Правова позиція

Великої Палати Верховного Суду

згідно з Постановою

від 25 травня 2021 року

у справі № 149/1499/18

Цивільна юрисдикція

Щодо правомірності визначення плати за користування позикою у твердій сумі

ФАБУЛА СПРАВИ

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення коштів за договором позики.

Суд першої інстанції ухвалив рішення, згідно з яким задовольнив позов частково: стягнув з відповідача 793 484,00 грн боргу за договором позики від 25 грудня 2014 року, з яких: 550 000,00 грн - сума позики, 195 250,00 грн - інфляційні втрати від прострочення повернення позики за період з липня 2015 року до травня 2018 року включно, 48 234,00 грн - три проценти річних від простроченої позики за період з 30 червня 2015 року до 31 травня 2018 року включно; стягнув із відповідача 4 221,00 грн судового збору, 6 280,00 грн витрат на проведення почеркознавчої експертизи та 959,00 грн витрат на правничу допомогу; у задоволенні позову в іншій частині відмовив.

Апеляційний суд прийняв постанову, згідно з якою залишив без змін рішення суду першої інстанції.

ОЦІНКА СУДУ

Правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством (частина перша статті 19 Конституції України).

Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства (пункт 3 частини першої статті 3 ЦК України). Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).

Позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором (речення перше та друге абзацу першого частини першої статті 1048 ЦК України).

Якщо сторони встановили плату за користування позикою у процентному відношенні до суми позики, то це дозволяє обчислити розмір такої плати у твердій сумі на час, коли цю плату слід внести. Якщо ж сторони встановили таку плату у твердій сумі на час, коли її слід внести, то це дозволяє зробити зворотний розрахунок і визначити розмір плати за користування позикою у процентному відношенні до суми позики.

ВИСНОВКИ: будь-яку визначену сторонами тверду суму оплати за користування позикою завжди можна математичним способом перетворити у проценти відносно суми боргу. З огляду на це визначення плати за користування позикою у твердій сумі та у процентному відношенні є еквівалентними (взаємозамінними). Тому визначення плати за користування позикою у твердій сумі є правомірним.

КЛЮЧОВІ СЛОВА: загальнодозвільний принцип правового регулювання, принцип свободи договору, стягнення боргу, умови договору позики