Єдиний державний реєстр судових рішень
КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
23 червня 2020 року м. Київ № 320/6459/19
Суддя Київського окружного адміністративного суду Журавель В.О., розглянувши адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Аграрні Системні Технології" до Приватного виконавця виконавчого округу Київської області Говорова Павла Володимировича, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_1 , Товариство з обмеженою відповідальністю "Тропік", про визнання протиправним та скасування пункту постанови,
в с т а н о в и в:
До Київського окружного адміністративного суду звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю "Аграрні Системні Технології" (далі - позивач) з позовом до Приватного виконавця виконавчого округу Київської області Говорова Павла Володимировича (далі - відповідач), треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_1 (далі - третя особа-1), Товариство з обмеженою відповідальністю "Тропік" (далі - третя особа-2), в якому просить суд:
- визнати протиправним та скасувати підпункт 3 пункту 1 постанови Приватного виконавця Говорова Павла Володимировича про арешт майна від 1 жовтня 2019 р. в рамках виконавчого провадження № 60197978 щодо накладення арешту на право оренди земельної ділянки, площею 4,42 га, кадастровий номер 3224980800:02:002:0051.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що оскаржуваний підпункт 3 пункту 1 постанови про арешт майна від 1 жовтня 2019 р. в рамках виконавчого провадження № 60197978 щодо накладення арешту на право оренди земельної ділянки, площею 4,42 га, кадастровий номер 3224980800:02:002:0051 порушує права позивача, як законного орендаря земельної ділянки, оскільки обмежує право підприємства на користування нею з метою самостійного господарювання та отримання продукції і доходів з неї. Вказує, що з моменту передачі земельної ділянки в оренду саме орендар є власником зазначеного речового права. Проте, відповідачем накладено арешт на майно боржника та на це речове право, хоча позивач не є ні боржником, ні стороною виконавчого провадження, чим порушено ст.18 Закону України «Про виконавче провадження», якою забороняється накладати арешт на майно особи, яка не є боржником у виконавчому провадженні.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 9 грудня 2019 року, залишеною без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 22 січня 2020 року, відмовлено у відкритті провадження в адміністративній справі у зв`язку з тим, що спір, який виник між позивачем та органом державної виконавчої служби (у тому числі із її посадовими і службовими особами), з приводу зняття арешту з нерухомого майна не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, а має розглядатися судами загальної юрисдикції в порядку цивільного судочинства з посиланням на аналогічний правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постановах від 22 серпня 2018 року у справі № 658/715/16-ц та від 18 вересня 2019 р. у справі № 826/16025/18.
Постановою Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду від 13 травня 2020 р. касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Аграрні Системні технології» задоволено. Ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 9 грудня 2019 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 22 січня 2020 року в справі №320/6459/19 скасовано, а справу №320/6459/19 направлено до Київського окружного адміністративного суду для продовження розгляду у порядку адміністративного судочинства.
22 травня 2020 р. протоколом автоматизованого розподілу судових справ між суддями справу передано на розгляд судді цього адміністративного суду Журавлю В .О.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 27 травня 2020 р. з урахуванням судового рішення Верховного Суду відкрито спрощене позовне провадження в адміністративній справі та призначено судове засідання по справі. Крім того, цією ухвалою запропоновано відповідачу надати відзив на позовну заяву та оригінал для огляду та належним чином завірену копію матеріалів виконавчого провадження № 60197978.
3 червня 2019 р. сторони у судове засідання не прибули, будь-яких документів не надали. При цьому відповідачем не було надано відзиву та документів, які витребувано судом в ухвалі від 27 травня 2020 р. Тому виникли підстави для витребування доказів судом.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 3 червня 2020 р. витребувано докази від Приватного виконавця виконавчого округу Київської області Говорова Павла Володимировича. Цією ж ухвалою повторно запропонувати відповідачу надати відзив на позовну заяву.
Згідно з приписами ст.79 КАС України відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом із поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи (ч.3). Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк. Учасник справи також повинен надати докази, які підтверджують, що він здійснив усі залежні від нього дії, спрямовані на отримання відповідного доказу (ч.4). У випадку визнання поважними причин неподання учасником справи доказів у встановлений законом строк суд може встановити додатковий строк для подання вказаних доказів (ч.5). Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, що їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї (ч.8).
Відповідно до вимог ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин (ч.2). Якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд вирішує справу на підставі наявних доказів (ч.5).
Із урахуванням наведеного суд зазначає, що відповідачу ухвалою суду від 27 травня 2020 р. запропоновано надати докази у справі. Ухвалою від 3 червня 2020 р. від відповідача витребувано докази у справі. Незважаючи на це, за період з 27 травня до дати прийняття рішення суду відповідач ні відзив у справі, ні необхідні документи до суду не подав, не зазначив про об`єктивну причину їх ненадання і не надав доказів, які підтверджують, що він здійснив усі залежні від нього дії, спрямовані на отримання відповідного доказу.
Відповідач, належним чином повідомлений про час, дату та місце проведення судового засідання, до суду не прибув, про причини неявки суд не повідомив, відзив до суду не подав, з клопотанням та іншими заявами до суду не звертався.
За таких обставин суд визнає, що відповідач без поважних причин не надав докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, а тому згідно з приписами ч.5 ст.77 КАС України суд вирішує справу на підставі наявних доказів.
15 червня 2020 р. до суду від представника третьої особи-2 надійшли пояснення. Зазначає, що застосування виконавцем такого заходу примусового виконання рішень, як звернення стягнення на право оренди земельної ділянки, можливе стосовно власника земельної ділянки (орендодавця), а також у тих випадках, коли право на таке відчуження щодо іншої, крім власника, особи, передбачено законом або договором (емфітевзис, суперфіцій, заставодержатель права оренди земельної ділянки тощо). Вказує, що спірний у цій адміністративній справі арешт на право оренди було накладено відповідачем саме щодо власника (орендодавця) ОСОБА_1 , яка і є боржником у виконавчому провадженні, а не щодо орендаря, який є позивачем у цій справі, тому цей арешт є правомірним і законним. На підтвердження посилається на правову позицію Великої Палати Верховного Суду, наведену у постанові від 18 березня 2020 р. Звертає увагу, що 1 жовтня 2010 р. позивачем було укладено із власником земельної ділянки додаткову угоду, за якою земельна ділянка повернута від орендаря (позивача) до орендодавця ( ОСОБА_1 ), тобто накладення арешту на цю земельну ділянку взагалі прав орендаря ТОВ "Аграрні Системні Технології" не порушило.
Представник третьої особи-2 просив суд розгляд справи здійснювати за його участю. Проте, 15 червня 2020 р. представник третьої особи-2 до суду не прибув, із іншими заявами та клопотання не звертався.
15 червня 2020 р. до суду від представника позивача надійшло клопотання про подальший розгляд справи в порядку письмового провадження.
15 червня 2020 р. сторони та інші учасники справи, які були належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи, у судове засідання не прибули.
Ураховуючи положення ч. 9 ст. 205 КАС України, розгляд справи здійснено судом без участі представників учасників справи у порядку письмового провадження за наявними у справі доказами.
Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.
4 серпня 2018 р. між ОСОБА_1 (Орендодавець) та позивачем (Орендар) укладено договір оренди землі. Відповідно до п. 1 цього договору Орендодовець надає, а Орендар приймає у строкове платне користування земельну ділянку сільськогосподарського призначення, яка знаходиться у межах Великогуляківської сільської ради Фастівського району Київської області.
Згідно з цим договором в оренду передається земельна ділянка загальною площею 4,4100 гектарів, кадастровий номер 3224980800:02:002:0051. Пунктом 8 договору передбачено, що договір укладено на 10 років з дати державної реєстрації права оренди.
16 липня 2019 р. Господарським судом Київської області прийнято судовий наказ у справі № 911/1739/19, за яким стягнуто з фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Тропік» 83937 грн. 62 коп. заборгованості за Договором поставки № 2205/19-КВ від 22 травня 2019 р. та 192 грн. 10 коп. судового збору.
На підставі цього судового наказу відповідачем відкрито провадження № 60197978.
1 жовтня 2019 р. відповідачем винесено постанову про арешт майна боржника у виконавчому провадженні № 60197978. Відповідно до цієї постанови відповідачем накладено арешт на:
1) все рухоме та нерухоме майно;
2) земельну ділянку, площею 4,42 га, кадастровий номер 3224980800:02:002:0051, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, за адресою: Київська область, Фастівський район, Великогуляківська с/р;
3) право оренди земельної ділянки, площею 4,42 га, кадастровий номер 3224980800:02:002:0051, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва за адресою: Київська область, Фастівський район, Великогуляківська с/р, (договір оренди № б/н від 4 серпня 2018 р., строк дії до 4 серпня 2028 р., орендар Товариство з обмеженою відповідальністю «Аграрні системні технології», код ЄДРПОУ - 03568089, номер запису про інше речове право - 27438514).
1 жовтня 2019 р. між ОСОБА_1 (Орендодавець) та позивачем (Орендар) укладено додаткову угоду до Договору оренди землі від 1 квітня 2015 р. Відповідно до п. 1 цієї додаткової угоди сторони вирішили припинити дію Договору оренди землі від 1 квітня 2015 р. за взаємною згодою з 1 жовтня 2019 р.
1 жовтня 2019 р. між ОСОБА_1 (Орендодавець) та позивачем (Орендар) підписано Акт приймання-передачі (повернення) земельної ділянки до Договору оренди землі від 1 квітня 2015 р., згідно з яким Орендар повернув (передав), а Орендодавець прийняв назад земельну ділянку сільськогосподарського призначення, що розташована в межах Великогуляківської сільської ради Фастівського району Київської області загальною площею 4,4200 га, кадастровий № 3224980800:02:002:0051. Земельна ділянка повертається в доброму стані, придатному для використання.
Позивач вважає підпункт 3 пункту 1 постанови відповідача про арешт майна від 1 жовтня 2019 р. в рамках виконавчого провадження № 60197978 щодо накладення арешту на право оренди земельної ділянки протиправною та такою, що підлягає скасуванню, у зв`язку з чим звернувся до суду.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Спірні правовідносини, що склались між сторонами, регулюються Конституцією України, Законом України "Про виконавче провадження" від 2 червня 2016 р. № 1404-VIII (далі - Закон № 1404-VIII). Закон № 1404-VIII визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку.
Відповідно до вимог ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з вимогами статті 1 Закону № 1404-VIII виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Відповідно до вимог статті 10 Закону № 1404-VIII заходами примусового виконання рішень є: 1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об`єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами; 2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника; 3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні; 4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов`язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем; 5) інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом.
Згідно з вимогами пункту 6 частини 3 статті 18 Закону № 1404-VIII виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в установленому законодавством порядку.
Звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації (стаття 48 Закону № 1404-VIII).
За статтею 56 Закону № 1404-VIII арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення та накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника.
Виконавець за потреби може обмежити право користування майном, здійснити опечатування або вилучення його у боржника та передати на зберігання іншим особам, про що він виносить постанову або зазначає обмеження в постанові про арешт. Вид, обсяг і строк обмеження встановлюються виконавцем у кожному конкретному випадку з урахуванням властивостей майна, його значення для власника чи володільця, необхідності використання та інших обставин.
У постанові про опис та арешт майна (коштів) боржника обов`язково зазначаються: 1) якщо опису підлягає земельна ділянка - її розмір, цільове призначення, наявність комунікацій тощо; 2) якщо опису підлягає будівля, споруда, приміщення, квартира - загальна площа, кількість кімнат (приміщень), їх площа та призначення, матеріали стін, кількість поверхів, поверх або поверхи, на яких розташоване приміщення (квартира), інформація про підсобні приміщення та споруди; 3) якщо опису підлягає транспортний засіб - марка, модель, рік випуску, об`єм двигуна, вид пального, пробіг, комплектація, потреба у ремонті, колір тощо.
Втім відповідно до абзацу сьомого пункту 2 статті 4 Закону України від 1 липня 2004 року № 1952-IV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (далі - Закон № 1952-IV) право оренди (суборенди) земельної ділянки відноситься до речових прав на нерухоме майно, похідних від права власності. Аналіз наведених вище положень зазначених законів не дає підстав стверджувати, що майно боржника і речові права на це майно - це один об`єкт. Адже наведені вище положення статті 18 Закону № 1404-VIII наділяють виконавця правом накладати арешт на земельну ділянку як нерухоме майно, але не свідчать такою ж мірою про поширення цієї норми на арешт права оренди як речового права.
Так само не вбачається однозначно й право виконавця накладати арешт на майнові (речові) права (тобто на право оренди) і з приписів статті 56 Закону № 1404-VIII, оскільки вона регулює питання арешту і вилучення тільки майна (коштів) боржника і не містить застереження, яке б дозволяло поширити цю норму на майнові (речові) права, як це зроблено, наприклад, у пункті 1 частини першої статті 10 Закону № 1404-VIII, де законодавець прирівнює майно і майнові права, на що вказує словосполучення «майно (майнові права) боржника».
Водночас у чинному законодавстві встановлені також спеціальні норми, які передбачають звернення стягнення на певні майнові права та їх арешт. Так, за частиною десятою статті 56 Закону № 1404-VIII у порядку, встановленому цією статтею, виконавець, у провадженні якого знаходиться виконавче провадження, за заявою стягувача чи з власної ініціативи може накласти арешт на грошові кошти, які перебувають на рахунках (вкладах) чи на зберіганні у банках, інших фінансових установах і належать особі, яка має заборгованість перед боржником, яка підтверджена судовим рішенням, що набрало законної сили.
Такий арешт знімається, якщо протягом п`яти днів з дня його накладення стягувач не звернеться до суду про звернення стягнення на грошові кошти такої особи в порядку, встановленому процесуальним законом.
Відповідно до вимог стаття 336 ГПК (як і стаття 440 Цивільного процесуального кодексу України) регламентує спеціальні умови та порядок звернення стягнення на грошові кошти, які належать особі, яка має заборгованість перед боржником і такі умови та порядок відрізняються від загального порядку звернення стягнення на майно, передбаченого Законом № 1404-VIII.
Тож визначаючи наявність чи відсутність у приватного виконавця права накладати арешт на майнові (речові) права боржника, відповідні норми Закону № 1404-VIII слід застосовувати у їх системному зв`язку зі спеціальним законодавством, яке регулює зміст відповідного права, а також порядок його виникнення, зміни та припинення.
Визначення майнового права наведено в статті 3 Закону України від 12 липня 2001 року № 2658-III «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» (далі - Закон № 2658-III), згідно з якою майновими правами, які можуть оцінюватися, визнаються будь-які права, пов`язані з майном, відмінні від права власності, у тому числі права, які є складовими частинами права власності (права володіння, розпорядження, користування), а також інші специфічні права (права на провадження діяльності, використання природних ресурсів тощо) та права вимоги.
За змістом статей 177, 178 ЦК України майнові права є об`єктами цивільних прав, можуть вільно відчужуватися або переходити від однієї особи до іншої в порядку правонаступництва чи спадкування або іншим чином, якщо вони не вилучені з цивільного обороту, або не обмежені в обороті, або не є невід`ємними від фізичної чи юридичної особи.
Суд зазначає, що спеціальні норми, що регулюють відносини з обігу земельних ділянок, містяться у ЗК України, за статтею 2 якого об`єктами земельних відносин є землі в межах території України, земельні ділянки та права на них, у тому числі на земельні частки (паї).
Згідно з частиною першою статті 93 ЗК України право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Аналогічне визначення містить і стаття 1 Закону України «Про оренду землі».
З огляду на перелічені вище положення законодавства, а також приписи абзацу сьомого пункту 2 статті 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та статті 317 ЦК України, право оренди є речовим правом на нерухоме майно, похідним від права власності та притаманним саме власнику такого майна.
Тому частиною 5 статті 93 ЗК України право оренди земельної ділянки визнано оборотоздатним об`єктом для власника такої ділянки, що слідує з положення цієї частини про те, що «право оренди земельної ділянки може відчужуватися, у тому числі продаватися на земельних торгах, а також передаватися у заставу, спадщину, вноситися до статутного капіталу власником земельної ділянки - на строк до 50 років, крім випадків, визначених законом».
Також, за абзацом 3 частини 2 статті 135 ЗК України «продаж земельних ділянок, що перебувають у приватній власності, або прав на них (оренди, суперфіцію, емфітевзису) може здійснюватися на земельних торгах виключно з ініціативи власників земельної ділянки. У такому разі земельні торги регулюються положеннями цього Кодексу, якщо інше не передбачено законом чи договором з виконавцем земельних торгів». Тож спеціальним законодавством право ініціювати та продавати серед іншого і право на оренду земельної ділянки надано саме власнику земельної ділянки.
За абзацом четвертим частини другої статті 135 ЗК України звернення стягнення на земельні ділянки або прав на них (оренди, суперфіцію, емфітевзису) здійснюється державним виконавцем, приватним виконавцем під час виконання рішень, що підлягають примусовому виконанню в порядку, встановленому Законом № 1404-VIII.
Однак у процедурі виконання судового рішення про стягнення заборгованості щодо боржника-орендаря межі оборотоздатності права оренди земельної ділянки як об`єкта стягнення у виконавчому провадженні слід визначати залежно від змісту прав орендаря за договором оренди, а не прав власника такої земельної ділянки.
За статтею 5 цього Закону орендарями земельних ділянок є юридичні або фізичні особи, яким на підставі договору оренди належить право володіння і користування земельною ділянкою. Орендарі набувають права оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених ЗК України, ЦК України, цим та іншими законами України і договором оренди землі.
Повноваження щодо використання орендованої земельної ділянки чи права на неї як і виключення стосовно окремих повноважень (суборенда земельної ділянки, якщо передбачено договором або за згодою орендодавця; перехід права на оренду земельної ділянки після смерті фізичної особи-орендаря, якщо інше не передбачено договором оренди; відчуження орендарем права на оренду земельної ділянки державної або комунальної власності лише за певних умов; право на обмін права оренди на земельні ділянки, розташовані у масиві земель сільськогосподарського призначення за певних умов) врегульовано статтями 8, 8-1, 8-2, 25 Закону України «Про оренду землі».
За частиною шостою статті 93 ЗК України орендована земельна ділянка або її частина може за згодою орендодавця, крім випадків, визначених законом, передаватися орендарем у володіння та користування іншій особі (суборенда). Однак така передача земельної ділянки у володіння та користування іншій особі не породжує самостійних договірних відносин між власником земельної ділянки та суборендарем, не змінює та не припиняє існуючий договір оренди, не породжує відчуження цього права та, відтак, не припиняє право оренди орендаря.
Наділення орендаря окремими повноваженнями щодо права на оренду земельної ділянки не дає підстав для прирівнювання цього майнового права до емфітевзису і суперфіцію, щодо яких законодавством чітко визначено самостійний правовий режим.
Так, умови і підстави укладення договору оренди землі, зміна умов такого договору врегульовані положеннями статей 16 та 30 Закону України «Про оренду землі», які передбачають згоду орендодавця та орендаря на укладення чи зміну умов договору, незалежно від форми власності на земельну ділянку, без будь-яких застережень. Серед підстав укладення договору оренди земельної ділянки названі цивільно-правові договори або спадкування (частина третя статті 16 цього Закону).
Натомість серед підстав укладення, зміни договору оренди земельної ділянки, що має безпосереднє відношення і до договорів на право оренди земельної ділянки, відсутня така підстава, як звернення стягнення на право оренди, при якому відбувається зміна договору оренди, обумовлена зміною його сторони.
За статтею 31 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі припиняється в разі: закінчення строку, на який його було укладено; викупу земельної ділянки для суспільних потреб та примусового відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності в порядку, встановленому законом; поєднання в одній особі власника земельної ділянки та орендаря; смерті фізичної особи - орендаря, засудження його до позбавлення волі та відмови осіб, зазначених у статті 7 цього Закону, від виконання укладеного договору оренди земельної ділянки; ліквідації юридичної особи - орендаря; відчуження права оренди земельної ділянки заставодержателем; набуття права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, що розташовані на орендованій іншою особою земельній ділянці; припинення дії договору, укладеного в межах державно-приватного партнерства, у тому числі концесійного договору (щодо договорів оренди землі, укладених у межах такого партнерства/концесії)».
Суд звертає увагу, що стаття 31 Закону України «Про оренду землі», що визначає підстави припинення договору оренди землі, зокрема для орендаря, не вказує серед них на можливість припинення такого договору у разі звернення стягнення на право оренди земельної ділянки, тоді як, наприклад, відчуження права оренди земельної ділянки заставодержателем відноситься до таких підстав.
Частиною десятою цієї статті передбачено, що договір оренди землі припиняється також в інших випадках, передбачених законом, проте жодним іншим законом не передбачено випадків припинення таких договорів у разі звернення стягнення на право оренди земельної ділянки.
Отже, з аналізу статей 93 і 135 ЗК України, положень Закону України «Про оренду землі», статті 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» слідує, що право на оренду (право оренди) земельної ділянки, яке набуте орендарем на підставі договору оренди, є похідним від права власності майновим правом у розумінні статей 177 і 178 ЦК України, щодо якого законодавством установлено певні обмеження, які визначають рівень його оборотоздатності.
Рівень оборотоздатності права на оренду (права оренди) земельної ділянки залежно від визначеного суб`єкта права на оренду земельної ділянки, який має право його відчужувати (власник (орендодавець) земельної ділянки, заставодержатель), виду права на користування земельною ділянкою (емфітевзис і суперфіцій, оренда у спеціально визначених випадках), форми права власності на земельну ділянку.
Положеннями абзацу четвертого частини другої статті 135 ЗК України, за яким звернення стягнення на земельні ділянки або прав на них (оренди, суперфіцію, емфітевзису) здійснюється державним виконавцем, приватним виконавцем під час виконання рішень, що підлягають примусовому виконанню в порядку, встановленому Законом № 1404-VIII, не врегульовано порядку звернення стягнення, а робиться лише відсилання до спеціального закону.
Тож системний аналіз статті 19 Конституції України, статей 10, 18, 56 Закону № 1404-VIII, статті 3 Закону «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» вказує на те, що виконавець не наділений правом накладення арешту на право оренди земельної ділянки боржника-орендаря, яке як майнове право є за змістом наведених вище законодавчих норм відмінним від майна (коштів) об`єктом цивільних прав та має обмежену оборотоздатність для боржника-орендаря.
Застосування виконавцем такого заходу примусового виконання рішень, як звернення стягнення на право оренди земельної ділянки, можливе стосовно власника земельної ділянки (орендодавця), а також у тих випадках, коли право на таке відчуження щодо іншої, крім власника, особи, передбачено законом або договором (емфітевзис, суперфіцій, заставодержатель права оренди земельної ділянки тощо). Адже виконавець, виконуючи рішення, не може бути наділений більшими повноваженнями щодо майнових прав, ніж має щодо цих самих майнових прав сам боржник.
Аналогічна правова позиція викладена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18 березня 2020 р. у справі №904/968/18. У цій постанові, зокрема, також вказано, що під час виконання рішення суду арештованими можуть бути лише ті майнові права, що належать боржнику та які міг відчужити сам боржник, а кошти, виручені від їх продажу, спрямувати на погашення вимог стягувача до боржника у виконавчому провадженні.
Відповідно до вимог ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Отже, застосування виконавцем такого заходу примусового виконання рішень, як звернення стягнення на право оренди земельної ділянки, можливе стосовно власника земельної ділянки (орендодавця).
Судом у цій справі встановлено, що власником земельної ділянки є ОСОБА_1 , яка є боржником у виконавчому провадженні № 60197978, щодо якої відповідачем винесено постанову про арешт майна боржника у вказаному виконавчому провадженні та на право оренди якої накладено арешт.
Із урахуванням наведеної правової позиції Великої Палати Верховного Суду накладення приватним виконавцем арешту на право оренди земельної ділянки, власником якої є боржник у виконавчому провадженні, орендодавець цієї земельної ділянки ОСОБА_1 , відповідає вимогам законодавства і є правомірним.
При цьому суд бере до уваги, що у день накладення арешту на вказане майнове право між орендодавцем та орендарем складено додаткову угоду про припинення оренди та повернуто земельну ділянку орендодавцю.
Суд не бере до уваги твердження позивача про порушення ст.18 Закону України «Про виконавче провадження», якою забороняється накладати арешт на майно особи, яка не є боржником у виконавчому провадженні, оскільки, як встановлено судом, арешт приватним виконавцем накладено саме на майно особи, яка є боржником у виконавчому провадженні, та на майнове право особи, яка є боржником у виконавчому провадженні ( ОСОБА_1 ).
Щодо інших доводів та аргументів учасників справи, то суд зазначає про таке.
Згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
За таких обставин суд визнає, що відповідач, приймаючи підпункт 3 пункту 1 постанови Приватного виконавця Говорова Павла Володимировича про арешт майна від 1 жовтня 2019 р. у виконавчому провадженні № 60197978 щодо накладення арешту на право оренди земельної ділянки, площею 4,42 га, кадастровий номер 3224980800:02:002:0051, діяв відповідно до вимог чинного законодавства України, отже з дотриманням вимог, передбачених частиною другою статті 2 КАС України та не порушив права позивача.
Отже, позовні вимоги про визнання протиправним та скасування підпункту 3 пункту 1 постанови Приватного виконавця Говорова Павла Володимировича про арешт майна від 1 жовтня 2019 р. в рамках виконавчого провадження № 60197978 щодо накладення арешту на право оренди земельної ділянки, площею 4,42 га, кадастровий номер 3224980800:02:002:0051 є не обґрунтованими та задоволенню не підлягають.
У зв`язку з відмовою у задоволенні адміністративного позову, питання про стягнення судових витрат задоволенню не підлягає.
Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
в и р і ш и в:
У задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня його проголошення .
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.
Відповідно до пункту 3 розділу VI "Прикінцеві положення" Кодексу адміністративного судочинства України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 47, 79, 80, 114, 122, 162, 163, 164, 165, 169, 177, 193, 261, 295, 304, 309, 329, 338, 342, 363 цього Кодексу, а також інші процесуальні строки щодо зміни предмета або підстави позову, збільшення або зменшення розміру позовних вимог, подання доказів, витребування доказів, забезпечення доказів, а також строки звернення до адміністративного суду, подання відзиву та відповіді на відзив, заперечення, пояснень третьої особи щодо позову або відзиву, залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви, пред`явлення зустрічного позову, розгляду адміністративної справи, апеляційного оскарження, розгляду апеляційної скарги, касаційного оскарження, розгляду касаційної скарги, подання заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами продовжуються на строк дії такого карантину.
Строк, який встановлює суд у своєму рішенні, не може бути меншим, ніж строк дії карантину, пов`язаного із запобіганням поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19).
Повне найменування сторін:
Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Аграрні Системи Технології», адреса: вул. Урожайна, 4, с. Соколівка, Васильківський район, Київська область, 08666, код ЄДРПОУ - 03568089.
Відповідач - Приватний виконавець виконавчого округу Київської області Говоров Павло Володимирович, адреса: вул. Нове Шосе, 3, м. Буча, Київська область, 08292, РНКОПП - НОМЕР_1 .
Третя особа-1 - фізична особа-підприємець ОСОБА_1 , адреса: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_2 .
Третя особа-2 - Товариства з обмеженою відповідальністю «Тропік», адреса: вул.. Пекарська, буд. 5, кв. 4, м. Львів, 79008, код ЄДРПОУ - 20831737.
Суддя Журавель В.О.
Дата складення рішення суду - 23 червня 2020 р.
