Правова позиція

Великої Палати Верховного Суду

згідно з Постановою

від 21 серпня 2019 року

у справі № 911/3681/17

Господарська юрисдикція

Щодо визнання недійсним рішення про передачу у власність земельної ділянки як способу захисту прав власника

Фабула справи: прокурор звернувся до суду з позовом в інтересах держави в особі ГУ Держгеокадастру до сільської ради та ТОВ «Барселона ю ей», у якому просив визнати недійсним рішення сільської ради про передачу у власність ОСОБА_1 для ведення особистого селянського господарства земельної ділянки площею 0,08 га; витребувати на користь держави в особі ГУ Держгеокадастру з незаконного володіння ТОВ «Барселона ю ей» зазначену земельну ділянку.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що спірну земельну ділянку сільська рада передала у власність ОСОБА_1 для ведення особистого селянського господарства з перевищенням повноважень за рахунок земель державної власності, які перебувають у постійному користуванні Державного підприємства «Науково-дослідний, виробничий агрокомбінат «Пуща-Водиця» (далі - ДП «НДВА «Пуща-Водиця»). У подальшому зазначену земельну ділянку на підставі договору купівлі-продажу відчужено на користь ТОВ «Барселона ю ей». Прокуратура вважає, що спірне рішення сільської ради про передачу у власність ОСОБА_1 земельної ділянки ухвалене з порушенням вимог законодавства, прав дійсного власника цих земель і підлягає визнанню недійсним. Оскільки право власності ТОВ «Барселона ю ей» на земельну ділянку зареєстровано у встановленому порядку, прокурор просив відповідно до положень ст. 16 ЦК України, ст.ст. 152, 155 ЗК України визнати недійсним рішення та витребувати земельну ділянку із чужого незаконного володіння на підставі ст.ст. 387, 388 ЦК України.

Рішенням суду першої інстанції, залишеним без змін постановою апеляційного суду, закрив провадження у справі в частині визнання недійсним рішення сільської ради на підставі п. 1 ч.1 ст. 231 ГПК України, оскільки спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства; в частині витребування з незаконного володіння земельної ділянки в позові відмовив.

Суди першої та апеляційної інстанцій послалися на те, що вимоги про визнання рішення сільської ради недійсним підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства, оскільки вони стосуються прав та охоронюваних законом інтересів фізичної особи.

Мотивація касаційної скарги: прокурор посилається, зокрема, на порушення судами попередніх інстанцій правил суб`єктної юрисдикції. Зазначає, що суди необґрунтовано закрили провадження у справі в частині визнання недійсним рішення сільської ради, оскільки після укладення договору купівлі-продажу всі права та обов`язки щодо спірної земельної ділянки перейшли до ТОВ «Барселона ю ей». Вважає, що позовні вимоги у справі нерозривно пов`язані між собою підставою виникнення, стосуються одного й того ж майна, а тому їх необхідно розглядати в межах одного провадження в порядку господарського судочинства.

Правова позиція Верховного Суду: при визначенні предметної та/або суб`єктної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Господарський суд порушує справи за позовними заявами прокурорів, які звертаються до господарського суду в інтересах держави (ч.1 ст. 2 ГПК України у згаданій редакції).

Підвідомчість господарських справ установлено ст.12 ГПК України (у вказаній редакції), за змістом якої господарським судам підвідомчі справи у спорах, що виникають із земельних відносин, у яких беруть участь суб'єкти господарської діяльності, за винятком тих, що віднесено до компетенції адміністративних судів.

Для віднесення справи до своєї юрисдикції господарському суду необхідно визначити, чи правовідносини та спір є господарськими. Зокрема, господарський спір підвідомчий господарському суду за таких умов: участь у спорі суб`єкта господарювання; наявність між сторонами, по-перше, господарських відносин і, по-друге, спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.

Таким чином, господарські суди на загальних підставах вирішують усі спори між суб`єктами господарської діяльності, а також спори і в тому разі, якщо сторонами в судовому процесі виступають фізичні особи, що не є суб`єктами підприємницької діяльності, якщо це прямо передбачено процесуальним законом.

Сільська рада у правовідносинах щодо розпорядження земельними ділянками, зокрема надання земельної ділянки громадянину у власність, діє як орган, через який реалізуються повноваження власника земельних ділянок, та вступає з юридичними та фізичними особами у цивільні та господарські правовідносини.

Рішення суб`єкта владних повноважень у сфері земельних відносин може оспорюватися з точки зору його законності, а вимога про визнання рішення незаконним - розглядатися в порядку цивільного або господарського судочинства, якщо за результатами реалізації рішення у фізичної чи юридичної особи виникло право цивільне й спірні правовідносини, на яких ґрунтується позов, мають приватноправовий характер. У такому випадку вимогу про визнання рішення незаконним можна розглядати як спосіб захисту порушеного цивільного права за ст. 16 ЦК України та пред`являти до суду для розгляду в порядку цивільного або господарського судочинства, якщо фактично підґрунтям і метою пред`явлення такої позовної вимоги є оспорювання цивільного права особи.

Велика Палата Верховного Суду, розглядаючи касаційну скаргу в межах її доводів і вимог, вважає, що вимога про скасування рішення суб`єкта владних повноважень у сфері земельних відносин, ухваленого на користь фізичної особи, в якої з цього рішення виникли відповідні права та обов`язки, безпосередньо стосується прав та обов`язків цієї особи, тому відповідний спір має розглядатися судом за правилами ЦПК України. Наведене відповідає висновкам, викладеним раніше Великою Палатою Верховного Суду в постановах від 04 липня 2018 року у справі №361/3009/16-ц, 07 листопада 2018 року у справі № 488/6211/14-ц, від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц, від 30 січня 2019 року у справі № 485/1472/17, від 15 травня 2019 року у справі № 522/7636/14-ц, від 15 травня 2019 року у справі №469/1346/18, від 26 червня 2019 року у справі № 911/2258/18, відступати від яких немає правових підстав.

Водночас, з метою забезпечення єдності судової практики Велика Палата Верховного Суду відступає від своїх висновків, висловлених у постановах від 12 лютого 2019 року у справі № 911/414/18 та від 12 червня 2019 року у справі № 911/848/18, згідно з якими визнання недійсним рішення суб`єкта владних повноважень про надання земельної ділянки у власність фізичній особі, безпосередньо не впливає на права і обов`язки такої фізичної особи, якщо вона не є власником земельної ділянки на момент пред`явлення позову і якщо жодні позовні вимоги до такої фізичної особи позивачем не заявлені.

Факт незаконного вибуття спірної земельної ділянки із державної власності вже встановлений судами у інших справах, і відповідні рішення сільської ради судами скасовані. Встановлення цього факту є достатнім для того, щоб у позивача виникли правові підстави для витребування земельної ділянки із чужого незаконного володіння.

Зазначене вище спростовує доводи скаржника про те, що позовні вимоги у справі нерозривно пов`язані між собою підставою виникнення, стосуються одного й того ж майна, а тому їх необхідно розглядати в межах одного провадження в порядку господарського судочинства.

Висновки: власник з дотриманням вимог ст. 388 Цивільного кодексу України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, ланцюгу договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника. Оскільки вимога про визнання недійсним рішення сільської ради про передачу у власність ОСОБА_1 для ведення особистого селянського господарства земельної ділянки не є ефективним способом захисту позивача у цій справі, зокрема задоволення такої вимоги не призвело б до відновлення володіння земельною ділянкою, то така вимога не є нерозривно пов`язаною з вимогою про витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння. Тому такі вимоги не повинні розглядатися в межах одного провадження. При цьому позивач у межах розгляду справи про витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння вправі посилатися, зокрема, на незаконність зазначеного рішення сільської ради, без заявлення вимоги про визнання його недійсним, оскільки таке рішення за умови його невідповідності закону не тягне правових наслідків, на які воно спрямоване

Ключові слова: оскарження рішення суб'єкта владних повноважень, земельні спори, право власності на земельну ділянку, цивільна юрисдикція, способи захисту права