняються від планових, замість нормативних
використовуються планові калькуляції. Основні відмінності
зведеного обліку при цьому полягають у тому, що переоцінка
незавершеного виробництва у зв'язку із змінами норм (внаслідок
незначних розмірів незавершеного виробництва і різниць щодо зміни
норм) не проводиться, а щомісяця (на основі перевірених даних
інвентаризації) незавершене виробництво оцінюється за плановою
собівартістю або поточними нормами. Фактична собівартість товарної продукції при цьому
визначається шляхом додавання до планової собівартості виробів сум
відхилень, виявлених у зведеному обліку. Зведений облік
здійснюється у відомості, зразок якої наведено в додатку N 18. Якщо на підприємствах з масовим і серійним виробництвом
поточні норми значно відрізняються від планових, зведений облік
витрат і калькулювання фактичної собівартості продукції
здійснюється з використанням нормативних калькуляцій. 302. На підприємствах з індивідуальним і дрібносерійним
виробництвом, де випускаються нескладні вироби з коротким
виробничим циклом, за основу обліку відхилень беруться норми,
закладені до планових калькуляцій собівартості замовлення (партії,
виробу) під час запуску їх у виробництво. Якщо норми витрат
змінюються в процесі виконання замовлення, виявлена різниця
враховується окремо як пов'язана із зміною норм, а планова
собівартість замовлення залишається попередньою. Для нових
замовлень на аналогічну продукцію планова калькуляція складається
з урахуванням проведеного вдосконалення технологічного процесу,
конструкції виробів тощо. На таких підприємствах зведений облік витрат здійснюється за
цехами, групами однорідної продукції і за статтями витрат з
підрозподілом на витрати за нормами і відхиленнями від них.
Фактична собівартість окремих видів продукції обчислюється за
допомогою індексів, встановлених для окремих груп продукції і
статей витрат. При цьому до планової собівартості додаються
(вираховуються) суми відхилень від норм, що припадають на даний
вид продукції за відповідними статтями витрат. Особливості зведеного обліку у разі попередільного і
позамовного методів обліку охарактеризовано в пунктах 198 - 209
цього Положення. 303. На підставі даних зведеного обліку витрат на виробництво
складаються калькуляції фактичної собівартості, які
використовуються для контролю за виконанням плану собівартості як
окремих видів, так і всієї товарної продукції. Звітні калькуляції
складаються на всі виготовлені підприємством види продукції. У масових і багатосерійних виробництвах обчислюється середня
собівартість одиниці продукції кожного найменування, що
випускається у звітному періоді. В індивідуальному і
дрібносерійному виробництвах обчислюється середня собівартість
одиниці продукції серії (замовлення). У галузях промисловості, де звітні калькуляції складаються
щомісяця, квартальні та річні калькуляції обчислюються як
середньозважені на основі місячних звітних калькуляцій. У разі застосування нормативного методу обліку перед
заповненням форми звітної калькуляції складається відомість
розрахунку собівартості кожного виду продукції, в якій
собівартість одиниці продукції визначається за цехами за окремими
статтями витрат з виділенням витрат за нормами, змінами норм і
відхиленнями від норм. Форму калькуляцій наведено в додатку N 19.
( Додатки N 1-21 додатково див. Постанову КМ N 473а ( 473а-96-п )
від 26.04.96 )
