Правова позиція

Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду

згідно з Постановою

від 21 червня 2022 року

у справі № 744/315/16-к

Кримінальна юрисдикція

Щодо неналежного виконання професійних обов'язків медичним працівником (ч. 2 ст. 140 КК України)

ФАБУЛА СПРАВИ

За вироком суду першої інстанції ОСОБА_1 визнано невинуватою в пред'явленому обвинуваченні та виправдано за ч. 2 ст. 140 КК у зв`язку з недоведеністю того, що в її діях є склад цього кримінального правопорушення.

Цим вироком залишено без розгляду цивільні позови ОСОБА_2 та ОСОБА_3 до Комунального некомерційного підприємства «Центральна районна лікарня» про відшкодування майнової та немайнової (моральної) шкоди.

Апеляційний суд ухвалою вирок місцевого суду щодо ОСОБА_1 залишив без змін.

ОЦІНКА СУДУ

Залишаючи без задоволення апеляційну скаргу прокурора, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що відсутність записів у медичних документах про дії лікарів, про консилярне рішення щодо продовження стимуляції народження дитини природним шляхом і відмова від проведення кесаревого розтину не вказують на те, що лікар ОСОБА_1 через необережність у формі злочинної недбалості чи злочинної самовпевненості не вчинила дій, які зобов'язана була вчинити: не здійснила правильної оцінки своїх дій із подальшим переглядом тактики ведення пологів шляхом проведення кесаревого розтину, продовжила проводити пологову стимуляцію. Самостійно, без ще одного лікаря, кесарів розтин вона фізично виконати не могла. У конкретній ситуації лікар ОСОБА_1 не мала реальної можливості надати породіллі ОСОБА_9 належну медичну допомогу, адекватну фактичним обставинам. Відсутність такої можливості виключає існування лікарської помилки в діях обвинуваченої.

Такі висновки апеляційного суду колегія суддів вважає передчасними.

Із наявного в провадженні протоколу засідання комісії при Управлінні охорони здоров'я облдержадміністрації (далі - управління) щодо випадку пологів ОСОБА_9, на засіданні якої була присутня лікар акушер - гінеколог ОСОБА_1, слідує висновок комісії про те, що диспансерний нагляд за вагітною ОСОБА_9 проводився з порушенням наказу МОЗ від 15 липня 2013 року № 417 «Методичні рекомендації щодо організації надання амбулаторної акушерсько-гінекологічної допомоги», а саме всупереч п. 7 не було вжито заходів щодо своєчасного надання медичної допомоги породіллі при виникненні ускладнень у пологах, також пологи проведено некваліфіковано з порушенням клінічних протоколів: «Ведення нормальних пологів», «Аномалії пологової діяльності», затверджених наказами МОЗ від 29 грудня 2003 року № 620, від 31 грудня 2004 року № 676 та наказом управління від 29 грудня 2003 року № 220 «Про організацію діяльності та удосконалення якості надання акушерсько-гінекологічної допомоги населенню».

У розділі 3 посадової інструкції, затвердженої головним лікарем центральної районної лікарні, визначено, що в обов`язки завідувача акушерсько-гінекологічного відділення входить, у тому числі: якісне ведення медичної документації, надання своєчасної і якісної консультативної допомоги всім хворим, які такої потребують, та забезпечення послідовності додержання лікування хворих між поліклінікою і стаціонаром. Відповідно до розділу 4 цієї інструкції завідувач відділенням несе відповідальність: за постановку лікування, діагностичної і профілактичної допомоги у відділенні, якість ведення медичної документації, за надання своєчасної інформації керівництву лікарні про всі надзвичайні випадки і заходи, що прийняті з цих підстав, за неякісну роботу і помилкові дії, так і за бездіяльність і неприйняття рішень, що входять до сфери обов`язків та компетенції.

На думку Суду, суд першої інстанції не врахував доказів на підтвердження присвоєння ОСОБА_1 звання лікаря-спеціаліста за спеціальністю «Акушерство і гінекологія», відповідно до якого такий лікар має знати сучасні методики виконання акушерських та гінекологічних операцій і маніпуляцій, володіти повним обсягом хірургічних втручань, усіма методами амбулаторного і стаціонарного лікування, у тому числі й проводити кесарів розтин.

Немає в ухвалі апеляційного суду і відповіді на те, що місцевий суд не врахував того, що медична документація була заповнена вже наступного дня після проведення пологів, коли ОСОБА_1 були відомі їх наслідки, а тому неповне і неправильне заповнення документації є наслідком її бажання уникнути відповідальності.

ВИСНОВКИ: судами першої і апеляційної інстанцій не встановлено, що в обвинуваченої були будь-які перешкоди або неможливість викликати іншого ургентного лікаря для надання медичної допомоги породіллі, враховуючи те, що її обов'язки дозволяли їй це зробити. Враховуючи накази МОЗ, протоколи щодо акушерсько-гінекологічної допомоги та посадову інструкцію завідувача акушерсько-гінекологічного відділення, колегія суддів не може погодитися з висновками апеляційного суду в частині того, що оскільки ОСОБА_1 прийняла рішення про виклик більш досвідченого, ургентного лікаря, стаж роботи якого становить більше 20 років, вона не мала реальної можливості надати породіллі належну медичну допомогу, тому її відповідальність за ч. 2 ст. 140 КК виключається.

КЛЮЧОВІ СЛОВА: злочини проти життя і здоров'я особи, відповідальність медичних працівників, відповідальність за пологову травму