Правова позиція
Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду
згідно з Постановою
від 24 січня 2024 року
у справі № 1008/5677/12
Цивільна юрисдикція
Щодо відсутності підстав для представництва прокурором держави в особі державного підприємства
ФАБУЛА СПРАВИ
Прокурор в особі ДП «Дослідне сільськогосподарське виробництво Інституту фізіології рослин і генетики Національної академії наук України», Державної інспекції сільського господарства в Київській області, звернувся до суду з позовом до селищної ради, ТОВ «Астра-Земля», ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання недійсним рішення селищної ради, визнання недійсними державних актів про право власності на земельні ділянки і скасування їхньої державної реєстрації, визнання недійсними договорів купівлі-продажу земельних ділянок та витребування майна.
Справа переглядалась судами неодноразово.
Ухвалою суду першої інстанції позовну заяву залишено без розгляду на підставі пункту 2 частини першої статті 257 Цивільного процесуального кодексу України.
Постановою апеляційного суду ухвалу суду першої інстанції скасовано, справу направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду.
ОЦІНКА СУДУ
Згідно з частинами першою-третьою статті 36-1 Закону України від 05 листопада 1991 року N 1789-XII «Про прокуратуру» в редакції, чинній на час звернення прокурора з позовом до суду, представництво прокуратурою інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні прокурорами від імені держави процесуальних та інших дій, спрямованих на захист у суді інтересів громадянина або держави у випадках, передбачених законом. Підставою представництва в суді інтересів громадянина є його неспроможність через фізичний чи матеріальний стан, похилий вік або з інших поважних причин самостійно захистити свої порушені чи оспорювані права або реалізувати процесуальні повноваження, а інтересів держави - наявність порушень або загрози порушень економічних, політичних та інших державних інтересів внаслідок протиправних дій (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб, що вчиняються у відносинах між ними або з державою.
Представництво інтересів громадянина або держави прокурором у суді врегульовано також у статті 23 Закону України від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII «Про прокуратуру», який набрав чинності 15 липня 2015 року.
Представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом. Частина перша цієї статті визначає, що представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом.
Згідно з частиною третьою статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
З наведених норм випливає, що прокурор наділений повноваженнями здійснювати представництво в суді лише двох суб`єктів права - громадянина (громадянина України, іноземця або особи без громадянства) та держави, і не наділений повноваженнями здійснювати представництво в суді інших суб'єктів права.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що у випадку, коли держава вступає у цивільні правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими їх учасниками. Держава набуває і здійснює цивільні права й обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних, зокрема у цивільних, правовідносинах. Тому у тих відносинах, в які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов`язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах (висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постановах від 20 листопада 2018 року у справі № 5023/10655/11 (пункти 6.21, 6.22), від 26 лютого 2019 року у справі № 915/478/18 (пункти 4.19, 4.20), від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц (пункт 26), від 06 липня 2021 року у справі № 911/2169/20 (пункт 8.5) та інші).
Велика Палата Верховного Суду також звертала увагу на те, що в судовому процесі (в тому числі у цивільному) держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах. Тобто під час розгляду справи у суді фактичною стороною у спорі є держава, навіть якщо позивач визначив стороною у справі певний орган (постанови Великої Палати Верховного Суду від 27 лютого 2019 року у справі № 761/3884/18 (пункт 35), від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц (пункт 27)). Тому, зокрема, наявність чи відсутність в органу, через який діє держава, статусу юридичної особи, значення не має (постанова Великої Палати Верховного Суду від 06 липня 2021 року у справі № 911/2169/20 (пункти 8.10, 8.12).
На відміну від прокурора та органів, через які діє держава, юридичні особи, які не є такими органами, діють як самостійні суб'єкти права - учасники правовідносин. Конституцією України та законом не передбачена можливість прокурора здійснювати процесуальні та інші дії, спрямовані на захист інтересів юридичних осіб. Зокрема, до повноважень прокурора не належить здійснення представництва в суді державних підприємств. Інтереси юридичної особи можуть не збігатися з інтересами її учасників (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 жовтня 2019 року у справі № 923/876/16 (пункт 62)). Тому інтереси державного підприємства можуть не збігатися з інтересами держави, яка має статус засновника (вищого органу) такого підприємства (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 лютого 2021 року у справі № 910/2861/18 (пункт 71)).
Відповідно до статті 170 ЦК України держава у цивільних відносинах діє через органи державної влади, а не через державні підприємства.
ВИСНОВКИ: позовні вимоги прокурора, спрямовані на захист прав або інтересів не держави, а державного підприємства, не підлягають розгляду по суті, оскільки позовну заяву за такими вимогами фактично подано не від імені та в інтересах держави, а від імені та в інтересах державного підприємства, а прокурор не має повноважень на ведення справ в частині таких вимог.
КЛЮЧОВІ СЛОВА: повноваження прокурора, підстави процесуального представництва, правовий статус державного підприємства