Постанова
Іменем України
20 вересня 2021 року
м. Київ
справа № 200/17337/17
провадження № 61-865сво21
Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду:
головуючого (судді-доповідача) - Синельникова Є. В.,
суддів: Висоцької В. С., Гулька Б. І., Крата В. І., Луспеника Д. Д., Фаловської І. М., Червинської М. Є.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору: Шевченківський районний відділ в м. Дніпро Головного управління Державної міграційної служби у Дніпропетровській області, комунальне підприємство «Жилсервіс-5» Дніпровської міської ради,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Дніпровського апеляційного суду у складі колегії суддів: Свистунової О. В., Красвітної Т. П., Єлізаренко І. А., від 03 грудня 2020 року.
Короткий зміст позовних вимог
У жовтні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору: Шевченківський районний відділ в м. Дніпро Головного управління Державної міграційної служби у Дніпропетровській області, комунальне підприємство «Жилсервіс-5» Дніпровської міської ради (далі - КП «Жилсервіс-5» Дніпровської міської ради), про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням.
Свої вимоги ОСОБА_1 мотивувала тим, що згідно ордеру № 2297 від 31 січня 2002 року вона та її чоловік ОСОБА_2 отримали у користування житлову площу у розмірі 11,5 кв. м в кімнаті АДРЕСА_1 . Починаючи з грудня 2016 року, у зв`язку з фактичним припиненням шлюбних відносин, відповідач, зібравши свої особисті речі, виїхав із вказаної кімнати у невідомому напрямку. Зазначала, що вона єдина, хто фактично проживає у кімнаті, сплачує комунальні платежі.
ОСОБА_1 також вказувала, що перебування відповідача протягом тривалого часу на реєстраційному обліку в кімнаті АДРЕСА_1 завдає збитків, оскільки нарахування платежів за певні комунальні послуги здійснюється з розрахунку кількості зареєстрованих осіб.
Із урахуванням зазначеного, позивачка просила позов задовольнити, визнати відповідача таким, що втратив право користування кімнатою АДРЕСА_1 шляхом зняття його з реєстрації.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Заочним рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська у складі судді Шевцової Т. В. від 05 грудня 2017 року позов ОСОБА_1 задоволено.
Визнано ОСОБА_2 таким, що втратив право користування кімнатою АДРЕСА_1 та знято його з реєстрації за вказаною адресою. Вирішено питання щодо розподіл судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ОСОБА_2 з грудня 2016 року фактично не проживає за вищевказаною адресою, комунальних послуг не оплачує. Позивачка єдина, хто фактично проживає у кімнаті, сплачує комунальні платежі. Перебування відповідача протягом тривалого часу на реєстраційному обліку у вказаному житлі завдає збитків позивачці, оскільки нарахування платежів за комунальні послуги здійснюється з розрахунку кількості зареєстрованих осіб.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 03 грудня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено.
Заочне рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 05 грудня 2017 року скасовано та ухвалено нове, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Вирішено питання щодо розподіл судових витрат.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що позивачка на час звернення до суду із зазначеними вимогами не була власником або наймачем кімнати, а була особою зареєстрованою, як член сім`ї відповідального квартиронаймача кімнати у гуртожитку, а тому матеріалами справи не доведено її право на звернення до суду з позовом про визнання особи (квартиронаймача кімнати у гуртожитку) таким, що втратив право користування жилим приміщенням у гуртожитку, яке перебуває у власності територіальної громади міста. У постанові Верховного Суду України від 04 листопада 2015 року у справі № 6-1166цс15 зазначено, що правом на звернення з позовом про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням в гуртожитку, який належить до комунальної власності, наділена міська рада, а не член сім`ї наймача. Також суд апеляційної інстанції зазначив, що ОСОБА_2 не було належним чином повідомлено про час і місце розгляду справи у суді першої інстанції.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та доводи особи, яка подала касаційну скаргу
У січні 2021 року ОСОБА_1 подала касаційну скаргу, у якій просить передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, як таку, що містить виключну правову проблему, і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики, а також скасувати постанову Дніпровського апеляційного суду від 03 грудня 2020 року та залишити в силі рішення Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська від 05 грудня 2017 року.
Підставами касаційного оскарження вказаного судового рішення заявниця зазначила неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального і порушення норм процесуального права, вказавши, що суд апеляційної інстанції застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду України від 04 листопада 2015 року у справі № 6-1166цс15, у постановах Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 200/14081/13, від 13 січня 2020 року у справі № 552/6132/17, від 15 квітня 2020 року у справі № 369/8403/18, від 20 травня 2020 року у справі № 344/1044/16, від 07 грудня 2020 року у справі № 209/1389/19 (пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України). Також ОСОБА_1 вказала на необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду України від 04 листопада 2015 року № 6-1166цс15 та у постанові Верховного Суду від 23 січня 2019 року у справі № 524/7927/16 (пункт 2 частини другої статті 389 ЦПК України), відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України), а також неналежне дослідження зібраних у справі доказів (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
Касаційна скарга обґрунтована тим, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував норми матеріального права, зазначивши про те, що положеннями ЖК Української РСР не передбачено право на позов зареєстрованого у встановленому порядку у житлі члена сім`ї наймача, не врахував висновки Верховного Суду щодо застосування норм матеріального права у подібних правовідносинах. Суд апеляційної інстанції неправильно застосував правовий висновок Верховного Суду України від 04 листопада 2015 року у справі № 6-1166цс15, оскільки при вирішенні справи № 6-1166цс15 не було визначено, що виключно власник має право на позов в цій категорії справ, а наймач та член його сім`ї нібито таким правом не наділені.
Позивачка вважає, що наразі відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норм права у правовідносинах відносно захисту права члена сім`ї наймача кімнати у гуртожитку. На думку ОСОБА_1 ,член сім`ї наймача жилого приміщення у гуртожитку має право звертатися до суду з позовом до наймача цього приміщення про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням у гуртожитку.
Судом було залучено до участі у справі в якості третьої особи КП «Жилсервіс-5» ДМР як власника/балансоутримувача. Натомість, право власності на спірну кімнату перейшло до ОСОБА_3 . Заявниця зазначила, що ухвалюючи рішення, суд апеляційної інстанції прийняв рішення про права, свободи, інтереси та обов`язки нового власника, чим порушив норми процесуального права.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 02 лютого 2021 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Дніпровського апеляційного суду від 03 грудня 2020 року у справі
№ 200/17337/17.
У березні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.
У березні 2021 року ОСОБА_2 подав відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 , в якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а судові рішення без змін.
Відзив мотивований тим, що заочним рішенням суду першої інстанції було порушено його конституційне право на житло, оскільки саме йому було виділено кімнату для проживання, тобто йому має належати 1/2 частина спірної кімнати АДРЕСА_1 , і це є основною підставою відмови у задоволенні позовних вимог. ОСОБА_2 вважає, що його дружина вчинила неправомірні дії: отримувала замість нього судові повістки, зняла його з реєстрації, стала одноосібним власником квартири, приватизувавши її, у подальшому продала квартиру, і тепер він не має ні місця проживання, ні власності.
Ухвалою Верховного Суду від 17 червня 2021 року справу призначено до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
18 серпня 2021 року ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду справу передано на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 13 вересня 2021 року вищевказану справу прийнято до розгляду, призначено розгляд справи Верховним Судом у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Згідно ордеру № 2297 від 31 січня 2002 року, виданого Дніпропетровським орендним підприємством «Дніпрошина» на підставі спільного рішення адміністрації та профспілкового комітету ОП «Дніпрошина» № 20 від 21 січня 2002 року, ОСОБА_2 , який працював у теплоцеху підприємства, як основному квартиронаймачу та на склад сім`ї: дружина - ОСОБА_1 , надано в користування житлову площу розмірі 11,5 кв м. у кімнаті АДРЕСА_1 .
Згідно з довідкою від 02 жовтня 2017 року № 2986, виданою КП «Жилсервіс-5» ДМР, у кімнаті АДРЕСА_1 зареєстровані: відповідальний квартиронаймач - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстрація з 26 березня 2002 року; дружина - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрована з 26 березня 2002 року.
Починаючи з 01 грудня 2016 року, у зв`язку з фактичним припиненням шлюбних відносин, відповідач, зібравши свої особисті речі, виїхав із вказаної кімнати у невідомому напрямку. На підтвердження зазначених обставин позивач надала акти, складені комісією та підписані сусідами, від 30 березня 2017 року, 06 липня 2017 року, 28 вересня 2017 року.
Актом від 10 квітня 2019 року, наданим відповідачем та підписаним сусідами, встановлено, що ОСОБА_2 з 26 березня 2002 року, часу реєстрації, і до 25 березня 2019 року постійно проживав у спірній квартирі.
Мотиви, з яких виходив Верховний Суд у складі колегії суддів, передаючи справу на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду
Необхідність передання справи, яка переглядається, на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, з посиланням на частину другу статті 403 ЦПК України, колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду обґрунтовувала наявністю процесуальних перешкод - різне застосування у раніше ухвалених рішеннях Верховного Суду норм права у подібних правовідносинах, а саме положень статей 64, 65, 71, 72 ЖК Української РСР.
Зокрема, упостанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 січня 2019 року у справі № 524/7927/16-ц (провадження № 61-30751св18) Верховний Суд дійшов висновку, що «суд першої інстанції, на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, дійшов правильного висновку про те, що у позивача, яка не є власником або наймачем, а є членом сім`ї наймача кімнати в гуртожитку, не виникло право на звернення до суду з позовом про визнання наймача таким, що втратив право користування жилим приміщенням в гуртожитку, яке перебуває у власності територіальної громади міста. При цьому, судом першої інстанції роз`яснено позивачу її право, передбачене статтею 106 ЖК Української РСР, на звернення із заявою про визнання її наймачем кімнати в гуртожитку АДРЕСА_3 , що в подальшому сприятиме вирішенню питань щодо приватизації кімнати в гуртожитку та оформлення субсидії на сплату комунальних послуг. У зазначеній постанові Верховний Суд дійшов висновку про те, що суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про наділення позивача правом на звернення до суду з позовом про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням у гуртожитку, виходячи з порушення її прав щодо приватизації кімнати в гуртожитку, отримання субсидії на оплату комунальних послуг».
Разом із тим, у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 січня 2020 року у справі № 552/6132/17 (провадження № 61-34514св18), від 15 квітня 2020 року у справі № 369/8403/18 (провадження № 61-17917св19), Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 грудня 2020 року у справі № 209/1389/19 (провадження № 61-10895св20) в аналогічних правовідносинах зроблено правовий висновок про правомірність вирішення по суті вимоги члена сім`ї наймача з таким самим предметом позову як в даній справі.
Колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду вважала, що наявні підстави для відступу від висновку, викладеного у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 січня 2019 року у справі № 524/7927/16-ц (провадження № 61-30751св18).
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду, та застосовані норми права
Відповідно до частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Згідно з частиною першою та другою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Права і свободи людини і громадянина захищаються судом (частина перша статті 55 Конституції України).
Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує кожному право на справедливий суд, що включає, крім іншого, право на розгляд справи судом.
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина перша статті 2ЦПК України).
Відповідно до частини першої статті 16 Цивільного кодексу України, частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).
Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Згідно зі статтею 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.
У відповідності до статті 64 Житлового кодексу Української РСР члени сім`ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов`язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. Повнолітні члени сім`ї несуть солідарну з наймачем майнову відповідальність за зобов`язаннями, що випливають із зазначеного договору. До членів сім`ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім`ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство. Якщо особи, зазначені в частині другій цієї статті, перестали бути членами сім`ї наймача, але продовжують проживати в займаному жилому приміщенні, вони мають такі ж права і обов`язки, як наймач та члени його сім`ї.
Відповідно до статті 65 ЖК Української РСР наймач вправі в установленому порядку за письмовою згодою всіх членів сім`ї, які проживають разом з ним, вселити в займане ним жиле приміщення свою дружину, дітей, батьків, а також інших осіб. На вселення до батьків їх неповнолітніх дітей зазначеної згоди не потрібно.
Особи, що вселилися в жиле приміщення як члени сім`ї наймача, набувають рівного з іншими членами сім`ї права користування жилим приміщенням, якщо при вселенні між цими особами, наймачем та членами його сім`ї, які проживають з ним, не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням.
Аналіз приведених норм закону свідчить про те, що право користування жилим приміщенням нарівні з наймачем виникає у тих осіб, які вселилися в якості членів сім`ї наймача в установленому законом порядку.
Статтею 9 ЖК Української РСР передбачено, що ніхто не може бути обмежений в праві користування житловим приміщенням інакше як на підставах і в порядку, передбаченому законом, житлові права охороняються законом, за винятком випадків, коли вони використовуються проти їх призначення або з порушенням прав інших громадян.
Стаття 71 ЖК Української РСР встановлює загальні правила збереження жилого приміщення за тимчасово відсутніми громадянами. За змістом цієї статті при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім`ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців. Також жиле приміщення зберігається за тимчасово відсутнім наймачем або членами його сім`ї понад шість місяців, зокрема, у випадку тимчасового виїзду з постійного місця проживання за умовами і характером роботи.
Відповідно до статті 72 ЖК Української РСР визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку.
У справах про визнання наймача або члена його сім`ї таким, що втратив право користування жилим приміщенням (стаття 71 ЖК Української РСР), необхідно з`ясовувати причини відсутності відповідача понад встановлені строки. Наймачеві або членові його сім`ї, який був відсутнім понад встановлений законом строк без поважних причин, суд вправі з цих мотивів відмовити в позові про захист порушеного права (вселення, обмін, поділ жилого приміщення тощо). Наймач або член його сім`ї, який вибув на інше постійне місце проживання, втрачає право користування жилим приміщенням з дня вибуття, незалежно від пред`явлення позову про це. На підтвердження вибуття суд може брати до уваги будь-які фактичні дані, які свідчать про обрання стороною іншого постійного місця проживання (повідомлення про це в листах, розписка, переадресація кореспонденції, утворення сім`ї в іншому місці, перевезення майна в інше жиле приміщення, виїзд в інший населений пункт, укладення трудового договору на невизначений строк тощо).
Факт тимчасової відсутності фізичної особи і пов`язані з цим правові наслідки необхідно відмежовувати від факту постійної відсутності особи у житловому приміщенні у зв`язку з вибуттям наймача та членів його сім`ї на постійне проживання до іншого населеного пункту або в інше жиле приміщення в тому ж населеному пункті (стаття 107 ЖК Української РСР).
Як зазначалося вище, звертаючись до суду з цим позовом, як на підставу позовних вимог ОСОБА_1 посилалася на те, що її чоловік ОСОБА_2 , як наймач, та вона, як член його сім`ї, отримали у користування житлову площу в кімнаті гуртожитку. У зв`язку з фактичним припиненням шлюбних відносин відповідач виїхав із вказаної кімнати.
Позивачка наголошувала на тому, що вона зареєстрована у спірній кімнаті, сама проживала у спірному житлі, несла тягар його повного утримання, сплачувала комунальні послуги, а відповідач не проживав у спірному житлі більше 10 місяців, витрати на утримання житла не ніс, втратив інтерес до жила, а тому є підстави вважати його таким, що втратив право користування житлом.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, з тих підстав, що позивачка не наділена правом на звернення до суду із цим позовом, апеляційний суд не звернув уваги на те, що позивачка є членом сім`ї наймача, особою, яка правомірно користується кімнатою у гуртожитку, та наголошувала на порушенні її прав й наявності передбачених законом підстав для визнання колишнього чоловіка (наймача) таким, що втратив право користування житловим приміщенням.
Враховуючи вказані обставини, слід дійти висновку, що позивачка не може бути обмежена у праві на звернення до суду із позовом про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, в якому зареєстроване місце проживання позивачки.
Висновки про правильне застосування норм права
Відповідно до частини другої статті 416 ЦПК України у постанові палати, об`єднаної палати, Великої Палати Верховного Суду має міститися висновок про те, як саме повинна застосовуватися норма права, із застосуванням якої не погодилася колегія суддів, палата, об`єднана палата, що передала справу на розгляд палати, об`єднаної палати, Великої Палати.
На підставі викладеного, частини другої статті 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду висловлює такий висновок про застосування норми права.
Із урахуванням положень статті 55 Конституції України, статей 15, 16 ЦК України, статей 64, 65, 71, 72 ЖК Української РСР, враховуючи те, що особа, яка на законних підставах вселилися в жиле приміщення як член сім`ї наймача та зареєстрована у ньому, набула рівного права із наймачем на користування жилим приміщенням, несе тягар його утримання, така особа має право на звернення до суду захистом своїх прав, зокрема і з позовом про визнання іншої особи (зокрема й наймача) такою, що втратила право користування житловим приміщенням.
Враховуючи обставини цієї справи та висновки, які зроблені за результатами їх оцінки, Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку про наявність підстав для відступлення від висновків, викладених у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 січня 2019 року у справі № 524/7927/16-ц (провадження № 61-30751св18).
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що апеляційний суд дійшов неправильного висновку щодо відсутності у позивачки права на звернення до суду із цим позовом з метою захисту її прав на користування спірним житловим приміщенням.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог із вказаних підстав, апеляційним судом не надано оцінки правильності вирішення судом першої інстанції спору по суті, не перевірено доводів апеляційної скарги щодо причин й періоду непроживання відповідача у спірному житлі.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову у задоволенні позову, апеляційний суд не дослідив підстав для визнання відповідача таким, що втратив право користування спірним житловим приміщенням, передбачених статтями 71, 72 ЖК УРСР.
Суд апеляційної інстанції не перевірив належним чином доводів позивачки та відповідача, не встановив обставин, встановлення яких є необхідним для правильного вирішення спору, дійшов передчасного й необґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог з підстав відсутності права на звернення до суду з позовом.
У відповідності до частин третьої та четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази і при цьому застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду.
Суд касаційної інстанції в силу своїх процесуальних повноважень позбавлений можливості встановлювати нові обставини, які не були встановлені під час розгляду справи судами першої та апеляційної інстанції, а тому касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, постанова суду апеляційної інстанції - скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
При новому розгляді справи суду необхідно об`єктивно дослідити докази в їх сукупності, надати оцінку як доказам в цілому, так і кожному доказу окремо, мотивуючи відхилення або врахування кожного доказу й доводів учасників справи, а також провести розподіл понесених учасниками справи судових витрат.
Керуючись статтями 400, 402, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Постанову Дніпровського апеляційного суду від 03 грудня 2020 року скасувати.
Справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Є. В. Синельников
Судді: В. С. Висоцька
Б. І. Гулько
В. І. Крат
Д. Д. Луспеник
І. М. Фаловська
М. Є. Червинська
