Правова позиція
Великої Палати Верховного Суду
згідно з Постановою
від 05 червня 2019 року
у справі № 686/23445/17
Цивільна юрисдикція
Щодо юрисдикції спору про стягнення недоотриманої заробітної плати публічного службовця
Фабула справи: ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до держави України в особі Управління Державної казначейської служби України (далі - УДКСУ), про відшкодування збитків, завданих прийняттям неконституційного акта. Вважав, що внаслідок прийняття Верховною Радою України (далі - ВРУ) неконституційного акта (закону) - Закону України від 28 грудня 2007 року «Про Державний бюджет на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» (далі - Закон № 107-VI) йому завдано майнової шкоди у вигляді недоотриманої заробітної плати.
Рішенням суду першої інстанції позов ОСОБА_1 задоволено частково. Постановою апеляційного суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Рішення у частині відмови у задоволенні позову скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення, яким позов задоволено.
Мотивація касаційної скарги: УДКСУ вважає, крім іншого, що вирішення зазначеного спору відповідно до ст. 19 КАС України відноситься до юрисдикції адміністративного суду.
Правова позиція Верховного Суду: одним із критеріїв розмежування справ цивільної та адміністративної юрисдикції є суб'єктний критерій.
За змістом п. 2 ч. 2 ст. 17 КАС України (у редакції, чинній на час звернення до суду з цим позовом) юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема, спори з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.
У п. 15 ч. 1 ст. 3 КАС України у редакції, що діяла до 15 грудня 2017 року, закріплено, що публічною службою є діяльність на державних політичних посадах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, дипломатична служба, інша державна служба, служба в органах Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.
Законодавець урегулював питання, пов`язані з прийняттям (обранням, призначенням) громадян на публічну службу, її проходженням та звільненням з публічної служби (припиненням), спеціальними нормативно-правовими актами. У справі, що розглядається, таким спеціальним нормативно-правовим актом є Закон № 2862-XII, який був чинним на час виникнення спірних правовідносин.
У преамбулі Закону «Про статус суддів» (далі - Закон № 2862-ХІІ) зазначено, що цей Закон визначає статус суддів з метою забезпечення належних умов для здійснення правосуддя, дотримання Конституції України і законів України, охорони прав і свобод громадян. Питання матеріального і соціально-побутового забезпечення суддів регулювалося главою VIII Закону № 2862-XII.
Рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008 визнано неконституційними зміни, внесені до статті 44 Закону № 2862-XII Законом № 107-VI.
У справі, що розглядається, ОСОБА_1 у позовній заяві просив відшкодувати йому збитки, завдані прийняттям неконституційного акта, у вигляді недоплаченої заробітної плати за певний період та компенсації втрати її частини внаслідок несвоєчасної виплати.
Висновки: предметом спору є стягнення збитків у вигляді недоотриманої частини заробітної плати та щомісячного грошового утримання, які мали бути нараховані позивачу, коли він працював суддею, тобто перебував на публічній службі, а також стягнення компенсації у зв`язку з несвоєчасною виплатою.
Спір, який виник між сторонами у справі, стосується проходження позивачем публічної служби, до чого включається і виплата заробітної плати та щомісячного грошового утримання.
Спори, пов`язані з проходженням публічної служби, розглядаються за правилами адміністративного судочинства.
Ключові слова: цивільне судочинство, адміністративна юрисдикція, держслужбовець, трудовий спір