Правова позиція
Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду
згідно з Постановою
від 13 травня 2020 року
у справі № 320/6459/19
Адміністративна юрисдикція
Щодо юрисдикції спорів про оскарження рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця особами, які не є сторонами виконавчого провадження
Фабула справи: ТОВ «Аграрні Системні Технології» (далі - Товариство) звернулося з позовом до Приватного виконавця виконавчого округу, за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, - ОСОБА_1, ТОВ «Тропік», в якому просило визнати протиправним та скасувати пп. 3 п. 1 постанови про арешт майна у виконавчому провадженні щодо накладення арешту на право оренди земельної ділянки.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що Товариство не є стороною виконавчого провадження і не може в інший спосіб захистити своє порушене право користування земельною ділянкою як її орендар.
Ухвалою окружного адміністративного суду, залишеною без змін постановою апеляційного адміністративного суду, відмовлено у відкритті провадження в адміністративній справі.
Відмовляючи у відкритті провадження, суди виходили з того, що спір не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства з огляду на те, що Товариство повинне звернутися до загального місцевого суду з позовом про визнання права власності на майно та про зняття з нього арешту.
Мотивація касаційної скарги: ТОВ «Аграрні Системні Технології» зауважує, що судами попередніх інстанцій безпідставно не застосовано до спірних правовідносин правову позицію, викладену в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 березня 2019 року в справі № 823/359/18, за якою спір, у якому особа, яка не є стороною виконавчого провадження, оскаржує рішення, дія чи бездіяльність виконавця підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.
Правова позиція Верховного Суду: у цій справі судами попередніх інстанцій установлено, що позивач не є стороною виконавчого провадження, в якому приватним виконавцем прийнято постанову про, серед іншого, накладення арешту на право оренди земельної ділянки, орендарем якої є ТОВ «Аграрні системні технології».
Оскільки ГПК України не врегульовано порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця особами, які не є сторонами такого виконавчого провадження, то відповідно до ч. 1 ст. 287 КАС України такі спори відносяться до юрисдикції адміністративних судів та підлягають розгляду за правилами адміністративного судочинства.
Подібний правовий висновок викладено, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 30 травня 2018 року в справі № 815/2255/16 та від 27 березня 2019 року в справі № 823/359/18, від 05 червня 2019 року в справі № 917/2267/14, від 03 липня 2019 року в справі № 826/14603/17 та ін.
Отже, відповідно до ст. 74 Закону України «Про виконавче провадження» та ч. 1 ст. 287 КАС України рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця можуть бути оскаржені особами, які не є сторонами такого виконавчого провадження, до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.
Висновки: враховуючи те, що позивач не є стороною виконавчого провадження і не наділений правом щодо оскарження дій приватного виконавця щодо прийняття постанови про арешт коштів боржника в передбаченому ГПК України порядку, Верховний Суд вважає помилковим висновок судів першої та апеляційної інстанцій про наявність підстав для відмови у відкритті провадження, оскільки згідно з приписами ч. 1 ст. 287 КАС України та ч. 2 ст. 74 Закону України «Про виконавче провадження» розгляд такого позову віднесено до юрисдикції адміністративних судів.
Ключові слова: господарське судочинство, господарська юрисдикція, наслідки арешту майна орендодавця, оскарження дій у виконавчому провадженні
