З А К О Н У К Р А Ї Н И
Про рекламу
( Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1996, N 39, ст. 181 )
( Вводиться в дію Постановою ВРN 271/96-ВР від 03.07.96, ВВР, 1996, N 39, ст. 182 )
( Із змінами, внесеними згідно із ЗаконамиN 642/97-ВР від 18.11.97, ВВР, 1998, N 10, ст. 36 )
N 783-XIV ( 783-14 ) від 30.06.99, ВВР, 1999, N 34, ст.274 - редакція набирає чинності одночасно з набранням чинності Законом про Державний бюджет України на 2000 рік )
Цей Закон визначає основні засади рекламної діяльності в
Україні, регулює правові відносини, що виникають у процесі
створення, розповсюдження, одержання реклами.
Р о з д і л I
ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ
Стаття 1. Визначення термінів
У цьому Законі наведені нижче терміни вживаються в такому
значенні: реклама - спеціальна інформація про осіб чи продукцію, яка
розповсюджується в будь-якій формі та в будь-який спосіб з метою
прямого або опосередкованого одержання прибутку; особа - будь-яка фізична чи юридична особа; продукція - товари, роботи, послуги, цінні папери; рекламодавець - особа, яка є замовником реклами для її
виробництва та/або розповсюдження; виробник реклами - особа, яка повністю або частково здійснює
виробництво реклами; розповсюджувач реклами - особа, яка здійснює розповсюдження
реклами будь-якими рекламними засобами; споживач реклами - будь-яка особа або група осіб, на яких
спрямована реклама; рекламні засоби - засоби, що використовуються для доведення
реклами до її споживача в будь-якій формі та в будь-який спосіб; спонсор - особа, яка матеріально підтримує будь-яку
діяльність без одержання від неї прибутку з метою популяризації
винятково свого імені (назви), торгової марки.
Стаття 2. Сфера застосування Закону
1. Цей Закон регулює правовідносини в сфері реклами,
призначеної для розповсюдження та споживання на території України. 2. Дія цього Закону не поширюється на правовідносини,
пов'язані з інформацією, яка відбиває соціальні події, інтереси
політичних партій, релігійних і громадських організацій та/або
призначена для їх підтримки.
Стаття 3. Законодавство про рекламу
1. Законодавство України про рекламу складається з цього
Закону та інших нормативних актів, які регулюють відносини в сфері
реклами. 2. Якщо міжнародним договором України, укладення якого
відбулося у формі закону, встановлено інші правила, ніж ті, що
передбачені законодавством України про рекламу, застосовуються
правила міжнародного договору.
Стаття 4. Реклама як предмет авторського права
Використання реклами, яка повністю або частково є предметом
авторського права та суміжних прав, здійснюється відповідно до
вимог законодавства України.
Стаття 5. Реклама імені (назви) та торгової марки спонсорів
1. У створенні теле-, радіопередач, підготовці матеріалів для
інших засобів масової інформації, організації
театрально-концертних, спортивних та інших заходів можуть брати
участь спонсори. У таких матеріалах та під час проведення таких
заходів не дозволяється робити посилання рекламного характеру щодо
властивостей продукції спонсорів. 2. Не можуть виступати спонсорами ті особи, що виробляють чи
розповсюджують продукцію, виробництво або розповсюдження якої
заборонено на території України.
Стаття 6. Мова реклами
Мова реклами визначається законами України "Про мови в
Українській РСР" ( 8312-11 ), "Про інформацію" ( 2657-12 ), "Про
друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні"
( 2782-12 ), "Про телебачення і радіомовлення" ( 3759-12 ), іншими
законодавчими актами України в цій сфері, міжнародними договорами
та угодами. Зареєстровані у встановленому порядку товарні знаки, логотипи
можуть наводитись мовою оригіналу.
Р о з д і л II
ЗАГАЛЬНІ ВИМОГИ ДО РЕКЛАМИ
Стаття 7. Принципи рекламної діяльності
Основними принципами рекламної діяльності є: законність, точність, достовірність, використання державної
та інших мов відповідно до законодавства України, використання
форм та засобів, які не завдають споживачеві реклами моральної,
фізичної або психічної шкоди.
Стаття 8. Загальні обмеження щодо реклами
1. У рекламі забороняється: поширювати інформацію щодо продукції, виробництво або
реалізацію якої заборонено законодавством України; вміщувати твердження, які є дискримінаційними за ознаками
походження, соціального і майнового стану, расової та
національної належності, статі, освіти, ставлення до релігії, за
мовними ознаками, за родом і характером занять, місцем проживання,
за інших обставин або такі, що дискредитують продукцію інших осіб; подавати відомості або закликати до дій, які можуть
спричинити порушення законодавства, завдають чи можуть завдати
шкоди здоров'ю або життю людей та навколишньому природному
середовищу, а також спонукають до нехтування засобами безпеки; використовувати засоби і технології, які безпосередньо діють
на підсвідомість споживача; наводити твердження, що дискримінують осіб, які не
користуються продукцією, що рекламується; використовувати або імітувати зображення Державного Герба
України, Державного Прапора України та звучання Державного Гімну
України, зображення державних символів інших держав та
міжнародних організацій, а також офіційні назви державних органів
України, крім випадків, передбачених законодавством; рекламувати продукцію, яка підлягає обов'язковій сертифікації
або виробництво чи реалізація якої вимагає наявності спеціального
дозволу (ліцензії), у разі відсутності відповідного сертифіката,
ліцензії; вміщувати зображення фізичної особи або використовувати її
ім'я без згоди останньої; імітувати (копіювати або наслідувати) загальне вирішення,
текст, зображення, музичні чи звукові ефекти, що застосовуються в
рекламі іншої продукції, якщо інше не передбачено законодавством
України про авторське право та суміжні права. 2. Рекламодавець зобов'язаний на вимогу виробника або
розповсюджувача реклами надати документальні підтвердження
достовірності інформації, необхідної для виробництва та
розповсюдження реклами.
Стаття 9. Ідентифікація реклами
1. Реклама має бути чітко відокремлена від іншої інформації,
незалежно від форм чи засобів розповсюдження, таким чином, щоб її
можна було ідентифікувати як рекламу. 2. Реклама на телебаченні і радіо повинна бути чітко
відокремлена від інших програм на її початку і наприкінці за
допомогою аудіо-, відео-, комбінованих засобів або коментарів
ведучих. 3. Інформаційний, авторський або редакційний матеріал, який
цілеспрямовано звертає увагу споживачів на конкретну марку
(модель, артикул) продукції чи на її виробника для формування
інтересу і сприяння реалізації продукції, а також містить вихідні
дані (реквізити) особи, що виробляє або розповсюджує зазначену
продукцію, вважається рекламою і має бути вміщений під рубрикою
"Реклама" чи "На правах реклами".
Стаття 10. Недобросовісна реклама
1. Недобросовісною рекламою вважається реклама, яка внаслідок
неточності, недостовірності, двозначності, перебільшення,
умовчання, порушення вимог щодо часу, місця і способу
розповсюдження та інших вимог, передбачених законодавством
України, вводить або може ввести в оману споживачів реклами,
завдати шкоди особам та державі. Недобросовісна реклама заборонена. Прийоми та спеціальні ефекти, мета яких - привернути увагу
або викликати сміх чи інші позитивні емоції і які при цьому не
створюють неправильного розуміння споживачем таких прийомів, не
вважаються недобросовісною рекламою. 2. Рішення щодо визнання реклами недобросовісною приймають
державні органи, у компетенцію яких входять такі повноваження.
Стаття 11. Соціальна рекламна інформація
1. Соціальна рекламна інформація - це інформація державних
органів з питань здорового способу життя, охорони здоров'я,
охорони природи, збереження енергоресурсів, профілактики
правопорушень, соціального захисту та безпеки населення, яка не
має комерційного характеру. В такій рекламі не повинні згадуватись
конкретна продукція та її виробники. 2. Особи, які здійснюють на безоплатній основі діяльність
щодо виробництва і розповсюдження соціальної рекламної інформації,
передачі свого майна (в тому числі коштів) іншим особам для
виробництва і розповсюдження соціальної рекламної інформації,
користуються пільгами, передбаченими законодавством про
благодійну діяльність. 3. Розповсюджувачі реклами, діяльність яких повністю або
частково фінансується за рахунок державного бюджету, повинні
розміщувати соціальну рекламну інформацію державних органів
безкоштовно в обсязі не менше 5 відсотків ефірного часу
(друкованої площі), відведеного для реклами.
Стаття 12. Реклама на телебаченні і радіо
1. Час мовлення, відведений на рекламу, не може перевищувати
15 відсотків на кожну годину мовлення для телерадіоорганізацій
будь-якої форми власності. Ця вимога не поширюється на
спеціалізовані рекламні канали мовлення. 2. Забороняється переривати з метою розміщення реклами
трансляції сесій Верховної Ради України, Верховної Ради Автономної
Республіки Крим, офіційних державних заходів і церемоній, виступів
Президента України, Голови Верховної Ради України,
Прем'єр-міністра України, Голови Конституційного Суду України,
народних депутатів України, членів Уряду України. Трансляції концертно-видовищних і спортивних програм
тривалістю більше 45 хвилин можуть бути перервані для реклами лише
один раз за повний 45-хвилинний проміжок часу. Не можуть
перериватись також кіно- та телефільми. Реклама може бути
розміщена перед їх початком або після їх закінчення. Телепередачі
тривалістю більше 10 хвилин не можуть суміщатися з рекламною
інформацією без погодження з власником авторського права.
Забороняється реклама у передачах, розрахованих на дитячу (до 14
років) аудиторію. 3. Ведучі, диктори та інші учасники телерадіопередачі за
межами часу, відведеного для реклами, не мають права спеціально
демонструвати товари або продукцію чи характеризувати їх споживчі
якості як прямо, так і опосередковано (за допомогою одягу,
зовнішнього оформлення, зображення тощо). Телерадіопрацівникам забороняється займатися рекламою під
виглядом інформації: вказувати реквізити виробника продукції чи
послуг, адресу, контактний телефон, рахунок, комерційні ознаки
товару чи послуг. 4. Граничні розміри розцінок за рекламу, що розповсюджується
загальнонаціональними та суспільними каналами мовлення,
встановлюються відповідно до законодавства України. 5. Реклама продукту телерадіокомпаній як така, що задовольняє
потреби громадян, є відкритою інформацією.
Стаття 13. Реклама у друкованих засобах масової інформації
Обсяг реклами, її тематика в друкованих засобах масової
інформації визначаються ними самостійно. Друковані засоби, що
розповсюджуються за передплатою, зобов'язані в умовах передплати
зазначати кількість реклами в загальному обсязі видання.
Стаття 14. Реклама з використанням телефонного тадокументального електрозв'язку
1. Забороняється використання безплатних номерів телефонів
міліції, швидкої медичної допомоги, пожежної охорони та інших
аналогічних служб для реклами. 2. Реклама за допомогою телексного та факсимільного зв'язку
за відсутності спеціального запиту одержувача забороняється, крім
одноразового розсилання реклами обсягом не більше однієї сторінки
на одну адресу в часовому інтервалі з 21 години до 7 години за
місцевим часом. 3. Реклама послуги, що надається з використанням місцевого,
міжміського або міжнародного телефонного зв'язку, при
розповсюдженні її в рекламних засобах має містити точну інформацію
про: платний чи безплатний характер послуги та її вартість; зміст запропонованої послуги; вікові та інші обмеження, встановлені чинним законодавством і
виробником послуги щодо кола споживачів послуги; платне використання каналу телефонного зв'язку і вартість
однієї хвилини його використання для отримання послуги у
відповідному регіоні. Ця інформація повинна друкуватися шрифтом розміром не менше
половини розміру шрифту, яким набрано номер телефону, що
використовується для надання рекламної послуги.
Стаття 15. Зовнішня реклама
1. До зовнішньої реклами належить будь-яка реклама, що
розміщується на окремих спеціальних конструкціях, щитах, екранах,
розташованих просто неба, на фасадах будинків та споруд. 2. Порядок розміщення зовнішньої реклами встановлюється
відповідними місцевими органами влади в межах їх компетенції (без
втручання у форму та зміст реклами). Згода на розміщення
зовнішньої реклами на будинках та спорудах також додатково
дається їхніми власниками або уповноваженими ними органами
(особами). 3. Інформація (вивіска) про особу, розміщена на фасаді, біля
входу (в'їзду), або про її продукцію у вітрині споруди, в якій ця
особа займає приміщення, не потребує отримання дозволу місцевого
органу влади. 4. Зовнішня реклама розміщується: на окремих спеціальних конструкціях як тимчасових, так і
стаціонарних - установках, щитах, екранах тощо; на опорах вуличного освітлення та над проїжджою частиною
вулиць і доріг - з дотриманням вимог техніки безпеки та
забезпечення видимості дорожніх знаків, світлофорів, перехресть,
пішохідних переходів, зупинок транспорту загального користування,
а також за умови, що така реклама не повторює (чи імітує)
зображення дорожніх і вказівних знаків. 5. Розміщення зовнішньої реклами в межах охоронних зон
пам'яток історії та культури, об'єктів природно-заповідного фонду
дозволяється за погодженням з відповідними міністерствами
(відомствами) або місцевими органами влади. 6. Забороняється розміщувати зовнішню рекламу: методом фарбування, наклеювання на поверхнях елементів
вуличного обладнання, будівель і споруд, якщо інше не передбачено
угодою з їх власниками; на пішохідних доріжках, алеях; зі знищенням зелених насаджень.
Стаття 16. Внутрішня реклама
1. До внутрішньої реклами належить будь-яка реклама,
розміщена всередині будинків, приміщень, споруд тощо. 2. Забороняється розміщення внутрішньої реклами у приміщеннях
органів влади, дошкільних закладах освіти, середніх
загальноосвітніх школах та спеціальних загальноосвітніх закладах
освіти. Ці обмеження не поширюються на соціальну рекламну
інформацію. 3. Розміщення реклами у приміщеннях будівель і споруд, що
мають історико-культурну цінність, здійснюється відповідно до
чинного законодавства.
Стаття 17. Реклама на транспорті
1. Реклама може розміщуватися на транспортних засобах,
автомобільних і залізничних шляхах сполучення загального
користування (включаючи смугу відведення), у метрополітені лише за
угодою з їх власниками та відповідно до вимог безпеки і правил
руху. 2. Забороняється розповсюдження реклами через
радіотрансляційні або інші звукові мережі сповіщення пасажирів у
транспортних засобах громадського користування, на станціях
метрополітену, вокзалах, в портах та аеропортах, за винятком
соціальної рекламної інформації.
Стаття 18. Реклама в кінотеатрах
Забороняється переривати для реклами демонстрацію художніх і
документальних фільмів у кінотеатрах, відеосалонах та інших
закладах, де здійснюється публічний показ кіно-, відео-,
слайдфільмів.
Стаття 19. Обмеження щодо реклами, розрахованої нанеповнолітніх
1. Забороняється реклама: з використанням зображень неповнолітніх, які споживають або
використовують продукцію, призначену безпосередньо для дорослих чи
заборонену для придбання або споживання неповнолітніми; з інформацією, яка може підірвати авторитет дорослих або
дискредитувати довіру неповнолітніх до них; з вміщенням прямих закликів до дітей придбати продукцію або
звернутись до третіх осіб з проханням зробити покупку; яка використовує легковірність чи брак досвіду у
неповнолітніх; з використанням справжньої або іграшкової зброї. 2. Реклама не повинна містити тверджень або зображень
неповнолітніх у небезпечних ситуаціях чи за обставин, що у разі їх
імітації можуть завдати шкоди неповнолітнім або іншим особам, а
також інформації, здатної викликати зневажливе ставлення
неповнолітніх до небезпечних для здоров'я і життя ситуацій.
Р о з д і л III
ОСОБЛИВОСТІ РЕКЛАМУВАННЯ ДЕЯКИХ ВИДІВ ПРОДУКЦІЇ
Стаття 20. Реклама лікарських засобів, виробів медичногопризначення, методів профілактики, діагностики і
лікування
1. Положення цієї статті не поширюються на рекламу,
призначену для медичних установ та лікарів. Порядок реклами
лікарських засобів, призначеної для медичних установ та лікарів,
визначається Міністерством охорони здоров'я України. 2. Забороняється реклама лікарських засобів, які: вживаються та розповсюджуються тільки за приписом (рецептом)
лікаря; містять наркотичні або психотропні речовини. 3. Без дозволу Міністерства охорони здоров'я України реклама
не може містити посилань на терапевтичні ефекти стосовно
захворювань, які не піддаються або важко піддаються лікуванню. 4. Реклама лікарських засобів повинна містити: повну (в тому числі й міжнародну фармакологічну) назву
лікарського засобу та назву виробника; інформацію щодо використання або застосування лікарського
засобу. 5. Забороняється вміщувати в рекламі про лікарські засоби
відомості: які можуть справляти враження, що за умови вживання
лікарського засобу медична консультація з фахівцем не є
необхідною; про те, що лікувальний ефект від прийому лікарського засобу є
абсолютно гарантованим; про те, що цей лікарський засіб є продуктом харчування,
косметичним або іншим продуктом для вживання. 6. У рекламі косметичних засобів, харчових продуктів,
вітамінних та інших харчових добавок забороняється посилання на
те, що ці товари мають лікувальні властивості, якщо наявність
таких властивостей не доведено у встановленому порядку. 7. Реклама лікарських засобів для дітей та неповнолітніх
здійснюється з дозволу Міністерства охорони здоров'я України. 8. Забороняється реклама лікувальних сеансів, інших
аналогічних заходів з використанням гіпнозу та інших методів
психічного або біоенергетичного впливу без дозволу Міністерства
охорони здоров'я України.
Стаття 21. Реклама тютюнових виробів та алкогольних напоїв
( Пункт 2 статті 21 вводиться в дію після прийняттявідповідного рішення Верховної Ради України згідно
з Постановою ВР N 271/96-ВР від 03.07.96 )
1. Реклама тютюнових виробів та алкогольних напоїв: забороняється на телебаченні і радіо; забороняється на продукції та у друкованих виданнях,
призначених переважно для осіб, яким не виповнилося 18 років, або
у розрахованих на зазначених осіб частинах інших друкованих
видань; забороняється на перших і останніх сторінках газет,
обкладинках журналів та інших періодичних видань; не повинна включати зображення осіб, популярних серед молоді
до 18 років; забороняється із залученням фотомоделей, яким не виповнилося
25 років; не повинна містити зображення процесу паління або іншого
споживання тютюнових виробів чи алкогольних напоїв; не може розташовуватися ближче ніж за 200 метрів від
території дитячих дошкільних закладів, середніх загальноосвітніх
шкіл та інших закладів освіти, в яких навчаються діти віком до 18
років; не може містити тверджень, що паління або вживання алкоголю є
важливим фактором досягнення успіху в спортивному, соціальному,
сексуальному або інших аспектах, та які створюють враження, що
вживання алкогольних напоїв чи тютюнопаління справляють
стимулюючий, заспокійливий вплив або можуть сприяти розв'язанню
особистих проблем; не повинна заохочувати до непомірного вживання алкогольних
напоїв чи тютюнопаління або негативно розцінювати факт
утримування від вживання тютюнових виробів та алкогольних напоїв; не повинна зображати медичних працівників або людей, які
мають вигляд медичних працівників. 2. Реклама тютюнових виробів повинна подавати інформацію про
вміст у них шкідливих для здоров'я речовин та їх кількість. 3. Забороняється реклама тютюнових виробів та алкогольних
напоїв в об'єктах соціально-культурного призначення, де
відбуваються масові видовищні заходи (крім спеціальних
виставочно-презентаційних рекламних заходів). 4. Забороняються такі види діяльності з рекламування
тютюнових виробів та алкогольних напоїв: будь-яке безкоштовне розповсюдження зразків тютюнових виробів
та алкогольних напоїв; спонсорування заходів, призначених переважно для осіб до 18
років, якщо при цьому використовуються назва або зображення
тютюнових виробів чи алкогольних напоїв; розповсюдження та продаж товарів (футболок, головних уборів,
ігор тощо) з використанням назви та товарного знаку тютюнових
виробів та алкогольних напоїв особам, які не досягли 18-річного
віку. 5. В усіх випадках реклама тютюнових виробів та алкогольних
напоїв повинна супроводжуватись попередженням про шкоду
тютюнопаління та вживання алкоголю, причому цьому попередженню має
бути відведено не менше 5 відсотків площі (обсягу) всієї реклами
тютюнових виробів у разі використання інших засобів реклами. 6. Рекламодавці зазначеної продукції зобов'язані спрямовувати
на виробництво соціальної рекламної інформації щодо шкоди
тютюнопаління та вживання алкоголю не менше 5 відсотків коштів,
витрачених на розповсюдження ними в межах України реклами
тютюнових виробів та/або алкогольних напоїв.
Стаття 22. Реклама зброї
1. Реклама зброї здійснюється тільки в спеціалізованих
виданнях, а також безпосередньо у приміщеннях торговельних
закладів (підприємств), які реалізують зброю, або на відповідних
виставках (заходах). 2. Порядок рекламування бойової зброї, озброєнь і військової
техніки, а також зброї, яка відповідно до законодавства України
може перебувати у власності осіб, встановлюється Кабінетом
Міністрів України.
Стаття 23. Реклама послуг, пов'язаних із залученням коштівнаселення, цінних паперів
1. Реклама послуг, пов'язаних із залученням коштів населення
(банківських, страхових тощо), або осіб, які їх здійснюють, та
цінних паперів можлива лише за наявності відповідної ліцензії чи
іншого дозволу, що підтверджує право на здійснення такого виду
діяльності. Така реклама повинна містити найменування органу, який
видав ліцензію (спеціальний дозвіл), та номер чинної ліцензії
(дозволу). Це положення не застосовується у випадках, коли дається
тільки реклама логотипу, назви особи (без реклами послуг). 2. У рекламі таких послуг або осіб, які їх здійснюють, цінних
паперів забороняється повідомляти про розміри очікуваних
дивідендів, а також іншу інформацію про майбутні прибутки, крім
фактично виплачених за підсумками не менш як одного року.
Стаття 24. Реклама щодо інших видів підприємницькоїдіяльності, які потребують спеціального дозволу
Реклама щодо інших видів підприємницької діяльності, які
відповідно до законодавства України потребують спеціального
дозволу, повинна містити посилання на номер чинної ліцензії і
найменування органу, що її видав.
Стаття 25. Реклама про зниження цін на продукцію (розпродаж)
Реклама про зниження цін на продукцію (розпродаж) повинна
містити відомості про місце, дату початку та закінчення
розпродажу, а також процентне співвідношення розміру зниження до
попередньої ціни реалізації товару.
Р о з д і л IV
КОНТРОЛЬ ЗА ДОТРИМАННЯМ ЗАКОНОДАВСТВА ПРО РЕКЛАМУ.ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА ПОРУШЕННЯ ЗАКОНОДАВСТВА
Стаття 26. Контроль за дотриманням законодавства про рекламу
1. Контроль за дотриманням законодавства України про рекламу
здійснюють у межах своєї компетенції: Міністерство України у справах преси та інформації - щодо
друкованих засобів масової інформації; Державний комітет України у справах захисту прав споживачів -
щодо рекламодавців, виробників та розповсюджувачів реклами у сфері
захисту споживачів від порушень законодавства про рекламу; Антимонопольний комітет України - відповідно до
антимонопольного законодавства; Національна рада України з питань телебачення і радіомовлення
- щодо телерадіоорганізацій усіх форм власності. 2. На вимогу державних органів виконавчої влади (їх
територіальних органів), на які покладено контроль за дотриманням
законодавства про рекламу, рекламодавці, виробники та
розповсюджувачі реклами зобов'язані надавати документи, усні чи
письмові пояснення, відео- та звукозаписи, а також іншу
інформацію, необхідну для здійснення повноважень, передбачених цим
Законом. 3. Для координації діяльності в галузі реклами Кабінет
Міністрів України створює міжвідомчу раду, до складу якої можуть
входити також представники всеукраїнських об'єднань громадян у
галузі реклами.
Стаття 27. Відповідальність за порушення законодавства прорекламу
1. Відповідальність за порушення законодавства про рекламу
несуть особи, винні в: розповсюдженні реклами щодо продукції, виробництво або
реалізацію якої заборонено законодавством України; розповсюдженні реклами, забороненої чинним законодавством; порушенні порядку виготовлення та розповсюдження реклами; недотриманні вимог законодавства щодо змісту та достовірності
реклами. 2. З метою захисту інтересів суспільства, держави, споживачів
і учасників рекламного процесу державні органи, визначені в
статті 26 цього Закону, можуть забороняти рекламу, що порушує
вимоги законодавства про рекламу, та вимагати її публічного
спростування. 3. Рішення про порушення законодавства про рекламу
надсилається рекламодавцеві, виробнику або розповсюджувачеві
реклами і є обов'язковим для виконання. 4. Державний комітет у справах захисту прав споживачів та
його органи в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві
та Севастополі за поданням державних органів і громадських
організацій або самостійно у випадках, передбачених цією статтею,
крім тих, які віднесено виключно до компетенції Антимонопольного
комітету України та які регулюються законодавством з питань
авторського права та суміжних прав, мають право накладати штрафи
на суб'єктів підприємницької діяльності: за розповсюдження реклами щодо продукції, виробництво або
реалізацію якої заборонено законодавством України, - у розмірі
п'ятикратної вартості розповсюдження такої реклами; за розповсюдження реклами, забороненої чинним законодавством,
- у розмірі чотирикратної вартості розповсюдження такої реклами; за порушення порядку виготовлення та розповсюдження реклами -
у розмірі чотирикратної вартості розповсюдження такої реклами; за недотримання вимог законодавства щодо змісту та
достовірності реклами - у розмірі п'ятикратної вартості
розповсюдження такої реклами. Стягнення штрафів за порушення законодавства про рекламу
здійснюється в судовому порядку. ( Абзац шостий частини четвертої
статті 27 із змінами, внесеними згідно із Законом N 642/97-ВР від
18.11.97 ) ( Частина п'ята статті 27 втратила чинність на підставі
Закону N 783-XIV ( 783-14 ) від 30.06.99 - редакція набирає
чинності одночасно з набранням чинності Законом про Державний
бюджет України на 2000 рік ) 6. Державний комітет України у справах захисту прав
споживачів може вимагати від рекламодавця публікації відомостей,
що коригують (уточнюють, доповнюють) рекламу, та звертатися з
позовом до суду, в тому числі від невизначеного кола споживачів, з
приводу протиправних дій рекламодавців, виробників та
розповсюджувачів реклами. При поданні позовів до суду Державний комітет України у
справах захисту прав споживачів та його територіальні органи
звільняються від сплати державного мита. 7. Працівники Державного комітету України у справах захисту
прав споживачів (його територіальних органів) з метою виконання
функцій щодо контролю за дотриманням законодавства України про
рекламу мають право безперешкодного доступу до всіх необхідних
документів та інших матеріалів рекламодавців, виробників і
розповсюджувачів реклами. Допуск в організації, діяльність яких пов'язана з
використанням відомостей, що становлять державну таємницю,
здійснюється в порядку, передбаченому законодавством України. 8. Антимонопольний комітет України накладає стягнення за
порушення антимонопольного законодавства в галузі реклами. 9. Рішення у справах про порушення законодавства про рекламу
можуть бути оскаржені до суду або арбітражного суду у
встановленому порядку. 10. Положення цієї статті не обмежують прав осіб, яким було
завдано шкоди недобросовісною рекламою, на відшкодування цієї
шкоди відповідно до законодавства України.
Стаття 28. Публічне спростування недобросовісної реклами
1. Публічне спростування недобросовісної реклами
здійснюється добровільно або за рішенням суду. 2. Публічне спростування недобросовісної реклами здійснюється
за рахунок винної особи. 3. Публічне спростування недобросовісної реклами здійснюється
через той же рекламний засіб з використанням того ж простору,
часу, місця і в тому ж порядку, в якому здійснювалась реклама.
Стаття 29. Права об'єднань громадян у галузі реклами
Об'єднання громадян у галузі реклами мають право: здійснювати незалежну експертизу реклами щодо її
відповідності вимогам законодавства України про рекламу та давати
відповідні рекомендації рекламодавцям, виробникам і
розповсюджувачам реклами; подавати до органів прокуратури матеріали і звертатися до
органів виконавчої влади з питань порушення законодавства про
рекламу; звертатися у встановленому порядку з позовом до суду,
арбітражного суду в інтересах рекламодавців, виробників та
розповсюджувачів реклами у випадку порушення їх прав, передбачених
законодавством України про рекламу.
Президент України Л.КУЧМА
м. Київ, 3 липня 1996 року
