Правова позиція
Великої Палати Верховного Суду
згідно з Постановою
від 12 червня 2019 року
у справі № 911/848/18
Господарська юрисдикція
Щодо визнання недійсним рішення про передачу у власність земельної ділянки як способу захисту прав власника
Фабула справи: керівник місцевої прокуратури звернувся до суду з позовом в інтересах держави в особі ГУ Держгеокадастру до РДА та ТОВ «Термінал логістик» про визнання недійсними розпорядження «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність громадянам для ведення особистого селянського господарства» та державного акта, яким посвідчено право власності ТОВ «Термінал логістик» на земельну ділянку, а також витребування з незаконного володіння цієї земельної ділянки.
Позов мотивовано порушенням РДА вимог земельного законодавства під час виділення земельних ділянок на користь фізичних осіб у зоні відведення земель для будівництва кільцевої дороги, які в подальшому були придбані ТОВ «Термінал логістик» та згідно з розробленим проектом землеустрою об`єднані в одну земельну ділянку. Об`єднуючи позовні вимоги, позивач зазначив, що вони пов`язані одним і тим самим способом захисту прав і законних інтересі
Рішенням суду першої інстанції, залишеним без змін постановою апеляційного суду, в частині визнання недійсним розпорядження РДА провадження у справі закрито на підставі п. 1 ч.1 ст. 231 ГПК України, оскільки спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства; в частині визнання недійсним державного акта та витребування з незаконного володіння ТОВ «Термінал логістик» земельної ділянки в позові відмовлено.
Суди першої та апеляційної інстанцій послалися на те, що вимоги про визнання розпорядження недійсним підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства, оскільки вони стосуються прав та охоронюваних законом інтересів фізичних осіб. У частині відмови в позові суди вказали на похідний характер таких вимог та зазначили, що право власності на земельну ділянку ТОВ «Термінал логістик» набуло не на підставі оспорюваного розпорядження, а на підставі укладених з фізичними особами договорів купівлі-продажу земельних ділянок.
Мотивація касаційної скарги: перший заступник прокурора зазначає, що суди необґрунтовано закрили провадження у справі в частині визнання недійсним розпорядження РДА та, як наслідок, необґрунтовано відмовили в задоволенні інших позовних вимог.
Правова позиція Верховного Суду: згідно із ч.ч.1,4 ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування.
Цивільні права та інтереси суд може захистити в спосіб визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб (п. 10 ч.2 ст. 16 ЦК України).
Водночас правовідносини щодо володіння, користування і розпорядження землею регулюються, зокрема, приписами ЗК України, а також прийнятими відповідно до нього нормативно-правовими актами.
Згідно із ч.ч.2,3 ст. 78 ЗК України право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них. Земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності. Згідно із ч.1 ст. 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону. Порядок набуття права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності громадянами та юридичними особами передбачено ст.ст. 116, 118, 122 ЗК України.
Таким чином, рішення суб`єкта владних повноважень у сфері земельних відносин може оспорюватися з погляду його законності, а вимога про визнання рішення незаконним - розглядатися в порядку цивільного або господарського судочинства, якщо за результатами реалізації рішення у фізичної чи юридичної особи виникло право цивільне й спірні правовідносини, на яких ґрунтується позов, мають приватноправовий характер.
У постанові від 15 травня 2018 року у справі № 911/4144/16 Велика Палата Верховного Суду в контексті застосування положень ст.ст. 1, 2, 12 ГПК України, ст.15 ЦПК України (у редакціях, чинних на час звернення позивача до суду з позовом) зробила висновок про те, що справи у спорах із земельних відносин, у яких беруть участь суб`єкти господарської діяльності, проте предмет спору в яких безпосередньо стосується прав і обов`язків фізичних осіб, підлягають розгляду за правилами цивільного судочинства.
Таким чином, як установлено судами, на час звернення з позовом у цій справі про визнання недійсними зазначеного розпорядження та державного акта на земельну ділянку, а також її витребування з незаконного володіння власником спірної земельної ділянки є ТОВ «Термінал логістик».
Тобто право власності набула юридична особа і метою пред`явленого позову є витребування спірної земельної ділянки на користь держави в особі Головного управління Держгеокадастру з незаконного володіння цієї юридичної особи.
За таких обставин немає підстав для закриття провадження у справі, оскільки існує спір про право власності на земельну ділянку між юридичною особою та державою, а отже, такий спір з огляду на приписи ст. 20 ГПК України має вирішуватися господарськими судами.
Наведена вище позовна вимога безпосередньо не стосується прав і обов`язків фізичних осіб, оскільки громадяни, яким відводились земельні ділянки у власність, не є їх власниками на час пред`явлення позову.
Велика Палата Верховного Суду наголошує на тому, що позовні вимоги до фізичних осіб у цій справі не заявлялися. Одна з позовних вимог дійсно стосується визнання недійсним розпорядження РДА про надання земельних ділянок у власність фізичним особам, на підставі яких у них виникло право власності на зазначені земельні ділянки. Втім в подальшому фізичні особи здійснили відчуження цих земельних ділянок. Тому єдиною метою пред`явлення позову є витребування земельної ділянки у юридичної особи, яка є власником і володільцем землі на час звернення прокуратуридо суду з позовом.
Така правова позиція відповідає висновку, викладеному раніше Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 12 лютого 2019 року у справі № 911/414/18, відступати від якого немає підстав.
Висновки: вимогу про визнання рішення незаконним можна розглядати як спосіб захисту порушеного цивільного права за ст. 16 Цивільного кодексу України та пред`являти до суду для розгляду в порядку цивільного або господарського судочинства, якщо фактично підґрунтям і метою пред`явлення такої позовної вимоги є оспорювання цивільного права особи (зокрема, права власності на землю), що виникло в результаті та після реалізації рішення суб`єкта владних повноважень.
Ключові слова: оскарження рішення суб`єкта владних повноважень, земельні спори, право власності на земельну ділянку, цивільна юрисдикція, способи захисту права