Правова позиція
Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду
згідно з Постановою
від 11 лютого 2026 року
у справі № 758/3512/24
Цивільна юрисдикція
Щодо права неповнолітньої дитини та її піклувальника на звернення до суду з позовом про оспорювання батьківства
ФАБУЛА СПРАВИ
ОСОБА_1, яка діє як законний представник (піклувальник) неповнолітньої ОСОБА_2 , звернулась до суду з позовом до ОСОБА_3, третя особа - відділ державної реєстрації актів цивільного стану міжрегіонального управління Міністерства юстиції, про оспорювання батьківства.
Заочним рішенням суду першої інстанції у задоволенні позову відмовлено.
Постановою апеляційного суду заочне рішення суду першої інстанції залишено без змін.
ОЦІНКА СУДУ
Статтею 129 СК України передбачено фактичне оспорювання батьківства чоловіка матері дитини особою, яка вважає себе батьком дитини, шляхом пред`явлення позову про визнання свого батьківства.
При таких обставинах, з точку зору формального підходу, чинне законодавство України не містить норми, якими прямо передбачено право піклувальника або безпосередньо дитини на пред`явлення позову про оспорювання батьківства щодо цієї дитини.
Разом із тим, статтею 55 Конституції України кожному гарантується право на судовий захист, а відповідно до етапі 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод таке конституційне право має бути забезпечене справедливими судовими процедурами.
У СК України є прогалина та відсутній регулятор, який визначав би правило поведінки учасників сімейних відносин для випадку, коли жінка, яка народила дитину у шлюбі та, відповідно до статті 138 СК України, мала право оспорити батьківство свого чоловіка щодо цієї дитини, померла до досягнення дитиною повноліття, а особа, яка записана батьком дитини, позбавлена батьківських прав і передбачене статтею 136 СК України право оспорити своє батьківство не використовує.
У відповідності до частини десятої статті 7 СК України кожен учасник сімейних відносин має право на судовий захист.
Водночас частиною першою статті 18 СК України визначено, що кожен учасник сімейних відносин, який досяг чотирнадцяти років, має право на безпосереднє звернення до суду за захистом свого права або інтересу.
При цьому частиною четвертою статті 152 СК України встановлено, що дитина має право звернутися за захистом своїх прав та інтересів безпосередньо до суду, якщо вона досягла чотирнадцяти років.
У відповідності до частин першої, четвертої статті 69 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) піклувальник над неповнолітньою особою зобов`язаний дбати про створення для неї необхідних побутових умов, про її виховання, навчання та розвиток. Піклувальник зобов'язаний вживати заходів щодо захисту цивільних прав та інтересів підопічного.
Якщо дитина або особа, дієздатність якої обмежена, не може самостійно здійснювати свої права, ці права здійснюють батьки, опікун або самі ці особи за допомогою батьків чи піклувальника (частина друга статті 14 СК України).
Очевидно, що у справі, яка є предметом касаційного розгляду, позбавлення дитини, яка досягла чотирнадцяти років, або її піклувальника (як єдиного законного представника) права ініціювати позов про оспорювання батьківства суперечить принципу розумності та справедливості.
У відповідності до статті 8 ЦК України, якщо цивільні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону). У разі неможливості використати аналогію закону для регулювання цивільних відносин вони регулюються відповідно до загальних засад цивільного законодавства (аналогія права).
Водночас статтею 10 СК України встановлено, якщо певні сімейні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами або домовленістю (договором) сторін, до них застосовуються норми цього Кодексу, які регулюють подібні відносини (аналогія закону). Якщо до регулювання сімейних відносин неможливо застосувати аналогію закону, вони регулюються відповідно до загальних засад сімейного законодавства (аналогія права).
ВИСНОВКИ: дитина, яка досягла чотирнадцяти років, має право самостійно ініціювати позов про оспорювання батьківства щодо неї у разі якщо мати, яка її народила у шлюбі, померла, а особа, яка записана батьком дитини (чоловік її матері), своє батьківство не оспорює та позбавлена батьківських прав.
Разом із тим, якщо дитина, яка досягла чотирнадцяти років, самостійно не ініціює позов про оспорювання батьківства при зазначених вище обставинах, її піклувальник як єдиний законний представник також має право на звернення до суду з таким позовом в інтересах цієї дитини.
КЛЮЧОВІ СЛОВА: захист прав дитини, суб'єкти звернення до суду, визначення походження дитини
