Правова позиція

Великої Палати Верховного Суду

згідно з Постановою

від 19 червня 2019 року

у справі № 2-1678/2005

Цивільна юрисдикція

Щодо поновлення строку на апеляційне оскарження органам державної влади та органам місцевого самоврядування

Фабула справи: ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом до ТОВ «Смак», Комунального підприємства «Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об`єктів нерухомості» (далі - КП «Одеське БТІ») про визнання договору купівлі-продажу нерухомого майна дійсним, визнання права власності та зобов`язання вчинити дії.

Рішенням суду першої інстанції позов задоволено.

Ухвалою суду апеляційної інстанції задоволено клопотання міської ради про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції, відкрито апеляційне провадження за її апеляційною скаргою.

Ухвалою апеляційного суду апеляційне провадження за апеляційною скаргою міської ради на рішення суду першої інстанції закрито. Рішення апеляційного суду мотивовано тим, що апеляційна скарга міської ради подана з порушенням ч. 3 ст. 297 ЦПК України (тут і далі - зазначена стаття наводиться у редакції, чинній на момент розгляду справи судом апеляційної інстанції), згідно з вимогами якої незалежно від поважності причини пропуску строку апеляційного оскарження апеляційний суд відмовляє у відкритті апеляційного провадження у разі, якщо апеляційна скарга прокурора, органу державної влади чи органу місцевого самоврядування подана після спливу одного року з моменту оголошення оскаржуваного судового рішення. Встановлений ч. 3 ст. 297 ЦПК України строк поновленню не підлягає, і в цьому випадку апеляційний суд без урахування поважності причин пропуску строку зобов`язаний відмовити у відкритті провадження у справі. Зазначений правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду України від 22 лютого 2017 року у справі № 6-2054цс16.

Мотивація касаційної скарги: міська рада вказує, що вона не була стороною у справі та не була залучена судом до участі у справі; апеляційний суд не врахував, що міська рада подала вказану апеляційну скаргу не в інтересах сторони у справі, а як юридична особа, яка представляє інтереси відповідної територіальної громади. Апеляційний суд при відкритті апеляційного провадження задовольнив клопотання міської ради та поновив їй строк на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції, у зв`язку із чим суд повинен був переглянути справу в апеляційному порядку, проте у судовому засіданні при розгляді апеляційної скарги суд закрив апеляційне провадження з посилання на пропуск заявником строку на апеляційне оскарження рішення суду. Міська рада вважає, що при постановленні ухвали апеляційний суд вийшов за межі повноважень, визначених ч.1 ст. 307 ЦПК України.

Правова позиція Верховного Суду: за змістом ч. 1 ст. 292, ч. 1 ст. 294 ЦПК України у редакції, чинній на час звернення міської ради до апеляційного суду, сторони та інші особи, які беруть участь у справі, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їх права та обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Ч. 3 ст. 297 ЦПК України передбачає можливість поновлення строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції за наявності підстав для такого поновлення, які будуть визнані судом поважними. Разом з тим незалежно від поважності причини пропуску строку апеляційного оскарження апеляційний суд відмовляє у відкритті апеляційного провадження у разі, якщо апеляційна скарга прокурора, органу державної влади чи органу місцевого самоврядування подана після спливу одного року з моменту оголошення оскаржуваного судового рішення..

Верховний Суд України в постанові від 22 лютого 2017 року № 6-2054цс16 зазначив, що, аналізуючи відповідність обставин справи та дій державних органів відповідно до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у своєму рішенні від 20 жовтня 2011 року у справі «Рисовський проти України» (заява №29979/04) підкреслив особливу важливість принципу «належного урядування», який передбачає, що в разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Також ЄСПЛ зазначив, що повноваження державних органів з перегляду власних рішень, включаючи випадки виявлення помилки, які не обмежено жодними часовими рамками, мають суттєвий негативний вплив на юридичну визначеність у сфері особистих прав і цивільних правовідносин, що шкодить принципу «належного урядування» та вимозі «законності», закріпленим у ст. 1 Першого протоколу до Конвенції.

Положення ч. 3 ст. 297 ЦПК України щодо обмеження органів державної влади та місцевого самоврядування в оскарженні судових рішень річним строком з моменту їх проголошення сприяють тому, що державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати своєчасного виконання своїх обов`язків. За положеннями цієї норми органи державної влади або місцевого самоврядування позбавлені права апеляційного оскарження судового рішення зі спливом річного строку з моменту його проголошення, однак мають право на захист прав іншим шляхом, а тому в цьому випадку апеляційний суд без урахування поважності причин пропуску строку зобов`язаний відмовити у відкритті провадження у справі.

Помилковим є висновок про те, що поширення присічного річного строку на оскарження рішення суду першої інстанції прокурором, органом державної влади чи органом місцевого самоврядування незалежно від статусу цих органів у справі позбавляє прокурора, орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, права яких порушуються оскаржуваним рішенням суду першої інстанції, права на доступ до правосуддя.

Велика Палата Верховного Суду погодилась з висновком Верховного Суду України, викладеному в постанові від 22 лютого 2017 року № 6-2054цс16 та вказала, що не вбачає підстав для відступлення від нього.

Висновки: органи місцевого самоврядування у правовідносинах, які зачіпають право комунальної власності територіальної громади, діють як її представники та можуть звертатися до суду з метою захисту прав та інтересів територіальної громади, яку вони представляють. Водночас, враховуючи імперативний характер положення ч. 3 ст. 297 ЦПК України та те, що річний строк на апеляційне оскарження судових рішень органом місцевого самоврядування є присічним і поновленню не підлягає незалежно від причин поважності пропуску, то в разі помилкового відкриття апеляційного провадження воно підлягає закриттю.

Ключові слова: право на справедливий судовий розгляд, преклюзивні строки, захист майнових інтересів територіальної громади