Правова позиція

Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду

згідно з Постановою

від 12 травня 2020 року

у справі № 357/1180/17

Господарська юрисдикція

Щодо юрисдикції спорів про визнання протиправними та скасування договору оренди земельної ділянки для ведення фермерського господарства

Фабула справи: Приватне сільськогосподарське підприємство «Агрофірма «Світанок» (далі - ПСП «Агрофірма «Світанок») звернулося до суду з позовом у якому просило суд визнати недійсними договори оренди земельних ділянок, укладені між Головним управлінням Держземагентства (далі - ГУ Держземагентства) та ОСОБА_1, згідно з якими останньому передано в оренду земельні ділянки.

Рішенням міськрайонного суду, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду, позов задоволений.

Мотивація касаційної скарги: ОСОБА_1 зазначає, що під час розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій порушені правила юрисдикції загальних судів, оскільки в одному проваджені були розглянуті позовні вимоги до ОСОБА_1 як фізичної особи, так і до ГУ Держземагентства як юридичної особи. Також ОСОБА_1 зазначив, що спірні земельні ділянки йому були надані для розширення фермерського господарства та використовувалися не ним як фізичною особою, а Фермерським господарством «Ямбуренко» (далі - ФГ «Ямбуренко») при здійсненні господарської діяльності. Ця обставина була встановлена судами під час розгляду іншої цивільної справи (№ 357/6037/16-ц). Враховуючи ці обставини, спір у цій справі не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, а має розглядатися в порядку господарського судочинства.

Правова позиція Верховного Суду: розмежування компетенції судів з розгляду земельних спорів здійснено відповідно до їх предмета та суб`єктного складу учасників. Земельні спори, сторонами в яких є насамперед юридичні особи та фізичні особи - підприємці, про захист порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів розглядаються господарськими судами, а інші - за правилами цивільного судочинства.

Відповідно до ч. 2 ст. 124 ЗК України (у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених ч.ч. 2,3 ст. 134 цього Кодексу. Зокрема, не підлягають продажу на конкурентних засадах (земельних торгах) земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них у разі передачі громадянам земельних ділянок для ведення фермерського господарства (ч. 2 ст. 134 ЗК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України «Про фермерське господарство» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян зі створенням юридичної особи, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм для ведення фермерського господарства, відповідно до закону.

Згідно з ч. 3 ст. 7 Закону України «Про фермерське господарство» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) земельні ділянки для ведення фермерського господарства передаються громадянам України у власність і надаються в оренду із земель державної або комунальної власності.

Ст. 8 цього ж Закону (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) фермерське господарство підлягає державній реєстрації після одержання засновником державного акта на право власності на земельну ділянку або укладення договору оренди земельної ділянки та його державної реєстрації у порядку, встановленому законом для державної реєстрації юридичних осіб.

Відповідно до вимог ст.ст. 89, 91, 92 ЦК України та ст. 4 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» (у редакціях, чинних на час виникнення спірних правовідносин) державна реєстрація юридичних осіб - це засвідчення факту створення юридичної особи, після чого виникає цивільна правоздатність юридичної особи.

Отже, можливість реалізації громадянином права на створення фермерського господарства безпосередньо пов`язана з одержанням ним державного акта на право власності чи постійного користування на земельну ділянку або укладенням договору оренди земельної ділянки для ведення фермерського господарства, що є передумовою для державної реєстрації останнього. Натомість відсутність такої реєстрації протягом розумного строку є невиконанням умов закону для отримання земельної ділянки з метою ведення фермерського господарства.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 31 ЗК України та ч. 1 ст. 12 Закону України «Про фермерське господарство» (у редакціях, чинних на час виникнення спірних правовідносин) землі фермерського господарства можуть складатися із: земельної ділянки, що належить на праві власності фермерському господарству як юридичній особі, земельних ділянок, що належать громадянам - членам фермерського господарства на праві приватної власності, земельної ділянки, що використовується фермерським господарством на умовах оренди.

Відповідно до ст. 12 Закону України «Про фермерське господарство» земельні ділянки, які використовуються фермерським господарством на умовах оренди, входять до складу земель фермерського господарства.

Також Велика Палата Верховного Суду у постановах від 13 березня 2018 року у справі № 348/992/16-ц (провадження № 14?5 цс 18), від 22 серпня 2018 року у справі № 606/2032/16-ц (провадження № 14?262 цс 18), від 21 листопада 2018 року у справі № 272/1652/14-ц (провадження № 14-282 цс 18) дійшла висновку, що за змістом ст.ст. 1, 5, 7, 8 і 12 Закону України «Про фермерське господарство»після укладення договору оренди земельної ділянки для ведення фермерського господарства останнє реєструється в установленому законом порядку і з дати реєстрації набуває статусу юридичної особи. З цього часу обов`язки землекористувача земельної ділянки здійснює фермерське господарство, а не громадянин, якому вона надана. Отже, оскільки фермерські господарства є юридичними особами, їхні спори щодо права власності чи іншого речового права на землю з іншими юридичними особами, органами, уповноваженими здійснювати функції держави чи захист її інтересів у спірних правовідносинах, треба розглядати за правилами господарського судочинства.

Висновки: ОСОБА_1 оспорювані земельні ділянки отримав із земель сільськогосподарського призначення державної власності в оренду для створення фермерського господарства та за встановлених обставин справи право користування зазначеними земельними ділянками не могло перейти до раніше створеного ОСОБА_1 фермерського господарства.

Відтак ФГ «Ямбуренко» не могло набути прав користування та володіння спірними земельними ділянка від ОСОБА_1 як члена та керівника цього фермерського господарства. З огляду на суб`єктний склад сторін, характер спірних правовідносин у цій справі спір підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, а тому суди попередніх інстанцій правильно дійшли висновку про необхідність розгляду справи в порядку цивільного судочинства.

Ключові слова: земельні торги, отримання в оренду земельних ділянок державної власності, зайняття фермерською діяльністю