Правова позиція

Великої Палати Верховного Суду

згідно з Постановою

від 16 листопада 2022 року

у справі № 910/7310/20

Господарська юрисдикція

Щодо повноважень суду на скасування постанови виконавця про закінчення виконавчого провадження

ФАБУЛА СПРАВИ

ОСББ звернулось до господарського суду зі скаргою на дії (бездіяльність) державного виконавця ВДВС (далі - Скарга), в якій просило скасувати постанову про закінчення виконавчого провадження (далі - Постанова) з примусового виконання наказу (далі - Наказ).

Скарга мотивована тим, що державний виконавець не вчинив жодних дій, спрямованих на виконання Наказу.

Ухвалою господарського суду скаргу ОСББ задоволено повністю.

Постановою апеляційного господарського суду ухвалу господарського суду м скасовано; Скаргу задоволено частково; визнано неправомірною бездіяльність державного виконавця ВДВС щодо своєчасного ненаправлення до органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення.

ОЦІНКА СУДУ

Аналізуючи національні системи правового захисту на предмет дотримання статті 13 Конвенції, ЄСПЛ неодноразово вказував, що для того, аби бути ефективним, національний засіб юридичного захисту має бути: незалежним від будь-якої дискреційної дії державних органів та доступним для тих, кого він стосується (див. рішення від 06.09.2005 у справі «Гурепка проти України», заява № 61406/00, § 59); «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (див. рішення від 05.04.2005 у справі «Афанасьєв проти України», заява № 38722/02, § 75); спроможним запобігти виникненню або продовженню стверджуваного порушення чи надати належне відшкодування за будь-яке порушення, яке вже мало місце (див. рішення від 16.08.2013 у справі «Гарнага проти України», заява № 20390/07, § 29).

Відповідно до пункту 11 частини першої статті 39 Закону № 1404-VIII виконавче провадження підлягає закінченню у разі надіслання виконавчого документа до суду, який його видав, у випадку, передбаченому частиною третьою статті 63 цього Закону.

Враховуючи, що відповідно до абзацу другого частини першої статті 40 Закону № 1404-VIII наслідком закінчення виконавчого провадження є те, що виконавче провадження, щодо якого винесено постанову про його закінчення, не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених цим Законом, Велика Палата Верховного Суду погоджується з доводами ОСББ про те, що Постанова, якою закінчено виконавче провадження, перешкоджає йому реалізувати свої права на примусове виконання остаточного Судового рішення.

Разом із цим Закон № 1404-VIII передбачає можливість відновлення виконавчого провадження. Так, згідно із частиною першою статті 41 Закону № 1404-VIII у разі якщо постанова виконавця про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа стягувачу визнана судом незаконною чи скасована в установленому законом порядку, виконавче провадження підлягає відновленню за постановою виконавця не пізніше наступного робочого дня з дня одержання виконавцем відповідного рішення.

За змістом частини третьої статті 74 Закону № 1404-VIII рішення, дії або бездіяльність державного виконавця також можуть бути оскаржені стягувачем до начальника відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець. Цей начальник при здійсненні контролю за рішеннями, діями державного виконавця під час виконання рішень має право у разі, якщо вони суперечать вимогам закону, своєю постановою скасувати постанову або інший процесуальний документ (або їх частину), винесені у виконавчому провадженні державним виконавцем, зобов'язати державного виконавця провести виконавчі дії в порядку, встановленому цим Законом.

Однак можливість оскаржити рішення, дії або бездіяльність державного виконавця в порядку, визначеному частиною третьою статті 74 Закону № 1404-VIII, не позбавляє стягувача можливості захистити свої порушені права та інтереси шляхом звернення з відповідною скаргою до суду, що передбачено частиною першою статті 74 зазначеного Закону та частиною першою статті 339 ГПК України.

Беручи до уваги викладене, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що застосоване апеляційним судом у цій справі визнання неправомірною бездіяльності державного виконавця ВДВС щодо своєчасного ненаправлення повідомлення про вчинення Товариством (боржником) кримінального правопорушення не відповідає зазначеним критеріям, оскільки Постанова про закінчення виконавчого провадження, яка перешкоджає ОСББ реалізувати свої права на виконання остаточного Судового рішення, після розгляду судом Скарги залишилась чинною.

Велика Палата Верховного Суду вважає, що в цій ситуації ефективним засобом, здатним відновити право стягувача на примусове виконання остаточного Судового рішення, є скасування Постанови, оскільки після її скасування виконавче провадження в силу частини першої статті 41 Закону № 1404-VIII підлягає відновленню за постановою виконавця не пізніше наступного робочого дня з дня одержання виконавцем відповідного судового рішення.

ВИСНОВКИ: передбачений частиною першою статті 74 Закону України від 02.06.2016 № 1404-VIII «Про виконавче провадження» та статтею 339 Господарського процесуального кодексу України судовий захист прав та законних інтересів, порушених рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця, має бути ефективним, зокрема, доступним для тих, кого він стосується, спроможним запобігти виникненню або продовженню стверджуваного порушення та не залежати від дій, які виконавець вчиняє на свій розсуд.

З огляду на це, постанову про закінчення виконавчого провадження, яка ухвалена без урахування вимог закону, можна оскаржити в судовому порядку, а відновлення відповідних прав скаржника може бути ефективно здійснене у разі задоволення скарги та скасування такої постанови.

КЛЮЧОВІ СЛОВА: судовий контроль за виконанням судових рішень, способи захисту прав стягувача, оскарження рішень виконавця, право на ефективний засіб юридичного захисту, порядок закінчення виконавчого провадження, процедура примусового виконання судових рішень