Правова позиція
Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду
згідно з Постановою
від 02 липня 2025 року
у справі № 569/13445/20
Цивільна юрисдикція
Щодо збереження права користування за громадянами, які мали в користуванні земельні ділянки, надані їм за раніше діючим законодавством
ФАБУЛА СПРАВИ
ОСОБА_1, ОСОБА_2 звернулися до суду з позовом до міської ради, ОСОБА_3, ОСОБА_9, треті особи: Головне управління Держгеокадастру, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, про визнання недійсним державного акту про право власності на землю, визнання недійсним договору дарування земельної ділянки, скасування рішень та витребування земельної ділянки.
Рішенням суду першої інстанції, залишеним без змін постановою апеляційного суду, у задоволенні позову ОСОБА_1, ОСОБА_2 відмовлено.
ОЦІНКА СУДУ
Статтею 66 ЗК Української РСР 1922 року передбачено, що двором визнається сімейно-трудове об'єднання осіб, які спільно ведуть сільське господарство. Двір може складатися і з однієї безсімейної особи (без відмінності статі).
Членами двору вважаються як усі наявні його учасники (включаючи і малолітніх і для людей похилого віку), так і ті, що пішли тимчасово на трудові заробітки і не вийшли з нього законним порядком. Склад двору збільшується у разі шлюбу та примачества (прийому у двір нових членів) та зменшується при виході з нього членів або їх смерті (стаття 67 ЗК Української РСР 1922 року).
Відповідно до статті 68 ЗК Української РСР 1922 року право на землю, що перебуває у трудовому користуванні двору (господарства), а також на споруди та сільсько-господарський інвентар, належить всім членам двору, у повному його складі, незалежно від статі та віку.
Представником двору у його господарських справах визнається домогосподар (чоловік чи жінка) (стаття 69 ЗК Української РСР 1922 року).
Статтею 2 ЗК УРСР 1922 року урегульовано, що всі землі в межах Української РСР в чийому б віданні вони не були, становлять власність Робітничо-Селянської Держави.
Відповідно до частини першої статті 11 ЗК УРСР 1922 року право на землю, надану в трудове користування, є безстроковим і може бути припинено лише з підстав, зазначених у законі.
Статтею 17 ЗК Української РСР 1922 року визначено, що право на землю, надану трудовому землекористувачу, припиняється у випадках: а) добровільної відмови від землі всіх членів двору; б) припинення двором ведення самостійного господарства повністю; в) виморочності двору; г) остаточного переселення його в інше місце, з припиненням у колишньому місці самостійного господарства; д) позбавлення прав користування землею по суду за зазначені у законі злочину; е) заняття землі в установленому порядку для державних та громадських потреб (шляхи сполучення, розробка цінних копалин тощо).
ЗК УРСР 1922 року передбачав (статті 195-206) ведення державного запису землекористувачів (земельна реєстрація), функції якого покладалися на Народний комісаріат землеробства та його місцеві органи. Завдання державного запису землекористувачів полягало у проведенні збору та збереженні «у систематичному та наглядному вигляді» точних та своєчасних відомостей про правове та господарське становище всіх землекористувачів. Відповідно при здійсненні земельної реєстрації фіксувалися такі відомості про кожну земельну ділянку: 1) місце розташування та назва земельної ділянки, кількість землі в цілому та по угіддях, відомості про будівлі та господарські споруди; 2) найменування землекористувачів та підстави отримання землі у користування; 3) відомості про особливі повноваження та повинності, пов`язані з використанням ділянки; 4) інші відомості, внесення яких передбачено наступними розпорядженнями.
Пункт 5 постанови Верховної Ради Української РСР «Про порядок введення в дію Земельного кодексу Української РСР» від 18 грудня 1990 року передбачає, що громадяни, які мають в користуванні земельні ділянки, надані їм до введення в дію цього Кодексу, зберігають свої права на користування до оформлення ними у встановленому порядку прав власності на землю або землекористування.
У пункті 7 Прикінцевих та перехідних положень ЗК України передбачено, що громадяни та юридичні особи, що одержали у власність, у тимчасове користування, в тому числі на умовах оренди, земельні ділянки у розмірах, що були передбачені раніше діючим законодавством, зберігають права на ці земельні ділянки.
ВИСНОВКИ: громадяни, які мали в користуванні земельні ділянки, надані їм за раніше діючим законодавством, зберігали свої права на користування до оформлення ними у встановленому порядку прав власності на землю або землекористування.
КЛЮЧОВІ СЛОВА: підстави набуття земельних прав, захист земельних прав, землекористування, оформлення земельних прав
